«Моя Доля – сестра Печалі – повінчалась зі Смутком навіки…»

Тема: «Моя Доля – сестра Печалі – повінчалась зі Смутком навіки…»

Мета уроку: ознайомити учнів із життєвим шляхом та творчими доробками               письменниці Катерини Барановської; розкрити зміст її творів,             

 виховувати глибокі патріотичні почуття, повагу до близьких

 людей; розвивати увагу та мислення.

Тип уроку: урок-портрет.

Обладнання: портрет К.І. Барановської, збірки «Холодно мріям», «Далекі

 береги», «Перед Тобою, Господи», «На побачення… в спогад

 іду», «Мамин заповіт», «Володарі сонячних душ», «Даринка в

 країні казок», «Таємниця великого каменю», «Здрастуй,

 Сонечко моє!», ілюстрації учнів до творів, проектор.

Епіграф до уроку:

«В душі – святе,

 безмірне і безмежне,

 наче небо…»

Хід уроку

1.                                                Мотивація навчальної діяльності школярів.
   1.  Організаційний момент.

На попередньому уроці учні були об’єднані в три домашні групи. Кожна отримала завдання:

1. група.  «Біографи» збирали й опрацьовували матеріал про життя і творчість К.І. Барановської.
2. група. «Літературознавці» визначали провідні мотиви творчих доробків письменниці.
3. група. «Декламатори» вчили напам’ять й аналізували малу прозу та вірші з різних збірок авторки.

2. Оголошення теми, мети та завдань уроку.

Сприйняття та засвоєння учнями навчального матеріалу.

Вступне слово вчителя.

Спокійно несе Південний Буг свої зеленуваті води по розлогих долинах Поділля. Чим далі на південь ріка звужується, входить у скелясті береги, течія стає стрімкішою і, ніби набравшись сили, з рокотом долаючи пороги, знову виходить на простір. Ось саме тут, на лівому березі, розкинулось славне місто Гайворон, яке навесні потопає в білопінному цвітінні садів, а восени одягає золоті шати. Тернистим був шлях, яким пройшло через віки це чудове місто. Гайворонці пишаються його історією, мужніми захисниками від різних ворогів, які часто зазіхали на цей мальовничий край. Та справжньою гордістю жителів Гайворона є талановиті люди, які натхненною самовідданою працею прославляють своє рідне місто над Бугом  - рікою.

Серед них Катерина Іванівна Барановська, талановита письменниця, журналістка, педагог, цілителька.

Її творчості присвячений наш сьогоднішній урок-портрет, епіграф якого:

«В душі – святе,

 безмірне і безмежне,

 наче небо…»

Назвіть ключове слово, створіть асоціативний кущ до слова «душа».

Група «Біографи» презентує проект про К.І. Барановську. (Звучить мелодія пісні «Любов і сум», слова К. Барановської, мелодія Ю. Притуляка). (матеріал для вчителя та учнів)

Катерина Барановська (у дівоцтві Бельбрут) народилася 6 грудня 1954 року в сім’ї колгоспників Кіку Івана Несторовича та Бельбрут Матрони Олександрівни в м. Гайворон, що на Кіровоградщині. В 1972 році закінчила Гайворонську середню школу № 1 і вступила до Київського державного університету ім. Т. Шевченка на факультет журналістики. З 1978 року, закінчивши навчання, працювала в районних газетах Кіровоградщини, Одещини. Любов до дітей, велике бажання сіяти в їхні душі «розумне, добре, вічне» привели Катерину Іванівну до Кіровоградського педагогічного інституту ім. О.С. Пушкіна, де вона навчалася на філологічному факультеті. В 1983 році закінчила навчання у вузі і розпочала педагогічну діяльність у Вікнинській середній школі ім. Микити Годованця.

Потім трудилася в багатотиражці педінституту, у Київському рекламно-видавничому центрі «Орбіта», у Міжнародному центрі психотерапії         А.М. Кашпіровського .

К.І. Барановська – член Національної спілки журналістів України. Дебютувала в літературі збіркою «Холодно мріям», яка побачила світ у 1996 році. Друга поетична збірка «Далекі береги» вийшла у 2000 році. Плідним на літературній ниві став початок нового тисячоліття. Виходять друком збірки оповідань, нарисів,есе про талановитих гайворонців «Перед Тобою, Господи» (2005р.), «На побачення… в спогад іду» (2007р.), збірка віршів та пісень «Мамин заповіт» (2008р.), не забарилась і книга, яка вміщує розповідь про улюблених учителів авторки, праця яких високо оцінена державою, про людей із почуттям високого обов’язку, це книга-присвята пам’яті Учительки з великої літери Ганни Павлівни Жидельової  «Володарі сонячних душ» (2012р.). Остання (поки що) збірка оповідань К.І. Барановської «Невигадані історії» побачила світ у 2013 році. Вона містить цікаві історії з життя. Трагічні і повні драматизму, а часом кумедні та смішні, вони захоплюють нашу увагу настільки, що читаєш від першої до останньої сторінки і ніде не зачепишся за нудьгу.

