Наукова конференція "Рух, що змінив світ"

Про матеріал

Дана наукова конференція присвячена питанню передумов та причин Реформації, особливостей її у низці країн, наслідків та її історичному значенню.

Реформація – слово, що перекладається з латинської мови як «перебудова», стало символом цілої епохи в історії країн Європи. Це була доба, коли в суспільстві розгорнувся рух за переосмислення ролі католицької церкви. Події, які спричинили розкол Європи на два великі табори – католиків і прихильників Реформації, - розпочалися на початку XVI ст. в Німеччині.

Дехто з учених вважає, що вся сучасна західна цивілізація розпочалася з цієї події. «Удар блискавки в бочку з порохом» – так називали її сучасники і нащадки.

Перегляд файлу

Картинки по запросу реформація 500

Наукова конференція: «Рух, що змінив світ».

Мета:

  • з’ясувати сутність Реформації, передумови та причини її виникнення, наслідки та історичне значення; охарактеризувати особливості Реформації в Німеччині, Швейцарії, Франції та Англії; розповісти про героїв Реформації;
  • розвивати в учнів мовленнєву компетентність;
  • сприяти вихованню громадянської, соціальної та життєвої компетентностей учнів.

Міжпредметні зв’язки: всесвітня історія, історія України, християнська етика.

Клас: 9.

 

Хід заходу:

Зміст

Вступ

  1. Передумови та причини Реформації
  2. Початок Реформації в Німеччині
    1. Мартін Лютер та його «95 тез»
    2. Селянська війна на чолі з Томасом Мюнцером
  3. Реформація в інших країнах:
    1. Швейцарія
    2. Франція
    3. Англія
  4. Наслідки та історичне значення Реформації

 

Виступ вчителя історії Бобовецького НВК Лунгул О.І.

Реформація – слово,  що  перекладається  з  латинської  мови  як  «перебудова»,  стало  символом  цілої  епохи  в  історії  країн  Європи.  Це  була  доба,  коли  в  суспільстві  розгорнувся  рух  за  переосмислення ролі католицької церкви. Події,  які  спричинили  розкол  Європи  на  два  великі  табори – католиків  і  прихильників Реформації, - розпочалися  на  початку XVI  ст.  в  Німеччині.

Дехто з учених вважає, що вся сучасна західна цивілізація розпочалася з цієї події. «Удар блискавки в бочку з порохом» – так називали її сучасники і нащадки.

  1. Передумови та причини Реформації

Кінець XV – перша половина XVII ст. – переломна доба в історії західноєвропейської цивілізації. Це був період, коли відбувалися глибокі економічні (інтенсивний розвиток ринкових, ранньокапіталістичних відносин) і політичні зміни (формування монархічних держав із сильною централізованою владою), трансформувалися соціальна структура середньовічного суспільства. Ці процеси стали початком переходу від традиційного, так званого феодального суспільства до індустріального. За таких умов не могло не постати питання й про перегляд світоглядних орієнтирів і цінностей.

Ці завдання й виконувала Реформація – суспільно-політичний та ідеологічний рух у Західній і Центрально-Східній Європі, який набув форми релігійної боротьби проти католицької церкви та її віровчення.

Домінуючою конфесією в Західній Європі до початку XVI ст. залишався католицизм. Церква була важливим інститутом середньовічного суспільства. Зосередивши значні земельні володіння, вона домінувала в політичному й духовному житті, чинила тиск на державну владу та нерідко втручалась у світські справи. Папа Римський як зверхник церкви виступав верховним арбітром у питаннях міжнародної політики.

Водночас кінець XV – початок XVI ст. для римо-католицької церкви в Західній Європі позначений глибокою кризою, яка проявилася у стані її вчення, культу, інститутів, ролі в житті суспільства, у характері освіченості й моралі духовенства. Численні спроби поправити її стан внутрішніми реформами не мали успіху.

