методика формування професійної комунікативної компетентності

Про матеріал

Призначені для викладачів-філологів закладів професійної (професійно-технічної) освіти

Перегляд файлу

УДК: 377.3.016:=161.2’276.6(072)

Б77

Рекомендовано до друку методичною комісією загальноосвітніх дисциплін ВЦПТО ТД

Протокол № 1 від 05.09.2019р.

Укладач:

Бойчук Оксана Юхимівна, викладач української мови і літератури Вінницького центру професійно-технічної освіти технологій та дизайну

Рецензенти:

Пінаєва Ольга Юріївна, кандидат педагогічних наук, доцент кафедри технологічної освіти, економіки і безпеки життєдіяльності Вінницького державного педагогічного університету ім..М.М.Коцюбинського

Помаз Наталя Валентинівна, викладач української мови і літератури та зарубіжної літератури Вінницького міжрегіонального вищого професійнотехнічного училища

Бойчук О.Ю.

Методика формування професійної комунікативної компетентності майбутніх кваліфікованих робітників сфери послуг: методичні рекомендації. – Вінниця, 2019. 80 с.

Методичні рекомендації будуть корисні викладачам-словесникам і майстрам виробничого навчання закладів професійної (професійно-технічної) і фахової передвищої освіти, що готують кваліфікованих робітників для сфери послуг.

О.Ю.Бойчук, 2019

Зміст

Розділ І Сфера послуг як третинний сектор економіки 4

1.1. Послуги: сутність, види, характеристика. 4

1.2. Кваліфікація фахівців, що працюють в сфері послуг 8

1.3. Вимоги до кваліфікованих робітників сфери послуг 20

Розділ ІІ Професійна комунікативна компетентність 25

кваліфікованого робітника сфери послуг

2.1. Сутність поняття «професійна комунікація» 25

2.2. Комунікативні бар’єри та шляхи їх подолання 26

2.3. Професійна комунікативна компетентність 28

кваліфікованого робітника сфери послуг

Розділ ІІІ Шляхи формування професійної комунікативної 37

компетентності

3.1. Етапи формування професійної комунікативної 37

компетентності майбутнього кваліфікованого робітника

сфери послуг

3.2. Оновлення змісту української мови у контексті 48

формування професійної комунікативної компетентності

3.3. Образ сучасного кваліфікованого робітника сфери 73

послуг

Список використаних джерел 77

РОЗДІЛ І СФЕРА ПОСЛУГ ЯК ТРЕТИННИЙ СЕКТОР ЕКОНОМІКИ 1.1. Послуги: сутність, характеристика, види

Послуги – це результат економічної діяльності, відносно якого не можна встановити права власності. Послуги не підлягають продажу окремо від процесу їх виробництва. Момент завершення виробництва послуги збігається з моментом надання її споживачеві. (Національний класифікатор України://profstandart.org.ua/classifiers/11) Зростання ролі і впливу сфери послуг на економіку викликало необхідність проведення досліджень з метою класифікації послуг і визначення особливостей маркетингу в цій специфічній сфері. Сьогодні відомі й широко застосовуються такі характеристики послуг як товару: невідчутність, нерозривність виробництва і споживання послуги, непостійність якості, нездатність послуг до зберігання. Невідчутність означає, що послугу неможливо спробувати, продемонструвати, побачити до моменту її отримання. Невідчутність викликає проблеми як у покупця, так і у продавця послуги. Покупцеві важко розібратися і оцінити, що продається до моменту придбання, а іноді навіть і після. Покупець змушений вірити. Наприклад, ремонтуючи свій автомобіль, клієнт часто не тільки не бачить самого ремонту, але і не в змозі оцінити, що зроблено. Клієнт змушений вірити на слово майстру. Одночасно невідчутність послуг ускладнює життя продавцям послуг. Продавець може лише описати переваги, які з`являються внаслідок надання даної послуги. Хоча бувають послуги, коли клієнт не може оцінити переваги і після їх отримання. Невловимий характер послуг ускладнює ціноутворення і просування послуг на ринок. Послуга невіддільна від свого джерела, тоді як товар у матеріальному вигляді існує незалежно від присутності його джерела. Надати послугу можна тільки тоді, коли настає замовлення або з`являється клієнт. Деякі фахівці вважають, що це найголовніший фактор, який робить послугу дійсно послугою і відрізняє її від товару. Нерозривність споживання і виробництва послуг створює особливу форму "споживчого виробництва". При цьому споживач заздалегідь оплачує вартість послуги, перш, ніж отримує можливість для оцінки рівня задоволення своєї потреби. Це викликає необхідність зміцнення довіри споживачів до виробника послуг. Неможливість споживання послуги без виробника накладає обмеження на розвиток збутової діяльності. Збутові підрозділи в сфері послуг на практиці стикаються з відділами реклами і пропаганди, а їх функції зводяться до стимулювання збуту послуг в різних споживчих сегментах. Включення покупця в процес виробництва послуги означає, що продавець повинен проявити турботу про те, що виробляти і як. Останнє завдання особливо важливе. Те, як банківські службовці, страхові агенти, адвокати, лікарі та перукарі поведуть себе, продаючи свої послуги, буде залежати ймовірність того, що клієнт повернеться ще не раз. Тому дуже важливий правильний добір і навчання персоналу.
	Мінливість виконання послуг є неминучим наслідком одночасності виробництва та споживання послуг, а також того, що складовим елементом послуги є люди. Для зменшення мінливості послуг необхідно виявити причини цього явища. Найчастіше це пов`язано з кваліфікацією працівника, слабким тренуванням і навчанням персоналу, відсутністю конкуренції в даній сфері, браком інформації та комунікації. Інше дуже важливе джерело мінливості послуг - це, звичайно, сам покупець, його унікальність. Це пояснює ступінь індивідуалізації послуги відповідно до вимог покупця. Для зменшення мінливості послуг компанії, що давно працюють в сфері послуг, розробляють і намагаються дотримуватися стандартів обслуговування. Стандарт обслуговування - це комплекс обов`язкових для виконання правил обслуговування клієнтів, які покликані гарантувати встановлений рівень якості усіх вироблених операцій. Важлива відмінна риса послуг - це їх миттєвість. Послуги не можуть бути збережені для подальшого продажу. Непродані авіаквитки на рейс пропадуть. І якщо потужності по послугах перевершують попит на них, то втрачається дохід або вартість послуг. Якщо попит перевищує пропозицію, то послуги, як фізичні товари, неможливо взяти зі складу. Коливання попиту притаманне всім видам послуг. Він може змінюватися залежно від пори року, від днів тижнів. Нездатність послуг до зберігання потребує розробки стратегії, що забезпечує узгодження попиту та пропозиції на послуги: Основна відмінність послуги від фізичного товару полягає в наступному: • Будь-яка послуга - це процес. Використання терміну процес дозволяє провести розмежування між послугами та фізичними товарами, які за своєю природою процесом бути не можуть. • Невід`ємною частиною послуг є люди. Процеси виробництва, доставки та споживання відбуваються одночасно. Залежно від рівня наданих послуг (зазвичай входять до пакету послуг) вони діляться на ті чи інші класи (Клас обслуговування), який може бути третій, другий, перший, економ- і бізнес -клас , вищий, преміум ( люкс ).
		Види послуг
		Види послуг надзвичайно різноманітні: вони можуть мати промисловий
	характер, або задовольняти особисті потреби, можуть бути некваліфікованими,
	або вимагати дуже високого рівня кваліфікації виконавців. Одні види послуг
	вимагають величезних капіталовкладень, як авіаперевезення, інші можуть
	обійтися невеликим початковим капіталом, але зате відрізнятися високим
	рівнем професіоналізму працівників, наприклад, юридичні консультації,
	медобслуговування.
	У сфері міжнародної торгівлі розглядають понад 600 різновидів послуг,

об'єднаних в такі класифікаційні групи:

1. транспортне обслуговування з підрозділом на пасажирські та вантажні перевезення;

2. мандрівки ділові та особисті;

3. зв'язок;

4. будівництво;

5. страхування;

6. фінансові;

7. комп'ютерні, інформаційні послуги;

8. роялті та ліцензування;

9. інші бізнес послуги, такі як посередницькі, технічні, лізінгові; 10. персональні, культурні та рекреаційні послуги;

11. послуги державних установ.

Виробництво послуг має свої особливості. Воно може бути, а може і не бути пов'язане з товаром у його матеріальному вигляді. У зв'язку з цим розрізняють два види послуг:

üвиробничі (матеріальні);

üневиробничі (нематеріальні)

Класифікація Світового банку передбачає поділ усіх послуг на дві групи:

Øфакторні послуги, які включають платежі, що виникають у зв'язку з міжнародним рухом факторів виробництва (доходи та інвестиції, роялті та ліцензійні платежі, зарплата нерезидентам);

Øнефакторні послуги, які включають решту видів послуг (транс порт, подорожі та Інші нефінансові послуги).

В Україні з метою аналізу зовнішньоекономічної діяльності використовується класифікація з виокремленням:

§ транспортних

§ інформаційних

§ інжинірингових § консалтингових

§ туристичних послуг тощо (тобто класифікація нефакторних послуг) Характерними ознаками ринку послуг є^[1]:

• підвищена ризикованість, пов'язана зі значною мінливістю попиту

• різнорідність діяльності за характером і масштабами, що спричинює значну структурованість ринку

• мобільність суб'єктів ринкової діяльності

• значна галузева та територіальна диференціація, викликана відмінами в рівні економічного розвитку та життя населення

• динамізм та диверсифікація, викликані зростанням потреб населення

У зв'язку з переходом економіки України до ринкових методів господарювання сфера послуг стає, мабуть, єдиним сектором економіки, що в умовах структурної кризи нарощує обсяги виробництва. Це пояснюється тим, що багато послуг, які раніше надавалися споживачам безкоштовно або за символічну плату (тобто фінансувалися з бюджету), переважно стали платними. Це освіта, охорона здоров'я, спортивні послуги, послуги радіо, телебачення тощо. Крім скорочення державного фінансування, сама трансформація економіки викликала до життя появу багатьох нових видів послуг (фінансовокредитних і консалтингових, аудиторських, брокерських, трастових та інших).

У результаті цього посилилася конкуренція між підприємствами сфери послуг. Ринок послуг став привабливим для підприємців тому, що деякі види послуг практично не потребують значного стартового капіталу. Це, з одного боку, дозволяє сподіватися на швидке відтворення вкладень, що важливо в умовах інфляції. З іншого боку, розвиток сервісних підприємств створює необхідні умови для використання праці висококваліфікованих працівників, які опинилися під загрозою безробіття.

Найбільшими секторами сфери послуг в Україні є торгівля й ремонт автомобілів, транспорт та зв'язок, фінанси і кредит. Швидкими темпами розвиваються туристичний сектор (у т.ч. готельне господарство), побутові послуги, послуги швидкого харчування, ремонтно-будівельні послуги та сектор послуг, пов'язаний з розважальними і видовищними заходами.

Разом з тим, розвиток сфери послуг в Україні зазнає постійного впливу як позитивних, так і негативно чинників. Негативними чинниками є: невисокий рівень конкуренції між підприємствами сфери послуг; слабке реагування підприємств сфери послуг державного сектора економіки на мінливі умови в споживчому попиті; недоробки в нормативно-правових актах, що регламентують діяльність організацій сфери послуг та ін. До позитивних чинників можна віднести значне збільшення числа організацій сфери послуг; появу на вітчизняному ринку іноземних конкурентів, що мають досвід організації сфери послуг у своїх країнах; зміцнення недержавного сектора економіки, у тому числі малого й середнього бізнесу тощо.

З виробниками послуг ми зустрічаємося щодня, а точніше на кожному кроці: авіаперевезення, банківські послуги, парки атракціонів, готелі, перукарні, страхові компанії, телефонний зв'язок, кінотеатри, ресторани та багато іншого. Підприємства, що надають послуги вирізняються великою різноманітністю, але відрізняються від постачальників товарів своїм цільовим ринком, формою організації торгівлі та способом підтримання конкурентоспроможності.

Функції сфери послуг поділяють на економічні та соціальні:

Економічні функції:

• обслуговування процесу виробництва матеріальних благ;

• відтворення робочої сили;

• створення додаткових матеріальних благ.

Соціальні функції:

• задоволення потреб населення в різних видах обслуговування;

• забезпечення зниження витрат і поліпшення умов праці в домашніх господарствах;

• реалізація вільного часу;

• забезпечення безпеки й нормального функціонування держави, охорони громадського порядку.

1.2. Кваліфікація фахівців, що працюють у сфері послуг

На якість послуги впливають час і місце надання, кадровий склад, рівень кваліфікації, психологічні особливості, навіть стан здоров'я та настрій виробника послуги. Особистісні риси споживача впливають на оцінку якості отриманої послуги. Кваліфікаційний рівень робіт, що виконуються, визначається залежно від вимог до освіти, професійного навчання та практичного досвіду працівників, здатних виконувати відповідні завдання та обов'язки.

Професії, представлені в Національному класифікаторі України, охоплюють сферу послуг від найвищого (першого) до найнижчого (дев’ятого) рівня. На кожному рівні викладено вимоги до роботи, кваліфікації та освіти, а також поданий перелік професій, що належать до кожного розділу.

Витяг з Національного класифікатора України ДК 003:2010

Джерело: https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/va327609-10#n5

У Класифікаторі застосовуються такі поняття:

Робота - певні завдання та обов'язки, що виконані, виконуються чи повинні бути виконані однією особою.

Кваліфікація - здатність виконувати завдання та обов'язки відповідної роботи.

У дипломі чи іншому документі про професійну підготовку (посвідченні, сертифікаті тощо) кваліфікація визначається через назву професії (інженеррадіолог, економіст, токар, секретар-стенографіст тощо).

Професія - здатність виконувати подібні роботи, які вимагають від особи певної кваліфікації.

Робота є статистичною одиницею, що класифікується відповідно до кваліфікації, необхідної для її виконання.

Кваліфікація визначається рівнем освіти та спеціалізацією.

Спеціалізація пов'язана як з необхідною галуззю знань, використовуваними інструментами чи устаткуванням, так і з продукцією, яка виробляється, або надаваними послугами і відповідає певною мірою деталізованому колу професійних завдань та обов'язків.

4 ОПИСАННЯ РОЗДІЛІВ КЛАСИФІКАЦІЇ ПРОФЕСІЙ

4.1 ЗАКОНОДАВЦІ, ВИЩІ ДЕРЖАВНІ СЛУЖБОВЦІ,

КЕРІВНИКИ, МЕНЕДЖЕРИ (УПРАВИТЕЛІ)

Цей розділ вміщує професії, що пов'язані з:

- визначенням та формуванням державної політики, законодавчим регулюванням;

- вищим державним управлінням;

- правосуддям та прокурорським наглядом;

- керівництвом об'єднаннями підприємств, підприємствами, установами, організаціями та їхніми підрозділами незалежно від форм власності та видів економічної діяльності.

Цей розділ щодо кваліфікації, як ознаки класифікації, є змішаним порівняно з іншими розділами. Розділ охоплює широке коло професій, пов'язаних із здійсненням різноманітних функцій управління та керівництва, які в цілому суттєво відрізняються за своєю складністю та відповідальністю.

4.2 ПРОФЕСІОНАЛИ

Цей розділ вміщує професії, що передбачають високий рівень знань у галузі фізичних, математичних, технічних, біологічних, агрономічних, медичних чи гуманітарних наук.

Професійні завдання полягають у збільшенні існуючого фонду (обсягу) знань, застосуванні певних концепцій, теорій та методів для розв'язання певних проблем чи в систематизованому викладенні відповідних дисциплін у повному обсязі.

До цього розділу належать професії, що вимагають від працівника (з урахуванням кола та складності певних професійних завдань та обов'язків) кваліфікації за:

1)дипломом про повну вищу освіту, що відповідає рівню спеціаліста, магістра;

2)дипломом про присудження наукового ступеня:

- кандидата наук;

- доктора наук;

3) атестатом про затвердження вченого звання:

- старшого наукового співробітника; - доцента; - професора.

4.3 ФАХІВЦІ

Цей розділ вміщує професії, що вимагають знань в одній чи більше галузях природознавчих, технічних і гуманітарних наук.

Професійні завдання полягають у виконанні спеціальних робіт, пов'язаних із застосуванням положень та використанням методів відповідних наук.

До цього розділу належать професії, яким відповідає кваліфікація за дипломом чи іншим відповідним документом:

- молодшого спеціаліста;

- бакалавра;

- спеціаліста, що проходить післядипломну підготовку (стажування, інтернатуру, клінічну ординатуру тощо);

- спеціаліста (на роботах з керування складними технічними комплексами чи їх обслуговування).

Цей розділ вміщує професії, що передбачають знання, необхідні для підготовки, збереження, відновлення інформації та проведення обчислень.

Професійні завдання пов'язані з виконанням секретарських обов'язків, роботою на друкарських машинках чи інших конторських машинах, записами та опрацюванням цифрових даних, обслуговуванням клієнтів (поштове обслуговування, операції грошового обігу, надання довідок, реєстрація чи передавання інформації тощо).

До цього розділу належать професії, до яких може бути застосований рівень кваліфікації "молодший спеціаліст", а також професії, що вимагають повної загальної середньої та професійно-технічної освіти чи повної загальної середньої освіти та професійної підготовки на виробництві.

4.5 ПРАЦІВНИКИ СФЕРИ ТОРГІВЛІ ТА ПОСЛУГ

До цього розділу належать професії, що передбачають знання, необхідні для надання послуг.

Професійні завдання охоплюють забезпечення послугами, пов'язаними з поїздками, побутом, харчуванням, обслуговуванням, охороною, підтриманням правопорядку, торгівлею тощо.

Більшість професій, вміщених до цього розділу, вимагає повної загальної середньої та професійно-технічної освіти чи повної загальної середньої освіти та професійної підготовки на виробництві. Ряд професій можуть мати освітньокваліфікаційний рівень молодшого спеціаліста.

4.6 КВАЛІФІКОВАНІ РОБІТНИКИ СІЛЬСЬКОГО ТА ЛІСОВОГО ГОСПОДАРСТВ, РИБОРОЗВЕДЕННЯ ТА РИБАЛЬСТВА

Цей розділ вміщує професії, що передбачають знання, необхідні для сільськогосподарського виробництва, лісового господарства, риборозведення та рибного промислу.

Професійні завдання полягають у вирощуванні урожаю, розведенні тварин, полюванні, добуванні риби, її розведенні, збереженні та експлуатації лісів з орієнтацією, головним чином, на ринок і реалізацію продукції організаціям збуту, торговельним підприємствам чи окремим покупцям.

До цього розділу належать професії, що вимагають повної загальної середньої та професійно-технічної освіти чи повної загальної середньої освіти та професійної підготовки на виробництві.

4.7 КВАЛІФІКОВАНІ РОБІТНИКИ З ІНСТРУМЕНТОМ

Цей розділ вміщує професії, що передбачають знання, необхідні для вибирання способів використання матеріалів та інструментів, визначення стадій робочого процесу, характеристик та призначення кінцевої продукції.

До цього розділу належать професії, пов'язані з видобутком корисних копалин, будівництвом і виробленням різної продукції.

Ці професії вимагають повної загальної середньої та професійнотехнічної освіти чи повної загальної середньої освіти та професійної підготовки на виробництві.

Для деяких професій, пов'язаних з виконанням робіт високої кваліфікації, потрібна кваліфікація молодшого спеціаліста.

4.8 РОБІТНИКИ З ОБСЛУГОВУВАННЯ, ЕКСПЛУАТАЦІЇ ТА КОНТРОЛЮВАННЯ ЗА РОБОТОЮ ТЕХНОЛОГІЧНОГО

УСТАТКУВАННЯ, СКЛАДАННЯ УСТАТКУВАННЯ ТА МАШИН

Цей розділ вміщує професії, що передбачають знання, необхідні для експлуатації та нагляду за роботою устаткування, машин, у тому числі високоавтоматизованих, а також для їх складання.

Професійні завдання охоплюють розроблення корисних копалин, нагляд за їх видобутком, ведення робочого процесу та виробництво продукції на устаткуванні чи машинах, керування транспортними засобами, пересувними установками, складання виробів із деталей та вузлів.

Для деяких професій, пов'язаних із виконанням робіт високої кваліфікації, потрібна кваліфікація молодшого спеціаліста.

4.9 НАЙПРОСТІШІ ПРОФЕСІЇ

Цей розділ охоплює найпростіші професії (роботи), що потребують знань для виконання простих завдань із використанням ручних інструментів, у деяких випадках із значними фізичними зусиллями.

Професійні завдання пов'язані з продажем товарів на вулиці, збереженням та охороною майна, прибиранням, чищенням, пранням, прасуванням та виконанням низькокваліфікованих робіт у видобувній, сільськогосподарській, риболовній, будівельній та промисловій галузях тощо.

Для виконання професійних завдань досить базової загальної середньої освіти або початкової загальної освіти та мінімальної професійної підготовки на виробництві чи інструктажу.

Кваліфікованих робітників сфери послуг, що вимагають професійної (професійно-технічної) освіти представляють працівники сфери послуг і торгівлі, а також деякі найпростіші професії.

