Насильство та жорстокість у школі. Реалії сучасності.

Педагог-організатор

Комунального закладу

«Богодухівська спеціальна школа»

Харківської обласної ради

Галицька Наталія Валеріївна

Насильство та жорстокість у школі.

Реалії  сучасності.

Методичні рекомендації щодо роботи з дітьми.

З учня знущаються чи його переслідують, якщо він (вона) неодноразово, протягом тривалого часу є об’єктом негативних дій з боку одного чи більше учнів..

Дисбаланс сили – ключовий елемент динаміки знущань. Учень, який сильніший, агресивніший, більш зухвалий, впевненіший за інших учнів, типово знущається з інших дітей, які слабкіші, боязливіші, менш агресивні, не дають здачі. Часто старші учні знущаються з молодших чи нових учнів. Деколи ті, що знущаються, вибирають своїми жертвами тих учнів, які знаходяться в невигідному становищі через те, що є представниками культурних меншин або нещодавно емігрували.

Як і у випадках інших видів насильства до особи, таких, як насильство над партнером, переслідування на расових засадах, насильство над дитиною та жінкою в сім’ї, дисбаланс сили є основним ключем до розуміння того, що відбувається, і це потрібно врахувати при втручанні.

  Міфом є думка про те, що ті, хто знущаються, є невпевненими в собі по суті, а тільки прикриваються зовнішньою бравадою. Дослідження свідчать про те, що їхня самооцінка здебільшого є середньою чи вищою від середньої. Як правило, ті, що знущаються, походять з домівок, де агресія використовується як спосіб розв’язання конфліктів, протее це питання потребує подальшого вивчення.

Насильство в школі майже завжди буває спланованим і методично повторюваним, а жертвами насильства майже завжди риси, що відрізняють їх від інших дітей. Ми вже знайомі з видами знущань, вони перегукуються з загальними видами насильства – фізичними, психологічними, економічними, сексуальними.

Між фізичним і психологічним насильством розмістилася така форма, як третирування – вербальні погрози, образи, стосуни, штовхання. Сюди входять і словесні образи, і приниження етнічного чи статевого характеру. До психологічного насильства ще входить така форма тиску, як бойкот – змова групи людей про недопущення контактів і спілкування, вигнання із суспільства.

Працювати необхідно з усіма сторонами жорстокої поведінки: і з жертвою, і з ґвалтівником (агресором). Емоційний стан жертви, якщо з нею не працювати фахівцям, не дасть їй виявити свої таланти, здібності, ще більш укоренить так званий комплекс жертви, зіпсує їй майбутнє життя.  

 Потрібно переконувати дітей, що вони мають право на захист, що просити допомоги не соромно, а необхідно!

У великих школах жертви можуть мінятися. В маленьких, як правило, жертва одна й та сама. Найчастіше агресор – найпопулярніша особистість, у якої багато друзів і партнерів, він сильний фізично й енергетично, виділяється зовнішністю, одягом, манерою поведінки, можливо, економічним і соціальним статусом. Він твердий, холодний, емоційно-чуттєво недорозвинений, біль інших його не хвилює. Дитина-жертва найчастіше, самотня (друзі нечисленні, або від страху за себе і зовсім відсутні), слабкіша фізично, соціально нестійка, нестабільна, по природі може бути відособленою, тихою, може мати відмінні від інших риси характеру: тонку душевну конструкцію, плаксивість, уразливість, слабко розвинуте почуття гумору, добродушність, поступливість, не конфліктність. Ці діти не можуть постояти за себе, а захистити їх нікому.  Діти-жертви можуть відрізнятися зовні: особливості фізичної будови, поганий зір тощо. Часто добре вчаться.

Звичайно, не завжди ці характеристики призводять до того, що людина стає жертвою. Випадки бувають різні, але в особливо тяжких, жорстоких випадках, жертву можуть довести до суїциду.

Часто батьки виховують своїх дітей у дусі не оскарження – «не скаржся», «вирішуй свої проблеми сам» і т.д. Це веде до того, що дитина стає жертвою і мовчки, самотньо, тяжко страждає від приниження і болю.