Перші усвідомлені вимоги реформувати релігійне життя й обмежити світські претензії Римо-католицької церкви пов’язані з іменами англійського богослова Джона Вікліфа (1320-1384) та ректора Карлового університету в Празі Яна Гуса (1371-1415). Вони вказували на падіння морального авторитету церкви через наявні там порядки, засуджували церковне втручання у світські справи, критикували перетворення священства й моральних чеснот на предмет купівлі-продажу, закликали церкву повернутися до традицій раннього християнства апостольських часів, відновити значення Святого Письма та справжню рівність християн. Діяльність цих та інших визначних мислителів стала підґрунтям для розгортання класичної Реформації в XVI – першій половині XVII ст.

Глибинні причини, які привели до поширення Реформації, мали релігійний характер. Головна з них полягала в невдоволенні населення західноєвропейських країн католицькою церквою на тлі загострення інших суспільних суперечностей. Це невдоволення, насамперед, спрямовувалося проти практики зловживань церквою щодо відпущень гріхів за гроші (торгівля індульгенціями), купівлі-продажу церковних посад (симонія), утисків церковної інквізиції, утручання духовенства у світські справи.

Показовим було й падіння морального авторитету церкви. Остання перестала слугувати взірцем побожності й моралі. Самі понтифіки не відзначалися надмірним благочестям, «славилися» корумпованістю, продажністю та часто поводилися як світські государі, переймаючись лише власним добробутом і владою. Невипадково перші ознаки релігійного відродження з’явилися саме тоді, коли репутація церкви впала особливо низько.

Надмірні претензії духовенства, у тому числі вищого священства, викликали невдоволення не лише простих мирян, а й значної частини знаті та навіть приходських священиків. Отже, основна причина зародження Реформації – у релігійній площині. Однак своїм винятковим успіхам Реформаційний рух завдячує й іншим чинникам. Серед головних передумов реформації виокремимо такі:

Економічні

Економічне життя того часу було тісно пов’язане з релігійним. Основою економіки середньовічної Європи залишалося сільське господарство. Церква, яка була одним з інститутів суспільства, до того ж доволі впливовим, володіла великими земельними багатствами. Однак нові віяння (поява ринкових методів ведення господарства, перехід від системи відпрацювання панщини до оброків, заміна відробіткової ренти грошовою, особисте звільнення селян) майже не торкнулися церковно-монастирських господарств. Церква, будучи консервативною організацією, залишалася прихильником старих методів ведення господарства (панщина, натуральні оброки, церковна десятина). Однак ці методи були малоприбутковими в умовах ринкового господарювання й не могли задовольнити зростаючих потреб духовенства. Тому католицька церква, яка не зуміла вчасно пристосуватися до нових економічних реалій, намагалася компенсувати фінансові втрати зростанням церковних податків і різноманітних поборів, що викликало невдоволення нею селян та бюргерства. До того ж важка праця не приносила ні матеріальних благ, ні морального задоволення селянину, адже церква вчила, що цей труд не має значення для спасіння й не є Божим покликанням.

Соціальні

Становлення ранньокапіталістичних відносин супроводжувалося появою нових суспільних станів, у тому числі буржуазії. Представники останньої чимдалі більшого значення надавали не так усталеним суспільним цінностям (походженню, становим привілеям, місцю людини в соціальній ієрархії), як новим якостям (ініціативності, підприємництву, енергійності, здатності діяти нетрадиційно тощо). Це не могло не спричинити переоцінки цінностей, зокрема й релігійних.

Політичні

Економічний розквіт, що розпочався наприкінці XV – на початку XVI ст., створив сприятливі умови для формування монархічних держав із сильною централізованою владою. Їхні правителі намагались уніфікувати всі сфери політичного, економічного, культурного, релігійного життя країни, підпорядкувавши своєму впливу й церкву як один з інститутів тогочасного суспільства.

