ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………………………….………3

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПРОБЛЕМИ

МУЗИЧНО-ЕСТЕТИЧНОГО ВИХОВАННЯ ШКОЛЯРІВ………………..….….………..6

1.1. Проблема музично-естетичного виховання

у різноманітних наукових підходах…………………………………………….…………6

1.2. Музика як засіб впливу на морально-естетичний

розвиток школярів……………………………………………………………………………14

РОЗДІЛ ІІ. МЕТОДИКА ФОРМУВАННЯ МУЗИЧНО -

ЕСТЕТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

В УМОВАХ КУЛЬТУРНО-ДОЗВІЛЛЄВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ………………………………21

2.1. Значення музичного мистецтва як засобу формування

в учнів естетичного ставлення до дійсності в позаурочній

діяльності…………………………………………………………………………….………….21

2.2. Педагогічна спадщина В.Верховинця в організації

музично-дозвіллєвої діяльності молодших школярів

у контексті проблеми дослідження……………………………………………….……….26

2.3. Естетичне виховання учнів засобами фольклору

в позашкільних закладах………………………………………………………………….…31

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………………………………..35

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………………………….37

ДОДАТКИ……………………………………………………………………………………………..42

 

ВСТУП

Актуальність дослідження. Глобальні реалії третього тисячоліття, а саме – тотальна інформаційна технізація, дистанційна педагогічна освіта, національна орієнтація не на відтворення, а розвиток освітньої практики змінюють людську життєдіяльність, але людська свідомість, народні манери крокують від народної педагогіки, історично-культурних і художніх традицій, що складаються під дією почуттів, а саме - естетичного виховання.

Науковці засвідчують, що «…естетичне ставлення особистості до світу не має власного предмета, воно є універсальним ставленням до всього, що оточує людину, а тому естетичні знання і вміння не є чимось самостійним, вони, виступають як аспект всіх знань і вмінь» [3].

Одним із шляхів оздоровлення суспільної та індивідуальної моралі, людських відносин і діяльності виступає позашкільна освіта, що здійснюєть-ся диференційовано, відповідно до індивідуальних можливостей, інтересів, нахилів, здібностей вихованців, учнів і слухачів з урахуванням їх віку, психофізичних особливостей, стану здоров'я.

Позашкільний навчальний заклад є творчим, художньо-естетичним об'єднанням загальнорозвиваючого спрямування.

У позашкільному навчальному закладі дошкільної, передшкільної та початкової ланки освіти виховання естетичних норм, відносин, переживань і поведінки дитини переважає, тому набуття людського досвіду неможливе без участі та допомоги дорослої людини, її об'єктивної здатності реально керувати існуючим світом речей, предметів, ідей. Набуття практичних навичок є особливо важливим фактором у розвитку творчих здібностей особистості.

Постає проблема як донести до вихованців намагання сучасної педагогіки знайти оптимальні шляхи її розвитку в українських дітях, як залучити їх до оволодіння знаннями в сфері вітчизняної і світової культури та мистецтва.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв’язання даної проблеми. За останні роки в Україні проводяться інтенсивні дослідження проблем музично-естетичного виховання учнів, визначається вплив різноманітних форм, методів, засобів навчально-виховної роботи   на   естетичний роз­виток особистості (Б.А.Брилін, В.Г.Бутенко, Л.П.Вовк, О.Н.Дем’янчук, Л.Г.Коваль, О.А.Комаровська, В.Г.Кузь, Н.Є.Ми-ропольська, О.Г. Мороз, Г.С. Тарасенко, Л.М. Філатова та інші).

Вагомим внеском у розробку теоретичної бази культурно-дозвіллєвої діяльності стали наукові праці видатних педагогів А.Макаренка, В.Вер-ховинця, В.Сухомлинського, С.Шацького та інших.

Проблемам виховання в позашкільних закладах присвячені роботи І.Беха, П.Блонського, Л.Бондар, Б.Кобзаря, М.Коваль, Є.Мединського, М.Ми-ронова, А.Сиротенка, Т.Сущенко, В.Шульгіна тощо.

Загальні питання розвитку педагогічної науки в галузі народної освіти в Україні, в тому числі і позашкільної, знайшли відображення в працях А.Бондаря, М.Гриценка, М.Грищенка, Ф.Корольова, О.Сухомлинської.

  Зважаючи на актуальність проблеми, була обрана тема курсового дослідження: “Формування музично-естетичної культури молодших школярів в умовах культурно-дозвіллєвої діяльності”.

Об’єкт дослідження: процес музично-естетичного виховання школярів.

Предмет дослідження: музично-естетичне виховання школярів в умовах культурно-дозвіллєвої діяльності.

Мета дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні проблеми ефективних методів та прийомів музично-естетичного виховання школярів в умовах культурно-дозвіллєвої діяльності.

Мета дослідження зумовили постановку та вирішення наступних  завдань:

• аналіз різноманітної наукової літератури з проблеми дослідження;
• аналіз методичної документації;
• визначити та обґрунтувати сутність естетичного виховання як багатофакторного процесу;
• проаналізувати різноманітні наукові підходи до проблеми музично-естетичного виховання школярів;
• теоретично обґрунтувати ефективні методи та прийоми формування музично-естетичної культури молодших школярів в умовах культурно-дозвіллєвої діяльності;
• підвести підсумки курсового дослідження.

Методи дослідження. У відповідності з визначеними завданнями в роботі було застосовано такі методи: теоретичні (аналіз філософської, культурологічної, психологічної, педагогічної, наукової і методичної літератури з досліджуваної проблеми; узагальнення теоретичних даних, зіставлення, систематизація, класифікація, порівняння).

Теоретико – методологічну основу дослідження становлять  філософське та психолого-педагогічне обґрунтування понять і категорій, що поглиблюють сучасне розуміння теорії і методики естетичного виховання; виявлення впливів, засобів і функцій виховного потенціалу занять музики; визначення педагогічних умов розвитку естетичного смаку школярів в умовах позашкільної освіти.

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПРОБЛЕМИ

МУЗИЧНО-ЕСТЕТИЧНОГО ВИХОВАННЯ ШКОЛЯРІВ

1.1. Проблема музично-естетичного виховання у різноманітних наукових підходах

 

Сучасний стан музично-естетичного виховання потребує осмислення та вироблення стратегії шляхів подолання кризи у процесі розвитку національної системи музично-естетичного виховання, яка б спиралася на глибокі традиції українського музичного виховання, закладені ще на початку ХІХ ст., відповідала б вимогам часу. Тільки така система буде сприяти формуванню особистості, яка буде прагнути змінювати своє життя на краще, жити за законами краси, буде відповідати тим вимогам, які закладені в державній концепції розвитку освіти України, стрижнем якої є розвиваюча, культурологічна домінанта.

Підвищення ефективності процесу виховання духовно-багатого поколін-ня зумовлює опрацювання історичного та теоретико-методологічного аспектів процесу виховання й навчання минулого, урахування його корисного досвіду. Без вивчення розвитку теорії й практики музично-естетичного виховання та навчання в минулому неможливо збагнути сучасне й передбачити майбутнє, а також забезпечити єдність, наступність і спадкоємність у вихованні поколінь. Як зазначено в Державній національній програмі “Освіта” (“Україна ХХІ століття”), навчально-виховний процес повинен бути здійснений у невіддільності освіти від “національного ґрунту, її органічному поєднанню з національною історією і народними традиціями, збереженні та збагаченні культури українського народу”.

Український народ має чималий досвід у галузі естетичного виховання особистості, методів і форм. Проблема естетичного виховання привертає увагу педагогів, філософів, соціологів, психологів.

На сучасному етапі актуальними стали питання аналізу, осмислення тих перетворень у галузі музично-естетичного виховання, які почали відбуватися в кінці 80-х – початку та впродовж 90-х років, становлення та розвитку української системи музично-естетичного виховання на початку ХХІ ст. Що втрачено та які здобутки має наша культура від цих перетворень?

Без теорії не може бути практики, особливо якщо це стосується виховання поколінь і кожна доба розвитку людства мала свою теорію виховання.

Висновки аналізу педагогічних, просвітницьких та естетичних процесів в Україні представлені в монографіях, наукових публікаціях і навчальних посібниках. Вони відтворюють насамперед розвиток української педагогічної теорії й практики, музичної культури з позицій фактичної творчої діяльності окремих діячів, творчих спілок, соціально-економічних процесів, які вплива-ли на розвиток української культури.

Дослідники   Т.Гризоглазова,  І.Зазюн, Л.Коваль, Г.Масол, В.Орлов, О.Олексюк, Г.Падалка, О.Ростовський, О.Рудницький, Т.Танько, Г.Шевчен-ко, В. Шульгіна, О. Щолокова вивчали концепції реформування мистецької освіти та музичного виховання в Україні, розробили численні практичні рекомендації щодо здійснення цього процесу в різних умовах функціону-вання системи освіти.