Буває так, що батьківський авторитаризм, агресія і жорстокість роблять дітей теж такими, в них виявляється потреба когось принижувати і пригноблювати, щоб зігнати власні образи, які йдуть із сім’ї. Це – сімейні фактори.

Існують індивідуальні фактори: найкраще задукоментований індивідуальний фактор у знущаннях – темперамент,  на базі якого розвиваються певні типи особистості та стилі спілкування. Активні, імпульсивні за темпераментом діти можуть мати схильність до розвитку агресивної поведінки, особливо із сімей, де панує авторитаризм і агресія як стиль внутрішньосімейного спілкування. Хлопчики, характеристикою яких є агресивна поведінка, вирізняються більшою фізичною силою.

Шкільні фактори: часто вчителі та адміністрація не мають контролю над індивідуальними та сімейними факторами, які формують дітей, схильних до агресивної поведінки та жорстокості, проте проблеми зі знущаннями можна значно зменшити за наявності відповідного нагляду, втручання та загальної атмосфери неприйняття цих проявів у шкільній громаді. Так як і вдома, недостатній нагляд асоціюється з проблемами агресивності серед окремих дітей, так і в школі недостатній рівень нагляду, особливо на ігровому майданчику, шкільному подвір’ї та в коридорах може спровокувати знущання та жорстоке ставлення дітей один до одного. Також дуже важлива відповідність методів втручання з боку дорослих, коли вони побачили факт знущання, чи були про це повідомлені. 

Тому, спеціалісти соціально-психологічної  служби школи повинні допомагати дітям дорослішати в соціально та емоційно, корегувати їхню поведінку й активно працювати з родиною.  Найбільш продуктивною є робота з жертвою, ніж робота з кривдником. Необхідно допомогти жертві змінити себе, уміти дати відсіч і не боятися одержувати допомогу. Кривдника змінити важче, за його поведінкою стоять сім’я та суспільство. Агресію, ненависть, злість, почуття вседозволеності він засвоїв з дитинства. Непрямі учасники знущань теж повинні піддаватися корекції.

Знущання в школі – це непросто злість, навіть не конфлікт, це ненависть, неповага. Ці почуття до інших дітей дають агресору право знущатися з них, домінувати принижувати. Має місце нетерпимість до дітей, які відрізняються расовою приналежністю, фінансовим або соціальним рівнем. Ґвалтівник вважає, що людина, обрана їм в жертву, нічого не варта, дитину-жертву часто дуже жорстоко дражнять, вона намагається бути біля учителя, щоб почувати себе захищеною. Жертва буває побитою до синців на тілі, іноді потрапляє у фінансову залежність від кривдників. Найчастіше діти-жертви більше ображені на мовчазних спостерігачів знущань, ніж на самого агресора. Самооцінка дитини-жертви падає нижче від того, що навіть нечисленні друзі не допомагають. А не допомагають вони від страху теж стати жертвою, або від небажання стати ябедою.

Сексуальне насильство серед підлітків теж існує. Воно має сучасне забарвлення, навіть придуманий термін «кібербулінг» - це насильство (в тому числі, сексуальне) через Інтернет: це технічно сфабриковані сексуальні фото з зображенням обраної жертви, сексуально образливі записки, листи, плітки, обмови, відео тощо. Цим самим створюється негативна суспільна думка, спрацьовує швидкість передачі і масштаби повідомлення інформації.

Що зробити, щоб припинити знущання? 

Існує багато ефективних методів для учителів та батьків, які хочуть припинити знущання. Важлива відправна точка – усвідомлення, що багато знущань відбувається поза полем зору учителів та батьків, і що багато жертв знущань не хочуть повідомляти дорослих про свої проблеми. Причини різні: їм може бути соромно за те, що вони жертви, їм страшно від того, що дорослі не зможуть, або не захочуть допомогти вирішити проблему або звинуватять у тому, що трапилося.