Ідеологічні

Нові економічні реалії (розвиток капіталістичного підприємництва, торгівлі), нова духовна атмосфера (поява книгодрукування, поширення знань, наукова революція) породили нове мислення, в основі якого лежало світське вільнодумство, що протистояло панівній релігії. В основу середньовічного світогляду накладено теоцентризм – учення про Бога як джерело абсолютного, досконалого буття. В епоху Відродження утверджується новий світогляд – гуманізм, що визнавав цінність людини як особистості. Ідея нової людини стала основою індивідуалізму – невід’ємного елементу світогляду молодої буржуазії.

  1. Початок Реформації в Німеччині

Німеччина, батьківщина Реформації, на початку XVI ст. була роздробленою на десятки князівств і входила до складу великого за розміром, але нестійкого утворення, яке з 1486 р. носило горду назву «Священна Римська імперія німецької нації».

Ця імперія, як і в середні віки, не мала постійної столиці, загальнодержавного війська, уряду і скарбниці. Її очолював імператор, влада якого не була спадковою – його обирали князі (курфюрсти) на спеціальних зборах.

У  роздробленій Німеччині, де кожен князь у своїх землях був абсолютним володарем, виборний імператор значної влади не мав. Його спроби посилити імператорські повноваження натикалися на опір князів, які за жодних умов не погоджувалися на обмеження власних привілеїв.

Особливе місце в житті Німеччини займала католицька церква. Єпископи та архієпископи, як і світські князі, володіли землями і маєтками, здійснювали незалежне від імператора управління, визнавали лише зверхність Папи.

Якщо в інших країнах Заходу (Англії, Франції, Іспанії), де зароджувався абсолютизм, зазіхання папства на політичну владу і гроші зустрічали опір короля, то в роздробленій Німеччині церква не відчувала реальної протидії.

Як наслідок, на землях духовенства існувало надзвичайно багато різноманітних платежів і поборів на користь церкви, які було складно обмежити. Практикувалася ганебна торгівля церковними посадами – симонія. Хто мав гроші, той міг купити дві, а то й три посади (хоча існувала заборона поєднувати в одних руках кілька посад).

Звісно ж священик, який мав кілька діоцезів, не міг повноцінно виконувати свої обов’язки. Іноді парафіяни роками не бачили своїх пастирів. Латина, мова теології і церковних служб, для багатьох ченців, як і для простолюду, була незрозуміла. Значна частина духовенства користувалися спотвореною латиною, яку освічені миряни жартома називали кухонною.

Останньою краплею став продаж індульгенцій.

Зазначимо, що практика індульгенцій була започаткована у VII ст., але активно почала застосовуватися із початком хрестових походів (XI ст.), та особливо з 1300 року. Тоді Боніфацій VIII оголосив 1300 рік Ювілейним. У цей рік можна було отримати повну індульгенцію, що давала відпуст від усіх тимчасових покарань у цьому або майбутньому житті.

Щоправда, за церковним вченням вважалося, що індульгенція звільняє від покарання за гріхи, у яких грішник вже покаявся і у яких сповідався священику. Тобто головна вимога для отримання індульгенції – це таїнство сповіді, особисте глибоке каяття. Однак у передреформаційну добу цими вимогами нехтували. Індульгенцію можна було купити як будь-який інший товар і таким чином відкупити від покарання не лише себе, а й давно померлих родичів.

А главное – в церквях идет

Продажа индульгенций бойко.

Вот это и есть овечья дойка!

Толпа церковников жадна,

Привыкнув грабить издавна,

Живя бессовестным обманом,

Церковник ловко лжет

                                   Ганс Сакс

  1.        Мартін Лютер та його «95 тез»

«Хтось сказав, що про [Мартіна Лютера] написано більше книжок, ніж про будь-яку іншу людину в історії, окрім хіба що його вчителя, Ісуса Христа». Так говорилося в журналі «Тайм». Слова і вчинки Лютера посприяли зародженню Реформації – релігійного руху, який називають «найважливішою революцією в історії людства». Тож він допоміг змінити релігійну ситуацію в Європі і закінчити там епоху середньовіччя. Лютер також заклав основу нормативної письмової німецької мови. Його переклад Біблії залишається найпопулярнішим німецьким перекладом.

