Методика адаптивної фізичної культури для дітей з порушеннями інтелектуального розвитку

Методика адаптивної фізичної культури для дітей з порушеннями інтелектуального розвитку. Підготував:вчитель-реабілітолог Микулінський О. І.

З усіх порушень здоров’я людини інтелектуальні порушення є самими розповсюдженим. У світі нараховується більш як 300 млн осіб з розумовою відсталістю. У 1915 році німецький психіатр Є Крепелін назвав вроджене слабоумство олігофренією (від грецьк. „oligos” – мало, “phren” – розум). Під терміном „розумова відсталість” розуміють стійке, виражене порушення пізнавальної діяльності внаслідок дифузного органічного ураження ЦНС. Категорія дітей з легкою РВ складає 70-80% від загальної кількості. Вони відстають в розвитку від нормально розвиваючихся дітей, пізніше починають ходити, говорити, оволодівати навичками самообслуговування. Ці діти неспритні, фізично слабкі, часто хворіють. Вони мало цікавляться навколишнім світом: не досліджують предмети, не проявляють цікавості до процесів і явищ, що виникають в природі. Наприкінці дошкільного віку їх активний словник бідний, фрази односкладні, діти не можуть передати елементарний зміст. Пасивний словник також значно менше по об’єму. Вони не розуміють конструкцій з запереченням, інструкцій, які складаються з 3-4 слів, навіть у шкільному віці їм тяжко підтримувати розмову, так як вони не завжди розуміють питання співрозмовника.

Особливості психічного розвитку дітей. Стійке порушення пізнавальної діяльності виражається в відсутності потреби в знаннях, невмінні аналізувати і узагальнювати, проводити порівняння, знаходити схожість, оцінювати себе і свою роботу. Сприйняття характеризується сповільненим темпом і об’ємом, тому формування знань, засвоєння рухових навичок вимагає більше часу. Мовна діяльність розвинута недостатньо, страждають усі її сторони: граматична, фонетична, лексична. Пам’ять характеризується слабким розвитком і низьким рівнем запам’ятовування, збереження і відтворення. Тому кожна фізична вправа, речитатив, вказівка вимагають багатократного повторення, причому запам’ятовуються яскраві, емоційні переживання, що викликають інтерес.

Увага характеризується малою стійкістю, труднощами перерозподілу, сповільненістю переключення. Діти не можуть довго зосереджуватися на 1 об’єкті, швидко відволікаються. Це проявляється в тому, що при виконанні будь-яких труднощів вони намагаються їх уникнути і переключитися на щось інше. Суттєво страждають вольові процеси. Діти вкрай безініціативні, не вміють самостійно керувати своєю діяльністю. Не вміють протистояти волі іншої людини. Емоційна сфера має також ряд особливостей: нестійкість емоцій, нестабільність почуттів, труднощі в розумінні міміки, недорозвиток навичок ігрової діяльності, такі діти з задоволенням грають в знайомі ігри і з труднощами засвоюють нові.

Діти з РВ відстають в фізичному розвитку. Ступінь пристосування до фізичних навантажень залежить не тільки від ураження ЦНС, але й є наслідком вимушеної гіпокінезії, викликаючи ланцюжок негативних реакцій організму: послаблюється опір до простудних і інфекційних захворювань, створюються передумови для формування слабкого малотренованого серця. Гіпокінезія часто призводить до надлишкової ваги і ще більше знижує рухову активність. У дітей з РВ відмічають швидке виснаження нервової системи, особливо при монотонній роботі, наростаючу втому, зниження працездатності, меншу витривалість. У багатьох школярів зустрічаються порушення ССС, дихальної, ендокринної систем, внутрішніх органів, зору, слуху, вроджені структурні аномалії, готичне піднебіння, вроджений вивих стегна, а також множинні поєднані дефекти. Серед вторинних дефектів ОРА відмічають деформацію стопи, порушення постави (сколіоз, кіфосколіоз), диспропорцію тілобудови, функціональну недостатність черевного пресу, порізи, кривошию.

Основним порушенням рухової сфери дітей з РВ є розлад координації рухів. І прості, і складні рухи викликають у дітей утруднення: в одному випадку потрібно точно виконати будь-який рух або позу, в іншому – зорово відміряти відстань і попасти в потрібну ціль, в третьому – розміряти і виконати стрибок, в четвертому – точно відтворити заданий ритм руху. Координаційні здібності регулюються тими біологічними і психічними функціями, які у дітей з порушенням інтелекту мають дефектну основу (чим важче порушення, тим грубіша помилка в координації. {5 C22544 A-7 EE6-4342-B048-85 BDC9 FD1 C3 A}Координаційні здібностіДівчата. Хлопці Диференціювання просторових параметрів руху11-12 років10-11 років. Диференціювання силових параметрів руху8-10 і 11-12 років8-10 і 13-14 років. Реагуюча здатність (зорово-моторна реакція)10-12 років10-12 років. Максимальна частота рухів13 років14 років. Збереження рівноваги9-10 років10-11 років. Орієнтування в просторі10-11 і 13-14 років9-10 і 13-14 років. Кінестетична здатність (точність відтворення заданої амплітуди рухів) 10-11 років 10-11 років. Сенситивні періоди розвитку координаційних здібностей у дітей з порушеннями інтелекту у віці 8 – 15 років (Горская І. Ю., 2001)