Витяг з Національного класифікатора України ДК 003:2010

Джерело: https://hrliga.com/docs/KP-2010_r5z.htm

КЛАСИФІКАЦІЯ ПРОФЕСІЙ

5	Працівники сфери торгівлі та послуг
51	Працівники, що надають персональні та захисні послуги
511	Працівники, що надають послуги в дорозі
5111	Працівники, що надають послуги в дорозі
5112	Провідники та кондуктори на транспорті
5113	Супроводжувачі у подорожах
512	Доглядачі будинків та працівники закладів ресторанного господарства
5121	Доглядачі будинків та чергові в готелях та гуртожитках
5122 Кухарі
5123	Офіціанти та буфетники
5129	Укрупнені професії доглядачів будинків та працівників закладів ресторанного господарства
513	Працівники, що здійснюють догляд за окремими особами
5131	Працівники, що забезпечують піклування та догляд за дітьми
5132	Працівники з надання послуг пацієнтам лікувальних закладів
5133	Працівники, що надають індивідуальні послуги на дому, в організаціях соціального обслуговування
5139	Виконавці побутових послуг та працівники споріднених професій
514	Інші працівники, пов'язані з наданням послуг окремим особам
5141	Перукарі, гримери-пастижери, косметики та подібні професії
5142	Компаньйони та слуги
5143	Утримувачі похоронних контор, трунарі та бальзамувальники
5149	Інші працівники, пов'язані з наданням послуг окремим особам
515	Астрологи та ворожки
5151	Астрологи
5152	Ворожки та хіроманти
516	Працівники служб, що надають захисні послуги
5161	Пожежні
5162 Поліцейські (молодший склад)
5163	Працівники кримінально-виконавчої служби
5169 Працівники захисних та охоронних служб
52	Моделі, продавці та демонстратори
521 Манекенники та інші моделі
5210	Манекенники та інші моделі
522	Продавці в магазинах
5220	Продавці в магазинах
523	Продавці, що ведуть торгівлю з лотків та на ринках
5230	Продавці, що ведуть торгівлю з лотків та на ринках
53	Працівники, що надають інші послуги юридичним та фізичним особам
531	Працівники з надання послуг у сфері мистецтва
5311	Працівники фільмо-, фоно-, фототек
5312	Працівники, зайняті на декоративних, художніх (дизайнерських) допоміжних роботах у сфері мистецтва

Витяг з Національного класифікатора України ДК 003:2010

Джерело: https://hrliga.com/docs/KP-2010_r5z.htm

ПОКАЖЧИК ПРОФЕСІЙНИХ НАЗВ РОБІТ ЗА КОДАМИ ПРОФЕСІЙ

КОД КП	КОД ЗКППТР	ВИПУСК ЄТКД	ВИПУСК ДКХП	ПРОФЕСІЙНА НАЗВА РОБОТИ
5111	20010			Агент з доставки замовлених квитків
5111	20019		68	Агент з організації обслуговування авіаперевезень
5111	20025			Агент з приймання замовлень на квитки
5111	11217		68	Бортпровідник
5111			67	Бортпровідник судновий
5111	25349		80	Евакуатор
5111	22686	-		Інспектор-провідник бортовий
5111	22834		68	Інструктор-провідник бортовий
5111				Прийомоздавальник вантажу та багажу
5111 Прийомоздавальник вантажу та багажу в поїздах
5111	24782		68	Старший бортовий провідник служби бортпровідників
5111 Стюард (послуги у дорозі)
5111	21202	-		Черговий з організації групових пасажирських перевезень
5111	21241		68	Черговий з реєстрації пасажирів
5111	21244	-		Черговий з реєстрації транзитних пасажирів
5111	21193		68	Черговий із забезпечення харчування пасажирів
5111	21163	-		Черговий на зустрічі та посадці пасажирів
5111				Черговий по відновному поїзду
5111	21175		66, 67	Черговий по залу (вокзалу, залізничного агентства обслуговування пасажирів)
5112				Позицію скасовано
5112				Кондуктор громадського транспорту
5112	17324	73		Провідник
5112	17341		66	Провідник із супроводження локомотивів і пасажирських вагонів у неробочому стані

5112	17332		66	Провідник пасажирських вагонів у парках відстою вагонів
5112	17334		66	Провідник пасажирського вагона
5112	17343		66	Провідник службово-технічного вагона
5113				Груповод
5121	-		5*	Економка
5121	23021		1	Комендант
5121	23030	-		Комендант будинку
5121	23033	-		Комендант об'єкта
5121				Консьєрж готельного комплексу
5121	24233		1	Оператор з диспетчерського обслуговування ліфтів
5121			87	Портьє
5112				Провідник із супроводження вантажів
5121				Стюард (готелі та інші місця розміщення)
5121 Черговий по будинку відпочинку локомотивних (поїзних) бригад
5121			87	Черговий по поверху (готелю, кемпінгу, пансіонату)
5122	12391		65	Виробник харчових напівфабрикатів
5122	16675		65	Кухар
5122	16677		65	Кухар дитячого харчування
5122			67	Кухар судновий
5122				Кухар-матрос
5122				Кухар-стюард
5122	25311		65	Шеф-кухар
5123				Бариста
5123	11176		65	Бармен
5123			67	Бармен судновий
5123	11301		65	Буфетник
5123			67	Буфетник судновий
5123	17188		65	Готувач молочних коктейлів
5123	17192		65	Готувач напоїв
5123	23482		65	Метрдотель
5123	16399		65	Офіціант
5123			67	Офіціант судновий

5123				Сомельє
5123	-		67	Стюард
5123				Стюард (заклади ресторанного господарства)
5123				Позицію скасовано
5129				Інструктор з навчання закладу ресторанного господарства
5129				Майстер готельного обслуговування
5129				Майстер ресторанного обслуговування
5129				Майстер ресторанного обслуговування (водний транспорт)
5129				Працівник закладу ресторанного господарства
5129				Працівник з обслуговування ресторанного обладнання
5129				Чистильник приміщень (клінер)
5131	-		5*	Гувернер
5131 15135 1 Нянька
5131	16844	-		Помічник вихователя
5131				Помічник вчителя
5132				Екстрений медичний технік
5132				Інструктор з надання першої допомоги
5132			78	Молодша медична сестра (молодший медичний брат) (санітарка, санітаркаприбиральниця, санітарка-буфетниця, санітар, санітар-прибиральник, санітарбуфетник та ін.)
5132			78	Молодша медична сестра (молодший медичний брат) з догляду за хворими
5132				Оператор оперативно-диспетчерської служби (медицина)
5133				Перекладач жестової мови (сурдоперекладач)
5133	-		80	Соціальний робітник
5133				Супроводжувач осіб з інвалідністю
5139	12563	-		Виконавець доручень бюро побутових послуг
5139				Оператор з обслуговування плавальних басейнів
5139				Помічник ветеринара

5139				Помічник фармацевта
5139				Стюард (інші послуги фізичним та юридичним особам)
5141	12513	-		Вимірювач фізичних даних людини
5141			5*	Візажист
5141			5*	Візажист-стиліст
5141	11763		84	Гример-пастижер
5141	13138	-		Косметик
5141				Майстер банно(лазне)-оздоровчих послуг
5141			5*	Манікюрник
5141	16450		82	Пастижер
5141			5*	Педикюрник
5141	16437		5*	Перукар (перукар-модельєр)
5141	-		5*	Перукар собак
5142				Камердинер
5142 11695 87 Покоївка
5143				Бальзамувальник
5143	24755		87	Доглядач кладовища (колумбарію)
5143	14144		87	Машиніст ритуального устаткування
5143				Робітник з обслуговування місць поховань
5143	17550		87	Робітник ритуальних послуг
5143 Розпорядник похорону
5143				Трунар
5149				Вимірювач об'єктів нерухомого майна
5149				Водій-інструктор
5149				Інструктор з індивідуального навчання водінню
5149				Інструктор підводного плавання (рекреаційний дайвінг)
5149				Інструктор спортивний з туристичного супроводу (за видами туризму)
5149	22850		85	Інструктор тиру (малокаліберного, пневматичного)
5149	24284		87	Організатор ритуалу
5149				Провідник (за видами туризму)
5149	24477	-		Розпорядник Палацу одружень

5149				Стюард (стадіони та інші спортивні споруди)
5151	-	-		Астролог
5152	-	-		Ворожка
5152				Хіромант
5161	11820		3	Десантник-пожежний
5161	12550	-		Інструктор авіапожежної команди
5161	12552		3	Інструктор парашутно-пожежної групи
5161	16435	-		Парашутист-пожежний
5161	16781		5*	Пожежний (респіраторник)
5161				Пожежний-рятувальник
5161				Спостерігач-пожежний
5161	24794	-		Старший інспектор парашутної та десантно-пожежної служби центральної бази
5162				Інструктор (молодший склад поліції)
5162 Поліцейський (інспектор) патрульної служби
5162				Позицію виключено
5162				Командир відділення (поліція)
5162				Командир катера (поліція)
5162				Поліцейський (інспектор) поліції особливого призначення
5162				Поліцейський (за спеціалізаціями)
5162				Молодший інспектор (поліція)
5162				Помічник дільничного офіцера поліції
5162				Помічник командира взводу (поліція)
5162				Помічник оперуповноваженого
5162				Помічник слідчого
5163				Молодший інспектор (пенітенціарна система)
5163				Молодший інспектор-черговий (пенітенціарна система)
5169				Єгер
5169				Командир відділення (сфера цивільного захисту)
5169				Командир відділення оперативнорятувальної служби цивільного захисту

5169				Командир пункту (газорятувального, гірничорятувального, підземного, аварійно-рятувального, пожежнорятувального)
5169	13005	75		Контролер на контрольно-пропускному пункті
5169				Майстер службової кінології
5169				Молодший інспектор прикордонної служби
5169	15478		5	Оператор автоматичного газового захисту
5169	16020		5	Оператор сейсмопрогнозу
5169	-		1	Охоронець
5169	-		1	Охоронник
5169				Охоронник-пожежний
5169				Помічник чергового
5169 17328 5* Провідник (вожатий) службових собак
5169	17345		66	Провідник спецвагона установ Нацбанку
5169 17355 75 Прожекторист
5169	-		68	Рятувальник
5169				Рятувальник гірський
5169				Рятувальник-верхолаз
5169				Рятувальник-кінолог
5169				Сапер (розмінування)
5169	18885	75		Стрілець
5169	21136		1	Черговий бюро перепусток
5210	11817	-		Демонстратор зачісок
5210	-	-		Манекенник
5210	-	-		Модель
5210				Натурник
5220 Дегустатор (рекламна діяльність)
5220				Демонстратор товарів (рекламна діяльність)
5220				Демонстратор-консультант з продажу інформаційно-комунікаційного устаткування
5220 12882 65 Комплектувальник товарів
5220	17351		65	Продавець непродовольчих товарів
5220	17353		65	Продавець продовольчих товарів
5220				Продавець-консультант
5220 - 78 фасувальник медичних виробів
5230				Кіоскер
5230 - 65 Продавець (з лотка, на ринку)
5230				Торговець рибою
5311	11436		82	Відеотекар
5311	19355		82	Фільмотекар
5311	19368		82	Фонотекар
5311	19476		82	Фототекар
5312				Виконавець художньо-оформлювальних робіт
5312			65	Декоратор вітрин
5312 Оформлювач вітрин, приміщень та будівель
5312	17988		84	Реквізитор

Витяг з Національного класифікатора України ДК 003:2010 Джерело: https://hrliga.com/docs/KP -2010_r9z.htm

КЛАСИФІКАЦІЯ ПРОФЕСІЙ
9	Найпростіші професії
91	Найпростіші професії торгівлі та сфери послуг
912	Найпростіші професії з чищення взуття та інших вуличних послуг
9120	Найпростіші професії з чищення взуття та інших вуличних послуг
913	Домашня прислуга, прибиральники та прачки
9131	Домашня прислуга та прибиральники
9132	Підсобні робітники та прибиральники в конторах, готелях та інших установах
9133	Прачки та прасувальники
914 Доглядачі будинків та мийники вікон
9141	Доглядачі будинків
9142	Мийники транспортних засобів та вікон
915	Посильні, носії та швейцари
9151	Посильні, носії та рознощики багажу і посилок
9152	Швейцари та сторожі
9153	Інкасатори торговельних автоматів, робітники, що знімають показання з лічильників, та подібні до них працівники
916	Збирачі сміття та подібні до них чорнороби
9161	Збирачі сміття
9162 Двірники та подібні до них чорнороби
92	Найпростіші професії в сільському господарстві та подібних галузях

1.3. Вимоги до кваліфікованих робітників сфери послуг

Відповідно до Методики розроблення державних стандартів професійно-технічної освіти з конкретних робітничих професій

(НАКАЗ Про затвердження № 511 від

15.05.2013 https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0832 -13 ) вимоги до кваліфікованих робітників сфери послуг викладено в освітньо-кваліфікаційних характеристиках, які укладаються на основі опису кваліфікаційних рівнів Національної рамки кваліфікацій відповідно до рівня освіти.

Таблиця відповідності рівнів професійної (професійно-технічної) освіти рівням Національної рамки кваліфікацій

Рівень освіти	Рівень НРК	Опис кваліфікаційних рівнів (відповідно до НРК)
		Знання	Уміння	Комунікація	Автономність і відповідальність
	2	Здатність особи виконувати типові нескладні завдання у типових ситуаціях у чітко визначеній структурованій сфері роботи та/або навчання, виконувати завдання під керівництвом з елементами самостійності
		Базові емпіричні знання та розуміння основних (загальних) процесів у сфері навчання та/або трудової діяльності	використання відповідної інформації для виконання нескладних завдань та розв’язання повсякденних проблем у типових ситуаціях із застосуванням простих правил, інструкцій та знарядь; оцінювання результатів власної діяльності відповідно до установлених критеріїв,	взаємодія в колективі з метою виконання завдань; продукування деталізованих усних і письмових повідомлень	робота та/або навчання під керівництвом або наглядом з певною самостійністю; індивідуальна відповідальність за результати виконання завдань під час навчання та/або трудової діяльності

			застосування аргументації для обґрунтування власних думок та висновків
3	Здатність особи виконувати виробничі або навчальні завдання середньої складності за визначеними алгоритмами та встановленими нормами часу і якості
	знання фактів, принципів, процесів та загальних понять у сфері навчання та/або професійної діяльності		виконання типових завдань та розв’язання проблем шляхом вибору і застосування базових методів, інструментів, матеріалів та інформації ;оцінювання результатів виконання завдань відповідно до заздалегідь відомих критеріїв		здатність до ефективної роботи в команді; сприйняття критики, порад і вказівок ;продукування деталізованих усних і письмових повідомлень зокрема у професійній діяльності		відповідальність за виконання завдань під час роботи або навчання; адаптація своєї поведінки до зовнішніх обставин під час виконання завдань або розв’язання проблем
4	Здатність особи самостійно виконувати складні спеціалізовані виробничі чи навчальні завдання у певній галузі професійної діяльності та/або у процесі навчання, зокрема в нестандартних ситуаціях
	Емпіричні та теоретичні знання в широких контекстах та розуміння принципів, методів, процесів у сфері навчання та/або професійної діяльності	виконання складних спеціалізованих завдань, знаходження або прийняття рішень щодо специфічних проблем у сфері професійної діяльності або навчання; планування власної роботи та в обмеженому контексті організація, контроль, оцінювання та коригування роботи інших		здійснення наставництва, передавання досвіду ;продукуван ня складних деталізовани х усних і письмових повідомлень , зокрема у професійній діяльності або навчанні		самоорганізація відповідно до правил, що існують у робочому або навчальному контекстах і зазвичай є передбачуваними, але можуть зазнавати змін; здійснення нагляду за повсякденною роботою інших, обмежена відповідальність за оцінювання та покращення результатів їх трудової або навчальної діяльності

Вимоги щодо необхідності формування професійної комунікативної компетентності знаходимо в загальних вимогах щодо реалізації СП(ПТ)О та у загальнопрофесійному навчальному блоці.

Витяги із СП(ПТ)О Загальні вимоги щодо реалізації СП(ПТ)О 7344.КО.74.81-2018

Підготовка кваліфікованих робітників за професією Фотограф (фотороботи) включає первинну професійну підготовку, перепідготовку та підвищення професійної кваліфікації. Підготовка за кожною професійною кваліфікацією ґрунтується на

компетентнісному підході та структурується за модульним принципом. Навчальний модуль

– логічно завершена складова СП(ПТ)О, що формується на основі кваліфікаційної характеристики (далі – КХ) та/або, за наявності, професійного стандарту (далі – ПС), потреб роботодавців, сучасних технологій та новітніх матеріалів.

Структура навчального модуля включає перелік компетентностей та їх зміст. Засвоєння навчального модуля може підтверджуватися відповідним документом (сертифікат/посвідчення/свідоцтво), що видається закладом професійної (професійнотехнічної) освіти.

СП(ПТ)О визначає три групи компетентностей: загальнопрофесійні, ключові та професійні. Компетентність/компетентності – здатність особи до виконання певного виду діяльності, що виражається через знання, уміння, морально-етичні цінності та інші особистісні якості.

Загальнопрофесійні компетентності (ЗПК)– знання та уміння, що є загальними (спільними) для професії. Якщо навчання здійснюється безперервно на декілька професійних кваліфікацій, то загальнопрофесійні компетентності набуваються один раз – перед оволодінням навчальним матеріалом початкової професійної кваліфікації.

ЗПК.3

Оволодіння основами професійної етики

Знати: індивідуальні психологічні властивості особистості; особливості спілкування в сфері послуг; психологічні властивості поведінки людини психологічні особливості спілкування з особами різного віку і статі під час фотозйомки; характер, причини і способи розв’язання конфліктних ситуацій із замовниками (відвідувачами) і у виробничому колективі; основні психологічні вимоги до фотографа; моральні вимоги до роботи фотографа; підходи до забезпечення сприятливого психологічного клімату в колективі; професійну поведінку фотографа, кодекс культури, культуру спілкування із замовником (відвідувачем), мовну культуру, етику реклами, етичні та психологічні питання, що виникають під час організації та участі у фотовиставках, вернісажах, прес-конференціях тощо.

Уміти: визначати індивідуальні психологічні особливості (самодіагностика); розв’язувати конфліктні ситуації, знаходити спільну мову з відвідувачами і співробітниками; володіти технікою ведення ділових індивідуальних бесід, слухати і переконувати.

Ключові компетентності – загальні здібності й уміння (психологічні, когнітивні, соціально-особистісні, інформаційні, комунікативні), що дають змогу особі розуміти ситуацію, досягати успіху в особистісному і професійному житті, набувати соціальної самостійності та забезпечують ефективну професійну й міжособистісну взаємодію (набуваються впродовж всього терміну навчання поза робочим навчальним планом).

Професійні компетентності – знання та уміння особи, які дають їй змогу виконувати трудові функції, швидко адаптуватися до змін у професійній діяльності та є складовими відповідної професійної кваліфікації.

Перелік ключових компетентностей

Здатність відповідально ставитись до професійної діяльності.

Оперативність у прийнятті правильних рішень у позаштатних ситуаціях під час роботи. Знання професійної лексики та термінології.

Здатність працювати в команді.

Здатність планувати трудову діяльність.

Здатність до пошуку та засвоєння нових знань, набуття нових вмінь і навичок.

Здатність оцінювати власні результати навчання, навчатися впродовж життя.

Дотримання професійної етики.

Здатність діяти в нестандартних ситуаціях. Запобігання конфліктним ситуаціям.

Загальні вимоги щодо реалізації СП(ПТ)О 5141.S.96.02 - 2017

Підготовка кваліфікованих робітників за професією Перукар (перукар-модельєр) включає первинну професійну підготовку, перепідготовку та підвищення професійної кваліфікації. Підготовка за кожною професійною кваліфікацією ґрунтується на компетентнісному підході та структурується за модульним принципом. Навчальний модуль – логічно завершена складова СП(ПТ)О, що формується на основі кваліфікаційної характеристики (далі – КХ) та/або, за наявності, професійного стандарту (далі – ПС), потреб роботодавців, сучасних технологій та новітніх матеріалів.

ЗПК.3

Оволодіння основами професійної етики

Знати: індивідуальні психологічні властивості особистості; особливості спілкування в сфері послуг; психологічні властивості поведінки людини; характер, причини і способи розв’язання конфліктних ситуацій у виробничому колективі; основні психологічні вимоги до перукаря; моральні вимоги до роботи перукаря; підходи до забезпечення сприятливого психологічного клімату в колективі; професійну поведінку перукаря, кодекс культури.

Уміти: визначати індивідуальні психологічні особливості (самодіагностика); розв’язувати конфліктні ситуації, знаходити спільну мову зі співробітниками; володіти технікою ведення ділових індивідуальних бесід, слухати і переконувати

Ключові компетентності () – загальні здібності й уміння (психологічні, когнітивні, соціально-особистісні, інформаційні, комунікативні), що дають змогу особі розуміти ситуацію, досягати успіху в особистісному і професійному житті, набувати соціальної самостійності та забезпечують ефективну професійну й міжособистісну взаємодію (набуваються впродовж всього терміну навчання поза робочим навчальним планом).

Оперативність в прийнятті правильних рішень у позаштатних ситуаціях під час роботи.

Здатність відповідально ставитись до професійної діяльності.

Знання професійної лексики, та термінології.

Здатність діяти в нестандартних ситуаціях.

Здатність працювати в команді.

Дотримання професійної етики.

Запобігання конфліктних ситуацій.

Загальні вимоги щодо реалізації СП(ПТ)О 5312. М. 74.10-2018

Підготовка кваліфікованих робітників за професією Оформлювач вітрин, приміщень та будівель включає первинну професійну підготовку, перепідготовку та підвищення професійної кваліфікації. Підготовка за професійною кваліфікацією ґрунтується на компетентнісному підході та структурується за модульним принципом. Навчальний модуль – логічно завершена складова СП(ПТ)О, що формується на основі кваліфікаційної характеристики (далі – КХ) та/або, за наявності, професійного стандарту (далі – ПС), потреб роботодавців, сучасних технологій, новітніх матеріалів.

СП(ПТ)О визначає три групи компетентностей: загальнопрофесійні, ключові та професійні. Компетентність/компетентності – здатність особи до виконання певного виду діяльності, що виражається через знання, уміння, морально-етичні цінності та інші особистісні якості.

Загальнопрофесійні компетентності – знання та уміння, що є загальними (спільними) для професії. Якщо навчання здійснюється безперервно на декілька професійних кваліфікацій, то загальнопрофесійні компетентності набуваються один раз – перед оволодінням навчальним матеріалом початкової професійної кваліфікації.

РОЗДІЛ ІІ ПРОФЕСІЙНА КОМУНІКАТИВНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ КВАЛІФІКОВАНОГО РОБІТНИКА СФЕРИ ПОСЛУГ

2.1. Сутність поняття «професійна комунікація»

Слово «комунікація» запозичено від латинського «сommunіco» – робити спільним: ділитися, наділяти, обмінюватися, радитися, повідомляти, спілкуватися, приєднувати, зв’язувати, з’єднувати, брати участь. У сучасній зарубіжній та вітчизняній науковій літературі відбувається активний дискурс щодо складності та багатоаспектності явища професійної комунікації, неоднозначності підходів до розуміння її сутності та змісту. Комунікація є формою зв’язку, процесом повідомлення інформації за допомогою технічних засобів, актом спілкування між двома або більше індивідуумами, процесом передачі інформаційного, емоційного чи інтелектуального змісту. Комунікація є двостороннім потоком інформації.

Питання ефективності обміну інформацією (комунікації) завжди вважалися фундаментальними. У психологічній і соціологічній літературі спілкування й комунікація розглядаються як пересічні, але несинонімічні поняття. Комунікація – це не спілкування у всьому його комплексі й багатогранності.

