Мова як чинник підготовки вчителя XXIст.

Мова як чинник підготовки вчителя XXI століття

Школа стає справжнім осередком культури

лише тоді, коли в ній панують 4 культи:

культ Батьківщини, культ людини, культ

книжки і культ рідного слова.

Василь Сухомлинський

Сьогодні посилена увага до особистості вчителя української мови як носія національного коду. Вчитель XXI ст. (гуманітарних або природничих дисциплін) як елітарна особистість, котра глибоко шанує державну мову і має фундаментальні знання з історії України в поєднанні з традиціями національного виховання, вважає їх часткою свого світогляду і світосприйняття, характеризується критичним мисленням, інтелектом, мовленнєвою пам′яттю, мовним чуттям, спроможний забезпечити ефективний педагогічний вплив, здатний виховати іншу елітарну особистість.

На сьогодні перед вищою школою ставиться постійна вимога – готувати висококваліфікованих і грамотних спеціалістів, які б добре володіли державною мовою. Сучасна українська літературна мова як навчальна дисципліна виконує низку важливих освітянських функцій. Основна задача – формування національно свідомої, духовно багатої людини, оскільки мова – не лише засіб спілкування, а й найважливіше джерело формування інтелекту та емоційної сфери особистості з її прив`язками до національних традицій. Завдання предмета «Українська мова» у старшій школі чи вищій школі – дати теоретичні знання й практичні навички в оволодінні мовними нормами, виховати потребу свідомого практичного оволодіння українською мовою. 

Українська мова є відображенням і невід’ємною частиною культури українського народу, тому опанування її має нерозривно пов’язуватися з засвоєнням культури народу  носія мови, а, отже, з послідовним уведенням  у мовний курс національно-культурного компонента. Цьому сприяє впровадження етнокультурологічного принципу, що реалізується у двох напрямках: навчання української мови в контексті української культури; пізнання української культури у взаємодії з культурами інших народів.

Мова – найголовніший із засобів, яким користується педагог у своїй діяльності. І якого рівня не досягла б наука в технічних засобах навчання, якими комп`ютерами ми не володіли б, ніколи техніка не замінить живого слова.

Мова – віковічне надбання народу, скарбниця знань, невичерпне джерело розвитку народу. Тому вона вимагає особливого ставлення. Вивчаючи українську мову, розуміємо, наскільки все взаємопов`язане: правописна грамотність і культура мовлення, словесна творчість учня і вчителя, системність у вивченні мови, збагачення активного словника, роль оточення (родини, наприклад), робота в аудиторії й поза нею тощо. Але найважливішим залишається рівень професійної підготовки, педагогічної майстерності вчителя. Зрештою, вчитель відповідальний за те, якою буде наша мова.

Учитель – сіяч «доброго, розумного, вічного», повинен говорити красиво про прекрасне. Тому важливі ясність, простота, образність, експресія мови педагога, а також бездоганна освіченість в будь-яких сферах життєдіяльності.

Мова є формою національної культури, скарбницею людського досвіду. В. Михайлюк цілком слушно зазначає: «Мова з багатьма її функціями (комунікативною, культуроносною, мислетворчою та ін.) забезпечує належний рівень грамотності носіїв певної професії, формує вміння їх спілкуватися в усіх сферах комунікації  у ділових відносинах, у науці, культурі, економіці тощо».

Мова є «одежиною», по якій зустрічають педагога, каналом інформації про нього, про матеріал, з яким він іде до учнів. Мова з її безліччю складників є основою основ діяльності вчителя, ким би він не був за фахом. Вона –  показник культури, освіченості, приналежності до певних кіл суспільства, інструментарій його (вчителя) фахової діяльності. У професії вчителя немає дрібниць: від погляду до голосу, від пози до жесту. І вербальні засоби – основний інструмент.

Навчання української мови має створювати передумови для
усвідомлення художньої літератури як мистецтва слова, закладає основи,
важливі для опанування іноземних мов та інших шкільних предметів. Головна увага учнів привертається на вміння вивчені в попередніх класах правила втілити в текстах різних стилів. Наприклад: опановуючи дієслово, учням пропонуємо редагування текстів, складання діалогів, усних і письмових текстів на певну соціокультурну тему, ділових паперів. Збільшуємо кількість творчих завдань – підготовка творів-описів, есе, замальовок, пошукових досліджень тощо.

