«Методики розвитку фізичних якостей у дітей з інтелектуальними порушеннями»

Про матеріал

Створення оптимальних умов для життєдіяльності, відновлення втраченого контакту з оточуючим світом, успішного лікування, корекції та наступної психолого-педагогічної і фізичної реабілітації, соціально-трудової адаптації та інтеграції осіб з обмеженими можливостями, особливо дітей належить до першочергових державних завдань.

Перегляд файлу

РЕФЕРАТ

з дисципліни: «Теорія і методика адаптивної фізичної культури»

на тему:

«Методики розвитку фізичних якостей у дітей з інтелектуальними порушеннями»

Виконав:

Берестюк М. В.

Національна шкала ______________________________________

Кількість балів: __________ Оцінка: ECTS __________________

Полтава – 2022

ЗМІСТ

ВСТУП......................................................................................................		3
РОЗДІЛ 1.	ХАРАКТЕРИСТИКА ДІТЕЙ З ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИМИ ПОРУШЕННЯМИ.............................................……….…….	6
1.1.	Визначення основних понять................………….………....	6
1.2.	Особливості психічного розвитку дітей…..........……….....	8
1.3.	Особливості фізичного розвитку...........................................	10
РОЗДІЛ 2.	ОСОБЛИВОСТІ МЕТОДИКИ ПРОВЕДЕННЯ ЗАНЯТЬ....	21
2.1.	Засоби адаптивної фізичної культури ……….………..........	21
2.2.	Організація і зміст занять ...........................................………	24
2.3.	Контроль за корекцією порушень..........................................	30
ВИСНОВКИ.......................................................................................................		36
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.........................................................		38

ВСТУП

Актуальність теми. Створення оптимальних умов для життєдіяльності, відновлення втраченого контакту з оточуючим світом, успішного лікування, корекції та наступної психолого-педагогічної і фізичної реабілітації, соціально-трудової адаптації та інтеграції осіб з обмеженими можливостями, особливо дітей належить до першочергових державних завдань. Одним з перших нормативних документів, в якому йдеться про покращення галузі фізичної культури та спорту для осіб з обмеженими можливостями, – затверджена Указом Президента України Цільова комплексна програма „Фізичне виховання – здоров’я нації”. У проекті зазначено важливість науково-методичного та інформаційного забезпечення фізкультурно-спортивної і реабілітаційної діяльності осіб з обмеженими можливостями.

Фізична культура є одним з основних шляхів корекції порушень фізичного розвитку, рухової підготовленості, психомоторики, вольових якостей осіб з обмеженими можливостями, виховання рухової грамотності та залучення їх до трудової діяльності, самообслуговування, соціальної адаптації.

Останнім часом активно формується ідеологія адаптивної фізичної культури як самостійного наукового напряму, основною метою якої є формування життєво та професійно важливих умінь та навичок, розвиток і вдосконалення фізичних та психологічних якостей осіб з обмеженими можливостями.

Адаптивна фізична культура (АФК) покликана за допомогою раціонально організованої рухової активності як природного стимулу життєдіяльності, використовуючи функції, які збереглися, залишкове здоров’я, природні фізичні ресурси та духовні сили осіб з обмеженими можливостями, максимально наблизити психофізичні можливості та особливості організму до вимог суспільства [5].

В останні роки в системі спеціальної освіти стали з'являтися ті діти, які вважалися раніше нездібних і містилися в установи соціального захисту населення. Лише з моменту вступу в силу Закону «Про освіту» (1992) починають відкриватися спеціальні класи для дітей з інтелектуальними порушеннями (F71 - помірна розумова відсталість, F72 - важка розумова відсталість по Медичної класифікації хвороб і причин смерті (МКХ) 10 го перегляду), крім того, вони продовжують отримувати допомогу в будинках-інтернатах для дітей-інвалідів. Діти з порушеннями інтелектуального розвитку не тільки страждають вираженим зниженням інтелектуальних функцій, але багато в чому проведення корекційної роботи з ними ускладнюється наявністю у них важких рухових порушень.

Незважаючи на те, що останнім часом стала з'являтися навчальна і методична література, присвячена даній категорії дітей, як правило, вона стосується загальноосвітніх предметів і практично немає робіт, присвячених фізичному розвитку, особливо занять лікувальною фізичною культурою.

Програма з лікувальної фізичної культури та отримані в результаті її застосування дані можуть бути використані педагогами в практичній роботі з дітьми з інтелектуальним порушенням в різних видах установ.

На сьогоднішній день практично повністю відсутні підручники і навчальні посібники з курсу «Лікувальна фізична культура» для студентів і педагогів, крім розробок А. А. Дмитрієва [1, 2, 3] і Л. В. Шапкова [4].

Об’єкт дослідження: інтелектуальні порушення у дітей.

Предмет дослідження: методики розвитку фізичних якостей у дітей з інтелектуальними порушеннями.

Метою дослідження є поглиблене вивчення механізмів повноцінного відновлення функціональних можливостей різних систем організму і опорно-рухового апарату засобами фізичної культури, масажу, фізіотерапії та природних факторів.

У відповідності з метою вирішувались наступні завдання:

1. Проаналізувати психолого – педагогічну літературу з питання інтелектуальних порушень дітей.

2. Провести дослідження особливостей поведінки з порушеннями інтелектуального розвитку.

3. Окреслити основні методики розвитку фізичних якостей у дітей з інтелектуальними порушеннями.

Методи дослідження: узагальнення, класифікація, систематизація наукової літератури з проблеми інтелектуальних порушень, досвід науковців (аналіз публікацій)

Таким чином, питання психолого-педагогічного супроводу осіб з інтелектуальними порушеннями є маловивченими і носять дискусійний характер. Виявляється невідповідність вимог до завдань сучасної практики навчання цих дітей і наявним навчальним і програмно-методичним забезпеченням цього процесу. Потрібно проведення роботи зі створення «умов, що забезпечують зміну організації педагогічного процесу оновлення змісту і розробки нових спеціальних методів і прийомів навчання, створення системи додаткової підготовки педагогічних кадрів, яка передбачає формування професійних якостей учителя, здатного адекватно розуміти і об'єктивно враховувати обмежені можливості і особливі освітні потреби» дітей з помірною та важкою розумовою відсталістю [5].

РОЗДІЛ І ХАРАКТЕРИСТИКА ДІТЕЙ З ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИМИ ПОРУШЕННЯМИ

Визначення основних понять

З усіх порушень здоров’я людини інтелектуальні порушення є самими розповсюдженими. У світі нараховується більш як 300 млн осіб з порушеннями інтелектуального розвитку. У 1915 році німецький психіатр Є Крепелін назвав вроджене слабоумство олігофренією (від грецьк. „oligos” – мало, “phren” – розум). В англомовній літературі цьому терміну відповідає „mental retardation” – „відставання в інтелектуальному розвитку”. Вживаються й інші терміни: „психічна втома”, „психічний дефіцит”, „психічна субнормальність”, „розумова недостатність”, „розумовий дефіцит”. Із етичних міркувань до даної категорії дітей використовуються визначення: „особливі”, „проблемні”, „з особливими потребами”.

Під терміном „інтелектуальні порушення” розуміють стійке, виражене порушення пізнавальної діяльності внаслідок дифузного органічного ураження ЦНС.

Етіологія:

Ендогенні фактори: Спадковість (біля 1500 нервових і психічних захворювань, в тому числі РВ пов’язані з генетичними мутаціями, 300 – з хромосомними мутаціями).

2. Алкоголізм і наркоманія – продукти розпаду (токсини) отруюють розвиваючийся плід завдяки спільній системі кровообігу матері і плода.

Екзогенні фактори: 1. Внутрішньоутробні інфекції (вірус краснухи, епідемічного паротиту в перші 12 тижнів вагітності, на більш пізніх термінах вагітності внутрішньоутробні інфекції можуть призвести до зараження плода і виникнення у нього внутрішньоутробних енцефалітів).

2. Алкоголізм і наркоманія тривалий прийом цих речовин викликає незворотні патологічні зміни в генетичному апараті батьків і є причиною хромосомних і ендокринних захворювань дитини.

3. Хронічні інфекційні хвороби, захворювання ССС, нирок, печінки, порушення обміну речовин у матері, вплив рентгенівського опромінення на статеві клітини матері і сам плід.

У відповідності до міжнародної класифікації хвороб, інтелектуальні порушення включають 4 ступені важкості: легку, помірну, важку і глибоку.

Категорія дітей з легким ступенем інтелектуальних порушень складає 70-80% від загальної кількості. Вони відстають в розвитку від нормально розвиваючихся дітей, пізніше починають ходити, говорити, оволодівати навичками самообслуговування. Ці діти неспритні, фізично слабкі, часто хворіють. Вони мало цікавляться навколишнім світом: не досліджують предмети, не проявляють цікавості до процесів і явищ, що виникають в природі. Наприкінці дошкільного віку їх активний словник бідний, фрази односкладні, діти не можуть передати елементарний зміст. Пасивний словник також значно менше по об’єму. Вони не розуміють конструкцій з запереченням, інструкцій, які складаються з 3-4 слів, навіть у шкільному віці їм тяжко підтримувати розмову, так як вони не завжди розуміють питання співрозмовника.

