Усе змінилося 1917-го року. Батько залишився в Петербурзі, а мама з дітьми тікає від революційного безладу в Україну. Оселяється у невеличкому селищі Люботин на Харківщині. Щоб допомогти родині, Наталя закінчує прискорений курс гімназії та влаштовується вчителькою в школу в передмісті.
Ще в студентські роки Наталя пише твори для дітей, прозу та поезію. Вона видає одна за одною віршовані дитячі збірочки. «Ясоччина книжка», присвячена доньці, пережила кілька перевидань (останнє – у 2000 році), а сукупний наклад сягав сотень тисяч примірників. Не менш популярною була і її «Абетка» та читанки, якими зачитувалися всі школярі.
Після переїзду до Києва у 1951 році Наталя Забіла з головою поринає в літературне життя. Протягом багатьох років була головою комісії дитячої літератури у Спілці радянських письменників України. У 1972 році твори Наталі Забіли були відзначені літературною премією імені Лесі Українки. Померла Наталя Забіла 6 лютого 1985 року. Похована в Києві. Наталя Забіла стала першим лауреатом премії Лесі Українки як дитяча письменниця