Якою людиною був Мартін Лютер? Як він справив такий вплив на Європу?

Мартін Лютер народився в Айслебені (Німеччина) у листопаді 1483 року. Його батько працював на мідному руднику, але зміг зібрати достатньо грошей, щоб дати Мартіну добру освіту. У 1501 році Мартін поступив на навчання до Ерфуртського університету. Там у бібліотеці він вперше взяв у руки Біблію. «Ця книга надзвичайно сподобалась мені, - говорив він, - і я дуже хотів, щоб колись мені пощастило мати власну».

У віці 22 років Лютер стає ченцем августинського монастиря в Ерфурті. Пізніше він відвідує Віттенберзький університет і стає доктором богослов’я. Лютер вважав себе недостойним Божої милості і деколи впадав у розпач через муки сумління. Але вивчення Біблії, молитва і роздуми допомогли йому ліпше зрозуміти ставлення Бога до грішників. Лютер збагнув, що Божу милість неможливо заслужити, що вона є незаслуженим даром для тих, хто виявляє віру.

Він проаналізував цілу Біблію, щоб переконатися, чи його відкриття узгоджується з іншими словами Писання, і скрізь бачив підтвердження для своїх поглядів. Стрижнем Лютерового вчення була доктрина про виправдання, або спасіння, вірою, а не ділами чи каяттям.

Торгівля індульгенціями обурювала Лютера. Він знав, що люди не можуть торгуватися з Богом. Восени 1517 року він написав свої відомі 95 тез, звинувачуючи церкву у фінансових, доктринальних і релігійних зловживаннях. Бажаючи не бунту, а реформи, Лютер розіслав копії цих тез майнцському архієпископу Альберту та декільком теологам. Чимало істориків вважають саме цей період початком Реформації.

Проблема церковної реформи перестала бути місцевою. Вона перетворилася на велику суперечку, і Мартін Лютер раптом став найвідомішою людиною в Німеччині.

Папа Лев X відреагував на 95 тез тим, що пригрозив Лютеру відлученням від церкви, якщо той не зречеться своїх поглядів. У відповідь Лютер публічно спалив папську буллу, яка містила ту погрозу, і опублікував більше творів, заохочуючи князівства реформувати церкву без папської згоди. У 1521 році папа Лев X відлучив його від церкви. Коли Лютер заявив, що його засудили без справедливого слухання, імператор Карл V викликав реформатора на засідання імперського парламенту у Вормсі. П’ятнадцятиденна подорож Лютера з Віттенберга до Вормса у квітні 1521 року нагадувала тріумфальну процесію. Громадськість була на його стороні, і всі хотіли побачити реформатора.

У Вормсі Лютер став перед імператором, курфюрстами і папським нунцієм. У 1415 році після подібного слухання в Констанці Яна Гуса було спалено живцем. Лютер, стоячи перед церквою та імперією, відмовився зректися своїх поглядів, якщо опоненти не доведуть йому з Біблії їхню помилковість. Але ніхто не міг змагатися з ним у знанні Святого Письма. Документ, який називають Вормським едиктом, містив рішення, прийняте після слухання. Лютера було оголошено поза законом, а на його твори накладено заборону. Тепер Лютерове життя було в смертельній небезпеці, оскільки папа відлучив його від церкви, а імператор оголосив його поза законом.

Тоді сталися незвичайні і непередбачені події. Коли Лютер повертався до Віттенберга, люди прихильного до нього саксонського курфюрста Фрідріха інсценували його викрадення. Так Лютер став недосяжним для ворогів. Його перевезли у віддалений замок Вартбург, де він відростив бороду і взяв нове ім’я – лицар Юнкер Йорґ.

