"Наша дума, наша пісня Не вмре, не загине... От де, люди, наша слава Слава Україні !" Тарас Шевченко

Ведучий 1: Доброго дня, вельмишановні гості!

Ведучий 2: Ми раді Вас вітати на нашому “Шевченківському святі”!

 

Ведучий:   Весна…Ніжна, трепетна.. Ледь помітними, легкими кроками ступаєш ти моєю рідною Україною. Твій прихід – це оновлення, відродження для наших душ.

 

Ведуча:     Кожному з нас здається, що він народжується на світ знову, що саме ця весна  – особлива, світліша, переможна!

 

Ведучий:   Весна… Ти подарувала світові таку величну Людину, душу української нації – Тараса Григоровича Шевченка. Хочеться торкатися його святих слів, читати й перечитувати сторінка за сторінкою його прості і мудрі поезії.

 

Ведуча: Є на світі одна Україна, як тільки одна є в нас мати, і їй наша найсвятіша дитинна любов! Ведуча: Є одна Україна, як одна Мати Божа, покровителька і захисниця України.

 

 Ведучий: Стоїмо на майданах, у концертних залах, у церквах і соборах, стоїмо як діти перед мамою. І перед образом святої Матері повторимо заповітне Тарасове слово

 

Дівчина. То була незабутня подорож. Я разом з батьками йшла вклонитися Великому Кобзареві.  У селі Моринці, де народився Тарас Шевченко, стоять дві хати. Вони нові, і не пам'ятають, як народився Тарас, як ріс і почав створювати свої перші диво-малюнки. Але саме це місце, на якому стоїть хатина... Воно священне для кожного, хто приходить сюди.

   Ми піднімалися на Тарасову гору. Я зрозуміла: жоден підручник, жоден фільм, жоден урок, свято  ніколи не зможе дати цього відчуття... Я йшла «в гості» до Великого Тараса...

 

Інсценівка І

 (на лавці сидить з повитою дитиною на руках мати Тараса; в кімнату заходить баба-повитуха)

 Баба: Ну що, заспокоївся?

 Мати: Бодай уже ті діти не плодилися, що мають рости в неволі.

Баба: Не можна так казати, дочко – гріх! Може, доля якраз талант твоїй дитині готує…

Мати: Нам усі – один талант – і дідові, і батькові, і дитині – довічне панське ярмо.

Баба: А ти не клич на дитину недолю; краще ось послухай, що я тобі буду говорити. У нас, у бабів, є така приміта, коли перш ніж зайти до породилиці в хату, то заглянь на дворі у вікно, то в хаті побачиш долю народженого. Коли я заглянула 3 у ваше вікно, то аж обімліла. Скільки я бабую – не доводилось бачити такого, не знаю чи й казати.

Мати: І що ж ви, бабусю, побачили?

 Баба: А побачила я – сидить за столом всякого панства, поміж панством – мужик, стоїть вичитує щось із паперів. А вони на нього кулаками махають, а підійти бояться. Коли це, де не візьмись, щось таке, як цар у короні, та як схопиться з цим мужиком за барки, той за груди, а той за шию… То бач, що виходить, виросте твій син неабияка людина – буде змагатися з панами та царями… А за що – сама здогадайся. Кажуть, що народиться такий, що волю у панів одніме… Хто знає, може, це й він.

Мати: Волю?! Мій синочку! Рости й набирайся сили.

Баба: Дивись, посміхнувся. Ич який, крекче. Давай покладемо його в колиску. І сама спочинь. Пішли. ( виходять обоє за лаштунки)

 

Ведуча: Йдуть роки, Підростає Тарас. Не відчуває кріпацького свого стану, проте все бачить – і щодалі, то більше: як тяжко працюють батько з матір’ю, як гнітить їх бідність, бачить, що навколо така ж голота, як і їх родина. А поки що йому шість: голодних, босих, але все ж безтурботних.

 

Інсценівка ІІ ( на сцену вибігають Тарас і Оксана)

Тарас: Оксанко, а чи знаєш ти, що там, в далині, десь на обрії, небо стовпи залізні підпирають?

 Оксана: Ніколи не чула.