Професійні комунікації - це специфічна форма взаємодії людей, що припускає їх спілкування, обмін думками, відомостями, ідеями і т.д., в процесі здійснення трудової діяльності в певній предметній галузі (Боріснев С. В., 2003, С. 14)

Професії типу «людина-людина» передбачають тісну взаємодію між людьми, що передбачає бінарну підготовку: вміння встановлювати і підтримувати контакти з людьми та володіти професійними компетенціями в певній галузі виробництва, науки, техніки, мистецтва»; компетентності, які слід розвинути в майбутнього кваліфікованого робітника: підвищення загального мовного рівня, орфографічної та пунктуаційної грамотності; ознайомлення із особливостями мовлення, його практичним застосуванням у професійній сфері діяльності; отримання практичних навичок і підвищення культури мовлення; уміння застосовувати теоретичні знання в практичній діяльності»( Хуторской А., 2003, № 2, С. 58-64.) Знання основ комунікації дає можливість для ефективної взаємодії з діловими партнерами, реалізуючи комфортне психологічне спілкування і різноманітні стратегії і тактики, орієнтовані на досягнення компромісу та співпраці. На сучасному етапі розвитку суспільства практично кожен керівник підприємства спрямовує свою увагу як на внутрішню систему комунікацій, так і на зовнішню. Обидві ці системи пов’язані з певними соціальними ролями комунікатнтів.

Рольовою поведінкою називають таку поведінку людини, яка відповідає її соціальній позиції, будується за певним зразком та має обмеження: виконавець ролі має певні права та обов‘язки. Із збільшенням уваги до власної мови зростають вимоги до мовця з боку ситуації спілкування, що збільшує ймовірність використання ним літературної мови. В той же час, не існує прямої і однозначної кореляції між функціональними стилями та мовою соціальної ролі.

2.2. Комунікативні бар’єри та шляхи їх подолання

Успішна професійна самореалізація передбачає спілкування з різним контингентом людей, успіх залежить від уміння долати можливі труднощі майбутньої професійної комунікації.

Комунікативні бар’єри – типові труднощі, що виникають через дію

тих чи інших об’єктивних або суб’єктивних обставин, а це суттєво заважає людям порозумітися один з одним. Вони можуть бути пов’язані з різницею в національних культурах людей, які спілкуються, різницею в їхніх цінностях, рівні освіти, релігійної приналежності. Такі бар’єри можна назвати культурними.

Окрім культурних, виокремлюють соціальні бар’єри - пов’язані з

розбіжністю соціального статусу комунікантів. Наприклад, бар’єри, пов’язані з віковою різницею, соціальним і майновим станом, приналежності до чоловічої чи жіночої статі. Нерозуміння можуть бути пов’язані з розбіжністю в життєвих цілях і потребах комунікантів. Так, люди, в яких є невирішеними проблеми забезпечення мінімального життєвого рівня, мало цікавляться проблемами демократії, прав особистості. Для прикладу можна навести відому «піраміду потреб» Абрахама Маслоу: фізіологічні потреби (їжа, вода, секс, виживання); потреби, пов’язані з безпекою (житло, одяг, захист, почуття безпеки); потреби взаємостосунків (кохання, дружба, приналежність до сім’ї та інших груп); потреба в повазі (самоповага, повага з боку інших); потреби самоактуалізації (самовираження, творчість). За А. Маслоу, людина починає відчувати ті чи інші потреби лише тоді, коли задоволені потреби більш низького рівня. Існують бар’єри, пов’язані із соціальними ролями комунікантів – коли людина не може змінити роль при зміні ситуації спілкування: поводимося з клієнтом, як з подружкою.

Негативно впливають на ефективність комунікативної взаємодії психологічні бар’єри, пов’язані з особливостями психіки майбутніх кваліфікованих робітників, із суттєвими розбіжностями психології комунікантів. Дуже часто нас обманює перше враження про людину, ми її зустрічаємо по одягу, розуміємо в міру свого сприйняття, приймаємо бажане за дійсне і робимо висновок, орієнтуючись на власну позицію, інакше кажучи, хочемо ми того чи ні, але ми мимовільно приписуємо людині, її словам чи вчинкам певний зміст, який може не відповідати дійсності. Оптиміст, наприклад, бачить те ж, що й песиміст, але розуміє побачене інакше. Оптимісту важко спілкуватися з песимістом, холерику – з меланхоліком, екстраверту – з інтровертом. На спілкування також впливає така психологічна якість особистості як самоконтроль. Люди з високим самоконтролем орієнтовані на саморозкриття, намагаються дізнатися все про співрозмовника, зрозуміти його, а також краще визначити фальш і обман у спілкуванні. Вони легко навчаються й соціально адаптивні в нових умовах, добре контролюють свої емоції та здатні справляти потрібне враження. Існують і когнітивні бар’єри, тобто ті, що випливають з особливостей дії мисленнєвих механізмів людини. Когнітивні бар’єри пов’язані з наявністю певних мисленнєвих стереотипів у свідомості людини, тих чи інших прийомів мислення, способів отримання висновків із того, що вона спостерігає.

Окрему групу становлять лінгвістичні бар’єри у спілкуванні – коли

співрозмовники спілкуються різними мовами, або рівень володіння мовою в них є різним. Мовний бар’єр виникає й тоді, коли співрозмовники не турбуються про взаєморозуміння і вживають звичну для них лексику, не зважаючи на те, чи знає її партнер по спілкуванню. Одні й ті ж слова можуть по-різному розумітися комунікантами, деякі слова можуть бути зрозумілими одним і не зрозумілими іншим комунікантам, або розумітися інакше. Мовний бар’єр часто створюють наукові терміни, слова іншомовного походження, жаргонізми.

Знання комунікативних бар’єрів й уміння їх уникати – найважливіша складова професійної комунікативної компетентності майбутнього кваліфікованого робітника сфери послуг.

2.3. Професійна комунікативна компетентність

кваліфікованого робітника сфери послуг

Серед науковців немає єдності щодо структури компетентності як інтегрального утворення. На думку М. Чошанова (1997), компетентність – це інтерактивне поняття, що включає такі складові, як: мобільність знань, варіативність методу і критичність мислення. Компетентність включає в себе три взаємопов’язані компоненти: знання і розуміння; навички й здібності; поведінку та ставлення. Ці компоненти, на думку М. Петрова (2008), міжнародного експерта Європейської Комісії, нерозривно пов’язані між собою у процесі визначення результатів, процедур та витрат освітянського сектора, і їх слід брати до уваги у структурності, зважаючи на те, що жоден з аспектів не може існувати без двох інших. Також усі вони пов’язані з контекстом, у якому здобуваються або демонструються.

У структурі загальної компетентності науковці Головань, М. С. (2008), Зеер, Э. Ф. (2000), Зимняя, И. А. (2004), Овчарук, О. В. (2003) виокремлюють мотиваційний, цільовий, орієнтаційний, функціональний, контрольний та оцінний компоненти.

Мотиваційний компонент відображає глибоку зацікавленість здобувача освіти у даному виді діяльності, наявність особистісних смислів вирішувати конкретне завдання. Цільовий компонент пов'язаний з умінням визначати особисті цілі, співвідносні з власними смислами, складанням особистих проектів та планів, усвідомленим конструюванням конкретних дій, вчинків, які забезпечать досягнення бажаного результату діяльності. Орієнтаційний компонент передбачає урахування зовнішніх умов діяльності (усвідомлення загальної основи діяльності; знання про об'єкти цієї діяльності; знання, уміння і навички, які стосуються цих обєктів) і внутрішніх (суб'єктний досвід, наявні знання, предметні і міжпредметні вміння, навички, способи діяльності, психологічні особливості тощо); обізнаність учня щодо власних сильних і слабких сторін. Функціональний компонент передбачає здатність використовувати знання, уміння, способи діяльності та інформаційну грамотність як основу для формування можливих варіантів своїх дій, прийняття рішень, застосування нових форм взаємодії тощо. Контрольний компонент передбачає наявність чітких вимірювачів процесу і результатів діяльності, закріплення правильних способів діяльності, удосконалення дій відповідно до визначеної і прийнятої мети. Оцінний компонент пов'язаний із здатністю до самоаналізу; адекватного самооцінювання своєї позиції, конкретного знання, необхідності чи непотрібності його для своєї діяльності, а також методу його здобування чи використання

Ці компоненти в структурі загальної компетентності здобувача освіти тісно взаємопов'язані. Тому кожний компонент може впливати на розвиток інших.

Обовязковою складовою професійної компетентності майбутнього фахівця-економіста, зазначає І. Романова (2008), мають бути такі мовленнєві уміння й навички: володіти необхідним запасом термінологічної лексики під час усної відповіді, рецензування виступу; пояснювати, коментувати економічні положення, теоретичний матеріал; самостійно допрацьовувати теоретичний матеріал; використовувати економічну термінологію у відповідях, доповідях, оформленні звітів з виробничої практики тощо; брати участь у дискусіях, конференціях, брифінгах з економічних проблем; аналізувати матеріали з економічної періодики; готувати й здійснювати інформаційні повідомлення, презентації з проблем економіки; вільно володіти економічною термінологією (с.26-35).

У структурі професійного мовлення студентів-аграрників Т.Берегова (2009) також виокремлює мовленнєву майстерність, що визначається як уміння: орієнтуватися в змісті висловлювання (визначити основну думку, тему, передавати його зміст); чітко й логічно будувати висловлювання на професійну тему (складати план, визначати композицію, здійснювати послідовний перехід від однієї мікротеми до іншої, дотримуючись відповідних засобів зв’язку в тексті, послуговуючись офіційно-діловим, науковим, розмовним стилями); відбирати мовні засоби відповідно до змісту, стилю висловлювання (с.39).

Процес мовної комунікації студентів-аграрників здійснюється за допомогою різних видів мовленнєвої діяльності: слухання, читання, говоріння, письма. Для сприйняття мовлення учні повинні володіти знаннями, що допомагають пізнавати мовні форми і співвідносити їх з позамовною діяльністю; для породження мовлення необхідні знання, які допомагають відбирати потрібні мовні одиниці і використовувати їх з урахуванням змісту мовлення, ситуації спілкування. Висока мовленнєва культура майбутнього спеціаліста визначається передусім комунікативною компетенцією, що передбачає наявність у мовця умінь будувати текст в усній чи писемній формі, послуговуючись офіційно-діловим, науковим і розмовним стилем (Берегова, И. Л., 2009, с.65).

Ми поділяємо думку Т. Герлянд (2011), яка розглядає такі компоненти професійної компетентності майбутніх кваліфікованих робітників: мотиваційний – який включає у себе мотиви, цілі, потреби, ціннісні установки та стимул до творчого вияву у професії, ставлення до неї, а також прагнення до особистісного кар’єрного зростання; когнітивний компонент – виявляється у з’ясуванні способів професійної діяльності, необхідних учню закладу професійної (професійно-технічної) освіти для проектування та реалізації різноманітних технологічних процесів у своїй майбутній професії; рефлексивний – виявляє навички контролю, прогнозування результатів власної праці, уміння усвідомлено контролювати результати власної діяльності та рівень особистого розвитку та особистісних досягнень; поведінковий – включає формування адекватних способів трудової діяльності, уміння чітко висловлювати думки, переконувати, аргументувати, будувати докази, аналізувати, висловлювати судження, передавати раціональну та емоційну інформацію, встановлювати міжособистісні зв’язки, узгоджувати власні дії з діями колег, обирати оптимальний стиль спілкування в різноманітних ділових ситуаціях.

Наведені компоненти не можна розглядати ізольовано, вони мають інтегративний, цілісний характер, виступаючи продуктом професійної підготовки здобувачів освіти закладу професійної (професійно-технічної) освіти в цілому.

Аналіз психолого-педагогічної літератури дає можливість зробити висновок, що існують різні підходи до визначення структурних компонентів комунікативної компетентності. Зміст комунікативної компетенції представляє методично, психологічно, лінгвістично узгоджену єдність усіх компонентів, які виникають у ситуаціях спілкування: соціальні й комунікативні ролі, місце спілкування, теми спілкування й плани їх розкриття, тощо.

Так, Є. Прозорова (2000) в структурі комунікативної компетентності виокремлює два компоненти: комунікативні цінності, орієнтація та специфіка мотивації комуніканта, його потреби в спілкуванні; прояви комунікативної компетентності безпосередньо в спілкуванні, комунікативній поведінці, що містять два складники, а саме: дії під час акту комунікації (уміння та навички спілкування) та знання про спілкування (с. 191-202).

В. Захаров та Н. Хрящова (1989) у структурі комунікативної компетентності аналізують знання з психології особистісного і групового спілкування, уміння і навички комунікації; здатність адекватно сприймати і оцінювати себе та інших.

У дослідженнях Б. Шпітсберга та В. Купаха (1984) знаходимо наступні компоненти комунікативної компетентності: знання (усвідомлення того, яка комунікативна поведінка є найбільш влучною в конкретній ситуації); уміння (здатність застосувати цю поведінку в тому чи іншому контексті) та мотивація (прагнення ефективної та компетентної комунікації).

Цікаву структуру комунікативної компетентності, що охоплює чотири компоненти, запропонували М. Кенел та М. Свейн (1980): дискурсивна компетенція – вміння поєднувати окремі речення у зв’язне письмове чи усне повідомлення; граматичну компетенцію – рівень засвоєння комунікантом граматичного коду, зокрема словниковий запас, правила правопису й вимови, словотвору та побудови речень; соціолінгвістична компетенція – уміння своєчасно застосовувати й розуміти граматичні форми в різних соціолінгвістичних контекстах виконання окремих комунікативних функцій (опису, повідомлення, переконання, запиту інформації тощо); стратегічна компетенція – здатність використовувати вербальні та невербальні засоби при загрозі зриву комунікації у випадку «недостатнього рівня компетентності комуніканта або через наявність побічних ефектів» (с. 10).

Науковці Л. Бахман і А. Палмер (1982) запропонували модель

комунікативної компетенції, складовими якої є мовна компетенція, стратегічна компетенція, психомоторні уміння, ілокутивна компетенція (с. 149).

Н. Кузьміна (1995) виокремлює наступні компоненти комунікативної компетентності: теоретичний блок – знання в галузі міжособистісної взаємодії; практичний блок – комунікативні уміння; особистісний блок – комунікативні властивості і якості особистості, необхідні для встановлення міжособистісної взаємодії.

Таким чином, сучасні дослідники доводять, що більшість науковців до структури комунікативної компетентності відносять наступні елементи: комунікативні знання, комунікативні здібності та комунікативні вміння.

До комплексу комунікативних знань та вмінь, що складають комунікативну компетентність фахівця, дослідники відносять наступні: знання норм та правил спілкування (ділового, повсякденного, святкового тощо); високий рівень мовленнєвого розвитку, що дозволяє у процесі спілкування вільно передавати і сприймати інформацію; розуміння невербальної мови спілкування; уміння вступати в контакт з людьми з урахуванням їх статевих, вікових, соціокультурних, статусних характеристик; уміння вести себе адекватно ситуації та використовувати її специфіку для досягнення власних комунікативних цілей; уміння впливати на співрозмовника таким чином, щоб переконати у силі своїх аргументів; здатність правильно оцінити співрозмовника як особистість, як потенційного конкурента або партнера й обирати власну комунікативну стратегію залежно від цієї оцінки; здатність викликати у співрозмовника позитивне сприйняття власної особистості. Усі названі характеристики мають бути притаманні фахівцям будь-якої галузі, тому комунікативна компетентність є невід’ємною складовою професійної підготовки.

Дослідження в галузі психолінгвістики дають підстави стверджувати, що для повноцінного спілкування людина повинна володіти цілою низкою вмінь: по-перше, швидко і правильно орієнтуватися в умовах спілкування; по-друге, правильно спланувати своє мовлення; по-третє, знайти адекватні засоби для передачі його змісту. Сам мовленнєвий процес учені визначають як творчий, оскільки одну і ту саму думку різні люди передають по-різному.

Специфіка мовленнєвого вміння особистості, на думку С.

Шумовецької(1999), полягає в тому, що їй постійно доводиться свідомо робити відбір мовних засобів з урахуванням мовленнєвої ситуації, яка, зазвичай, не повторюється, виступаючи завжди в новій якості. При цьому змінюються мотиви, цілі, умови та інші екстралінгвістичні фактори, і тому ступінь складності різних варіативних реалізацій треба враховувати в кожному конкретному випадку. Ось чому особистість з високою мовною культурою повинна володіти не стільки навичками, одним із компонентів яких є автоматизм, а мовленнєвими вміннями, що є діями, які складаються з різних операцій, але мають загальну мету, тобто найбільшою мірою відповідають потребам спілкування (с. 32). У зв’язку з цим дослідниця подає перелік мовленнєвих умінь особистості, необхідних для ведення ефективного спілкування: грамотно та чітко сформулювати свою думку; досягати бажаної комунікативної мети; здійснювати основні мовленнєві функції (підтвердити, спростувати, виразити сумнів, схвалити, погодитися, запропонувати, дізнатись, запросити); говорити виразно (вибрати правильний тон розмови, правильну синтагмативність мовлення, поставити логічний наголос, знайти точну інтонацію); висловлюватися цілісно, тобто досягати смислової єдності висловлювання; висловлюватися логічно та зв’язно; висловлюватися продуктивно, тобто змістовно; говорити самостійно (це проявляється в умінні вибрати стратегію виступу); розробляти власну програму мовлення; говорити без опори на письмовий текст (використовувати власний аналіз теми); висловлюватися експромтом, без попередньої підготовки; виразити у мовленнєвій діяльності власну оцінку прочитаного або почутого; передавати у мовленні бачене та результати спостережень. Цей перелік мовленнєвих умінь дає певне уявлення про операційне наповнення комунікативної діяльності особистості, проте ще не визначає рівень володіння мовою тією чи іншою людиною. Є ще низка особистісних утворень, які саме його і забезпечують (там же, с.33).

На думку В.Момота (2002), високий рівень професійно зорієнтованого мовлення забезпечується комплексом умінь, найголовніші серед яких такі: організаторські – вміння організувати процес спілкування, спираючись на знання ситуації, мотиву й мети спілкування, на правильне розуміння партнера, встановлення контакту; вміння викликати й підтримувати інтерес до процесу спілкування, поступово розв’язуючи одне за одним поставлені завдання; інформативні – уміння викласти інформацію за темою спілкування в монологічній або діалогічній формі, узгоджуючи інформативну насиченість повідомлення доступним для адресата лексичним матеріалом, синтаксичними конструкціями, інтонаційним оформленням; перцептивні – уміння словом і ділом впливати на партнерів, переконувати їх, схиляти до своєї точки зору; контрольно-стимулюючі – вміння оцінювати діяльність співрозмовника на кожному етапі спілкування у такій формі, яка сприяє прагненню до подальшого спілкування, а також уміння самооцінки, аналізу власної мовленнєвої діяльності. Ці вміння, як підкреслює дослідник, взаємодіють в акті спілкування, забезпечуючи здатність спеціаліста до ділового спілкування (с.51).

До найважливіших умінь, що є основою професійної мовленнєвої компетентності майбутнього фахівця, Н.Тоцька (2001) відносить: уміння вести діалог, дотримуючись вимог мовного етикету в різних життєвих ситуаціях (у дружньому колі, у ситуації безпосереднього спілкування на зборах, виробничих засіданнях, ділових зустрічах, під час телефонних розмов); уміння створювати усні монологічні висловлення, виступати з повідомленням, доповіддю; поділитися побаченим, почутим, пережитим; висловити своє ставлення до обговорюваного питання; дати певні роз’яснення); уміння адекватно сприймати на слух діалог і монолог, що передбачає зосередження уваги на осмисленні висловлення (теми, фактів, доказів головного і другорядного, логіки викладу), використання різних прийомів фіксації почутого (запис ключових слів, плану висловлення, статистичних даних) залежно від комунікативного завдання (участь у дискусії, передача інформації іншому, використання її у своїй роботі); уміння створювати письмові тексти різних стилів і типів, різних жанрів; уміння користуватися різними видами читання (с.16).

Професійна школа має готувати випускника до різнобічної творчої діяльності: професійної, соціально-культурної, закладати не просто конкретні знання певного діапазону й об’єму, а фундамент соціальної ініціативи, здатності працювати з людиною і для людини (Зязюн, І. А., 2000, с. 12). Проте недостатня спрямованість існуючої системи навчання і виховання майбутніх кваліфікованих робітників у системі професійної (професійно-технічної) освіти на формування суб’єктних якостей особистості призводить до певних труднощів у розвитку індивіда як активного суб’єкта, здатного брати на себе відповідальність, самостійно ставити перед собою цілі та знаходити шляхи їх досягнення, адаптуватися до життя в складних сучасних умовах і до професійної діяльності на виробництві, тобто бути мотивованим до тієї чи іншої діяльності.

З огляду на викладене вище, на нашу думку, професійна комунікативна компетентність майбутніх кваліфікованих робітників сфери послуг містить у своїй структурі функціональні і структурні компоненти. Структурні компоненти в ньому забезпечуються наявністю професійних інтересів, ціннісних установок та позитивної мотивації до професійної діяльності, сукупністю знань про нормативність мовлення, про психологічні особливості професійного спілкування, володінням фаховою термінологією. Функціональні компоненти реалізуються сукупністю професійних умінь і навичок, навичок точного оформлення думки, побудовою діалогічних і монологічних висловлювань відповідно до комунікативного наміру, доцільністю залучення невербальних засобів, набутих навичок контролю та самоконтролю мовленнєвої діяльності. Для працівника системи «людина-людина» надзвичайно важливими є уміння «читати клієнта», прогнозувати його подальші наміри, обирати адекватні засоби спілкування, бути якоюсь мірою психологом, який не просто надасть послугу, а зуміє створити атмосферу відкритості, довіри, легкості, що сприятиме встановленню стійкого контакту з клієнтом. З огляду на це вважаємо за доцільне визначити такі компоненти професійної комунікативної компетентності: мотиваційний; когнітивнонормативний; прагматично-дискурсивний; рефлексивно-прогностичний.

Кожен із цих компонентів не може розглядатися ізольовано; вони взаємопов’язані, постійно взаємодіють, забезпечуючи всі разом виразно індивідуалізоване професійне мовлення, яке дозволяє кваліфікованому робітникові розкрити рівень своєї професійної майстерності, встановити і підтримувати необхідні для професійної самореалізації професійнокомунікативні контакти.

Мотиваційний компонент охоплює такі складові: інтереси (до змісту освіти, навчального предмета, пов’язаного певним чином з практичною чи професійною діяльністю), ціннісні установки (ставлення до професії, надбань народу), мотиви до діяльності (прагнення до особистісного кар’єрного зростання і розуміння необхідності комунікативних умінь для досягнення мети).

