«Моя унікальна траєкторія професійного становлення»

«Моя унікальна траєкторія професійного становлення»

                                                                   Кукушкіна Наталія Петрівна

       Спеціальність : вчитель англійської мови

                                                     Посада : вчитель англійської мови

                                                            Контактний телефон : +380976575231

   Професійне становлення…Кожна професія має свої особливості, унікальності та вимоги до кандидата. Обираючи професію, кожен і кожна повинні чітко визначити виклики, з якими обов’язково прийдеться зустрітися.

  О – осмислення

С – сміливість

                                                        В – віра

                                                         І – інтелект

                                                        Т – творчість

                                                        А  – амбіції

Ось такі асоціації були і залишилися у моїй голові, коли я обирала професію «вчителя».

     У перших рядках дозвольте представити себе, щоб Вам було легше зрозуміти ідею мого нарису.

       Я – вчителька з професійним стажем уже понад двадцять років…І самій не віриться…Цей відрізок мого життя я порівнюю з дитиною: від народження до її квітучого двадцятиліття. Отже, як усе починалося…

     1982 рік. Дитячий садок. Навколо мене зростає чимало діток і мені хочеться піклуватися про них: заплітати косички дівчаткам, умити личка хлопчикам і водити своїх вихованців на екскурсії, які я влаштовувала у нашій місцевості. Я уміла розповісти їм багато чого нового і цікавого. Вони мене слухали, а мені це подобалося. Звідки  я сама дізнавалася? Моя люба бабуся читала для мене багато різних книжок. Вона давала мені знання про неймовірний світ, а я залюбки ділилася всім зі своїми молодшими друзями. Місцеві люди казали : «Наталя буде справжньою вчителькою». Мені подобалося це чути, але я сумнівалася, бо ще не розуміла свого призначення в житті.

      1985 рік. Перший раз у перший клас. Усі мають свої спогади про той ПЕРШИЙ день. От і я пам’ятаю…аромат м’ятного пряника, який мама-вчителька дала своєму синочку (тоді вже моєму однокласнику). Розпочалося навчання у школі, і я була надзвичайно приємно вражена своєю Першою Вчителькою: її розумом, її одягом, її стилем. Вона стала моїм ідеалом. Трохи згодом я заявила : «Буду вчителькою, як моя Надія Миколаївна!»  Шкільні роки для мене були насиченими, радісними, цікавими. Мені пощастило, бо мене навчали мудрі, добрі, розумні вчителі, які не змінили мого бажання стати освітянкою. Завершився дев’ятий клас, і вперше в історії нашої школи був організований випускний вечір дев’ятикласників. То була моя ідея, бо я планувала вступ в інший освітній заклад, і мені хотілося влаштувати свято Вдячності вчителям, батькам, друзям. Мої однокласники підтримали цю ідею. Ми й зараз згадуємо ту подію. То були наші прекрасні дитячі роки. Багато хто з класу вступив в училища та ліцеї.

    1994 рік. Я стала ліцеїсткою фізико-математичного факультету тоді ще нового Чернігівського обласного педагогічного ліцею для обдарованої сільської молоді. І знову завирувало неймовірно захоплююче життя, але вже схоже на студентство. Два  роки пролетіли як мить. Треба вступати до ВУЗу, і я за покликом своєї мрії «бути, як моя Надія Миколаївна» замість фізмату обираю факультет «Початкове навчання». І…не вступаю. ОДИН бал відірвав мене від бюджету, тому було рекомендовано навчання на контрактній основі. Сказати, що мене це засмутило – нічого не сказати…Мене це «вбило». БЛАТ!!! Батько вмовляв погодитися на контракт, але для мене то було принизливо. У тому ж місяці я ще й втратила маму… наче страшний сон…Не могла повірити, що то все було зі мною. Кажуть, що Бог не дає людині більше випробувань, ніж вона може витримати. Взяла себе в руки і влаштувалася на роботу у школу в сусіднє село.

    1996 рік. Працювала педагогом-організатором. Набула досвіду, друзів, оцінила самостійне доросле життя і стала трохи впевненішою в собі. Головне – не зламалася і зрозуміла, що школа – це моє.

    1997 рік. Моя мрія здійснилася! Я – студентка І курсу факультету «Педагогіки початкової освіти». Навчання у місті потребувало чималих фінансів. Згадуючи ті часи, пам’ятаються труднощі у багатьох аспектах життя. Батьку було непросто підтримувати мене. Я вирішую перейти на заочне відділення і йду працювати…санітаркою в ортопедичне відділення.

       Два роки в медицині. Знову новий досвід, нові знайомства і нова ідея від лікаря - вступати до медичного закладу, бо йому здалося, що я здібна до цього ремесла. Чесно кажучи, мені справді сподобалася сфера медичних послуг, але постійний біль людей не дуже хотілося нести через усе життя. Занадто емпатійна людина частіше хворіє тим самим, що відчуває навколо. Тому, освіта стала моїм пріоритетом.

     2002 рік. Я – випускниця Чернігівського державного педагогічного університету імені Тараса Григоровича Шевченка. І знову челендж від життя: де працювати? Село не чекало, бо своїх учителів вистачало. Улюблений Чернігів – нездійсненна мрія. І ось доленосна зустріч з одногрупницею, яка була славутичанкою. Доля привела мене у наймолодше місто України – Славутич. Тоді Cлавутицька середня  школа І-ІІІ ступенів №3 стала для мене Альма матір’ю на все моє освітянське життя. Колектив цього закладу виявився таким, про який можна тільки мріяти : людяні, радушні, талановиті, патріотичні, згуртовані, готові підтримати і допомогти в усьому. Пощастило не тільки з колегами, а ще й з учнями, їх батьками, керівництвом освіти у Славутичі, тоді ще з працівниками методичного центру, працівниками різних закладів міста, з якими доводилося співпрацювати. Всі навколо сприяли моєму розвитку. Ніяких заздрощів, неприємностей чи провокацій…ПОЩАСТИЛО!

    У цьому місті склалася моя сім’я.  Я відчула, що я справді вдома… місто, яке підтримало мене в усьому. ЩАСЛИВА! Справді, МІСТО МОЄЇ МРІЇ!

    Інколи переосмислюю своє життя і думаю : «Як же все у Бога уготовано. Просто треба бути людяним, терплячим, вміти чекати і бути вдячним за все».

    Ось  така моя унікальна траєкторія професійного становлення… Можливо для когось моя історія не здається унікальною, а для мене це все моє ЖИТТЯ…