Незважаючи на труднощі формування уявлень і засвоєння знань і навичок, затримку в розвитку різних видів діяльності, діти з незначними інтелектуальними порушеннями мають можливості для розвитку. У них збережено конкретне мислення, вони здатні орієнтуватися в практичних ситуаціях, у більшості емоційно-вольова сфера збережена, ніж пізнавальна, вони охоче включаються в трудову діяльність. Таким чином, інтелектуальні порушення – це така атипія розвитку, при якій страждає не тільки інтелект, але й емоції, воля, поведінка, фізичний розвиток.

Більшість юнаків і дівчат з незначним ступенем інтелектуальних порушень до моменту випуску зі школи за своїми психологічними і клінічними проявами мало чим відрізняються від нормотипових дітей. Вони добре працевлаштовуються, вливаються в колективи, створюють сім’ї, мають дітей.

Особливості психічного розвитку дітей

Стійке порушення пізнавальної діяльності виражається в відсутності потреби в знаннях, невмінні аналізувати і узагальнювати, проводити порівняння, знаходити схожість, оцінювати себе і свою роботу.
Сприйняття характеризується сповільненим темпом і об’ємом, тому формування знань, засвоєння рухових навичок вимагає більше часу.
Мовна діяльність розвинута недостатньо, страждають усі її сторони: граматична, фонетична, лексична.
Пам’ять характеризується слабким розвитком і низьким рівнем запам’ятовування, збереження і відтворення. Тому кожна фізична вправа, речитатив, вказівка вимагають багатократного повторення, причому запам’ятовуються яскраві, емоційні переживання, що викликають інтерес.
Увага характеризується малою стійкістю, труднощами перерозподілу, сповільненістю переключення. Діти не можуть довго зосереджуватися на 1 об’єкті, швидко відволікаються. Це проявляється в тому, що при виконанні будь-яких труднощів вони намагаються їх уникнути і переключитися на щось інше.
Суттєво страждають вольові процеси. Діти вкрай безініціативні, не вміють самостійно керувати своєю діяльністю. Не вміють протистояти волі іншої людини.
Емоційна сфера має також ряд особливостей: нестійкість емоцій, нестабільність почуттів, труднощі в розумінні міміки, недорозвиток навичок ігрової діяльності, такі діти з задоволенням грають в знайомі ігри і з труднощами засвоюють нові.

Для дітей з інтелектуальними порушеннями розвитку характерним є занижена самооцінка – низький рівень навичок спілкування, затримка вербального розвитку, пасивність, підвищена підпорядкованість, відсутність ініціативи, агресивність, деструктивна поведінка.

Діти з інтелектуальними порушеннями відстають в фізичному розвитку. Ступінь пристосування до фізичних навантажень залежить не тільки від ураження ЦНС, але й є наслідком вимушеної гіпокінезії, викликаючи ланцюжок негативних реакцій організму: послаблюється опір до простудних і інфекційних захворювань, створюються передумови для формування слабкого малотренованого серця. Гіпокінезія часто призводить до надлишкової ваги і ще більше знижує рухову активність. У дітей з інтелектуальними порушеннями відмічають швидке виснаження нервової системи, особливо при монотонній роботі, наростаючу втому, зниження працездатності, меншу витривалість. У багатьох школярів зустрічаються порушення ССС, дихальної, ендокринної систем, внутрішніх органів, зору, слуху, вроджені структурні аномалії, готичне піднебіння, вроджений вивих стегна, а також множинні поєднані дефекти. Серед вторинних дефектів ОРА відмічають деформацію стопи, порушення постави (сколіоз, кіфосколіоз), диспропорцію тілобудови, функціональну недостатність черевного пресу, порізи, кривошию.

Встановлено, що основним порушенням рухової сфери дітей з інтелектуальними порушеннями є розлад координації рухів. І прості, і складні рухи викликають у дітей утруднення: в одному випадку потрібно точно виконати будь-який рух або позу, в іншому – зорово відміряти відстань і попасти в потрібну ціль, в третьому – розміряти і виконати стрибок, в четвертому – точно відтворити заданий ритм руху. Координаційні здібності регулюються тими біологічними і психічними функціями, які у дітей з порушенням інтелекту мають дефектну основу (чим важче порушення, тим грубіша помилка в координації.

Таким чином, не дивлячись на те, що інтелектуальні порушення – явище незворотне, це не означає, що вона не піддається корекції.

1.3. Особливості фізичного розвитку

Тяжкість інтелектуального дефекту, супутні захворювання, вторинні порушення, особливості психічної і емоційно-вольової сфери дітей впливають на фізичний розвиток, рухові здібності, здатність до навчання і пристосовність до фізичного навантаження дітей.

У дітей з помірним та важким ступенем інтелектуальних порушень виявляється порушення фізичного розвитку у вигляді аномалії будови черепа (мікроцефалія, гідроцефалія, атипові форми черепа), кінцівок, кистей, пальців, шкіри, внутрішніх органів, геніталій, зубів, обличчя, очей, вух [21, 29, 39].

«Зі збільшенням тяжкості інтелектуального розладу підвищується ймовірність ускладнюють факторів: судомного синдрому, проявів дитячого церебрального паралічу, порушень в системі окремих аналізаторів і ін.», Що свідчить про органічне пошкодження мозку 123, с. 171]. У дітей з помірним та важким ступенем інтелектуального дефекту часто зустрічаються нейро- динамічні розлади у вигляді гіпердинамічного синдрому, розлади поведінки у вигляді психопатоподібного синдрому. Виявляється вкрай різноманітна залишкова розсіяна неврологічна симптоматика, частіше з переважанням правобічної. Нерідко відзначається ряд неврологічних симптомів, що вказують на порушення нормальної діяльності підкіркових вузлів. У частини дітей з'являються епілептичні припадки, рідше неврози і психози. Однак, через порушення мовного розвитку дітей, виявлення психіатричної патології утруднене і залежить від слів близьких людей.

Серед вторинних порушень в опорно-руховому апараті відзначаються деформація стопи, порушення постави (сколіози, кіфосколіози, кіфози, лордоз), диспропорції статури, функціональна недостатність черевного преса, парези, кривошия. За даними Л. В. Шапкова, дрібні диспластичні ознаки зустрічаються у 40% школярів з інтелектуальними порушеннями[4].

У 90-100% дітей з важким ступенем інтелектуальних порушень навіть при відсутності синкінезій, гіперкінезій, паралічів і парезів відзначається моторна недостатність [21, 24, 25]. М. С. Певзнер, Г. Є. Сухарєва та інші вказують на пряму залежність тяжкості рухових розладів від тяжкості ураження центральної нервової системи [19, 42]. Ці діти пізно починають тримати голову, сидіти, стояти, їх руху уповільнені, незграбні. Недорозвинення рухової сфери проявляється в недостатній диференційованості статичних і локомоторних функцій, порушеннях координації, точності і темпу довільних рухів. Вони не можуть виконати дії, що вимагають перемикання рухів або швидкої зміни поз. Крім того, для них характерні також різні рухові стереотипії [43]. Залежно від того, який процес - збудження або гальмування - у цих дітей переважає, у них відзначається або підвищена рухливість з нецілеспрямованими, некоординованими рухами, що носять безладний характер, або, навпаки, сповільненість рухів, ніяковість, одноманітність [44].

Специфічні особливості моторики обумовлені перш за все недоліками вищих рівнів регуляції. Це породжує низьку ефективність операційних процесів всіх видів діяльності і проявляється в несформованості тонких диференційованих рухів, погану координацію складних рухових актів, низькою навченості рухам, відсталості сформованих навичок, недоліки доцільного побудови рухів, труднощі при виконанні або зміні рухів за словесною інструкцією.

Не тільки ураження центральної нервової системи (ЦНС) впливає на ступінь відставання у фізичному розвитку розумово відсталих дітей і пристосування до фізичного навантаження. Порушення є наслідком вимушеної гіпокінезії. Відсутність або обмеження рухової активності гальмує природний розвиток дитини, викликаючи ланцюг негативних реакцій організму: послаблюється опірність до простудних та інфекційних захворювань, створюються передумови для формування слабкого малотренованого серця.

У разі найбільш виражених порушень моторного розвитку утруднено, а іноді і неможливо формування навичок самообслуговування. Проте більшою мірою, як правило, ускладнені тонкі диференційовані рухи рук і пальців. Дітям з помірним та важким ступенем інтелектуальних порушень цілком доступні найбільш широкі координовані рухи, що необхідно використовувати при прищепленні їм трудових навичок.

Е. С. Черник стверджує, що рівень розвитку фізичних якостей знаходиться в прямій залежності від інтелектуального дефекту. Так, в розвитку витривалості діти з легким ступенем інтелектуальних порушень поступаються здоровим одноліткам на 11%, з помірним - на 27%, з важким - близько 40%. Приблизно такі ж дані отримані і в розвитку м'язової сили, хоча школярі з високим рівнем фізичного розвитку за силою можуть не поступатися здоровим підліткам того ж віку [45].

