На тему: Причини та умови конкретних злочинів. (Самостійна робота)

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

 

 

 

Кафедра кримінального права та кримінології

факультету підготовки фахівців для органів досудового розслідування

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

САМОСТІЙНА РОБОТА

з навчальної дисципліни

«КРИМІНОЛОГІЯ»

На тему: Причини та умови конкретних злочинів.

 

 

 

 

 

Виконав:

студент 1 групи 5 курсу

галузь знань 08 Право

спеціальність 081 Право

_____________________________

 

 

Науковий керівник

_____________________________

_____________________________

_____________________________

 

Одеса 2023

ЗМІСТ

1. Поняття причин конкретних кримінальних правопорушень.

2. Умови конкретних кримінальних правопорушень.

3. Механізм злочинної поведінки.

4. Поняття конкретної життєвої ситуації.

5. Роль конкретної життєвої ситуації у злочинній поведінці.

6. Антигромадські погляди та їх вплив на злочинну поведінку.

7. Кримінальна субкультура та її вплив на злочинну поведінку.

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Поняття причин конкретних кримінальних правопорушень.

Причини і умови злочинності, які існують в суспільстві, діють на конкретну людину через конкретні обставини її життя, в яких вона формується, а також через конкретну ситуацію, в якій вона діє.

Для того, щоб успішно протидіяти злочинності на рівні конкретних злочинів, необхідно уміти діагностувати (визначити) криміногенні фактори в конкретних життєвих обставинах, під дією яких людина формується, а також в конкретній життєвій ситуації, в якій вона діє. Кримінально-процесуальне законодавство зобов'язує слідчого, дізнавача, прокурора і суд по конкретних справах встановлювати причини та умови злочинів та вимагати від відповідних осіб їх усунення (ст. 23, 23¹, 23² КПК України).

Причини і умови конкретного злочину ті ж самі, що і причини і умови злочинності взагалі. Але причини і умови конкретного злочину конкретизуються через фактори формування і діяльності певної людини. Тобто, через обставини формування людини в конкретній сім'ї, ситуацію, в якій людина опинилася в конкретному місці, в конкретний час, і таке інше. Отже, причини і умови конкретного злочину, це криміногенні фактори, втілені в конкретні життєві обставини і в конкретні життєві ситуації, в яких опиняється людина.

2. Умови конкретних кримінальних правопорушень.

Злочини, як і будь-який людський вчинок, є результатом взаємодії особи і зовнішньої об’єктивної обстановки, в якій індивід приймає конкретне рішення. Тому безпосередні причини скоєння конкретного злочину знаходяться, з одного боку, в особливостях потреб, інтересів, системи ціннісних орієнтацій і мотивацій (направленості) особи, індивіда, а з другого боку – в сукупності зовнішніх обставин, які зумовлюють формування і реалізацію мотивів і рішучості скоїти злочин. Тобто морально-психологічні особливості індивіда (особи) в поєднанні з ситуацією, яка склалася на індивідуальному рівні, відображають причини і умови злочинності. Аналіз причин і умов скоєння конкретного злочину передбачає розгляд:

1. Соціально-психологічного механізму індивідуальної злочинної поведінки.

2. Формування негативних морально-психологічних особливостей особи, що проявляється в злочинній поведінці і які її зумовлюють.

3. Умов і конкретних життєвих ситуацій, які викликають, полегшують або сприяють скоєнню злочину.

Зовнішні обставини впливають на злочинну поведінку не тільки в силу їх певного об’єктивного змісту і значення, але й у відповідності із суб’єктивним їх сприйняттям і оцінкою індивіда, які в свою чергу залежать від особливостей особи. Сприйняття й оцінка зовнішніх обставин конкретною особою не є вродженими. Вони соціально зумовлені системою його цінностей, яка в свою чергу формується у процесі розвитку особи в конкретних обставинах виховання і життєдіяльності. Будучи сформованою, особиста позиція, вибірковість сприйняття і зміст оцінки набувають відносно самостійний характер в механізмі злочинної поведінки.

