Микола Вінграновський цікаві факти + фото + поезія

МИКОЛА ВІНГРАНОВСЬКИЙ (1936-2004) ЦІКАВІ ФАКТИ

Сама собою річка ця тече,
Маленька річечка, вузенька, як долоня.
Ця річечка Дніпра тихенька синя доня,
Маленька донечка без імені іще.
Вона тече в городі в нас під кленом,
І наша хата пахне їй борщем.
Цвіте над нею небо здоровенно
Солодкими хмаринами з дощем.
Ця річечка тече для клена і для мене,
Її й тоді я бачу, коли сплю.
Я річечку оцю в городі в нас під кленом
Як тата й маму і як мед, люблю.

Микола Вінграновський -відомий український письменник- шістедесятник, режисер, актор, сценарист та поет.

• Микола Степанович Вінграновський народився 7 листопада 1936 року в Миколаївській області, місто Первомайськ в родині селянина.
•  У Миколи Вінграновського на правій руці був відсутній вказівний палець.
•  Розвинути акторський талант Вінграновському допоміг О. Довженко, який помітив обдарованого Миколу та запропонував йому роботу на Київській кіностудії ім. О. Довженка в якості актора режисера та кіносценариста, Вінграновський створив близько 20 художніх та документальних фільмів. Відомий Микола Вінграновський і як актор, режисер і сценарист. Він зіграв головну роль у художньому фільмі «Повість полум’яних літ», автором якого був Олександр Довженко.
• Він постановник низки художніх і документальних фільмів таких як: «Ескадра повертає на Захід», «Берег надії», «Тихі береги», а також він режисер документальних фільмів: «Голубі сестри людей», «Слово про Андрія Малишка», «Щоденник О. Довженка», «Чигирин – столиця гетьмана Богдана Хмельницького», «Гетьман Сагайдачний» та багато інших.
• Вперше як поет проявив себе у 1957 році. Тоді було надруковано вірші Миколи Степановича у газеті «Літературна».
• Микола Степанович Вінграновський є лауреатом Державної премії України імені Тараса Шевченка. Отримав її у 1984 році за прозові збірки для дітей. Також нагороджений Почесною Грамотою Президії Верховної Ради України. Він лауреат літературної премії «Благовіст» та премії Фундації Антоновичів (США).
• Перша книжка віршів мала назву «Атомні прелюди».
• Збірка поезій «Сто поезій» після проходження цензури вийшла друком із 99 поезіями замість 100.
• Закінчив інститут кінематографії у Москві та Київський інститут театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого.
• Перша дружина видатного письменника – Лідія Вінграновська (працювала стюардесою) – розповіла, що вони прожили блискуче життя, але незабаром розлучилися.
• Друга дружина Олександра Білинкевич з Миколою Вінграновським прожила майже 50 років.

Микола ВІНГРАНОВСЬКИЙ ВІРШІ

КОЛИСКОВА

Спи, моя дитино золота,
Спи, моя тривого кароока!
В теплих снах ідyть в поля жита,
І зоря над ними йде висока.
Спи, моя гіллячко голуба,
Тихо в моїм серці і щасливо.
За вікном хлюпочеться плавба
Твоїх літ і долі гомінливої.
Спи, моя дитинко, на порі.
Тіні сплять і сонна яворина...
Та, як небо в нашому Дніпрі,
Так в тобі не спить хай Україна.
Хай вона не спить в тобі повік,
Бо вона для тебе і для світу...
Люлі, мій маленький чоловік,
Капле сон сріблястий з верховіту...

* * *

Ластівко біля вікна,
Ластівко нашої хати,
Що тобі, ластонько, дати:
Меду, борщу чи пшона?
Ластонько, літа кінець,
Діток твоїх би до хати,
Я научу їх писати:
Небо, Дніпро, горобець...
Ластонько, де не літайсь —
Мало налітатись вволю:
Ще народись та удайсь
В небо, Вітчизну і волю.
Так воно в світі і є,
Так воно є, щоб літати...
Горечко рідне моє,
Ластівко нашої хати.

* * *

На рябому коні прилетіла весна,
Снігу сорок лопат їй прикидало плечі.
На рябому коні, що везла — не везла,
Але дещо і нам привезла для малечі.
Привезла щавелю для зелених борщів,
В білій хмарі дощу привезла на Великдень.
З нею зайчик приїхав на теплій щоці,
І виглядує зайчик, поки йому видно.
Горобцям привезла по три пуди зерна,
По два пуди зерна їх сусідам — синичкам.
Снігурам по пуду, аби кожен з них знав,
Як в снігах зимувать і як жить на позичках.
Прилетіла весна на рябому коні,
Снігу сорок лопат привезла для годиться.
І мені привезла все, що треба мені,
Але що привезла, не скажу, — таємниця.

* * *

Мизатий хлопчик, як горобчик,
З таким, як сам, до річки йде.
Іде над хлопчиками дощик,
Іде над ними й більш ніде.
А фіолетово, а синьо
При хаті півники цвітуть!
Цвіте над півниками слива,
І абрикоса пахне тут.

* * *

Вві сні наш заєць знову задрімав.
Якби не в сні, то де б йому дрімати?
На теплу землю вухонько поклав
І серце своє заяче під лапи.
Додому ніч собі на небо йшла,
І на зорю дивилася мурашка...
Дрімайлику тим часом зацвіла
Під вусом, під самісіньким, — ромашка! 

ГРІМ

Була гроза, і грім гримів,
Він так любив гриміти,
Що аж тремтів, що аж горів
На трави і на квіти.
Грім жив у хмарі, і згори
Він бачив, хто що хоче:
Налив грозою грім яри,
Умив озерам очі.
А потім хмару опустив
На сад наш на щасливий
 

І натрусив зі сливи слив,
Щоб легше було сливі.
Та тут до грому навздогін
Заговорила груша:
«Трусніть і грушку, дядьку грім,
Бо важко мені дуже…»
І дядько грім сказав собі:
«Потрушу я грушу,
Бо небеса вже голубі
Я покидати мушу».