Міністерство освіти і науки України

Управління освіти і науки Сумської обласної державної адміністрації

 

СУМСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ

Кафедра дошкільної та шкільної освіти

 

 

 

МЕТОДИКА РОЗВИТКУ СПРИТНОСТІ

НА УРОКАХ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

Випускна творча робота

 

 

                                          слухача курсів вчителів фізичної культури

                                             

                          вчителя фізичної культури

                                                       Сумської гімназії № 1

                                      Коротовських Наталії Вікторівни

 

                  Науковий керівник:

                                           викладач кафедри теорії та методики

 викладання

                             Деменков Денис Вікторович

 

 

 

 

Суми - 2020

Зміст

 

Вступ ---------------------------------------------------------------------------------------3

Розділ 1. Теоретичне обґрунтування спритності-------------------------------5

1.1. Загальна характеристика спритності --------------------------------------------5

1.2. Вікова динаміка розвитку та контроль спритності --------------------------7

1.3. Фактори, що визначають спритність--------------------------------------------7

Розділ 2.  Методичні прийоми удосконалення спритності

відповідно координаційним здібностям-------------------------------------------9

2.1. Координаційні здібності------------------------------------------------------------9

2.2 Загальні основи методики удосконалення спритності-----------------------15

2.3. Основні методи оцінки координаційних здібностей ------------------------20

2.4. Орієнтовні комплекси вправ для різних видів

 координаційної діяльності-------------------------------------------------------------21

Висновки----------------------------------------------------------------------------------30

Список використаних джерел-------------------------------------------------------32

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Актуальність теми

      Піднесення ролі фізичної культури у зміцненні здоров'я населення є сьогодні одним з головних завдань нової України. Особливо важливе значення фізична культура має для дітей і учнівської молоді, високий рівень здоров'я та різнобічний фізичний розвиток яких – запорука успішної реалізації соціально-економічних перетворень нашого суспільства. Підтвердженням актуальності зазначених проблем, об'єктивної необхідності істотних змін в організації та методиці фізичного виховання дітей і молоді є низький рівень фізичної підготовленості та погіршення стану здоров'я чималої частини нинішніх випускників шкіл. До того ж ефективна реалізація базової та регіональних програм з фізичної культури для учнів загальноосвітніх шкіл вимагає впровадження в практику вчителів фізичної культури нових науково-методичних розробок. Фізичне виховання учнів є невід'ємною частиною всієї учбово-виховної роботи школи і займає важливе місце в підготовці учнів до життя, до суспільно корисної праці.

       Робота з фізичного виховання в школі відрізняється великим різноманіттям форм, що вимагають від учнів прояву організованості, самодіяльності, ініціативи, що сприяє вихованню організаційних навичок, активності, спритності. Здійснюване в тісному зв'язку з розумовим, моральним, естетичним вихованням і трудовим навчанням, фізичне виховання сприяє всебічному розвитку школярів. Швидкість, спритність, сила, витривалість, гнучкість необхідні кожній людині. Розвиток цих якостей тісно пов'язаний з формуванням у дітей рухових навиків. Виконання фізичних вправ у різному темпі, із різноманітними ускладненнями, протягом певного відрізку часу сприяє їхньому розвитку.

 

 

Мета роботи:

Визначити та проаналізувати методи та засоби розвитку спритності у школярів.

Завдання :

1. Вивчення та аналіз наукової і науково-методичної літератури.

2. Дослідити вікову динаміку природного розвитку спритності у школярів.

3. Визначити основні методи та методичні прийоми розвитку спритності на уроках фізичної культури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. Теоретичне обґрунтування спритності

1.1 Загальна характеристика спритності

Успішне вирішення рухових завдань залежить від уміння узгоджувати окремі рухи рухової дії, які виконуються одночасно або послідовно. Зрозуміло і те, що успішне виконання вправ залежить від точності рухів. При цьому треба враховувати, що вони можуть виконуватись за чітко обумовленою схемою (наприклад, у гімнастиці, фігурному катанні тощо) або нестандартно залежно від реальної ситуації, що складається у процесі діяльності (наприклад, в іграх та єдиноборствах).

Відомо також, що різні учні потребують для засвоєння фізичних вправ більше або менше часу.

Якщо учень здатний добре координувати рухи, точно їх виконувати відповідно до вимог техніки, успішно перебудовувати свою діяльність залежно від умов, що складаються у процесі рухової діяльності, і швидко засвоювати фізичні вправи, то можна говорити, що він спритний.

Отже, спритність — це складна комплексна рухова якість людини, яка може бути визначена, як її здатність швидко оволодівати складнокоординаційними руховими діями, точно виконувати їх відповідно до вимог техніки і перебудовувати свою діяльність залежно від ситуації, що склалась.

          Спритність як рухова якість людини лежить в основі спортивної майстерності.

           Суттєве значення у вихованні спритності має вдосконалення рухового

аналізатора. Чим вища здатність людини до точного аналізу рухів, тим

швидше вона зможе оволодівати новими рухами або перебудовувати їх.

Будь-який рух, яким би новим він не був, завжди виконується на основі

вже існуючих попередніх координаційних зв’язків. Набутий раніше руховий

досвід завжди виступає тією координаційною основою, на якій будується

засвоєння нових рухів. Чим більший запас набутих рухових комбінацій має

людина, чим більшим обсягом рухових навичок вона володіє, тим вищий у

неї рівень розвитку спритності і тим легше вона засвоює нові рухи. З психологічної точки зору спритність залежить від того, наскільки свідомо ми сприймаємо власні рухи: від обставин, що нас оточують, від нашої ініціативи. Тісно пов’язана спритність з прудкістю, силою м’язів, гнучкістю і певною мірою з витривалістю.