У педагогічній і музикознавчій науці радянського періоду загальні питання історичного розвитку музично-естетичного виховання, еволюцію форм  і  методів навчання музики розглядали І.Анісімова, О.Апраксіна, Н.Добровольська, А.Каленіченко, Л.Коваль, Д.Локшина, С.Марченко, Л.Масол,   В.Орлова, О.Ростовський, Г.Падалка, О.Рудницька, Т.Танько, Л.Хлєбнікова, Т.Цвєлих, Г.Шевченко та ін. Ці роботи містять багатий фактичний матеріал, дають певні уявлення про тенденції та особливості музично-естетичного виховання в різних регіонах, на окремих історичних етапах, можуть бути використані як джерельна база для подальшого дослідження.

У галузі музично-естетичного виховання особистості, його методів і форм українським народом нагромаджено також чималий досвід.

У розвиток теорії і практики музично-естетичного виховання значний внесок зробили такі відомі вчені, педагоги, музикознавці, як А.Миро-польский, Б.Асафьєв, Б.Яворський, М.Леонтович, М.Лисенко, Н. Гродзенсь-ка,  Б.Теплов, Д.Огороднов, Д.Кабалевський, О.Ростовський. О.Апраксіна, Н.Ветлугіна та ін.

Визначення музичного виховання як одного з найважливіших чинників формування духовної культури особистості відоме ще з давніх часів. Незважаючи на різноманітність музично-педагогічних поглядів, з часів античності й до сучасності актуальною проблемою музично-педагогічних досліджень є питання можливостей впливу музики на особистість. Засади уявлень про значення музики в релігійному, етичному, естетичному, патріотичному, емоційному, інтелектуальному вихованні були закладені ще такими видатними постатями, як Конфуцієм, Сократом, Платоном, Аристо-телем,   Піфагором,   Я. Коменським,   Ж.-Ж.Руссо,   Г.Сковородою, Й.Песта-лоцці, К.Ушинським, М.Лисенком, М.Леонтовичем, Е.Жак-Далькрозом, Б.Яворським, Б.Асафьєвим, З.Кодаєм, К.Орфом, В.Сухомлинським, Д.Каба-левським і багатьма іншими [2, 18].

Найбільш плідним і значним періодом розвитку музично-естетичної творчості в Україні, як уважає О. Михайличенко, є ХІХ – початок ХХ ст. Діяльність видатних композиторів цього періоду, громадських діячів та літераторів, музикознавців, музикантів-виконавців, окремих творчих спілок і товариств та ін. значно вплинули на   розвиток   теорії   й   практики   музич-но-естетичного   виховання українського народу.

Процес музично-естетичного виховання спостерігаємо з давніх часів. Сучасні дослідники умовно поділяють його на такі етапи:

1   етап – історико-синкретичний (до ХІ ст.), коли вплив музичних явищ на людей охарактеризований сикретичністю – тісним зв’язком з повсякден-ним життям, побудованим на ритуалах і обрядах релігійного та народно-традиційного характеру. Змістом цього процесу стали народні пісні та музично-поетичні обряди. Важливим засобом духовного та інтелектуального дитячого розвитку були ігри з елементами пісень, танців, які давали поштовх дитячій фантазії та творчій уяві.

2  етап – ортодоксально-секуляризаційний (ХІ – ХІХ ст.), для якого властива діяльність культової мережі музичних осередків, що своєю діяльністю поступово поєднували релігійну спрямованість музичного оформлення культових обрядів з професійним музичним навчанням, яке мало світський характер (ХІ – ХІІ ст.) – Десятинна церква в Києві, Києво-Печерська Лавра, Андріївський монастир. Тут навчали хоровому співу, який мав історичну назву “знаменний розспів”. До цих часів належать і перші зразки записів музичних творів так званими “крюками”, які пізніше стали називати “знаменами”. До цього ж етапу становлення процесу музично-естетичного виховання зараховують і виникнення та діяльність освітніх закладів. Найзначнішою подією стала діяльність Острозької слов’яно-греко-латинської академії (1576 – 1636 рр.), де навчання музиці входило до навчальної програми. У цей же період діяли братські школи, які були поширені в містах Київської, Львівської, Луцької, Перемишльської, Холмської та інших єпархій. До цього ж етапу належить виникнення перших науково-методичних посібників музичного навчання й виховання. Це передусім теоретичний твір Й.Шпангенберга “Питання музики для вжитку Нордгаузенської школи, або як легко і правильно навчати молодь співів” (1542 р.) та підручники невідомих авторів “Что есть мусікія?” і “Наука всєя мусікії, або хочеши, чоловіче, розуміти київське знамя і пєніє чинно сочиненное” (перша пол. ХVII ст.). Але найвищим досягненням музично-теоретичної педагогічної думки ХVII ст. уважають праці М.Дилецького (1630 – 1680 рр.) – “Граматика мусікійська” та “Спосіб до заправи дітей”, які стали першими навчальними посібниками для вчителів, які навчали дітей та молодь співу й нотній грамоті.

ІІІ етап – змістовно-визначальний, який охоплює період 60 – 90-х рр. ХІХ ст. і охарактеризований становленням самосвідомості передової української інтелигенції, появою перших форм організації музичного виховання, побудованого на певній науково-методичній базі, яка мала системний характер, виникненням культурно-освітнього руху та музичних освітніх організацій, які своєю діяльністю визначали і стверджували     основну мету музично-естетичного виховання українського народу в контексті розвитку та поширення української національної культури.

Вагому роль у цьому процесі відіграли видатні громадські діячі, письменники та музиканти другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Їхня громадська та професійна діяльність була спрямована на відродження самосвідомості українського народу, збереження та подальший розвиток його культурної спадщини. Діяльність Т. Шевченка, О. Духновича, І.Франка, Лесі Українки, Ю. Федьковича, С. Миропольского, Стапена Сірополка та ін. сприяли відродженню українських традицій у літературі й мистецтві, що прогресивно відбилося на становленні й розвитку національної школи й виховання.

IV етап – педагогічно спрямований – розпочався наприкінці ХІХ ст. Він позначений насамперед цілеспрямованою педагогічною діяльністю видатних українських композиторів і музикантів, таких, як М.Лисенко, К.Стеценко, М.Леонтович, Я.Степовий, Б.Підгорецький, О.Кошиць, Ф.Якименко, М.Вер-бицький,  І.Лаврівський, С.Воробкевич, В.Матюк, А. Вахнянін, С.Людкевич, В. Барвинський, Н. Нижанківський, Ф. Колесса, М.Колесса, Г.Дяченко, Л.Ре-вуцький, B.Косенко, П.Козицький, М.Вериківський, О.Мишуга, І.Алчевсь-кий, C.Крушельницька, М.Менцинський та ін., створенням музично-просвітницьких організацій, музичних навчальних закладів та побутового музикування, що стало фундаментом створення системи музично-естетич-ного виховання дітей та молоді в Україні [2,19].

Безперечно, значний внесок у розвиток музично-естетичного виховання кінця ХІХ ст. зробили західноукраїнські музиканти й композитори. С.Во-робкевич започаткував ідею створення дитячого вокального репертуару, в основу якого покладено народнопісенний матеріал. В.Матюк став автором “Руського співаника для шкіл народних”, який, разом із “Малим катехизом музики” створив малу прогресивну школу співу, де теоретичний матеріал катехизу закріплювали практичними вправами зі співаника. Згодом ця ідея була підтримана С.Воробкевичем, М.Копком  та іншими західноукраїнсь-кими митцями. І.Купріян видав “Учебник початкових відомостей музики і співу” й ввійшов в історію як автор першого теоретичного підручника з музики.

Хоча цілісної системи національного музичного виховання в повній й завершеній формі західноукраїнські композитори не сформували, у деяких наукових працях, численних газетних і журнальних статтях, підручниках, збірниках вони висунули низку важливих ідей щодо вдосконалення змісту, форм і методів музичного виховання. Ці здобутки були продовжені й розвинуті в діяльності С.Людкевича, Ф.Колесси,  В.Барвінського, Б.Вахня-ніна, М.Гайворонського, Н.Нижанківського та ін. українських композиторів першої половини ХХ ст.

У період розвиненого соціалізму (1970 – 1980 рр.) в Україні важливими принципами теорії і практики музично-естетичного виховання були такі: залучення до музично-естетичної діяльності широких верств населення, створення масового мистецтва, яке б сприяло самовідданій праці людини та розквіту держави. Теорія і практика музично-естетичного виховання в Україні періоду так званого “розвиненого соціалізму” спиралися на досягнення наукової думки радянських учених, які будували її на методоло-гічній основі марксистської теорії комуністичного виховання. Одним з головних принципів цієї теорії було ствердження необхідності масового залучення до естетичної діяльності всього народу, створення масового мистецтва, яке надихало б людей на подальшу самовіддану працю заради світлого майбутнього [2, 20].

Початком нової ери в розвитку української нації є, безперечно, здобуття Україною незалежності, що надало можливості для нового розквіту всієї української культури, особливо музичного мистецтва, розвитку української музичної педагогіки.

За останні кілька років музично-естетична наука збагатилася важливими дослідженнями, які накреслюють шляхи подолання кризи в галузі музичного-естетичного виховання, яка виникла в кінці ХХ ст.