Рис. 1.2. Зміст компонентів професійної комунікативної компетентності

В основу мотиваційного компонента професійної комунікативної компетентності майбутніх кваліфікованих робітників покладено професійні інтереси, які визначають мотивацію їхньої професійної комунікативної діяльності, впливають на розуміння ними цілей і завдань професійної комунікативної діяльності. На основі інтересів формуються ціннісні установки майбутніх кваліфікованих робітників – ідеальні образи професійної поведінки, діяльності, які породжують бажання досягнути цього ідеалу шляхом вдосконалення своєї підготовки до професійної діяльності через саморозвиток та самоосвіту. З одного боку, сформовані пізнавальні інтереси та цінності спрямовують майбутніх кваліфікованих робітників на усвідомлене оволодіння професійною комунікативною компетентністю у процесі професійної підготовки в ЗП(ПТ)О. З іншого боку, ці інтереси та цінності формуються у процесі навчання залежно від умов, у яких здійснюється освітній процес, значущого змісту освіти, який опановують майбутні кваліфіковані робітники, організації освітнього процесу, тощо.

Основою когнітивно-нормативного компонента є взаємодія сприйняття, свідомості, пам’яті та мови. Він виступає як наявність необхідного мінімуму лінгвістичних та професійних знань; знання раціональних способів комунікативної діяльності. Цей компонент передбачає знання майбутніми кваліфікованими робітниками сфери послуг норм сучасної української літературної мови (орфоепічних, акцентних, лексичних, синтаксичних, морфологічних, стилістичних, орфографічних, пунктуаційних); нормативне володіння фаховою термінологією; наявність знань про особливості, структуру, функції професійного спілкування. Когнітивно-нормативний компонент також включає високий рівень професійної ерудиції, знання про комунікативні стратегії, методи психологічного впливу; правила і прийоми риторики, полеміки, рефлексивного слухання. Правильним є професійне мовлення кваліфікованого робітника, який володіє відповідною термінологією на різних рівнях мовної системи. Ці знання не можуть бути формалізованими, вони мають усвідомлюватися майбутнім кваліфікованим робітником як необхідність для особистісного зростання та ефективної професійної діяльності.

Предметом когнітивної науки є дослідження когнітивного світу людини, її внутрішнього сприймання й усвідомлення, які породжують дії на основі знань. Із позицій когнітивізму людина є суб’єктом дії, який активно сприймає і продукує інформацію, керуючись у своїй розумовій діяльності певними схемами, програмами, планами. Якість цієї діяльності залежить від інтелектуального розвитку індивіда та його здатності мислити. Розуміння особливої ролі мови у мисленнєвій діяльності людини стало характерною рисою когнітивістики. З урахуванням викладеного когнітивно-нормативний контекст формування професійної комунікативної компетентності майбутніх кваліфікованих робітників сфери послуг у процесі професійної підготовки передбачає осмислення професійно-комунікативних знань як підвалин конструктивної комунікативної діяльності у професійній сфері, усвідомлення їх значущості для професійного становлення й саморозвитку.

Хоча одних знань недостатньо для компетентного працівника, потрібно вміти їх використовувати відповідно до ситуації мовлення, до реальних умов професійної діяльності. Ми поділяємо думку І. Романової (2008) про те, що особливості мови людини, фахівця безпосередньо пов’язані з виконанням ними соціальної ролі, з рівнем культури. Широта відбору лексики, уміння знайти вдале і потрібне слово для вираження певного стану – все це компоненти соціального портрету людини (с. 17).

Прагматично-дискурсивний компонент потребує усвідомлення кваліфікованим робітником сфери послуг своєї соціальної ролі та уміння обирати стратегії спілкування відповідно до комунікативної ситуації. Основою мовних контактів працівника та клієнта чи замовника послуг, складниками сформованого прагматично-дискурсивного компонента професійної комунікативної компетентності працівників сфери послуг вважаємо тонкий психологізм, спостережливість і увагу до кожного клієнта, уміння встановити психотип співрозмовника з метою індивідуалізації мовних впливів, що мають бути виваженими й точно адресованими конкретному клієнтові, негайне врахування психологічної реакції на будь-який мовний „хід” співрозмовника.

Прагматична складова передбачає уміння входити в контакт із співрозмовником, здатність підтримувати його упродовж процесу професійного спілкування та логічно завершити.

Складність процесу сприймання у ході професійного спілкування кваліфікованих робітників сфери послуг полягає в тому, що при формуванні образу партнера, вони отримують переважно фрагментарну інформацію про нього, оцінюють її з урахуванням власних психологічних, емоційних чинників і «фонових знань». Важливо, щоб працівник сфери послуг зважав не лише на ті відомості, які відповідають його уявленням і цілям, а й на ті, що найбільш сприяють досягненню ефективності спільної діяльності. Ця інформація становить основу майбутніх взаємин, накладає відбиток на процес взаємодії, тому варто враховувати низку психологічних закономірностей міжособистісного спілкування: повідомлення сприймаються й оцінюються у контексті актуальних потреб адресата; неминуче спотворення змісту повідомлення через відмінності в досвіді адресанта та адресата; інформація, яка не перебуває в межах досвіду адресата, сприймається повільніше, ніж знайома йому; у незнайомій ситуації фахівці схильні орієнтуватися на рішення, випробувані в подібних ситуаціях; вирішити проблему точності інтерпретації неможливо виключно мовними засобами(Руденко, Л. А., 2008), с.118-119).

Дискурсом називається форма комунікативного змісту („що сказати” і „як сказати”), що характеризується зв’язністю, змістовою логічністю та відповідною організацією висловлювання.

Володіння професійними та мовними знаннями ще не засвідчує сформованої професійної комунікативної компетентності. Можна на високому рівні володіти професійними навичками, але не вміти проявити себе під час комунікативного контакту з клієнтом, оскільки мовленню працівника не вистачає творчого підходу, стилістичної виразності, що досягається вмілим і доцільним уживанням слів різних стилів, різноманітних синтаксичних конструкцій, багатством інтонацій. Для тактовного спілкування із замовниками послуг чи колегами має велике значення не тільки зміст слів, але й форма, інтонація, вираз обличчя, врахування індивідуальних особливостей людей. Без цього не можна говорити про володіння професійним мовленням працівників сфери обслуговування на високому рівні, про рівень сформованості його експресивного компонента, показниками якого є володіння екстралінгвістичними засобами спілкування: уміннями використовувати тон, силу голосу, виражальні можливості інтонації.

Вся мовленнєва поведінка працівника сфери послуг орієнтована на певну реакцію клієнта. Для того, щоб вона була адекватною, майбутній кваліфікований робітник сфери послуг має дотримуватися таких комунікативних законів: закон дзеркального розвитку спілкування; закон залежності ефективності спілкування від комунікативних зусиль; закон прогресивного зростання нетерпіння слухачів; закон ритму спілкування; закон довіри до зрозумілих висловлювань; прискореного поширення негативної інформації; закон спотворення інформації (Бацевич, Ф. С., 2004, с.39).

Особливе значення для працівників сфери послуг має володіння кооперативними стратегіями спілкування та відповідним набором комунікативних тактик, що дозволить усвідомлено ставити комунікативні цілі та правильно добирати засоби для їх досягнення.

Рефлексивно-прогностичний компонент охоплює такі компетенції як самооцінка, самоаналіз, проектування. Самоконтроль у будь-якій діяльності дозволяє людині порівняти результат дії, що завершилася, із ідеальним зразком, до якого вона прагнула, виявити позитивні і негативні сторони, встановити чинники, що призвели до невдач, намітити шляхи їх усунення. Якщо говорити про професійну комунікативну компетентність, то сформованість саме рефлексивно-прогностичного компонента дозволяє майбутньому кваліфікованому робітнику виявити об’єктивні та суб’єктивні причини комунікативних девіацій. Самооцінка передбачає уміння усвідомлено оцінювати результати своєї професійно-комунікативної діяльності або оцінювати свою спроможність впоратися із наступним професійним завданням; від самооцінки майбутнього кваліфікованого робітника залежить успішність його професійної самореалізації: майбутні працівники з адекватною самооцінкою відзначаються професійною активністю, готовністю проявляти ініціативу в спілкуванні та професійній діяльності та долати комунікативні бар’єри, приймати самостійні рішення і нести за них відповідальність; натомість низька самооцінка націлює на очікування невдачі і призводить до нерішучості й навіть страху здійснювати професійно-комунікативну діяльність, відсутності ініціативи. Самооцінка виконує регулятивну функцію: якщо вона відбувається під час професійно-комунікативної взаємодії, то дозволяє коригувати свою діяльність у процесі її здійснення; якщо після професійнокомунікативної взаємодії - дозволяє проектувати майбутню діяльність. Самоаналіз передбачає уміння аналізувати та коригувати рівень особистого розвитку та особистісних досягнень, а проектування – будувати траєкторію свого професійного самоудосконалення та зростання. Він виступає регулятором досягнень та формування індивідуального стилю праці. Кваліфікований робітник сфери послуг повинен усвідомлювати свої професійні знання, поведінку, моральність та інтереси; уміти цілісно оцінювати самого себе як професіонала з метою усунення прогалин у знаннях, недоліків у поведінці та самоудосконалення.

РОЗДІЛ ІІІ ШЛЯХИ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ

КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ

3.1. Етапи формування професійної комунікативної

компетентності майбутнього кваліфікованого робітника сфери послуг

Зазначимо, що формування професійної комунікативної компетентності майбутніх кваліфікованих робітників сфери послуг як інтегрованого якісного утворення – це цілеспрямований багатоаспектний послідовний процес, що здійснюється в закладах професійної (професійно-технічної) освіти з метою підвищення якості професійної підготовки кваліфікованих кадрів для сфери послуг. Необхідність формування цієї компетентності обумовлена специфікою професійної діяльності фахівців сфери сервісу, яка полягає у вмінні налагоджувати комунікативні контакти через різноманітні комунікативні канали і презентувати свої професійні якості з допомогою вербальних і невербальних засобів.

Важливо враховувати, що успішне формування професійної комунікативної компетентності можливе в системі спеціального навчання. Формування професійної комунікативної компетентності в закладах професійної (професійно-технічної) освіти залежить від спрямованості майбутніх кваліфікованих робітників сфери послуг на оволодіння цією важливою для сфери послуг компетентністю та від усвідомлення важливості цієї проблеми викладачами, зокрема викладачами-філологами, цих закладів.

Основоположними для формування професійної комунікативної компетентності є аксіологічний, культурологічний, системний, синергетичний, компетентнісний, діяльнісний та особистісно орієнтований підходи. З огляду на це, для формування професійної комунікативної компетентності кваліфікованих робітників сфери послуг важливо дотримуватись загальнодидактичних (науковості, систематичності і послідовності, гуманізації, доступності, врахування вікових та індивідуальних особливостей) та специфічних принципів професійної (професійно-технічної) освіти (комунікативності, міждисциплінарності, контекстності, проблемності, активності). Врахування цих принципів дозволяє вибудувати систематичну і послідовну роботу щодо формування професійної комунікативної компетентності в закладі професійної (професійно-технічної) освіти, активізувати процес формування цієї компетентності майбутніх кваліфікованих робітників, враховувати особистісні та професійні потреби здобувачів освіти і таким чином формувати у них внутрішню установку на її розвиток.

Для того, щоб майбутні кваліфіковані робітники у закладах професійної (професійно-технічної) освіти опанували необхідними уміннями професійної комунікативної взаємодії, викладачам необхідно оволодіти методикою систематичного і цілеспрямованого формування у них професійної комунікативної компетентності.

У перекладі з грецької «μέθοδος» означає «шлях до чого-небудь, дослідження». Методика є сукупністю методів і прийомів доцільного проведення будь-якої роботи (Академічний тлумачний словник української мови, с. 42). Нова філософська енциклопедія визначає методику як фіксовану сукупність прийомів практичної діяльності, що призводить до заздалегідь визначеного результату (Новая философская энциклопедия., 2010). У науковому пізнанні вона відіграє важливу роль в емпіричному дослідженні та концентрується на технічній стороні експерименту та регламентації дій дослідника. У педагогіці терміном «методика» позначають конкретні принципи, форми та засоби використання методів, за допомогою яких здійснюється більш глибоке пізнання різноманітних педагогічних проблем та їх вирішення (Ягупов, В. В., 2002, с. 103).

Змістова частина методики формування професійної комунікативної компетентності повинна відповідати вимогам Державних стандартів професійно-технічної освіти, відображених в освітньо-кваліфікаційних характеристиках кваліфікованих робітників сфери послуг, що містять відбір системи знань, умінь і навичок, на основі якої соціокультурний світогляд особистості кваліфікованих робітників набуває нового, якісного рівня і дає їм змогу швидко змінювати себе, адаптуватися до нових умов та вимог професійної діяльності (СП(ПТ) О 5141.S.96.02 – 2017).

Реформування загальної середньої освіти передбачає модернізацію змісту освіти, що має ґрунтуватися на компетентнісному та особистісно орієнтованому підходах до навчання, а найголовніше – орієнтуватися на набуття майбутніми кваліфікованими робітниками умінь і навичок, необхідних сучасній людині для успішної самореалізації у професійній діяльності, особистого життя, громадської активності.

Зміст навчання має базуватися на положеннях дидактики, психології, методики, підборі оригінальних завдань і видів діяльності, моделюванні творчої діяльності учнів, урахуванні розвитку мовних, соціальних, громадянських та інших компетентностей, визначених навчальними програмами.

Важливою умовою розвитку комунікативної компетентності є відбір необхідного за змістом навчального матеріалу, адекватного поставленим цілям розвитку усіх складових професійної комунікативної компетентності майбутніх кваліфікованих робітників сфери послуг. Зміст освіти загалом і кожного уроку зокрема слід розробляти з урахуванням цих принципів, здійснювати відбір цілей та організаційних форм заняття з тієї чи іншої теми.

Відібраний матеріал допомагає формуванню в майбутніх кваліфікованих робітників сфери послуг уміння ставити й вирішувати різні типи професійних комунікативних завдань: визначати цілі комунікації, оцінювати ситуацію, наміри й комунікативну тактику партнерів, змінювати свою мовну комунікацію залежно від ситуації, тобто навчати повноцінної мовленнєвої діяльності.

У нашому дослідженні професійна комунікативна компетентність майбутніх кваліфікованих робітників сфери послуг розглядається як можливість реалізувати свої професійні уміння на найвищому рівні, а також як засіб особистісного і професійного зростання у професійній діяльності. З метою формування ПКК професійна підготовка майбутніх кваліфікованих робітників сфери послуг має бути спрямована на вироблення в них мотиваційноціннісного ставлення до професійної комунікації, потреби вдосконалювати своє професійні комунікативні вміння. Здобувачів освіти необхідно ознайомлювати із нормами і правилами професійного спілкування, розвивати у них пізнавальні здібності і потреби, здатність до ефективного сприймання та осмислення інформації. Для того, щоб підготувати випускників закладів професійної (професійно-технічної) освіти сфери послуг до якісного виконання професійних обов’язків на основі практичного застосування комплексу комунікативних умінь, навичок міжособистісної комунікативної взаємодії, необхідно відбирати для аналізу професійно-значущу інформацію, розвивати у них здатність застосовувати набуті комунікативні уміння під час виконання професійних комунікативних завдань під час навчальної, виробничої і майбутньої професійної діяльності. Ці завдання взаємопов’язані. Формування ціннісного ставлення до професійної комунікативної діяльності базується на потребі знань професійної термінології та мовних норм і водночас неможливе без їх наявності. Розвиток професійних комунікативних умінь і навичок, які ґрунтуються на знаннях, відповідно, неможливий без прагнення до самовдосконалення у професійній діяльності. Зважаючи на це, вважаємо за доцільне виокремити у методиці формування професійної комунікативної компетентності кілька етапів, визначити зорієнтованість включених у неї методів і технологій на формування компонентів професійної комунікативної компетентності. Діяльність викладачів та майстрів виробничого навчання має бути спрямована на формування у майбутніх кваліфікованих робітників сфери послуг рефлексивного ставлення до професійної комунікативної діяльності, розвиток у них мотивації до оволодіння професійною лексикою, удосконалення комунікативних навичок, особистісного розвитку і прагнення досягти успіху в професійній діяльності. Цьому сприятиме широке використання змодельованих ситуацій професійної комунікативної взаємодії з урахуванням усього спектру професійних ролей працівників сфери послуг і різних видів комунікативних дій.

Відповідно до структурних компонентів професійної комунікативної компетентності та з урахуванням завдань і педагогічних умов її формування виокремлюємо в ньому три етапи: діагностично-мотиваційний, діяльнісноопераційний, рефлексивно-прогностичний. Поетапність дозволить простежити взаємозалежність і взаємозумовленість структурних компонентів, динаміку їх становлення і внутрішні взаємозв’язки, а також відобразити багатогранність комунікативної культури як особистісного утворення.

Діагностично-мотиваційний

Мотивація змістом та Співпраця з

І Мотиваційний технологіями навчання,

психологічною сем. компонент успіхом, емоційне

службою

стимулювання

Діяльнісно-операційний

Когнітивно- Співпраця Оновлений зміст нормативний, викладачів і навчання, ІІ-ІV прагматично- майстрів використання сем. дискурсивний виробничого інтерактивних компоненти навчання технологій

Рефлексивно-прогностичний

Спостереження за

V-VI Рефлексивно- викладачів, Співпраця професійною

прогностичний комунікативною сем. майстрів, компонент діяльністю,

роботодавців

корекція

На діагностично-мотиваційному етапі формування професійної комунікативної компетентності, який у часових рамках умовно можна визначити як перший семестр навчання учнів у закладі професійної (професійно-технічної) освіти, викладачу української мови необхідно тісно співпрацювати з керівництвом груп, у яких він викладає українську мову, щоб бути ознайомленим із соціальним паспортом контингенту учнів, з практичним психологом навчального закладу, щоб володіти інформацією про стан адаптації учнів до нових умов навчання, про мотивацію першокурсників до навчальної діяльності в цілому і вивчення української мови зокрема, з викладачами навчальних дисциплін загальнопрофесійної підготовки, щоб визначити теми, на основі яких можна здійснювати інтегроване навчання з метою формування професійної комунікативної компетентності.

Наступним кроком на цьому етапі має бути формування ціннісного ставлення до оволодіння обраною професією і розвиток в учнів позитивної мотивації до оволодіння професійною комунікативною компетентністю як засобом вираження професійної майстерності, особистісного зростання на основі особистісно зорієнтованого підходу та професійно спрямованого вивчення української мови. На цьому етапі викладачу необхідно добирати такі методи і прийоми роботи, які дозволяють розкрити потенціал нормативного володіння професійною лексикою та комунікативними уміннями і навичками для майбутнього професійного зростання та професійної самореалізації, максимально реалізувати індивідуальні особистісні можливості кожного майбутнього кваліфікованого робітника сфери послуг.

Відповідно до освітніх програм вивчення української мови у 10-11 класах рівня стандарту викладачі української мови закладів професійної (професійнотехнічної) освіти розробляють робочі програми, які відкривають поле для творчої діяльності педагога та дають можливість акцентувати на специфіці освітньої підготовки, що здійснюється в означених закладах. У робочих програмах з української мови необхідно враховувати професійну спрямованість підготовки учнів закладів професійної (професійно-технічної) освіти сфери послуг, міжпредметні звязки з дисциплінами загальнопрофесійної підготовки, у професійних компетенціях обовязково має бути зроблено акцент на нормативному володінні професійною термінологією, на формуванні професійних комунікативних умінь і навичок. Зокрема, під час вивчення теми «Лексична норма», яке відбувається в першому семестрі на першому році навчання, необхідно проводити словникову роботу, направлену на розширення професійного словникового запасу здобувачів освіти, з метою розвитку позитивної мотивації до оволодіння професійною діяльністю опрацьовувати тексти, що ознайомлюватимуть їх із життям та історіями успіху відомих представників професії.

У цьому ж семестрі таке ознайомлення необхідно продовжити під час вивчення теми «Практична риторика», однак акцентувати увагу на необхідності комунікативних навичок для досягнення високої результативності професійної діяльності у сфері послуг. У рекомендованих видах діяльності доцільно ввести перегляд відеофрагментів, у яких відображено різноманітні професійнокомунікативні ситуації, з подальшим їх аналізом, зокрема порівняльним аналізом. З метою формування професійних інтересів пропонувати здобувачам освіти пошуково-дослідницьку та проєктну діяльність, акцентуючи при цьому на методах та прийомах підготовки публічного виступу. Результатом такої пошуково-дослідницької роботи на першому етапі можуть стати банки професійних текстів-мотиваторів у публіцистичному чи художньому стилях, які викладач української мови використовуватиме з метою удосконалення мовних умінь, розвитку комунікативних навичок здобувачів освіти.

До рекомендованих видів діяльності доцільно ввести такі теми: «На уроці виробничого навчання», «Обслуговування клієнта», «Оголошення про надання послуг», «Створення реклами», «Оформлення візитки», «Новинки у професії», «Складання професійного портфоліо», «Співбесіда», «На нараді», «Переговори з бізнес-партнерами», «У банку», «Мій стартап», тощо.

Діяльнісно-операційний етап передбачає формування когнітивнонормативного та прагматично-дискурсивного компонентів професійної комунікативної компетентності передбачає активне включення учнів як субєктів навчального процесу, його умовно можна розділити на два періоди. Перший пов᾿язаний з формуванням когнітивно-нормативного компонента. Він охоплює найбільший часовий проміжок професійної підготовки майбутніх кваліфікованих робітників сфери послуг – від другого семестру першого року навчання до кінця другого семестру другого року навчання – і повязаний з формуванням навичок нормативного володіння професійною термінологією. Головна мета цього етапу – оволодіння професійною лексикою відповідно до орфоепічних, орфографічних, пунктуаційних, лексичних, граматичних та стилістичних норм української літературної мови; розвиток професійних комунікативних умінь та навичок. З цією метою необхідно будувати освітній процес з урахуванням діяльнісного (навчання у процесі активної дії), особистісно орієнтованого (врахування результатів діагностичномотиваційного етапу, корекція мотивів з урахуванням індивідуальних особистісних якостей), інтегрованого (використання міжпредметних звязків та мультидисциплінарного підходу, який передбачає комплексне вивчення української мови, основ психології та етики професійного спілкування і навчальних предметів професійної підготовки) підходів.

На цьому етапі удосконалення навичок володіння		орфоепічною,
орфографічною, морфологічною, нормами української літературної мови має
відбуватися	на матеріалі професійної лексики і термінології та професійно
орієнтованих текстів. З огляду на це особливої актуальності набуває співпраця

викладачів української мови і навчальних предметів загальнопрофесійної підготовки. Кожен із цих навчальних предметів має окрему предметну мету, однак з огляду на проблему формування професійної комунікативної компетентності вони не можуть викладатися ізольовано, а відтак їх вивчення має здійснюватися на мультидисциплінарній основі.

