Конкурс «Вчительська десятка». Розробки додавай – подарунки вигравай!
Ви додали 0 з 10 розробок у період з 11 по 20 серпня для участі у розіграші, який відбудеться 21 серпня.

На допомогу у вихованні. Добірка притч.

Про матеріал

Притчі "Вартість","Очі", "Рецепт", "Сила думки", "Цвяшки", "Один з багатьох днів", "Не продаємо..." та інші допоможуть у вихованні підростаючого покоління.

Перегляд файлу

 

Вартість

Якої б поганої думки не був ти про себе, у батьківських очах маєш найбільшу цінність.

Є люди, які не знають, наскільки важливо те, що вони існують.

Є люди, які не знають, як багато для інших важить сама їхня поява у чийомусь житті.

Є люди, які не знають, скільки радості дарує іншим їхня привітна щира усмішка.

Є люди, які не знають, яким добром для інших є їхня чуйність.

Є люди, які не знають, наскільки б біднішими інші почувались без них.

Є люди, які не знають, що вони дарунок небес.

Але могли б знати, якби їм про це розповіли.

 

Очі

Молода мати готувала кухні вечерю. Запланувала приготувати смажену картоплю і старалась, щоб страва, яка так смакувала дітворі, удалась на славу.

Найменше дитя – чотирирічний синочок – грався у садочку. Повертався додому переповнений враженнями від прожитого дня. Йому кортіло чимшвидше поділитись всім тим із матусею. Бо стільки усього бачив, мав стільки нових занять! Заклопотана мати, звичайно ж, не була уважною слухачкою Відповідала коротко, одним словом, продовжуючи спокійно чистити картоплю.

Минуло п’ять хвилин. Дитя вчепилось за матусю і почало тягти з усіх сил. Жінка змушена була схилитись до синочка.

Хлопчик обійняв її своїми пухкенькими ручками і сказав:

- Мамо, слухай мене очима!

Слухати очима, це так, як сказати: «Ти важливий для мене!»

 

 

Рецепт

Дівчинка своїй учительці подала листочок зі своїм особистим «рецептом для життя». Написала: «Потрібно чотири обійми на день, щоб прожити. Потрібно вісім обіймів на день, щоб іти вперед. Потрібно двадцять обіймів на день, щоб рости».

 

У сім’ї був старий чорний кіт, який у повечірню пору поводився досить дивно. Не хотів ані їсти, ані гуляти, не хотів узагалі нічого робити. Сидів просто на землі, чекаючи, поки усі розсядуться. Потім заскакував комусь на коліна,  і опинявся в чиїхось обіймах. Щоразу ластився, голосно муркочучи. Дивився на всіх люблячими й повними очима довіри очима.

Батько спостерігаючи за цим ритуалом, має свої пояснення: «В нашій сім’ї не тільки кіт цього потребує, а навіть моя дружина. Адже прагнення ласки не залежить від віку. Це яскраво виявляється у дітей. Вони потребують, щоб їх брали на руки, пригортали до себе, турботливо вкладали до сну, не тому що їм тривожно чи чогось не вистачає. А просто тому, що це діти».

Є багато речей, якими я прагну обдарувати всіх дітей на світі. Коли б я мав право обрати лише одну річ, то хотів би, щоб кожну дитину щодня було кому обняти.

 

Сила думки

Йшов собi полем подорожнiй – i раптом у травi побачив якийсь предмет дивноi форми.

- Це змiя, подумав вiн. Змiя кинулась на нього i вкусила. Пiзнiше тiєю дорогою йшов iнший подорожнiй. Вiн також побачив предмет дивної форми.

- Це птах, - подумав вiн. Затрiпотiли крила, i птах полетiв у небо.

Подобається це нам чи ні, але нашi думки визначають маршрут нашої земної мандрiвки. Якщо будемо думати тiльки про невдачi, то такою буде i наша поведінка. Якщо говорити дитині, що вона дурна, то такою вона i виросте.

 

Один з багатьох днів

Поглянь, мамо! – вигукнула семирічна Марта.

 - Зараз, зараз! – автоматично вимовила знервована жінка за кермом, маючи на голові купу справ, що очікували на неї вдома.

Потім була вечеря, перегляд телепрограм, купання, телефонні розмови, аж прийшов час, коли потрібно було вкладатись спати.

- Марто, вже час іти в ліжечко!

Дівчинка побігла східцями вгору. Мама вже падала від утоми, та цілуючи її, усе ж знайшла в собі сили, щоб помолитися разом з донечкою. Поправила ковдру.

- Мамусю забула дати тобі одну річ!

- Даси вранці, - відповіла мама.

Дівчинка незадоволено насупилась.