Термін “музично-естетичне виховання” за останні роки глибоко вивчають у педагогічній науці. Так, О.Михайличенко пропонує таке визначення цього терміна: “Музично-естетичне виховання в Україні – це діалектична взаємодія інституцій створення, накопичення і збереження досвіду національного музичного мистецтва з процесами передачі цього досвіду із покоління в покоління у тісному суспільно-історичному та соціально-економічному зв’язках. Разом з тим це процес передачі та засвоєння особистістю емоційно-художніх образів українського, зарубіжного музичного та суміжного з ним мистецтв, які спроможні спонукати її до творчої діяльності і створення навколо себе життя, побудованого на кращих морально-етичних цінностях, що виробило людство” [2,21-22].

Безумовно, провідне місце у процесі сучасного процесу музично-естетичного виховання в Україні відіграє постать учителя музики, робота якого – це музично-естетичний центр у масовій загальноосвітній школі.

В останні роки, коли почали переосмислювати історичні та культурно-національні процеси, в Україні з’являються розвідки, де автори намагаються дати об’єктивну оцінку суспільним явищам, що відбувалися впродовж довгого періоду шляху до незалежності, адже саме суспільні явища значно впливають на стан музично-естетичного виховання в країні.

Безсумнівно, набуття Україною незалежності стало початком нової ери в розвитку культури українського народу. Але цей процес покладає на нас    відповідальність в об’єктивному оцінюванні всіх процесів музичного-естетичного виховання минулих десятиріч, виявлення всього того цінного, що було створено в період розвиненого соціалізму, та аналізі всіх недоліків цього процесу.

Зауважимо, що в сучасній системі музичного виховання та музичної освіти ще нечітко визначені теоретичні поняття та термінологічний апарат сучасного музично-естетичного виховання, недостатньо узагальнений імперичний досвід розвитку музично-естетичного виховання як суспільного процесу.

У подальшому слід спробувати сформулювати загальне теоретичне обґрунтування та визначити основний понятійно-термінологічний апарат, на якому побудований у сучасних умовах процес музично-естетичного виховання в Україні, узагальнити імперичний досвід розвитку музично-естетичного виховання як суспільного процесу періоду 70-х – 90-х рр. ХХ – початку ХХІ ст.

Провідні сучасні тенденції розвитку цивілізації в ХХІ ст. потребують глибоких перетворень у всіх сферах людського життя, спрямовують людську думку на пошук таких педагогічних технологій, які б сприяли формуванню нової особистості, яка б не тільки була здатна вчитися впродовж життя, але й впливати на розвиток суспільства, зберігати та примножувати національні культурні традиції, бути толерантною до інших культур.

1.2. Музика як засіб впливу на морально-естетичний розвиток школярів

 

Вивчення проблеми розвитку естетичного сприймання засобами музич-ного мистецтва ґрун­тується на закономірностях того, що у струк­турі людсь-ких художніх уподобань музика посідає перше місце за обсягом споживання, ви­переджаючи інші види мистецтв. Вона виступає як самостійний вид або є компонентом багатьох інших синтетичних видів мистецтв, формує се­редовище, створює можливості сприймати пре­красне в житті та мистецтві, допомагає людині стати шляхетною, впливає на всі сторони її пси­хіки - уяву, почуття, думки, волю, здібності [7].

В   аспекті   нашого   дослідження   особливої   уваги  заслуговує думка В.І.Шинкарука про те, що світоглядна сутність свідомості у зверненості «у зовні» виражається в тому, що її предметом виступає зовнішній світ, а у зверненості «у се­редину» – людина. В обох випадках цей пред­мет є універсально загальним, що й робить свідомість світоглядно мислячою та світоглядно сприймаючою свідомістю, а світогляд – формою або засобом суспільної самосвідомості людини. Вузловими категоріями світогляду є поняття «світ» і «людина» – світ у його ставленні до лю­дини і людина, що самовизначається у своєму суспільному та природному світі. Важлива особ­ливість цих феноменів полягає також у тому, що вони відбивають дійсність опосередковано, «крізь призму» суспільних відносин, крізь єд­ність «соціуму». Соціальна опосередкованість відбиття дійсності у світогляді органічно пов’язана з тим, що у свідомості завжди вира­жені соціальні потреби та інтереси [14,26].

Разом з автором ми вбачаємо, що свідо­мість та світогляд перебувають у нерозривній єдності. Світогляд є невід’ємним атрибутом сві­домості. Відтак, процес становлення людської свідомості – і історично, і в індивідуальному плані – повинен розглядатись як процес фор­мування світогляду і, навпаки, процес форму­вання світогляду – як процес становлення свідомості [14,27]. Вчений вказує на те, що, безумовно, свідомість не зводиться до світог­ляду, оскільки, якщо розглядати її в окремих актах, то вона, відрізняється від світогляду, але що стосується її системотвірних елементів, при­нципів діяльності, то стрижнем її є саме світог­ляд. Ми підтримуємо такий погляд та при­пускаємо, що без світогляду не може бути осо­бистості, так само як її не може бути й без сві­домості.

У світоглядній свідомості визначальну роль її принципів відіграють не просто знання, а переконання, тобто знання, що перетворилися у свідомість. За В.І.Шинкаруком, знання, що перетворились у свідомість – це, насамперед, знання, що стали елементом світогляду, засо­бом орієнтировки як у зовнішньому, так і у своєму власному світі [4,59].

Засоби музичного мистецтва відіграють провідну роль у розвитку естетичного сприй­мання дійсності, сприяють формуванню в осо­бистості естетичного ставлення до дійсності та вихованню високодуховної особис-тості.

«Формування в особистості естетичного ставлення до дійсності є процесом цілеспрямованого розвитку естетичних почуттів, здатності до оцінювання предметів і явищ навколишньої дійсності за естетичними критеріями. Сформованість естетичного ставлення до дійсності є інтегрова-ним утворенням у структурі особистості, що включає здатність до сприймання та оціню­вання цілісної картини світу, розуміння есте­тичної сутності її об’єктів, наявність мистець­ких знань, умінь і навичок; розвине-ність мотиваційно-потребнісної установки на естетичне освоєння навко-лишнього світу, яка реалізується в здатності особистості до самостійної творчості, уможливлює позитивні зміни в характері, у ставленні до природи, у взаємовідносинах з ко­лективом та родиною» [4,60].

Серед завдань музичного мистецтва, згідно Концепції художньо-естетичного вихо­вання учнів у загальноосвітніх навчальних за­кладах та Комплексної програми художньо-естетичного виховання у загальноосвітніх та по­зашкільних навчальних закладах можна відмі­тити такі, як:

• ознайомлення з музичною культурою України, народів світу;
• розвиток творчих здібностей учнів, ху­дожньо-образного асоціатив-ного мислення, уяви, фантазії, імпровізації та інтерпретації, виховання здатності до художньо-творчої реалі­зації та самореалізації особистості;
• оздоровлення організму, формування навичок краси і виразності співу, музично-рит­мічних рухів [1].

Єдність інтелекту і душі, думки і по­чуття, об’єктивного і суб’єктивного несе в собі музичне мистецтво. Саме твори музичного ми­стецтва дають змогу засвоїти їх зміст шляхом його переживання. А розвинута чутливість ди­тини забезпечує сформованість її морально-есте­тичних, гуманістичних основ як особистості.

Завдяки своїй емоційно-образній при­роді твори музичного мистецтва здатні донести думки, ідеї, погляди, передати в конкретно-чут­тєвій формі багатогранний зміст людських від­носин. Їх сприйняття людиною породжує складні переживання радості й горя, піднесення й печалі, довіри і скорботи тощо. Завдяки ме­ханізму перенесення життєвих станів інших людей на власне життя, співчутливому став­ленню до сприйнятого, суспільні проблеми, ідеали, цінності, виражені у творах музичного мистецтва можуть стати глибоко особистими, якщо вони сприйняті, відчуті й пережиті.

Естетичне відношення включає в себе: естетичне сприйняття, почуття, оцінки, судження, потребу, смаки та ідеали. Цей естетич­ний комплекс є основоположником естетичного виховання. Музично-естетичний розвиток можна прослідкувати через естетичне став­лення. Для цього необхідно звернутися до тих структурних компонентів естетичного став­лення, які особливо важливі для учнів і які слід формувати в підлітковому віці. Це перш за все естетичні почуття, естетичні судження, в яких виражені естетичні смаки й ідеали особистості. Естетичні почуття, судження, сприймання мають особливо важливе значення в різнома­нітних видах діяльності учнів, але особливо це стосується музичної діяльності.

Особливостями сприйняття музики є вміння слухати красу співзвучності, пройнятися настроєм, почуттями та думками автора. Есте­тичне сприйняття музики – це процес, в якому присутні і пізнавальні, і емоційні сторони. Саме наявність емоційного переживання дитини від сприйняття, від відтворення твору мистец­тва, а саме – музики, свідчить про адекватність і глибину музично-естетичного виховання. На цей процес впливають естетичний досвід, ха­рактер естетичних знань і вмінь, настрій, само­почуття особистості.

