"Місця, де зберігають історичні джерела"

Озерянський ЗЗСО  І – ІІІ ступенів

 

 

 

 

 

 

 

 

                        Вчитель  історії

  Василенко  Світлана  Миколаївна

 

 

 

Тема.  Місця, де зберігають історичні джерела

Мета:  ознайомити  учнів  із  джерелами  вивчення  давньої  історії,  конкретизувати  їх  щодо  історії  України,  підкреслити  значення  археології,  допомогти  зрозуміти  роль музеїв,  історичних  архівів  у  вивченні  минулого  українського  народу;  вчити  вмінню  працювати  з  підручником,  іншими  джерелами  інформації,  узагальнювати  матеріал,  формулювати  висновки;  виховувати  повагу  до  сивої  давнини,  до своїх  предків,  бажання  вчити  історію.

Тип уроку: урок формування предметних умінь і навичок учнів.

Форма проведення: урок-візуалізація.

Обладнання  уроку:  ілюстрації, картки з текстовими і візуальними джерелами, мультимедійна презентація.

Поняття та терміни: історичні джерела, археологія, музей, експонат, реставрація, архів.

Очікувані результати: 

•   пояснювати й розрізняти види історичних  джерел;
•   розповідати  про  те,  як  історики  дізнаються  про  минулі  часи  на  основі  археологічних розкопок;
•   наводити приклади історичних джерел, з яких можна дізнатися про давні часи;
•   висловлювати судження щодо ролі музеїв та архівів у збереженні пам’яті про минуле.

Перебіг уроку

І. Організаційний момент

Вітаю вас! Ми знову в гостях у її величності Історії.

ІІ. Актуалізація опорних знань  

Щоб історію писати, треба так багато знати:

І літопис прочитати, що монах давно писав.

Документи повивчати, ті, що князь колись складав,

І послухати легенди, давні вірші і казки.

Сиві думи, що складались всім народом залюбки,

Роздивитись давній посуд, і прикраси, і взуття.

Дивний одяг, що носили наші предки за життя.

Все зробив історик вправно, все читав і розглядав

І завзято та докладно нам історію писав.

Що ж йому допомогло? Історичне... (джерело).

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності

Бесіда
1. Звідки ми дізнаємося про події минулого?
2. Що ми вважаємо історичним джерелом?

Історичні джерела – це  пам’ятки  минулого,  за  допомогою  яких досліджують і вивчають історичні події або предмети людської життєдіяльності.

Завданням  історика  є  відтворення  картини  минулого.  Проте, навіть  розпитавши  свідків  події,  ми  не  отримаємо  цілісної  достовірної  інформації.  Аби  дізнатися  про  реальні  події  минулого, історики звертаються до  історичних джерел.  Учені досліджують, порівнюють і зіставляють їх,  адже саме історичні джерела є відображенням минулого, без яких це минуле неможливо відтворити.

Історичні джерела поділяються на (речові, писемні та усні).

Робота зі схемою

Учні отримують картки з написами історичних джерел, які вони мають розмістити на дошці по групах.

Речові: зброя, монети, прикраси, одяг.

Писемні: листи, щоденники, мемуари, літописи.

Усні: легенди, казки, пісні, загадки, прислів’я.

На попередніх уроках ми дізналися та переконалися в тому, що історія – важливий предмет, який вивчає минуле людства. Для того, щоб дізнатися детальніше про наше минуле,  нам допоможе тема нашого уроку «Місця, де зберігають історичні джерела». (Учні записують тему в зошити). Сьогодні ми дізнаємося про значення  археології,  роль музеїв,  історичних  архівів  у  вивченні  минулого  українського  народу.

Невідомий автор висловив думку: «Найкращою пам’яттю відзначається папір. Він усе пам’ятає, що на ньому написали». Цей вислів і стане епіграфом нашого уроку.

ІІІ. Вивчення нової теми

1. Як знаходять історичні джерела

Мабуть, ви замислювалися над тим, як опиняються глибоко під землею речі, якими користувалися люди. Уявімо, що кілька тисячоліть тому слов’янське поселення оточили вороги. Хто встиг, залишив поселення. Свої речі люди забрали із собою або сховали, розраховуючи повернутися. Після запеклої боротьби вороги захопили поселення. Більшість споруд було зруйновано, їхніх мешканців убито або забрано в полон. Ті, хто врятувався, переселилися на інше місце. Минали роки. Руїни поселення заносило пилом, вони заростали чагарниками. Поступово про те, що було тут раніше, нагадували лише пагорб і народні перекази. Саме останні допомогли дослідникам. Через 2 тис. років сюди прийшли археологи й, обережно знімаючи ґрунт, розпочали розкопки. Археологія – одна з тих наук, завдяки яким знайдено чимало знарядь праці, зброї, прикрас, будівель, монет, якими користувалися дуже давно.