Важливе значення має викладання навчальних предметів з урахуванням мультидисциплінарного підходу, який дозволяє комплексно аналізувати важливі для майбутньої професійної діяльності проблеми. Викладачі за такого підходу можуть отримувати різні дані і реагувати на них відповідно до структури і специфіки предмета, що викладають. Така спільна робота має низку переваг: розширення знань учасників освітнього процесу, формування та розвиток ключових та професійних компетентностейй, більш ефективне використання навчального часу, розвиток мотивації до набуття професійної освіти, підвищення ефективності і якості освітніх послуг. Переваги також полягають у можливості дискусії між учасниками освітнього процесу, спрямованого на формування професійної комунікативної компетентності, роботу у команді, отримання нових ідей, набуття нових знань і навичок, позитивний вплив на професійну кар’єру.

Формування професійної комунікативної компетентності майбутнього кваліфікованого робітника сфери послуг з урахуванням мультидисциплінарного підходу потребує виокремлення ядра – реально існуючих проблемних завдань, виконання яких здійснюється у процесі вивчення загальноосвітніх навчальних предметів, навчальних предметів професійної підготовки відповідно до напряму підготовки, а також під час виробничого навчання та виробничої практики.

Необхідно добирати такі методи і прийоми роботи, які дозволяють включити учня в навчальну на момент учіння і професійну у майбутньому діяльність. Викладання української мови повинно мати професійно орієнтований характер, його завдання доцільно визначати насамперед згідно з комунікативними й пізнавальними потребами майбутніх кваліфікованих робітників, тобто передбачати не тільки вивчення закономірностей мови й особливостей мовленнєвої діяльності, але й навчання на основі моделювання конкретних ситуацій навичкам комунікативної взаємодії. Комплексна мета викладання навчальних предметів на цьому етапі має передбачати формування навичок ефективної мовленнєвої діяльності в різних сферах професійної комунікації, а головною його метою має бути формування комунікативної компетентності в аспекті здатності співвідносити мовні засоби із завданнями й умовами професійної комунікації. Змістом таких занять має бути пізнання особливостей професійного спілкування і його правил, розвиток навичок ідентифікації й освоєння мовних моделей для різноманітних ситуацій ділового співробітництва, навчання різним стратегіям професійної комунікативної взаємодії. Важливе значення має також навчання спеціальних мовних кліше (мовних моделей), реалізація стратегії комунікативної взаємодії в кожній ситуації при вирішенні практичних завдань, корекції професійного дискурсу. При цьому при конструюванні змісту навчального матеріалу важливе значення має дотримання критеріїв оптимуму та послідовності. Ця мета може бути досягнута лише за умови використання сучасних інтерактивних методів навчання (мозковий штурм, рольова гра, дебати, «рівний – рівному», робота в групах, акваріум, карусель, ажурна пилка, дерево рішень, сенкан тощо). Інтерактивне навчання можна визначити як взаємодію викладача та здобувачів освіти в процесі спілкування та навчання з метою вирішення професійних та комунікативних завдань. Працюючи в групі, майбутні кваліфіковані робітники покращують комунікативні навички, можуть проявляти як командний дух, так і лідерські якості. Інтерактивна взаємодія характеризується високим показником інтенсивності спілкування учасників, їх прямою комунікацією, зміною використаних прийомів та форм спілкування, що допомагає урізноманітнити сприйняття інформації, тим самим, покращуючи її засвоєння.

Вивчення теми «Практична риторика» на цьому етапі необхідно спрямувати на те, щоб навчити майбутніх робітників сфери послуг усвідомлено й кваліфіковано діяти в різних ситуаціях спілкування, формувати у них комплекс комунікативних якостей, які дозволили б успішно виконувати завдання професійної діяльності. Якщо на першому етапі, коли майбутні кваліфіковані робітники ще не мали напрацьованого термінологічного запасу та мінімального досвіду практичної діяльності, переважало спостереження за комунікативною професійною діяльністю з подальшим її аналізом, то на другому, коли вони володіють частково сформованими теоретичними знаннями та мають досвід практичної виробничої діяльності, – здобувачі освіти повинні бути активними учасниками змодельованих ситуацій взаємодії, опосередкованих змістом професійної діяльності, зокрема, ситуацій прийняття рішень; взаємодії з керівництвом і клієнтами; а також ситуацій розподілу обов’язків між колегами. Ситуацію слід розглядати як інтегративну динамічну систему соціально-статусних, рольових, діяльнісних і моральних взаємин суб’єктів спілкування. Вона є універсальною формою функціонування процесу навчання та способом організації мовних засобів, способом їх презентації, мотивації мовної діяльності, головною умовою формування навичок і розвитку мовленнєвих умінь, навчання стратегії й тактики професійного спілкування. Ситуацію слід розглядати як основу для побудови навчання, взаємодії викладача і здобувачів освіти у всіх аспектах мовної культури. З огляду на це використання професійно-ділових ситуацій має бути важливим методом роботи з розвитку комунікативної компетентності майбутніх кваліфікованих робітників сфери послуг. Використання професійно-ділових ситуацій дозволяє максимально наблизити навчання здобувачів освіти до реальних умов їхньої професійної комунікації.

Другий період пов᾿язаний з формуваням навичок професійної комунікації в межах засвоєння програмового матеріалу навчальних предметів загальноосвітньої та загальнопрофесійної підготовки. Для досягнення цієї мети на третьому курсі (1-й семестр) вивчення курсу української мови необхідно здійснювати на основі інтеграції з курсом «Основи професійної етики».

Педагогічне завдання полягає в озброєнні здобувачів освіти професійних (професійно-технічних) закладів сфери обслуговування знаннями етичних норм і вимог до професійно-особистісних якостей майбутнього кваліфікованого робітника, соціально-психологічних особливостей особистості, основ психології професійного спілкування; розвитку гнучкості мислення, здатності до аналізу, синтезу та систематизації необхідної для професійнокомунікативної взаємодії інформації, вміння створювати внутрішній план комунікативних дій та адекватно сприймати партнера. Стратегічна мета цього періоду полягає у виробленні в майбутніх кваліфікованих робітників комунікативних умінь, навичок професійно-комунікативної взаємодії та відбору і застосування професійно значущої інформації з різних джерел. Його метою має бути актуалізація готовності випускників ЗП(ПТ)О сфери послуг виконувати професійну діяльність на основі практичного застосування комплексу цих умінь і навичок.

Для забезпечення практичної готовності майбутніх кваліфікованих робітників до комунікативної взаємодії в професійній сфері для здобувачів освіти доцільно акцентувати увагу під час уроків виробничого навчання не лише на формуванні технологічних навичок, а й на самому процесі надання послуг. Під керівництвом викладачів-філологів та практичних психологів ЗП(ПТ)О здобувачі освіти вчаться налагоджувати і підтримувати контакт із клієнтом з урахуванням вікових, статусних і соціально-культурних характеристик, адекватно використовувати невербальні та вербальні засоби спілкування під час обслуговування, обслуговувати конфліктного клієнта, психологічно грамотно вести діалог; набували навичок керувати комунікативною взаємодією шляхом постановки питань різних типів, ввічливо відповідати на заперечення, переконувати, управляти своїм емоційним станом, презентувати послуги; оволодівають техніками виявлення потреб, активного слухання, постановки запитань різних типів, аргументації з користю для клієнта, налагодження зворотного зв’язку та презентації послуги. Водночас у тренінг необхідно включати ситуації, що містять комунікативні бар’єрі, щоб здобувачі освіти змогли набути позитивного досвіду їх подолання. Це сприятиме виробленню і практичному закріпленню професійно-

комунікативних умінь активного слухання та розуміння потреб співрозмовника, аналізу своєї реакції на його комунікативну поведінку, швидкого оцінювання ситуації та побудови власного плану дій у ній, оперативного та якісного виконання замовлення.

Завершальним етапом формування професійної комунікативної компетентності є рефлексивно-проностичний, який передбачає уміння оцінити власний рівень засвоєння знань, сформованих умінь та навичок, порівняти своє сприйняття з думками, поглядами та позиціями інших, за потреби скоригувати його, прогнозувати подальші кроки.

Його суть полягає в інтеграції змісту всіх попередніх етапів і відображенні очікуваного результату – належного рівня професійної комунікативної компетентності майбутніх кваліфікованих робітників сфери послуг. Педагогічним завданням цього етапу є вдосконалення всіх набутих професійно-комунікативних компетентностей у процесі виробничого навчання і виробничої практики в закладах сфери послуг, а також їх виявлення у рефлексивно-прогностичному компоненті професійної комунікативної компетентності та його соціально-адаптивній, статусно-рольовій компетентностях і компетентності самопрезентації. Реалізація цього етапу відбувається на третьому курсі (2 семестр) під час навчально-виробничої та виробничої практики, де майбутні кваліфіковані робітники потрапляють в реальні виробничі умови. З метою вдосконалення навичок здобувачів освіти щодо моделювання комунікативного процесу в професійній сфері, прогнозування реакцій співрозмовника на певні слова і вчинки, розрізнення конгруентності його вербальної та невербальної мови, розпізнавання емоційного стану і мотивів поведінки на основі засвоєних знань і сформованих умінь необхідно застосовувати методи моделювання, імітаційної гри, проектів, кейс-метод і метод оперативних дій, що сприятиме розвитку навичок роботи в команді, групі, професійному колективі. Особливу увагу необхідно приділяти вдосконаленню навичок професійної комунікативної взаємодії в конфліктних ситуаціях, що можуть виникнути у трудовій діяльності. Відтворення виробничих умов у навчальній майстерні доцільно здійснювати за допомогою технології контекстного навчання й інформаційно-комунікаційних технологій, завдяки цьому в здобувачів освіти складеться цілісне уявлення про предметний і соціальний зміст майбутньої професійної діяльності. Ефективним для формування і розвитку компетентностей рефлексивно-прогностичного компонента професійної комунікативної компетентності є використання елементів самопрезентації, які варто вводити в структуру навчальновиробничої практики відповідно до тематики і практичної мети занять. Під час виробничої практики здобувачів освіти експерти (керівники практики) повинні спостерігати за тим, як практиканти реалізують набуті під час навчання компетентності: презентують себе, виконують запропоновану їм на різних етапах виробничої практики професійну роль, знаходять спільну мову з колективом закладу тощо. Водночас викладачі професійно-теоретичної підготовки мають здійснювати спостереження за тим, як учні аналізують і коригують власну комунікативну поведінку, знаходять і виправляють помилки, допущені під час професійно-комунікативної діяльності, оцінюють свій професійно-комунікативний потенціал, наскільки творчо підходять до професійної діяльності та прагнуть досягти в ній успіху, за необхідності давати поради практичного характеру. Отримані знання допомогли виробленню професійно-комунікативних умінь і навичок, сприяли розвитку особистіснорефлексивних якостей учнів і формуванню готовності до роботи у сфері послуг.

Найбільш ефективними для розвитку професійної комунікативної компетентності є методи інтерактивного навчання, спрямованого на забезпечення спільного процесу пізнання, отримання знань, умінь, навичок, здобуття необхідних компетенцій у спільній діяльності через діалог, полілог майбутніх кваліфікованих робітників між собою та з викладачем, а також через пряму взаємодію з навчальним оточенням або навчальним середовищем, що забезпечує високий рівень мотивації до навчання і моделює професійну реальність (Сисоєва, С. О., 2008, с. 37). Під час інтерактивного навчання викладач повинен забезпечити зворотній зв’язок, право вибору, двоспрямованість спілкування, оптимальне врахування життєвого й професійного досвіду здобувачів освіти (Сисоєва, С. О., 2008, с. 41). У процесі такої комунікації майбутні робітники сфери послуг повинні мати можливість поділитися думками та почуттями в межах певної теми, розповісти про свої висновки, вислухати думки не тільки викладача, а й одногрупників. За рахунок цього вони мають набути досвіду встановлення контакту, взаємозалежних ціннісно-змістовних відносин зі світом, людьми й самими собою – досвіду діалогічної пізнавальної діяльності, соціально-моральних комунікативних відносин і самопізнання (Сисоєва, С. О., 2008, с. 38). Для розвитку професійної комунікативної компетентності майбутніх кваліфікованих робітників важливе значення має також така діалогова технологія, як дискусія Проблемноорієнтована дискусія – це метод, при якому учасники здійснюють обмін інформацією та ідеями для того, щоб знайти правильне вирішення проблеми та знайти єдине погоджене рішення. Дискусію слід організовувати як процес діалогічного спілкування учасників. Її мета – навчити чітко висловлювати свої думки й аргументовано відстоювати їх в ситуаціях, коли стикаються кілька точок зору; розуміти протилежну думку і враховувати її позитивні сторони. Під час обговорення викладач має стежити за культурою спілкування учасників дискусії. Йдеться про збереження черговості виступів, уважне слухання доповідача, вислуховування критики, самоаналіз і загальна оцінка підгрупи за найкраще вирішення проблеми. При оцінюванні учасників дискусії важливо звертати увагу на ступінь комунікабельності, аргументованість виступів, чіткість подання своєї позиції, впевненість і сміливість, тактовність, ввічливість до опонентів, вміння слухати і відповідати на критичні зауваження

(Сисоєва, С. О. (2008), 175 – 177).

Важливим видом інтерактивного навчання є також ділова гра, яка сприяє створенню більш близьких стосунків між учасниками, знімає з них напругу й тривогу, підвищує самооцінку,дозволяє кожному учаснику відчути ситуацію й обґрунтувати можливі стратегії власних дій. В основу ділової гри слід покласти пошук оптимального варіанта вирішення проблеми. Рольова гра має передбачати моделювання учасниками заданих комунікативних ситуацій, причому ступінь підготовки до цього виду занять варіюється від вивчених напам’ять реплік на початку навчання до імпровізації на завершальній стадії.

Викладач має бути партнером, заохочувати здобувачів освіти до вирішення проблем і прийняття рішень, покладати відповідальність на самих здобувачів освіти акцентувати довіру, використовувати взаємне навчання, орієнтувати на вдосконалення комунікативної діяльності. Для успішного формування професійної комунікативної компетентності майбутніх кваліфікованих робітників сфери послуг важливе значення має регулярна діагностика їхніх досягнень з цього напряму. Оцінювання слід використовувати для визначення рівнів досягнень окремого здобувача освіти, виявлення рівня його готовності до засвоєння матеріалу щодо особливостей професійного спілкування, відповідного планування і викладання навчального матеріалу; організації навчання, зокрема порядку повторення, уточнення й систематизації навчального матеріалу щодо особливостей професійного спілкування; коригування,зокрема з’ясування причин труднощів, що виникають під час вивчення особливостей професійного спілкування, виявлення прогалин у їхніх знаннях і вміннях та спрямування діяльності на усунення недоліків; стимулювання навчальних досягнень у професійному спілкуванні, зокрема бажання покращити свої результати, розвитку відповідальності, сприяння змагальності у навчанні.

Для забезпечення ефективності контролю розвитку професійної комунікативної компетентності майбутніх кваліфікованих робітників сфери послуг слід дотримуватись індивідуального підходу до оцінювання навчальних успіхів здобувачів освіти, вибір методів контролю з урахуванням їхніх індивідуальних особливостей, зокрема типу темпераменту, здібностей, потенційних можливостей, об’єктивності, що означає справедливу оцінку рівня навчальних досягнень на основі єдиних вимог відповідно до критеріїв, визначених навчальними програмами та загальнодержавними стандартами; систематичності та системності, тобто здійснення постійного, цілеспрямованого контролю протягом усього періоду навчання з використанням поточних результатів і підсумкового контролю; етичних норм, що виявляється в педагогічній тактовності при аргументації оцінки, а також в доброзичливості й делікатності при висловлюванні критичних зауважень, почутті міри у заохоченні чи покаранні (Туркот, Т. І., 2011, с.261).

Важливе значення має також оптимізація контролю: відповідність змісту і методів контролю меті навчання, а також обєктивність контролю, який має охоплювати весь обсяг навчального матеріалу. Методика проведення контролю має мінімалізувати затрати часу і зусиль для отримання необхідної інформації про стан знань умінь та навичок здобувачів освіти. У процесі організації роботи з формування професійної комунікативної компетентності майбутніх кваліфікованих робітників сфери послуг слід враховувати вплив оцінювання на розвиток особистості: під впливом оцінки в здобувачів робітничої професії формуються такі важливі особистісні якості, як самооцінка й рівень домагань. Необхідно брати до уваги, що ці чинники є потужним коригувальним фактором поведінки й діяльності особистості майбутнього кваліфікованого робітника.

3.2.Оновлення змісту української мови у контексті формування професійної комунікативної компетентності.

Аналіз державних стандартів професійної підготовки, освітніх програм та навчальних планів підготовки майбутніх кваліфікованих робітників сфери послуг дає змогу стверджувати, що професійна підготовка в ЗП(ПТ)О орієнтована на формування професійних компетентностей, а загальноосвітня суспільно-гуманітарна підготовка – на формування ключових та предметних компетентностей, однак специфіка професійної комунікативної діяльності кваліфікованих робітників сфери послуг вимагає формування у них такого інтегрованого феномену як професійна комунікативна компетентність, оскільки саме вона є необхідною умовою конкурентоздатності та кар’єрного зростання працівника на сучасному ринку послуг.

Комунікативно орієнтованими серед базових навчальних предметів (компонентів) є українська мова, українська та зарубіжна літератури, англійська мова, історії, а з блоку навчальних предметів професійної підготовки – основи професійної етики. У процесі оволодіння знаннями з цих навчальних предметів формуються компоненти професійної комунікативної компетентності. До недоліків навчального плану можна віднести відсутність автономності у регулюванні кількості навчального навантаження на вивчення компонентів загальноосвітньої підготовки з урахуванням специфіки майбутньої професійної діяльності.

Аналіз змісту програм з цих навчальних предметів дозволив виявити предметну мету та змістове наповнення кожного з них.

Предметна мета української мови – формування компетентного мовця, національно свідомої, духовно багатої мовної особистості.

Відповідно до напряму профільного навчання (рівень стандарту) програмою вивчення української мови у 10-11 класах визначено такі завдання:

- формування ціннісного ставлення до української мови як державної мови України;

- формування предметної і ключових компетентностей;

- формування духовного світу учнів, цілісних світоглядних уявлень, системи загальнолюдських, національних, особистісних ціннісних орієнтирів;

- навчання засобами мови пізнавати світ, облаштовувати гармонійне співіснування в ньому, зберігати й передавати культурні набутки, виражати емоції й почуття, розв’язувати життєві проблеми;

- формування мовленнєвої культури, раціональної мовленнєвої

поведінки;

- розвиток логічного і критичного мислення, творчої уяви;

- формування мовного смаку, мовного чуття і мовної стійкості, сприяння усвідомленню краси й естетики української мови (Українська мова: програма, рівень стандарту, 2016).

Інститут модернізації змісту освіти МОН Українипропонує для використання під час вивчення загальноосвітнього курсу української мови за рівнем стандарту у 10-11 класах підручники таких авторів: Заболотний О. В, Заболотний В. В (10, 11 класи), Глазова О. П. (10 клас), Авраменко О. М. (10 клас), Голуб Н. Б, Новосьолова В. І, (10 клас), Єрмоленко С. Я, Сичова В. Г (11 клас), Пентилюк М. І, Горошкіна О. М, Попова Л. О. (11 клас). На основі аналізу змісту підручників нами виявлено, що лексичне та текстове наповнення їх орієнтоване на підготовку до зовнішнього незалежного оцінювання, розвиток предметної та ключових компетентностей, однак воно не може бути достатнім для використання в закладі професійної (професійно-технічної) освіти сфери послуг з метою формування професійної комунікативної компетентності майбутніх кваліфікованих робітників цієї сфери, оскільки не відображає галузевої фразеології та термінології. Це зумовлює необхідність оновлення робочих програм з української мови та створення спеціальних навчальних посібників, методичних рекомендацій, робочих зошитів, спрямованих на формування означеної компетентності.

Робоча програма з української мови

для професії «Фотограф. Оформлювач табло, віньєток та альбомів» Усього – 140 год.:І курс – 36 год. ІІ курс – 34 год. ІІІ курс – 70 год. І КУРС (36 годин)

Очікувані результати

Год.

Зміст навчального матеріалу

Мовна змістова лінія

Мовленнєва

змістова лінія

Знаннєвий компонент Учень/учениця:

Розуміє суть понять

«лексикографія»,«словник»,

«довідник»,«довідкова література»; називає основні типи словників;

3 год.

Вступ

Лексикографія. Сучасні лексикографічні джерела: словники, довідкова література (у числі на електронних

Види роботи (рекомендовані):

складання й редагування словникових статей; здійснення

усвідомлює важливість умінь систематизувати, зіставляти, аналізувати, узагальнювати й використовувати інформацію, яка міститься в лексикографічних джерелах, довідниках, ресурсах мережі Інтернет.

Діяльнісний компонент

Учень/учениця:організовує свою діяльність; володіє прийомами пошуку необхідної інформації, зіставляє й аналізує її; користується лексикологічними джерелами, виділяє необхідну інформацію з лексичних словників різного типу і довідників, у тому числі мультимедійних; висловлює припущення; виявляє недостовірність одержуваної інформації, прогалини в інформації й заповнює їх; використовує знайдену інформацію. Ціннісний компонент

Учень/учениця:демонструє любов і повагу до рідного слова, висловлює своє ставлення до знайденої інформації; усвідомлює важливість потреби пошуку додаткової інформації для розв’язання навчальних завдань і самостійної пізнавальної діяльності; зберігає необхідні лексикографічні видання, цінну інформацію на персональному комп’ютері, у домашній бібліотеці. Емоційний компонент

Учень/учениця:виражає засобами мови адекватні почуття і враження від результатів роботи.

Поведінковий компонент

Учень/учениця:відповідально ставиться до кожного вжитого слова;демонструє інтерес й активність у збагаченні власного словникового запасу.

носіях).

Інформативна й нормативна функції їх.

Основні типи словників. Довідкові медіаресурси.

лексикографічного пошуку; тлумачення

значення слова різними способами; укладання

словників-мінімумів «Складні випадки наголошування», обговорення теми «Словники в нашому житті»;

диспут на тему: «Не бійтесь заглядати у словник: Це пишний яр, а не сумне провалля…» (М. Рильський).

Соціокультурна змістова лінія

Виражальні можливості української мови. Українська мова й відображена в ній національна культура.Як відновити джерела формування високої мовної культури. Словники – музеї слів (С. Пушик). Вишукана мова – моя мрія. Краса довкілля в слові. Естетична функція слова. Мій активний словниковий запас.Українська мова – стратегічний ресурс України. Магія українського слова.