- Але ж вранці в тебе знову не буде часу! – запротестувала.

- Знайду час, не хвилюйся, - відказала мати, обережно обороняючись.

- Добраніч! – додала й рішуче зачинила двері.

Та все ж не змогла забути сумних очей дитини. Тихесенько повернулась в кімнату до дівчинки. У маленькій дитячій ручці помітила затиснені клаптики паперу Наблизилась й обережно розтулила долоньку. Дівчинка подерла на дрібненькі шматки велике червоне серце із написаним на ньому віршем, що мав назву: «Чому я люблю свою маму». Жінка старанно зібрала всі клаптики й спробувала скласти пошматований лист паперу. Врешті змогла прочитати, що написала Марта:

«Чому я люблю свою маму»

Навіть як багато працюєш

І мусиш вирішити тисячу справ,

Завжди знаходиш час

Погратись зі мною.

Люблю тебе, мамо, бо я –

Найважливіша частинка твого дня.

 

А хто є найважливішою частинкою Вашого дня?

 

 

Цвяшки

 

У одного чоловіка був маленький син. І як то часто буває з малими дітьми, так і він був дуже непосидючий та любив робити збитки іншим людям, свої дитячі збитки, які вважав за один із способів розваги. Сусіди часто скаржилися на те, що Петрусь (так звали малого) знову зламав молоде деревце, або кидав камінням в їхнього кота, або набив когось із сусідських дітей чи на якусь іншу шкоду, заподіяну ним. Батько докладав багатьох зусиль, щоб відучити сина від такої вдачі, проте всі його зусилля були марними. Тоді одного разу він сказав йому: "Бачиш ось дерев'яний паркан довкола нашого подвір'я? Тепер після кожного твого поганого вчинку я забиватиму в нього цвяхи. А коли робитимеш якесь добро - витягуватиму їх." Хлопчик посміхнувся і далі побіг бавитися з дітьми.

Минали роки і цвяхи в дерев'яному паркані збільшувалися щодня. Коли Петрусь підріс, зрозумів, що його дитячі пустощі спричиняють іншим людям біль. Йому стало прикро за це і старався тепер робити якомога більше добрих справ. Наснаги для цього йому також додавали цвяхи в паркані.

На той час, коли Петро закінчив уже інститут і влаштувався на роботу, батько повитягав всі цвяхи. Син з радістю підійшов до батька і каже: "Ось бачиш! Моїх добрих діл вже більше ніж було в дитинстві поганих". Вони підійшли разом до паркана та подивилися на те місце, де свого часу були забиті цвяхи. І справді, їх там не було жодного. Батько був радий, що син зміг виправити себе та обрати добру дорогу в своєму житті, однак зауважив: "Цвяхів вже нема, але від них залишилися сліди, які ніколи не зможуть зникнути".

 

 

 

ТЕ, ЩО... Те, що нам казали, коли ми були дітьми:

Не біжи; йди поволі; швидко; їж усе; мий руки; чисти зуби; мовчи; говори; перепроси; привітайся; ходи сюди; відчепись від мене; йди бавитися; не перешкоджай; не біжи; вважай, бо впадеш; тим гірше для тебе; ти не вмієш; ти замалий; я сам зроблю; ти вже великий; йди спати; вставай, вже пізно; я маю роботу; бався сам; одягнися; не стій на сонці; йди на сонце; не розмовляй з повним ротом...

Те, що ми хотіли б почути:

Люблю тебе; ти гарний; я щасливий, що тебе маю; поговорімо про тебе; як почуваєшся? боїшся? чому не хочеш? ти – дуже милий; приємний; розкажи, що ти відчував; ти – щасливий? мені приємно, коли ти смієшся; плач, якщо хочеш; кажи те, що хочеш; чому страждаєш? що тобі не подобається? довіряю тобі; мені приємно з тобою; хочу розмовляти з тобою; мені приємно слухати тебе; ти мені подобаєшся такий, який ти є; гарно бути разом; скажи, якщо я помилився...

Навколо тебе є багато людей, що чекають на слова, які хотіли почути ще в дитинстві.

 

*****

Дівчина була в поганому настрої. Все було проти неї, все її дратувало. Багато вимагають у школі, дома, надто багато… Та ще й мама вже в котрий раз читає їй нотації…

Дочка насупилася ще більше. Потім, дивлячись мамі просто в очі, голосно сказала:

- Мамо, мені вже набридли твої повчання. Чому, натомість, не обіймеш мене сильно-сильно? Жодна порада не допоможе мені більше від твоєї ласки.

