Міні-п'єса "Черевички від цариці для Оксани-чарівниці"
«Черевички від цариці для Оксани-чарівниці»
П’єса за мотивами повісті М. В. Гоголя «Ніч перед Різдвом»
Святково прибрана світлиця.
Оксана причепурюється та вихиляється ся перед невеликим дзеркалом
і не може намилуватися з себе.
Оксана. І чого людям надумалось розславляти, нібито я гарна? Брешуть люди, я зовсім не гарна. Хіба чорні брови та очі мої такі гарні, що вже подібних до них немає й на світі? Яка тут краса в цьому кирпатенькому носі? і в щоках? і в губах? ніби гарні мої чорні коси? їх можна злякатися увечері: вони, як довгі гадюки, переплелись та обвились круг моєї голови. Я бачу тепер, що я зовсім не гарна! (далі, відхиляючи трохи далі від себе дзеркало, скрикнула) Ні, гарна я! Ой, яка гарна! Диво! Яку радість принесу я тому, кому буду жоною! Як милуватиметься з мене мій чоловік! Він нестямиться від радості! Він зацілує мене на смерть!
Тихо заходить коваль Вакула, мовчки слухає і спостерігає за дівчиною
Вакула. Чарівна дівка! і вихваляється вона мало! З годину стоїть, видивляючись у дзеркало, і не надивиться, та ще й хвалить себе вголос!
Оксана (не помічаючи коваля) Еге ж, парубки, чи ж вам до пари я? ви погляньте на мене, як я плавно виступаю; у мене сорочка вишита червоним шовком. А які стрічки на голові! Вам довіку не бачити пишнішого сухозлоту. Всього цього накупив мені батько мій, щоб одружився зо мною найкращий молодець у світі! (усміхнувшись, обернулась вона й побачила коваля) Ой! (вдавано сердито). Чого ти прийшов сюди Хіба хочеться, щоб випровадила за двері лопатою? Ви всі майстри підсипатися до нас. Вмить пронюхаєте, коли батьків нема дома. О! я знаю вас! Що, скриня моя готова?
Вакула. Буде готова, моє серденько, після свят буде готова. Коли б ти знала, скільки попрацював я коло неї: дві ночі не виходив з кузні; зате в жодної попівни не буде такої скрині. Не сердься ж на мене! Дозволь хоч поговорити, хоч подивитись на тебе!
Оксана. Хто ж тобі боронить! говори й дивись! (сіла на лаву й знову глянула в дзеркало й стала поправляти на голові свої коси.).
Вакула. Дозволь і мені сісти біля тебе!
Оксана. Сідай
Вакула. Чарівна, люба Оксано, дозволь поцілувати тебе! (пригорнув її до себе, наміряючись поцілувати).
Оксана. (відіпхнула його) Чого тобі ще хочеться? Йому як мед, то й ложкою! Геть від мене, в тебе руки цупкіші за залізо. Та й сам ти пахнеш димом. Я думаю, геть мене забруднив сажею. (зирнула в дзеркало).
Вакула (засмучений відійшов, похилив голову, до себе) Не любить вона мене! Їй усе іграшки; а я стою перед нею, як дурень, і очей не спускаю з неї. І все б стояв перед нею, і повік би не зводив з неї очей! чого б я не дав, щоб дізнатися, що в неї на серці, кого вона кохає. Та ні, вона й гадки немає ні про кого. Вона милується сама з себе; мучить мене, бідолашного, а я за журбою не бачу світу; а я її так люблю, як ні один чоловік на світі не любив і ніколи не любитиме.
Оксана. (засміявшись) Чи правда, що твоя мати відьма?
Вакула. Що мені мати? ти в мене і мати, і батько, і все, що тільки є найдорожчого в світі. Якби мене покликав цар і сказав: ковалю Вакуло, проси в мене всього, що тільки є найкращого в моєму царстві, все віддам тобі. Звелю тобі зробити золоту кузню, і будеш ти кувати срібними молотами. Не хочу, сказав би я цареві, ні самоцвітів дорогих, ні золотої кузні, ні всього твого царства. Дай мені краще мою Оксану!