 

3. Механізм злочинної поведінки.

Механізм злочинної поведінки – це процес взаємодії особи і середовища, в ході якого виникає умисел, планується та вчиняється злочин. Механізм злочинної поведінки розкриває її структурні елементи та їх взаємодію в динаміці. За допомогою цієї категорії розглядається увесь ланцюг розвитку злочинної поведінки: взаємодію причин та умов, що породжують мотив та формують умисел на вчинення злочину, прийняття рішення і планування посягання, конкретну життєву ситуацію і поведінку жертви, виконання запланованого злочину та його наслідки. Механізм вчинення умисного злочину включає три основні ланки: 1) кримінальна мотивація 2) прийняття рішення вчинити злочин і його планування 3) реалізація наміру та настання злочинних наслідків.

Кримінальна мотивація докладно була розглянута у першому підрозділі. Нагадаємо лише, що вона охоплює формування мотиву та визначення мети майбутнього злочину.

Прийняття рішення про вчинення злочину відбувається після завершення процесу мотивації та постановки цілі. Рішення – це інтелектуально-вольовий акт, який свідчить про готовність особи перейти від намірів до активних дій по виконанню задуму, відповідно до існуючого плану. Рішення приймаються по-різному: завчасно і спонтанно, одноособово та колегіально, категорично і з певними умовами. Наприклад, при плануванні 60% умисних вбивств та 90% розбійних нападів злочинці приймали завчасне рішення про їх вчинення. Досвідчені злочинці прийняття рішення про вчинення злочину ставлять у залежність від підбору співучасників, відсутності свідків та очевидців на місці посягання і навіть вдалого збігу обставин перебігу подій для досягнення бажаного результату. У будь-якому разі, перед прийняттям рішення особа співвідносить мету із можливостями її досягнення, стверджується у намірах чи сумнівається в успішності задуму.

Коли особа визначилася та закріпила свій намір у рішенні вчинити злочин починається його планування. Останнє передбачає розробку найбільш прийнятного варіанту та послідовності реалізації задуму. Планування включає діяльність по визначенню об’єкта посягання, часу, місця і способу, підбір кандидатур можливих співучасників та розподіл між ними ролей, моделювання розвитку конкретної життєвої ситуації, ймовірної поведінки жертви, складнощів, які можуть виникнути на шляху досягнення наміченої цілі. Обов’язковою умовою планування є втаємничення замисленого злочину від сторонніх осіб. Розроблений план починається втілюватися у підготовчих діях: дослідження місця можливого посягання та обстановки в якій доведеться діяти, збір інформації про жертву її спосіб життя, склад сім’ї, матеріальне становище, усунення перешкод, підшукування знарядь вчинення злочину, використання засобів конспірації. Звичайно такі докладні плани розробляються далеко не завжди. Набагато частіше, злочинці лише у загальних рисах визначаються із послідовністю реалізації задуму.

На етапі реалізації наміру відбувається виконання запланованого злочину і настання його наслідків. Цей етап охоплює стадію замаху та закінченого злочину. Особливістю виконання запланованого злочину є між-особиста взаємодія співучасників між собою, між злочинцем та його жертвою, між злочинцем і третіми особами (свідками та очевидцями). Іншими словами, коли вмішується людський чинник – розвиток подій та їх наслідки складно передбачити. У процесі зазначеної взаємодії може відбутися відхилення від раніше розробленого плану, що тягне за собою корегування поведінки, мати місце ексцес виконавця, можуть настати наслідки, які не прогнозувалися, зрештою, відбутися невдалий замах. Всі ці обставини враховуються та використовуються правоохоронними органами при організації і здійсненні запобіжної діяльності, зокрема вживанні заходів щодо припинення розпочатого посягання, відвернення його наслідків та затримання підозрюваних осіб на місці події.

 

4. Поняття конкретної життєвої ситуації.

Злочинець під час вчинення злочину завжди діє у певній "кримінальній" ситуації. Однак до цієї ситуації він немовби вносить власні особистісні якості, які є результатом формування його як особи.

