Михайло Грушевський — історик, голова Української Центральної Ради та будівничий національної державності

Тема уроку: Михайло Грушевський — історик, голова Української Центральної Ради та будівничий національної державності

Клас: 10 клас

Тип уроку: Комбінований урок із джерелознавчим та візуальним практикумом

Навчальна мета: проаналізувати ключові етапи життя та діяльності М. Грушевського — від наукового становлення у Києві та Львові до керівництва УЦР і трагічних років репресій; з'ясувати мотиви державотворчих рішень 1917–1918 рр. на основі першоджерел та публіцистики діяча.

• Розвивальна мета: розвивати навички критичного аналізу історичних джерел, уміння працювати з документом у формі історичного інтерв'ю, порівнювати політичні концепції (автономізм vs самостійництво).

• Виховна мета: виховувати почуття патріотизму, повагу до державотворчих традицій України та критичне осмислення історичного досвіду Революції 1917–1921 рр.

• Обладнання та матеріали: текстові матеріали («Інтерв'ю з Грушевським», біографічні довідки), ілюстративний ряд (родинне фото 1886 р., світлина військового параду 1917 р., київський мурал, медично-архівний матеріал).

II. Структура та план-конспект уроку

1. Організаційний момент та мотивація (5 хв)

• Слово вчителя: Михайло Грушевський — постать унікальна: видатний історик світового рівня, який у вирішальний момент 1917 року очолив процес відновлення української держави.

• Актуалізація знань: Демонстрація фотографії сучасного портрета-муралу М. Грушевського в Києві. Запитання до класу: Чому образ Михайла Грушевського посідає чільне місце в сучасній символіці та пам'яті українців?

2. Вивчення нового матеріалу (20 хв)

• Модуль A. Формування особистості та львівський період (1866–1914 рр.):

  • Походження та освіта: Народився 17 (29) вересня 1866 р. у м. Холм у сім'ї викладача Сергія Грушевського та Глафіри Опокової. Хрещений протоієреєм Яковом Крашановським. Дитинство минуло на Кавказі (Ставрополь, Владикавказ), навчався у Тифліській гімназії. Перші оповідання («Бех-аль-Джугур», «Бідна дівчина») опублікував у 1885 р. за сприяння І. Нечуя-Левицького.

  • Університетські роки: Навчався в Київському університеті під керівництвом В. Антоновича, виборов золоту медаль за працю з історії Київської землі. Долучився до київської «Громади».

  • Наукова школа у Львові: З 1894 по 1914 р. — професор Львівського університету, очолював Наукове товариство ім. Шевченка (1897–1913 рр.). Створив власну наукову школу (І. Крип'якевич, С. Томашівський тощо) та опублікував 1-й том фундаментальної «Історії України-Руси» (1898 р.). Разом із І. Франком видавав «Літературно-науковий вістник».

• Модуль B. Доба Української революції (1917–1918 рр.):

  • Перша світова війна та заслання: Заарештований російською владою наприкінці 1914 р. за звинуваченням у «австрофільстві», перебував на засланні у Симбірську, Казані та Москві.

  • На чолі УЦР: У березні 1917 р. заочно обраний головою Української Центральної Ради.

  • Державотворчі акти: Керував проголошенням I, II, III та IV Універсалів. Ініціював затвердження Тризуба як герба УНР у Коростені (лютий 1918 р.) та ухвалення Конституції УНР 29 квітня 1918 р.. Після гетьманського перевороту П. Скоропадського пішов у підпілля.

• Модуль C. Еміграція, повернення в УСРР та трагічний фінал (1919–1934 рр.):

  • Еміграція та науковий пошук: Життя у Празі та Відні, заснування Українського соціологічного інституту.

  • Повернення до Києва: У березні 1924 р. повернувся до Києва, очолював історичні установи ВУАН, обраний академіком АН СРСР у 1929 р..

  • Репресії та смерть: З 1929 р. зазнав цькування та ліквідації створених ним комісій. Заарештований у 1931 р. за сфабрикованою справою «Українського націоналістичного центру», мешкав під наглядом у Москві. Помер наприкінці 1934 р. у Кисловодську від сепсису після операції з видалення карбункула (розлитого гнійно-некротичного запалення шкіри та підшкірної клітковини), виконаної неналежним чином.