 Тарас: Отам за горою, як іти цим шляхом , так можна і до стовпів добрести, що за тими стовпами.

 Оксана: А як на могилу, що за селом, залізти, то, може, й видно? Могила висока-висока.

Тарас: Мій дід Іван казав – там поховані славні козаки. Вночі страшно дивитись на неї.

Оксана: А може твій старший брат бачив уже ті стовпи? Батько ж його брав із собою до Одеси, як чумакував.

Тарас: Ні, краще не питати Микиту, краще самому піти й подивитися.

Оксана: То ходімо туди. Тарас: Ходімо.

(з’являється дід)

 Дід: Куди це малеча зібралася?

Тарас: (до Оксани) - Мовчи… Ми тут просто гуляємо.

 Дід: Оксано, а тебе мати шукала. Ох і лаятиме. (Оксана вибігає)

Тарас: (сідає дідові на коліна) – Дідусю, а чому чумаки завжди знаходять дорогу додому?

Дід: Бачиш, на небі ото чумацький шлях. Їдуть, їдуть чумаки степом, навколо тиша. Глянуть на зорі – ото їм і дорога.

Тарас: А повз наше село, біля самісінької хати, проходить Чорний шлях. Чого він Чорний? Бо чумаки чорні?

Дід: А того він чорний, що страшний.

 Тарас: Дивно мені. Значить цей шлях аж на небо веде і на небі вже Чумацьким зветься?

 Дід: Тарасе, а ну глянь, хтось на волах їде, чи не батько твій з Одеси повертається?

Тарас: Ні, то чумаки з сусіднього села.

(з піснею підходять чумаки)

Чумак: А чи не дасте води напитися?

 Тарас: Ходімо, у нас на вулиці колодязь є, там вода добра.

 

Уривок з вірша «Мені тринадцятий минало»

Мені тринадцятий минало.
Я пас ягнята за селом.
Чи то так сонечко сіяло,
Чи так мені чого було?
Мені так любо, любо стало,
Неначе в бога. .......
Уже прокликали до паю,
А я собі у бур'яні
Молюся богу... І не знаю,
Чого маленькому мені
Тоді так приязно молилось,
Чого так весело було?
Господнє небо і село,
Ягня, здається, веселилось!
І сонце гріло, не пекло!

 

 Ведучий: І знову, як колись, закинув Тарас торбину за плечі і пішов шукати щастя. Він шукав не далеко. Тарас потрапив до свого пана Енгельгардта.

Інсценівка ІІІ

 (виходить Тарас із свічкою і паперами, на яких його малюнки. Сідає на підлогу і малює.

З’являється сонний у нічному одязі пан Енгельгардт. Він, розлючений, хапає хлопця за чуба).

 Пан: - Що це? Нікчема проклятий! (бере папір в руки і б’є Тараса)

- Вигадав таке! Палиш мою свічку! Пожежі хочеш наробити?

(гасить свічку) - Не чуєш, як пан підійшов? Бидло! На стайню!

(виштовхує хлопця з кімнати)

 - От уперте, мовчить і не кричить! (роздивляється малюнки)

 - Пхе! А в мене, хе-хе, вже свій власний художник росте… (вражений, виходить).

 

Ведучий:   Рано, занадто рано доля зробила Тараса сиротою. Так обірвалася казка дитинства.

 

Ведуча:     Далі – поневіряння, розчарування, страждання. А разом із тим – велике бажання вчитися малювати. За це бажання доля давала Тарасові гіркі уроки. Пізніше він поетичним словом звертався не раз до своєї безжальної вчительки – долі.

 

 Читець (під музичний супровід)

Минають дні, минають ночі,

Минає літо, шелестить

Пожовкле листя, гаснуть очі,

Заснули думи, серце спить,

І все заснуло, і не знаю,

Чи я живу, чи доживаю,

Чи так по світу волочусь,

Бо вже не плачу й не сміюсь...

Доле, де ти! Доле, де ти?

Нема ніякої,

Коли доброї жаль, Боже,

То дай злої, злої!

Не дай спати ходячому,

Серцем замирати

І гнилою колодою

По світу валятись.

А дай жити, серцем жити

І людей любити,

А коли ні... то проклинать

І світ запалити!