У дітей з інтелектуальними порушеннями спостерігається значне відставання в розвитку швидкісно-силових якостей, особливо в часі рухової реакції. М. Н. Фортунатов і Б. В. Сермеев пояснюють цей факт запізненням становлення рухового аналізатора, розвиток якого закінчується до 15-16 років, т. Е. Пізніше на два роки, ніж у дітей з нормативний розвитком [46]. Е. П. Бебріш встановив, що відставання швидкісних якостей становить 6-7 років, і пояснює це низькою рухливістю нервових процесів. У той же час автор зазначає, що діти з інтелектуальними порушеннями, систематично займалися плаванням, в швидкісних якостях відстають від дітей масових шкіл того ж віку всього на 1-2 роки | 47 |.

Розвиток сили, швидкості, витривалості, на думку Є. С. Чернік, підпорядковується загальним закономірностям вікового розвитку, але у школярів з інтелектуальними порушеннями темп їх розвитку нижче і сенситивні періоди наступають пізніше на 2-3 роки [45].

Автори вказують, що основним порушенням рухової сфери дітей з інтелектуальними порушеннями є розлад координації рухів [48,49, 50, 51, 52].

Будь-яка вправа з використанням диференційованих дій вимагає узгодженого, послідовного і одночасного поєднання рухів ланок тіла в просторі і часі, визначеного зусилля, траєкторії, амплітуди, ритму та інших характеристик руху. Внаслідок ураження інтелекту у дітей порушено просторове сприйняття і кінестетичне відчуття. Це провокує труднощі у виконанні вправ «по показу» або «за оповіданням». Тому при копіюванні вправ на занятті, дітям необхідно дати інструкцію, спрямовану на різні способи сприйняття. Проте у дітей з інтелектуальними порушеннями також є сенситивні періоди розвитку координаційних здібностей.

У масовому обстеженні та тестуванні учнів спеціальних (корекційних) освітніх установ І. Ю. Горська встановила достовірні відставання абсолютних показників всіх видів координаційних здібностей школярів 8-15 років з інтелектуальними порушеннями від учнів масових шкіл (табл. 2). Більшість сенситивних періодів розвитку координаційних здібностей падає на віковий діапазон 9-12 років | 53 |.

Таблиця 1

Сенситивні періоди розвитку координаційних здібностей у дітей з розумовою відсталістю у віці 8 – 15 років (Горская І.Ю., 2001)

Координаційні здібності	Дівчата	Хлопці
Диференціювання просторових параметрів руху	11-12 років	10-11 років
Диференціювання силових параметрів руху	8-10 і 11-12 років	8-10 і 13-14 років
Реагуюча здатність (зорово-моторна реакція)	10-12 років	10-12 років
Максимальна частота рухів	13 років	14 років
Збереження рівноваги	9-10 років	10-11 років
Орієнтування в просторі	10-11 і 13-14 років	9-10 і 13-14 років
Кінестетична здатність (точність відтворення заданої амплітуди рухів)	10-11 років	оків

Розроблено кілька класифікацій порушень фізичного розвитку та рухових здібностей дітей з інтелектуальними порушеннями.

1. У 1960-і рр. український вчений II. А. Козленко запропонував класифікацію фізичного розвитку і особливостей рухів молодших школярів з інтелектуальними порушеннями[1].

Фізичний розвиток учнів визначається на основі антропометричних вимірювань, крім того, враховуються дані клінічного обстеження, анамнезів і висновків психолого медико-педагогічних комісій.

Дані анамнезів показують, що у більшості учнів спеціальної (корекційної) загальноосвітньої школи в ранньому віці відставало розвиток статичних і рухових функцій: вони пізно почали тримати голову, сидіти, брати в руки предмети, ходити.

В учнів молодших класів найбільш часто відзначаються деформації хребта (сколіози, кіфосколіози, кіфози, лордоз), патологічна форма грудної клітини, плоскостопість, функціональна недостатність черевного преса (опуклий або відвислий живіт). У багатьох дітей відзначаються недоліки в діяльності серцево-судинної системи, а також поверхневе, часте, аритмичное дихання.

За фізичним розвитком учні спеціальної (корекційної) загальноосвітньої школи VIII виду діляться на чотири групи.

До групи середнього гармонійного розвитку належать діти з середніми, вище середнього, нижче середнього і високими показниками зростання при середніх і вище середніх показниках ваги і окружності грудної клітини (при відсутності у дитини відхилень у будові тіла і стан здоров'я).

Групу надмірного негармонійного розвитку складають діти, у яких при тих же показниках зростання, що і в попередній групі, перевищені показники ваги і окружності грудної клітини (або тільки один з них).

До групи нижче середнього фізичного розвитку відносять дітей середнього, вище середнього і високого зросту при недостатній вазі і окружності грудної клітини.

До групи поганого фізичного розвитку входять діти:

а) мають високі, вище середнього і середні показники росту при різкому відставанні ваги і / або окружності грудної клітки;

б) у яких ті ж показники в межах нижче середнього;

в) з низькими показниками зростання, із середніми або зниженими показниками ваги і / або окружності грудної клітки;

г) з порушеннями статури.

Оцінка фізичного розвитку учнів 9- і 10-річного віку за таблицями, побудованим за шкалою регресії, показала, що 45% дітей мають поганий фізичний розвиток, розвиток нижче середнього - 23, надмірне, негармонійне - 7, середній гармонійний розвиток - 25%.

Наведені дані свідчать, що у багатьох учнів молодших класів порушено фізичний розвиток, що впливає на розумову і фізичну працездатність цих дітей.

Особливості моторики учнів вивчалися при заняттях листом, на уроках праці і в побуті.

У багатьох учнів молодших класів (55%) порушена локомоция ходьби. Так, у загальмованих дітей хода, як і всі їх руху, млява і повільна. При ходьбі вони повільно пересувають ноги, тягнуть їх по підлозі, руками роблять ледве помітні руху. Збудливі діти при ходьбі переставляють ноги різким ривком, при цьому роблять різкий помах рукою і смикають вперед тулуб і голову, змінюють амплітуду і швидкість рухів ніг і рук, посмикують плечима, повертають голову.

При бігу у цих учнів проявляються ті ж недоліки, що і при ходьбі. Крім цього є діти, у яких під час бігу відзначаються і інші відхилення: недостатня узгодженість рухів ніг і рук, нерівномірність рухів рук по амплітуді і напряму, надмірне розгойдування тулуба, скутість всього тіла.

Спостереження за рухами дітей при одяганні і взуванні показують, що багато хто з них не можуть правильно організувати рухові дії. Перш за все впадає в очі, що учні не вміють прийняти зручну робочу позу, ніяково володіють руками і погано забезпечують їх взаємодію.

36% школярів з працею виконують дії, пов'язані з ізольованими рухами пальців рук (застібання ґудзиків, за шнурування черевик, зав'язування поясу, бантів). Замість активних маніпуляцій діти виробляють руху переважно всією кистю. При цьому виявляються підвищена напруга м'язів рук і погана координація русі.

У одних дітей рухові акти бідні, повільні і мляві. Інші діти, навпаки, відрізняються безглуздою метушливістю, наявністю зайвих, що не відносяться до справи рухів.

У багатьох учнів в процесі письма виявляються порушення просторової регуляції, повільний темп, надмірне напруження друкарській руки і недостатні руху кисті. Ці діти міцно стискають ручку пальцями, погано дозують зусилля натиску, накреслення літер здійснюється в основному за рахунок рухів передпліччя і плеча. Найбільш грубі порушення рухів в процесі письма спостерігаються в учнів з парезом рук.

Спостереження на уроках праці показують, що більшість дітей незграбні і невпевнені в своїх рухах, недостатньо маніпулюють пальцями, а діють всією кистю руки.

В результаті дослідження в учнів було виявлено два види рухових порушень пальців рук.

Перший проявляється в тому, що одні діти взагалі не можуть виконати диференційовані активні рухи пальцями. В основному це діти з парезами рук. Інші - це ті, які, мабуть, мали стерті парези рук, хоча про це і не вказувалося в клінічних обстеженнях. Загальна ознака для всіх учнів цієї групи - ускладненість активних маніпуляцій.

Другий вид недоліків при виконанні вправ для пальців проявляється в тому, що учні, які володіють активними ізольованими рухами пальців, не можуть здійснювати ці рухи одночасно двома руками або без зорового контролю. Причиною цього недоліку, мабуть, є недосконалість аналітико-синтетичної діяльності центральної нервової системи дітей з інтелектуальними порушеннями, а також відсутність у них практичного досвіду у виконанні дій, в яких довільна регуляція рухів пальців рук, здійснюється переважно на основі кінестетичних відчуттів.

Залежно від виду рухових порушень вибирають засоби і методи здійснення корекційної роботи.

Виправлення рухових недоліків другого виду пов'язано з вдосконаленням довільної регуляції рухів, застосуванням вправ, які сприяють вдосконаленню аналітико-синтетичних процесів, що забезпечують довільну регуляцію тонких рухів пальців рук.

