"Ми мусили навчитися чути себе українцями - не галицькими, не буковинськими українцями , а українцями без офіційних кордонів…"

     "Ми мусили навчитися чути себе українцями - не галицькими, не буковинськими українцями , а українцями без офіційних кордонів…"

                                                                                                      І.Франко          

     Іван Якович Франко - видатний український письменник, поет, публіцист, літературний критик, перекладач, мовознавець, громадський і політичний діяч, історик, економіст, фольклорист, журналіст, доктор філософії, дійсний член Наукового товариства імені Шевченка, почесний доктор Харківського університету. Все своє життя письменник присвятив творчості, що висвічувала життя, побут, звичаї, настрої та боротьбу українського народу. «Після Шевченка не було в нас такої постаті. Отже, не буде  перебільшенням сказати, що Шевченко і Франко- це насправді ті два могутніх крила, які винесли українську культуру на простори світові. Франко стоїть серед тих великих порадників, мислителів- гуманістів, до яких людство завжди буде звертатися…», - так писав про великого Каменяра О.Гончар. Усе написане ним, складає неоціненний скарб, його видано 50-томником. Якщо врахувати всі твори та час, упродовж якого вони були написані, виявиться, що кожні 2-3 дні Іван Якович мав писати хоч один твір! А це була не лише лірика.

      Кожна людина прагне мати  таку професію, щоб отримувати задоволення від улюбленої справи та може мати можливість матеріально забезпечити родину. Чи можливо це, якщо ти письменник чи політик? Як здобути повагу сучасників та визнання нинішніх поколінь?

       І. Франко з великою любов'ю описує природу, жінку, настрої, дух України. Він змальовує в подробицях українське село, українське місто, річку, поле, кожну стежинку. З добротою та повагою описує свій народ. Поет вірить у світле майбутнє України і розвиток та процвітання рідної землі.

      Візьмімо до прикладу його лірику із збірки «З вершин і низин». Як писав сам І.Франко: «Укладаючи матеріал для сеї книжки, я покинув думку про хронологічний порядок, зовсім не пригожий в книжці такого різномастого змісту, котрій, проте, хотілося мені придати якусь таку артистичну суцільність». Ця збірка - поетичний архів, нагромаджений  за 20 років творчості Каменярем, майже 500 сторінок видання 1893 року). Семен Петлюра писав, що після Шевченка та його «Заповіту» долю поводиря національного ідеалу українського народу прийняв І.Франко. Він прагнув об’єднати українців, їхні прагнення до кращого життя, створити сильну та міцну державу. Чого тільки варта Франкова концепція поступу людства, вираження його незламного оптимізму, зокрема в поезії «Гімн», одного з найкращих зразків революційно - патріотичної лірики, в якій автор змальовує образ вічного борця як утілення могутності, нездоланності народу, його одвічних прагнень до свободи та справедливості, до того, від чого прийшли визволяти нас « рашистські визволителі». З терміном «гімн» вживається й українське слово «славень». У ХІХ-ХХ ст.у ролі національних гімнів використовувалися й інші пісні-«Заповіт» Тараса Шевченка, «Не пора»(слова І.Франка, музика Дениса Січинського), «Вічний революціонер» на слова І.Франка, музику Миколи Лисенка. І в нашому закладі щосереди звучить Гімн України і відцокує годинник хвилину мовчання на честь воїнів- захисників нашої держави.

        І.Я.Франко всебічно розвинута людина, дуже талановита та працьовита. Все своє життя письменник наполегливо вчився і працював. Поліглот, знав 19 мов. Він віддавав всього себе роботі. Нічого не робив на половину , все намагався робити досконало, в усьому був чесним і відданим. І.Франко був патріотом України.  Він дуже мріяв, щоб український народ був вільним. Письменник закликав людей скинути ярмо з ший українців: "Не пора, не пора, не пора москалям і ляхові служить!"

      Уся його творчість пронизана духом патріотизму, відданості своєму народові, своїй землі, пронизана духом любові до всього українського. Він люто ненавидів катів, що принижували український народ, що грабували і спустошували українську землю, стирали з пам'яті людської твори, пронизані духом патріотизму та бунту. Про Україну письменник пише з величчю, про український народ з гордістю і разом з тим з сумом, а коли й відчаєм. Та майже в кожному творі є той самий українець, який веде всіх за собою, який стає за всіх , за правду, за волю.

      «Іван Франко-це розум і серце нашого народу. Це боротьба, мука і передчуття щастя України, України і людності», -писав Максим Тадейович Рильський. Нас  захоплює асоціативний зміст одного із вершинних творів І.Франка, прологу до поеми «Мойсей»- заповіту українського народу.