Серед завдань, що вирішуються протягом багаторічного процесу виховання

спритності, можна виділити:

- вдосконалення здібності засвоювати (маючи взірець) або створювати

самостійно нові форми рухових дій, досягаючи при цьому необхідної

точності, економності й ефективності рухів;

- вдосконалення здібності перебудовувати діяльність відповідно до зміни

обставин;

- сприяти стійкості вже сформованих раціональних форм координації рухів

по відношенню до несприятливого впливу втоми і інших факторів (удосконалення координаційної витривалості).

Реалізація названих завдань передбачає:

- вдосконалення функцій сприймання, аналізу і корекції рухів;

- систематичне забезпечення рухового досвіду;

- досягнення необхідної точності рухів з дотриманням вимог до їх просторових, просторово-часових і динамічних параметрів;

- вдосконалення здатності забезпечувати необхідну стійкість пози в статичних положеннях і рухових діях, які висувають великі вимоги до збільшення рівноваги тіла, а також здатності усувати нераціональне м’язове напруження.

Зазначені вище завдання практично реалізуються в процесі навчання рухових дій і інших рухових здібностей.

 

1.2. Вікова динаміка розвитку та контроль спритності

Спритність як комплексна якість розвивається досить повільно. Найбільші зрушення в координації рухів спостерігаються у дітей у віці від 7 до 12-13 років. В цей період утворюється основа для оволодіння складними навичками в подальші роки. Структура мозку 8 - річної дитини вже майже іден­тична структурі мозку дорослої людини. З 7 до 12 років відбувається швидкий розвиток рухового аналізатора, покращується диференційована здібність зорового аналізатора. У 8-12 років стабільність нервово-м'я­зової системи досягає рівня, близького дорослої людини. Таким чином, і діти повинні виконувати якомога більше вправ для розвитку координації рухів. При цьому важливо удосконалювати м'язове відчуття с уміння роз­різняти темп і амплітуду рухів, ступінь напруження і розслаблення м'язів, а також відчуття часу і простору.

Оскільки спритність — це комплексна якість, то немає І єдиного критерію її контролю й оцінки. При цьому спритність проявляється в комплексі з іншими якостями і здібностями учнів, тому контроль та оцінка її розвитку здійснюється, як правило, за допомогою виконання дозованого комплексу різноманітних вправ, складених у певній послідовності — своєрідної смуги перешкод, подолання якої вимагає від учнів прояву швидкості, відчуття ритму, вміння орієнтуватись у складних ситуаціях, здатності керувати динамічними і кінематичними характеристиками рухів, підтримувати рівновагу тощо. За часом виконання такого завдання дається оцінка спритності учнів.

У спортивній діяльності контролюють і оцінюють розвиток окремих видів координаційних здібностей

1.3. Фактори, що визначають спритність

Серед факторів, що обумовлюють спритність, необхідно відзначити:

•  здатність людини свідомо сприймати, контролювати рухові завдання; формувати план і спосіб виконання рухів;

• рухову пам'ять. Будь-який новий рух чи рухова дія завжди виконується на основі вже існуючих попередніх рухів. Набутий руховий досвід завжди виступає координаційною основою, на якій будується засвоєння нових рухових дій. Чим більший запас рухових комбінацій має учень, чим більшим обсягом рухових навичок він володіє, тим вищий у нього рівень розвитку спритності і тим легше йому засвоювати нові рухові дії. В цьому контексті треба відзначити, що спритність тісно пов'язана з прудкістю, силою, гнучкістю і навіть витривалістю;

• ефективну внутрішню і міжм'язову координацію, яка дозволить успішно управляти силовими, часовими і просторовими параметрами рухів;

• адаптаційні можливості різних аналізаторів відповідно до специфічних особливостей конкретного виду рухової діяльності. Під впливом тренування функції багатьох аналізаторів поліпшуються. Наприклад, заняття спортивними іграми сприяють удосконаленню функцій зорового апарату.

Викладене свідчить, що головною складовою спритності є координаційні можливості людини, вдосконаленню яких слід приділити основну увагу, розвиваючи спритність.

 

 

 

 

 

Розділ 2. Методичні прийоми удосконалення спритності відповідно координаційним здібностям

2.1. Координаційні здібності

Спираючись на результати спеціальних досліджень, В.М.Платонов і М.М.Булатова виділяють такі відносно самостійні види координаційних здібностей:

• здатність оцінювати і регулювати динамічні і просторово-часові параметри рухів;

• здатність зберігати стійку рівновагу;

• здатність відчувати і засвоювати ритм;

• здатність довільно розслабляти м'язи;

• здатність узгоджувати рухи в руховій дії.

У цілісній руховій діяльності ці здібності проявляються у взаємодії. При цьому у певних ситуаціях окремі здібності відіграють провідну роль, інші — допоміжну.

Кожен вид рухової діяльності обумовлює провідну координаційну здібність. Наприклад, у веслуванні, плаванні провідне значення має здатність до оцінки і регулювання просторово-часових і динамічних параметрів рухів та відчуття ритму, а в боротьбі — здатність зберігати рівновагу, перебудовувати рухи, орієнтуватись у просторі.

Розглянемо основні фактори та методичні положення, що детермінують розвиток різних координаційних здібностей.

Здатність до оцінки і регулювання динамічних і просторово-часових параметрів рухів

Досягти високих результатів у руховій діяльності можна лише за умови, якщо учень оволодіє здатністю оцінювати і тонко регулювати динамічні, часові і просторові параметри рухів. Відомо, що кваліфіковані плавці здатні пропливати 100 м із заданим часом (54, 56, 58 с тощо) з помилкою 0,2-0,3 с, а баскетболісти здатні регулювати силу кидка і траєкторію польоту м'яча, досягаючи 100 % — результату при виконанні кидків в кошик з різних точок майданчика.