Наскрізні лінії

1. Здоров’я і безпека. Стан мовленнєвого середовища – основа життєздатності етносу.

2. Громадянська відповідальність.Відповідальне ставлення до кожного вжитого слова.

3. Екологічна безпека і сталий розвиток.Прагнення захистити довкілля від згубного

впливу соціуму. Чисте подвір’я – чиста планета.

4. Підприємливість і фінансова грамотність.Піклування про власний розвиток. Активна участь у житті суспільства.

Знаннєвий компонент Учень/учениця: розуміє суть понять «лексична норма», «лексичне значення слів», «лексична сполучуваність слів», «слово і контекст», «лексична помилка»; розуміє суть понять «порушення лексичної норми», «фразеологізми»,

«стилістичне забарвлення

фразеологізмів»;

пояснює загальні принципи класифікації словникового складу української мови; пояснює найпоширеніші випадки

порушення лексичної норми; визначає роль і стилістичні можливості вивчених лексичних одиниць,

комунікативнодоцільновикористову є їх у власному мовленні;

визначає роль і доречність використання фразеологічних засобів мови, стилістичну функцію їх;

розуміє відмінності між лексичними, фразеологічними синонімами; доречновикористовує їх у тексті;

усвідомлює відмінність між фразеологічними синонімами й

антонімами;

використовує лексичну синонімію як засіб виправлення невиправданих повторів, як засіб зв’язку речень у тексті;

правильно й доречно використовує фразеологізми відповідно до стилістичного забарвлення їх.

Діяльнісний компонент Учень/учениця: організовує свою діяльність (мотивує, ставить цілі, планує, прогнозує, контролює, здійснює рефлексію, коригує); організовує й планує навчальне

год

10 год.

Поняття норми в сучасній українській

літературній мові Нормативне й ненормативне мовлення. Типи норм.

Лексична норма Лексична помилка. Лексичне значення слова. Слово і контекст; залежність значень слова від контексту. Слововживання: вибір слова, лексична сполучуваність.

Слова власне українські й запозичені.

Виправдані й небажані запозичення. Лексичні й фразеологічні синоніми, антоніми.Синонімічне багатство української мови.

Пароніми. Запобігання помилок у вживанні паронімів.

Найпоширеніші випадки порушення лексичної норми. Кальки з інших мов, недоречне вживання українських слів у невластивому їм значенні. Основні групи фразеологізмів, багатозначність, синонімія й антонімія фразеологізмів. Уживання слів у фразеологізмах відповідно до їхнього стилістичного забарвлення.

Утвердження лексичної норми в словниках

Види роботи

(рекомендовані): укладання словника професіоналізмів; професійних фразеологізмів; небажаних запозичень складання плану роботи на день, на тиждень; дискусія «Які слова руйнують наше життя?»; написання есе «Прекрасна мить життя»,

«Чарівність моєї професії»; редагування текстів; написання відгуку про відомого представника свєї професії; складання рекомендацій «Як уникати помилок у мовленні»; добір і складання лінгвістичних мініатюр; переказування професійних текстів; підготовка проектів; переказування текстів різних стилів із творчим завданням; дискусія на тему: «Чи потрібні мові запозичення?»; виступ під час дискусії «Грубість – духовна слабкість чи демонстрування сили?»; написання есе «З чого зіткане

співробітництво з учителем та однокласниками; працює в групі й набуваєдосвіду

такої роботи; дотримується лексичної норми в

усних і писемних висловленнях; уживає слова відповідно до їхніх лексичних значень, правильно використовує лексичні можливості мови; додержується лексичної сполучуваності слів;виявляє й усуває порушення лексичних норм, норм слововживання;оцінює власне й чуже мовлення з погляду точного, доречного й виразного слововживання; висловлює критичнеставлення стосовно вживання українських слів та

використання запозичень; аналізує різні ситуації мовлення, виділяє учасників спілкування, визначає їхні наміри; практично засвоює морально-етичні й психологічні принципи спілкування і співпраці; висловлює міркування й пропозиції щодо гармонізації спілкування.

Ціннісний компонент

Учень/учениця:виявляє в текстах та обґрунтовує особистісні й загальнолюдські, професійні цінності; висловлює їх розуміння;

демонструє повагу до себе й інших, добираючи і вживаючи потрібні слова.

Емоційний компонент Учень/учениця: висловлює адекватні почуття і уміє керувати почуттями відповідно до обставин.

Поведінковий компонент

Учень/учениця:демонструє активність, ініціативність, відповідальність, омунікабельність, уміння налагоджувати стосунки під час групової діяльності.

української мови (повторення й узагальнення).

щастя?»; складання тексту рекомендаційного характеру «Як уникати конфліктів»; написання повідомлення на тему «Жорстокі слова»

Соціокультурна змістова лінія

Чудова думка втрачає всю свою цінність, коли вона погано висловлена (Вольтер). Моє слово − моя відповідальність.Слово – носій добра, істини й краси. Повноцінне функціювання мови – запорука розквіту держави. Мова злагоди й гармонії. Мій лексичний арсенал. Відновлення історичної пам’яті та формування почуття національної гідності. Повага до національно-культурних цінностей інших народів.

Наскрізні лінії

1. Здоров’я і безпека. Взаємозв’язок сприятливого стану мовленнєвого середовища і здоров’я людини. Мова творить і мова руйнує. Лікувальні властивості слова. Цілеспрямований розвиток власних фізичних і духовних сил, волі, можливостей свого організму.

2. Громадянська відповідальність. Відповідальність за мовні вчинки. Відповідальність за результати спільної роботи. Мовний режим у родині й школі. Мовне обличчя мого міста (села). Мова – важливий чинник самовизначення нації, надійна основа розвитку країни. Вірність ідеям, принципам народної моралі та духовності. Розуміння громадянського обов’язку, готовність у будь-який час стати на захист Вітчизни.

3. Екологічна безпека і сталий розвиток. Життєздатність людини й екологія слова. Мова злагоди й гармонії. Українська мова – живий організм – сад. Стимулювання відповідальності у сфері охорони довкілля. Раціональне використання води й ґрунтів. Піклування про цілісність і недоторканість природного світу навколо нас.

4. Підприємливість і фінансова грамотність. Піклування про саморозвиток як активний внесок у розвиток суспільства. Виховання потреби враховувати інтереси й особливості своїх партнерів.

Знаннєвий компонент Учень/учениця: розуміє суть понять «риторика»,

«мовленнєва ситуація», «мовець»,

«аудиторія», «текст», «комунікативний намір»,

«мовленнєвий вчинок»; усвідомлює важливість риторики

й риторичних умінь;

називає умови успішного спілкування; риси, притаманні цікавому мовцеві, гарному співрозмовникові; називає етапи підготовки виступу; відрізняє мовленнєву дію й мовленнєвий вчинок; виявляє комунікативні наміри мовця.

Діяльнісний компонент Учень/учениця: організовує свою діяльність (мотивує, ставить цілі, планує, прогнозує, контролює, здійснює рефлексію, коригує);

володіє навичками ознайомлювального й вивчального читання; уміє моделювати аудиторію; налагоджує контакт зі слухачем

(слухачами);

визначає естетичні риси

мовлення; аналізує чужий і власний текст; висловлює припущення щодо ролі

риторичних знань у житті людини; виявляє причини успішного

мовлення;

9 год.

Практична риторика

Роль риторики в світі і професії.

Мовленнєва ситуація. Елементи мовленнєвої ситуації, предмет мовлення, умови успішної комунікації.

Особистість мовця Риси гарного співрозмовника. Вимоги до професійного мовлення оратора. Комунікативний стан мовця.

Аудиторія Види слухання. Цілі слухання.

Моделювання

аудиторії. Контакт з аудиторією. Прийоми налагодження контакту. Текст як одиниця спілкування. Етапи підготовки тексту виступу. Види читання і записування тексту виступу. Ефективність

знаходить і зіставляє різні тексти

публічних виступів; пропонує способи вдосконалення риторичних навичок, набуття досвіду виступати публічно; готує текст виступу;

виступає публічно;

порівнює,аналізує, оцінює мовленнєві вчинки тощо.

Ціннісний компонент Учень/учениця: висловлює своє ставлення до

риторики; відчуває відповідальність за

мовленнєві вчинки;

розглядає мову й уміння спілкуватися як цінність; має в домашній бібліотеці зразки гарних публічних промов, словники, довідники.

Емоційний компонент Учень/учениця:

відчуває задоволення від промови; уболіває за результати своєї роботи; захоплюється гарними промовами відомих ораторів, прагне наслідувати їх.

Поведінковий компонент

Учень/учениця:ініціює обговорення висловлює пропозиції щодо вдосконалення демонструє впевненість під час виголошення промови; бере на себе відповідальність за свої мовленнєві вчинки;демонструє небайдужість, активність у розгляді питань теми.

мовлення. Стратегія

і тактика мовленнєвої поведінки. Комунікативний намір. Мовленнєвий вчинок. Мовленнєва подія. Види роботи:

моделювання

ситуацій професійного спілкування;аналіз змісту висловлень; переказування

взірцевих текстів промов; складання плану виступу; підготовка виступу підготовка різних варіантів вступу і висновку до конкретної теми; добір аргументів до конкретної тези; аналіз власного і чужих виступів; визначення

комунікативних намірів мовців за текстом промови; оцінювання

мовленнєвого вчинку; висловлення

особистого ставлення до почутого.

Соціокультурна змістова лінія

Привабливість і цінність життя. Упорядкування життєвих пріоритетів. Освіта як складник успіху. Приклади цінностей та етичної поведінки. Суспільні статуси людини. Принципи як «центри» людського життя. Культура мовлення пов’язана з культурою мислення. Ознаки толерантної поведінки.

Наскрізні лінії

1. Здоров’я і безпека. Хороші й погані звички. Звички, що руйнують наше життя. Подолання залежності від згубних звичок.

2. Громадянська відповідальність. Турбота про інших. Приклади відповідального ставлення до життя й навчання. Колективна й особиста відповідальність.

3. Екологічна безпека і сталий розвиток.Екологічні проблеми твого краю. Цікаві й корисні справи. Жити у злагоді з природою й людьми. Екологія мовлення.

4. Підприємливість і фінансова грамотність.Формула успіху людини. Доброчинність як найбільша цінність і шанована риса лідера. Планування фінансового добробуту. Переваги, загрози, недоліки улюбленої справи. Фінансовий контроль. Відповідальність за фінансові проблеми в родині.

Знаннєвий компонент Учень/учениця:

розуміє суть понять «норма», «орфоепія», «орфоепічна помилка»,

«орфоепічна норма»,

«милозвучність», «наголос», «логічний наголос»; усвідомлює важливість дотримання орфоепічної норми для сучасного компетентного мовця;

Діяльнісний компонент

Учень/учениця:організовує свою діяльність (мотивує, ставить цілі, планує, прогнозує, контролює, здійснює рефлексію, коригує); виявляє й аналізує факти порушення орфоепічної норми; працює з орфоепічним словником і словником наголосів; співвідносить в уяві звук і букву; аналізує своє й чуже усне мовлення; добирає додаткову інформацію з теми; висловлює припущення про важливість орфоепічної норми.

Ціннісний компонент

Учень/учениця:висловлює своє ставлення до чужих думок; відчуває відповідальність за мовленнєвий вчинок, дотримання орфоепічної норми у власному мовленні.

Емоційний компонент

Учень/учениця:висловлює адекватні почуття і враження від сприйнятого.

Поведінковий компонент

Учень/учениця:ініціює обговорення питань з теми; висловлює пропозиції; демонструє бажання долати труднощі в опануванні теми; виявляє активність у розгляді питань теми.

5 год

Орфоепічна норма Орфоепічна помилка.

Орфоепічний словник.

Поняття милозвучності. Чергування у//в, і//й як засіб милозвучності. Основні правила вимови голосних звуків.

Основні правила вимови приголосних звуків. Наголос. Основні правила наголошування слів.

Нормативний наголос. Варіантне

наголошування слів в українській мові. Словорозрізнювальний наголос.

Форморозрізнювальний наголос.

Діалектний наголос. Складні випадки наголошування слів.

Види роботи

(рекомендовані): сприймання на

слух чужого мовлення й аналіз його; виразне читання

текстів різної жанрово-стильової належності; інформаційний

виступ на тему «Можливості українського наголосу»; діалогування з

учителем, учнями; написання есе на

тему «Наголос – душа слова»; виразне читання

улюблених поезій напам’ять.

Усне переказування текстів різних стилів із творчим завданням;

Соціокультурна змістова лінія

Право кожного бути самим собою. Успіх – це результат безперервної й наполегливої діяльності. Самоосвіта – шлях до успіху. Володіти інформацією – володіти світом.

Наскрізні лінії

1. Здоров’я і безпека. Мовна гігієна. Гігієна думок. Загартування протягом року. Говорити про себе й інших лише з повагою. Гумор – антибіотик від туги й депресії.

2. Громадянська відповідальність. Відповідальність за мовлене слово. Кроки до успіху. Успіх приходить до сміливих.

3. Екологічна безпека і сталий розвиток. Піклування про цілість і недоторканність природного світу довкола нас – наш обов’язок. Свіже повітря, активний подих – основа здоров’я.

4.Підприємливість і фінансова грамотність.Як заробляти гроші у шкільному віці.

Вчитися розпоряджатися грошима. Боргова пастка.
1	2	3	4
Знаннєвий компонент Учень/учениця:з’ясовує суть понять «орфографічна норма», орфограма», «орфографічна помилка», «орфографічний словник»; усвідомлює важливість дотримання орфографічної норми для сучасного компетентного мовця;знає правила українського правопису. Діяльнісний компонент Учень/учениця:організовує свою діяльність (мотивує, ставить цілі, планує, прогнозує, контролює, здійснює рефлексію, коригує); виявляє й пояснює порушення орфографічної норми;працює з орфографічним словником; застосовує знання на практиці; висловлює припущення про написання того чи того слова; виявляє аналогії в написанні слів (гривень – пісень);знаходить і аналізує додаткову інформацію з теми. Ціннісний компонент Учень/учениця:висловлює своє ставлення до написаного (прочитаного) відчуває відповідальність за дотримання орфографічних норм. Емоційний компонент Учень/учениця:висловлює адекватні почуття і враження від почутого або прочитаного; відчуває задоволення від власних досягнень. Поведінковий компонент Учень/учениця:ініціює обговорення складних або суперечливих питань з теми; висловлює пропозиції щодо вдосконалення культури мовлення; демонструє небайдужість до труднощів в опануванні теми, активність у розгляді питань теми; сприймає орфографічну грамотність як статусну річ; демонструє наміри щодо вдосконалення власної орфографічної грамотності.	6го д	Орфографічна норма 1.Орфограма. Орфографічна помилка.Орфографічни й словник. 2.Принципи української орфографії. 3.Ненаголошені е, и в корені слова. 4.Апостроф. 5.Позначення м’якості приголосних. 6.Чергування голосних.	Види роботи (рекомендовані): редагування чужого тексту; підготовка конспекту тексту наукового стилю; добір слів для словникового диктанту;письмове докладне переказування текстів різних стилів; написання есе «Чого варто уникати в спілкуванні», «Ціна недбалості в професії»; письмове обґрунтування свого вибору тему «Чи важливо бути пунктуальним», «Мій вибір – жити й творити в Україні», «Що означає «бути відповідальним»?»); письмове прохання професійного змісту; написання ділового листа; складання ієрархії життєвих цілей; обговорення тексту рекламного характеру; коментування висловлень з проєкту «Я зможу» ; продукування і редагування текстів; складання карти мрій; обговорення текстів публіцистичного стилю;коментуванн я висловлень відомих людей про ставлення до свого здоров’я.
Соціокультурна змістова лінія Гуманний світ. Уміння любити й бути щасливим. Життєві цілі. Благодійність як норма

життя. Волонтерство в сучасній Україні. Порозуміння з друзями. Ознаки гармонійних стосунків між дітьми й дорослими. Як відновити довіру. Чи варто довіряти людям. Норми суспільної поведінки.

Наскрізні лінії

1. Здоров’я і безпека. Позитивні емоції – запорука здоров’я людини. Життя без конфліктів. Безпечне дозвілля. Екологічна безпека і здоров’я людини. Покращення середовища життя в міській і сільській місцевості.

2. Громадянська відповідальність. Сила волі. Відповідальність за чистий простір довкола себе. Відповідальність за кожне написане слово. Надійність і довіра у стосунках. Обов’язок перед рідними, друзями. Громадянські цінності. Взаємодія громадян заради спільного блага.

3. Екологічна безпека і сталий розвиток. Досягнення гармонії з природою. Читання книг як засіб розвитку людини й суспільства. Безпека на воді. Небезпечні розваги молоді. Міра відповідальності за недбале ставлення до природи. Темп міського життя і втрата соціальних зв’язків між людьми.

4. Підприємливість і фінансова грамотність. Мої заощадження. Фінансова відповідальність кожного. Інноваційність і творчість – передумова успіху. Повага до чужої власності.

2 години – резерв, на розсуд учителя.

ІІ КУРС (34 години)

Очікувані результати	К-сть годин		Зміст навчального матеріалу
1	2	3		4
Знаннєвий компонент Учень/учениця: з’ясовує суть понять «орфографічна норма», «орфограма», «орфографічна помилка», «орфографічний словник»; усвідомлюєважливість дотримання орфографічної норми для сучасного компетентного мовця; знає правила українськогоправопису. Діяльнісний компонент Учень/учениця:організовує свою діяльність (мотивує, ставить цілі, планує, прогнозує, контролює, здійснює рефлексію, коригує); виявляє й пояснює порушення орфографічної норми; працює з орфографічним словником; застосовує знання на практиці; аналізує факти порушення орфографічних норм;	14 год.	Орфографічна норма 1.Правопис суфіксів. 2.Уживання великої літери. 3.Правила перенесення слів із рядка в рядок. 4.Написання складних слів разом, окремо, з дефісом. 5.Написання слів іншомовного походження. Правило «дев’ятки». 6.Складні випадки написання прізвищ. 7.Складні випадки написання географічних назв. 8.Розрізнення прислівників і співзвучних сполук (збоку – з боку, зрештою – з рештою, всередині – в середині тощо). Правила написання їх. 9.Написання не, ні з		Види роботи (рекомендовані): редагування чужого тексту; підготовка конспекту тексту наукового стилю; добір слів для словникового диктанту; моделювання «Карти пам’яті» складних орфографічних тем; письмове докладне переказування текстів різних стилів; написання есе на теми: «Я -професіонал», «Чого варто уникати в спілкуванні», письмовеобґрунтування «Чи може зашкодити неграмотне письмо?», «Чи потрібно вчитися заощаджувати?», «Чи важливо бути пунктуальним», написання ділового листа; складання ієрархії життєвих цілей; обговорення тексту рекламного характеру; коментування висловлень

висловлює припущення про написання того чи того слова; виявляє аналогії в написанні слів (гривень – пісень); знаходить і аналізує додаткову інформацію з теми. Ціннісний компонент Учень/учениця:висловлює своє ставлення до написаного (прочитаного) відчуває відповідальність за дотримання орфографічних норм.

Емоційний компонент Учень/учениця:висловлює адекватні почуття і враження від почутого або прочитаного; відчуває задоволення від власних досягнень.

Поведінковий компонент Учень/учениця:ініціює обговорення складних або суперечливих питань з теми; висловлює пропозиції щодо вдосконалення культури мовлення; демонструє небайдужість до труднощів в опануванні теми однокласниками, активність у розгляді питань теми; сприймає орфографічну грамотність як статусну річ; демонструє наміри щодовдосконалення власної орфографічної грамотності.

різними частинами мови

Правила графічних скорочень слів. 10.Чергування приголосних в українській мові.

11.Зміни приголосних при збігові їх у процесі словотворення. 12.Спрощення приголосних.

13.Подвоєння та подовження приголосних. 14.Правопис префіксів.

відомих людей про читання; продукування і редагування

текстів; написання диктантів; складання карти своїх

мрій; обговорення тексту

публіцистичного стилю; коментування висловлень

відомих людей про ставлення до свого здоров’я.

Знаннєвий компонент Учень/учениця:

розуміє суть понять «суперечка», «дискусія», «диспут», «полеміка», «теза», «аргумент»,

«сильний аргумент»,

«слабкий аргумент»;

усвідомлює життєву важливість діалогу; знає різновиди суперечок; називає правила ведення суперечки.

Діяльнісний компонент

7 год.

Практична риторика Суперечка як вид комунікації. Різновиди суперечки. Правила ведення суперечки.

Аргументи й докази.

Полемічні прийоми. Мистецтво відповідати на запитання.

Види роботи

(рекомендовані):

визначення теми й мети

суперечки; визначення предмета

суперечки; формування позиції,

погляду на проблему; збирання матеріалу,

аргументів для виступу; збирання інформації про

учасників суперечки; аналіз аргументів суперника;

Учень/учениця:організов

ує свою діяльність

(мотивує, ставить цілі, планує, прогнозує, контролює, здійснює рефлексію, коригує); володіє полемічними прийомами; добирає аргументи на підтвердження чи спростування висловленої тези; аналізує чужі аргументи; висловлює припущення про недостовірність аргументів; виявляє сильні й слабкі аргументи; готується до суперечки;

ставить різноманітні запитання.

Ціннісний компонент

Учень/учениця демонструє:готовність до критичного мислення; готовність висловлювати власну думку; жвавий інтерес до дискусійних питань; упевненістьпід час захисту своєї позиції, цінностей.

Емоційний компонент

Учень/учениця:висловлю є адекватні почуття і враження від результатів роботи.

Поведінковий компонент

Учень/учениця:демонстр

ує високу культуру поведінки.

спростування позиції

суперника; формулювання запитань

суперникові; дискусія на тему: «Гроші.

Навіщо збирати? Де зберігати? На що

витрачати? Як

заощаджувати?», «Мовна мода – це добре чи погано?».

Соціокультурна змістова лінія

Як відновити джерела формування високої мовної культури. Мовний простір у моєму місті (селі), моїй родині. Мовний режим у школі. Мова у книзі рекордів України. Наскрізні лінії

1. Здоров’я і безпека. Здоров’я як особистісна цінність. Мовний режим у школі й місті

(селі).

2. Громадянська відповідальність.Відповідальність за мовні вчинки. Відповідальність за результати спільної роботи. Відповідальність за прийняте рішення.

3. Екологічна безпека і сталий розвиток.Жити в гармонії з суспільством. Відновлювані джерела енергії. Заощадження тепла й енергії. Збереження біологічного різноманіття Землі. Участь кожної людини в розв’язанні екологічних проблем.