     Революційні події в Україні, а також поїздка І.Франка до Італії в серпні 1904 року, незабутнє враження від скульптури Мікеланджело «Мойсей» надихнули поета на написання твору про минуле, сучасне і майбутнє українського народу- поеми «Мойсей». Саме під час роботи  над твором до Франка завітав Михайло Коцюбинський, котрий пізніше згадував: «У своїй убогій хаті сидів він за столом босий і плів рибацькі сіті, як бідний апостол. Плів сіті і писав поему «Мойсей», яка стала визначною віхою у творчості Каменяра, засвідчила непорушну віру І.Франка у невичерпні сили народу і ПЕРЕМОГУ нашої вітчизни. Каменяр висловив свої погляди на минуле українського народу «замученого, розбитого», спонукував його до активних дій для здобуття людських прав. Читаючи пролог до поеми «Мойсей», ми відчуваємо глибокий біль поета : українському народові, роз’єднаному Австро-Угорською монархією і царською Росією, наречено  було нести безмірні страждання, а також тверде переконання, що всі жертви, муки й злигодні не пройдуть марно. Автор «Мойсея» розкриває перед нами національні і вселюдські проблеми, міркування про майбутнє українського народу, про взаємини лідера і населення у процесі боротьби за вільне життя, про могутні сили народу, здатного визначити серед себе в процесі тодішнього Майдану поводирів, що точно приведуть до ПЕРЕМОГИ.

       Народ нужденний, прибитий, понурий, супроти чужих несмілий і недотепний. Кожний дбає тільки про себе, не розуміючи того, що таким робом  роздроблюються іх сили , ослаблюється громада.

       Уся творчість Франка, як і Тараса Шевченка, має велике значення для виховання українців. Так, саме українців , бо вони перш за все вчать буду справжніми патріотами, справжніми господарями на своїй землі. Вчать не бути рабами, а бути самими собою на своїй землі, бути в себе вдома. Вчать, що своєї землі , своєї свободи , своєї сім'ї нікому віддавати не можна. І.Франко, як і славетний Кобзар, виступав за об'єднання України. Він говорив, що українці не повинні ділитися на галицьких і буковинських, на тих чи інших, а повинні бути одним цілим, одним українським народом. І тоді , тільки тоді українці будуть сильними.

 Творчість І.Я.Франка має велике значення для України. Вона і зараз, як колись виконує просвітницьку, виховну, культурну, історичну роботу. Його твори мають художньо - мистецьку цінність для українців в усьому світі і для України особисто.

    І нині твори І. Я.Франка  як ніколи актуальні. Вони ніби перейшли в сьогодення. Бо ми повинні бути, як одне ціле. Одне ціле, щоб вистояти перед ордою , яка прийшла на нашу землю, щоб знову ми стали ніким, щоб ми знову попали в ярмо. Нам знову нав'язують свою волю, свою реальність. Нам знову розповідають , що немає такої країни, як Україна, що ми придаток їхній , що ми ніхто. Нас вбивають тільки за те , що ми є  , що ми вільні , що ми - українці. Але ми є ми. Ми є горда і волелюбна нація , і нікому нічого  ніколи не віддамо. Бо ми одна  велика українська родина, ми одне ціле , ми один за одного.  На думку  І. Франка , визволення українського народу і возз’єднання його в єдиній вільній державі може відбутися із визволенням інших. Ось і я знову згадав рядки І.Франка :

"Дух , що тіло рве до бою , рве за поступ, щастя й волю, Він живе , він ще не вмер"

     Це наш український дух. З величезною турботою уся мала батьківщина Тараса Григоровича Шевченка - Черкащина, а також і західноукраїнська земля, у тому числі Івано-Франківщина прийняла переселенців із східних територій нашої Батьківщини, де йдуть рашистсько-українські військові дії. Наші захисники стоять насмерть. Лише з нашого міста «двохсотих» шістнадцять. Передостаннього Вялька Дмитра хоронили вчора. А шістнадцятого - Єрмоленка Василя сьогодні. І більшість з них навчалася у нашій школі – Славутицькому ЗЗСО №3. У мого однокласника Володимира Лєднєва війна теж забрала тата. Важко підібрати слова, щоб передати біль втрати за рідним сином, батьком. Кривава війна назавжди залишила свої глибокі рани у родинах українців. Проте ми не здаємося. Моя мати Карпенко Алла безустанку займається волонтерством. Мої педагоги не тільки проводять уроки, але й  постійно до пізнього вечора в школі плетуть маскувальні сітки. А ми, учні, проводимо ярмарки, донатимо для ЗСУ - і все для Перемоги. «Об’єднаймося ж , брати мої!»- закликав Тарас Григорович Шевченко. Ми обов'язково переможемо , і закінчиться ця клята війна , бо"…ми мусили навчитися чути себе українцями - не галицькими, не буковинськими українцями , а українцями без офіційних кордонів»(І. Франко). Схиляю голову перед воїнами-захисниками, дякую за можливість жити, розвиватися, навчатися, і завершу своє висловлювання  словами Кобзаря: «Поховайте та вставайте, кайдани порвіте , вражою злою кров’ю волю окропіте!»

З повагою до всіх українців і тих , хто нас підтримує у цей невимовно важкий час,  здобувач освіти  Славутицького ЗЗСО №3  Карпенко Сергій.