Удосконалюючи цю здібність, необхідно застосовувати:

• вправи з акцентом на точність їх виконання за параметрами часу, зусиль, темпу, простору (біг із заданою швидкістю, метання на задану віддаль, пересування із заданою частотою кроків тощо);

• вправи, що вимагають підвищеного м'язового відчуття за рахунок обмеження або виключення зорового чи слухового контролю за виконанням рухової дії;

• вправи з вираженим впливом на один із аналізаторів за допомогою звукових та світлових темпо- і ритмолідерів;

• вправи на вдосконалення м'язово-рухових відчуттів і сприйняттів м'яча, бар'єра, приладу тощо за допомогою використання м'ячів, приладів тощо, різної маси, розмірів та виконання з ними дій з різною силою, швидкістю, заданою дальністю польоту;

• варіювання різними характеристиками навантаження (характер вправ, інтенсивність роботи, її тривалість, чергування режимів навантаження і відпочинку).

Здатність до збереження рівноваги

Рівновага — це здатність людини зберігати стійку позу у статичних та динамічних умовах, за наявності опори або без неї.

Особливе значення рівновага має при виконанні гімнастичних та ігрових вправ, у єдиноборствах тощо.

Кожному відхиленню тіла від оптимального положення повинно відповідати відновлююче зусилля учня шляхом балансування. При цьому якість виконання вправи тим вища, чим меншою є амплітуда балансування.

Для вдосконалення рівноваги слід ставити учнів в такі умови, при яких є ризик її втрати. Найдоступнішими у фізичному вихованні серед таких умов є зменшення площі опори та збільшення її висоти. Для цього А.А.Терованесян, І.А.Терованесян рекомендують виконувати такі завдання:

• рівновага на одній нозі з різноманітними положеннями і рухами руками, тулубом, вільною ногою;

• стійка на руках і голові з різноманітними положеннями і рухами ногами;

• різні повороти, нахили і обертання голови, стоячи на одній і двох ногах, з різноманітними положеннями і рухами руками, тулубом, вільною ногою;

• різноманітні обертання тулуба, стоячи на одній та двох ногах;

• різноманітні рухи, стоячи на обмеженій нерухомій і рухомій опорі (колода, трос тощо);

• виконання завдань на різке припинення рухової дії при збереженні пози за сигналом;

• різка зміна напрямку або характеру рухової дії за сигналом;

• виконання різноманітних рухових дій із заплющеними очима;

• варіювання зовнішніх умов виконання вправ на рівновагу (зміна приладів, місце проведення, умови проведення тощо);

• застосування обтяжень у вправах на рівновагу;

• виконання вправ на рівновагу у стані втоми.

Здатність відчувати ритм

Відчуття ритму — це здатність точно відтворювати і спрямовано управляти швидкісно-силовими і просторово-часовими параметрами рухів.

Особливе значення відчуття ритму має при засвоєнні і виконанні рухових дій, що відзначаються складною і завчасно детермінованою структурою діяльності (спортивні види гімнастики, легкоатлетичні метання і стрибки тощо). Саме у цих видах фізичних вправ найдрібніші відхилення від заданого ритму рухів, що виражаються у зміні напрямку, швидкості, прискорення, точності прикладених зусиль, чергуванні напруження і розслаблення м'язів, суттєво впливають на якість їх виконання.

Удосконалюючи відчуття ритму в учнів, необхідно:

• звертати їх увагу не лише на раціональне переміщення різних частин тіла, але й на послідовність і величину зусиль, на чергування напруження і розслаблення м'язів;

• на початкових етапах удосконалення орієнтуватись на прості вправи, а складні розділяти на частини;

• вибірково удосконалювати окремі елементи ритму (напрямок, швидкість, точність і величину прикладених зусиль тощо);

• використовувати різноманітні світлові та звукові сигнали, що виконують роль ритмолідерів;

• активізувати психічні процеси учнів шляхом застосування ідеомоторного тренування. При цьому необхідно орієнтувати учнів на точне відтворення подумки основних характеристик рухових дій;

• удосконалювати вміння учнів орієнтуватись у просторі шляхом тренування довільної уваги, яка полягає у здатності виділити з усіх різноманітних подразників ті, що є значними для орієнтації в конкретній ситуації. Ефективними тут є: біг по рельєфній місцевості, з доланням різних перешкод; вправи з м'ячами; пробігання певної відстані або кидання м'ячів із заплющеними очима; стрибки з поворотами на вказану кількість градусів; пробігання (пропливання тощо) визначених дистанцій за заданий час тощо.

Здатність до довільного розслаблення м'язів

При виконанні різноманітних рухових дій спостерігається безперервна зміна ступеня напруження і розслаблення різних м'язів і м'язових груп.

Водночас підвищена напруженість м'язів негативно позначається на виконанні вправ. Вона знижує координованість рухів, зменшує їх амплітуду, обмежує прояв швидкості, гнучкості, витривалості і сили, викликає нераціональні втрати енергії, чим знижує економічність роботи.

Надмірна напруженість може викликатись такими факторами:

• біомеханічними, в результаті виникнення реактивних сил при виконанні складнокоординаційних вправ з великою амплітудою і швидкістю;

• фізіологічними, внаслідок іррадіації збудження в ЦНС;

• психолого-педагогічними, що викликаються скутістю рухів унаслідок складності завдання, емоційного збудження;

• умовами середовища, в якому виконуються рухові дії;

• втомою.

Для удосконалення здатності довільно розслабляти м'язи використовують вправи:

• які вимагають поступового або швидкого переходу від напруження до розслаблення м'язів;

• в яких напруження одних м'язів супроводжується розслабленням інших (права рука напружена, ліва розслаблена);

• при виконанні яких необхідно підтримувати рухи за інерцією розслабленої частини тіла за рахунок руху інших частин (колові рухи розслабленими руками);

• що полягають у чергуванні короткочасних ізометричних напружень з наступним повним розслабленням;

• у процесі виконання яких активно розслаблюються м'язи, що не беруть участі в роботі (розслаблення рук при бігу);

• циклічного характеру, які виконують за інерцією після досягнення граничної швидкості (біг, плавання, веслування тощо);

• ациклічного характеру, які вимагають великих зусиль. Після їх закінчення максимально і швидко розслабляють м'язи (кидок набивного м'яча).