Засоби адаптивної фізичної культури. Засобами адаптивної фізичної культури є фізичні вправи, сили природи і гігієнічні фактори. Фізичні вправи можна об’єднати в наступні групи:1. Вправи, пов’язані з пересуванням тіла в просторі: ходьба, стрибки, повзання, плавання, катання на лижах і т. д.2. Загальнорозвиваючі вправи: а) Без предметів;б) З предметами (прапорцями, гімнастичними палицями, обручами, малими і великими м’ячами, стрічками та інші);в) На снарядах (гімнастичній стінці, лавиці, драбині, тренажерах).3. Вправи на розвиток сили, швидкості, гнучкості, витривалості, спритності.4. Вправи на розвиток та корекцію координаційних здібностей: взаємодія рухів рук, ніг, голови, тулуба; взаємодія рухів з диханням, орієнтуванням у просторі, рівноваги, диференціювання зусиль, часу та простору, ритмічності рухів, розслаблення.

5. Вправи на корекцію постави, склепіння стопи, статури, зміцнення спинних м’язів, черева, рук та плечового поясу, ніг.6. Вправи лікувальної та профілактичної дії: відновлення функцій паретичних м’язів, опороздатності, рухливості в суглобах, профілактика відхилень зору.7. Вправи на розвиток дрібної моторики кистей та пальців рук.8. Художньо – музичні вправи: ритміка, танець, елементи хореографії та ритмопластики.9. Вправи з речитативами, віршами, загадками, рахунком і т. п., активізуючи пізнавальну діяльність.

До сил природи відносять купання, плавання, ходьба по доріжці, траві, піску, прогулянки на лижах, човні, рухливі та спортивні ігри на відкритих майданчиках. Гігієнічні фактори – правила і норми особистої гігієни, режим дня, та інше. Дітям з РВ, що мають грубі порушення моторики у вигляді парезів та паралічів, а також, які часто хворіють пневмонією, бронхітом, необхідно загартовування, спочатку місцеве – обтирання рук, ніг, а потім загальне – обливання теплою водою з поступовим зниженням температури. Педагогам, вихователям, медичним працівникам слід уважно спостерігати за реакцією дітей на ці процедури – поведінкою, сном, апетитом.

Виховання і навчання дітей з інтелектуальною недостатністю проводять за допомогою наступних методів: Методи формування знань – зміцнення знань про будову тіла та його частин: Голова – обличчя, потилиця, лоб, підборіддя, шия;Тулуб – спина, грудь, живіт, бік;Руки – плече, лікоть, кисть, пальці;Ноги – стегно, коліно, стопа, п’ятка, носок, пальці. Знання про просторову орієнтацію в спортивному залі, на стадіоні, вдома;Назви спортінвентарю і обладнання: м’ячі, кеглі, обручі, канат та ін. Знання про вихідні положення (стоячи, основна стійка, ноги на ширині плечей, лежачи (на боку, на животі, на спині), сидячи (на підлозі, на лавиці), положення рук, інше.

Методи навчання руховим діям – поступове засвоєння основних частин вправи, що пов’язано з нездатністю засвоювати складно координаційні рухи, а також деякі складні по структурі вправи припускають вивчення окремих фаз рухів з наступним їх засвоєнням, наприклад плавання. Методи розвитку фізичних здібностей різні фізичні вправи для розвитку сили, швидкості, гнучкості, координації. Методи виховання особистості – основними факторами виховання розумово відсталої дитини є виховне середовище, виховна діяльність (залучення дитини в різні види діяльності), розуміння дитиною себе в реальному житті (формування власної самооцінки).

Методи організації взаємодії педагога і тих, хто займається: індивідуальні заняття, індивідуально-групові (2-3 до 6-8 осіб), малогрупові. Методи психічного регулювання для дітей з РВ характерні розсіяність уваги, в’ялість мислення, низький рівень уяви і фантазії, схильність до штампів і стереотипів. Ці особливості психіки переносяться і на фізичну діяльність. Діти приходять на заняття ФВ з різним настроєм: частіше пасивним і неініціативним, рідше – агресивним і конфліктним. Для оптимізації стану є різні прийоми психічного регулювання: доброзичливий стиль спілкування, , позитивна мотивація, адекватність методів і методичних прийомів, примирливий акт у випадку конфліктів, методи навіювання (це стосується зняття страху, тривоги, стресу), використання музики, ігрові методи організації занять, театралізовані форми занять (казкотерапія, сюжетно-рольові ігри).

Порушення ходьби є індивідуальними і мають різні форми вираженості, але типовими є: голова опущена донизу, шаркаючи хода, стопи розвернуті носками всередину або назовні, ноги дещо зігнуті в кульшових суглобах, рухи рук і ніг неспівдружні, рухи неритмічні. У деяких дітей відмічають бокові розгойдування тулуба. В процесі навчання особливу увагу у дітей з РВ слід приділити правильній поставі: постановці голови, плечей, рухам рук, розгинанню ніг в момент відштовхування. В молодших класах виконується ходьба по прямій зі зміною напряму, швидкості, переступанню через предмети, з прискоренням. Навантаження збільшують поступово з класу в клас.