До 5-9 класів рівень рухових можливостей учнів з інтелектуальними порушеннями підвищується, помітно згладжуються порушення рухів пальців, краще виконуються завдання за словесною інструкцією.

2. Системний виклад порушень рухової сфери розумово відсталих дітей представлено в класифікації порушень фізичного розвитку та рухових здібностей дітей-олігофрено розробленої А. А. Дмитрієвим [2, 3].

Порушення фізичного розвитку; відставання в масі тіла; ожиріння; відставання в довжині тіла; порушення постави; порушення стопи; порушення в розвитку грудної клітини; знижена життєва ємкість легень; знижена окружність важкою клітини; аномалії черепа; аномалії лицьового скелета; дисплазії.

Порушення в розвитку основних рухів: неточність рухів в просторі; неточність рухів у часі; невміння виконувати ритмічні рухи; низький рівень диференціювання м'язових зусиль; низький рівень розвитку функції рівноваги; дискоординація рухів.

Порушення при ходьбі: сутулість; дискоординація рухів рук і ніг; човгання ногами; волочіння ніг по підлозі; неритмічність рухів; постійні відхилення від шляху по прямій; неоднакова довжина кроків; неоднакові амплітуди при помахах руками, шкарпетки ніг звернені всередину; шкарпетки ніг звернені назовні; млявість; вертикальні рухи тулубом; постійні відхилення тулуба від вертикальної осі. До порушень слід віднести і ходьбу на прямих або напівзігнутих ногах, перевалюючись, а також опущену при ходьбі вниз або нахилену набік голову.

Порушення рухів при бігу: надмірний нахил тулуба вперед, надмірне напруження рук; дрібні кроки; неритмічність; надмірний нахил голови вперед; мала амплітуда в рухах рук; притискання рук до тулуба; зайвий розворот стоп назовні, звернення стоп шкарпетками один до одного; розгойдування тулуба в ворони; дискоординація рухів рук і ніг, млявість рухів. Сюди ж відносяться біг на майже прямих ногах і біг на напівзігнутих ногах.

У стрибках спостерігаються такі порушення: в стрибках з місця поштовхом двома ногами відштовхування проводиться однією ногою; дискоординація рухів рук і ніг при відштовхуванні і в польоті; слабке фінальне зусилля; невміння приземлятися; слабкий помах руками; вправа виконується з низького присідаючи; поштовх виконується майже прямими ногами; в стрибках в довжину і висоту з розбігу: невміння підібрати точне місце відштовхування; слабке фінальне зусилля; дискоординація русі рук і ніг в польоті; невміння приземлятися; відштовхування прямою ногою.

При виконанні метань зустрічаються такі порушення: напруженість, скутість тулуба; квапливість; неправильний замах; несвоєчасне випуск метану предмета з рук; млявість; слабкість фінального зусилля; дискоординація рухів рук; ніг і тулуба при кидку. Метання виробляються на прямих ногах або прямими руками.

Порушення в розвитку основних рухових здібностей: відставання від норми в показниках сили основних м'язових груп тулуба (рук, ніг, живота, спини); швидкості рухів; витривалості динамічного характеру; швидкісно-силових якостей; гнучкості і рухливості в суглобах.

Для практичного використання цієї класифікації в педагогічних цілях, на її основі систематизовані фізичні вправи, що сприяють виправленню виявлених рухових недоліків.

3. Для дітей з помірним та важким ступенем інтелектуальних порушень розроблена класифікація з урахуванням фізичних можливостей, віку, стану здоров'я, підготовленості для використання при підборі ігор, фізичних вправ, їх дозування. Відповідно до цього всіх дітей по їх можливостям умовно можна розділити на чотири рівні [8].

1 рівень . Діти з важким ступенем інтелектуальних порушень, яким постійно потрібна допомога.

Учитель на уроках фізичної культури і ЛФК вирішує наступні завдання: розвиток рухів, налагодження контакту, розвиток сприйняття і орієнтування в просторі. Основою занять є повсякденні руху.

2 рівень . Учні з важкими опорно-руховими порушеннями і з обмеженими можливостями сприйняття, уваги, мислення.

На заняттях виробляються такі форми руху і поведінки, які є передумовою для діяльності (часткове самообслуговування, пересування). На цьому ступені разом з педагогами, які працюють в класах, вже можна розвивати прикладні рухові навички (користуватися столовими приборами, спілкуватися за допомогою підтримуючої комунікації).

3 рівень . Учні з незначним ураженням опорно-рухового апарату.

Перед учителем фізичної культури і ЛФК стоїть завдання максимально розширювати рухові можливості дітей, вчити звертатися з простим спортивним інвентарем (кеглі, м'ячі різного діаметру і т. д.). Дітей необхідно вчити налагоджувати відносини з партнерами в групі, керувати емоціями, приймати правила гри, дотримуватися їх, брати на себе відповідальність. На цьому ступені розширюються можливості для формування прикладних рухових навичок, які в майбутньому знайдуть застосування в житті (ходьба на лижах, велосипедна підготовка, ближній туризм, плавання і т. Д.).

4 рівень . Учні, які не мають поразок опорно-рухового апарату, які можуть виконувати багато видів діяльності.

На цьому рівні повинні постійно поліпшуватися фізичні якості (сила, швидкість, координація, витривалість, гнучкість). Фізичні вправи допомагають удосконалювати емоційну сферу, крім того, спортивні заходи створюють передумови для інтеграції в суспільство (інтеграційні спортивні групи, спортивні табори). Необхідно також враховувати схильність учнів до того чи іншого виду діяльності.

Проте порушення рухової сфери у дітей з інтелектуальними порушеннями піддаються корекції. Передумовами оволодіння дітьми різноманітними руховими вміннями, ігровими діями, для розвитку фізичних якостей і здібностей, необхідних в життєдіяльності дитини на уроках лікувальної фізичної культури є поступовість і доступність дидактичного матеріалу.

Розділ ІІ Особливості методики проведення занять

2.1. Засоби адаптивної фізичної культури

Засобами адаптивної фізичної культури є фізичні вправи, сили природи і гігієнічні фактори.

Фізичні вправи можна об’єднати в наступні групи:

1. Вправи, пов’язані з пересуванням тіла в просторі: ходьба, стрибки, повзання, плавання, катання на лижах і т. д.

2. Загальнорозвиваючі вправи:

а) Без предметів;

б) З предметами (прапорцями, гімнастичними палицями, обручами, малими і великими м’ячами, стрічками та інші);

в) На снарядах (гімнастичній стінці, лавиці, драбині, тренажерах).

3. Вправи на розвиток сили, швидкості, гнучкості, витривалості, спритності.

4. Вправи на розвиток та корекцію координаційних здібностей: взаємодія рухів рук, ніг, голови, тулуба; взаємодія рухів з диханням, орієнтуванням у просторі, рівноваги, диференціювання зусиль, часу та простору, ритмічності рухів, розслаблення.

5. Вправи на корекцію постави, склепіння стопи, статури, зміцнення спинних м’язів, черева, рук та плечового поясу, ніг.

6. Вправи лікувальної та профілактичної дії: відновлення функцій паретичних м’язів, опороздатності, рухливості в суглобах, профілактика відхилень зору.

7. Вправи на розвиток дрібної моторики кистей та пальців рук.

8. Художньо – музичні вправи: ритміка, танець, елементи хореографії та ритмопластики.

9. Вправи з речитативами, віршами, загадками, рахунком і т. п., активізуючи пізнавальну діяльність.

До сил природи відносять купання, плавання, ходьба по доріжці, траві, піску, прогулянки на лижах, лодці, рухливі та спортивні ігри на відкритих майданчиках.

Гігієнічні фактори – правила і норми особистої гігієни, режим дня, та інше. Дітям з РВ, що мають грубі порушення моторики у вигляді парезів та паралічів, а також, які часто хворіють пневмонією, бронхітом, необхідно загартовування, спочатку місцеве – обтирання рук, ніг, а потім загальне – обливання теплою водою з поступовим зниженням температури. Педагогам, вихователям, медичним працівникам слід уважно спостерігати за реакцією дітей на ці процедури – поведінкою, сном, апетитом.

Виховання і навчання дітей з інтелектуальною недостатністю проводять за допомогою наступних методів:

Методи формування знань – зміцнення знань про будову тіла та його частин:

Голова – обличчя, потилиця, лоб, підборіддя, шия;
Тулуб – спина, грудь, живіт, бік;
Руки – плече, лікоть, кисть, пальці;
Ноги – стегно, коліно, стопа, п’ятка, носок, пальці.

Знання про просторову орієнтацію в спортивному залі, на стадіоні, вдома;

Назви спортінвентарю і обладнання: м’ячі, кеглі, обручі, канат та ін. Знання про вихідні положення (стоячи, основна стійка, ноги на ширині плечей, лежачи (на боку, на животі, на спині), сидячи (на підлозі, на лавиці), положення рук, інше.

