Мова – зброя нації нескорених (до Міжнародного дня рідної мови)

Складові моделі:

Громадянин, творча особистість

Орієнтир складової:

Громадянська позиція, дивергентне мислення,

Творча самореалізація.

Педагогічний інструментарій

Виховний захід з виразним читанням поезій та інсценізаціями творів , виконанням пісень.

Ознаки успішного зростання випускника

Розвиток креативного та творчого мислення, уяви, фантазії.

Розвиток творчої активності.

Реалізація творчих здібностей.

Хід заходу

Ведучий 1

Добрий день, шановні учні та гості нашого свята! 21 лютого –  Міжнародний день рідної мови

Ведучий 2

Наша мова – зброя нації непереможних.

Пісня «Чорнобривці» у виконанні учениць

Ведучий 1

Багата і барвиста мова українського народу. Мова – то краса нашого життя,  наше майбутнє.  Саме мова є найбільше і найдорожче багатство нашого народу.                                                                                            

Ведучий 2

Доки існує мова, доти живе й народ. Бажання знати мову не залежить ні від віку, ні від статі. Головне, щоб воно було.

Ведучий 1

Сьогоднішній захід ми присвячуємо рідній українській мові.

Ведучий 2

Саме тій мові, якою ми розмовляємо, пишемо, читаємо.

Учень 1

НАЙДЗВІНКІШЕ СЛОВО
Наче з поля чи з лугівки,
У розповні літа
Чую голос перепілки
З чебреців чи жита.
То говорить поле хлібне,
Луг, трава щовкова…
Найдзвінкіше слово рідне,
Найрідніша мова
М. Сингаївський

Учень 2

 РІДНА МОВА
Спитай себе, дитино, хто ти є,
І в серці обізветься рідна мова;
І в голосі яснім ім’я твоє
Просяє, наче зірка світанкова.
З родинного гнізда, немов пташа,
Ти полетиш, де світу далечизна,
Та в рідній мові буде вся душа
І вся твоя дорога, вся Вітчизна.
У просторах, яким немає меж,
Не згубишся, як на вітрах полова.
Моря перелетиш і не впадеш,
Допоки буде в серці рідна мова.
Дмитро Павличко

Ведучий 1

Любов українського народу до своєї мови знайшла відображення у багатьох творах

Ведучий 2

Саме письменники розвивали та вдосконалювали багатство рідної мови.

Ведучий 1

Це і Тарас Шевченко й Леся Українка

Ведучий 2

Іван Франко й Марко Вовчок

Панас Мирний й Іван Карпенко-Карий та інші.

Ведучий 1

А також для розвитку рідної мови великий внесок зробив Іван Нечуй-Левицький. Його твір «Кайдашева сім’я» в цьому році святкував свій ювілей виходу у світ.

Ведучий 2

Тож подивимось інсценізацію відомого твору Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я»

Ведучий 1

Отже, інсценізація на 3 дії

Ведучий 2

Дійові особи: учні 8 класу – вихованці рою «Козацька слава»

Маруся Кайдашиха – …

Мотря Довбуш-Кайдашиха – …

Карпо Кайдаш – …

Лаврін Кайдаш – …

Мелашка Білаш-Кайдашиха – …

Діти Кайдашів:  ….

Дія І.

Оповідач. 

Недалеко од Богуслава, коло Росі, в довгому покрученому яру розкинулось село Семигори. Яр в'ється гадюкою між крутими горами, між зеленими терасами; од яру на всі боки розбіглись, неначе гілки дерева, глибокі рукави й поховались десь далеко в густих лісах. На дні довгого яру блищать рядками ставочки в очеретах, в осоці, зеленіють левади. Під однією горою, коло зеленої левади, в глибокій западині стояла чимала хата Кайдашів. Хата потонула в старому садку. Старі черешні росли скрізь по дворі й кидали од себе густу тінь.

 Вся Кайдашева садиба ніби дихала холодком.