Страшно впасти у кайдани,

Умирать в неволі,

А ще гірше — спати, спати

І спати на волі,

І заснути навік-віки,

І сліду не кинуть

Ніякого, однаково,

Чи жив, чи загинув!

Доле, де ти, доле, де ти?

Нема ніякої!

Коли доброї жаль, Боже,

То дай злої! злої!

 

 

Тарас і доля.

Тарас сидить за столом, пише…

Тарас: Хто ти?

Доля: Хіба не впізнав? Я – твоя доля!

Тарас: Що скажеш мені, моя доленько лукава? Чи не забагато одному : сирітство, неволя, тюрми, заслання, чужина, самота і безлюддя? Так, доленько моя убогая?

Доля: 

… Я не  лукавила з тобою,

Я другом, братом і сестрою

Сіромі стала. Я взяла

Тебе , маленького, за руку

І в школу хлопця одвела

До п’яного дяка в науку.

«Учися, серденько, колись

З нас будуть люде»,— я сказала.

А ти  й послухав, і учивсь,

І вивчився….

 

Літній Тарас: А ти збрехала?

Які з нас люде? Та дарма!

Ми не лукавили з тобою,

Ми просто йшли; у нас нема

Зерна неправди за собою.

Ходімо ж, доленько моя!

Мій друже вбогий, нелукавий!

Ходімо дальше…

 

Ведучий: Талант багатогранний. Тарас не тільки малює. А й пише. Шедевром його творчості стає знаний усьому світу «Кобзар»

 

Ведуча: Великий Кобзар залишив нам свої неоціненні духовні надбання — твори і світлу добру пам’ять про себе. Він пробуджував любов до своєї Батьківщини, мови, закликав сильних на подвиги, вселяв у слабких надію і віру.

 

Учениця( виходить на сцену з Кобзарем, кладе його на стіл, застелений скатериною):

Покладу «Кобзаря»  на скатертину

І змахну непрошену сльозину…

Підійди сюди,  моя дитино,

Заплети розплетену косу.

Книжка ця – це наша Україна,

В ній не тільки мова солов ' їна, -

Стогнуть в ній ще дотепер руїни,

Скапуючи кров’ю у росу.

Ця роса – червоний світ калини…

Бережи той цвіт, моя дитино, -

Не зів’яв він у важку годину,

Хай не в’яне і у наші дні.

Цвіт калини завше нагадає

Тому, хто у грудях серце має:

України іншої немає.

Тільки та, що у твоїм вікні…

Візьми силу з «Кобзаря»,  дитино,

Бо у ньому – для душі хлібина,

Її теж кладуть на скатертину

У великі свята і малі.

 

Ведучий 1: В історії назавжди залишаються імена, які з гордістю вимовляє, пам’ятає і шанує людство. У перші березневі дні ми знову згадуємо Тараса Григоровича Шевченка. 210 років минуло з дня народження поета, проте і нині живе під сонцем України Кобзареве слово, слово великої, непогасної любові до свого народу, своєї землі.

Ведучий 2: Пошана і вдячність наповнюють серця усього людства, бо Тарас ШЕВЧЕНКО – не тільки співець України, він митець на всі часи, на всі віки для всіх людей на землі. Ми пишаємось тим, що він – наш земляк,  і   прагнемо бути гідними  його нащадками.

 

Пісня «Думи»

 

Виходять учні

Учень 1. Ми сьогодні Шевченка читаєм,

Скільки мудрості є в « Кобзарі»!

Наче кадри Шевченка гортаю,

Й озиваються струни в душі…

 

Учень 2. Що за велет! Титан був та й годі!

Він життя нам пророчив нове.

І ходили чутки у народі,

Що не вмер він, а й досі живе…

 

 Учень 3. І він бачить усі наші справи,

Хто є друзі, а хто – вороги.

Бачить біди і злети держави,

Й додає нам і сили, й снаги…

 

Учень 4. Щоб жили ми і вчились, як треба,

Й пам`ятали свій корінь завжди,

Щоб любили і землю, і небо,

Й не було щоб чужої біди.

