Модерне (індустріальне) та постмодерне (інформаційне) суспільства: тяглість та зміни.

11 клас. Всесвітня історія

Практичне заняття.

Модерне (індустріальне) та постмодерне (інформаційне) суспільства: тяглість та зміни.

Мета: Порівняти модерне (індустріальне) та постмодерне (постіндустріальне, інформаційне) суспільства; розкрити їх основні ознаки, визначити зміни, що відбуваються в суспільстві під час переходу до постмодерного суспільства.

Очікувані результати:

Після уроку учні зможуть:

-використовувати різні джерела інформації;

-працювати у творчих групах;

-критично мислити й обґрунтовано доводити свою точку зору;

-називати основні ознаки модерного (індустріального) та постмодерного (інформаційного) суспільства;

- визначити зміни, що відбуваються в суспільстві під час переходу до постмодерного суспільства

Обладнання: роздатковий матеріал, підручник (Гісем О.В. Всесвітня історія (рівень стандарту): підручник для 11 кл.)

Форма уроку: практична робота.

Хід заняття

І. Організаційна частина уроку

ІІ. Актуалізація опорних знань учнів.

Завдання:

• Пригадайте, яке суспільство називається індустріальним?
• Що таке постіндустріальне суспільство?

ІІІ. Основна частина

1. Модерне (індустріальне) та постмодерне (інформаційне) суспільства

Вчитель: У 70-ті роки ХХ століття Індустріальні країни вступили в етап, що веде їх до нового типу суспільства, яке характеризують як інформаційне.

Сьогодні ми визначимо спільні й відмінні риси індустріального й постіндустріального суспільства.

    А зараз попрацюємо у групах. (Об'єднати клас  у дві групи).

Вчитель пропонує учням розпочати роботу з листа оцінювання, щоб на протязі уроку оцінювати свої результати щодо засвоєння змісту, набуття умінь і навичок, а й щодо групової діяльності. (Додаток № 1)

Вчитель. Ознайомтесь з наданими матеріалами та виконайте завдання. На парті кожної з груп є завдання та роздатковий матеріал. (Потім кожна група захищає своє рішення біля дошки).

Завдання1гр.: Опрацюйте стор197-198. Проаналізуйте додатки  № 2-3 за змістом і визначте основні ознаки індустріального суспільства. Свою роботу презентуйте у вигляді таблиці:

Завдання 2 гр.: Опрацюйте стор197-198. Проаналізуйте додатки  № 4-5 за змістом і визначте основні ознаки постмодерного суспільства. Свою роботу презентуйте у вигляді таблиці:

Завдання. Використовуючи таблиці 1-2, заповніть в зошитах таблицю 3 «Порівняння індустріального та постіндустріального суспільства».

Завдання. Обговоріть запитання та дайте відповідь:

-  Які суспільні, економічні, політичні потрясіння тягне за собою перехід до постіндустріального суспільства?

- Чи характерні постіндустріальні риси для розвитку сучасної України?

ІV.Узагальнення засвоєного.

Завдання.

- Назвіть позитивні і негативні результати постіндустріального суспільства

V. Підсумок

VІ. Домашнє завдання:

Підготуватись до узагальнюючого уроку з теми: «Міжнародні відносини. Повсякденне життя і культура»

Матеріал для опрацювання

Додаток  № 1

Картка самооцінки роботи на уроці

                       Прізвище________________

Оцініть свою роботу в групах (позначте те, в чому ви були успішні):

Ви брали активну участь у роботі групи __________________________

Ви вносили вдалі пропозиції, які врахувала група__________________

Ви надавали підтримку іншим членам групи, заохочували їх до роботи ____________________________________________________________

Ви висунули цілком нову ідею, що сподобалась іншим ____________

Ви вдало узагальнювали думки інших і просували роботу групи вперед _____________________________________________________________

Ви доповідали в студії про результати групової роботи ______________

Додаток  № 2

 Концепція індустріального суспільства. Родоначальником концепції «індустріального суспільства» вважають американського економіста Пітера Друкера, який у 1940-х рр. опублікував кілька праць, присвячених цій проблемі: «Майбутнє індустріальної людини» (1942 р.), «Ідея корпорації» (1946 р.), «Великий бізнес» (1947 р.), «Нове суспільство. Анатомія індустріального ладу» (1949 р.).