Отже, конкретна життєва ситуація – це сукупність зовнішніх для суб'єкта обставин, що безпосередньо передують злочину і взаємодіють з особистісними якостями суб'єкта, що вчинив злочин.

Ситуації, що передують злочину, виходячи з їх змісту, поділяються на криміногенні (такі, що створюють об'єктивні передумови злочину) і некриміногенні (нейтральні або такі, що навіть створюють перешкоди для злочину).

Криміногенна ситуація має певний об'єктивний зміст і тому в ній існують обставини, що реально впливають на особу. Разом з цим ситуація має також суб'єктивний зміст – певну оцінку ситуації, яка залежить виключно від суб'єкта і не обов'язково збігається з її об'єктивним змістом. В цій оцінці виявляється результат формування особи і саме цим можна пояснити, що один суб'єкт у певній ситуації вчиняє злочин, а інший відмовляється від його вчинення. Поява мотиву і прийняття рішення про вчинення протизаконного діяння здійснюються під впливом ситуації (зовнішніх умов), що є в даний конкретний момент. Причому, в одних випадках злочинець сам навмисно створює умови для здійснення свого наміру, а в інших випадках обставини можуть суттєво обмежувати можливість обрання суб'єктом того чи іншого варіанта поведінки.

Законодавцем останні обставини конкретної ситуації можуть визначатись як такі, що пом'якшують кримінальну відповідальність або взагалі виключають суспільну небезпечність чи протиправність діяння. Так, згідно з ч. 1 ст. 40 КК України вчинення злочину через збіг тяжких особистих або через сімейні обставини, під впливом погрози чи примусу або через матеріальну залежність, у стані сильного душевного хвилювання, що викликане неправомірними діями потерпілого, при захисті від суспільно небезпечного посягання, хоча і з перевищенням меж необхідної оборони визнаються обставинами, що пом'якшують кримінальну відповідальність. Вчинення діяння, що містить ознаки злочину, особою, що перебувала у стані необхідної оборони чи крайньої необхідності (ст. 15,16 КК України) або діяла під впливом непереборної сили, є підставами, що виключають суспільну небезпечність або протиправність такого діяння. У перелічених ситуаціях блокується чи обмежується можливість обрання способу дії.

Конкретна життєва ситуація може містити привід, що безпосередньо викликає в особи рішучість вчинити злочин, або умови, що сприяють вчиненню злочину.

Привід – це події, стани або вчинки людини, що стають останнім імпульсом до дії. Умови, що сприяють злочину, роблять можливим здійснення злочинного посягання. Розрізняють умови необхідні й достатні.

Необхідними вважаються умови, без яких вчинення злочину взагалі неможливе. Наприклад, для крадіжки такою умовою є наявність предметів крадіжки. Достатні умови в конкретній, певній ситуації полегшують вчинення злочину.

Ситуації, в яких починається, триває й завершується злочин, класифікують на різних підставах. Наведемо деякі з них.

За джерелом походження криміногенні ситуації можуть бути такими, що створені:

– внаслідок дій злочинця;

– за волею інших осіб;

– внаслідок дії природних і техногенних факторів (пожежі, аварії, катастрофи, повінь тощо);

– ситуації змішаного походження — такі, що виникли через поведінку людей, дію природних і техногенних факторів.

За змістом криміногенні ситуації поділяються на проблемні, конфліктні та ін.

За характером впливу на діючу особу розрізняють такі криміногенні ситуації:

– екстремальні;

– провокуючі;

– сприятливі;

– перешкоджаючі;

– нейтральні.

Дослідження і вивчення криміногенних ситуацій є необхідною передумовою ефективної профілактичної діяльності органів внутрішніх справ, що здійснюється шляхом запобігання виникненню таких ситуацій або нейтралізацією криміногенних ситуацій, що вже виникли.