Ефективність зазначених вправ значно підвищується, якщо при їх виконанні керуватись певними методичними прийомами, серед яких відзначимо:

• формування в учнів установки на необхідність розслабитись;

• виконання вправ з різною інтенсивністю і тривалістю;

• виконання вправ при різних функціональних станах учнів;

• постійний контроль розслабленості;

• забезпечення належного емоційного стану учнів;

• використання самостійної роботи учнів із власним зоровим контролем (дзеркало, відеозапис);

• широке використання ідеомоторного тренування. При цьому відтворення рухів подумки повинно здійснюватись у строгій відповідності з характеристиками техніки дій. Необхідно також концентрувати увагу на виконанні окремих параметрів дії (основні положення і траєкторії, темп рухів тощо).

Здатність до узгодженості рухів

Особливе значення для результативної діяльності, особливо у спортивних іграх, єдиноборствах та складнокоординаційних вправах, має здатність до перебудови рухових дій у конкретних умовах.

Для удосконалення координованості рухів слід:

• широко використовувати загальнопідготовчі, допоміжні, спеціальнопідготовчі та основні вправи;

• навчати учнів великої кількості фізичних вправ на основі удосконалення інших фізичних якостей;

• поєднувати удосконалення цієї здатності з розвитком інших координаційних здібностей, оскільки вони тісно взаємозв'язані між собою;

• удосконалювати здатність до узгоджених рухів за умови відсутності втоми, коли учні можуть контролювати і регулювати свою рухову діяльність
 

2.2. Загальні основи методики удосконалення спритності

У повсякденній руховій діяльності різні координаційні здібності проявляються у тісній взаємодії між собою та з іншими фізичними якостями. Тому, якщо для розвитку фізичних якостей та удосконалення техніки використовуються складнокоординаційні вправи, то одночасно удосконалюється і спритність. У свою чергу, вибіркове удосконалення будь-якої координаційної здібності сприяє удосконаленню фізичних якостей та інших здібностей.

Комплексно удосконалюючи спритність школярів, використовують різні методичні прийоми, серед яких відзначимо:

• виконання вправи з різних незвичайних вихідних положень і закінчення такими ж кінцевими положеннями;

• виконання вправи в обидва боки, обома руками і ногами в різних умовах;

• зміну темпу, швидкості і амплітуди рухових дій;

• варіювання просторових меж виконання вправи;

• виконання додаткових рухів;

• щойно засвоєну вправу виконують у різних комбінаціях з раніше вивченими.

Названі прийоми допоможуть забезпечити основну умову удосконалення спритності — новизну вправ.

При цьому застосовують такі параметри навантаження:

• складність рухових дій учнів коливається в межах від 40 % до 70 % від максимального рівня (тобто того, перевищення якого не дозволяє виконувати завдання: зберегти рівновагу, оцінити просторові чи часові параметри тощо). Така складність ставить перед функціональними системами організму учнів вимоги, які стимулюють адаптаційні реакції, але не викликають втоми аналізаторів, забезпечуючи можливість виконати достатній для тренування обсяг роботи;

• інтенсивність роботи у початківців відносно невисока і може бути забезпечена виконанням різноманітних нескладних естафет з м'ячами і без м'ячів, киданням на точність, із включеннями нескладних акробатичних вправ, стрибків тощо;

• тривалість окремої вправи (підходу, завдання) становить від 10 до 120 с, або до появи втоми;

• кількість повторень окремої вправи (підходу, завдання) при нетривалій роботі (до 5 с) може бути від 6 до 10-12, при триваліших завданнях — 2-3;

• тривалість активного або пасивного відпочинку між вправами -1-2хв. Під час активного відпочинку паузи заповнюють вправами на розслаблення і розтягування, ідеомоторні дії, самомасаж.

          Виховання спритності або рухово-координаційних здібностей здійснюється двома основними шляхами.

        Перший шлях пов’язаний переважно із систематичним оволодінням новими різноманітними руховими діями. В процесі оволодіння ними можна

вирішувати ряд послідовних рухових завдань, пов’язаних з вибірковим удосконаленням здатності точно сприймати свої рухи у просторі і часі, підтримувати рівновагу, раціонально чергувати напруження і розслаблення,

а також інших координаційних здібностей. Бажано, щоб збагачення новими

руховими діями відбувалось безперервно.

         Другий шлях виховання рухово-координаційних здібностей характеризується тим, що до вивчених рухових дій висуваються додаткові координаційні вимоги: до точності рухів; до їх взаємної узгодженості; до раптової зміни обставин.

        Реалізація цих вимог здійснюється за допомогою різних методичних

прийомів, серед яких:

- застосування незвичних вихідних положень (наприклад, стрибок у довжину

з місця, стоячи спиною до напрямку стрибка);

- дзеркальне виконання вправи (метання м’ячика лівою рукою для правші);

- зміна швидкості або темпу руху (виконання вправи в прискореному

темпі);

- зміна способів виконання вправи (стрибки у висоту різними способами);

- вдосконалення вправи додатковими рухами (стрибок в глибину з різним

положенням ніг або додатковими поворотами та ін.);

- зміна протидії (опору) під час виконання групових або парних вправ

(проведення, наприклад, зустрічей з різними партнерами і т. ін.);

- виконання знайомих рухів у невідомих сполученнях (змагання у виконанні

гімнастичної комбінації «з листа»).