В доробку К. Барановської є твори і для дітей. Це збірочка віршів «Здраствуй, Сонечко моє!» (2006р.), та дві книжки із захоплюючими, надзвичайно цікавими, навчальними та пізнавальними казками для малечі «Таємниця великого каменю» (2007р.), «Даринка в країні казок»(2013р.). Авторка має в своєму доробку і досить цікаву книгу «Господня воля на ваше зцілення» (2005р.). Катерина Іванівна добре обізнана з народною медициною, успішно практикує, з успіхом лікує соками, травами та масажами безліч хвороб.

І сьогодні К.І. Барановська за робочим столом, на якому вже викінчений рукопис нової книжки. Творче слово авторки повніє, світліє, набирається різнобарвності, видзвонює новими знахідками.

1. «Поетичний вернісаж».

(«Літературознавці» визначають провідні мотиви творів, аналізують їх, а «Декламатори» читають напам’ять).

«Літературознавці»

1-й учень. Катерина Іванівна виросла на берегах мальовничого Південного Бугу, звідси, певно, її мрійливість, любов до образного слова, до рідної української мови. Гортаючи сторінки поетичних збірок «Холодно мріям» та «Далекі береги», проймаєшся її почуттями, її схвильованістю за долю рідної мови. Для поетеси – це найцінніший дар людини і народу, це материнська молитва над колискою дитини, шепіт гаю, велич неба, солов’їна пісня, радість кохання, погляд у майбутнє, пророцтво грядущого. («Декламатори» читають поезії «Рідна мова», «Нащадкам передам, як скарб»).

«Літературознавці»

2-й учень. Першу збірку «Холодно мріям» поетеса присвятила світлій пам’яті своїх батьків – найдорожчим і найріднішим людям. У всіх народів, в усі часи шаноба до батьків була таким же природнім чуттям, як і любов до Вітчизни. Уже пішла за вічну межу мама Катерини Іванівни Матрона Олександрівна, спочиває по трудах своїх праведних і батько Іван Несторович. Щирою дочірньою любов’ю пройняті вірші, присвячені батькам. Ними авторка прагне застерегти нас, синів і доньок, котрі мають незрівнянне щастя щодень вітати з добрим ранком своїх батьків, від очужілості, байдужості до своїх рідних і єдиних, закликає щодень робити хоч якесь маленьке добро батькові, неньці, аби опісля не каятись все життя. («Декламатори» читають вірші «Чорний ворон горя», «Отчий дім», «Матусі», «Тато наснився мені молодим»).

«Літературознавці»

3-й учень. Поетичні доробки «Холодно мріям», «Далекі береги» - це відверта, щира лірична сповідь, бо в них довірливо поетеса повідує нам про пережите, а часом і про своє сокровенне, про те, що можна довірити лише щоденникові.

Кохання – прекрасне почуття, найвеличніший дарунок долі. Воно вічне і нетлінне, завжди нове і неповторне для кожної людини. Кохання буває різне: щасливе і нещасне, взаємне і нерозділене, кохання-радість і кохання-біль, смуток, страждання. Та яким би воно не було, кохання підносить людину, робить кращою, добрішою. І дуже важливо у складних життєвих ситуаціях залишатися порядними людьми, як лірична героїня поезій Катерини Іванівни.

(«Декламатори» читають вірші «Ще живу», «Посивіло небо», «Я не тримаю», «Любов і сум», «Холодно мріям»). (За схемою, що на парті у кожного, учні аналізують поезію за вибором).

Аналіз поезії

1. Життєві обставини, які дали поштовх для написання твору.
2. Назва твору (алегорична, метафорична, символічна, образна, інтригуюча).
3. Тема поезії та провідні мотиви.
4. Ідея.
5. Композиція (якщо є).
6. Ліричний герой.
7. Образи, символи (якщо є).
8. Сюжет лінії (якщо є).
9. Настрій (мінор, мажор).
10. Художні засоби.
11. Віршовий розмір, рима.
12. Місце твору в доробку поета.
13. Актуальність твору.
14. Роздуми, почуття, навіяні поезією. 

Учитель.   Поетеса, як бачите, пише довірливо, тепло. І тому не побоялась одну з поетичних збірок назвати «Холодно мріям». Бо, мені здається, не буде холодно її віршам, адже в них любов до життя, до рідної мови,чистота і щирість людських почуттів, те, що не може не зворушити нас, читачів. Її вірші, як справжні промінчики від сонця, зігрівають наші душі, яким часто буває холодно від буденності. Кожне слово цих поетичних доробків пропущене через палке, людяне серце К.І. Барановської. Щасливий поет, коли його вірші стають піснями. Поетеса плідно співпрацює із місцевими композиторами І. Соколюком, Ю. Притуляком, В. Вакуленко.

Дякуючи їм, вірші «Україно моя неозора», «Якби не ти», «Пісня про маму», «Любов – мов кришталь», «Гімн Гайворона», «Осінь знову золотить дерева» мають пісенні крила.

(Звучать пісні на вірші К. Барановської).

«Україно моя неозора».