3. Джерелознавчий практикум (10 хв)

Робота учнів у малих групах із фрагментами джерела «Інтерв'ю з Грушевським»:

• Група 1: «Автономія чи Незалежність?» Аналіз матеріалу: Опрацювати пояснення М. Грушевського щодо відмови від негайної самостійності навесні 1917 р.. Питання: Чому Грушевський вважав концепцію федерації «тверезим розрахунком і містком до національної зрілості», а не слабкістю? Як він аргументував розходження з Миколою Міхновським?

• Група 2: «Уроки державотворення та відносини з Росією» Аналіз матеріалу: Опрацювати відповіді щодо II та IV Універсалів. Питання: У чому полягав компроміс II Універсалу? Чому, за словами Грушевського, «орієнтування на Росію скінчилося раз і назавжди» у січні 1918 р.?

4. Візуальний практикум (5 хв)

Учням пропонується проаналізувати 4 зорові джерела:

1. Світлина родини Грушевських (1886 р.): оцінка духовно-культурного середовища рородини та виховання.

2. Парад українських частин 1917 р. за участю М. Грушевського: аналіз взаємин цивільного керівництва УЦР і військових.

3. Портрет-мурал у Києві: комеморація постачі Грушевського у сучасній культурній пам'яті.

4. Медичний матеріал (ілюстрація карбункула): вивчення трагічних обставин хвороби та смерті вченого в умовах радянського нагляду.

III. Підсумки уроку та домашнє завдання (5 хв)

• Рефлексійне запитання: Чи можна вважати політичний шлях Грушевського еволюцією від федераліста до переконаного державника-самостійника?

• Домашнє завдання:

  1. Опрацювати відповідний параграф підручника.

  2. Написати коротке есе (10–12 речень): «Історичні уроки державотворення М. Грушевського в 1917–1918 роках»

ДОДАТОК 1

Розвиток наукової школи Михайла Грушевського у Львові (1894–1914 рр.) став епохальним етапом для української історіографії, перетворивши Східну Галичину на центр українознавчих досліджень світового рівня.

Формування школи відбувалося за кількома основними напрямами:

1. Кафедра у Львівському університеті

У 1894 році за рекомендацією свого вчителя Володимира Антоновича 28-річний Михайло Грушевський очолив новостворену кафедру всесвітньої історії з окремим оглядом історії Східної Європи у Львівському університеті. Попри офіційну нейтральну назву, це була фактично перша кафедра історії України. Його вступна лекція 12 жовтня 1894 року викликала величезний ажіотаж серед студентства та громадськості. На цій посаді Грушевський працював упродовж 20 років — до 1914 року.

2. Трансформація НТШ в академічну установу

Центром наукової школи Грушевського стало Наукове товариство імені Шевченка (НТШ):

• З 1896 по 1913 рік він очолював Археографічну комісію НТШ, а з 1897 по 1913 рік був головою всього Товариства.

• Грушевський реорганізував НТШ за зразком європейських академій наук, заснувавши наукові бібліотеки, музеї та архіви.

• Завдяки його організаторським здібностям вдалося видати понад 100 томів «Записок Наукового товариства імені Шевченка», де публікувалися дослідження з історії, філології та етнографії.

3. Виховання плеяди учнів-істориків

Грушевський здійснив перехід від поодиноких аматорських пошуків до організованого та систематичного вивчення історії України. Він залучав студентів до роботи в архівах і викладання, виховавши ціле покоління професійних істориків. До його наукової школи увійшли такі відомі вчені:

• Іван Крип'якевич

• Степан Томашівський

• Михайло Кордуба

• Василь Герасимчук

• Іван Джиджора

• Іван Кревецький

• Омелян Терлецький

4. Монументальні праці та видавничі проєкти

• Саме у львівський період (1897–1898 рр.) Грушевський написав та видав перший том своєї фундаментальної багатотомної праці «Історія України-Руси».

• У співпраці з Іваном Франком він заснував часопис «Літературно-науковий вістник» (1898 р.) та Українську видавничу спілку (1899 р.), вивівши україністику на міжнародну арену

Додаток 2

Переслідування учнів та наукової школи Михайла Грушевського радянською владою наприкінці 1920-х — у 1930-х роках мали руйнівні наслідки для української історичної науки та академічного середовища:

• Масові арешти та заслання науковців: Більшість співробітників та учнів М. Грушевського було заарештовано й відправлено у заслання. Репресивний тиск поширювався і на близьке оточення та родину вченого — чекісти використовували погрози ув'язнення його доньки Катерини для вибивання свідчень із самого академіка.

• Погром та ліквідація наукових інституцій: Радянський режим здійснив планомірний демонтаж установ ВУАН, створених Грушевським. Упродовж 1929–1933 років сесія Ради ВУАН ліквідувала комісії, якими він керував. У вересні 1930 року була закрита Науково-дослідча кафедра історії України (НДКІУ), а в січні 1931 року ліквідовано Історичну секцію ВУАН, замість якої утворили підпорядкований ідеологічному контролю «історичний цикл».

• Ідеологічне шельмування та заборона наукової концепції: Наприкінці 1930 року партійний осередок ВУАН ухвалив рішення про посилення боротьби з науковими теоріями Грушевського шляхом читання замовних критичних рефератів. Вченого та його школу радянська влада (зокрема під час виступів партійних діячів на кшталт В. Затонського) піддавала офіційним звинуваченням у «дворушництві», «українському націоналізмі» та буржуазній орієнтації.

• Фабрикація політичних процесів: Наукову діяльність школи було зупинено через розгортання чекістських вигаданих справ, зокрема справи «Українського націоналістичного центру» (1931 р.), за якою заарештували М. Грушевського та вивели з ладу його учнів

Додаток 3

Ставлення Михайла Грушевського до більшовиків пройшло складну еволюцію — від початкових надій на спільний демократичний фронт до збройного протистояння, а згодом — вимушеного компромісу задля продовження наукової діяльності в УСРР.

1. 1917–1918 рр.: Від розчарування до військового протистояння

• Країна сподівань на федерацію: Після Жовтневого перевороту 1917 року в Петрограді та невизнання більшовиками Центральної Ради Грушевський усвідомив, що його сподівання на перетворення Росії на демократичну федеративну республіку остаточно зруйновано. Щоб захистити край від більшовицького хаосу, УЦР III Універсалом проголосила УНР.

• Оцінка більшовицької агресії: Дії Леніна та розгортання військового наступу загонів Муравйова на Київ Грушевський оцінював як «криваву агресію». Він зазначав, що це остаточно знищило ілюзії щодо можливість союзів із російськими силами.

• Проголошення незалежності та залучення союзників: Саме збройний наступ більшовиків змусив УЦР у січні 1918 року ухвалити IV Універсал, яким було проголошено повну незалежність УНР, а для визволення українських земель від більшовицької окупації залучено німецькі та австро-угорські війська. Як підсумував сам Грушевський: «Наше орієнтування на Росію, на союзи з нею скінчилося раз і назавжди».

2. 1920-ті рр.: Пошук компромісу в еміграції та повернення

• Листування з радянським керівництвом: Перебуваючи в еміграції та зневірившись у підтримці України з боку західноєвропейських держав, Грушевський з 1920 року почав шукати шляхи зближення з більшовицькою владою УСРР. Він звертався із листами до С. Косіора та Х. Раковського, пропонуючи співпрацю в галузі науки в разі надання дозволу повернутися на батьківщину.

• Повернення задля україністики: У березні 1924 року він повернувся до Києва, розрахувавши, що зможе присвятити себе академічній праці у Всеукраїнській академії наук (ВУАН).

3. Фінал: Фіктивні компроміси та репресії режиму

Попри повернення вченого, більшовицька влада вважала його ідеологічним ворогом. Наприкінці 1920-х — у 1930-х роках партійні органи й чекісти розпочали погром створених ним комісій, закидаючи йому орієнтацію на боротьбу з «навалою більшовизму», та зрештою заарештували за сфабрикованою справою «Українського націоналістичного центру»

Додаток 4

Ставлення Михайла Грушевського до більшовиків пройшло складну еволюцію — від початкових сподівань на спільний демократичний фронт до збройного розриву, а згодом — вимушеного академічного компромісу в УСРР.

1. 1917–1918 рр.: Від розчарування до збройного протистояння

• Країна сподівань на федерацію: Після Жовтневого перевороту 1917 року в Петрограді та невизнання більшовиками Центральної Ради Грушевський усвідомив, що його сподівання на перетворення Росії на демократичну федеративну республіку остаточно зруйновано.

• Оцінка більшовицької агресії: Дії більшовиків та наступ загонів Муравйова на Київ Грушевський розцінював як пряму агресію, яка поглибила анархію та знищила будь-які ілюзії щодо можливості союзів із російськими силами.

• Проголошення незалежності: Саме більшовицький наступ змусив УЦР у січні 1918 року ухвалити IV Універсал, яким було проголошено повну незалежність УНР. Як зазначав Грушевський: «Наше орієнтування на Росію, на союзи з нею скінчилося раз і назавжди».

2. 1920-ті рр.: Пошук наукового компромісу та повернення

• Листування з радянським керівництвом: Перебуваючи в еміграції та бачачи байдужість європейських держав до української справи, Грушевський з 1920 року почав шукати шляхи зближення з більшовицькою владою УСРР.

• Повернення до Києва: Він писав листи С. Косіору та Х. Раковському, пропонуючи співпрацю в галузі науки в разі надання дозволу повернутися. У березні 1924 року вчений повернувся до Києва та присвятив себе дослідницькій праці у ВУАН.

3. 1930-ті рр.: Погром наукової школи та репресії

• Ідеологічне цькування: Попри повернення вченого, радянська влада піддавала його теорії офіційній критиці, звинувачуючи у «дворушництві» та «орієнтації на боротьбу з навалою більшовизму». Упродовж 1929–1933 років влада ліквідувала створені ним наукові комісії.

• Арешт чекістами: У березні 1931 року Грушевського заарештували за сфабрикованою чекістами справою «Українського націоналістичного центру», після чого він був змушений жити під наглядом у Москві

Додаток 5

Катерина Михайлівна Грушевська (1900–1943) була єдиною донькою Михайла Грушевського та Марії Вояківської. Вона залишилася в історії не лише як вірна помічниця й опорядниця спадщини батька, а й як самобутня та видатна вчена-етнограф, культуролог, фольклористка й соціологиня.

Ключові віхи її життя та трагічної долі:

1. Науковий злет і самобутній внесок: Через важкі хвороби в дитинстві (сухоти) Катерина навчалася вдома. Вона опанувала кілька європейських мов (французьку, німецьку, англійську, польську) та згодом навчалася у Київському та Женевському університетах. У 1920-х роках у Києві вона очолювала Кабінет примітивної культури ВУАН. Головною працею її життя став двотомний корпус «Українські народні думи» (1927, 1931 рр.) — і донині найґрунтовніше фундаментальне дослідження українського епосу.

2. Підтримка батька та збереження його спадщини: Вона розділила з батьком царське заслання під час Першої світової війни (1914–1917 рр.), а в 1931 році поїхала за ним у радянське «почесне заслання» до Москви. Після загадкової смерті Михайла Грушевського у 1934 році Катерина відклала власні дослідження й присвятила себе впорядкуванню та виданню його наукових праць, зокрема підготувала до друку 10-й том «Історії України-Руси» та 6-й том «Історії української літератури».

3. Арешт і фальсифікована справа НКВС: У ніч з 10 на 11 липня 1938 року її заарештували в Києві. Її наукові праці про думи органи НКВС оголосили «ярко националистическими». У квітня 1939 року за сфабрикованими звинуваченнями в «участі в антирадянській націоналістичній організації» її засудили до 8 років виправно-трудових таборів.

4. Загибель у таборах: Катерину перевозили через Лук'янівську тюрму, Владивосток, Уфу та Темлаг. За архівними документами органів держбезпеки, вона померла 30 березня 1943 року (у Новосибірську або Темлазі). Її могила залишилася безіменною. Одруженою вона не була й дітей не мала, тому прямих нащадків Михайла Грушевського не залишилося.