Становлення індустріальної системи він відносить до XX ст. Її основу створюють великі підприємства й корпорації, що здійснюють масове виробництво. Індустріальна система знаменує перехід до індустріального суспільства. Центральним інститутом індустріального суспільства є велике спеціалізоване підприємство. П. Друкер визначає два різновиди індустріального суспільства: капіталістичне й соціалістичне. Капіталістичне індустріальне суспільство П. Друкер називав вільним, а соціалістичне — рабським.

У 1960-х рр. теорію індустріального суспільства розвинули американський соціолог і економіст ВолтРостоу, французькі соціологи Жак Еллюль і РаймонАрон. Підсумовуюча праця цієї концепції була створена американським економістом Джоном Гелбрейтом («Нове індустріальне суспільство», 1967 р.).

У «Новому індустріальному суспільстві» Дж. Гелбрейт намагається комплексно розглянути всю економічну систему капіталізму, яку зв’язує з технічним прогресом. Технічний прогрес у нього є сутністю, що саморозвивається, породжує сама себе. Технічний прогрес та організація визначають економічну форму суспільства.

Дж. Гелбрейт виділяє дві форми капіталістичної економіки з погляду рівня техніки, масштабів виробництва й форми організації підприємств — великі корпорації та дрібне виробництво. Дрібне виробництво не відіграє значної ролі в сучасній економіці. Її основу становлять великі корпорації, породжені передовою технікою, які формують індустріальну систему. Щоправда, сам Дж. Гелбрейт вважає неприпустимим ототожнення великої корпорації з монополією.

Індустріальна система, за Дж. Гелбрейтом, у свою чергу, визначається високорозвиненою технікою, що зумовлює всі інші її ознаки: панування корпорацій у вирішальних сферах економіки; необхідність великих капіталовкладень; ускладнення умов і зростання витрат часу на виконання завдань, що постають перед виробництвом у зв’язку зі збільшенням ролі наукових досліджень і необхідності належних лабораторних випробувань; підвищення вимог до кваліфікації робітництва й керівництва корпораціями; і, нарешті, потреба в ліквідації ризику для великих корпорацій, яка потребує планування.

В індустріальному суспільстві зростає і роль держави, яка мусить узяти на себе частину витрат для забезпечення технічного прогресу й зменшення ризику підприємств від його запровадження. Тобто саме техніка визначає всю економічну структуру суспільства.

Дж. Гелбрейт виокремлює два рівні розвитку корпорацій: підприємницьку і зрілу. У підприємницькій корпорації (1920—1930-ті рр.) господарем і керівником був окремий капіталіст, власник капіталу. Його основною метою була максимізація прибутку. Контроль над корпорацією зумовлювався капіталом особи, що здійснювала підприємницьку діяльність, а не її компетентністю. Така корпорація не потребувала планування і державного втручання.

На зміну підприємницькій корпорації приходить зріла корпорація. Цей перехід зумовлений технічним прогресом, його вимогами. Зріла корпорація — це колективна організація, тому приватна власність замінюється суспільною капіталістичною власністю. На чолі зрілої корпорації стоїть не окремий підприємець, а техноструктура, до якої переходить влада.

Дж. Гелбрейт визначає техноструктуру як «союз знань і кваліфікації». Це основний керівний персонал великих корпорацій, який складається з людей, що спеціалізуються на керівництві виробництвом, збутом, фінансами, корпоративним плануванням, тобто тих, хто приймає рішення. Він підкреслює, що це керуючий інтелект — мозок підприємства. Це група людей (не тільки менеджерів), яка «охоплює всіх, хто володіє спеціальними знаннями, талантом або досвідом групового прийняття рішень». Саме цю групу людей Дж. Гелбрейт пропонує назвати техноструктурою.

Перехід у корпораціях влади до техноструктури змінює й мету діяльності корпорацій. Передусім вона відображає не особистий інтерес підприємця, а суспільний, керується не максимізацією прибутку, а суспільною метою. На перший план техноструктура висуває економічне зростання, яке сприяє ефективному функціонуванню корпорації, що відповідає як інтересам суспільства, так і її власним інтересам. Ефективне функціонування корпорації забезпечує високий рівень дивідендів. Отже, наявне узгодження інтересів суспільства, корпорацій та індивідів.

Важливою рисою індустріальної системи Дж. Гелбрейт називає планування, яке теж породжується розвитком науки і техніки. Велика корпорація з її складною технікою, значними капіталовкладеннями не може ефективно функціонувати за умов ринкової стихії. Ринок перестав бути надійним регулятором виробництва. Його заступає планування корпоративної діяльності.