Методи навчання руховим діям – поступове засвоєння основних частин вправи, що пов’язано з нездатністю засвоювати складно координаційні рухи, а також деякі складні по структурі вправи припускають вивчення окремих фаз рухів з наступним їх засвоєнням, наприклад плавання.

Методи розвитку фізичних здібностей різні фізичні вправи для розвитку сили, швидкості, гнучкості, координації.

Методи виховання особистості – основними факторами виховання дитини з інтелектуальними порушеннями є виховне середовище, виховна діяльність (залучення дитини в різні види діяльності), розуміння дитиною себе в реальному житті (формування власної самооцінки).

Методи організації взаємодії педагога і тих, хто займається: індивідуальні заняття, індивідуально-групові (2-3 до 6-8 осіб), малогрупові.

Методи психічного регулювання для дітей з інтелектуальними порушеннями характерні розсіяність уваги, в’ялість мислення, низький рівень уяви і фантазії, схильність до штампів і стереотипів. Ці особливості психіки переносяться і на фізичну діяльність. Діти приходять на заняття ФВ з різним настроєм: частіше пасивним і неініціативним, рідше – агресивним і конфліктним. Для оптимізації стану є різні прийоми психічного регулювання: доброзичливий стиль спілкування, , позитивна мотивація, адекватність методів і методичних прийомів, примирливий акт у випадку конфліктів, методи навіювання (це стосується зняття страху, тривоги, стресу), використання музики, ігрові методи організації занять, театралізовані форми занять (казкотерапія, сюжетно-рольові ігри).

Порушення ходьби є індивідуальними і мають різні форми вираженості, але типовими є: голова опущена донизу, шаркаючи хода, стопи розвернуті носками всередину або назовні, ноги дещо зігнуті в кульшових суглобах, рухи рук і ніг неспівдружні, рухи неритмічні. У деяких дітей відмічають бокові розгойдування тулуба. В процесі навчання особливу увагу у дітей з інтелектуальними порушеннями слід приділити правильній поставі: постановці голови, плечей, рухам рук, розгинанню ніг в момент відштовхування. В молодших класах виконується ходьба по прямій зі зміною напряму, швидкості, переступанню через предмети, з прискоренням. Навантаження збільшують поступово з класу в клас.

2.2. Організація і зміст занять

Заняття з АФК призначені для дітей з грубими порушеннями фізичного розвитку і моторики. Найбільш доцільним слід вважати зарахування в групи для корекційних занять з АФК дітей, що мають в порівнянні з основним складом класу грубіші порушення фізичного розвитку, це порушення постави, стопи, окружності грудної клітки, рухливості суглобів, а також недоліки моторики - слабкість м'язових груп, порушення координації рухів, точності м'язових зусиль і ін.

Комплектування груп проводиться на початку навчального року на підставі висновку лікаря лікарсько-фізкультурного диспансеру (відділення, кабінету), який обслуговує територію, на якій розташована школа.

Індивідуальні заняття проводяться з дітьми, які отримують освіту вдома, мають поєднані порушення. Взаємодія з однією людиною дозволяє індивідуалізувати зміст, методи, прийоми лікувально-відновлювальних та корекційно-компенсаторних заходів, оперативно контролювати стан дитини. При цьому треба відзначити, що дуже важливо організовувати не тільки індивідуальні заняття. Для соціалізації дітей і формуванні комунікативних навичок необхідно організовувати інші форми.

Індивідуально-групові заняття проводяться з групою від двох до шести чоловік, як правило, з приблизно однаковими вторинними порушеннями, наприклад постави. Такі заняття типові для корекційних занять. Особливість їх полягає в тому, що частина заняття (уроку) проводиться спільно, при цьому підбираються вправи доступні всім, інша частина складається в персональних завданнях кожному і виконанні їх йод керівництвом і контролем педагога. Така форма занять обумовлена різноманіттям дефектів і вимогами індивідуального підходу.

Мало групові заняття (2-3 людини) - найбільш поширений вид організованих занять урочної форми з лікувальної фізичної культури в спеціальних дитячих садах, школах, школах-інтернатах. Відносна однорідність групи дозволяє впорядкувати навчальний процес, вирішуючи загальні для всіх завдання, використовуючи єдині засоби і методи, створювати умови взаємодії, вербального та невербального спілкування, підвищувати педагогічну і моторну щільність уроку. Недоліком є обмежений індивідуальний підхід. Позитивні особливості таких занять в тому, що діти отримують достатньо спілкування з однолітками, а також вчаться навичкам взаємодії з іншими.

Групи рекомендується комплектувати за класами. З учнями 1-го класу слід проводити заняття але 20-25 хв. два рази на тиждень. З учнями інших класів заняття проводяться відповідно до загального навчального плану (45 хв.).

Зміст занять. На заняттях лікувальною фізкультурою використовуються загальнорозвиваючі і коригуючі вправи, рухливі ігри, прикладні вправи. Орієнтиром може слугувати програма але фізкультури для відповідного класу спеціальної школи. Основними видами занять є спеціальні вправи з метою виборчого корекційного впливу.

У групах дітей з деформаціями хребта (сколіози, кіфози, кіфосколіози) і іншими грубими порушеннями постави рекомендується застосовувати такі види спеціальних вправ і виконувати їх в різних положеннях. Вправи в положенні стоячи сприяють випрямляння хребта і розширенню грудної клітини. Наприклад, нахили і повороти тулуба в положенні «руки за голову»; вправи з гімнастичною палицею; вправи біля гімнастичної стінки (стоячи спиною до гімнастичної стінки на крок від неї, підняти руки вгору назад і взятися за рейку стінки, піднятися на носки прогнутися в верхній частині тулуба) і ін. Вправи для розвитку м'язів тулуба, які зміцнюють «м'язовий корсет», і вправи для збільшення рухливості хребта (нахили і повороти тулуба, різноманітні рухи руками, вправи з набивними м'ячами і ін.). З цією ж метою слід використовувати і вправи в балансуванні набивним м'ячем (вага до 1 кг) або з кубиком на голові в положенні стоячи, при ходьбі, виконуючи повороти, напівприсідання, присідання.

Вправи в положенні сидячи на гімнастичній лаві. Наприклад, з вихідного положення «сидячи на лавці, ноги витягнуті, ступні зафіксовані, руки вздовж тулуба (пізніше варіант - руки за голову)» нахилити тулуб назад, наблизити потилицю до підлоги. Поступово ускладнювати вправа поворотами тулуба вліво і вправо в положенні «нахил назад». Такі завдання вимагають, однак, суворої індивідуальної дозування.

Вправи стоячи на колінах і в положенні лежачи сприяють розвантаженню хребта. Стоячи на колінах, підняти ліву руку вгору-вперед, праву ногу вгору-назад, прогнутися; потім зробити те ж іншою рукою і ногою. Лежачи на спині, руки зігнуті в ліктях - підняти тулуб, спираючись на лікті, прогнути спину. Лежачи на животі, підняти голову вгору, розвести руки в сторони і звести лопатки, прогнутися і злегка підняти груди від статі.

Вправи в висі на гімнастичній стінці сприяють витягуванню хребта, збільшують його гнучкість і зміцнюють м'язи плечового пояса і тулуба. Застосовуються: вис спиною до стінки, почергове піднімання йог (зігнутих, прямих), піднімання двох ніг зігнутих, а потім прямих.

На заняттях з учнями , які мають грубі порушення моторики (згладжені парези, порушення просторової і тимчасової регуляції рухів і регуляції м'язових зусиль, недорозвинення рухів кистей і пальців рук і ін.), Застосовується поєднання вправ з урахуванням характеру порушень. При згладжених парезах робляться вправи, які сприятимуть розвитку елементарних рухів: вправи в згинанні і розгинанні, обертання, кругові рухи. Слід використовувати також складні вправи, що включають руху уражених м'язових груп. Результативними є вправи з предметами (малими, середніми і великими м'ячами, гімнастичними палицями, набивними м'ячами), спеціально підібрані ігри.

Вдосконалення регулювання напряму, амплітуди , швидкості м'язового зусилля рухів сприяють вправи, що вимагають точного дозування цих характеристик руху і при виконанні яких учням очевидна зв'язок між характером і результатом руху. Такими вправами є кидання і ловля м'ячів, метання в ціль, вправи на рівновагу, рухливі ігри «Стрибки по купинах», «Мисливці і качки», «М'яч - середньому» та ін.

Розвитку регуляції рухів сприяє також повторне виконання загальнорозвиваючих вправ з дотриманням однаковою амплітуди, напрямки, швидкості м'язового зусилля, а також виконання вправ зі зміною будь-якої з цих характеристик. Наприклад, вправу виконати в повільному, середньому і швидкому темпі; вільно або з м'язовою напругою; плавно або переривчасто; змінюючи амплітуду і напрямок. Така варіативність призводить до глибшого чуттєвого пізнання дітьми своїх рухів, а це підвищує чіткість їх регуляції.