У кримінології не існує однозначного погляду щодо значення ситуації в механізмі вчинення злочину. Беззаперечним є тільки те, що в механізмі індивідуальної злочинної поведінки наявна взаємодія зовнішніх (об'єктивних) і внутрішніх (суб'єктивних) факторів. Як свідчить практика, може існувати багато співвідношень між властивостями особи і обставинами (ситуацією), що передували вчиненню злочину.

Крайніми точками таких співвідношень можуть бути сильний вплив конкретної життєвої ситуації за відсутності антисуспільної установки і глибока та стійка антисуспільна установка без будь-якого впливу зовнішньої ситуації. Між цими крайніми точками існують перехідні випадки, коли взаємодіють більш-менш напружена ситуація і більш-менш розвинені антисуспільні якості особи.

Отже, ситуація відіграє певну роль як детермінаційний елемент у механізмі злочину й іноді ця роль може стати вирішальною. Однак не може існувати випадків, коли б дія суб'єктивного фактора в механізмі злочину була повністю виключена. Суб'єктивне ставлення як рушійний, спонукальний елемент присутній завжди. Взаємодії ситуації і особи може й не бути, якщо все вирішує особа внаслідок реалізації своїх негативних якостей.

Не може бути детермінації злочину тільки за рахунок прояву криміногенної ситуації, оскільки ситуація завжди опосередковується особою. Якщо ж це не так, то немає й вини суб'єкта, бо ситуація не надає йому можливості вибору.

 

5. Роль конкретної життєвої ситуації у злочинній поведінці.

Конкретна життєва ситуація - Це певне поєднання об'єктивних обставин життя людини, які безпосередньо впливають на його поведінку в даний момент.

У кримінологічної сенсі - це подія або стан, що викликало рішучість вчинити суспільно небезпечне діяння, що сприяє або перешкоджає йому. Ситуація звичайно передує злочину, але може і супроводжувати його вчинення.

Обставини життя людини, з яких складається конкретна ситуація є зовсім різними. Це може бути порівняно тривалий стан (наприклад, важка обстановка в сім'ї) або короткочасна подія (наприклад, конфлікт з хуліганом на вулиці), різні вчинки інших людей або становище, що склалося в суспільстві. Ситуація може охоплювати величезні території (наприклад, при злочинах проти миру і безпеки людства) або обмежуватися квартирою (наприклад, при побутовій сварці). Тривалість ситуації також різна: від декількох секунд (дорожньо-транспортна пригода) до декількох років (конфлікти на грунті ревнощів або помсти).

Кожна життєва ситуація має об'єктивний зміст (воно визначається що відбуваються в дійсності подіями) і суб'єктивне значення (воно залежить від того, наскільки дана ситуація важлива з точки зору інтересів, життєвих планів і цілей даної особи). Об'єктивне зміст і суб'єктивне значення ситуації можуть часом дуже сильно розходитися. Наприклад, різниця в поглядах зі співрозмовником суб'єкт може сприйняти як особисту образу, тимчасові матеріальні труднощі інші люди розцінюють як життєвий крах і т.п. Важливо відзначити, що зазвичай людина надходить у відповідності не з ситуацією в її об'єктивному сенсі, а зі своїм уявленням про неї. Тому часто ситуація служить для нього приводом до скоєння злочину, хоча насправді вона не містила ніяких провокують моментів.

Реагуючи на ситуацію, що склалася, людина діє відповідно до особливостей свого характеру, поглядів, ціннісних орієнтацій. Безпосереднім джерелом вольового акту, а отже, і самого злочину є взаємодія конкретної життєвої ситуації і властивостей особистості злочинця. Саме тут лежить вузловий пункт механізму злочинної поведінки.

Конкретна життєва ситуація може розташовуватися в різних ланках механізму злочинної поведінки і грати різну роль.

ситуація може бути джерелом мотивації злочину.

Це зустрічається головним чином тоді, коли перед суб'єктом виникає важка проблема, яку він може вирішити як законним, так і незаконним способом (так звана проблемна ситуація).