          Вправи, спрямовані на розвиток спритності, дуже швидко втомлюють. А втома, як відомо, не сприяє чіткості м’язових відчуттів. На уроках фізичної культури вправи на спритність виконують одними з перших і з такими інтервалами відпочинку, які були б достатні для відносно повного відновлення. Крім вищезазначених методичних прийомів, у практиці фізичного виховання розроблені шляхи спрямованого впливу на деякі здібності, що обумовлюють спритність. Виховання здібності до раціонального м’язового розслаблення. Будь-який рух у певному розумінні є результатом поєднання напруження і розслаблення у м’язах. Розслаблення відповідних м’язів у потрібний момент так само необхідне для успішного виконання руху, як і напруження. Напруження м’язових груп, які при бездоганному виконанні руху повинні бути в даний момент розслаблені, призводять до скутості рухів. Напруженість, скутість рухів негативно позначається на результатах. У силових вправах, наприклад, непотрібне напруження м’язів-антагоністів зменшує величину сили, яку проявляє спортсмен. У вправах, які вимагають витривалості, вона призводить до зайвої витрати енергії і сприяє більш швидкій втомі. Особливо шкідлива напруженість при виконанні швидкісних рухів: вона значно знижує максимальну швидкість.

        М’язова напруженість може виникати з різних причин і проявлятися у трьох формах:

- тонічна напруженість або гіперміотонія (підвищена напруженість у м’язах в умовах спокою) створює серйозні перешкоди у формуванні досконалої техніки рухових дій, погіршує їх загальну результативність, стримує, зокрема, прояв швидкості і потужності рухів, сприяє втомі. У боротьбі з тонічною напруженістю використовують вправи на розслаблення у вигляді вільних рухів кінцівками та тулубом типу потрушувань, вільних рухів та ін. Вправи такого характеру, окрім свого прямого призначення, сприяютьшвидкому відновленню після навантаження. Їх широко застосовують в інтервалах відпочинку між повторними спробами, особливо якщо навантаження має характер статичних напружень. Корисні також вправи на розтягування, плавання, масаж та ін.;

- швидкісна напруженість. В основі швидкісної напруженості лежить недостатня швидкість переходу м’яза з напруженого стану в розслаблений.

Це одна з основних причин, що чинить опір збільшенню максимальної швидкості рухів, через зменшення їх амплітуди. Боротьба із швидкісною напруженістю ведеться шляхом підвищення швидкості переходу м’язів у стан розслаблення після швидкого скорочення. Для цього використовують вправи, що вимагають швидкого чергування напруження і розслаблення, а саме: стрибки, метання, ловлення і кидки набивних м’ячів, ривок і поштовх

штанги при умові технічного їх виконання і т. п.;

- координаційна напруженість. Розрізняють загальну і окрему координаційну напруженість. Загальна координаційна напруженість властива, як правило, людям, які не займаються фізичними вправами і проявляється в повсякденних рухах. У таких людей рухи, як правило, скуті, неспритні, їм важко виконувати їх вільно.

       У процесі виховання спритності загальна координаційна напруженість

поступово долається. Для того щоб швидше позбутися цього стану, використовують спеціальні прийоми, до яких можна віднести:

- усвідомлення учнями необхідності виконувати рухи без зайвого напруження, легко невимушено. Це обумовлено тим, що під час виконання

вправ учні звертають увагу переважно на результат, а не на якість виконання рухової дії;

- спеціальні вправи на розслаблення, призначення яких – формувати сприйняття розслаблення стану м’язів і навчати учнів довільно їх розслабляти (наприклад, при виконанні вправ – посміхатися, розмовляти, закрити на мить очі і т. п.). Рекомендують також виконання вправ у стані значної втоми, яка спонукає напруження лише в найбільш потрібні моменти).

       Удосконалення здатності підтримувати рівновагу.

Розрізняють статичну рівновагу (тобто рівновага в статичних положеннях,

наприклад, стійка на голові) і динамічну рівновагу (рівновага в русі, наприклад, їзда на велосипеді). Виховання здатності до збереження рівноваги здійснюється двома шляхами:

- перший шлях – застосування так званих вправ на рівновагу (рухи та пози, що здійснюються в умовах, ускладнюючих збереження рівноваги). Корисні також дії, що призводять до часткової втрати рівноваги з наступним її відновленням. Одним із показників розвитку рівноваги є швидке її відновлення;

- другий шлях базується на відбірковому вдосконаленні аналізаторів (вестибулярного і рухового), які забезпечують збереження рівноваги. Для вдосконалення вестибулярної функції використовують вправи з прямолінійними і кутовими прискореннями. Зберегти рівновагу значно легше, якщо рухи виконуються технічно правильно.

       Для виховання спритності можна використовувати будьякі вправи, за умови, якщо вони містять у собі елементи новизни (подолання більш-менш значних координаційних труднощів). Вправи, що виконуються на рівні навички, не мають значення для виховання спритності. Отже, найвагомішим критерієм при виборі вправ для ефективного впливу на рухово-координаційні здібностіє їх новизна і незвичність.

       Прагнучи до збільшення арсеналу різноманітних навичок, одночасно не слід забувати про їх вдосконалення. Відомо, що недоліки в техніці виконання

вправ у подальшому можуть ускладнювати засвоєння нових рухів. Навіть

прості рухи слід виконувати точно і красиво.

 

2.3. Основні методи оцінки координаційних здібностей

      Основними методами оцінки координаційних здібностей (спритності) є:

метод спостереження; метод експертних оцінок; за допомогою приладів; метод тестів.

      За допомогою методу спостереження учитель має можливість визначати як швидко і легко учні оволодівають різними руховими діями; як точно і швидко координують вони свої рухи, беручи участь в естафетах і рухливих

іграх; наскільки своєчасно і винахідливо перебудовують рухові дії в ситуаціях раптової зміни обставин, тобто в умовах, які висувають високі вимоги до координаційних здібностей.