Найбільш   повно   структурний   зміст   есте­тичного досвіду розглянуто І.А.Зязюном. Ос­новними складниками естетичного досвіду він називає потреби, емоції та почуття, смаки, по­гляди, ідеали. «Естетичний досвід через свої складові – спеціалізовані емоції і почуття, що обов’язково зумовлюють вольову діяльність, ре­гулює людську поведінку, спрямовує дії людини на предмет, здатний задовольнити людську по­требу» [4,61].

Учений доводить, що згідно з сучасними уявленнями про естетичне виховання як залу­чення людини до соціокультурного середовища, естетич-ний досвід, впливаючи на всі компо­ненти особи, специфічно зв’язує її зі світом. Тому в центрі уваги дослідників перебуває про­блема осмислення характеру цього зв’язку. Виз­начаючи естетичний досвід “духовним утворен­ням”, І.А.Зязюн відносить його до складних психічних явищ, які можуть розглядатися як системи, а, отже, і мати свою компонентну структуру. Дослідники визначають компоненти естетичного досвіду як підсистеми цього склад­ного утворення [30, 23].

Так, О.М.Олексюк називає вихід­ними елементами в морально-естетич-ному до­свіді особистості почуття та переживання, оцінки, ідеали та мотиви. Найважливішим компонентом морально-естетичного досвіду в сфері музичного мистецтва.

О.М.Олексюк називаючи досвід сприй­няття, вважає, що це – стрижень морально-есте­тичного досвіду, його системоутворююче ядро, яке пронизує всі інші структурні компоненти.

Наступним компонентом морально-есте­тичного досвіду у сфері музичного мистецтва, автор вважає досвід освоєння категорій есте­тики, важливим моментом якого є знання ви­разних можливостей музичних засобів у розкритті морально-естетичного змісту, Само­стійний і дуже важливий компонент морально-естетичного досвіду, на думку автора, є досвід оцінної та ціннісно-орієнтаційної діяльності.

Розглядаючи структуру естетичного до­свіду майбутнього вчителя музики, Т.В.Скорик звертає увагу на такі його елементи: досвід сприймання музичних творів, досвід вер­бальної та виконавської інтерпретації та творчу активність. Музичне сприймання автор розгля­дає у двох аспектах: як суто психологічний про­цес відображення акустичної (звукової) інфор­мації та як специфічний вид духовно-практич­ної діяльності. Музичне сприймання, на думку автора, є активним процесом, в якому відобра­жаються пізнавальна та емоційна сфери особи­стості, її установки, досвід, знання.

Вербальна інтерпретація є одним з важ­ливих елементів естетичного досвіду майбутн­ього вчителя музики, тому що вміння говорити і розповідати про музику є дуже цінним у ді­яльності вчителя. Для вчителя головним є вміння навчати, передавати учням свій есте­тичний багаж, тоді, як виконавський досвід до­помагає відчувати, сприймати музичний твір у русі, відтворювати його в розвитку.

Музика є одним із наймогутніших засо­бів виховання, що надає естетичного забарв­лення всьому духовному життю людини. Проте уміння слухати й чути музику не є вродженою якістю.

На думку Н.П.Ткачової, пізнавально-творчі можливості учнів розвиваються в актив­ній музичній діяльності [6].

У процес сприймання музики включа­ється досвід безпосередніх переживань і розду­мів учнів, який формується під впливом музичного мистецтва, а також художній досвід, пов’язаний з виконанням музики. Це дає мож­ливість розглядати сприймання як основу за­своєння школярами втіленого в музиці досвіду естетичного ставлення до дійсності. Тому го­ловним завданням музичного виховання учнів є формування в них активного сприймання му­зичних творів.

Мистецьке знання є діалогічним, оскільки воно орієнтоване на пізнання смислів, які відкри­ваються у момент діалогічного звернення як лю­дини до людини, так і людини до мистецтва.

На нашу думку, естетичний досвід осо­бистості серед решти позитивних впливів, ви­конує дуже важливу функцію – функцію інтеграції особистості, забезпечує досягнення нею стану цілісності – єдності думки, пережи­вання, дії і слова. Образи, що виникають під час сприймання музики, впливають не лише на сві­домість, а діють набагато глибше – торкаються підсвідомих глибин її єства.

Також естетичний досвід істотно сприяє розвитку такої важливої якості особистості як естетична рефлексія. Адже сприймання того чи іншого явища дійсності естетично означає, з од­ного боку, деяку віддаленість від нього, вход­ження в позицію спостерігача, а з іншого – занурення у нього через співпереживання, емпатію.

В силу високого рівня абстрактності му­зичного мистецтва, воно постає надзвичайно сприятливим фоном для проекції на нього пе­реживань людини, які у такий спосіб не лише знаходять свій вияв, але й через таке виявлення стають усвідомленими, визнаними і прийня­тими до уваги. Саме на перетині спостереження і переживання формується естетична рефлексія як усвідом-лення особистістю своїх естетичних реакцій, відношень, смаків і презентацій. Таким чином, яке б поняття ми не поклали в основу слова «естетичний» (краса, чутливість, сприймання), ми завжди матимемо справу з ці­лісним баченням явища, зі зліпком, відображе­ним в особистості у всій своїй єдності і нерозчленованості.

Набуваючи досвіду спілкування з ми­стецтвом, дитина завжди певним чином ста­виться до нього, виявляє почуття задоволення чи обурення, і це ставлення завжди оціночне. Проте оцінка, яка виражається судженнями «подобається» і «не подобається», є тільки пер­шою сходинкою у світ прекрасного. Справж­ньою, естетичною вона стане лише тоді, коли знання про мистецтво будуть глибокі, а вра­ження від музики – систематизовані, осмислені. Оцінка при цьому свідчитиме про певний рівень освоєння учнями культурних цінностей та їх уміння активно виявляти своє ставлення до дій­сності в різних формах оціночної діяльності – емоційній, теоретичній, практичній.

Учні постійно спілкуються з різними ви­дами мистецтва, але без цілеспрямованого пе­дагогічного керівництва, ефект їх виховного, естетич-ного і пізнавального впливу часто стає дуже незначним.

Результати дослідження А.В.Лебедєвої (2011) засвідчили, що «педагогічними умовами формування у школярів естетичного ставлення до дійсності у музично-творчій діяльності, за яких підвищується ефективність означеного процесу, є:

• створення естетико-виховного сере­довища в дитячому колективі на основі діало­гічної взаємодії суб’єктів музично-творчої діяльності;
• забезпечення інтеріндивідуального розвитку школярів в умовах діяльності різнові­кових художньо-творчих колективів;
• застосу­вання корекційно-розвивальних технологій у позаурочній музично-творчій діяльності учнів з метою формування у них прагнення до акмеуспіху варіативне оновлення навчального і кон­цертного репертуару з урахуванням поліаспектності художніх напрямів, жанрів, стильо­вих систем, засобів художньої виразності;
• моні­торинг динаміки формування у школярів естетичного ставлення до дійсності у позаурочній музично-творчій діяльності» [30,24].

Цілісна система формування естетичних умінь повинна відображати логічний ряд взає­мопов`язаних професійно-педагогічних задач.

РОЗДІЛ ІІ. МЕТОДИКА ФОРМУВАННЯ МУЗИЧНО-ЕСТЕТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

В УМОВАХ КУЛЬТУРНО-ДОЗВІЛЛЄВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

2.1. Значення музичного мистецтва як засобу формування

в учнів естетичного ставлення до дійсності в позаурочній

діяльності

Формування естетичного ставлення особистості до дійсності як проблема носить багатоаспектний характер і розглядається різними галузями науки, включаючи філософію, психологію та педагогіку. Витоки означеної проблеми йдуть далеко в глибину історії, проте актуальність її не зникає в зв’язку зі зміною суспільства загалом, розвитком цивілізації, зміною загальнолюдських цінностей в різні історичні епохи та в різних соціально-політичних системах. На сьогодні проблема формування у школярів естетичного ставлення до дійсності у позаурочній музично-творчій діяльнос-ті з метою детермінації гармонійного розвитку особистості має всеохоп-люючий характер.

Сучасна педагогіка школи, орієнтуючи свої розробки на естетизацію навчально-виховного процесу та формування у дитини усвідомлення того, що вона є невід’ємною частиною оточуючого середовища (природи, культури, історії та ін.), стратегічною метою виховання визначає формування базису особистісної культури, залучення дитини до загальнолюдських духовних цінностей: до самої себе, до іншої людини та людства в цілому; до природи; до культури та мистецтва [5].

У структурі освіти основним рушієм у процесі як естетизації соціокультурного середовища особистості, так і її культури загалом виступає естетичне виховання.

Естетичне є ключовим феноменом культури. Процес естетизації соціокультурного середовища відбувається на рівні естетизації самих категорій пізнання і дійсності, включаючи категорію істини. Естетичні принципи стають фундаментальними в розумінні пізнання реальності та  істини й набувають зовнішньої різновидності. Специфічним видом естетичної діяльності є мистецтво, в т.ч. і музичне. Мистецтво задовольняє специфічну духовну потребу людини в своїй функціональній цілісності і гармонізації свого духовного світу, в психологічному захисті й соціальній активізації, формуванні творчого потенціалу і оптимістичного світовідчуття, здатності до творчості. Саме цією потребою визначається і видима траєкторія художньої діяльності, фази формоутворення, сприйняття художнього твору, його оцінки і змістової “судження смаку” [30,25].

Естетика є основною науково-методичною базою формування світо-гляду особистості, розкриває природу естетичного як в житті, так і в мистецтві, озброює понятійним апаратом, необхідним для естетичного аналізу художньої діяльності; визначає форми естетичної свідомості, основні закономірності виникнення, розвитку й місце музичного мистецтва в житті особистості.

Естетичне ставлення школярів до дійсності у позаурочній музично-творчій діяльності припускає засвоєння моделі твірного, художньо-творчого ставлення до світу, яке може бути вираженим у шкільному віці засобами музично-творчих видів діяльності [3].

Аналізуючи особливість організації музично-творчої позаурочної діяльності школярів, звертаємося до проблеми формування естетичного ставлення до дійсності. В цьому руслі музично-творчу діяльність школярів у позаурочний час виділяємо як найбільш ефективну, визначаючи це тим, що набуваючи здатність та маючи можливість відобразити своє ставлення до дійсності засобами музичних образів, дитина гармонізує себе й створює свій неповторно-індивідуальний світ, реалізуючись і актуалізуючись як повно-правна особистість.

Розглядаючи сутність естетичного ставлення людини до дійсності, ми спираємося на дослідження А.Мелік-Пашаєва, який визначав його як здатність людини чуттєво сприймати предмети та явища як вираз їх неутилітарної цінності і внутрішнього життя, споріднених її власної, усвідомлено переживати свою причетність до світу, іншим людям, природі, творам людської культури. Він визначив таку суттєву якість людини, як особливе ставлення до дійсності, котре модифікує, перетворює психічне життя особистості: цінності та мотиви, пізнавальну сферу, життєву поведінку та ін. Учений припускає, що лише людині з розвиненим естетичним ставленням до дійсності властивий особливий, естетичний тип узагальнення, яке будується на підставі емоційно-оціночного ставлення до предметів та явищ, що виникає у зв’язку зі сприйняттям їх конкретного чуттєвого образу, а не на раціонально-логічних засадах по належності предметів та явищ того чи іншого класу об’єктів [31, 24].

У сучасній педагогіці існують різні підходи до використання мистецтва, зокрема музичного, в роботі з дітьми: як засіб естетичного виховання в особистісному розвитку школярів (Б.Ананьєв, І.Зязюн, Л.Масол, А.Мелік-Пашаєв та ін.); як засіб виховання та навчання в музично-творчій діяльності (О.Ростовський); як засіб розвитку музичної творчості школярів (Д.Каба-левський, В.Рагозіна  та ін.); як засіб естетичного виховання школярів засобами музичного мистецтва (О.Апраксіна, О.Ростовський, О.Рудницька  та ін.) [31, 25].

На сучасному етапі розвитку педагогічної науки проблема естетичного розвитку школярів розглядається через синтез різних видів мистецтв: естетичний   розвиток   в   умовах   музично-творчої практичної діяльності (О.Грідчин, О.Кучерук та ін.); театралізовану, музично-творчу гру (Л.Ви-готський, Н.Ветлугіна, С.Самохвалова, О.Шумакова та ін.); фольклор як засіб морально-естетичного виховання (Л.Алексєєва, Т.Люріна та ін.); театралізо-вана   музично-ігрова   діяльність   (Л.Виготський,   Н.Ветлугіна,  І.Зайцева, Л.Сєрих та ін.); образотворче мистецтво як засіб естетичного виховання особистості (Е.Бєлкіна, Л.Масол та ін.); естетичний розвиток школярів засобами ритміки і хореографії (П.Коваль та ін.) та ін.

Розвиток естетичного ставлення до дійсності, яке потенційно властиве кожній людині, є головною метою загального естетичного виховання особистості і лежить в основі художнього освоєння дійсності, культури людства, є психологічною основою творчих здібностей у всіх видах мистецтва. Важливим засобом формування естетичного ставлення до дійсності та духовного розвитку особистості стало музичне мистецтво як складова духовної культури. Особливо цей фактор „спрацьовує” в дитячому віці. Дитинство характеризується “важкодосяжним самобутнім простором величезної частини людства, яке тісно пов’язане із простором дорослого світу, простором маленької людини, яка специфічними для її віку способами пізнає світ, починаючи моделювати зразки власної поведінки за еталонами дорослого; світ, де виникають власні таємниці, смисли й інтерпретації, виявлені нею у процесі взаємодії з людьми” [23,437].

Світ дитинства має свою мову, свої уявлення, свій спосіб вираження побаченого. Творячи власний світ, дитина формує свій образ, стиль життя, неповторний, індивідуальний і відмінний від дорослого. Інакше кажучи, дитинство слід розглядати як особливу субкультуру життя людини, оскільки “в період дитинства починає складатися тонкий і чутливий внутрішній світ дитини, що становить цілісну й ціннісну модель світу культури, відбиту у уявленнях дитини “Я – світ” та індивідуальних, самостійних, вільних культуровідповідних способах життєдіяльності й самовираження” [23,438].

Зміст, як одна зі складових педагогічних умов формування у школярів естетичного    ставлення    до    дійсності    у    позаурочній    музично-творчій  діяльності, сам по собі не забезпечував досягнення мети дослідження. Його ефективності сприяли методичне забезпечення музично-творчої діяльності школярів, а також комплексний вплив різних видів мистецтва на означену діяльність.

Метою методичного забезпечення змісту було наукове обґрунтування експериментальної методики, а завданням – добір впливу художніх засобів виразності з домінантою музики, апробування методичних розробок у ході формувального експерименту. Використовувалась сукупність взаємо­доповнюваних методів музично-творчого розвитку особистості: метод емоційної драматургії, дидактичних і творчих ігор, творчого спілкування, багатозначності контрастів, порівняльний метод, метод творчих завдань.

Втілена в навчально-виховний процес методична система формування у школярів естетичного ставлення до дійсності у позаурочній музично-творчій діяльності дозволила вирішити такі проблеми:

• прилучення до світових і національних духовних цінностей, втілених у творах мистецтва;
• накопичення досвіду спілкування з творами мистецтва у процесі музично-творчої діяльності;
• оволодіння ефективними методами аналізу творів мистецтва, пізнання інтегративних зв’язків;
• формування уявлень про цілісність світу через емоційно-ціннісне орієнтування особистості, у тому числі шляхом інтеграції музики, пластичних та сценічних мистецтв;
• можливість застосування засвоєних знань і сформованих умінь в умовах культурно-освітнього середовища;
• реалізація творчого потенціалу, активізація внутрішніх інтересів і духовно-естетичних потреб особистості.

2.2. Педагогічна спадщина В.Верховинця в організації

музично-дозвіллєвої діяльності молодших школярів

у контексті проблеми дослідження

 

В.Верховинець працював разом з вітчизняними педагогами, психоло-гами, митцями (Ц.Балталон, Г.Ващенко, С.Русова, К.Стеценко, М.Леонтович та ін.), які наполягали на необхідності всезагального естетичного виховання дітей з раннього віку за допомогою різних засобів мистецтва та літератури, оточення, створення сприятливих умов для розвитку мистецьких здібностей не лише талановитих, а й необдарованих дітей.

Найважливішим досягненням музично-педагогічної діяльності В.Верхо-винця було створення власної методики музичного розвитку дітей на основі синтезування музики, хореографічної лексики українського народного танцю, дитячих ігор та театралізованих пісень. Поклавши в основу дитячу ігрову діяльність, він наголошував, що дітей необхідно не тільки ознайомлювати з творами мистецтва, а й безпосередньо залучати до активної діяльності в різних його видах. На той час ця методика естетичного виховання була однією з найцікавіших. “Він умів органічно пов’язати пісню з рухом. Поєднати спів великого хору з танцем. Ідея комплексного викорис-тання елементів музичного, хореографічного і драматичного мистецтва остаточно утвердилася у створеній В. Верховинцем новій синтетичній жанровій формі – театралізованій пісні” [23,439].

Завдяки синтезу мистецтв (музичного, хореографічного, драматичного й поетичного) ігри В.Верховинця сприяли розвитку естетичних смаків, почуттів, здібностей дитини. Висуваючи ідею комплексної дії різних видів мистецтва на естетичний розвиток дітей, В.Верховинець як педагог-методист мав   однодумців,   серед   яких зокрема були М.Драгоманов, М.Леонтович, С.Русова, Б.Яворський.

Загалом, слід зазначити, що процес становлення та розвитку естетичного виховання дітей в Україні мав свої особливості, які визначалися менталіте-том нашого народу, його культурними традиціями та звичаями. Безумовно, підґрунтям для розвитку естетичного виховання дітей раннього, дошкільного та молодшого шкільного віку стали положення народної педагогіки, які чітко визначали засоби естетичного виховання дітей відповідно до вікових особливостей.

Так, найбільш впливовим засобом естетичного виховання дитини, згідно з теорією народної педагогіки, вважалися ігри, поєднані зі співами, танцями тощо. Саме ця ідея стала підґрунтям для створення системи ігор з піснями, що її подав В. Верховинець у педагогічній праці “Весняночка”.

В.Верховинець, працюючи з дітьми, виключного значення надавав дитячому фольклору, дитячій пісні як такому жанру народної творчості, що відповідає дитячій психології, побутує серед дітей та існує у синкретичній єдності з танцем, грою, обрядом, інструментальною музикою тощо. Особливістю дитячої народної пісні є її відповідність психолого-фізіологіч-ному розвиткові дитини׃ вона узгоджується з діапазоном дитячого голосу, має досить чітку ритмічну основу, що дає можливість пісні бути нерозрив-ною частиною рухових забав та ігор.

Зазначимо, що дитячий фольклор – мистецтво загальнолюдське, орієнтоване на масове сприйняття. В українського народу дитяча пісня (колискова, що її співала мати, чи виконана малечею забавлянка, лічилка, скоромовка тощо) здавна була дієвим засобом естетичного виховання маленької особистості, універсальність та легкість сприймання дитячої народної творчості випливає із самої природи цього жанру.

Крім того, дитячий фольклор характеризує синкретизм – одночасне поєднання елементів музики, поезії, хореографії, образотворчого мистецтва тощо; художня мова народної дитячої пісні має важливу ознаку׃ її повноцінне сприймання забезпечується різними матеріально – предметними вираженнями художнього образу (слово, танок, образотворча діяльність).

Пізнання дитячого фольклору не обмежується лише співом або слуханням,воно потребує “моделювання ситуації”. Саме таке моделювання описаного в пісні дійства може бути використане в організації музично-дозвіллєвої діяльності, яка пов’язує окремі елементи мистецького поля з творчим потенціалом кожної дитини створює умови для самовираження особистості. Сферами такого художнього самовираження можуть бути різні види діяльності: гра-драматизація, гра на музичних інструментах, спів, слухання, образотворча діяльність, композиція [17, 56].

Серед усього різноманітного естетико-педагогічного потенціалу українських дитячих пісень слід виокремити особливий вплив на дитину рухливої дитячої пісні-гри, що обґрунтував у передмові до збірки пісень та ігор для дітей “Весняночка” В.Верховинець. Він вважав музичну гру основною формою спілкування дитини з піснею, необхідною умовою повноцінного сприймання пісні.

Важливу роль у процесі взаємодії дитини з фольклорним твором В.Вер-ховинець відводив педагогові, до якого висувається ряд вимог:

• вибрати гру, що відповідає дитячому вікові;
• зацікавити дітей, провести гру легко і доступно для вихованців;
• не придушувати дитячу радість;
• не бути педантом у грі, дати дітям можливість самореалізуватися та ін.

При цьому найважливіше завдання – забезпечення позитивного психо-емоційного контакту дитини з твором, психічний стан має стати вихідною умовою організації музично-дозвіллєвої діяльності молодших школярів.

В.Верховинець дає обґрунтування ефективності впровадження рухової музичної гри у педагогічний процес на підставі таких показників:

• врахування фізіологічних та психічних особливостей дитини, що дозволяє їй легко та природно відчувати себе в грі;
• адекватність обраного виду діяльності віковому цензу дитини;
• позитивний емоційний стан дитини під час участі у грі.

Особлива естетотерапевтична цінність музичних ігор В. Верховинця у їх руховій природі. Надаючи великого значення співу в дитячому музичному вихованні, вчений підкреслював ритмічну природу музичного мистецтва, яка відповідає фізіологічній потребі дитячого організму у ритмічному, узгодж-еному русі. Тому він наполягав на педагогічній доцільності лише ритмічно проведених ігор. Усе розмаїття дитячих ігор і хореографічних композицій, які розробив на основі українського фольклору В.Верховинець (“Ведмедик і лісові звірятка”, “Іваночку, покинь схованочку”, “Сорока-ворона”, “Летів горобейчик”, “Зробим коло”, “Гей, чорноброві”,  “Сонечко”,    “Ой чого ти, метелику”,  “Дітки  колом  стоять”,  “Мишка та кіт”, “Засмучений зайчик”, “Залізний ключ”, “Ой, на льон”, “Ягілочка”, “Подоляночка”, “А ми просо сіяли” та ін..) може використовуватися у практиці естетотерапевтичної роботи з дітьми дошкільного віку [17, 57].

У системі музичного виховання В.Верховинця, яка базується на українських народних музично-педагогічних традиціях, зосереджений цінний педагогічний потенціал, доцільний для пізнання й виховання дітей, відповід-ний їхнім інтересам і провідній діяльності та спрямований на задоволення потреб музично-рухового розвитку дошкільників.

Театралізована пісня й вокально-хореографічна композиція, що їх започаткував В.Верховинець, є інтегрованими педагогічними засобами музично-ритмічного розвитку дітей дошкільного віку через синтез музики, хореографії та драматичного мистецтва, поєднання в них можливостей для розвитку музикальності, музично-рухового виконавства і творчості дітей; для комплексного здійснення музичної діяльності, забезпечення належної її цілісності. Крім того, це реалізація естетичного потенціалу української народної дитячої пісні, що знайшло відображення у збірнику пісень та ігор для дітей “Весняночка” В. Верховинця.

Оригінальний педагогічний підхід до всебічного музичного розвитку дітей, знайдений В.Верховинцем – використання інсценованих дитячих народних пісень із залученням елементів інсценізації, театралізації та хореографії, створення театралізованих пісенно-хореографічних композицій на фольклорній основі. Жанр дитячої театралізованої пісні, що його створив В.Верховинець, органічно вийшов з народного дитячого фольклору, його синкретичної природи. Підґрунтя його склали ритмічні рухи, які відтворюють певні образи та дії, підказані музичним змістом самого твору.

Театралізована пісня й вокально-хореографічна композиція на основі дитячого фольклору у тлумаченні В. Верховинця стали самостійними жанровими формами, які зумовили новий напрямок у естетичному вихованні дітей дошкільного віку, синтезуючи музичне, хореографічне і драматичне мистецтво.

Синтетичний жанр театралізованої пісні запропонований В. Верховин-цем для дитячого музичного та музично-ритмічного розвитку, забезпечує комплексний та гармонізуючий вплив українських музично-хореографічних традицій на інтереси, музикальність, музично-рухове виконавство і творчість дітей, а отже – на музичний та естетичний розвиток загалом. Розроблені педагогом ігри та вправи цілком відповідають світу почуттів і емоцій, що їх переживає дитина, створюють атмосферу психологічного комфорту та поваги до дитячої індивідуальності, підтримують “радість пізнання світу”, формують почуття насолоди від навчання.

Дитячі музичні ігри та театралізовані пісні В.Верховинця – це спілкування з дитиною на рівні емоційно-духовних зв’язків, пошукові дитячої довіри, щирості, відвертості як необхідних умов процесу побудови людської особистості. Це доводить можливість та ефективність їх викорис-тання в організації музично-дозвіллєвої діяльності молодших школярів.

 

 

 

 

 

 

2.3. Естетичне виховання учнів засобами фольклору

в позашкільних закладах

 

Проблема естетичного виховання була та залишається актуальною у всі історичні часи існування людства, особливо на ниві сучасної педагогічної науки.

Естетичне виховання – це комплексний, цілеспрямований, планомірний процес взаємодії педагога та вихованця, учителя та учня, що формує в учнів системи моральних знань, почуттів, смаків, оцінок згідно з етичними норма-ми та правилами.

Задоволення естетичних потреб вихованців, учнів і слухачів у професій-ному самовизначенні і творчій самореалізації, пошук, розвиток та підтримка здібних, обдарованих і талановитих вихованців, вдосконалення їх художньо-естетичного смаку в більшості розкривається у різноманітних організаційних формах передбачених статутом позашкільного навчального закладу під час занять, гурткової роботи, клубної роботи, уроків, лекцій, індивідуальних занять, концертів, репетицій, фольклорно-етнографічних свят, ігор.

Освітня діяльність позашкільного навчального закладу - процес надання знань, формування вмінь і навичок з різних напрямів позашкільної освіти, а вихованці -особи, які відвідують гуртки, клуби, творчі об'єднання, секції позашкільного навчального закладу за інтересами, здібностями та нахилами.

Виховання в учнів і слухачів патріотизму, любові до України, поваги до народних звичаїв, традицій, національних цінностей Українського народу, а також інших націй, шанобливого ставлення до родини та людей похилого віку є одним із провідних завдань позашкільних закладів.

Народна педагогічна практика виробила чимало засобів розширення естетичного й художнього досвіду учнів, пробудження творчих здібностей у різних видах музичної діяльності.

В сучасних умовах «масової різнорідної культури» українське народне мистецтво має свої особливості. Будучи національним надбанням, закладе-ним у генетичний код людини, воно сприяє формуванню історичної пам'яті, творчого мислення, моральних поглядів, естетичного ідеалу.

Освоєння учнями культурної спадщини минулого, звертання до фольклору впливають на емоційну й моральну сфери особистості. Звертання до народного мистецтва це підтверджує. Музичний і усний фольклор - це навчання добру, милосердю, це джерело духовності й мудрості.

Ніщо не дає такого різнобарв’я відомостей про культуру, історію, побут, звичаї, традиції, вірування, вдачу, етичні норми та естетичні ідеали, як фольклор. Фольклор є невичерпним джерелом ідей, образів, сюжетів.

Народжувався фольклор суспільно-історичним життям народу, виражаючись у специфічних властивостях даного народу, засобах художнього мислення, де зливалися воєдино практична і духовна діяльність.

Музичний фольклор нерозривно пов'язаний із історією народу. Його відрізняють різноманіття жанрів різних по походженню, характеру, тематиці, ролі в побуті. Це матеріал для виховання виконавської, вокально-хорової культури, необхідний засіб формування в учнів почуття прекрасного, патріотизму, любові до рідної культури та мистецтва.

Морально-естетичні ідеали українського народу виражаються у народних піснях, казках, творах малого фольклорного жанру. Народні пісні й віршування, що одухотворені почуттями й думками людини, являють собою золотий фонд виховного та пізнавального матеріалу.

Своєчасне залучення учнів молодшого шкільного віку до кращих зразків народної музики поступово формує ті музичні потреби, які складатимуть у наступні вікові періоди основу для формування оціночної позиції, вміння орієнтуватися у звуковому потоці.

Складання позитивного морально-психологічного клімату, а саме, врахування і корективи настрою, виховання культури побутового спілкуван-ня, профілактика негативних емоцій і конфліктних ситуацій, складання системи предметно - символічної атрибутики, ергономічні нововведення - все це виховує розуміння і повагу до музичної спадщини як свого так і інших народів.

Зміст естетичного виховання засобами музичного фольклору формуєть-ся на основі багатовікових національних культурних традицій у контексті європейської та світової культур і спрямований на реалізацію Національної доктрини розвитку освіти в Україні та Концепції національного виховання [24, 267].

Взаєморозуміння культур різних націй веде до збагачення музично-естетичного досвіду власного народу.

Національний музичний фольклор виховує у молоді «смак» до виконавських особливостей музики, дозволяє розширити рамки «естетики» народного виконавства і навіть його етики, тому система теоретичних знань і певних практичних навичок потрібні для розуміння народної вокальної музики та основних засобів виразності в рамках фольклорних традицій.

Сутність мистецької фольклорної спадщини – це поєднання інтелекту та почуттів, що є складовою естетичного виховання.

Педагогічний процес взаємного духовного збагачення педагогів й учнів проходить в умовах сприятливого психологічного клімату взаємовідносин та індивідуальної співтворчості, що є гарантом розвитку творчих інтересів і здібностей особистості.

Провідними методами організації творчого діалогу в позаурочний час, коли педагог і учень спільно шукають і знаходять відповіді на питання, виступають прийоми стимулювання і збагачення сприймання та інтерпре-тації творів мистецтва.

Інтригування, ігрові ситуації, художньо-практична діяльність, імпровіза-ція, бесіда, дискусія, самохарактеристика та самокритика, різноманітні завдання, створення атмосфери творчого пошуку, емоційної активності і захопленості активізують соціокультурні зусилля учнів, стимулюють їх самоорганізацію, соціальну активність, ініціативність та свідомість у ставленні до різних явищ культури.

Проблема спільної діяльність дорослих і учнів у процесі естетичного виховання засобами музичного фольклору визначається виділенням виразно-смислового змісту творів національного інструментального та пісенного фольклору, що сприяє переорієнтуванню сприймання учнями із зображаль-них характеристик музичних творів на виражальні. Педагогічний діалог спонукає учнів наслідувати кращі взірці та вчинки, розвиває жвавість уяви, високу вразливість, активне оперування образами [24, 268].

На херсонській землі традиційними стали фестивалі народної творчості «Чорнобаївський заспів», «Купальські зорі», «Таврійська родина», «Золоте зернятко», «Чумацький шлях», «Новорічне перевесло», «Жайвір», «Соловей-ко України».

Велику роль у становленні професійного мистецтва відіграють фестива-лі міжнародного та всеукраїнського рівнів «Таврійські Ігри» та «Чорно-морські дитячі ігри», «Vivat, music!».

В області діє понад 40 шкіл естетичного виховання, приватні школи «Ювента», «Школа гуманітарної праці». В цих центрах накопичується досвід роботи малих академій народних мистецтв, університетів народознавства.

Система естетичного виховання учнів і вихованців будується з урахуванням принципу творчої самодіяльності учнів.

Отже, основи естетичної культури закладаються у ранньому дитинстві та молодшому шкільному віці, й нерідко залишаються уподобанням на все життя.

 

 

ВИСНОВКИ

 

Проаналізувавши різноманітну наукову літературу з проблеми дослід-ження, класифікувавши та узагальнивши отриману інформацію, ми дійшли наступних висновків.

Проблема формування естетичного смаку особливо актуальна в період соціокультурної трансформації суспільства. Розвиток естетичної спрямова-ності дітей стає одним із необхідних напрямів формування духовності особистості, її морально-естетичної спрямованості, рівня вихованості і культурності.

Теоретичними основами вивчення проблеми формування естетичної спрямованості молодших школярів виступають культурологічні, психологіч-ні й педагогічні положення про духовну культуру особистості; про використання духовних цінностей, мистецтва у культурному розвитку; культурологічний та цілісний підходи до процесу формування естетичної спрямованості засобами музики.

Естетична спрямованість молодших школярів визначається як інтеграль-на духовна властивість особистості, яка відбиває здатність людини до художньої діяльності, спрямованої на загальнокультурну комунікацію, що заснована на принципах естетизації і гуманістичній спрямованості поведінки; частина загальної культури особистості, у якій відображені культурна компетенція, основа моральної та естетичної спрямованості людини. Структура естетичної спрямованості включає емоційно-почуттєвий, мотива-ційний, діяльнісний та пізнавальний компоненти.

Естетична спрямованість як важливий елемент культури особистості школяра повинна створити можливості для природного саморозвитку,  самореалізації дитини,  оскільки саме у мистецтві закладені форми виражен-ня мислення, інтелекту дитини. Естетична спрямованість розглядається нами як передумова активності пізнання світу. Безпосередність бачення, переживання, мислення дитини поєднуються із спрямованим засвоєнням знань, навичок, способів осягнення дійсності.

Актуальним завданням естетизації сучасної педагогіки є пошук шляхів для максимальної реалізації можливостей дитини, які формуються та проявляються у специфічних видах музично-творчої позаурочної діяльності школярів.

Найбільш яскравою, доступною моделлю естетичного ставлення школярів до дійсності, коли відбувається становлення духовного світу дитини, є мистецтво, де органічно пов’язані процеси пізнання світу, його естетичної усвідомленості та вираження свого власного до нього ставлення.

У сучасній психолого-педагогічній науці і практиці існують різні підходи до використання музичного мистецтва як складової духовної культури в роботі зі школярами: як засіб естетичного виховання в особистісному розвитку школярів, як засіб виховання та навчання в музично-творчій діяльності, як засіб розвитку музичної творчості дитини, як засіб формування естетичного ставлення до дійсності та духовного розвитку особистості.

Таким чином, саме молодший шкільний вік є сприятливим для естетичного виховання учнів.

Нажаль на сучасному етапі навчально-виховний процес позашкільних закладів формує недостатній рівень естетичного виховання учнів засобами музичного фольклору, що проявляється у недостатньому запровадженні нових сучасних механізмів навчання з урахуванням вітчизняного та зарубіж-ного досвіду, необізнаності класифікації жанрів і видів дитячого музичного фольклору.