 

Учень 5. Щоб ми разом ходили на свято,

Вкупі завжди з братами були,

Мали друзів завжди і багато,

Щоб боротись уміли й могли.

 

Учень 6. І я вірю: подякують люди,

І згадають, я вірю, про нас.

І тоді нам не соромно буде

За життя, що пророчив Тарас.

 

Ведучий 3.  Тарас Шевченко… Геній, мислитель, пророк. Людина незвичайної долі й незвичайного таланту , що здобула світову славу.

Ведучий 4: Доля Тараса Григоровича схожа на легенду. Вона не лукавила, не брехала Шевченкові.  Прийшла слава і воля. Та як важко вони далися.

 

Ведучий 3: З 47 років свого недовгого віку Шевченко 24 роки  прожив в кріпацькій неволі, 10 років на засланні і лише 13 на волі, якої по правді і не було.

 

Ведучий 3. Тарас Шевченко є беззаперечним символом чесності, правди і безстрашності, великої любові до людини та Неньки України.

Ведучий 4.  Вся творчість Великого Кобзаря зігріта гарячою любов’ю до Батьківщини, пройнята ненавистю до ворогів і гнобителів українського народу. І саме тому його слова є особливо актуальними в наш час.

Ведучий 2. Тільки вдумайтеся – 210 років минуло, як народився Тарас Григорович Шевченко! А ми і сьогодні по-новому розкриваємо і трактуємо його творчість, «накладаємо» його слова на події в сучасній Україні. Вони додають духу нашим воїнам, віри в Україну і силу українського народу.

 

Ведучий. 1. Прикладом, є пісня сучасного  гурту Хочу ЩЕ! «Тополя», написана на основі однойменного вірша Т. Г. Шевченка та присвячена загиблим у війні на Сході України.

Пісня «Тополя»у виконанні  учнів ____________

   https://www.youtube.com/watch?v=6rq5_xnZ7kM

Ведучий 3: Багато творів сучасних майстрів слова присвячено Кобзареві. В них поети та письменники висловлюють свою вдячність, доводять актуальність Кобзаревого слова.

 

Ведучий 4. Всім відома велика поетеса Ліна Костенко у власному творі веде діалог із Тарасом Шевченком, проводить паралель між минулим та сьогоденням

 

(уривки вірша Ліни Костенко «Кобзареві» у виконанні учнів)

Учениця.

 Кобзарю!

Знов

до тебе я приходжу,

бо ти для мене совість і закон.

Прости, що я дрібницями тривожу

твій вічний і глибокий сон.

 

А, може, це і не дрібниця.

Ти ж бачиш сам, які складні часи:

Великі струси.

Перелом традицій.

Переосмислення краси.

І вічний рух -

у всесвіті, у світі.

Лише могили з місця - ані руш...

0, скільки стало в нашому столітті

скалічених і безнадійних душ!

 

Кобзарю мій!

Поете мій високий!

А як же ти поезії писав?

 

Учень. Я не писав.

Я плакав і сміявся.

Благословляв, співав і проклинав.

Сказати правду -

мало турбувався,

як я при цьому збоку виглядав.

 

Ведучий 3: Для того, щоб кожен з нас пізнав Україну, нам потрібен  саме  «Кобзар».  Магія Шевченкового слова незбагненна. Його сила є могутньою, глибинною й надзвичайно актуальною і в наш час.

 

Ведучий 4: Понад два століття незгасним вогнем усеперемагаючого патріотизму палахкотить могутня і ніжна Шевченкова поезія. І незмінно слово великого Кобзаря надихає українців на героїчні діяння в ім’я рідної землі, на подвиги задля її блага

 

Ведучий     Поезія Тараса Шевченка була могутньою і грізною зброєю в бойовому арсеналі наших дідів та прадідів, вона кликала до боротьби, вселяла смертельний страх у ворогів…:

«…вставайте

Кайдани порвіте

І вражою злою кров’ю

Волю окропіте».

 Ці рядки знаменитого Шевченкового «Заповіту» повинні запалити, загартувати й нашу волю до боротьби, зміцнити віру в краще майбутнє Неньки України, адже майбутнє її – в наших руках.