Про археологію говорять, що це наука, «озброєна лопатою». Як ви гадаєте, чому?

Археологічні розкопки можна проводити лише влітку. Діти, поміркуйте, чому? Цікаво, що до розкопок справжні археологи залучають і студентів історичних факультетів, а також учнів шкіл. Як ви думаєте чому? Це пов’язано з тим, що обсяги роботи дуже великі й археологи потребують допомоги.

Вправа «Слово-магніт»

Написати на дошці ключове слово (археологія). Учні називають слова, які, як магніт, притягуються до ключового слова (археолог, розвідка, лабораторія, музей). Скласти 4 речення із словами. Потім скласти розповідь про археологію. 

Цікаво знати (розповідь учениці)

Археологічними дослідженнями здавна захоплювалося чимало українців. Зокрема, видатний український поет Тарас Шевченко, подорожуючи Україною, брав участь у створенні програми збереження історичних пам’яток Криму, замальовував вигляд стародавніх курганів, пам’яток козацької слави, серед яких були руїни резиденції гетьманів козацтва – Чигирина. Йому належать слова: «Люблю археологію – таємничу матір історії».

2. Де зберігаються історичні пам’ятки?

Відшукати свідчення минулого й дізнатися за ними про життя людей у давнину дуже важко. Окрім того, потрібно зберегти все знайдене для нащадків і надати можливість ознайомитися всім бажаючим. Для цього в різних країнах створюються спеціальні установи – музеї. Речові історичні джерела зберігаються в музеях. У нашій країні найбільша кількість пам’яток минулого перебуває в Національному музеї історії України в Києві – понад 600 тис. експонатів. За ними можна прослідкувати розвиток людського суспільства на українських землях від появи перших людей і до сьогодення.

Поміркуйте, чи кожен експонат має історичну цінність?

Загадка-казка «Випадок у музеї»

В одному місті в краєзнавчий музей прийшов дідок.

•    Я працюю в риболовецькій артілі, - сказав він, звертаючись до завідуючого. - Недавно я виловив величезну щуку. У носі цієї щуки було мідне кільце, на якому був напис: «Ця щука пущена в річку за три роки до навали Наполеона». От я й приніс це кільце вам: може, ви хочете придбати його для музею. Зараз я покажу вам кільце, - сказав старий, опускаючи руку в кишеню.

Завідуючий музеєм спинив рибалку. 

- Не турбуйтесь діставати кільце: для музею воно не цікаве. Той, хто просунув у ніс щуці кільце й вирізав на кільці напис, зробив це, очевидно, для жарту: напис цей, звичайно, не відповідає дійсності.

- Ви думаєте, що щука не може жити так довго? - запитав старий.

- Справа не в тому, - відповів завідуючий музеєм, - я знаю, що інколи щуки живуть довше ста років. А все-таки кільце з написом, яке ви принесли, - фальшивка.

- Звідки вам це відомо, коли ви ще навіть кільця й не бачили? - здивовано запитав рибалка.

Як ви гадаєте, що відповів завідуючий музеєм на це питання? (Ніхто три роки до навали Наполеона не міг цього передбачити).

Отже, не кожен експонат має історичну цінність.

Писемні історичні джерела зберігаються в бібліотеках та архівах. Документи зберігаються в архівах, а книги – у бібліотеках. Найстарішою з діючих в Україні бібліотек є Наукова бібліотека Львівського університету, заснована 1608 р. Найбільшою бібліотекою нашої держави є Центральна наукова бібліотека Академії наук України ім. В. Вернадського в Києві. У її фондах налічується 12 млн. книжок.

Найбільшим скарбом для дослідників є все, що залишили після себе люди, а особливо те, що вони написали. Існує окрема історична наука – палеографія, яка вивчає історію письма, зміни в написанні літер, матеріали та знаряддя для письма, способи оздоблення книжок.

Писемність на Землі виникла більше як 5 тис. років тому. За цей час зібрано чимало пам’яток, що розповідають нам про минуле.

Робота в парах «Пошук інформації». Учням даються документи з матеріалом, який вони повинні опрацювати і через 1 хвилину презентувати відповіді. Нові слова записують у зошити.        

1. У Месопотамії в давнину писали на глиняних табличках. Розмочували глину. Робили з неї невелику пластину і на мокрій поверхні спеціальною паличкою видавлювали знаки. Потім цю табличку сушили на сонці або випалювали на вогні, що надавало їй твердості. Ні дощ, ні спека для неї не були страшними. Але вона могла розбитися. Та все ж залишилося чимало саме таких пам’яток. В окремих країнах зберігаються вцілілі «глиняні» бібліотеки.