Дорослі для ефективного втручання повинні переглянути свої власні погляди на міжособистісну поведінку. Багато вчителів та батьків радять дітям не скаржитися й вирішувати свої проблеми самостійно. Проте, в ситуації знущань існує дисбаланс сили, за якого жертва завжди програє та зазнає найгіршого: приниження людської гідності, образ, фізичного болю, матеріального збитку тощо. І жертва, і ті, хто знущається, потребують допомоги та втручання для припинення цієї жахливої поведінки.

       Важливі методи припинення знущань:

• забезпечення гарного нагляду за дітьми;
• ефективні наслідки для тих, хто знущається;
• добрі канали спілкування між вчителями та батьками;
• надання дітям можливості розвивати хороші навики міжособистісного спілкування;
• створення такої соціальної атмосфери підтримки та позитивного ставлення до всіх, у якій агресивність та знущання неприйнятні для більшості.

Необхідно змінити суспільну думку і привчати дітей до того, що не соромно розповісти дорослим про неподобства і знущання, захищаючи невинного, якщо вже немає інших способів. Це допомога, а не присоромлювання! У школах потрібно обговорювати цю тему, а не замовчувати її, адже душевно і фізично страждають діти!  І навіть, якщо це одна дитина, закривати очі на її страждання – злочин. Агресію дуже важко зупинити без фахівців – психологів та соціальних педагогів, без суспільного обговорення причин, окремих випадків, без загального осуду, без впровадження у свідомість дітей і дорослих неприпустимості виявлення приниження особистості, заподіяння фізичного і морального (душевного) болю людині.

Рекомендації до заняття з елементами тренінгу для дітей

На початку заняття, після складання Правил поведінки на занятті,  потрібно провести бесіду та визначити, що таке знущання в школі, типи і його види. Визначити, як почуває себе агресор, що відчуває жертва і що робити, якщо ти став жертвою.

    Запитання, яке може поставити фахівець (соціальний педагог, психолог) після бесіди:

• Чи погана людина агресор?

Відповідь, до якої ведучий повинен підвести дітей після мозкового штурму (всі варіанти відповідей дітей записуються на дошці і не коментуються) та обговорення:

  - Погані його вчинки. Можливо, він і не погана людина, і здатен на добрі вчинки, просто він не розуміє,  що самостверджуватися за рахунок приниження іншого, або скидати агресію на інших жорстоко, непорядно, не по людськи.

Знущання в школі – це вид насильства, у якому жертва потерпає від повторних навмисних згубних дій однієї особи або групи. Буває фізичним, психологічним (емоційним, моральним), вербальним (словесним), економічним, іноді сексуальним (в т.ч. кібербулінг). Може бути комбінованим. Емоційне (моральне) знущання може бути навіть більш образливим, ніж фізичне.

Після ознайомлення дітей з темою, основними термінами, записаними на дошці, можна  ввести серію запитань, наприклад:

• Які види насильства було відчуто їхніми знайомими чи ними самими? (усі варіанти відповідей дітей записувати на дошці).

• Що, на їхній погляд, відчуває жертва? (безсилля, образу, самотність, біль, озлобленість, неповагу до себе – всі варіанти записати на дошці)

• Які наслідки агресивних дій? (страхи, низька самооцінка, самонеповага, образа на тих, хто не допоміг, відвернувся, бажання мстити тощо).  Який наслідок є найбільш страшним? (Суїцид)

Якщо у дитини виникають подібні думки, необхідно, щоб вона знала: вона має право на допомогу! Вона має йти до дорослих, котрі зможуть допомогти та котрим вона довіряє.

Запитання дітям (відповіді записувати на дошці)

    - До кого ви звернулися би, якщо, припустимо, стали жертвою систематичного жорстокого поводження і не змогли за себе постояти самостійно з причини дисбалансу сили? Кому ви довіряєте?  

В школі ці дорослі, у першу чергу,  -  соціальний педагог та психолог школи, можливо, заступник директора з виховної роботи або класний керівник, класовод, лідери шкільної громади тощо. 