Для отримання експертних оцінок учитель запрошує в школу досвічених спеціалістів, які висловлюють свою думку. Способи проведення експертизи

– різноманітні. Для умов школи найбільш придатним є спосіб ранжування –

розміщення дітей в порядку погіршення або поліпшення їх координаційних

здібностей. Місце, або ранг, який займає учень, визначається кількістю набраних балів. За допомогою інструментальних методів можна отримати досить точні кількісні оцінки рівня розвитку координаційних здібностей і їх окремих компонентів (ознак). Так, координаціометри різної складності, тремометри-координаціометри застосовують для виміру точності, бистрості

рухів. Кінематометри, динамометри і рефлексометри (реакціометри) використовують для виміру точності відтворення, диференціювання і вимірювання відповідно просторових, силових і часових параметрів рухів;

а стабілографи – для визначення здібності підтримувати рівновагу тіла.

      В даний час основним методом діагностики координаційних здібностй учнів є спеціально відібрані рухові тести:

- човниковий біг 3 х 10 м; 4 х 9 м.;

- три перекиди вперед;

- метання малого м’яча провідною рукою на дальність з положення сидячи

на підлозі ноги нарізно;

- метання малого м’яча на точність з положення сидячи на підлозі ноги

нарізно;

- ведення баскетбольного м’яча провідною рукою під час бігу зі зміною

напрямку руху.

 

2.4. Орієнтовні комплекси вправ для різних видів координаційної діяльності

     Здібність виконувати рухи легко, невимушено, з великою амплітудою в

значній мірі залежить від уміння розслабляти м’язи.

Приблизні вправи на розслаблення

1. З різних вихідних положень (стоячи, сидячи, стоячи на колінах, у нахилі вперед) потрушування і покачування розслабленими руками, чергування напруження і розслаблення м’язів рук і плечового поясу. Те саме в русі.

2. З різних вихідних положень (руки вгору, в сторони, вперед) розслаблене опускання рук, послідовне розслаблення м’язів рук і плечового поясу (спочатку розслаблення м’язів кисті, потім передпліч і плечей).

3. З різних вихідних положень (лежачи на спині, на животі, на боці, стоячи на колінах, сидячи) розслаблення м’язів тулуба, чергування напруження і розслаблення м’язів тулуба, поєднання розслаблення м’язів тулуба з напруженням м’язів рук.

4. З положення нахилу вперед розслаблене покачування тулубом.

5. З положення нахилу вперед прогнувшись, розслаблюючи м’язи спини і

трішки згинаючи ноги, різке згинання вперед.

6. З різних вихідних положень (сточи на одній нозі, сидячи, лежачи з піднятими ногами) розслаблення м’язів ніг, розслаблене потрушування ногами, чергування напруження і розслаблення м’язів ніг.

7. Лежачи на спині (на животі) поєднання розслаблення м’язів ніг з напруженням м’язів тулуба і рук, і навпаки.

8. З вису на перекладині, кільцях, різновисоких брусах і т. д. послідовне й одночасне розслаблення м’язів ніг, тулуба і плечового поясу.

9. Розслаблення м’язів тулуба і ніг під час розмахування у висі і упорі.

       Спортивні ігри є одним з найважливіших засобів розвитку та вдосконалення таких фізичних якостей, як швидкість та спритність. На прикладі баскетболу ми розглянемо, які вправи найбільш ефективні для розвитку цих якостей у підлітків (14-15 років).

Вправи з баскетбольним м’ячем

1. Гравець з м’ячем в руках стоїть на відстані 1-2 м від стіни, спиною до неї. Гравець виконує стрибок, зігнувши ноги вперед, посилає м’яч в підлогу під собою з таким розрахунком, щоб він відскочив в стіну. Після приземлення гравець швидко повертається та ловить м’яч. Відстань від стіни та сила удару м’яча можуть змінюватися в залежності від підготовленості підлітків.

2. Те ж саме, але два гравця з м’ячем. Під час стрибка гравець виконує передачу партнеру, а сам після приземлення ловить м’яч, що відскочив від стіни.

3. Стрибки через партнера з м’ячем в руках та передачі м’яча в стіну. Гравець, через якого виконуються стрибки, знаходиться на відстані 2-2,5 м від стіни в глибокому групуванні. Другий гравець розташовується поряд з ним з м’ячем в руках, обличчям до стіни. Виконавши передачу в стіну так, щоб м’яч відскочив від неї, з іншого боку від партнера, що знаходиться в грунтуванні, гравець перестрибує через нього, відштовхуючись двома ногами, ловить м’яч і виконує передачу в польоті в момент знаходження над партнером.

Вправи з використанням гімнастичної лави

1. Один гравець стоїть збоку від лави, другий перед ним з м’ячем на відстані 2-3 м. Стрибаючи праворуч і ліворуч через лаву, перший партнер ловить та передає м’яч другому. Передачі виконуються:

а) при приземленні з одного боку;

б) при приземленні з двох боків;

в) в польоті.

2. Стрибки через лаву з ловленням та передачею почергово двох м’ячв, що отримуються від різних партнерів. Зворотна передача виконується:

а) гравцю, від якого отриманий м’яч;

б) іншому партнеру (в цьому випадку може бути додаткова передача між гравцями, що стоять).

3. Біг або стрибки через лаву з передачею м’яча партнерам, або в стіну із заключними кидками в кошик:

а) в русі;

б) в стрибку;

в) добавкою (після кидка м’яча в щит самим гравцем чи його партнером). Ведення м’яча через лави із заключними кидками в кошик.

Вправи зі скакалкою

1. Пробігання через скакалку, що гойдається, з передачами м’яча одному партнеру та поверненням у вихідне положення з веденням м’яча; з почерговими передачами двом партнерам в протилежних напрямках, з почерговим ловленням партнерів двох м’ячів та виконанням зворотних передач. Дистанція бігу повинна бути невеликою, щоб пропускати тільки одне коливання скакалки.