Дослідниця О. Семеног у статті «Мовна особистість учителя в соціокультурній парадигмі ХХІ століття» знайомить із «Загальноєвропейськими Рекомендаціями з мовної освіти: вивчення, викладання, оцінювання», які пропонують здійснювати оцінювання учнів за такими рівнями: інтродуктивний (відкриття або формальне володіння
мовою), середній (або “виживання”), рубіжний, просунутий, автономний
(або рівень ефективної операційної компетенції), рівень глобального
володіння мовою. Цей рівень за Загальноєвропейськими мовними рекомендаціями називають незалежний користувач, тобто той, що вже володіє адекватною мовною реакцією в поточних ситуаціях, але його операційна компетенція ще обмежена. Завданням навчання української мови у старшій школі є досягти ефективного володіння мовою, тобто адекватної операційної компетенції або автономного рівня. З урахуванням вимог Загальноєвропейських мовних рекомендацій подаємо характеристику кожного рівня.

На рівні просунутого (незалежний користувач) у 9-10 класі учень може розуміти об'ємні висловлювання, більшість теле- і радіоновин і програм про поточні події, більшість фільмів українською літературною мовою; стежить за складною аргументацією на знайомі теми. Здатний осмислювати сучасну прозу, поезію, драму; брати участь у діалозі, дискусії, викладаючи й захищаючи свої погляди; чітко, детально висловлюється на широке коло питань, що стосуються сфери власних інтересів. Володіє мовою достатньо для того, щоб робити точні описи, висловлюватися на найбільш загальні теми без надто помітних пошуків слів і використовує з цією метою деякі складні мовленнєві звороти; показує відносно високий ступінь граматичного контролю; може самостійно виправити більшість своїх помилок, продукувати мовленнєві відрізки в досить швидкому темпі, написати чіткий, детальний текст (есе, доповідь, лист) на широке коло тем, пов'язаних з власними інтересами.

На етапі автономного рівня (автономний користувач) в 10 класі учень
може розуміти довготривале мовлення, навіть якщо воно не досить чітко
структуроване, програми телебачення і фільми, складні документальні й
літературні тексти, спеціалізовані статті, оцінюючи особливості їх стилю.
Швидко, чітко, детально висловлюється на складні теми, розвиваючи думку і
показуючи контрольоване вживання граматичних структур та засобів зв'язку;
гнучко й ефективно користується мовою із соціальними і професійними
цілями; чітко формулює думку, доносить свої погляди в повному обсязі до
інших співрозмовників. Має добрий набір різноманітних мовленнєвих
засобів, який дозволяє обирати формулювання для чітких висловлювань у
певному стилі на широке коло загальних, академічних, професійних або
побутових тем, постійно підтримує високий рівень граматичної
правильності; помилки зустрічаються рідко. Може писати листи, твори або
доповіді на складні теми, підкреслюючи те, що здається найважливішим,
відповідно до уявного читача.

На етапі найвищого рівня (компетентний користувач) у 11 класі
учень не має жодних ускладнень при розумінні будь-якого розмовного
мовлення, живого або в запису, може легко розуміти практично всі форми
писемного мовлення, в тому числі абстрактні, складні у структурному чи
лінгвістичному плані тексти, зокрема такі, як підручники, спеціалізовані
статті та літературні праці. Без зусиль може брати участь у будь-якій розмові
чи дискусії, легко вживаючи ідіоматичні звороти та розмовні слова і вирази.
Показує високу гнучкість мовлення, формулюючи думки з використанням різноманітних мовленнєвих засобів з метою передачі найтонших відтінків
значень, виділення, диференціації та усунення двозначності.
Володіє також великим набором ідіоматичних виразів. Здійснює
постійний граматичний контроль складного мовлення. Легко і вправно
здійснює інтеракцію, добираючи й застосовуючи невербальні та інтонаційні
засоби з очевидною легкістю. Може брати особисту участь у спільній
дискусії, повністю підтримуючи розмову, легко написати складні листи,
доповіді і статті, резюме та огляди професійних або літературних праць, власні літературні твори.

Отже, україномовна підготовка в системі шкільної освіти та передвищої фахової освіти має стати ефективним етапом у формуванні і розвитку культуромовної особистості майбутнього вчителя. Розвиває мовлення, підвищує загальну культуру активна мисленнєва діяльність, що свідчить про духовний та інтелектуальний рівень. Рівень зацікавленості рідною мовою насамперед криється у самій мові. Бо мова – це не просто навчальна дисципліна, це саме життя, яке вимагає глибоких знань і дотримання правил. Отож, вчитель – шанувальник культури і мови, володар духу, взірець високої мовної культури.

«Добре вимовлене слово – це вже музика» (К. Станіславський)

Використані джерела:

1. Семеног О. Мовна особистість учителя в соціокультурній парадигмі ХХІ
століття. //О.Семеног //Професійна освіта: педагогіка і психологія:
Польсько-український щорічник / За. ред.Т.Левовицького, І.Вільш,
І.Зязюна, Н.Ничкало. – Ченстохова–Київ, 2007. –Вип. ІХ.- С. 323-332.

2. Сухомлинський В.О. Слово про слово/ Вибрані твори. B 5 т. Том 5. Статті.