Кожна дитина-жертва має сказати собі: «Я цього не заслуговую!» і шукати шляхи звільнення через допомогу дорослих, фахівців.

   Педагогам, які займаються цією проблемою, потрібно викликати у всіх дітей співчуття до тих негативних емоцій, що відчуває скривджена й принижена дитина. Розуміти, що на її місці може бути кожен.

Запитання дітям:

• Як ви думаєте, що відчуває агресор під час насильства? (відповіді записати на дошці, потім, в обговоренні, підвести до таких відповідей: пошук домінування, самоствердження, відстоювання лідерства, задоволення внутрішніх комплексів, проекція внутрішньо сімейних взаємин). 

Висновки потрібно зробити разом з дітьми: часто агресор – зовсім не сильна людина, можливо, через зовнішню агресію і жорстокість він сам собі доводить, що сильний. Спровокувати подібну поведінку також може ігроманія (захоплення жорстокими та агресивними комп’ютерними іграми).

Часто в родині агресор піддається різним видам насильства.

Родина

Видима сила, реальна, авторитарна, часом агрессивно – жорстока – батьківська влада! Вона нав’язується дітям і через них передається (транслюється) у дитяче суспільство. Народжує забитих, безініціативних і байдужих, або агресивних, жорстоких, бездушних, або істеричних, з різними захворюваннями нервової системи дітей. Часто агресія йде з родин алкоголіків, наркоманів, неповних сімей. Але спостерігається тенденція росту неприйняття й агресії стосовно дітей у родинах, цілком благополучних і економічно забезпечених. Можливо, ситуація поміняється в тому випадку, якщо фахівці почнуть щільно працювати в напрямку ліквідації батьківської некомпетенції в питаннях вікової психології та педагогіки, навчать їх поважати та безумовно любити власних дітей такими, які вони є.

Запитання дітям (усі відповіді записувати на дошці):

• Скажіть, чи може дитина виплескувати в школі те, що відбувається в родині?
• У чому різниця між причинами і виправданням насильства?

Після мозкового штурму потрібно підвести дитину до таких висновків:

• За будь-яких умов не можна виправдувати насильство, агресивну поведінку!
•     Будь-який тип поведінки чимось обумовлений, має причини.
• Якщо дитина навчиться знаходити ці причини, міркувати над ними, можливо, вона зможе контролювати свою поведінку.

Наступний етап роботи з дітьми – запропонувати їм подумати над тим, як зупинити насильство.

Як зупинити насильство, що відбувається в школі (поза школою)

1. Ігноруй, не відповідай емоційно, не «танцюй під дудку» ґвалтівника.
2. Дай агресору можливість зупинитися (наприклад: «Якщо ти не зупинишся, я буду змушений все розповісти дорослим»).
3. Залиш цю ситуацію, піди від неї в інше місце (наприклад, зміни свій маршрут). Це не ознака слабкості!
4. Попроси допомоги. Це не ознака слабкості чи боягузтва! Ти захищаєш себе, своє здоров’я, своє життя!

Якщо пункт 1 не спрацював, переходь до 2, якщо і він не спрацював, переходь до 3, далі – сміливо до наступного.

Зберігай рівновагу і спокій!!! Ти маєш право захищати     себе!!!

Запитання:

• Чи можна відповідати ударом на удар?

Відповідь:

• Чи відомо вам, що після того, як один вдарив іншого, а той відповів ударом, конфлікт не вичерпаний? Адже, захист може бути різним, але він не повинен стати агресією. Агресія народжує агресію.

Запитання:

• До кого звертатися в школі у випадку насильства?

Відповідь:

• До соціального педагога (він захищає права дітей), психолога (він спробує встановити причини).

Тут потрібно запропонувати дітям їхні варіанти, записати на дошці всі відповіді (учителі, класні керівники, адміністрація тощо).

 Головне, щоб той, до кого звернеться дитина, правильно, тактовно, кардинально надав допомогу, а не став суддею чи агресором.

Наслідки знущань для жертви:

• пропуски занять;
• зниження успішності;
• дратівливість;
• поганий настрій;
• слізливість;
• зацькованість;
• думки про перехід до іншої школи;
• страх тощо.