Кайдашиха лежить

Кайдашиха

(солодким голосом)  Мотре! Вставай, моя дитино, затопи в печі. А як приставиш окріп, то піди видій корову та оджени вівці до череди.

Мотря

(заходить Мотря, зав’язує хустку) Добре, мамо. (Мотря порається)

Кайдашиха

Піди ж, моя доню, видій корівку. Я трохи ще полежу. Чогось я нездужаю. Так у мене болять ноги! Ох-ох-ох!

Мотря

Та зроблю, мамо

Кайдашиха

Візьми ж, моє серце, начисти картоплі на борщ та накриши буряків. Ой!

Мотря

Авжеж, мамо.

Кайдашиха

Як приставиш до вогню борщ та кашу, то вимети хату та накриши сала на вишкварки до каші. Ой, як мені недобре.

Мотря

Звичайно, матусю.

Кайдашиха

(встає тихо з ліжка і слідкує за Мотрею)  Мотре! ( крикнула вже не дуже солодким голосом)  Чом-бо ти не глядиш страви? Адже ж як збіжить сало, то борщ доведеться хоч собакам вилляти. Звідси чую, що щось смердить, мабуть пригоріло.

Мотря

(про себе) І як, стара гадюка, все бачить. А здорова ж як віл. (починає сердито  скребти віником)

Кайдашиха

Не шкреби, дочко, віником, бо в мене неначе хто в голові скромадить.

Мотря

Матері було все вгодиш, а вам не потрапиш вгодить.

Кайдашиха

(торкається підлоги) Мотря, а чого це ти ще хати не мела і полотна не пряла?

Мотря

А я вам не наймичка все робити. (стукає пательнею по столі)

Кайдашиха

(піднімається) Казали твої батьки, що дадуть за тобою багато добра, а вони пригнали одну дурну вівцю та ще й перше вовну обстригли. Тільки добре знаєш,  як хліб їсти. (Мотря бере зі столу огірок і їсть, потім кидає його на стіл)

(Заходить Лаврін та Карпо, сідають до столу, їдять)

Лаврін

Знову сваритесь?

Карпо

Знову не миритесь?

Кайдашиха

Я скажу слово, а вона десять. А вже що лінива, то й сказати не можна. Вранці буджу, кричу, а вона вивернеться на полу, здорова, як кобила, та тільки сопе...

Мотря

(порається біля столу, дає їсти чоловікам)  Од кобили чую! Ще й одної сорочки мені не справили, а судите на все село. А я  пряла тонке полотно сама на всю сім’ю.

Кайдашиха

А де ж твоя придана скриня, в якій усього повно? Лавріне, Карпе, ви чули, що вона витворяє? Ви бачите, що вона виробляє?

Карпо

Дай боже вам побиться, а нам подивиться. (продовжують їсти)

Мотря

Ви, мамо, лучче лягайте на ліжко та, про мене, беріть у руки бандуру, куріть люльку, як наша пані економша. (кривляє на лавці) Ой, у мене нога болить, ой спина гуде, ой голова ниє.

Кайдашиха

І до чого я дожила на старості років!  (п’є з горщика) А хай тобі в горлі пересохне!

Мотря

Моя мати квітчала мене, як рожу, а ви водите мене, неначе старчиху. (підходить до Карпа, обіймає) Попроси, Карпе, батька, щоб дав мені грошей на нову хустку та на спідницю. А ще краще, хай нас відділить.

(Кайдашиха вскакує, бере качалку, біжить за Мотрею, Мотря тікає)

Кайдашиха

Я тебе зараз так відділю, що ти забудеш , як тебе звати… (Музика)

(Чоловіки хапаються за голову та розбігаються зі стогоном  в різні боки)

Дія ІІ

Оповідач

Раз перед зеленими святками Кайдаш послав Лавріна до млина. Не встиг він закласти заноза в ярмо і ненароком кинув очима за Рось: за Россю, коло скелі на долині, вкритій зеленим житом, червоніла якась велика квітка.