Мати дуже здивувалась. Очі доні благали обіймів. Невпевненим голосом і майже з плачем сказала:

- Хочеш... ти хочеш, щоб я тебе обняла? Знаєш, я також хочу, щоб ти мене обняла…

І вони обнялись, зі сльозами радості в очах.

Кожний з нас потребує потіхи і розради, конкретного вияву любові. Але ми часто є надто стримані, надто боязкі, щоб виявити наші правдиві почуття.

Але тільки теплота серця може врятувати нас.

Часом досить одного сонячного промінчика

 

Часом досить одного сонячного промінчика. Одного лагідного слова. Одного вітання. Однієї ласки. Так мало треба, аби зробити щасливими тих, хто перебуває поруч із нами, то чому ж ми цього не зробимо?

Часом навколо серця зводимо мури з маленьких камінчиків щоденної байдужості, помсти, мовчання, невирішених справ, претензій. Найважливішим завданням є не допустити аби довкола серця утворилася глуха стіна.

Те що у вас „всередині”, набагато важливіше від того, що „назовні”.

Щоб змінити світ, досить, аби хтось один, навіть малий, здобувся на відвагу почати.

Великі перетворення завжди треба розпочинати від переміни серця.

Чого світ потребує найбільше? Трішки більше привітності, трішки менше користолюбства. Трішки більше посмішок, трішки менше гримас. Трішки більше „ми”, трішки менше „я”. Трішки більше сміху, трішки менше плачу. Трішки більше квітів на дорозі життя, трішки менше на гробах.

Як багато людей нас дратує! Чому б не спробувати їх полюбити?

У серці кожної людини є все, що потрібно, аби зберегти її життя. Але доброта, любов і щастя в деяких людях, немовби погаслий гніт. Проте достатньо маленької іскри, щоб він знову загорівся.

 

*****

Мої батьки кажуть, що я чудова.

Запитую себе, чи я справді така є.

Щоб бути справді чудовою… Оля стверджує, що потрібно мати чудове довге хвилясте волосся, таке , як має вона. У мене такого немає.

Щоб бути справді чудовою… Ірина каже, що треба мати оті маленькі брунаті плямки на обличчі, які називаються веснянками. У мене їх немає.

Щоб бути справді чудовою… Олесь стверджує, що треба бути найрозумнішою дівчинкою із 2 класу гімназії. Я такою не є.

Щоб бути справді чудовою… Вероніка каже , що треба жити у найгарнішій частині міста і в найгарнішому будинку. Я не живу там.

Щоб бути справді чудовою… Євгенія каже, що треба носити тільки гарні сукні і наймодніші туфельки. У мене таких немає.

  Але кожного вечора, коли треба лягати спати, батьки міцно обіймають мене і кажуть «Ти справді чудова і ми любимо тебе». Напевно, батьки знають щось таке, чого не знають мої друзі.

 

 

*****

Професор філософії під час своєї лекції узяв 5-літрову скляну банку і наповнив її каменями, кожен не менше 3 см в діаметрі. Потім питає студентів: чи повна банка? Відповіли: так, повна.

Тоді професор взяв мішечок з горохом і висипав його в банку з каменями, трохи потряс її. Природно, горох зайняв вільне місце між каменями. Ще раз професор запитав студентів: чи повна банка? Відповіли: так, повна.

Тоді він узяв коробку піску, і висипав пісок в банку. Природно, пісок зайняв повністю все вільне місце і все закрив. Ще раз професор запитав студентів: чи повна банка? Відповіли: так, вона повна.

Тоді професор заварив чашку чаю і вилив її в банку. Студенти сміялися.

А зараз, - сказав професор, - я хочу, щоб Ви зрозуміли, що банка – це Ваше життя; камені – це найважливіші речі у Вашому житті: сім'я, здоров'я, друзі, свої діти – все те, що необхідне, щоб Ваше життя все-таки залишалося повним навіть у випадку, якщо все останнє загубиться; горох – це речі, які особисто для Вас стали важливими: робота, будинок, автомобіль; пісок – це все останнє, дрібниці.

Якщо спочатку наповнити банку піском – не залишиться місця, де могли б розміститися горох і камені. Це видно і у Вашому житті, якщо витрачати весь час і всю енергію на дрібниці, не залишиться місця для найважливіших речей. Займайтеся тим, що Вам приносить щастя: бавтесь з Вашими дітьми, зустрічайтеся з друзями.

Завжди буде ще час щоб попрацювати, зайнятися прибиранням будинку, полагодити і помити автомобіль. Займайтеся перш за все каменями, тобто найважливішими речами у Вашому житті; визначите Ваші пріоритети, останнє – це тільки пісок.