2. Пробігання під скакалкою, що обертається, в один бік та стрибок через неї в інший з почерговими передачами одного м’яча двом партнерам; з ловлею та передачею двох м’ячів.

3. Стрибки через скакалку, що обертається, виконують одночасно два партнери з передачами м’ячів гравцям, які розташовані зрізних боків: гравець 1 ловить м’яч від гравця 2 і під час стрибка з поворотом передає гравцю 3. В той же час гравець 4 отримує м’яч від гравця 5 і передає партнеру 2 і т. д.

Вправи з виконанням перекиду

1. Гравці почерзі виконують перекиди на маті і, швидко піднявшись, одночасно виконують ловлення м’яча від партнера та зворотню передачу.

2. Те ж, але з послідовним виконанням кількох перекидів. що чергуються з передачами м’яча на рівні грудей під час бігу і у високому стрибку.

3. Неодноразові перекиди на одному місті в протилежних напрямках з позачерговим ловленням і передачею двох м’ячів партнерам. Останні розташовуються один проти одного з різних боків від мата.

Вправи з використанням гімнастичного коня

1. Стрибки на снаряд з м’ячем в руках із положення стоячи поряд зі снарядом обличчям до нього:

а) тримаючи м’яч двома руками;

б) переносячи з однієї руки на іншу перед собою;

в) переносячи з однієї руки на іншу за спиною;

г) підкидаючи м’яч перед собою на рівні грудей, вище голови (спочатку м’яч підкидується перед кидком, потім в момент польоту).

2. Стрибки на снаряд з м’ячем в руках після двох кроків бігу чи після ведення і передача під час зіскоку партнера, що стоїть спереду.

3. Стрибки з передачею м’яча в щит в момент стрибка на снаряд та ловлення після відштовхування вгору під час зіскоку.

Рухливі ігри

1. "ДОЖЕНИ ПАРТНЕРА".

Гравці розбиваються на пари, розташовуються на лицевій та боковій смугах один попереду іншого на відстані 1,5-2 м обличчям в одному напрямку. За командою викладача гравці виконують різноманітні вправи в швидкому темпі , які затрудняють старт для ривка (в повному присіді, в упорі лежачи, зі стрибками і т.д. ) . За зоровим сигналом , якій подається під час виконання вправ, перший гравець біжить до протилежної лицевої смуги , другий гравець доганяє його . Якщо під час бігу лунає свисток, партнери виконують зупинку, поворот, та ривок у зворотньому напрямку, міняючись ролями; той ,хто утікав, стає тим, хто доганяє. Гравець , що заплямував партнера під час першого ривку, отримує два очка, при другому - одне. Сигнал для зміни напрямку кожен раз подається у різний час.Через однакову кількість спроб партнери міняються місцями.

2. "ДЕНЬ ТА НІЧ".

Те ж, але гравці команд розташовуються по різні боки середньої смуги обличчям чи спиною один до одного і за сигналом утікають за лицеві смуги на своєму боці майданчика.

3. "ВИКЛИК НОМЕРІВ".

а) гравець, який виконує ривок, повинен, не закінчивши встановленої дистанції, повернутися до шеренги та торкнутися руки партнера, номер якого був названий під час бігу. Після цього ривок виконує викликаний партнер. Результат команди зараховується, коли закінчать дистанцію гравці, викликані другими;

6) партнери, викликані першими та другими , біжать назустріч один одному і, тримаючись за руки, разом виконують ривок на встановлену дистанцію. Сигналом для зміни дій є виклик інших номерів під час бігу.

     4. "ДЕНЬ ТА НІЧ 3 М'ЯЧАМИ".

Гравці шикуються двома шеренгами впоперек майданчика спиною один до одного, в руках у кожного баскетбольний м'яч. Команда "Ніч" утікає за смугу свого дому, виконуючи ведення м'яча . Команда "День" доганяє, також ведучи м'яч. Вільною рукою гравець намагається торкнутися гравця, який біжить попереду, до смуги. Потім всі повертаються до середньої лінії (встають в 2 м один перед одним), та підраховується число впійманих. Правила: гравець, що загубив м'яч, вибуває із гри. Якщо гравець утік за смугу свого дому, переслідування припиняється.

5. ”ПЕРЕКИД З М’ЯЧЕМ”.

Перед колонами гравців один за одним кладуть два мата в 5-6 м від лінії старту. Відстань між матами також не перевищує 6м. 3 дальшого боку перших матів лежать м'ячі . У ході естафети гравець добігає до першого мата, робить перекид, а потім бере м'яч. Він пересувається, виконуючи ведення. На другому маті він робить боком, утримуючи м'яч біля живота. Потім повертається з веденням м'яча. Залишає м'яч на тому ж місці, де брав. Підбігаючи до команди, торкається рукою другого номера, і той повторює вправу.

 

 

КОМПЛЕКСИ ДЛЯ ВИХОВАННЯ СПРИТНОСТІ

Комплекс 1.

1.Кидок м'яча (волейбольного, баскетбольного, футбольного) на точність у квадрат чи коло, що намальовані на стіні (з відстані 3,4,5 метрів).

2. Стрибок у довжину з місця при вихідному положенні спиною до напрямку стрибка.

Комплекс 2.

1. Метання чи кидання п'яти м'ячів із максимальною швидкістю (м'ячі біля ніг) у ціль лівою рукою знизу па відстань 3, 4, 5 метрів.

2. Біг із вихідного положення спиною до напрямку бігу за сигналом.

Комплекс 3.

1. Подолання перешкод (гімнастичні лави, м'ячі тощо) стрибки на лівій-правій ногах.

2. Метання м'яча в цілі, після колового обертання тулуба вправо-вліво. На рахунок: 1-2-3 — обертання, 4 — кидок м'яча з відстані 3, 4, 5 метрів.

Комплекс 4.