В індустріальному суспільстві формується, як зазначає Дж. Гелбрейт, нібито зникає конфлікт між багатими й бідними. Замість нього з’являється новий конфлікт, породжений НТР, — між «класом освічених» і «класом неосвічених та малоосвічених». Вирішальною силою індустріального суспільства стає «клас освічених», складовою частиною якого є техноструктура. Ця теорія Дж. Гелбрейта, на його власне визнання, мала на меті спростувати марксистське вчення про протилежність інтересів праці та капіталу.

Велику роль в індустріальному суспільстві Дж. Гелбрейт надає державі. Технічний прогрес у нього автоматично зумовлює необхідність втручання держави в економічне життя. Він визнає необхідність планування на державному рівні, регулювання державного попиту, перерозподілу національного доходу через систему податків, сприяння розвитку НТР, освіти, національної оборони. При цьому він підкреслює незалежність корпорацій, їхню самостійність, «автономію» щодо держави. Державу й корпорації Дж. Гелбрейт розглядає як дві незалежні сили, які плідно співпрацюють одна з одною.

Додаток  № 3

Індустріальному суспільству властиве машинне виробництво, національна система господарювання, вільний ринок. Освоюються нові джерела енергії: якщо раніше людство використовувало в основному енергію м'язів, рідше — води і вітру, то з початком промислової революції починають використовувати енергію пари, а пізніше — дизельні двигуни, двигуни внутрішнього згорання, електроенергію. В індустріальному суспільстві на задній план відійшло завдання, яке було головним для традиційного суспільства — нагодувати людей і забезпечити їх найнеобхіднішими для життя речами. Тепер всього-на-всього 5—10 % людей, зайнятих у сільському господарстві, виробляють продуктів достатньо для усього суспільства.

Індустріалізація приводить до посиленого зростання міст, зміцнюється національна ліберально-демократична держава, розвивається промисловість, освіта, сфера обслуговування. З'являються нові спеціалізовані суспільні статуси ("робітник", "інженер", "залізничник" та ін.), зникають станові перегородки — уже не благородне походження чи сімейні зв'язки є підставою для визначення місця людини в суспільній ієрархії, а її особисті дії. У традиційному суспільстві дворянин, який збіднів, залишався дворянином, а багатий купець все одно був особою "неблагородною". В індустріальному ж суспільстві кожен завойовує свій статус особистими заслугами — капіталіст, який збанкрутував, капіталістом уже не є, а вчорашній чистильник черевиків може стати власником великої фірми і зайняти високе становище в суспільстві. Зростає соціальна мобільність, відбувається вирівнювання людських можливостей, внаслідок загальної доступності освіти.

Додаток  № 4

Перехід від індустріального до постіндустріального суспільства визначається такими чинниками:

зміною у сфері економіки: перехід від економіки, орієнтованої на товаровиробництво до економіки, що орієнтується на сферу послуг та інформації. Причому, йдеться, насамперед, про висококваліфіковані послуги, такі як розвиток і загальна доступність банківських послуг, розвиток засобів масової комунікації і загальна доступність інформації, охорона здоров'я, освіта, соціальна опіка і тільки у другу чергу — послуги, що надаються окремим клієнтам. У середині 90-х рр. XX ст. в сфері виробництва й у сфері обслуговування та надання інформаційних послуг було, відповідно, зайнято: в США — 25 % і 70 % працюючого населення; в Німеччині — 40 % і 55 %; в Японії — 36 % і 60 %); що більше — навіть у виробничій сфері у країнах з постіндустріальною економікою представники інтелектуальної праці, організатори виробництва, технічна інтелігенція і адміністративні кадри складають близько 60 % усіх зайнятих;

зміною в соціальній структурі суспільства (поділ за професійною ознакою приходить на зміну класовому поділу). Наприклад, Деніелл Белл вважає, що в постіндустріальному суспільстві зникає клас капіталістів, а його місце займає нова правляча еліта, яка володіє високим рівнем освіти і знань;

центральним місцем теоретичного знання у визначенні основних векторів розвитку суспільства. Основний конфлікт, таким чином, у цьому суспільстві пролягає не між працею і капіталом, а між знанням і некомпетентністю. Зростає значення вищих навчальних закладів: університет заступив промислове підприємство, чільну інституцію індустріальної епохи. Вища школа має за нових умов щонайменше два головних завдання: творити теорії, знання, які стають головним чинником соціальних змін, а також виховувати радників та експертів;

створенням нових інтелектуальних технологій (серед іншого, наприклад, генна інженерія, клонування, нові агротехнології та ін.).