Проблемна ситуація - це сукупність обставин, що вимагають виходу, негайного прийняття рішення. Така ситуація актуалізує, загострює потреби і веде до появи мотивів, вчинків, в тому числі і злочинних. Прикладами можуть бути матеріальні труднощі, сімейні або виробничі негаразди, гострі сварки та ін. Іноді злочинці самі створюють проблемні (конфліктні) ситуації, а потім користуються ними для зведення рахунків з потерпілими.

Різновид проблемної ситуації - конфліктна. Зауважимо, що з конфлікту з оточуючими починаються дуже багато насильницькі злочини. Сварка в родині, яка веде до образ і насильствам над особистістю, хуліганство, вбивство з помсти або на грунті ревнощів, опір представнику влади і т.п. - Все це приклади різних конфліктів або дій, ними породжених. Багато з них складаються задовго до злочину, а в ньому лише проявляють себе в найбільш різкій формі.

ситуація може означати створення можливостей для задоволення мотиву поведінки і досягнення тих чи інших цілей.

Уявімо собі людину, яка відчуває нормальні матеріальні потреби. Як він може їх задовольнити? Це залежить від особливостей його особистості (статус, здібності і т.д.) і від конкретної життєвої ситуації, в якій він знаходиться. Ця ситуація може бути сприятливою для нього або несприятливою. Вона відкриває для людини законні можливості отримання коштів або блокує їх. Не виключено, що ситуація підказує йому і незаконний шлях.

Законні можливості можуть бути недоступні людині у зв'язку з об'єктивними причинами, наприклад, економічним становищем в країні в цілому або в даній галузі господарства (закриття підприємств, безробіття), з адміністративними перепонами, особливостями політичної обстановки і т.д. Але можуть бути і перешкоди суб'єктивного характеру: нестача освіти у суб'єкта, його безініціативність, складне сімейний стан та ін. Законних можливостей може і взагалі не бути, наприклад тому, що суб'єкт ставить перед собою мети, що забороняються законом.

У такій ситуації у нього цілком може виникнути думка про використання незаконних можливостей досягнення поставленої мети. Треба зауважити, що такі можливості теж можуть бути доступними, обмеженими або зовсім недоступними. Далеко не кожен може законно стати успішним бізнесменом, а й незаконний шлях до збагачення, особливо крупному, доступний не кожному. За радянських часів такі шляхи були в значній мірі перекриті забороною приватної власності, монополією зовнішньої торгівлі, утрудненим виїздом за кордон та ін. Зараз ці можливості відкриті, але швидкому і великому збагачення тепер перешкоджають конкуренція, розділ «сфер впливу» між злочинними угрупованнями, поступово налагоджується державою фінансовий контроль і т.п.

Тимчасове використання незаконних можливостей свідчить здебільшого про ситуативну злочині, який може і не повторитися. Систематичне ж використання вигідних ситуацій здатне перетворитися в образ життя, що і відбувається зі злочинцями-професіоналами, а також з діячами організованої злочинності.

Соціальний баланс між ситуаціями, які надають людям законні і незаконні можливості досягнення своїх цілей, залежить від загальної політичної, соціально-економічної, моральної обстановки в країні. У кризовий час поле законних можливостей звичайно звужується, в той час як незаконних - зростає. Безконтрольність вчинків людей і операцій юридичних осіб, корупція в державному апараті, слабкість правоохоронних органів створюють сприятливі умови для дій злочинних елементів, а це в свою чергу веде до зростання злочинності і скорочення законних шляхів досягнення суспільно прийнятних цілей.

конкретна ситуація може бути приводом для вчинення злочину.

У цій ролі ситуація виступає головним чином при ситуативних, ненавмисних злочинах, наприклад коли сварка вже відбувається і мотив (помста, ревнощі) є, але не вистачає малої деталі, яка розпалила б полум'я взаємної ненависті, перетворила її на трагедію. Тут ситуація (вимовлене невдале слово, випадкове образу, навіть косий погляд) грає роль «спускового гачка» зброї і відбувається вбивство, заподіяння шкоди здоров'ю чи інший злочин.