З-під квітки виринула з колосків голова з чорними кісьми і неначе поплила понад колосками. Лаврін углядів, що ту чорноволосу голову двічі обвивали жовтогарячі кісники, а за кісники були затикані цілі пучки червоного маку. З жита ніби виплила молода дівчина. 

Лаврін стояв під вербою недалечка од дівчини й дивився на неї. Не пройшло багато часу, як поїхали Кайдаші сватати  дівчину. А через тиждень Лаврін повінчався з Мелашкою i привiз її в батькову хату.

Тиждень прожила Мелашка в свекровій хаті, як у раю. Після вбогої батькової хати вона ніби ввійшла в панські покої. На другий тиждень Кайдашиха вже лаяла невістку і глузувала з неї та ще й Мотря перцю підсипала…

 (музика)

(Мелашка замітає підлогу)

Мотря

(єхидно)  Як вимела рівненько! Чи не поясом , бува,  міряла сіни?

Мелашка

А хоч би й поясом, що тобі до того! Не буду мести твоєї половини сіней та виносить твого сміття.  Я вам не наймалась.   (ногами відкидає сміття)

Кайдашиха

(вішає рушник на паркані  і до Мотрі) А хіба ж ти сама не міряла сіней мотузком, як мазала діл та стіни?

Мотря

Міряєте ви, бодай: вже міряла вас лиха година!

Мелашка

Собі за пазуху кляни.

Мотря

Ач як нова невісточка заговорила! Чи це не ви перебили моєму півневі ногу?

Мелашка

А то ж хто? А як ще раз твої кури підуть на наші огірки, то я їх поріжу та поїм.

Мотря

То й заплатите! Хіба в нас волості нема, насадили під самим нашим перелазом огірків. Карпе, чи ти бачиш, що то таке?

Мелашка

Лавріне, ти чуєш, що вона каже? (Виходять Карпо та Лаврін, Карпо викладає з мішка цибулю та капусту, а Лаврін ремонтує серпа)

Мотря

Карпе, кажу! Піди до матері та скажи їй, нехай вона другий раз не б'є моїх курей.

Карпо

Гм? Кхе-кхе…

Мелашка

Лавріне! Чи ти чуєш, чи тобі позакладало? Іди  та вилай Мотрю.

Мотря

Карпе! Чи ти глухий, чи ти хочеш мене з світу зогнати? Піди та вилай свою матір.

Карпо

Іди та й лайся сама, про мене, хоч до самого вечора (спокійно).

Мелашка

Лавріне, зроби щось.

Лаврін

Та що? Хто бреше, тому легше.

Мотря

Нехай Лаврін заплатить за півня! (голосно на вухо Карпу)

Лаврін

Підсипай, Мотря, перцю, підсипай.

Мотря

Піди посип перцем своїй матері в носі та в роті.

Карпо

Та й бриклива ж ти, Мотре, хоч я тебе колись любив за той перець. Вже дуже наперчила! (трусить її за плече)

Мотря

А ота ваша лагідна Мелашка нехай загоїть.

Мелашка

Що? А це хто перебив спину нашому кабанцеві?

Мотря

Я перебила! Нехай не лазить в мій огород. Оце вам за мого півня. (обливає водою з цеберка Мелашку)

Кайдашиха

(вискакує з-за паркану і до людей)  Лавріне! Мелашко! Вся чесна громадо!  Пан отець! Збігайтеся сюди! Чи ви бачите, що наробила наша Мотруня?

Мотря

І що ж?  Знаю, знаю, як мене клянете! Оце вам за мого півня! Ось його нога з вашого борщу. Оце вам за мої курчата, що свекруха побила. Тепер позивайте мене! (кидає півневою ногою у свекруху)

Кайдашиха

Ова! Я зараз тобі в очі плюну. (хапає півневу ногу і біжить за Мотрею. Звучить музика)

Дія ІІІ

Оповідач

 Цілу зиму й весну Кайдашенки прожили в ладу. Кайдашиха, котру тепер на селі дражнили безокою економшею, сердилась на Мотрю,

але невістки на те не вважали і жили між собою в згоді.