 

Ведучий 1:    Шевченко — це наша душа, наша мудрість, наша сила. Нехай „Заповіт” Великого Кобзаря стане заповітом для всіх вас: берегти мову, звичаї, пісні нашого народу  й пронести все це через віки.

Нехай вогонь його душі запалить у наших серцях іскру Віри, Надії, Любові до рідної землі свого народу.

 

Ведучий 2:     Народне прислів’я звучить: „Шевченків „Заповіт” облетів увесь світ.»  Народ ніколи не обдурить. Дійсно, „Заповіт” нашого генія відомий на  весь світ. Він перекладений 150 – тьма мовами світу. 

 

"Заповіт" ("Як умру, то поховайте...") Т. Шевченка англійською та французькою мовами

 

MY TESTAMENT

When I am dead, then bury me

In my beloved Ukraine,

My tomb upon a grave mound high

Amid the spreading plain,

So that the fields, the boundless steppes,

The Dnieper’s plunging shore

My eyes could see, my ears could hear

The mighty river roar.

When from Ukraine the Dnieper bears

Into the deep blue sea

The blood of foes ... then will I leave

These hills and fertile fields –

I’ll leave them all and fly away

To the abode of God,

And then I’ll pray .... But till that day

I nothing know of God.

Oh bury me, then rise ye up

And break your heavy chains

And water with the tyrants1blood

The freedom you have gained.

And in the great new family,

The family of the free,

With softly spoken, kindly word

Remember also me.

 

Le testament

Quand je mourrai, enterrez-moi

En dressant ma tombe

Au cœur des steppes infinies

De ma chère Ukraine.

Pour que je voie les champs immenses,

Le Dniepr et ses falaises

Et pour que je puisse entendre

Son grondement puissant.

Quand de l'Ukraine il portera

Jusqu'à la mer bleue

Le sang ennemi, alors

J'abandonnerai

Montagnes et prairies

Et je m'envolerai

Vers Dieu pour prier.

Mais jusque-là,

Dieu m'est inconnu.

Enterrez-moi.

Mais vous - Debout !

Brisez vos chaînes

Et abreuvez la Liberté

Avec le sang des ennemis.

Puis, dans la grande famille,

La famille libre et nouvelle,

N'oubliez pas de m'évoquer

À voix basse, tendrement.

 

Пісня «Заповіт»

 

Учень 4.
Геніальний творець. У безсмертних рядках Заповіту
Ти навіки живий полиновими травами мрій,
Твоє слово повік буде в пам’яті нації жити
Невгасимим вогнем, джерелом для майбутніх надій.

 

Ведучий : “Незлим тихим словом” згадуємо ми свого пророка, який залишив нам прекрасні твори. А що ж залишимо своїм нащадкам ми?

 

Учень :   Залишим у спадок новим поколінням

Свої ідеали й свої устремління,

Могутню Вкраїну, в якій наша сила,

І геній Шевченка як нації крила.

 

Учень :  Залишим і те, що душею народу

Зовуть недаремно від роду до роду,

Як вищу красу і життєву основу,

Залишимо Слово, Ім’я своє, Мову.

Ведучий: Перечитуймо й перечитуймо “Кобзаря”. Черпаймо з поезії Тараса оту цілющу силу, що допоможе нам воскресити і утвердити нашу Україну такою, якою бачив її у своїх мріях Поет.

Ведучий   Український народ свято шанує пам’ять Т. Шевченка. Його твори, його думи в Україні повік не забудуть. Його іменем названо вулиці, парки, проспекти, площі, театри.

Пісня  «Не журися, Україно, панно синьоока»

Ведучий    Дорогі друзі, дорожіть Шевченком! Любіть Україну, як любив її поет. Бережіть її, як берегли ваші діди і прадіди. Учітесь, шануйте батьків, живіть дружно,— учив Шевченко! І це сьогодні — наше головне завдання.

Ведучий 2. Наше свято добігає кінця. Бажаємо всім пізнати таїнства творчості великого поета і бути гідними громадянами своєї держави. Але найкращим подарунком Великому Кобзареві буде наша перемога, яку ми виборюємо і сьогодні, і в ці хвилини. Слава Україні!

На цьому наше свято закінчує. Всім гарно дякую за увагу.