Привід, як зазначалося, може бути вигаданий або спровокований самим злочинцем, що часто зустрічається з боку хуліганів і гвалтівників. Привід можливий і в корисливих злочинах, коли річ «погано лежить» і тим «провокує» суб'єкта, котрий має намір що-небудь вкрасти. Близька до ролі приводу ситуація в необережних злочинах, коли вона дезорієнтує або навіть підштовхує суб'єкта до необдуманих дій. Такі складні аварійні ситуації на автотранспорті, зокрема неправильне поводження пішоходів або зустрічних водіїв. Нерідкі ризиковані і небезпечні ситуації на полюванні, при експлуатації технічних або природних об'єктів.

конкретна ситуація може сприяти або перешкоджати досягненню злочинного результату.

Ситуація сприяє цьому, коли, наприклад, у наявності безконтрольність майна, безгосподарність, відсутня охорона і немає сигналізації. Ситуація перешкоджає злочину, якщо вчинення його фізично неможливо або загрожує для злочинця швидким викриттям. Однак це питання виходить за рамки даної теми і буде розглянуто докладніше в параграфі про умови, які сприяють вчиненню злочину.

37. Види конкретних життєвих ситуацій - Це такі конкретні явища, які поряд з антигромадською свідомістю сприяють прийняттю рішення вчинити злочин, скоєння злочину.

У ряді випадків конкретна життєва ситуація є обставиною, яка пом'якшує відповідальність: перевищення меж необхідної оборони, вбивство в стані афекту і т. Д.

Конкретні ситуації включають в себе умови, як що перешкоджають, так і сприяють вчиненню злочину.

1. Які Б скоєння злочину:

недоліки в діяльності державних і громадських організацій, в господарської діяльності, також в несприятливої ??життєвої ситуації, що склалася на момент скоєння злочину.

2. Перешкоджають скоєння злочину:

високі морально-етичні якості особистості, рівень її духовності, відсутність недоліків в діяльності господарників, хороші закони і інше.

Об'єктивне зміст конкретної ситуації може включати в себе привід до скоєння злочину в якості образи, насильства, погрози, обману, підбурювання, провокації, грубого поводження і інших негативних обставин, що впливають на волю і свідомість особистості і викликають у нього рішучість вчинити злочин. Привід грає роль «каталізатора», стикаючись з особистісними якостями суб'єкта, його свідомістю, тобто причиною, що визначає поведінку людини.

Конкретна ситуація грає важливу роль у формуванні мотиву злочину. Мотив найчастіше формується задовго до скоєння злочину і існує, чи не проявляючись, поки немає відповідних умов. У той же час обставини, що породили бажання досягти певної мети, часто бувають пов'язані з конкретною ситуацією. Наприклад, іноді виникнення мотивів користі можуть сприяти упущення в діяльності державних організацій, адміністрації установ і підприємств. Антигромадський мотив може породити злочинний умисел, який являє собою явище, що проходить в своєму розвитку кілька етапів. Умисел в своєму розвитку може перерости: в злочин; у відмову від вчинення злочину; трансформуватися в намір зробити більш-менш тяжкий злочин; може зовсім відпасти. Всі ці зміни можливі під впливом умов, створених конкретною ситуацією.

 

6. Антигромадські погляди та їх вплив на злочинну поведінку.

Вибір злочинної поведінки визначається своєрідністю особи людини, у структурі якої у визначених пропорціях поєднуються соціальні і біологічні початки.

Однією з важливих і значних проблем вивчення особи злочинця є проблема співвідношення соціального і біологічного у злочинній поведінці. Оцінка ролі біологічних факторів часто являє собою той рубіж, який поділяє різні кримінологічні теорії. Вивчення питання про співвідношення соціального і біологічного в особі злочинця потребує багатобічного підходу з використанням досягнень філософії, соціології, психології, біології, кримінології та інших наук.

Питання про роль біологічних якостей людини у злочинній поведінки ставилося ще на перших етапах розвитку кримінологічної науки, і взагалі, в антропологічних теоріях італійського вченого Чезарія Ломброзо.