Найстрашніший наслідок знущань – думки про самогубство та, у найтяжких, найбільш жорстоких і методичних випадках – суїцид.

Особистісні наслідки для агресора

Шкоду він завдає собі, коли не хоче відповідати за свої дії і спеціально заподіює шкоду іншим – він руйнує себе, своє здоров’я, адже лють, жорстокість, нелюдськість і злість руйнують його нервову систему, імунітет і хвороби неминучі.

Рекомендації для агресора (ґвалтівника)

1. Якщо заподіюєш шкоду іншим, спробуй згадати (уявити), як ти почувався, коли (якби) з тобою чинили так само.
2. Пам’ятай. Ти теж маєш право одержати допомогу і є люди, які тобі зможуть допомогти і зрозуміти, що саме змушує тебе заподіювати біль іншим.
3. Ти теж маєш право почуватися захищеним!

Кожна людина (дитина) має право на повагу, безпеку і допомогу у важку хвилину!

Кожна людина (дитина) має почуватися захищеною!

Кожна дитина має право жити вільно, у безпеці, не

відчуваючи страху!

Ви маєте право

• на безпечне життя;
• жити без страху;
• любити і бути коханими;
• на шанобливе ставлення;
• бути собою;
• на свою незалежність;
• на свою думку і її висловлювання;
• на власну думку і її зміну;
• сказати «ні»;
• на свої гроші та їх використання;
• ставити питання;
• бути звичайною, а не ідеальною  людиною;
• на власні помилки;
• вирішувати питання, які торкаються  Вас особисто;

•     подобатися не всім;
•     ставити себе на перше місце;
•     змінювати своє життя.

Рекомендації дорослим (батькам, вчителям, психологам, соціальним педагогам тощо), як допомогти дітям зрозуміти свої почуття:

• дайте дитині додаткову підтримку, підбадьорте її та будьте чуйні, терпимі, коли вона перебуває у стресовому стані, адже діти показують свої страждання та хвилювання за допомогою різної поведінки – надчутливою, замкненої, пустотливою;
• будьте чуйні до почуттів, які виражає дитина словесно та іншим шляхом;
• допоможіть дитям навчитися казати про свої почуття замість того, щоб дитина просто замкнулася;
• навчіть вирішувати проблеми словесно, а не фізично; методом знаходження кращих способів для того, щоб впоратися з ситуацією;
• допоможіть дітям заспокоюватись самостійно, коли вони прикро вражені. Наприклад, іноді діти старшого віку необхідно просто більше часу побути на одинці, тоді як молодші діти мають потребу в чутливій близкості з рідними;
• проводьте співбесіди про почуття дитини, проектуючи ситуацію, яка його засмучує, на себе, виражаючи Ваші власні почуття (наприклад, «Мені стає сумно, коли я сперечаюся зі своїми друзями, можливо, тобі також»);
• переконайте дитину, що у всіх дітей виникають почуття за певних обставин (наприклад, «Іноді діти лякаються і це нормально», «якщо щось не працює, це тебе дратує», «коли тебе дражнять, ти ображаєшся»);
• діти молодшого віку потребують допомоги, щоб навчитися відмічати свої почуття. Це допомагає їм ввійти в емоції, біль, точно розпізнати їх та правильно впоратися з ними
•  (наприклад, «Думаю, що ти плачеш тому, що ти стомився(лась), «Я знаю, що діти відібрали твій м’яч, і це тебе прикро вразило»);
• іноді дітям легше відповісти на коментар, ніж на пряме питання, якщо щось не так ( наприклад, «Сашко, ти виглядаєш дещо засмученим. Напевно, ти думаєш про свою мамусю…»);
• буває так, що дітям легше коментувати почуття дитини в контексті почуттів більшості дітей ( наприклад, «Більшості дітей стає моторошно та сумно, коли іхній татусь та мама сваряться», «мабуть, всі діти ображаються та страждають, коли на них кричать, обзивають або не хочуть спілкуватися»).