Мовленнєві зони головному мозку

Ми часто помічаємо, що слова «мова» і «мовлення», використовуються як взаємозамінні, тотожні поняття. Однак, насправді вони мають різне значення, хоча й тісно пов’язані між собою. Мова означає цілу систему слів і символів – написаних, вимовлених або виражених жестами та мовою тіла, що застосовуються для доведення інформації в процесі комунікації. Іншими словами, мова ­– це словник і граматика, які використовуються її носієм в міру індивідуальних можливостей. Мова складається з соціально прийнятих правил, які мають на увазі: семантику, або значення (наприклад, «прямий» може означати «без вигинів», «розташований під кутом 90˚», або «відвертий, щирий»); словотворення (товариш, товариський, товаришувати); граматику («сонце сідало за обрій», а не «обрій сідало сонце за»); соціальний контекст (наприклад, «Будь ласка, відчиніть вікно» проти «Агов, вікно відчини!»). Мовлення стосується фактичного звучання розмовної мови. Це усна форма спілкування. Мовлення здійснюється за допомогою м’язів язика, губ, щелепи та голосових зв’язок дуже точно і скоординовано, при цьому продукуються впізнавані звуки, з яких і складається мова. Для продукції мовлення мають значення: артикуляція – це те, як утворюються звуки мови; фонація – використання голосових зв’язок і дихання для створення звуку; плавність і просодія – ритм, інтонація, наголос, часові і тональні характеристики.