Радянська кримінологія виходила з того, що злочинність і конкретні злочини в будь-якому суспільстві носять соціальний характер і в зв’язку з цим був висунутий лозунг – “злочинцями не народжуються - злочинцями становляться”. Цією обставиною ігнорувався індивідуальний підхід до з’ясування причин і умов кожного конкретного злочину. Обвинувачувались при цьому, в першу чергу, сім’я, школа, оточення у виробничій сфері і сфері досугу. Особливості особи злочинця, його психофізичні якості були поставлені на другий план і розглядалися як необов’язкові, факультативні.

Позиція більшості сучасних вітчизняних кримінологів грунтується на тому, що загалом злочинна поведінка у будь-якому суспільстві має соціальний характер і соціальну обумовленість. Пояснення її тільки чи переважно біологічними властивостями особи суперечить усій історії злочинності, та боротьба з нею ведеться соціально-економічними, правовими та іншими засобами, а не біологічними. Говорити про біологічні заходи впливу на сучасному рівні розвитку генетики не доводиться ще й тому, що ця наука не озброїла нас твердою можливістю корегувати поведінку людини. Але розшифрування її генетичного коду вселяє певні надії.

Біологічна природа людини склалася задовго до виникнення самого поняття злочину і впродовж усього історичного періоду не зазнала істотних змін, тоді як у соціальному плані людина змінюється значно швидше залежно від трансформації суспільного життя. Разом з тим, від біологічних 12 особливостей людини теж залежить, що вона засвоїть від середовища, в якому перебуває і розвивається. Тому біологічне виступає ніби підгрунтям у формуванні особи та її взаємин у системі суспільних відносин.

Таким чином, соціальне і біологічне в особі не виключають одне одного, а перебувають у тісному взаємозв’язку. Цілісність людини, яка поряд з соціальними якостями наділена природними силами живої істоти, грунтується на діалектичній взаємодії соціального і біологічного. Ці загальнотеоретичні положення повністю стосуються і особи злочинця. Тому завданням кримінологічих досліджень є визначення суті та рівня взаємодії соціального і біологічного в особі злочинця, розкриття її психофізіологічних властивостей, які проявляються саме у злочинній поведінці.

 

7. Кримінальна субкультура та її вплив на злочинну поведінку.

Під кримінальною субкультурою в науковій літературі розуміють систему цінностей кримінальних об´єднань. Потрапивши до кримінальної групи і сприйнявши її субкультуру, особа звільняється від соціальних заборон, а нерідко порушення цих заборон не тільки схвалюється, а є однією із норм кримінальної субкультури, що впливає на рецидивну злочинність у місцях позбавлення волі.

Засуджені постійно перебувають на «перехресті» двох нормативно-ціннісних систем - формальної, або офіційної (норми її установлено державою і закріплено в законодавстві) і неформальної. Формальні норми мають регламентуючий характер, і пропонують індивіду певні правила поведінки. Неформальні норми діють у мікрогрупах засуджених у формі традицій і звичаїв. Також елементами кримінальної субкультури засуджених є особлива мова (жаргон), пісні, татуювання, системи таємного зв´язку та ін.

Традиція (від лат. traditio - передача) означає історично зумовлені і такі, що передаються від покоління до покоління, правила поведінки. На традиції засноване культурне життя суспільства.

Звичай у широкому розумінні означає історично зумовлений, що міститься в позитивному праві, порядок суспільного життя, звичний спосіб дій і вчинків, пануючий в певному суспільстві або соціальній групі.

У змістовному розумінні традиція приписує, що саме необхідно закріпити і зберегти з метою відтворення, а звичай - як саме закріпити і зберегти. Змістом традиції є правило поведінки, а змістом звичаю є принцип поведінки. Таким чином, традиція у злочинній субкультурі, як правило поведінки в цілому, зумовлює її як протиправне антисуспільне явище, що суперечить позитивним моральним основам у суспільних відносинах. Звичай же у злочинній субкультурі відіграє роль закріплення цього антисуспільного правила шляхом регламентації відповідної антисуспільної поведінки.