Необхідною умовою вирішення актуальних проблем естетичного виховання учнів засобами музичного фольклору є поліпшення методичного забезпечення навчального процесу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

 

1. Апраксина  О.   А.  Методика музыкального  воспитания  в  школе: Учеб. пособие. - М.: Просвещение, 1983. - 224 с.
2. Аристова Л.   Естетичне   ставлення   до   мистецтва:  теоретичні підходи / Л. Арис­това // Мистецтво та освіта. – 2007. – № 3. – С. 18–22.
3. Асаф’єв Б.А. Избранные статьи о музыкальном просвещении и образовании. – 2-е изд. – Л.: Музыка, 1973. – 144 с.
4. Барвінок Визначення рівня розвитку музично-естетичної культури у школярів // Початкова школа. - 2009. - № 5. - С 59 - 61.
5. Барвінок І.В. Аналіз формування музично-естетичної культури –  К.: Інформаційний центр з питань культури та мистецтва, 2003. –  22 с.
6. Беземчук  Л. Творчий розвиток школярів засобами музичного мистецтва // Мистецтво та освіта. – 2008. – №1.с.12
7. Белорусец К., Белорусец С. Музыкальный разговорник// Начальная школа. - 2004. - № 29. - С 2 - 31,
8. Бех І.Д. Особистісно зорієнтоване виховання: Науково-метод. посібник. – К.: ІЗМН, 1998. – 204 с.
9. Вікова психологія / під ред. Г.С.Костюка. – К.: Рад школа, 1976. – 270 с.
10. Волкова Н.П. Педагогіка: [посібник для студентів вищих навчальних закладів] / Н.П. Волкова. - К.: Видавничий центр “Академія”, 2001. - 576 с.
11. Выготский  Л.С.  Педагогическая  психология /  Под  ред. В. Давыдова. -М.: Педагогика, 1991. - 480 с.
12. Выготский Л.С. Воображение и творчество в детском возрасте: Психологический очерк: Кн. Для учителя. – 3-е изд. – М.: Просвещение, 1991. – 93 с.
13. Гаркавенко Л., Станішевська Г. Музика – джерело емоцій та почуттів // Мистецтво та освіта. – 2003. - №3,4.
14. Гаркавенко Л., Станішевська Н. Джерела емоцій та почуттів // Початкова освіта, 1999 №3 26-27 с.
15. Гумінська О.О. Уроки музики в загальноосвітній школі: Методичний посібник. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2004. – 104 с.
16. Дем’янчук О.Н. Формування музично-естетичних інтересів учнів загальноосвітньої школи / О. Н. Дем’янчук. – К., 1995. – 37 с.
17. Дем'янко Н. Педагогічні ідеї В.М. Верховинця у сучасній початковій школі // Поч. школа. - 2007. - №2 - С 56-57.
18. Дичківська І.В. Інноваційні педагогічні технології. – К., 2004. – 225 с.
19. Дмитриева Л.В. Методика музыкального воспитания в школе / Л.В.Дмитриева, Н.М.Черноиваненко. - М.: Просвещение, 1989. - 206 с.
20. Дорошенко Т.В. Вчити   учнів  чути музику // Рідна школа – 2010 - №12. – с. 22-24
21. Зайцева Т.Г. Музика і формування естетичних почуттів молодших школярів// Початкова школа, 1991. - № 2. - С. 16 - 20.
22. Зацепина Н.А. К вопросу о комплексной природе эстетического вкуса // Теоретичні питання культури, освіти та виховання: Збірник наукових праць.   Випуск   24, частина 2. – Київ: Видавничий центр КНЛУ, 2003. – С. 160-163. 
23. Зацепіна Н.О. Емоційний та чуттєвий розвиток особистості як основа формування естетичних смаків молодої людини // Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки. Збірник наукових праць. - Київ-Запоріжжя, 2004. Випуск 32. – С. 437-440.
24. Зацепіна Н.О. Формування життєвої компетентності обдарованої молоді за допомогою виховання естетичних смаків // Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки. Збірник наукових праць. - Київ-Запоріжжя, 2004. Випуск 33. – С. 267-271. 
25. Иванченко Г.В. Психология восприятия музыки: подходы, проблемы, перспективы. — М.: Смысл, 2001. — 264 с.
26. Кабалевский    Д. Б. Прекрасное пробуждает доброе.  -   М.: Просвещение, 1980. - 210 с.
27. Кабалевский Д.Б. “Как рассказывать детям о музыке” Москва, “Просвещение”, 1989.
28. Кабалевский Д.Б. Воспитание ума и сердца / Д.Б.Кабалевский. - М.: Просвещение, 1984. - 204 с.
29. Калашник Н.Г., Зацепіна Н.О. Формування естетичних смаків молоді – основа розвитку духовності українського народу // Актуальні проблеми соціології, психології, педагогіки. Збірник наукових праць. – Київ: КНУ ім. Т.Шевченка. 2005. – С. 97-109.
30. Калініна Л. Проблеми формування естетичних смаків особистості у сучасних педагогічних дослідженнях / Л. Калініна // Рідна школа . – 2008. – № 5 (941).– С. 23–25.
31. Калініна Л.А. Естетичне виховання молодших школярів як соціально –    педагогічна проблема //Рідна школа. – 2006. - № 3. – С.24 – 27.
32. Калініна Л.А. Проблеми естетичного виховання дітей молодшого шкільного віку засобами мистецтв в умовах загальноосвітньої школи.  Всеукраїнська науково–практична конференція “Професіоналізм педагога в  контексті Європейського вибору України”, Зб. статей: Ч.1. – Ялта 2006. – С.62 – 66.  
33. Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання: Навчальний посібник. – К.: Вимща школа, 1997. – 304 с.
34. Клименко В.В. Розвиток почуттів // Рідна школа. – 2008. - №1-2, 3-4. – с.36-38
35. Кнорринг, В. И. Искусство управления: ученик / В. И. Кнорринг. – М.: Изд. БЕК, 1997. – 288 с.
36. Коваль Л.Г. Виховання почуття прекрасного. – К.: Музична Україна, 2001. – 224 с.
37. Костюк А.Г. Музыкальное восприятие как предмет комплексного иссле-дования: Сб. ст. — К.: Муз. Украина, 2002. — 126 с.
38. Костюк А.Г. Эстетические аспекты восприятия музыки // Проблемы музыкальной культуры. – Вып. 2. – К.: Муз. Украина, 2001. – С. 143-156.
39. Лазаревська О.М., Науменко С.І. Творчість дитини і музичне виховання // Початкова школа. – 1994. – №11. – С. 16-18.
40. Ларьков  А.П.   Особливості   емоційно  -  естетичного   переживання   в процесі впливу мистецтва на людину // Естетика і етика. - К., 2006. - С.9-10
41. Левчук Л.Т. Естетика: [підручник] / Левчук Л.Т., Кучерюк Д.Ю., Панченко В.І.; за заг.ред. Л.Т. Левчук. - К.: Вища школа, 2007. - 399 с
42. Ляшенко М.П.   Сучасні   зарубіжні   концепції   музичного  виховання / М. П. Лященко // Педагогіка і психологія. – 1966. – №2. – С.171-178.
43. Малявко В.О. Концепція виховання творчої особистості. -К.: Либідь, 1993.
44. Назайкинский Е.В. О психологии музыкального восприятия / Е.В.На-зайкинский. - М.: Музыка, 1972. - 383 с.
45. Науменко С. Особливості сприймання музики шестилітніми першокласни-ками // Початкова школа, 2010. - № 12. - С. 45 - 47.
46. Неменский Б.М. Мудрость красоты: О проблемах эстетического воспита-ния. Кн. для учителей. М.: Просвещение, 1981. - 192 с.
47. Общая психология: Учебник для студентов педагогических институтов / А.В. Петровский, А.В. Брушлянкий и др. – М.: Просвещение, 1986, 464 с.
48. Олексюк О.М. Музична педагогіка: Навчальний посібник. – К.: КНУКіМ, 2006. – 188 с.
49. Ороновська Л. Розвиток творчої активності молодших школярів на уроках музики // Мистецтво та освіта. - 2004. - № 3. - С. 55 -57.
50. Печерська Е., Киреєва Т. Роль кольорових уявлень молодших школярів у  процесі сприймання музики // Мистецтво та освіта. -1999.- №4.-С 21 -24.
51. Печерська Е.П. Уроки музики в початкових класах: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2001. – 272 с.
52. Печерська Є.П.Інтегрований вплив музики і природи на естетичне виховання // Початкова школа, 2010. - №7. – с.29-32
53. Психология. Словарь / Под общ.ред. А.В.Петровского, М.Г.Ярошевского. – 2-е изд., испр. И доп. – М.: Политздат, 1990. – 494 с.
54. Психологія. Підручник для педагогічних вузів/ За ред. Костука Г.С. 3-е вид., доп., - К.: Рад. шк., - 1968. - 572 с
55. Пузич Я., Ніколаєва І. Музика здоров'я // Рідна школа. - 2002. - № 2.-С. 57-58.
56. Рева В.   Естетичне   виховання  школярів у процесі сприйняття музики / В.Рева // Мистецтво та освіта. – 2009. – № 1. – С. 4–8.
57. Ростовський О.Я. Педагогіка музичного сприймання: Навч.-метод. посіб-ник. - К.: ГЗМН, 1997. - 248 с
58. Ростовський О.Я. Методика викладання музики в початковій школі: навчально-методичний   посібн. - 2-е   вид.,   доп.  -   Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2001. - 216 с.
59. Рудницька О.П., Болгарський А.Г., Свистєльнікова Т.Ю. Основи педагогічних досліджень: Навчально-методичний  посібник. - К., 1998.-144 с.
60. Сапожнік О.  Музично-ритмічне виховання: зміст і структурні компоненти // Рідна школа. - 2009. - № 12. - С. 20-22.
61. Фіцула  М.М.   Педагогіка:   Навчальний  посібник  для   студентів вищих педагогічних закладів освіти. - К.:  Видавничий   центр “Академія”, 2001. - 528 с (Альма-матер).