2. У Давньому Єгипті найпоширенішим матеріалом для письма був папірус. Папірус – це рослина. Вона не росте на території нашої країни. Її зарості мандрівники знаходили в Єгипті. Стебла папірусу розрізали на тоненькі смужки і склеювали одну з одною в клаптики, схожі на папір. До одного клаптика прикладали інший. Так виходила стрічка, що досягала іноді 10 метрів завдовжки. Писали на папірусі вже спеціальними чорнилами.

3. У стародавніх Греції та Римі писали на дерев’яних дощечках. Їхню поверхню змащували воском. А потім видряпували букви металевою паличкою з гострим кінцем. Щоправда вберегти такі «аркуші» було дуже важко. Їх легко нищили сонце і вогонь.

4. У Давній Індії та Київській Русі як матеріал для письма використовувалася кора берези, що називалася береста. На бересті писали за допомогою загострених металевих чи кістяних паличок. Тобто текст на корі видряпувався. Береста вважалася непрестижним матеріалом для письма. Вона була непридатна для тривалого зберігання. Бересту використовували зазвичай як матеріал для приватного листування або як чернетки. Більш важливі листи та офіційні документи писалися, як правило, на пергаменті.

5.  В Україні матеріалом для письма в давнину був пергамент. Книги писали на спеціально виготовлених для того шкірах, білих, гладеньких, що називалися «пергаментом». Вони дійшли до нашого часу в доброму стані. Пергамент здебільшого виготовляли зі шкіри ягнят або телят і завозили в Україну з грецьких земель. Понад 700 років тому його навчились робити і у нас.

6. Сучасний матеріал для письма – папір – винайшли у сиву давнину в Китаї. Його виготовляли з тирси та відходів шовкового виробництва. У Китаї виробництво паперу набуло такого поширення, що на базарі можна було побачити писаря-виробника паперу, який тут же черпав із відра масу, викладав аркуші паперу на дошку і сушив на сонці. Виготовлений і ще не просохлий аркуш такого паперу писар часто клав на спину клієнта і писав під його диктовку лист. Не одне століття китайці тримали в секреті рецепт виготовлення паперу. Однак він все ж потрапив до Європи. В Україну папір спочатку завозили з Італії, Франції, Німеччини, згодом навчилися виробляти й самі.

7. Перші паперові книги в Україні були написані в монастирях. Учені ченці старанно переписували не лише святі книги, а й працювали над літописами. У них занотовували і події, які вони запам’ятали, і те, що відбувалося за їхнього життя. Ченці чимало ходили по світу. Повертаючись до свого монастиря, розповідали, що бачили і чули. Ченці-літописці записували їхні розповіді. Так день за днем, рік за роком народжувалися безцінні книги-літописи, без яких сьогодні не обходиться жоден дослідник давнини. Як святиню берегли літописи при монастирях і передавали з покоління в покоління. Роботу померлого ченця-літописця продовжував інший.

Учитель. Пригадайте, хто був автором літопису «Повість минулих літ»? Найвідомішим літописцем Русі-України є чернець Києво-Печерського монастиря Нестор, який є автором та упорядником «Повісті минулих літ».

Фізкультхвилинка «Пишемо літопис»

 Перенесемося до Києво-Печерського монастиря і бачимо за роботою Нестора, відомого літописця. Спробуємо і ми докласти зусиль до написання його літопису.  Перш ніж починати, літописець вибирав собі гусяче перо, яким писав, давайте оберем і ми. Вибрали, тоді починаємо. Правою рукою ретельно виводимо першу літеру. У стародавніх книгах вона прикрашалась орнаментом та малюнками. Тепер обережно вмочимо наше перо в чашу з чорнилом і поволі, щоб не пошкодити літопис, продовжимо писати. Вправні літописці писали і лівою рукою. Спробуємо і ми. Добре, а тепер поставте свій підпис на літописі, виводячи його двома руками. Тепер справді можна переконатись, що ви вправні літописці. 

Учитель. Чи відомо вам, що справу збирання, збереження та впорядкування писемних пам'яток покладено на спеціальні установи, які називають архівами?

Робота із поняттям (учні записують поняття в зошит)

Архів – установа, яка збирає, зберігає і впорядковує старі документи (писемні пам’ятки минулого).

З'явилися архіви з виникненням писемності. Так, архіви існували у Давніх Китаї, Індії, Єгипті, Греції та Римі. У середньовіччі документи зберігалися у замках королів та монастирях. Згодом для збереження документів з’явилися спеціальні установи. Сьогодні в Україні існує чимало архівів. Серед них – історичні, літератури і мистецтва, архіви окремих установ, наприклад університетів або шкіл. Тепер власні архіви мають усі установи, організації, нерідко й приватні особи – учені, письменники, громадські діячі.