Кримінальний жаргон є відносно самостійною частиною кримінальної субкультури. Він жвавими темпами розвивається і поповнюється новими словами - жаргонізмами. Суттєву роль у цьому процесі відіграє наявність і подальший розвиток жаргону молодіжних груп антисуспільної спрямованості як у місцях позбавлення волі, так і в суспільстві. Сьогодні кримінальний жаргон став не тільки засобом спілкування злочинців. Його вплив ми відчуваємо і в повсякденному житті.

Ще одним проявом кримінальної субкультури є нанесення на тіло татуювань кримінального змісту. Це характеризує внутрішній світ особи, інформує про злочинну «кваліфікацію», кількість засуджень до позбавлення волі, про місце в неформальній субкульгурній ієрархії. Деякі татуювання видають належність носія до певної касти злочинців - вбивць, грабіжників, хуліганів, наркоманів та ін. Окрім комунікативної функції, знання кримінально-злодійського жаргону («фені», «блатної музики») і нанесення специфічних кримінально-субкультурних татуювань, ці відзнаки злочинного світу відіграють роль засобів самоствердження, адаптації і самовідбиття засуджених у місцях позбавлення волі, ототожнення їх з певною кастою злочинців.

Зважаючи на вищевикладене, можна дійти висновку про те, що засуджені включаються в неформальні зв´язки від самого моменту прибуття в установу виконання покарання або місце попереднього ув´язнення і їх життя, соціальні ролі-функції і відносини всередині малих груп засуджених у період відбування покарання регламентовано не тільки (а в деяких випадках - не стільки) формальними нормами, а кримінальними субкультурними нормами та правилами. Порушення цих норм спричиняє застосування до винного певних санкцій - від зниження його соціального статусу в кримінальній ієрархії до нанесення тілесних ушкоджень і навіть вбивства.

Небезпека кримінальної субкультури на сучасному етапі полягає у постійному впливі її на свідомість осіб, що відбувають покарання у вигляді позбавлення волі, у зв´язку з чим йде процес стабілізації антисуспільної настанови з випливаючими з цього наслідками, у посиленні її імперативності, тобто набуття кримінальною субкультурою рис обов´язковості для багатьох категорій засуджених. Тобто кримінальна субкультура має суттєвий вплив на соціально-психологічні стани і поведінку засуджених у місцях позбавлення волі і інколи виступає як одна з умов вчинення злочинів засудженими в процесі відбування покарання у вигляді позбавлення волі - від втеч, тілесних ушкоджень і самоушкоджень до вбивств.

Кримінально-злодійські традиції і звичаї є тим фундаментом, на якому закріплюється досвід попередніх поколінь злочинців, що забезпечує його спадковість і сприяє стимулюванню злочинної поведінки серед осіб, що підпадають під вплив кримінальної субкультури в місцях позбавлення волі, їх подальшій професіоналізації і консолідації. Норми кримінальної субкультури зберігають у злочинності стабільність, можливість до відтворення, укріплюють її (злочинність) у боротьбі з соціальним впливом.

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.             Алегин А.П.  Причина преступности в сфере производства и оборота алкогольной продукции ( социально-экономический аспект)// Российский следователь.- 2005.- №4.- С.34-36.
2.             Бондарєв В.В.  Насильство серед військовослужбовців (поняття, характеристика, причини та профілактика): Монографія.- Київ, 2002.- 271с.
3.             Кримінологія: Навч.-методичний посібник/ НАВСУ; О.М.Джужа, Є.М.Моісеев, В.В.Василевич та ін.- Київ: Атіка, 2003.- 399с  
4.             Малышев В.С. Анатомия зла. Эволюция негативных социальных явлений: причины, условия, прогнозы: Монография.- Донецк: Юрпресс, 2001.- 431с.
5.             Михайлов О.Є.  Причини наркотизму і його профілактика: Навчальний посібник.- Ужгород: Закарпаття, Б.р.- 34с.-