1. Метання м'яча n ціль (волейбольного, баскетбольного, футбольного) із вихідного положення сидячи на підлозі, стільці, гімнастичній лаві (відстань до цілі 2, 3, 4 метри).

2. Біг з оббіганням предметів на відстані 10-15 метрів (4-5 стояків чи набивних м'ячів).

Комплекс 5.

1. Швидкісне ходіння по гімнастичній лаві — зіскок, перекид уперед, кидання м'ячів (3, 4, 5 шт.) у ціль із відстані 6, 7, 8 метрів.

2. Стрибки по «грудках» на одній, двох ногах (з обруча в обруч).

Комплекс 6.

1. Кидки м'ячів в ціль (3, 4, 5 шт.) після «човникового» бігу (10x2).

2. З вихідного положення — основна стійка, кидок м'яча вгору, положення лежачи, встати, зловити м'яч.

Комплекс 7.

1. З вихідного положення — основна сішка, м'яч біля ніг, па підлозі. За сигналом — кидання м'яча партнеру з відстані 2, З, 4 метри.

2. Кидання м'ячів з-за голови з нестійкого предмета (гімнастичної лави, «коня», «козла» тощо).

Комплекс 8.

1.3 вихідного положення — основна стійка, кидок м'яча вгору, лягти на спину, встати, піймати м'яч.

2. Стрибки на одній нозі парами з вихідного положення, руки на, плечі партнера, права — ліва нога вперед.

Комплекс 9.

1. Стрибки на двох, одній нозі через набивні м'ячі (відстань 10-12 метрів), тримаючи в руках м'яч.

2. Подолання смуги перешкод кроком, бігом (наприклад: пройти по гімнастичній лаві; зробити перекид, перестрибуючи через планку, , пройти по гімнастичній стінці і т.д.).

      Виховання спритності на станціях «колового тренування» пов'язано з

вдосконаленням функцій різних аналізаторів, і в першу чергу рухового. Ефективну дію на функціональне вдосконалення рухового аналізатора і, отже, на розвиток спритності можуть надати вправи з елементи нового, і такі, що викликають у учнів певну координаційну трудність.

Приклад вправ станцій «колового тренування» для розвитку спритності:

1. Метання малого м'яча в ціль.

2. Ходьба в повному присіді по гімнастичній лавці.

3. Ведення баскетбольного м'яча з обведенням стійок.

4. В.п.: стійка на одній нозі, інша відведена назад, хватом за низьку поперечину.Виконання: рух вперед під поперечиною в низькому присіді з прямими руками іпереходом у вис з прогинанням.

5. Ходьба по гімнастичній лавці з вантажем на голові (мішечок з піском).

6. Гра «Бій півнів». Партнери стрибають на одній нозі, руки за спиною,

намагаючись виштовхнути один одного за межі кола (радіус кола 2 м).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

            Приріст показників, що характеризують рівень розвитку тієї або іншої

рухової якості, у різні періоди (у межах шкільного віку) розрізнений, що, в основному, обумовлено природним ростом дитини і відповідного розвитку систем і функцій його організму.

           Все це підтверджує необхідність своєчасного і раціонального застосування засобів і методів фізичного виховання школярів, що відповідають їхнім віковим особливостям, що позитивно відіб'ється на всебічному розвитку рухової функції. При цьому варто враховувати, що рухові якості тісно взаємозалежні. Не адекватні віку впливи на одну зі сторін моторики дітей можуть несприятливо відбитися на розвитку інших компонентів рухової функції.

          Спритність – ця складна комплексна якість, тому їй треба приділяти час на кожному уроці.

             Результати дослідження розвитку рухових якостей (швидкість, спритності, сили, гнучкості, витривалості) дітей шкільного віку дозволяють зробити наступні висновки.

1. Для виховання спритності можна використовувати будьякі вправи, за умови, якщо вони містять у собі елементи новизни (подолання більш-менш значних координаційних труднощів). Вправи, що виконуються на рівні навички, не мають значення для виховання спритності. Отже, найвагомішим критерієм при виборі вправ для ефективного впливу на рухово-координаційні здібності є їх новизна і незвичність.

2. Сенситивні періоди розвитку спритності у дітей від 7 до 12-13 років, що обумовлено фізіологічним розвитком.

3. Комплексно удосконалюючи спритність школярів, використовують різні методичні прийоми, серед яких:

• виконання вправи з різних незвичайних вихідних положень і закінчення такими ж кінцевими положеннями;

• виконання вправи в обидва боки, обома руками і ногами в різних умовах;

• зміну темпу, швидкості і амплітуди рухових дій;

• варіювання просторових меж виконання вправи;

• виконання додаткових рухів;

• щойно засвоєну вправу виконують у різних комбінаціях з раніше вивченими.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел

 

1.Бакіко І.  Порівняльний аналіз вимог оцінювання фізичної підготов­леності у шкільних програмах з фізич­ного виховання // 36. наук, праць «Фі­зичне виховання, спорт і культура здо­ров'я У сучаcному суспільстві». — Луцьк. 2002

2. Боберський І. Рухливі забави та ігри. — Львів: НТШ, 1994

3. Ведмеденко Б. Ф. Теоретичні основи і практика виховання молоді засобами фізичної культури. - К., 1993

4. Вильчковский Э. С. Развитие двигательной функции у детей. - К., 1983

5. Волков Л. B. Физическое воспитание учащихся. - К.: Рад. шк., 1988

6.Демчишин А.А. Спортивні та рухливі ігри, К. «Здоров я», 1989р.

7. Журнали «Фізична культура в школі» , 2003-2009рр

8. Под ред.. Поплавского Л.Ю. Упражнения баскетболиста. К., 2006г.

9.Шиян Б.М. Методика фізичного виховання школярів.— Львів: ЛОНМІО, 1996

10. Шиян Б.М., Папуша В.Г. Теорія фізичного виховання школярів.— Тернопіль: Збруч, 2000.