Додаток  № 5

 Концепція постіндустріального суспільства. Термін «постіндустріалізм» було запроваджено в науковий обіг англійським соціологом А. Пенті ще на початку XX ст. Науковець дав і його перше визначення: «стан суспільства, яке постане після розвалу індустріалізму». Він пропонував використати цей термін для роздумів про майбутнє у зв’язку з тим, «що індустріалізм приречений».

Як сформована концепція постіндустріалізм склався в 1970-х рр. і пов’язаний з ім’ям професора соціології Гарвардського університету Данієля Белла. Ще з кінця 1950-х рр. він активно пропагував цю концепцію. А в 1970 р. на VII Міжнародному соціологічному конгресі Д. Белл проголосив свою концепцію постіндустріального суспільства. У 1973 р. вийшла друком праця Д. Белла «Настання постіндустріального суспільства», у якій він оприлюднив найновіший удосконалений варіант концепції.

Систему постіндустріалізму Д. Белл характеризує п’ятьма ознаками: 1) перехід від виробництва товарів до виробництва послуг; 2) переважання серед працівників «класу» професійних фахівців і техніків; 3) провідна роль теоретичних знань як основи нововведень в економіці, політиці й соціальній структурі суспільства; 4) орієнтація в майбутньому на методи контролю й оцінювання можливих напрямів розвитку технології; 5) прийняття рішень на засадах нової «інтелектуальної технології». Ці процеси, на думку американського соціолога, уже набирають реальних життєвих форм, тоді як риси традиційного капіталізму поступово зникають.

Д. Белл писав: «Якщо для індустріального суспільства є характерною боротьба між капіталістом і робітником на підприємстві, то в постіндустріальному суспільстві конфлікт проявляється в зіткненні між фахівцем і простолюдином в організаціях і в суспільстві».

У ньому у сфері послуг зайнято не менше 50% працюючого населення, вир-во товарів набагато перевищує власні потреби. Для такого сус х-ний глиб поділ праці, виділення багатьох соц інститутів, соц моб. Ринок є мех., що орг і рег поведінку в усіх сферах. У такому сус домінує раціоналізм, критиц та індивідуалізм. Велику роль відіграють наукові дослідження та освіта. Соціальні зв’язки ускладнюються, максимально ускладнюється маркетинг, а міжособистісні комунікації дуже динамічні. Відбувається рольовий характер взаємодії. Відносини між людьми регулюються на основі контрактів, договорів, з-нів. Гол. фактором виробництва є інф. Власність перестає бути головною ознакою соціальної диференціації, а стає – знання та контроль над інф. В пол. сфері відбувається децентралізація пол. влади, яка все частіше делегується згори до низу. Пол. боротьба ведеться не за контроль над власністю, а за вплив над держ. Постріундустріальне сусп. хар-ться виникненням нових сист.: телекомунікацій та освіти. Сучасне сусп. ще називається інформаційним.

Белл визначає постіндустріальне суспільство як «суспільство, в економіці якого пріоритет перейшов від переважного виробництва товарів до виробництва послуг, проведення досліджень, організації системи освіти і підвищення якості життя, в якому клас технічних спеціалістів став основною професійною групою і, що найважливіше, в якому впровадження нововведень все більшою мірою залежить від досягнення теоретичних знань. Постіндустріальне суспільство передбачає виникнення інтелектуального класу, представники якого на політичному рівні виступають як консультанти, експерти або технократи».

Тобто центральною ознакою «постіндустріального суспільства», за Беллом, є панування науки, наукових знань. Белл відриває науку від економіки, проголошує її автономність, розглядає її розвиток як передумову нової організації і структури суспільства. Основними елементами цієї структури стануть університети, наукові інститути, науково-дослідні організації. Оскільки «велика наука» перебуває поза ідеологією, то Белл намагається протиставити її «великому бізнесу».

Зміна соціальної структури суспільства змінює і характер суперечностей. Белл писав: «Якщо для індустріального суспільства є характерною боротьба між капіталістом і робітником на підприємстві, то в постіндустріальному суспільстві конфлікт проявляється у зіткненні між фахівцем і простолюдином в організаціях і в суспільстві».