З метою розвитку рухів кисті і пальців рук застосовуються вправи в стисканні і розжиманню кистей рук; одночасне стискання кисті в кулак на одній руці і розжимання на інший; то ж з розведенням і зведенням пальців; послідовне згинання пальців (вказівного, середнього, безіменного, мізинця) і розгинання в такому ж порядку (спочатку це вправа виконується правою рукою, потім лівою, а пізніше одночасно двома руками). Ефективно сприяють розвитку рухів кистей і пальців рук вправи з предметами (малими і середніми м'ячами, малими обручами, прапорцями). До того ж ці вправи удосконалюють взаємодію функцій рук і очей.

Методика занять. Корекційна вплив занять лікувальною фізкультурою залежить не тільки від підбору вправ, але і від методики їх застосування.

На першому занятті слід пояснити дітям значення цих занять для їх здоров'я і фізичного розвитку. Звернути увагу учнів на те, що їх успіхи залежать від сумлінного і правильного виконання вправ.

Структура заняття з лікувальної фізкультури має свої особливості. Тривалість заняття складає для дітей з помірною та важкою розумовою відсталістю становить 35- 40 хв. і має ту ж структуру, що і лікувальні заняття для дітей, що мають відхилення в стані постійного або тимчасового характеру. На заняттях потрібно робити 2-3 перерви по 1-2 хв. для відпочинку дітей. Відпочинок протікає більш ефективно в положенні сидячи або лежачи при розслаблених м'язах.

Вступна частина займає від 30 до 50 % часу уроку (15-17 хв.) І складається з загальнорозвиваючих і коригуючих раніше вивчених вправ. Рухи виконуються в повільному і середньому темпі, охоплюють основні групи м'язів. Закінчується дихальними вправами.

Основна частина передбачає вивчення нового матеріалу, ускладнення раніше засвоєних вправ. Вправи з напругою чергуються з вправами на дихання і розслаблення. Тривалість - 18-20 хв. В кінці цієї частини доцільно проводити спеціально підібрані ігри.

Заключна частина (5-6 хв.) Виконує завдання привести організм в спокійний стан, відновити дихання і частоту серцевих скорочень. Закінчується урок ходьбою, дихальними вправами, вправами на розслаблення м'язів.

Всі частини заняття пов'язані між собою.

У процесі проведення занять слід приділяти особливу увагу оволодінню дітьми правильними навичками дихання. З цією метою застосовуються дихальні вправи, а також вправи для вироблення вміння узгоджувати дихання з різними рухами руками, нахилами і поворотами тулуба при ходьбі і т. І.

З метою стимулювання пізнавальних процесів слід спонукати учнів аналізувати і порівнювати руху, точно регулювати їх у напрямку, швидкості, зусиллю, поєднувати виконання простих рухів по показу і словесному поясненню. Усвідомлене виконання вправ сприяє формуванню у дітей уміння планувати руху, здійснювати аналіз і корекцію їх виконання, давати кінцеву оцінку рухової дії.

Ефективність АФК багато в чому залежить від інтересу учнів до цих занять. Інтерес забезпечується поступово, привабливістю і різноманітністю вправ, правильної індивідуальної дозуванням фізичного навантаження. Необхідно своєчасно і тактовно надавати допомогу учням, вселяючи в них впевненість у власні сили і можливості, забезпечувати позитивний емоційний стан дітей під час занять, прояв ними вольових, розумових і фізичних зусиль. Позитивний емоційний клімат на уроках сприяє формуванню доброзичливих відносин між учнями, атмосфери взаємодопомоги, моральної підтримки. На особливу увагу в цьому питанні вимагають діти, що відрізняються підвищеною збудливістю, і діти з психопатоподібними проявами.

Облік індивідуальних особливостей фізичного розвитку і моторики, а також рівня інтелектуального розвитку дітей дозволяє більш цілеспрямовано і ефективно коригувати наявні у них недоліки. В одній і тій же групі часто опиняються діти, яким потрібні різні фізичні вправи. У таких випадках всередині групи слід формувати мікрогрупи або підгрупи дітей з аналогічними порушеннями. Індивідуальний і диференційований підхід повинен здійснюватися з урахуванням стану здоров'я дітей. Так, наприклад, діти, які мають соматичні відхилення, повинні бути обмежені в порівнянні з іншими дітьми в тривалості виконання вправи. Такій дитині краще виконувати вправи невеликими, але частими, дробовими дозами.

Спеціаліст, провідний заняття з АФК, повинен постійно звертатися до індивідуальних картах медичного огляду дітей та на основі їх даних планувати обсяг і інтенсивність вправ для кожної дитини.

При реалізації індивідуального та диференційованого підходу слід пам'ятати, що корекція наявних у дітей грубих порушень фізичного розвитку та моторики повинна поєднуватися із загальним всебічним фізичним розвитком, інакше вузьконаправлений вплив фізичних вправ на порушені функції не принесе бажаних результатів.

Необхідно також виявити зберіганню рухові можливості даного учня, з урахуванням яких і проводити корекційну роботу.

Наприклад, у дитини є збереженими такі якості, як рухливість в суглобах, сила, швидкість, але у нього є порушення постави. В цьому випадку слід застосовувати вправи на силу, швидкість, рухливість в суглобах, але зі спрямованістю на подолання порушень в поставі (швидкий біг на коротких дистанціях зі збереженням правильної постави; вправи на розвиток сили м'язів спини, живота, ніг, плечового пояса зі збереженням правильної постави). Виконання вправ на корекцію порушень постави слід чергувати з вправами, спрямованими на загальний фізичний розвиток, формування рухів і розвиток дрібної моторики.

2.3. Контроль за корекцією порушень

1. Лікарський контроль за фізичним вихованням дітей з інтелектуальними порушеннями включає систематичне проведення динамічних спостережень за здоров'ям і фізичним розвитком. Реакція на фізичне навантаження в процесі уроку повинна проявитися помірними зрушеннями показників - частоти серцевих скорочень, артеріального тиску, частоти дихання. Найбільш інформативним методом є підрахунок частоти серцевих скороченні безпосередньо перед початком уроку і в кінці кожної частини (вступної, основної та заключної) або після виконання комплексу вправ по десятисекундним відрізках (множиться на 6).

Отримана фізіологічна крива (графічне зображення зміни частоти серцевих скорочень протягом уроку) відображає реакцію організму, викликану вправами, дає можливість простежити її в динаміці.

2. З урахуванням особливостей дітей з помірним та важким ступенем інтелектуальних порушень необхідно тестувати наступні напрямки рухової активності:

Загальну витривалість хто навчається, можна оцінити при бігу (ходьбі) протягом 5-6 хв. Тестований виконує завдання в зручному для нього темпі. Результатом тесту є підрахунок пульсу і визначення витривалості за п'ятибальною системою.

Швидкісно-силові якості оцінюються при проведенні стрибків з місця. Результатом є максимальна довжина стрибка, яка зараховується з трьох стрибків.

Показником координації рухів, рухових реакцій, спритності є кидки і ловля тенісного м'яча двома руками з відстані одного метра від стінки протягом 30-60 с в максимальному темпі. Чи зараховується кількість спійманих м'ячів.

Силу м'язів ніг, витривалість дозволяють оцінити присідання, виконані в довільному темпі до втоми; стрибки через скакалку на двох ногах - зараховується кількість стрибків до моменту відмови тестованого.

Гнучкість хребта визначається з вихідного положення: основна стійка, стопи паралельні. Тестований повинен нахилити тулуб і торкнутися підлоги пальцями або долонями, не згинаючи ніг в колінах. Якщо пальці не дістають статі, значить, рухливість недостатня. Відстань від підлоги вимірюється сантиметровою стрічкою.

Сила м'язів черевного преса визначається числом переходів з положення лежачи на спині в положення сидячи і назад. Темп повільний. У віці 12-14 років - 15-20 разів.

Тонус м'язів спини визначається з вихідного положення: лежачи на животі, руки вперед - підйом верхньої частини тулуба і ніг утримування протягом 10-60 с. Оцінюється по 6-бальною системою.

Литкові, стегнові м'язи - стояти на носках від 5 до 15 с.

Статична рівновага можна визначити наступними завданнями:

1) Початкове положення (І.П.) - стопи разом, руки вперед, очі закрити. Стояти прямо, не хитаючись.
2) Стояти на одній нозі, руки на поясі, очі відкриті (закриті).

Утримуватися в даному положенні 15-30-60 с.

3. Критеріями корекційної роботи з подолання недоліків рухової сфери дитини є рівень його фізичного розвитку, рухових здібностей, а також ступінь відновлення порушених функцій. Це визначає необхідність для викладача АФК оволодіння методикою систематичного контролю за фізичним розвитком і руховими можливостями учнів.

З цією метою на кожного учня заводиться карта контролю за його фізичним розвитком і моторикою (табл. 2). По суті це своєрідний учительський журнал, що складається з окремих карт на кожну дитину. Дані контролю відображаються в карті протягом усього періоду занять учня в групі АФК.