Оксана. (лукаво усміхнувшись) Бачиш який ти! тільки ж батько мій сам маху не дасть. Побачиш, коли він не ожениться з твоєю матір'ю. Але щось дівчата не приходять... (помовчавши) Що воно за знак? Давно б уже час колядувати. Мені стає нудно.
Вакула. Бог з ними, моя красуне!
Оксана. Коли б не так! з ними, певно, прийдуть парубки. Ото підуть гулі! Уявляю, яких наговорять смішних історій!
Вакула. То тобі весело з ними?
Оксана. Та вже ж веселіше, як із тобою. Ага! хтось стукнув! певно, дівчата з парубками.
Дівчата з мішками вбігли до хати, обступили Оксану і защебетали,
коваль мовчки спостерігає
Олена. Ой,Оксаночко,дивись, скільки я наколядувала. Ось і ковбаса, і сало, і вареники! А які смачнючі млинці у баби Дігтяренчихи!
Одарка. А ми тільки що Василя стріли, ледве поніс мішок! Мабуть, таки півсела обійшов.
Оксана. (сміючись)Так ти помогла б, чи що, а то ще підвередиться ненароком.
Марина. Ой Оксанко, а я так злякалась! Пішли ми до Шавші, а в них такий собацюра злющий! Як кинувся, так я ледве мішок не впустила. Бігла аж до самих Кедунів. Ще й досі трусить мене, як згадаю.
Оксана. Так я тобі й повірила! Собака! Скажи, може, Сашка поспішала (обернувшись до іншої) Е, Одарко! у тебе нові черевики. Ой, які ж хороші! і з золотом! Добре тобі, Одарко, в тебе є така людина, яка все тобі купує, а мені нема кому дістати такі гарні черевики.
Вакула. Не тужи, моя люба Оксано! я тобі здобуду такі черевики, що мало яка й панночка носить.
Оксана. (згорда глянувши на нього)Ти? Подивлюсь я, де ти здобудеш такі черевики, які могла б я надіти на свою ногу. Хіба принесеш ті самі, що носить цариця.
Дівчата (сміючись) Бачиш, яких захотіла!
Оксана. А так! будьте ви всі за свідків, якщо коваль Вакула принесе ті самі черевики, які носить цариця, то, от вам моє слово, що вийду зараз-таки за нього заміж. Отож бувай, ковалю-ю-ю!
Дівчата з Оксаною виходять.
Вакула.(виходячи слідом за ними) Смійся! смійся! Я й сам сміюся з себе! Думаю, і не можу надумати, куди дівся розум мій? Вона мене, не любить — ну, бог з нею! ніби тільки на всьому світі й є, що Оксана. Хвалити Бога, дівчат багато є хороших і без неї на селі. Ну, годі, час покинути ці дурощі. Піду додому.
Збирається йти, назустріч парубки.
Микола. Куди, Вакуло? Щось ти аж надто зажурений. Давай з нами.
Вакула. Щось мені, браття, сьогодні не колядується.
Василь. Дивний ти якийсь, на себе не схожий. То був на витівки мастак, і до співів, і до жартів перший. Чи не пристріт, бува?
Микола. Еге ж, мабуть той пристріт з чорними бровами та карими очима. дивись, часом щоб на тебе такий не напав.
Василь. Цур йому, братику. Ходімо з нами. Ось тобі мішок. Рушаймо з нами до Коваленків та заспіваємо панові Іванові. (ідуть, співаючи «Добрий вечір тобі, пане господарю»)
Чується сміх. З’являються дівчата.
Вакула. Чи не Оксана часом? (поривається у бік дівчат).
