Мовний етикет у суспільстві

Мовний етикет. Підготував вчитель історії Бородін А. С.

Мовний, мовленнєвий і спілкувальний етикет. Етикет (з французької – ярлик, етикетка, церемоніал, надпис) – це правила поведінки і спілкування людей у суспільстві; зовнішній прояв відносин між людьми, культури особистості. Якщо поняття «етикет» містить у собі обов’язки людей один щодо одного, правила їх поведінки і спілкування у різних ситуаціях, то поняття «службовий етикет» визначає норми і правила спілкування лише на роботі. Мовний етикет – синонім культури спілкування. Це сукупність форм ввічливості, прийнятих у діловому суспільстві.

Історія етикету

Особливості мовного етикету в різних народів. Найбільш яскравим і уживаним знаком етикету є звертання до співрозмовника. Воно може бути і загальним, безсобовим (громадянин, товариш, пан, дородій, мсьє, містер і т.д.), і індивидуально-особистісним в неформальному інтимному спілкуванні. По-різному різні народи підходять до вживання звертання на «ти» і «ви». Наприклад, в англійській у тому звернення «на ти», немає і самої цього займенника. Він почав виходити з ужитку в XVI столітті та був повністю замінений чемним «ви» на початку XVIII століття. У англомовних країнах людина звертається «на ви» навіть до власного собаки. У мовному етикеті японців, є чітке (і обов’язкове до виконання) поділ правил етикету на чоловічі і жіночі. І якби хтось переплутав такі правила, це було б за межею пристойності. Наприклад, жінки до чоловіків звертаються «на ви», а чоловіки до жінок «на ти». Прикладів національної специфіки мовної і немовної поведінки різних народів безліч. У Китаї, навіть розповідаючи про себе, китайці примудряються говорити найбільше із Вами про вас, ніж про себе, практично «відступають у тінь». Та водночас китаєць дуже ретельно пильнує, наскільки й ви делікатні, вміючи все-таки наполягти на своєму інтересі до нього.

Спілкувальний етикет. Спілкувальний етикет – це набір правил, принципів і понять, яку мовці відтворюють за правилами, узвичаєними в певній мовній спільноті. Йому властива національна своєрідність, ідіоетнічність. В українців, наприклад, здавна побутує пошанна форма звертання на Ви до старших за віком, посадою, незнайомих, до батьків: Ви, тату..., Ви, мамо.... Ця граматична форма висловлення ввічливості - давня риса української мови: "недарма бо так запопадливо виполювали манкрути цю націоналістичну рису, стверджуючи, що пошанна множина є яскравим відбитком патріархальних стосунків на селі, виявом повнокровного націоналізму в мові, а отже, приречена на зникнення". Суттєвою ознакою мовного етикету українців є вживання форми кличного відмінка у звертанні, наприклад: Петре, Надіє, товаришу генераче. Національний мовний колорит в українській мові має усталений зворот Здоровенькі були! Дослідники стверджують, що частота жестикуляції також залежить від національної належності і - зрозуміло -від загальної культури людини. Отже, важливо пізнавати національні особливості "граматики" мови тіла, яка має гармоніювати з вербальним мовленням, доповнюючи й підсилюючи його.