Писемні  джерела,  як  і  речові,  також  недовговічні:  вони  псуються,  згорають  у  пожежах,  їх  викрадають  чи  навмисно  знищують.  Для сучасних архівів будують спеціальні приміщення з вузькими вікнами, що не пропускають прямих сонячних променів: від сонячного світла тло й друкарська фарба вигасають, линяють, а папір жовтіє та псується. Вадить документам і забруднене повітря, тому в архівах його очищають за допомогою спеціальних фільтрів. Щоб документи краще зберігалися, їх укладають у щільно закриті коробки й розміщують на полицях-стелажах. У великих архівах загальна довжина стелажів сягає десятків кілометрів. Найцінніші документи перезнімають на плівку – виходять діафільми з дуже маленькими кадриками – мікрофільми. Їх зберігають окремо від документів на випадок, якщо оригінал буде пошкоджено або втрачено. Співробітники  архівів – архіваріуси – вивчають  походження і достовірність документів, систематизують їх для полегшення досліджень, порівнюють інформацію з різних джерел. Історик-дослідник не може написати історію без допомоги архіваріусів. Саме вони на прохання вчених шукають відповідні документи, за потреби перекладають та підготовлюють їх для читання, упорядковують збірки документів.

Чи знаєте ви, що 24 грудня – День працівників архівних установ.

Найбагатшими в Україні є сховища документів Центральних державних історичних архівів у Києві та Львові. Так, фонди першого з них нараховують понад 1,5 млн. документів. Документи ретельно досліджують учені різних галузей знань і на основі їхніх свідчень пишуть наукові праці.

Метод «Мікрофон»

1)  Як ви гадаєте, чи існує архів вашої родини?

2)  Які документи в ньому зберігаються?

3)  Поміркуйте, чому важливо мати родинний архів.

Робота з документами

1. Прочитайте уривки з Галицько-Волинського літопису про Данила Романовича і зіставте їх із візуальним джерелом – реконструкцією З. Васіної (підручник – ст. 39).

2. Що розповідає «Повість минулих літ» про смерть Київського князя Олега у X столітті? Чи можемо ми довіряти цій розповіді? Чому?

«Приспіла осінь, і спом’янув Олег коня свого, якого поставив був годувати, зарікшись не сідати на нього. Бо колись... сказав йому один віщун: «Княже! Кінь, що його ти любиш і їздиш на нім, — од нього тобі померти». Олег же, взявши це собі на ум, сказав: «Ніколи тоді не сяду на коня сього, ані гляну більше на нього». І повелів він годувати його, але не водити його до нього.

... Минуло чотири роки... І призвав він старшого над конюхами, запитуючи: «Де є кінь мій, що його я поставив був годувати і берегти його?». А він сказав: «Умер». Олег тоді посміявся і сказав: «Неправдиво то говорять волхви... кінь умер, а я живий». І повелів він осідлати коня: «Дай-но погляну я на кості його». І приїхав він на місце, де лежали його кості голі і череп голий, і зліз він з коня, посміявся, мовлячи: «Чи од сього черепа смерть мені прийняти?». І наступив він ногою на череп, і, виповзши звідти, змія вжалила його в ногу. І з того розболівшись, він помер.

Хронологічна задача

Літописець Нестор завершив роботу над славнозвісним літописом «Повість минулих літ» у 1113 р. Скільки від тієї дати минуло років до нашого часу?

 

IV. Закріплення

Гра «Реставрація»

Уявіть собі, що ви архіваріуси і знайшли давні аркуші, що місцями почорніли від вологи, чорнило в багатьох місцях розмилося чи вицвіло. Відновіть текст, використовуючи підказки.

Народ, який проживав у Давньому Єгипті, для письма використовував …, зарослі якого досить часто зустрічалися на березі річки Ніл. Наші предки писали на корі  …, а згодом почали використовувати …, виготовлений із шкіри тварин. Важливі документи зберігалися в… .

Підказки: пергамент, архівах, берези, папірус.

 

V. Рефлексія.

Продовжте речення: «Я розповім своїм друзям, що вивчати історію потрібно, тому що...»

Підсумки заняття.

 

VI. Підсумки уроку

 Заключне слово вчителя. Історики вивчають минуле на підставі поєднання інформації, отриманої з різних історичних джерел. Відкриття археологів відіграють важливу роль у дослідженні минулого людства. Для історії не менш важливим, ніж відкриття пам’яток, є їхнє збереження. Саме тому держава приділяє значну увагу розвитку музеїв, архівів і бібліотек.

 

Оцінювання учнів

VІ. Домашнє завдання  

1. Опрацювати матеріал підручника – параграф 5.

2. Для допитливих. Прочитати оповідання «Скарби українського степу» - ст. 70-72.