Міжнародний конкурс " У пошуках літературних талантів"

Міжнародний дитячий конкурс

«У пошуках літературних талантів»

Номінація – «проза»

Мистецтво відображати життя

                       Виконала:

Костіна Поліна

Учениця 8 класу

Охрімівської ЗОШ І-ІІІ ст.

Кирилівської ОТГ

Запорізької області

Керівник:

вчитель української мови

Чурса Ірина Дмитрівна

2021

Закулісся… Від хвилювання серце тріпоче так сильно, що, здається, його стукіт чують усі навколо. Наче у тумані, ти чуєш, як ведуча оголошує твій вихід, і, ледь тримаючись на ногах, ти крокуєш на сцену. Десятки яскравих ламп засліплюють тобі очі, серце вже зовсім вистрибує з грудей, і ти розумієш, що маєш лише декілька секунд, щоб опанувати своє хвилювання. Десь на підсвідомості до тебе доносяться слова вчительки: «Не хвилюйся, дівчинко! Читай душею! Подаруй залу своє серце – і глядач прийме тебе».

   Ти чуєш звуки ніжної мелодії свого монологу і починаєш читати, з кожною миттю все глибше і глибше поринаючи у таємницю того, про що читаєш, і перевтілюючись на героїню свого монологу.

    Читаєш і відчуваєш, що десь за кулісами твоя наставниця, стискаючи руки, хвилюється за тебе, і ти не можеш її підвести, і читаєш «душею», а на сцені величезний портрет людини, ювілейній даті якій присвячене це театралізоване дійство.

     Поступово ти чуєш, як зал наповнюється твоїм голосом, очі глядачів уважно ловлять твої рухи. За ці 5 – 7 хвилин свого виступу ти проживаєш разом зі своєю героїнею ціле життя, а бурхливі оплески після виступу свідчать про те, що глядач тобі повірив, бо ти читала «душею».

     Ці оплески додають упевненості, і ти вже сміливо крокуєш за куліси, де тебе чекають схвильовані очі і теплі промовисті обійми: «Молодець, дівчинко! Ти справилась!».

     Щасливоусміхнені і творчонаповнені ви разом повертаєтесь додому, а ти ще потім півночі відчуваєш оте хвилювання від усвідомлення того, що зміг подарувати хвилини щастя глядачам.

     І саме цей день, закарбувавшись у пам’яті, закріпить у твоїй підсвідомості питання про те, яку професію ти б хотів обрати, щоб займатися улюбленою справою.

Професія актора. Це лише на перший погляд здається, що це легко: вивчив собі текст, одягнувся у відповідний костюм і грай собі роль.

Але зворотній бік цієї професії дуже складний, бо головне завдання актора- змусити глядача повірити в те, що все відбувається реально.

Десь на просторах інтернету я прочитала такий вислів: «Театр – це мистецтво відображати життя». Дійсно, актор змушує глядача плакати і сміятись, радіти і сумувати, заздрити і почуватися щасливим. Мені здається, з усіма цими якостями людина повинна народитися. А потім плюс велика кропітка робота над собою, над удосконаленням своєї майстерності. Треба слідкувати за своїм зовнішнім виглядом, бути організованим і вміти працювати в команді.

    Уже сьогодні на уроках літератури я починаю готувати себе до майбутньої професії: навчаюся виразно читати поетичні і прозові твори, вивчаю великі уривки напам’ять, удосконалюю навички передачі своїх почуттів рухами та мімікою, щоб донести до глядача зміст прочитаного.

     Під час дистанційного навчання ми багато створювали відеороликів на вірші В. Симоненка, Лесі Українки, озвучували сонети Шекспіра, Данте, Петрарки. Мені дуже подобалося підбирати відповідні до текстів музику і ілюстрації, створюючи власні літературно- музичні проекти. Ми розміщували їх на сторінках Facebook, і, читаючи схвальні відгуки і коментарі своїх друзів, вчителів – мовників і просто незнайомих людей, до мене поступово приходила впевненість в тому, що моя робота, хоч ще і невеличка, цікава людям.

    А ще театральне мистецтво захопило мене, коли я слухала на уроках української літератури про Марію Заньковецьку – видатну українську актрису, яка у створюваних образах уособлювала символ української жінки. Як майстерно вона грала, легко перевтілюючись у будь – які жіночі образи! Їй аплодувала вся країна, а композитор Петро Чайковський в Одесі виніс їй на сцену лавровий вінок із написом: «Безсмертній від смертного».

   Треба мати неабиякий талант і, головне, любити сцену, відчувати глядача і любити глядача.

    Ні, я не прагну слави, просто мені хочеться дарувати людям зі сцени якісь позитивні емоції, щоб ми разом співпереживали і раділи.

    На превеликий жаль, у нашому невеличкому селі немає театру, але я дивлюся вистави по телебаченню та на  YouTube і дуже мрію відвідати драматичний театр ім. В. Г. Магара у м. Запоріжжі             ( вчителька нам обіцяла, що ми обов’язково поїдемо на виставу).

    Не знаю, як складеться моя життєва доля, і чи буду я мати таке щастя – отримати улюблену професію, але на сьогоднішній день мені сниться сон, як із завмиранням серця я  виходжу на сцену, і розпочинається таїнство між мною, акторкою, та глядачем…

Далі буде…