В кінці кожної чверті в карті фіксуються дані про результативність корекційної роботи, відзначаються і оцінюються просування в фізичному розвитку і моториці. Протягом навчального року, але не рідше одного разу на чверть рекомендується проводити психолого-медико-педагогічний консиліум за участю класних керівників, вчителів фізичної культури і АФК, вихователів, на якому дається оцінка динаміки в психофізичному розвитку дитини і особлива увага звертається на ступінь сформованості її рухів в навчальній і трудовій діяльності. На цьому ж консиліумі намічаються подальші форми і види робіт по виправленню порушених функцій. Інструктор АФК повинен давати консультації вчителям про використання в навчальному процесі певних корекційних вправ, що сприяють подоланню рухових порушень в учнів.

Параметри фізичного розвитку і рухові здібностей вимірює інструктор АФК. Певну складність в цій роботі становить оцінка стану постави і стопи, які професійно може оцінити тільки лікар. Інструктор ж АФК в карті відзначає, є чи ні поліпшення стану постави і стопи.

У наведеній нижче карті дається перелік основних показників фізичного розвитку і рухових здібностей, за якими слід оцінювати результативність корекційної роботи.

Таблиця 2

Карта контролю за фізичним розвитком і руховими здібностями учнів в групах АФК

№ п/п	показники	Навчальний рік 20 _ / _ -20 _ / _				20 _ / _
		дати обстежень				20 _ / _
		Вересень	Грудень	Березень	Травень
Фізичний розвиток
1.	Довжина тіла (см)
2.	Маса тіла (кг)
3.	Життєва ємність легенів (мл)
4.	Екскурсія грудної клітини (см)
5.	стан постави
6.	стан стопи
Рухові здібності
1.	Сила правої кисті (кг)
2.	Біг 30 м (с)
3.	Метання набивного м'яча (см)
4.	Стрибок з місця (см)
5.	Потрійний стрибок з місця (см) (Вводиться в програму починаючи з 3-го класу.)
6.	Рухи кистями і пальцями рук

Примітка. Відзначаються грубі порушення фізичного розвитку, моторики.

Сила правої кисті вимірюється дитячим динамометром, розрахованим на максимальне зусилля в 30 кг. Швидкість бігу визначається на відрізку 30 м з високого старту.

Метання набивного м'яча вагою 1 кг виробляється сидячи вперед через голову на дальність. Стрибок в довжину з місця проводиться відштовхуванням двома ногами з помахом руками. Ізольовані рухи пальцями рук виконуються поперемінно на правій і лівій руці з відкритими і закритими очима.

Може бути так, що учні 1-го або 2-го класу не зможуть виконати деякі контрольні вправи в силу наявних у них грубих порушень в психофізичному розвитку, в цьому випадку в графу даного показника буде поставлений прочерк.

Тести на вимір рівня розвитку рухових здібності дітей дають можливість оцінювати не тільки їх фізичні якості (силу, швидкість, швидкісно-силові показники), а й, найголовніше, по ним можна аналізувати ступінь координації рухів, м'язових зусиль, здатність керувати просторово-часовими характеристиками рухів.

Поліпшення показників фізичного розвитку і рухових здібностей дітей є свідченням методично правильно побудованої роботи з лікувальної фізкультури.

Забезпечення взаємозв'язку занять з АФК з іншими формами фізичного виховання. Заняття адаптивною фізкультурою є одним з розділів загальної системи їх виховання і освіти.

Зміст всіх форм занять АФК слід узгоджувати з навчальною програмою з фізичної культури, а також з програмою з праці, який є дієвим засобом фізичного розвитку та корекції вад дітей з інтелектуальними порушеннями.

Необхідне узгодження корекційно-виховних завдань, засобів і методів навчання і розвитку, що застосовуються на заняттях АФК і уроках фізкультури, а також на фізкультурно-оздоровчих заходах в режимі дня (ранкова гімнастика, фізкультхвилинки, ігри і фізичні вправи на великих перервах, щоденні фізкультурні заняття в групах під керівництвом вихователя).

Необхідно стежити за позою дітей, що мають деформації хребта; диференціювати завдання на уроках праці для дітей з недостатньо розвиненими рухами пальців рук; не допускати, щоб діти, які мають викривлення хребта, переносили відра з водою під час збирання, поливу клумб. У позаурочний час слід проводити рухливі, ігри та вправи, що сприяють корекції виявлених недоліків розвитку.

Необхідно дати поради батькам, які вправи повинні виконувати діти вдома (особливо під час канікул) і яких видів фізичного навантаження, а також будь поз дитині слід уникати.

ВИСНОВКИ

При підготовці до проведення рухливих ігор педагог повинен враховувати такі моменти:

 зміст ігор (сюжет, правила, рухові дії, фізичне навантаження) повинен бути доступним і відповідати віку, рівню інтелектуальних і рухових можливостей, емоційному стану і особистим інтересам дітей;

 рухливі ігри припускають варіанти ускладнення, але процес насичення моторними діями повинен здійснюватися поступово впродовж оволодіння простими формами рухів;

 зміст ігор повинен передбачати комплексний характер дії: корекцію рухових порушень, фізичних якостей, координаційних здібностей, зміцнення і оздоровлення всього організму в цілому;

 у процесі гри необхідно стимулювати пізнавальну діяльність, активізувати психічні процеси, творчість і фантазію дитини.

Для дітей з особливостями інтелектуального розвитку доцільним є застосовування різноманітних корекційно-розвиваючих рухливих ігор.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Дмитрієв А. А. Дослідження впливу дозованих фізичних навантажень на організм учнів допоміжних шкіл // Дефектологія. 1981. № 5. С. 46-50.

2. Дмитрієв А. А. Організація рухової активності розумово відсталих дітей: посібник для вчителів і вихователів шкіл. М .: Радянський спорт, 1991.

3. Дмитрієв А. Л. Фізична культура в спеціальну освіту: Учеб.пособие для студ. вищ. пед. навчань, закладів. М .: Академія, 2002.176 с.

4. Приватні методики адаптивної фізичної культури: навч, посібник для студентів вищих. і середовищ. проф. навчань, закладів / за ред. Л. В. Шапкова. М .: Радянський спорт, 2004. 464 с.

5. Чубарова Е. А. Програмно-методичне забезпечення навчально-виховного процесу в корекційної школі VIII виду // Дефектологія. 2009. №6. С. 17-25.

6. Юшко Е. Ю. Надання індивідуальної корекційної допомоги дітям з важким комплексним дефектом (методичні рекомендації). Челябінськ: ЧІПКРО, 1994. С. 27.

7. Навчання дітей з вираженим недорозвиненням інтелекту: програмно-методичні матеріали / під ред. І. М. Бгажнокова. М .: гуманітаріїв, изд. центр ВЛАДОС, 2007.

8. Основні напрямки і зміст навчання дітей і підлітків з особливими потребами в Лікувально-педагогічному центрі м Пскова: прогр.- метод. посібник / під ред. С. В. Андрєєвої. Псков: ПОІПКРО, 2000. 140 с.

9. Навчальні програми вальдорфських шкіл / під ред. В. К. Загвоздкін. М .: Народна освіта, 2005. 528 с.

10. Програма класів (груп) для розумово відсталих дітей (1Q 20-49). Програма «Особлива дитина». Перм: ПОІПКРО, 2004. 48 с.

11. Корекція і розвиток. Корекційно-освітні програми для дітей з глибоким порушенням інтелекту. Вин. 1. СПб .: Освіта, 1996..

12. Програма навчання і виховання дітей дошкільного віку з вираженою розумовою відсталістю / Т. Н. Ісаєва, Г. І. Багаєва, Г. В. Цікото, А. А. Єрьоміна, І. Б. Жарова; під заг. ред. І. Ф. Дементьєвої. М .: ЦІЕТІН, Мін-во соц. защ. насел. РФ, 1993. 68 с.

13. Навчальний план. Навчання спеціальних предметів: навч, посібник. Мінськ: БелАПДІ, 2000. 164 с.

14. Пітерс М. Маленькі сходинки. Програма ранньої педагогічної допомоги дітям з відхиленнями і в розвитку. М .: Ін-т загальногуманітарних досліджень, 2001. 8 книг.

15. Навчальні програми для центрів корекційно-розвиваючого навчання і реабілітації. V-IX класи. Мінськ: НМУ «Національний інститут освіти», 2008. 268 с.

16. Міжнародна класифікація хвороб (10-й) перегляд. Класифікація психічних і поведінкових розладів (МКБ-10) / під ред. Ю. Л. Нуллсра, С. Ю. Циркіна. СПб., 1994. 924 с.

17. Асанова. / О. Основи генетики і спадкові порушення розвитку у дітей: навч, посібник для студ. вищ. пед. навчань, закладів. М.: Академія, 2003. 224 с.

18. Ковальов У . В . Психіатрія дитячого віку: керівництво. М .: Медицина, 1995. 608 с.

19. Певзнер М. С. Діти-олігофрени. М .: Изд. АПН, 1959. 182 с.

20. Спеціальна дошкільна педагогіка: навч, посібник / Є. А. Стребелева, А. Л. Венгер, Є. А. Екжанова і ін .; під ред. Е. А. Стребслсвой. М .: Академія, 2001.352 с.