«Гімн Гайворона муз. В. Вакуленко»).

«Літературознавці»

4-й учень. Катерина Барановська за покликом душі – педагог, хоч все трудове життя віддала журналістиці. Праця в пресі навчила її пізнавати людські характери, радості й болі своїх героїв, їхні втрати та здобутки. Творча муза визначила її шлях, вказала висоти, з яких можна побачити в житті більше живого і суттєвішого. І Катерина Іванівна стала писати оповідання, нариси, які в 2013 році вийшли окремою  книжкою «Невигадані історії». В ній близько двадцяти короткометражних прозових шедеврів.

Час  їх дій – жорстоке ХХ століття: голодомори, колективізація, окупаційні роки, важке й безхлібне повоєння. Все це пережила жінка-трудівниця, яка, за словами поета-пісняра Бориса Олійника, «навчила дітей, як по совісті жити… на всі покоління й віки». Шкода, що її діти часом виявлялися такими невдячними, йшли в життя своїм штибом.

Та якою б темною не була ніч, ранок обов’язково викочує на небо сонце. Від нього іскриться роса, спалахують квіти, народжується любов. Майже в кожній невигаданій історії воно квітує в жіночій душі. Любов приносить щастя, а часом кидає в розпач, що кличе на мудре рішення, що підбиває на трагічний висновок. Про це  каже нам більшість творів авторки, зокрема «Квіти перед порогом» чи така світла низка оповідань, як «Волошки» чи «Мамина любов».

Учитель. (Бесіда за змістом прочитаних оповідань).

• Обміняйтесь враженнями про прочитані твори (робота в парах).
• Які картини виникли у вашій уяві після прочитання новели?
• Яка тема є провідною у малій прозі К. Барановської?
• Який твір називається новелою?

Теорія літератури.

Новела – один із прозових жанрів, близький до оповідання; дуже стислий твір переважно про одну якусь незвичайну подію, що стала поворотною у долі героя твору.

Тема людяності є провідною у малій прозі Катерини Іванівни. Для прикладу можна взяти історію «Виховна година». Вчителька розповідає учням про минулу війну,коли людська жорстокість не мала меж. Люди, ризикуючи власним життям, ховають єврейську дівчинку Розу від ока поліцая   Григорія, який будь-що хоче вислужитись перед фашистами.

Добро і зло – завжди поруч.

Про це йдеться в багатьох творах збірки «Невигадані історії». «Берестове листя», «Наша баба» - в них письменниця не стримує життєвого розвою, щоб донести до нас материнські переживання, любов жінки до дітей, своїх і чужих, все зробити для їхнього щастя, кращого майбуття.

Невигадані життєві оповіді К. Барановської – це маленькі прозові шедеври з нашої пам’яті, часом скроплені гіркою сльозою, в них відчувається народний дух, українські традиції.

«Літературознавці»

5-й учень. «Даринка в країні казок», «Таємниця великого каменю», «Здрастуй, Сонечко моє!» - це книжки К. Барановської для дітей. У них є все: боротьба добра зі злом, перемога світлих сил,  різні чаклуни і відьми сходять із дороги, по якій простує надія, віра, любов. Казки та вірші Катерини Іванівни навчають поваги до батьків, любові до всього живого на землі.

(Інсценізація казки «Що таке щастя»).

ІІІ Підсумок уроку.

Учитель. Живе на землі Людина… Пізнає світ, загадковий і неповторний, любить і страждає, сміється і плаче, долає життєві негаразди, невдачі, сумніви, тривоги. А в митця все переходить у Слово.

К.І. Барановська – талановита, обдарована особистість. Її життєва мудрість, мрійливість, особливе сприйняття світу, вміння бачити незвичайне у буденному, сприймати природу живою – полонить нас, чарує, не залишає байдужими.

Щиро сприймають твори Катерини Барановської всі, у кого в грудях серце, а не камінь. Про це свідчать вірші – присвяти письменниці.

Так, Оксана Малиновська переконана, що:

Минуть всі доленьки химери.

Біль доторкнувся до  душі –

Знать, на біленькому папері

                                       Будуть і проза, і вірші.

А Марина Джус пише:

Якщо вірші чіпляють душу,

Значить твоє слово не дарма!

Творчих тобі задумів, Катюшо,

Іншого ти досягнеш сама.

Творчих злетів та міцно триматись Пегаса зичить Катерині Іванівні лауреат премії  ім. Тичини Д. Головко:

Не кожному дано на світі

Так життя цінувати й людей.

Мрії щирі зігрій в тихім літі,

В полум’янім шаленстві ідей.

IV «Мікрофон».

«Щоб я взяв із собою з цього уроку в життєву дорогу?».

V Оцінювання учнів та аргументація оцінок.

VI Домашнє завдання.

(Інструктаж до виконання).

1 рівень. Вивчити напам’ять поезію К.І. Барановської (на вибір). Намалювати ілюстрацію до вірша.

2 рівень. Напиcати міні-есе «Дозвольте запитати Вас, авторе…»

3 рівень. Створити сенкан до слова «доля».