4. Підприємливість і фінансова грамотність.Спільна діяльність. Розподіл обов’язків і відповідальності.

Знаннєвий компонент

Морфологічна

Види роботи

Учень/учениця: розуміє суть поняття

«морфологічна норма»; усвідомлює зв’язок морфологічної норми з граматичним значенням і граматичними категоріями самостійних і службових частин мови; розрізняє морфологічні норми, пов’язані з

особливостями

класифікування, словозміни, вживання й поєднання різних частин мови в усному мовленні й на письмі;

знає норми вживання самостійних та службових частин мови в усному та писемному мовленні;

виявляєй аналізує порушення морфологічних норм;

додержує правил написання відмінкових закінчень відмінюваних частин мови;

коментує норми використання самостійних і службових частин мови та узгодження їх, покликаючись на правила та граматичні закономірності слововживання. Діяльнісний компонент Учень/учениця:

організовуєвласну

діяльність щодо засвоєння морфологічних норм української мови (визначає мету, цілі засвоєння навчального матеріалу, пов’язує вивчене з теми із практичною діяльністю);

планує і проеціює застосування здобутих знань, набутих умінь і навичок у позанавчальних комунікативних ситуаціях; проводить рефлексію власної мовленнєвої

год.

норма Морфологічна помилка.

Іменник.

Рід іменників (складні випадки узгодження

роду іменників типу кір, дріб, біль, нежить, пил, степ, ступінь, путь та ін. з іншими частинами мови).

Паралельні родові форми іменника

(зал – зала, птах – птаха, плацкарт – плацкарта тощо). Іменники чоловічого та жіночого роду, що означають назви людей за діяльністю (поет – поетеса, поетка; директор – директорка, робітник – робітниця та ін.). Іменники спільного і подвійного роду.Визначення роду невідмінюваних іменників та абревіатур, правила вживання їх. Іменники, що мають лише форму однини або множини. Складні випадки відмінювання іменників.

Закінчення іменників І відміни в орудному відмінку.

Закінчення іменників чоловічого роду ІІ відміни в родовому відмінку. Відмінкові закінчення іменників з конкретним та абстрактним значенням (терміна – терміну, феномена – феномену).Паралельні закінчення іменників чоловічого роду

(рекомендовані):

складання діалогів із використанням іменників на позначення назв осіб за родом діяльності у формі чоловічого та жіночого роду; складання речень з

іменниками спільного роду (бідолаха, причепа, базіка, трудяга, ледащо, шульга, староста, ручище, забудько тощо); складання розповіді про

подорож Україною або світом із зазначенням назв мешканців відвіданих місць. написання пропозиції

однокласникові/однокласниці спільно спланувати дозвілля у вихідний день й згоди/відмови у відповідь; написання електронного

листа; написання привітання

близькій людині; написання застережень

молодшим дітям щодо безпечної поведінки на воді й біля водойм; висловлення співчуття

близькій людині; написання звернення до

громадян міста (села) щодо чистоти довкілля; коментування висловлень

відомих людей щодо збереження природи; оголошення приватного

змісту; переказування тексту

наукового чи публіцистичного стилю, що містить незмінювані іменники; усне переказування тексту

публіцистичного стилю. написання есе за змістом

висловів народної мудрості; висловлення прохання про

допомогу; висловлення подяки

незнайомим людям за допомогу;

діяльності з погляду додержання морфологічних

норм, за потреби корегує її; користується

словниками, довідковою літературою й електронними ресурсами для перевірки й удосконалення власного рівня засвоєння морфологічної норми; аналізує усні й письмові тексти з погляду додержання морфологічних норм.

Ціннісний компонент Учень/учениця:

висловлює критичне ставлення до опрацьованого дидактичного матеріалу.

Поведінковий компонент Учень/учениця:

відчуває

відповідальність за власний рівень мовленнєвої культури, зокрема за додержання морфологічних норм в усному й писемному мовленні;

ініціює конкретні заходи, бере участь у моделюванні навчальних ситуацій, спрямованих на поліпшення умов засвоєння морфологічних норм; висловлює пропозиції щодо подолання труднощів у засвоєнні проблемних

питань з теми; демонструє

небайдужість у розгляді питань додержання морфологічних норм, помічає і коректно виправляє морфологічні помилки у власних і чужих усних і письмових текстах.

давального відмінка (ові, -еві (-єві) , -у (-ю)

); іменників знахідного відмінка (назв побутових предметів (узяв олівець – узяв олівця, написав лист – написав листа); іменників місцевого відмінка однини (на коні – на коневі, в ліжку – на ліжкові, в гаї – в гаю, на торзі – на торгу); іменників місцевого відмінка множини (кістьми – костями, крильми – крилами, чобітьми – чоботями тощо).

Закінчення іменників ІІІ відміни в орудному відмінку.

Словозміна іменників ІV відміни.

Особливості кличного відмінка. Творення й відмінювання чоловічих та жіночих імен по батькові.

написання есе про явище

природи, що викликає найбільше захоплення й здивування; коментування новин

тижня, висвітлених на місцевому телеканалі; планування колективної

роботи з розподілом ролей кожного учасника; усне висловлення на тему «Весняне пробудження природи».

Соціокультурна змістова лінія

Соціальний контроль за поведінкою людей. Стимулювання нормативної поведінки.

Громадська думка.

Наскрізні лінії

1. Здоров’я і безпека. Активний і здоровий спосіб життя – запорука довголіття. Уміння насолоджуватися життям щодня і цінувати його. Мандрівки рідним краєм надихають і приносять насолоду й позитивні емоції.

2. Громадянська відповідальність. Відповідальність за своє здоров’я. Дотримання даного слова. Важливість соціальних контактів.

3. Екологічна безпека і сталий розвиток. Бережне ставлення до рослинного світу рідного краю. Споживання природних багатств з урахуванням інтересів нинішнього й прийдешніх поколінь. Право на сприятливе довкілля. Ознаки екологічної кризи в Україні. Забезпечення якості життя в Україні. Ще назва є, а річки вже немає (Л. Костенко).

4. Підприємливість і фінансова грамотність. Планування власного бюджету. Планування бюджету колективної мандрівки. Петро Яцик – українець, який відмовився бути бідним.

Резерв часу – 1 година (на розсуд вчителя)

ІІІ КУРС (70 годин)

Очікувані результати

К-сть годин

Зміст навчального матеріалу

Мовна змістова лінія

Мовленнєва

змістова лінія 4

Знаннєвий компонент Учень/учениця:

розуміє суть понять «мовна особистість», «мовна стійкість»; усвідомлює важливість поняття

«мовна стійкість»; знає особливості вияву цієї риси.

Діяльнісний компонент Учень/учениця: організовує свою діяльність (мотивує, ставить цілі, планує, прогнозує, контролює, здійснює

рефлексію, коригує); добре володіє українською мовою; непохитно користується у побуті й

навчанні українською мовою;

висловлює припущення щодо важливості цієї риси мовної

особистості; аналізує риси, досвід і поведінку

мовної особистості.

Ціннісний компонент Учень/учениця демонструє:

готовність і потребу повсякчас

спілкуватися державною мовою; готовність висловлювати власну

думку; жвавий інтерес до дискусійних мовних питань;

1 год.

Мовна стійкість як ключова риса

національномовної особистості Поняття мовної стійкості.

Джерела, що живлять мовну стійкість.

Види роботи

(рекомендовані): читання й

аналіз текстів різних стилів; визначення

ознак мовної стійкості у мовленні літературних героїв; підготовка

проекту

«Приклади мовної стійкості у художній літературі й українському кіно»; дискусія на

тему: «Чи потрібно бути мовно стійким?».

упевненість у своїх переконаннях, цінностях. Емоційний компонент Учень/учениця: розвиває власні мовні смаки й мовне чуття. Поведінковий компонент Учень/учениця: демонструє високу культуру поведінки.
Соціокультурна змістова лінія Мовна мода і мовний смак. Читацькі смаки. Культурний простір (моєї родини, мого міста, України).Національний дух культурного простору України. Естетичний смак українців у слові, побуті, одязі. Наскрізні лінії 1. Здоров’я і безпека. Взаємозв’язок мовної практики і здоров’ялюдини. Мова і безпека країни. 2. Громадянська відповідальність. Відповідальність українців за долю своєї мови. 3. Екологічна безпека і сталий розвиток. Покращення довкілля. Підтримування самобутності культури українського народу. Соціальні й екологічні показники розвитку суспільства. 4. Підприємливість і фінансова грамотність. Мовний етикет фахівця.
1	2	3	4
Знаннєвий компонент Учень/учениця: розуміє суть понять «метафора», «метонімія», «антитеза», «градація», «повторення», «риторичне запитання»; усвідомлює важливість уміння користуватися засобами мовного вираження. Діяльнісний компонент Учень/учениця: організовує свою діяльність (мотивує, ставить цілі, планує, прогнозує, контролює, здійснює рефлексію, коригує); уміє користуватися засобами мовного вираження думки (інформації); інтонує текст відповідно до норм і правил; аналізує текст; виявляє у тексті мовні тропи й риторичні фігури; збагачує й увиразнює текст тропами й фігурами. Ціннісний компонент	6 год.		Практична риторика Засоби мовного вираження промови. Метафора, метонімія, їхня роль у мовленні. Риторичні фігури (антитеза, градація, повторення, риторичне запитання, звернення, порівняння). Види роботи (рекомендовані): розпізнавання тропів і риторичних фігур; збагачення тексту й речень тропами й фігурами; написання

Учень/учениця демонструє: готовність до написання оригінальних текстів; здатність до публічного виступу; жвавий інтерес до мови; упевненість у результатах своєї роботи. Емоційний компонент відчуває естетику мови. Поведінковий компонент демонструє небайдужість, активність у розгляді питань теми.			висловлень із використанням тропів і фігур; зміна висловлення за допомогою тропів; добір жанрів і текстів для вживання конкретних мовних засобів; удосконалення тексту мовними засобами.
Соціокультурна змістова лінія Успішні люди України й світу. Секрети успіху. Складники успіху. Наскрізні лінії 1. Здоров’я і безпека.Лікарські рослини. Здоровий спосіб життя: мрія чи реальність? Турбота про своє здоров’я. Ландшафтотерапія: черпаймо сили у красі природи. 2. Громадянська відповідальність.Перші кроки для досягнення мети. 3. Екологічна безпека і сталий розвиток.Людина – частинка природної біосфери. Гармонійність взаємовідносин людини й довкілля. Збереження біосфери – необхідна умова виживання людини. Відродження древніх традицій ставлення до природи. 4. Підприємливість і фінансова грамотність.Історія одного успіху.
1	2	3	4
Знаннєвий компонент Учень/учениця: самостійно формулює визначення поняття «морфологічна норма»; пояснює причини й закономірності вживання певних словоформ; обґрунтовує вибір написання слова, покликаючись на засвоєні морфологічні норми; усвідомлює зв’язок морфологічної норми з лексичним значенням слова; пояснює правопис окремих словоформ, узгодження та вживання їх через лексичне та граматичне значення їх; обирає нормативні варіанти вживання слів та обґрунтовує зроблений вибір. Діяльнісний компонент Учень/учениця: організовуєвласну діяльність щодо засвоєння морфологічних норм української мови (визначає мету і цілі засвоєння навчального матеріалу, пов’язує вивчене з теми із практичною діяльністю, планує і проеціює застосування здобутих	11 год.	Морфологічна норма Прикметник. Відмінкові закінчення прикметників. Вищий і найвищий ступені порівняння прикметників. Синонімічні способи вираження різного ступеня ознаки, використання прислівників дуже, вельми, занадто, мало, вкрай, зовсім, особливо, трохи, дещо, злегка та ін., вживання прикметникових суфіксів і префіксів зі значенням суб’єктивної оцінки (величезний, манюсінький, тонкуватий, завеликий, старенький, предобрий). Прислівник. Ступені порівняння. Прикметники, що

знань, набутих умінь і навичок у позанавчальних комунікативних ситуаціях, проводить рефлексію власної мовленнєвої діяльності з погляду додержання морфологічних норм, за потреби корегує її);

користується словниками, довідковою літературою та електронними ресурсами для перевірки та вдосконалення власного рівня засвоєння морфологічних норм; аналізує усні і письмові тексти з погляду додержання морфологічних норм;

користується алгоритмами розрізнення омонімічних частин мови для нормативного вживання їх в усному і писемному мовленні; правильно здійснює синонімічну заміну одних морфологічних варіантів іншими, орієнтуючись на комунікативну доречність вживання обраної словоформи.

Ціннісний компонент Учень/учениця: висловлює критичне ставлення до опрацьованого дидактичного матеріалу; відчуває відповідальність за власний рівень мовленнєвої культури, зокрема за додержання морфологічних норм в усному й писемному мовленні.

Поведінковий компонент ініціює конкретні заходи чи бере участь у моделюванні навчальних ситуацій, які спрямовані на поліпшення умов засвоєння

морфологічних норм; висловлює пропозиції щодо подолання труднощів у засвоєнні проблемних питань з теми;

демонструє небайдужість у розгляді питань додержання морфологічних норм, помічає і коректно виправляє морфологічні помилки у власних і чужих усних і письмових текстах.

перейшли в іменники.

Числівник. Складні випадки узгодження й відмінювання числівника.

Дієслово, дієслівні форми.

Складні випадки словозміни дієслів дати, їсти, відповісти, бути та ін. Паралельні форми вираження наказового способу дієслів 1 та 2 особи множини (ходімо – ходім, візьміте – візьміть, визначте – визначіть, підтвердьте – підтвердіть). Активні й пасивні дієприкметники.

Соціокультурна змістова лінія

Традиції й модерн у культурі й суспільстві. Публічний простір України. Культурне середовище – комфортне середовище?

Наскрізні лінії

1. Здоров’я і безпека. Мінімізація ризиків повсякдення власними силами. Небезпеки літнього й зимового сезонів. Вплив продуктів харчування на здоров’я людини.

2. Громадянська відповідальність.Ознаки зрілості громадянського суспільства. Гармонійні стосунки з друзями.

3. Екологічна безпека і сталий розвиток. Екологічна відповідальність. Середовище життя як цінність. Екологічний рух в Україні й світі. Гармонійна взаємодія людини й природи. Екологічна просвіта.

4. Підприємливість і фінансова грамотність. Підприємливість у приказках народів світу. Підприємливість літературних героїв. Підприємливість, гідна наслідування.

Знаннєвий компонент Учень/учениця: розуміє суть понять «синтаксична норма», «синтаксичне керування»,

«синтаксична помилка»;

усвідомлює важливість синтаксичних умінь для розвитку мислення й мовлення; знає правила побудови складних

речень.

Діяльнісний компонент

Учень/учениця:організовує свою діяльність (мотивує, ставить цілі, планує, прогнозує, контролює,

здійснює рефлексію, коригує); виявляє порушення синтаксичних зв’язків; уміє граматично правильно поєднувати слова в реченнях і словосполученнях; аналізує в тексті й реченнях приклади порушення синтаксичної норми; висловлює припущення про взаємозв’язок синтаксичної норми і чіткості, логічності, ясності тексту; виявляє у реченнях порушення правил синтаксичного керування й узгодження; пропонує правильні варіанти під час редагування тексту й речень.

Ціннісний компонент Учень/учениця демонструє: здатність логічно мислити; жвавий інтерес до своєї мовної освіти, до прав людини і питань

справедливості в суспільстві; готовність до навчання з метою

покращення власної поведінки; упевненість у процесі захисту прав

людини і її цінностей; розуміння зв’язку між засвоєнням синтаксичної норми і формуванням соціально важливих умінь і навичок.

15 год.

Синтаксична норма Поняття синтаксичної норми. Синтаксична помилка.

Складні випадки

синтаксичного

узгодження (УПА засвідчила; до міста Старий Самбір; у місті Чернівці).

Складні випадки і варіанти синтаксичного керування (відгук про роботу, радіти з перемоги і радіти перемозі; потреба в підручниках; не вживати заходів; не викликає довіри; враження від фільму; командувач військ; багатий на копалини і багатий копалинами; близько десятої години; переміг завдяки вам; посіяла біля хати, за нашими розрахунками). Уживання прийменників в і на з географічними назвами і просторовими іменниками

(відбувається в

Україні, побувати в Німеччині; поглянути на Вкраїну; жити на Черкащині; піднятися на Еверест).

Словосполучення з прийменником по (піти по гриби; по цей день; блукати по полю;

Види роботи: переказування професійних

текстів різних стилів;

висловлення

власних вражень

від практики; редагування

формулювання

цілей; написання есе; складання речень з абревіатурами; діалогування на тему «Корисне дозвілля»; колективне

складання

розповіді про планування кар’єри; ускладнення простих речень; складання

особистої програми професійного розвитку; висловлення захоплення красою природи в улюблену пору року; висловлення пропозиції про креативну ідею

для фото; моделювання речень, ускладнених звертаннями. написання запрошення

Емоційний компонент висловлює адекватні почуття у процесі роботи і враження від результатів її; відчуває емоційне задоволення від

спостереження за красою довкілля.

Поведінковий компонент ініціює нові види роботи;

ініціює спілкування, обмін

інформацією з однокласниками;

висловлює пропозиції щодо вдосконалення граматичного ладу власного мовлення;

висловлює пропозиції щодо активізації роботи на уроці;

демонструє небайдужість, активність у розгляді питань теми.

триватиме з лютого по квітень; кожному по сувенірові; зауваження по суті тощо).

Словосполучення з прийменниками в(у), при, за, із-за (посіяти у дощ; працювати в бібліотеці; росте при дорозі; за часів Мазепи; за активної підтримки).

Вживання похідних сполучників.

Варіанти граматичного зв’язку підмета й присудка (Він був активним учасником тих подій. Мій однокласник – директор школи. Перегляд вистави становить частину нашого плану на вихідний. Висіло багато картин; більшість громадян учора підтримали; більшість депутатів проголосувало; батько з сином відвідали; виставка-продаж вразила).

Пасивні конструкції з дієсловами на –ся. Синтаксичні конструкції з формою на -но, -то.

Порядок слів у реченні. Односкладні й неповні речення.

Прості ускладнені речення.

Правила побудови складних речень.

Логічні помилки в складних реченнях.

другові-іноземцеві

на фотовиставку

Україні; написання

розповіді «Зірки фотосправи»; написання листа

другові (подрузі) з іншої країни про визначну подію у твоєму місті; розроблення рекомендацій майступочатківцю; складання слоганів для своєї справи; складання розповіді про можливості додаткового навчання у

вашому місті

(селі); висловлення

захоплення наполегливістю й досягненнями відомих фотографів; виконання проекту «Синтаксичнінепорозуміння»

Соціокультурна змістова лінія

Зірки українського спорту. Улюблені види спорту українців. Шкільні змагання.

Сім’я як джерело формування моральності. Міцні сімейні стосунки як родинна цінність. Дружба між людьми як цінність. Дружба справжня й несправжня. Гостинність як засіб об’єднання людей. Доброта, доброчинність, чуйність у ставленні до себе й до інших.

Наскрізні лінії

1. Здоров’я і безпека.Межі безпеки віртуального простору. Здоров’я набагато більше залежить від звичок і харчування, ніж від лікарського мистецтва. Небезпечні вчинки. Добрі й безглузді вчинки. Наслідки вчинку.

2. Громадянська відповідальність. Фан-клуби в Україні. Вияв громадянської активності в культурному і спортивному житті села (міста, країни). Відповідальність старшого й молодшого покоління одного перед одним. Обов’язок як моральна категорія.

3. Екологічна безпека і сталий розвиток.Переваги екологічних видів енергії. Екологічні заборони. Екологія і тривалість життя людини. Здорове довкілля – сенс життя. Безпека як цінність для людини й людства. Протистояння добра і зла. Ціннісне ставлення до життя.

4. Підприємливість і фінансова грамотність.Корисні звички й цінні риси підприємливої людини. Способи виходу з конфліктів. Ставлення до невдач. Репутація і значення її. Розуміння багатства і бідності.

Знаннєвий компонент Учень/учениця: розуміє суть понять «пунктуаційна

норма», «розділові знаки»; усвідомлює важливість

пунктуаційної грамотності; називає правила поставлення

розділових знаків.

Діяльнісний компонент Учень/учениця: організовує свою діяльність (мотивує, ставить цілі, планує, прогнозує, контролює, здійснює рефлексію, коригує); помічає і виправляє пунктуаційні

помилки; інтонує текст відповідно до

поставлених у ньому розділових знаків; аналізує в тексті розділові знаки; пропонує варіанти розділових

знаків.

Ціннісний компонент Учень/учениця демонструє: пунктуаційну грамотність; готовність до навчання з метою

покращення власної грамотності; жвавий інтерес до літературної

мови; розуміння зв’язку між пунктуацією

й інтонацією.

Емоційний компонент Учень/учениця: виражає за допомогою інтонації

почуття й емоції під час читання й переказування тексту.

Поведінковий компонент Учень/учениця:

14 год.

Пунктуаційна норма Пунктуаційна помилка. Тире між підметом і присудком у простому реченні.

Розділові знаки у простих реченнях, ускладнених

- звертаннями;

- однорідними членами речення;

- відокремленими означеннями, прикладками, обставинами;

- вставними словами і реченнями. Кома в складному реченні.

Крапка з комою у складному реченні.

Двокрапка у складному реченні.

Тире у складному реченні.

Розділові знаки при прямій мові.

Види роботи: виразне

читання текстів, інтонування їх відповідно до наявних розділових знаків; редагування

тексту; записування

сприйнятого на слух тексту, поставлення розділових знаків; переписування

речень і розставлення розділових знаків; конструювання

речень; використання

речень зі звертаннями з різною комунікативною метою; написання есе; діалогування на

тему «Чи легко досякнути успіху молодій людині в Україні?»,«Чому Ліна Костенко назвала

страшнимислова «дволикість»,

«дворушництво»,

«двозначність»,

«двомовність»,

ініціює дотримання у школі мовного режиму; висловлює пропозиції щодо поліпшення правописної грамотності; демонструє небайдужість, активністьу розгляді питань теми.			«двоєдушність»?».
Соціокультурна змістова лінія Щобільше світла і добра в житті − то краще. Робіть добрі справи – і світ довкола вас стане добрішим. Всі успіхи починаються із самодисципліни. Добра слава і ганьба. Доброму добра пам’ять. Професійна мораль. Моральні чесноти українців. Наскрізні лінії 1. Здоров’я і безпека. Бадьорий і веселий настрій – найдієвіші ліки для фізичного здоров’я. Здоров’я переважує всі життєві блага. Здоров’я – перша сходинка до щастя (Сократ). Природа – найкращий лікар. Заборона й несприйняття насилля, мародерства, обману, святотатства. Небезпека скасування моральних заборон. Розумні потреби. Аморальні стилі поведінки (демагогія, бюрократизм, міщанство, відчуження). 2. Громадянська відповідальність. Бути людиною — це відчувати свою відповідальність (А. Сент-Екзюпері). Правильний розподіл часу. Критичне ставлення до переконань. Бережне ставлення до культурного спадку. 3. Екологічна безпека і сталий розвиток. Перший обов’язок того, хто хоче бути здоровим, — очистити навколо себе повітря (Р. Роллан). Вияви гуманності у ставленні до всього живого. Бережне ставлення до культурного спадку. Екологічно чистий транспорт в Україні. 4.Підприємливість і фінансова грамотність. Без довіри бізнес не розвивається. Поразки в бізнесі мають загартовувати і спонукати мислити й навчатися. Гарні стосунки з людьми – запорука успіху.Визнання права власності й повага до нього. Ініціативність як здатність людини самостійно започаткувати свою справу. Майстри своєї справи.
1	2	3	4
Знаннєвий компонент Учень/учениця: розуміє суть понять «стиль», «стилістична норма», «стилістична помилка»; розрізняє стилістичне забарвлення лексичних і словотворчих засобів мови; знаходить у тексті стилістично забарвлені морфологічні засоби, варіанти граматичних форм; розрізняє відтінки значень простих речень; знаходить у реченні стилістично забарвлені засоби простого і складного речення; усвідомлює важливість стилістичних умінь; називає види стилів і розрізняє їх. Діяльнісний компонент Учень/учениця: організовує свою діяльність (мотивує, ставить цілі, планує, прогнозує, контролює, здійснює рефлексію, коригує);	10 год.	Стилістична норма Стилістична помилка. Стилістичне використання багатозначних слів і омонімів, синонімів, антонімів і паронімів. Стилістичні особливості слів іншомовного походження. Стилістичне забарвлення лексики. Книжна й розмовна лексика. Оцінна лексика. Стилістична роль неологізмів і застарілої лексики. Стилістичне забарвлення фразеологізмів. Виражальні можливості фразеологізмів. Стилістичні	Види роботи (рекомендовані): редагування текстів різних стилів; уточнення значень слів і сфери вживання їх; розрізнення близьких за значенням слів; заміна в тексті слів синонімічними; вибирання з лексичного запасу або зі словника найбільш влучного для висловлення власної думки; складання речень з поданими синонімами; визначення

визначає доречність використання в тексті стилістично забарвлених лексичних і фразеологічних засобів; здійснює синонімічну заміну з

метою увиразнення стилю; проводить заміну стилістично нейтральних мовних засобів стилістично забарвленими і навпаки; виявляє порушення стилістичної

норми; уміє редагувати текст; виявляє у тексті стильові ознаки; порівнює тексти різних стилів.

Ціннісний компонент Учень/учениця демонструє: вміння обирати мовно-виражальні засоби залежно від мети й ситуації спілкування; готовність до навчання з метою

покращення власного мовлення; жвавий інтересдо граматичного

багатства української мови.

Емоційний компонент Учень/учениця: висловлює адекватні почуття, відтворені автором у тексті.

Поведінковий компонент Учень/учениця:

демонструє небайдужість,

активність у розгляді питань теми, відповідальність за мовні вчинки.

особливості засобів словотвору. Стилістичні особливості частин мови.

Вимоги до вживання синтаксичних одиниць у різних стилях.

стилістичного забарвлення словотворчих засобів; розрізнення

відтінків значень простих речень; розрізнення

синонімічних речень; заміна в тексті

речень стилістично доречними; складанняречен

ь для певного

стилю визначення й обґрунтування стилю.

Соціокультурна змістова лінія

Скарби, що визначають сенс життя. Сьогодення нашої країни. Духовні цінності. Соціальне піклування (піклування одне про одного, про родину, про людей похилого віку…).

Нове в культурі мого народу. Наслідування чи ігнорування традицій. Культурні запозичення.

Як не відцуратися свого. Наскрізні лінії

1. Здоров’я і безпека. Відпочинок і спокій – найкращі ліки. Рухайся більше – проживеш довше. Гімнастика – цілюща частина медицини. Позитивні думки і неконфліктна поведінка – запорука здоров’я. Взаємозв’язок мовної практики і здоров’я людини. Мова і безпека країни.

2. Громадянська відповідальність. Міра відповідальності формує патріотизм. Роль кожного громадянина у відродженні традицій і зміцненні державності. Роль кожного громадянина у процесі розвитку мови. Мовні обов’язки громадянина України.

Відповідальність за долю мови.

3. Екологічна безпека і сталий розвиток. Природа не пробачає жартів і насилля над нею. Природа – єдина книга, кожна сторінка якої сповнена глибокого змісту (Й. Гете). Раціональне використання природних ресурсів. Переваги велосипеда як екологічно чистого виду транспорту. Облаштування парків, алей, набережних. Благоустрій прибудинкових територій. Національні архітектурні традиції.

4. Підприємливість і фінансова грамотність. Вчимося працювати ефективно й результативно. Фінансові заощадження як ознака фінансової грамотності.

Знаннєвий компонент розуміє суть слів і понять «мовленнєвий жанр», «привітання»,

«представлення», «пояснення», «інструкція», «повідомлення», «похвала», «осуд», «рецензія»,

«характеристика», «вибачення»; усвідомлює важливість володіння

жанровим багатством;

Діяльнісний компонент Учень/учениця : організовує свою діяльність (мотивує, ставить цілі, планує, прогнозує, контролює, здійснює

рефлексію, коригує); уміє користуватися жанрами у

різних ситуаціях спілкування;

аналізує тексти рецензій, привітань, характеристик тощо;

використовує у практиці мовлення мовленнєві жанри; складає оригінальні тексти привітань, рецензій, пояснень тощо; Ціннісний компонент Учень/учениця демонструє: готовність до спілкування,

налагодження стосунків; готовність до навчання з метою

покращення власної поведінки; жвавий інтерес до навчальних тем; розуміння зв’язку між вивченням риторики і формуванням соціально важливих умінь і навичок;

впевненість у процесі виголошення підготовлених текстів. Емоційний компонент Учень/учениця: висловлює адекватні почуття і

враження від результатівроботи.

Поведінковий компонент Учень/учениця: ініціює проведення рольових ігор із застосуванням мовленнєвих жанрів;

демонструє небайдужість, активність у розгляді питань теми.

10 год.

Практична риторика Інформаційні жанри

(представлення, пояснення, інструкція, повідомлення) Діалогічні жанри (бесіда, телефонна розмова, листування). Оцінювальні жанри (похвала, осуд, рецензія, характеристика).

Етикетні жанри(привітання, вибачення).

Види роботи (рекомендовані):

збирання необхідної інформації й допоміжного матеріалу для написання текстів різних жанрів; написання текстів різних жанрів; удосконалення підготовлених текстів; виголошування підготовлених текстів;

аналіз і самоаналіз навчальної та комунікативної діяльності.

Соціокультурна змістова лінія

Краса довкілля. Красиві вчинки і стосунки. Мозаїка української душі (миролюбність, сміливість, волелюбність, духовність, образність сприйняття, сентиментальність, сердечність, кмітливість, життєрадісність тощо).

Наскрізні лінії

1. Здоров’я і безпека. Повага до себе і свого здоров’я.

2. Громадянська відповідальність. Повага до родини. Відповідальність за добробут батьків.

3. Екологічна безпека і сталий розвиток. Українські звичаї на сторожі безпеки.

4. Підприємливість і фінансова грамотність. Підприємницька спритність.

Пунктуальність як риса підприємця. Уміння робити висновки з помилок.

3год – резерв на розсуд учителя

Тематичні плани з української мови

Тематичний план з української мови для професії «Фотограф.»

І курс

№ теми	Назва теми	Кількість годин
1	Лексикографія	3
2	Лексична норма	11
3	Практична риторика	9
4	Орфоепічна норма	5
5	Орфографічна норма	6
6	Узагальнення і систематизація	2
	Разом	36

ІІ курс

№ теми	Назва теми	Кількість годин
1	Орфографічна норма	14
2	Практична риторика	7
3	Морфологічна норма	12
4	Узагальнення і систематизація	1
5	Разом	34

ІІІ курс

№ теми	Назва теми	Кількість годин
	Морфологічна норма	11
1	Синтаксична норма	15
2	Пунктуаційна норма	14
3	Стилістична норма	10
4	Практична риторика	17
5	Узагальнення і систематизація	3
6	Разом	70

3.3. Узагальнений образ працівника сфери послуг

Перше відповідальне професійне випробування, яке має пройти кваліфікований робітник – працевлаштування. Що ж найбільше цікавить роботодавців у претендентах на вакансії? Найпоширеніші запитання, які ставлять рекрутери на співбесіді

Джерело:

https://www.quality -assurance -group.com/populyarni -pytannya -na -spivbesidi pryklady -pravylnyh -vidpovidej/

Розкажіть щось про себе?

#2 Як ви дізналися про вакансію?

# 3 Що ви знаєте про компанію?

#4 Чому ми маємо взяти на роботу саме вас?

#5 Чому ви хочете отримати цю роботу?

#6 Назвіть свої позитивні якості?

#7 Назвіть негативні якості?

#8 Назвіть ваше головне професійне досягнення?

#9 Розкажіть про конфлікти на минулих місцях роботи і їх рішення?

#10 Де ви бачите себе через п’ять років?

#11 Чому ви пішли з колишньої роботи?

#12 Чому кардинально вирішили поміняти кар’єру?

#13Що ви хочете отримати від нового місця роботи?

#14Опишіть ситуацію, коли ви не погоджувалися зі своїм керівництвом?

#15 Чи бувало так, щоб ви були настільки упевнені в своєму рішенні, що оточуючі називали вас “негнучким” або “впертим”?

#16 Розкажіть про найважчу ситуацію або про найбільшу свою

помилку?

#17 Як ви справляєтеся зі стресовими ситуаціями?

#18 Як ви уявляєте для себе перші декілька місяців на новому місці?

#19 Назвіть кілька прикладів того як ви застосовували ваші

лідерські/організаційні якості?

#20 Чим ви любите займатися у неробочий час?

#21 Назвіть наших конкурентів?

#22 У яких компаніях ви ще проходили співбесіди?

#23 Які методи та інструменти використовуєш щоб організувати себе?

#24 Уявіть ситуацію….

#25 Яку зарплатню ви бажаєте отримувати?

#26 Розкажіть про ті випадки, коли ви не змогли вкластися в поставлені терміни в роботі?

#27 Що ви зазвичай робите, коли розумієте, що не встигаєте щось зробити (занадто багато завдань)?

#28 Що будете робити, якщо у вас залишилася одне завдання (немає

завдань)?

#29 У вас приголомшливий список досягнень. Але наскільки добре ви

вмієте працювати в команді? У нас в компанії є кілька менш

досвідчених співробітників junior -ів? Можливо ви б допомогли їм? #30 Чи маєте якісь питання до нас?

Загально відомо, що одна людина сприймає іншу за допомогою всіх сенсорних каналів, так людина може сприймати візуальну, слухову, смакову, нюхову, тактильну інформацію.

Важливу роль відіграють особливості одягу, часто говорять про візуальний імідж людини, стиль одягу, аксесуари, косметику. Візуальний імідж ставить різні вимоги для людей різних професій. Зовнішній вигляд повинен відповідати професійним вимогам (дресс – коду професії), віку та особливостям зовнішності, соціально-культурним особливостям оточення, ситуації, гендерному статусу.

Імідж – це, з однго боку, соціально сприйманий, ідеальний образ людини, з іншого – це реальний образ людини, що може містити як соціально привабливі, так і негативні риси. Ми вважаємо, що найважливішими складовими компонентами іміджу професіонала є:  зовнішні компоненти іміджу;  професійна та особистісна спрямованість;  професійна компетентність;  професійно-важливі психофізіологічні особливості;  професійно-важливі властивості особистості  репутація;  особливості соціальної перцепції. Зовнішні компоненті іміджу. Зовнішніми компонентами іміджу є:  фізичні дані ;  особливості поведінки - манери, рухи, міміка, жести;  мовлення та голос – розвиненість мовлення, швидкість мовлення, тембр голосу;  запах;  дотик;  одежа та зачіска.

В зовнішній складовій іміджу важливу роль відіграють зовнішні та демографічні дані людини - професіонала: вік, стать, ріст, вага, комплекція, зовнішній вигляд, зовнішні індивідуальні особливості, наявність або відсутність зовнішніх дефектів.

Значна частина кваліфікованих робітників сфери послуг під час виконання своїх професійних обов’язків входить в особисту зону клієнтів.

Зони міжособистісної комунікації

Головна роль належить візуальній інформації, люди мають судження один про одного в основному не на підставі слів, а на підставі спостереження за рухами, жестами, мімікою, манерами іншої людини, Слухова інформація підтверджується, анулюється, посилюється завдяки аналізу супутніх жестів. Важливу роль відіграє тембр голосу, інтонації і модуляції голосу, швидкість мовлення. Наприклад, оптимальна швидкість мовлення -120-150 слів за хвилину. Якщо швидкість менша, людина втрачає інтерес, якщо людина говорить швидше, частина інформації втрачається. Важливе значення має дотик й запах. Людину може відштовхнути неприємний дотик, наприклад приємні тактильні особливості можуть привернути людей один до одного. Важкий, неприємний запах може справити негативний вплив на інших, при цьому, той партнер, якого він дратує не завжди зможе відповісти, чому інша людина створила таке неприємне враження.

Імідж виділяє мотиваційні та ціннісні характеристики людини, які є соціально привабливими. Мотивація в професійній діяльності виконує роль енергетичного джерела, вона спрямовує та активізує цю діяльність. В ідеалі мотиви професійної діяльності повинні мати соціально- та особистісно- орієнтований характер (мотиви соціального добра та користі, мотиви самореалізації та допомоги іншим тощо). В реальній діяльності людина – професіонал спрямовується цілим комплексом бажань, мотивів, потреб, що не завжди спрямовані в одну сторону, часто мають суперечливий характер, не завжди є соціально-орієнтованими, та не завжди осмислюються самою людиною-професіоналом. Поруч з соціально сприйманими можуть існувати зовсім непривабливі особливості (наприклад, власного збагачення, заздрісті, ненависті до іншої людини), які намагаються приховати за допомогою штучно сформованого позитивного іміджу. Треба відзначити, що у вдало побудованому іміджі професіонала мають бути відображені потреби оточуючих людей, і ті риси, що є приємними для його аудиторії.

Треба відмітити, що з початку професійний імідж був пов'язаний саме з професійною компетентністю, з професіоналізмом. З давньої давнини те, що зараз називають професійним іміджем було славою про чиюсь майстерність, що розповсюджувалась тими, хто мав справи з майстром, та був вражений результатом його роботи. Імідж тоді не формувався штучно. а виростав поряд з майстерністю. А потім годував фахівця все життя, якщо він не руйнував його поганою роботою власноруч. Сьогодні цей процес відбувається дещо поіншому: саме зовнішні компоненти переважають, більш важливим в суспільстві стає не бути професіоналом, а виглядати таким. На допомогу в цьому приходять реклама PR, та інші засоби масового впливу. Хоча при формуванні іміджу продовжує виконуватись наступне правило: спочатку професіонал працює на свій імідж, потім вдало побудований імідж працює на професіонала, допомагає йому досягти успіху та соціального визнання.

Таким чином, ми можемо констатувати, що сучасний кваліфікований робітник має бути цілеспрямованим, розуміти особливості професійної діяльності, вміти планувати, аналізувати, бути самокритичним та здатним до роботи в команді.

Узагальнений образ працівника сфери послуг

цілеспрямований,

усвідомлює результат, знає, як його досягнути

мобільний у своїй діяльності,

спілкуванні з клієнтом

уміє "прочитати" клієнта,

передбачити його

дії

володіє здатний до професіними командної роботи навичками

розуміє специфіку

комунікабельнийпрофесійної стресостійкийдіяльності

Підготувати ідеального працівника в закладі професійної (професійнотехнічної) освіти, напевно, неможливо, адже в педагогічній діяльності не може бути універсального алгоритму. Головне завдання педагога – розкрити потенціал кожного учня, зорієнтувати молоду людину в пошуку свого шляху в безмежному сучасному глобальному просторі.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Академічний тлумачний словник української мови. URL: http ://sum .in .ua /.

Бацевич, Ф. С. (2004). Основи комунікативної лінгвістики: підручник. Київ: Академія.

Берегова, И. Л. (2009). Формирование коммуникативной культуры преподавателя высшей школы. URL: http ://t 21.rgups .ru /archive /doc 2009/1/01.doc

Бойчук, О.Ю. & Лісова, А.В. (2019). Комунікативна культура як необхідна умова професійного зростання творчої особистості . Сучасні інформаційні технології та інноваційні методики навчання у підготовці фахівців: методологія, теорія, досвід, проблеми, 53, 131-134.

Бойчук, О.Ю. (2019). Методика формування професійної комунікативної компетентності майбутніх кваліфікованих робітників сфери послуг: традиції і новаторство:методичні рекомендації. Вінниця: ТОВ «Нілан – ЛТД».

Бойчук, О.Ю. (2020) Етапи формування професійної комунікативної компетентності майбутніх кваліфікованих робітників сфери послуг. Herald pedagogiki. Nauka i Praktyka / Zbiór artykułów naukowych, 53, 38-44. ISSN:2450-8160.

Боріснев, С. В. (2003). Соціологія комунікації: навч. посібник для вузів. – М.: Юнити-дана,С. 14

Герлянд, Т. М. (2011). Особливості формування професійної компетентності майбутніх кваліфікованих робітників. Молодь і ринок,5, 55-58.

Закон України «Про професійно-технічну освіту» від 10 лютого 1998 року № 103/98-ВР. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/103/98 %D0%B2%D1%80#Text

Захаров, В. П., & Хрящева, Н. Ю. (1989). Социально-психологический тренінг Л.: Прогрес.

Зязюн, І. А. (2000). Педагогіка добра: ідеали і реалії : наук.-метод. посіб. Київ: МАУП.

Кремень, В. Г. (ред.) (2008). Енциклопедія освіти. Київ: ЮрінкомІнтер. 734-735.

Кузьмина Н. В. (1995). Основы общей и прикладной акмеологии : учеб. пособ. Москва.

Маслоу, А. Мотивация и личность. URL:

http ://lib .ru /PSIHO /MASLOU /motivaciq .txt

Методика розроблення державних стандартів професійно-технічної освіти з конкретних робітничих професій (Наказ про затвердження № 511 від

15.05.2013 https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0832 -13 )

Момот, В. М. (2002). Формування професійно зорієнтованого мовлення у студентів технікумів і коледжів технічного профілю.(Дис.к. п. н. ). Київ.

Національний класифікатор України://profstandart.org.ua/classifiers/11 Ничкало, Н. Г. (2010). Національна рамка кваліфікацій – проблема загальнодержавна. Професійно-технічна освіта, 2, 3–4.

Ничкало, Н. Г. (ред.) (2011). Професійні стандарти: теоретичні аспекти і методика: метод. Посібник. Київ: Арт Економі.

Новая философская энциклопедия. В 4-х томах.(2010). Москва: Мысль. URL:

https://iphras.ru /elib/a 014.html

Новий тлумачний словник української мови: в 4-х т. (1999). Т. 2. Київ: Аконіт 910 с.

Петров, М. (2008). Шляхи створення системи забезпечення якості на основі компетенцій: тематичний документ з підвищення якості освіти в Україні. Проект ЄК «Підтримка спільної ініціативи Світового банку та Європейської комісії стосовно розвитку людського капіталу для економічного зростання, конкурентоздатності та інновацій в Україні.

Прозорова, Е. В. (2000). Педагогические условия формирования коммуникативной компетентности. Мир психологи,№ 2, 191–202. Романова, І. А. (2008). Компетентнісний підхід до правової освіти студентів.

Педагогіка та психологія: зб. наук. праць. Харків: Курсор, Вип. 33, 26-35.

Руденко, Л. А. (2008). Комунікативна компетентність у контексті професійної підготовки фахівців сфери обслуговування. В Васянович Г. П. (ред.).

Психолого-педагогічні основи професійної адаптації майбутніх фахівців:

монографія.(325–345). Львів: Сполом.

Сисоєва, С. О. (2008). Педагогічні технології. В Кремень В. Г. (ред.).

Енциклопедія освіти / НАПН України. (660–661). Київ: Юрінком Інтер.

Тоцька, Н. Л. (2001). Формування професійно зумовленого мовлення студентів технічного ВНЗ (з технологічних спеціальностей легкої промисловості): Дис… к. пед. н. Херсон.

Хуторской, А. В. (2003). Ключевые компетенции как компонент личностно ориентированной парадигмы образования. Народное образование, 2, 58-64.

Чошанов, М.А. (1997). Гибкая психология проблемно-модульного обучения. Москва: Нар. образование.

Шумовецька, С. П. (1999). Формування мовної культури особистості у військовому вузі. (Дис... к. пед. н. ). – Хмельницький.

Ягупов, В. В. (2002). Педагогіка: навч. Посібник. Київ: Либідь.

Spitzberg B. H., & Cupach W. R. (1984). Inter personal communication competence. – Beverly Hills, CA : Sage.

Canale, M., Swain, M. (1980).Theoretical Bases of Communicative Approaches to Second Language Teaching and Testing. Oxford University Press, 47 p.

Bachman, Lyle F. and Palmer, Adrian S. (1982). The Construct Validation of Some

Components of Communicative Proficiency. TESOL Guarterli. 449-465. Vol. 16, september, No 3.

Підписано до друку 23.09.2019 р. Віддруковно 25.09.2019 р.

Формат 60*84/16. Папір офсетний.

Друк різографічний. Гарнітура Times New Roman

Умов. друк. арк. 1,9 Зам. № 3573/19 Наклад 100 прим.

Видрукувано з оригінал-макету замовника.

Видавець та виготовлювач ТОВ «Друк»

м.Вінниця, вул. 600-річчя, 25 тел.: (0432) 46-51-17

E-mail. ua.druk2015@ukr.net

Свідоцтво про внесення суб’єкта видавничої справи до

Державного реєстру видавців, виготовлювачів і розповсюджувачів видавничої продукції ДК №1077 від 25.04.2007

pdf

Завантажити

Зберегти на потім

Додав(-ла)

Boichuk Oksana

Пов’язані теми

Українська мова, Методичні рекомендації

Додано

28 квітня 2021

Переглядів

4227

Оцінка розробки

Відгуки відсутні