21. Шіпіципа Л. М. «нездібних» дитина в сім'ї та суспільстві. Соціалізація дітей з порушенням інтелекту. СПб .: Дидактика Плюс, 2002. 477 с.

22. Організація трудового навчання розумово-відсталих дітей в дитячих будинках Міністерства соціального забезпечення РРФСР: Методичний лист / Д. Е. Мелехов, А. А. Ватажіна, М. С. Розова, І. І. Зелінгср; під ред. Д. Є. Мелехова. М .: ЦІЕТІН, МСО РРФСР, 1960. 19 с.

23. Мастюкова Є. М., Московкина А. Г. Основи генетики: Клініко-генетичні основи корекційної педагогіки та спеціальної психології: навч, посібник для студ. пед. вищ. навчань, закладів; під ред. В. І. Селіверстова, Б. П. Пузанова. М .: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2003. 368 с.

24. Маллер А. В, Цікото Г. В. Виховання і навчання дітей з важкою інтелектуальною недостатністю: навч, посібник для студ. вищ. пед. навчань, закладів. М .: Академія, 2003. 208 с.

25. Ісаєв Д. І. Розумова відсталість у дітей і підлітків: керівництво для лікарів. СПб .: Речь, 2003. 391 с.

26. Організація виховної роботи з розумово відсталими дітьми в будинках-інтернатах Міністерства соціального забезпечення РРФСР: зб. науч. тр. Вип. 1 / Мін-во соц. обеспеч. РРФСР. ЦІЕТІН; під ред. А. А. Ва- Тажіна. М., 1969. 79 с.

27. Сазикін В. Г. Методика запобігання критичних ситуацій МРІ навчанні плаванню дітей-інвалідів: автореф. дис. ... канд. пед. наук. Волгоград, 2000. 23 с.

28. Сєченов І. М. Вибрані філософські та психологічні твори. М .: Гос Политиздат, 1947. 658 с.

29. Граборова. Н. Нариси з олігофренопедагогіка. М .: Гос. учеб.-педагог. вид-во МіннВа освіти РРФСР, 1961. 126 с.

30. Занков Л. В. Нариси психології розумово відсталої дитини. М.: ЧеРо; Вид-во мийок, ун-ту; Вища школа, 1935. 272 с.

31. Методичний посібник з виховання та навчання дітей з глибокою розумовою відсталістю у віці від 4 до 10 років / А. А. Ватажіна, Н. С. Ма- линкин; під ред. М. І. Кузьміцкого, А. А. Ватажіной. М .: ЦІЕТІН, НДІ Дефектології АПН СРСР, 1971. 79 с.

32. Шіпіцин Л. М. Розвиток навичок спілкування у дітей з помірною та важкою розумовою відсталістю: посібник для вчителя. СПб .: Союз, 2004.336 с.

33. Ляпидевский С. С., ШостакБ. І. Клініка олігофренії: навч, посібник для студентів дефектол. фак- гов пед. ін-тів. М .: Просвещение, 1973. 136 с.

34. Моллер А. Р. Соціально-трудова адаптація глибоко розумово відсталих дітей / М-во соц. забезпечення РРФСР. М .: Просвещение, 1990. 176 с.

35. Важинська В. Н. Фізичне виховання. Програма з фізичного виховання дітей з глибоким порушенням інтелекту. СПб .: ІСПіП, 2002. 33 с.

36. Новосьолова Н. А., Шликова А. А. Програми навчання дітей з помірною та важкою розумовою відсталістю (підготовчий, 1-Х класи). Єкатеринбург: Центр «Навчальна книга», 2004. 136 с.

37. Сергєєва Г. К . Основи безпеки життєдіяльності. Програма з соціальної адаптації дітей з глибоким порушенням інтелекту. СПб. : Інститут спеціальної педагогіки і психології, 2002. 88 с.

38. Лур'є Н. Б. Виховання глибоко розумово відсталого дитини в сім'ї. М .: Педагогіка, 1972. 554 с.

39. Принципи відбору дітей в допоміжні школи / за ред. Г. М. Дуль- нева і А. Р. Лурія. Вид. 3-е, испр. і доп. М .: Просвещение, 1973. 224 с.

40. Трошин Г. Я. Антропологічні основи виховання. Порівняльна психологія нормального і ненормального. Пг., 1925. 404 с.

41. Бгажнокова І. М. Особливості розуміння і використання загальнокультурних норм поведінки розумово відсталими підлітками // Дефектологія. 1998. № 5. С. 46-52.

42. Сухарева Г. Е. Клінічні лекції з дитячої психіатрії. М .: Медицина, 1965. 335 с.

43. Бадалян Л. О. Невропатология: підручник для студ. дефектол. фак. вищ. пед. навчань, закладів. М .: Академія, 2000. 375 с.

44. Бобошко В. В., СермеевА. Р. Розвиток основних рухів у розумово відсталих дошкільників старшої вікової групи // Фізичне виховання дітей з відхиленнями у розвитку: Межвуз. зб. науч. тр. Красноярськ: КП ПІ, 1991. С. 37-42.

45. Черник Е. С. Фізична культура в допоміжній школі: навч, посібник. М .: Учеб, літ-ра, 1997. 320 с.

46. Лікарсько-педагогічний контроль в школах слабозорих: метод, рекомендації для вчителів шкіл, студентів і викладачів фак. фізвоспі- тания пед. ін-тів / уклад. М. Н. Фортунатов, Б. В. Сермеев. Горький: Горьков, держ. пед. ін-т ім. М. Горького, 1981. 32 с.

47. Бебріш Е. П. Деякі особливості фізичного розвитку розумово відсталих учнів // Дефектологія. 1976. № 4. С. 29-32.

48. Ванюшкін В. А. Корекція координаційних здібностей учнів з недоліками інтелектуального розвитку: дис .... канд. ПСД. наук. Єкатеринбург: Урал. держ. пед. ун-т., 1994. 142 с.

49. Горська І. К)., Синельникова Т. В. Координаційні здібності школярів з порушенням інтелекту: навч, посібник. Омськ: СібГАФК, 1999. 79 с.

50. Плешаков А. Н. Дослідження фізичного розвитку та рухової функції дітей допоміжної школи і корекційна робота на уроках фізичної культури: автореф. дис .... канд. пед. наук. Л., 1985. 21 с.

51. Самилічев А. С. До питання про тсорітіческіх основи методики фізичного виховання учнів допоміжної школи // Дефектологія. 1997. №3. С. 11-15.

52. Юровський С. Ю. Виховна робота з учнями допоміжної школи в процесі занять з фізичної культури // Дефектологія: науч.- метод. журн. Академії пед. наук; ред. В. І. Лубовского, А. І. Чайкіної. 1985. № 1.С. 39-44.

53. Горська І. Ю. Теоретичні та методологічні основи вдосконалення базових координаційних здібностей школярів з різним станом здоров'я: дис .... д-ра пед. наук. Омськ, 2001. 455 с.

54. ГайцхокіД. Г. Підводне плавання ефективний метод лікування ДЦП: тез. доп. 1-го Всеукраїн. з'їзду педіатрів. Одеса, 1993. С. 13.

55. Мосунов Д. Ф. Як подолати водобоязнь: навч, посібник. СПб .: пла- ВІН, 1998.45 с.

56. Теорія і методика фізичної культури: підручник / за ред. К). Ф. Ку рамшіна. М .: Радянський спорт, 2003. 464 с.

57. Еркомайшвілі І. В. Основи теорії фізичної культури: курс лекцій. Єкатеринбург: ГОУ ВПО «УГТУ-УПІ», 2004. 192 с.

58. Стпребелева Е. А. Наочно-дієве мислення розумово відсталих школярів // Дефектологія. 1991. № 3. С. 77-82.

59. УфімцеваЛ. П., Сафонова Л. М., Полежаєва Е. Б. Корекція і розвиток рухової сфери підлітків з важкими порушеннями інтелектуального розвитку // Корекційна педагогіка. 2006. № 6 (18). С. 67-75.

60. Ільїн Е. П. Психомоторна організація людини. СПб .: Пітер. 2003. 384 с.

61. Навчання загальноосвітніх предметів розумово відсталих дітей в будинках-інтернатах: зб. ст. / Під ред. А. А. Ватажіной, М. І. Кузьміцкого. М .: ЦБНТІ Мінсобеса РРФСР, 1970. 90 с.

62. Організація та проведення лікувальної фізичної культури в дитячих будинках для дітей з фізичними вадами Міністерства соціального забезпечення РРФСР: метод, лист. М .: ЦНІІПП, 1961. 38 с.

63. Рухова розвиток дитини з синдромом Дауна: посібник для фахівців / уклад. Е. В. Поле, П. Л. Жіянова, Т. Н. Нечаєва. М .: роблячи добро, фонд «Даунсайд Ап»; ПРОБІЛ-2000. 80 с.

docx

Завантажити

Зберегти на потім

Додав(-ла)

berestuk marina

Пов’язані теми

Психологія, Інші матеріали

Інкл

Додано

5 листопада 2023

Переглядів

2354

Оцінка розробки

Відгуки відсутні