Микола. (Василеві)А що я казав? От тобі й пристріт ясноокий! (Підходить до Оксани, щось шепоче на вухо, Оксана сміється)
Оксана. (з усмішкою) А, Вакуло, ти тут? Здоров! Ну, багато наколядував? Е, який маленький мішок! а черевики, які носить цариця, добув? роздобудь черевики, вийду за тебе заміж! (сміючись, іде до дівчат)
Вакула. (до себе) Ні, не можу; несила більше! Час покласти край усьому: пропадай душа, піду втоплюся в ополонці, та й поминай, як звали! (рішуче підходить до Оксани, твердим голосом) Прощай, Оксано! Шукай собі якого хочеш жениха, мороч, кого хочеш; а мене не побачиш більше на цьому світі.
Оксана зібралася щось сказати, але коваль махнув рукою й пішов
Василь Куди, Вакуло?
Вакула. Прощайте, браття! Дасть бог, побачимось на тому світі; а на цьому вже не гуляти нам разом. Прощайте, не згадуйте лихом!
Василь. Він збожеволів
Баба, що проходила, випадково почула, перехрестилась
Баба Пропаща душа! треба піти розказати, як коваль повісився! (пішла)
Оксана відстала від дівчат, задумалась
Оксана (до себе) Куди це він, Господи? А Що, коли він справді наважиться на що-небудь страшне? Чого доброго! може, він з горя намислить закохатися в іншу і з досади стане називати її першою красунею на селі. Та ні, він мене любить. Я така гарна! Він мене нізащо не проміняє; він пустує, прикидається. Не мине й хвилин десять, як він, мабуть, прийде глянути на мене. Я й справді сувора. Треба буде дати, ніби знехотя, поцілувати себе. Ото він зрадіє! (хотіла доганяти подруг, побачила жінок, зупинилась, слухає розмову)
Висока жінка. Утонув! їй-богу, утонув! от щоб я не зійшла з цього місця, коли не втонув!
Баба (розмахуючи руками)Що ж, хіба я брехуха яка? хіба я в кого-небудь корову вкрала? чи кого хіба наврочила, що мені не ймуть віри? От щоб мені води не захотілось пити, коли стара Переперчиха не бачила на власні очі, як повісився коваль!
Висока жінка. Ні, ви чули таке? треба бути такій божевільній, як ти, щоб повіситися! він утонув! утонув в ополонці! Це я так само знаю, як те, що ти була оце в шинкарки!
Баба. Соромітнице! бач, чим стала дорікати! Мовчала б, негіднице! Хіба я не знаю, що до тебе дяк ходить щовечора.
Висока жінка. що? Ах ти, негіднице! Та як смієш таке говорити? Ти бачила7
Баба. Бачила і не раз.
Висока жінка. Що ти бачила? Щоб тобі очі повилазили кобила ти сліпа!
Баба. Хто, я сліпа? Та бодай ти світу білого не бачила, як ти мене так обзиваєш! Та щоб тобі язик відсох таке говорити!
Виходять сварячись
Оксана (збентежено) Господи, що ж я наробила? Коваль наклав на себе руки? Ні-ні! він побожний, на такий гріх не зважиться! А що, коли він і справді пішов з наміром ніколи не вертатись у село? А навряд чи в іншому місці знайдеться такий молодець, як коваль. Він же так кохав мене! він довше за всіх зносив мої вередування! Господи, що ж робити? такого парубка втратила! (похилила голову, ледь не плаче)
Заходить Вакула
Оксана (бачить коваля, радісно) Ой!
Вакула. Поглянь, які я тобі приніс черевики! ті самі, що носить цариця.
Оксана.(махаючи руками й не зводячи з нього очей) Ні! ні, мені не треба черевиків! я й без черевиків… (засоромилась)
Коваль підійшов ближче, взяв її за руку; потім тихо обійняв її.
Заходять хлопці і дівчата
Оксана і Вакула.(кланяються) Просили батько, просили, мати, і ми вас просимо на хліб, на сіль і на сватання.
Грає весела музика
про публікацію авторської розробки
Додати розробку