Лаврін любив Мелашку: ніколи її не то що не бив, і пальцем не зачепив, навіть ніколи не лаявся з нею.

 Мотря часто гризла голову Карпові, але він не любив говорити і більше мовчав. 

Але настала весна. Хати Кайдашенків стояли дуже близько одна коло одної, а їх городи були перегороджені тільки поганеньким тином. І тут почалось…

Мелашка

Мотре! Віддай нашого кабанця. Навіщо його закрила у клуні?

Мотря

(мотає нитки у клубок) І хто говорить, та, що по монастирях швендяє?  Віддайте мені мішок картоплі, який ваш кнур нарив у мене на городі.

Кайдашиха

Ось тобі на, клята невісточко. (вискакує з клуні, повертається спиною до Мотрі)

Мотря

Карпе, а ти бачиш, що твоя матуся виробляє? Зовсім з глузду з’їхала стара.

Мелашка

 Мотре! А віддай нам нашу грушу.

Лаврін

Або віддайте нам землю під нею.

Мотря

Зараз, тільки вмиюся. Віддай за так 2 аршина землі. Ваша грушища на нашій бо землі розрослася.

Карпо

Я її можу за 3 карбованці купити.

Лаврін

Я з груші щороку матиму по чотири. Бо там груші, як твоя голова. (їсть грушу)

Кайдашиха

(виводить з-за паркану дітей Мелашки та Лавріна) А ну,  дітки, збирайте груші на Мотриному городі. (вибігають діти і несуть у сорочках купу груш) Ой, мої солоденькі. Збирайте, збирайте, поки гадюка не бачить.

Мотря

А ну покладіть грушки назад, бо зараз віддухопелю. Зараз повикидайте мені груші з пазух, бо я нарву кропиви, та покажу вам, де раки зимують.

Діти Мелашки

А баба казали, що ви – кобила…(менші діти підхоплюють і кричать: «Кобила, кобила» (скачуть, дорослі сміються)

Мотря

Ах так, ну то майте на горіхи (лупить дітей рушником по спині)

Мелашка

Люди! Рятуйте, караул…  Мотря моїх дітей вбиває. Лавріне, роби щось. (починають бігати один за одним по двору)

Карпо

(веде своїх дітей) Дітки, агов сюди, поки Лаврінові вилупки наші груші не позбирали. (діти Мотрі збирають грушки) Швиденько, збирайте собі. (Кайдашиха не дає збирати)

Лаврін

Пан отець сказав вам віддавати нам половину всіх грушок.

Мотря

Ще чого? Ти скажи, ще тій гадюці віддавати буряки з нашого городу. Ось тобі. (показують з Карпом дулі)

Мелашка

Ах так! То я твоїх дітей буду лупити. (бігає з віником за дітьми Мотрі)

(Мотря бігає за дітьми Мелашки. Галас, крик)

Кайдашиха

А вдавіться ви тими грушками.  Карпе, Лавріне, рубайте до біса ту грушу, поки ми один одного не повбивали. Чи хай би вона всохла

Діти

(разом) Бабо, бабуню. А подивіться на грушку. А груша-таки всохла

Всі

Ой!..(музика) (Німа сцена)

Оповідач

Діло з грушею скінчилось несподівано. Груша всохла, і дві сім’ї помирились. В обох садибах настала мирнота й тиша. (всі обіймаються)

Ведучий 1

Дякуємо Нечую-Левицькому за безсмертні образи, а учням 8 класу за їх цікаве втілення.

Ведучий 2

Любов до України та рідної мови найкраще втілив відомий класик української літератури Володимир Сосюра у своєму вірші. «Любіть Україну»

Читець 1

Любіть Україну, як сонце любіть,
як вітер, і трави, і води...
В годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди.

Читець 2

Любіть Україну у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її, вічно живу і нову,
і мову її солов'їну.