 

 

 

 

 

Подяка

Один учитель сказав учням намалювати те, за що вони хотіли б подякувати Богові. Вчитель гадав, що у цих дітей – вихідців із бідних родин – насправді не так багато причин відчувати вдячність. Він був переконаний, що всі намалюють купи солодощів, столи, що вгинаються від смачної їжі.

Малюнок, який подав йому Михайлик, вразив вчителя: на ньому хлопчина зобразив руку.

Але чия це рука?

Клас зацікавився цим зображенням.

«Для мене це рука Бога, що дає нам хліб насущний», висловилася одна дитина.

«Це рука селянина. Він годує курей», - сказала інша.

Поки діти ще малювали, вчитель нахилився над партою Михайлика і спитав його, чия то рука.

«Це ваша рука», - прошепотів хлопчина.

І тоді вчитель пригадав, як щовечора брав Михайлика за руку, бо він був найменшенький, і проводжав до виходу. Вчитель так само робив і з іншими дітьми, але для Михайлика це справді мало велике значення.

Чи Ви замислювалися колись про те, яку велику силу можуть мати Ваші руки?

Чудо

  • Ти віриш у чудо?
  • Вірю.
  • Справді?
  • Ти бачив яке-небудь чудо?
  • Звичайно.
  • Яке?
  • Тебе.
  • Мене? Хіба я чудо?
  • Так.
  • ???
  • Ти дихаєш. Маєш ніжну теплу шкіру. В тобі б’ється серце. Ти бачиш. Чуєш. Бігаєш. Їси. Співаєш. Думаєш. Смієшся. Любиш. Плачеш…
  • Так? І це чудо?!!!

Важлива справа

  • Татку, скільки тобі платять за одну годину на роботі?
  • Сорок євро.
  • Ось тобі 40 євро. Купую одну годину твого часу. Для себе!!!

 

Чому кричимо

Одного разу вчитель спитав своїх учнів: «Чому розгнівані люди кричать?»

  • Кричать, бо втрачають терпіння, - відповів один з учнів.
  • Але чому кричать до тих, що поруч? – знову спитав учитель.
  • Кричать, бо хочуть, щоб їх почули, - пролунала відповідь.

Учитель спитав: - Отже, неможливо спокійно розмовляти?

Було чимало інших відповідей, але жодна не задовольнила вчителя.

 Тоді він сказав: - Знаєте, чому розгнівана людина кричить на інших? Отож, коли двоє сваряться, їхні серця дуже віддаляються одне від одного. Щоб здолати ту віддаль, треба кричати – тоді тебе почують. Що більше люди розгнівані, то голосніше змушені кричати, щоб почути одне одного. А що буває, коли люди люблять один одного: вони не кричать, а шепочуть. Чому? Бо їхні серця дуже близько. Віддаль між ними така маленька, що їхні серця розмовляють пошепки. А коли любов дуже сильна не потрібен навіть шепіт – достатньо лише погляду. Їхні серця дуже добре розуміють одне одного.

 На закінчення вчитель додав:

 - Якщо сперечаєтесь, не дозволяйте вашим серцям віддалятися, не кажіть слів, які б ще більше їх віддалили. Віддаль може стати такою великою, що серця вже ніколи не знайдуть зворотної дороги.

  Є надійний спосіб, за допомогою якого можна припинити сварку: сваріться, міцно обіймаючись.

 

 

 

Не продаємо…

 Молода пара зайшла до магазину дитячих іграшок. Подружжя довго вибирало подарунок, оглядаючи полиці і перебираючи іграшки, підвішені до стелі чи розкладені просто на підлозі: ляльки, що сміялися і плакали, електронні іграшки, маленькі печі, що пекли торти….

Однак не могли вирішити, що купити. До них підійшла ввічлива продавщиця.

- Розумієте, - почала пояснювати жінка, - ми маємо маленьку дівчинку, але цілий день нас не буває вдома.

- Донечка рідко усміхається, - продовжував чоловік.

 - Ми хотіли б купити їй щось, що б зробило її щасливою, - говорила далі жінка, - навіть коли нас нема… Щось, що б її забавляло, розраджувало, коли вона сама.

- Вибачте, - посміхнулася продавщиця, - ми не продаємо батьків.

Народити дитину – це укласти з нею такий великий контракт, що більшого людський розум не може вигадати. Всі діти приходять до нас з карткою запрошення і кажуть: «Ти мене закликав, і я прийшов. Що ти даси мені?» Тут починається виховне завдання у всій його широті і глибині.

Станьте першим, хто оцінить розробку

Щоб залишити свій відгук, необхідно зареєструватись.

Дякуємо! Ми будемо тримати Вас в курсі!
doc
Додано
3 лютого
Переглядів
162
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку