У 1488 році батько віддав тринадцятирічного Мікеланджело вчитися в боттегу(майстерню) Доменіко Гірландайо, який в той час вважався одним з найкращих майстрів не тільки у Флоренції, а й по всій Італії. Майстерність і особистість Мікеланджело виросли на стільки, що Доменіко давався диву, бачачи, як він деякі речі робить. Доменіко здавалося, що Мікеланджело перемагає не тільки інших учнів, а їх було у Гірландайо чимало, але й нерідко не поступається йому в речах, створених ним, як майстром.
«Мадонна біля сходів»— перша самостійна скульптурна робота Мікеланджело, створена в 1491 році за власним задумом. Зберігається в музеї Буонарроті у Флоренції. Це не зніжена патриціанка і не юна мати, зворушлива в своїй любові до немовляти, а сувора і велична діва, яка усвідомлює свою славу і знає про трагічне випробування, що попереду.
Перший римський період (1496-1501) У 1496 р. молодий художник від’їжджає до Риму, де створює перші роботи, які приносять йому визнання: «Вакха» (бл. 1496, Національний музей, Флоренція) та скульптурна група «П'єта» (бл. 1498-99), що свідчить про початок творчої зрілості майстра. Вазарі писав: «Жоден скульптор, яким би блискучим майстром він не був, не зможе досягти такої досконалості та витонченості в малюнку, такої чистоти й майстерності в обробці мармуру, якої досяг Мікеланджело.»
«П'єт́а» або «Оплакування Христа» (1498 —1499). Створено на замовлення французького кардинала Жана де Біл́ера. «П'єта» призначалася для гробниці кардинала, але він помер до її завершення. Скульптуру поставили у Соборі Святого Петра. П’єта – це сюжет, пов’язаний з оплакуванням Ісуса, коли його зняли з хреста. Цей твір знаменує новий етап у житті художника і знаменує початок Високого Відродження у скульптурі.
Флорентійський період. Дави́д (1501-5104) — мармурова статуя роботи Мікеланджело, вперше представлена на площі Синьйорії 8 вересня 1504 року. З тих пір п'ятиметрова статуя стала сприйматися як символ Флорентійської республіки і одна з вершин не тільки мистецтва Відродження, а й людського генія в цілому. В даний час оригінал статуї знаходиться в Академії витончених мистецтв у Флоренції.
Вільна поза героя - класичний приклад контрапости(спосіб скульптурного зображення постаті людини таким чином, що вся вага тіла утримуються на одній нозі, тоді як інша нога залишається вільноною від ваги і легко опирається на землю).Саме таке положення людського тіла характерне для античних скульптур.
У 1508 році папа Юлій II дав Мікеланджело замовлення - зробити розпис стелі Сікстинської капели у Ватикані. Розміри майбутньої розпису перевищували 600 квадратних метрів! У неймовірно важких умовах, лежачи на спині на високих лісах, художник сам, без помічників, відтворив у величезній фресці на стелі капели біблійну легенду, що розповідає про події від створення світу до потопу
2-й римський період (1513-1534) припадає на створення скульптур «Раба, що вмирає», «Раба, що рве пута»та «Мойсея». «Раб, що вмирає» (1513 р.) дає найбільш правильне уявлення про те, якою була б скульптура гробниці, якби Мікеланджело її завершив. В цій статуї він демонструє дуже високу якість обробки. “Раб” як віртуально жива істота вмирає, кам’яніє. Але “Раб” як камінь – прокидається. Ожовання каменю тут слід розуміти алегорично
Моісей. Статуя для надгробку папи Юлія ІІ у Римі. 1515-1516 р.р. Скульптурний образ збагачується новими рисами. Йому притаманні мудрість і владна сила. Не без підстави припускають, що "Мойсей" - втілення мрії про героя-вождя, людину, здатну звільнити і возвеличити Італію. Відмовившись від поширеного типу надгробку у вигляді саркофага з фігурою померлого, Мікеланджело створив складний скульптурно-архітектурний комплекс і дав нове рішення пам'ятника такого роду. Художня сила пам'ятки визначається тільки однією скульптурою Мойсея. Прийнято думати, що біблійний пророк зображений в той момент, коли, спустившись зі скрижалями з вершини гори Синай, він побачив, що народ в його відсутність відлив золотого тельця і поклоняється цьому ідолу.
Стриманий гнів Мойсея передає і рух могутньої фігури і вираз красивого обличчя владної особи, в якому є щось жорстоке. Він пильно дивиться вдалину, готовий кинутися туди, де твориться неправедне діло, одна рука його спочиває на скрижалях, інша перебирає пасма бороди, переданої у мармурі з такою майстерністю, що волосинки її, за влучним висловом Вазарі, "здаються найтоншими, легкими, розпатланими, ніби різець став пензлем". Навіть поверхневого погляду достатньо, щоб переконатися у підпорядкованій ролі сюжету, в тому, що він лише привід для розповіді художника про героя своєї мрії.
Всім своїм мистецтвом Мікеланджело хоче нам показати, що найкрасивіше в природі – це людська фігура, поза цим краси не існує. «Не народилася ще людина, яка любила б людей так як я.» І «Жодна людська пристрасть не залишилася мною не вивчена.» Мікеланджело вірив, що точно так, як в природі закладена краса, в людині закладено добро. Подібно до майстра, він повинен позбавитися від усього грубого, зайвого, всього, що заважає проявляти добро. Мікеланджело досяг великої слави при житті і авторитет його був беззаперечним.