Читець 3

Без неї — ніщо ми, як порох і дим,
розвіяний в полі вітрами...
Любіть Україну всім серцем своїм
і всіми своїми ділами

Читець 4

Для нас вона в світі єдина, одна,
як очі її ніжно-карі...
Вона у зірках, і у вербах вона,
і в кожному серця ударі,
у квітці, в пташині, в кривеньких тинах,
у пісні у кожній, у думі,
в дитячій усмішці, в дівочих очах
і в стягів багряному шумі...

Читець 5

Як та купина, що горить — не згора,
живе у стежках, у дібровах,
у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,
у хмарах отих пурпурових,

Читець 6

в огні канонад, що на захід женуть
чужинців в зелених мундирах,
в багнетах, що в тьмі пробивають нам путь
до весен і світлих, і щирих.

Читець 7

Юначе! Хай буде для неї твій сміх,
і сльози, і все до загину...
Не можна любити народів других,
коли ти не любиш Вкраїну!..

Читець 8

Дівчино! Як небо її голубе,
люби її кожну хвилину...
Коханий любить не захоче тебе,
коли ти не любиш Вкраїну.

Читець 9

Любіть у труді, у коханні, в бою,
в цей час коли гудуть батареї
Всім серцем любіть Україну свою,
і вічні ми будемо з нею!

Ведучий 1

А зараз учні виконають флешмоб під славнозвісне виконання Андрія Хливнюка козацької пісні «Ой у лузі Червона калина»

Флешмоб під мелодію «Ой у лузі Червона калина»

Ведучий 2

Зброєю проти наших ворогів є також наш незламний дух. Підтримує його сміх. Сміємось, отже, не здаємось!

Ведучий 1

Тільки сильні духом люди можуть ще й жартувати в складні часи.

Ведучий 2

Послухайте жартівливий вірш Наталі Забілої «Бабусин песик»

Вірш Н.Забілої «Бабусин песик»

Читець

Жила собі бабуся,
І з нею песик жив.
Вона дружила з песиком,
І з нею він дружив.
Бабуся якось ввечері
Спекла смачний пиріг
І песика покликати
Побігла за поріг.
Прийшла назад — ой лишечко! —
Подівся десь пиріг!..
І бідний, бідний песик
Голодний спати ліг.
Пішла бабуся кашку
Варити з молоком.
Прийшла назад — а песик
Воює з гусаком!
Пішла бабуся рибки
Купити в рибака.
Прийшла назад — а песик
Танцює гопака!
Пішла бабуся в зелен сад
Нарвати там грушок.
Прийшла назад — а песик
Одягся в кожушок!
Пішла вона до кравчика
Замовити штанці.
Прийшла назад — а песик
Пече собі млинці!
Пішла вона до шевчика
Купити чобітки.
Прийшла назад — а песик
Розмотує нитки!
Пішла вона купити
Солодкі пиріжки.
Прийшла назад — а песик
Подер усі книжки!
Бабуся до книгарні
Пішла купить нові.
Прийшла назад — а песик
Стоїть на голові!
Ніхто ніколи песика
Не лаяв, не шмагав.
Бабуся каже: — Не пустуй!
А песик каже: — Гав!

Ведучий 1

Ми дякуємо воїнам Збройних сил України, що мужньо боронять нашу країну, її незалежністьі за те, що ми можемо вільно жити, вчитись  та працювати.

Ведучий 2

Наша мова — це зброя. Завдяки українським пісням не падає дух народу.

Ведучий 1

Жінки теж докладають багато зусиль для боротьби з ворогом. І не тільки на фронті.

 Ведучий 2

За чудодійну силу слова, направленого проти ворогів, наших жінок часто називали відьмами

Ведучий 1

Послухайте пісню жінок-берегинь «Буде тобі враже так, як відьма скаже» Виконання пісні

Ведучий 2

Дякуємо дівчатам, за виконання

Ведучий 1

Дякуємо за увагу!

Ведучий 2

До нових зустрічей!

Ведучий 1

Слава Україні! Героям слава!

Ведучий 2

Слава нації! Смерть ворогам!

Ведучий 1

Україна! Понад усе!