Наступних десять місяців Лютер жив у замку Вартбург, переховуючись від імператора і папи. Час, проведений Лютером у Вартбурзі, був одним з найпродуктивніших і найбільш творчих періодів його життя. Тут він завершив одну зі своїх найбільших праць – переклад Еразмового тексту Грецьких писань на німецьку мову. Цей переклад, опублікований у вересні 1522 року без розголошення імені перекладача, став відомий як «Вереснева Біблія». Вона коштувала 1,5 гульдена – еквівалент річного заробітку служниці. Однак попит на цю Біблію був величезний. Протягом року було надруковано 6000 примірників у двох виданнях. За наступні 12 років цей переклад перевидавався аж 69 разів.

У 1534 році Лютер закінчив перекладати Єврейські Писання. Він мав здатність урівноважувати стиль, ритм і добір слів. У результаті вийшов переклад Біблії, яку могли розуміти прості люди. Обговорюючи свій метод перекладу, Лютер писав: «Слід поговорити з матір’ю вдома, дітьми на вулиці, простим чоловіком на базарі, подивитися на їхні уста, як вони говорять, і тоді перекладати». Біблія Лютера заклала основу нормативної писемної німецької мови, яку прийняли за стандарт по всій Німеччині.

Коли Лютер у лютому 1546 року помирав в Айслебені, друзі запитали його, чи він непохитно тримається тої науки, яку проголошував. «Так», - відповів він. Мартін Лютер помер, але багато людей і далі дотримуються його поглядів.

Робота з 95-ма тезами

У 1529 р. на рейхстазі в м. Шпрейє імператор Карл V зажадав суворого дотримання католицького віросповідання на всій території Священної Римської імперії. Але 5 князівств і 14 міст висловили свій протест. З цього часу прихильників Реформації стали називати протестантами.

У 1530 р. соратник Лютера Філіпп Меланхтон вручив імператору документ під назвою «Аугсбурзьке віросповідання». У ньому були викладені основи лютеранства, зокрема, главою церкви замість папи ставав князь, зберігалися тільки два таїнства – хрещення і причастя та ін. Але Карл V відхилив документ і почав війну проти лютеран. Завершилась вона у 1555 р. підписання Аугсбурзького релігійного миру. Імператор визнав рівноправність католиків і лютеран. Був закладений основний принцип: «Чия влада, того й віра», згідно з яким кожен князь міг вводити у своїх землях таку релігію, якої дотримувався сам.

  1.        Селянська війна на чолі з Томасом Мюнцером

У кожному місті й селі, у кожній оселі люди сперечалися про те, якою має бути церква. Не чекаючи дозволу, люди виганяли священиків, розганяли монастирі. Користуючись із ситуації, князі захопили монастирські землі, а міська верхівка відмовилася сплачувати церкві податки. Владу Папи Римського більше не визнавали.

А втім, ці зміни задовольнили далеко не всіх. Міська бідпота, селяни прагнули більшого. Вони слухали проповідників, яких з’явилося дуже багато і які розповідали про наближення Царства Божого на Землі: усе буде спільним, і всі люди стануть рівними. Такої народної Реформації вони жадали та ладні були вести за неї боротьбу. У багатьох містах і селах розпочалися стихійні виступи. Реформація, що починалась як рух поміркованих верств суспільства, натхненних гуманістичнимн ідеалами проти католицької церкви, набула рис, притаманних боротьбі народних мас за покращення свого становища.

У містах Німеччини з'явилися проповідники, які закликали людей жити так, як написано в Євангелії: «І всі віруючі були разом, і мали все спільне: і продавали свої володіння та будь-яку власність, і роздавили всім, за їхніми потребами». Прихильників цих ідеалів майнової та соціальної рівності називали анабаптистами (перехрещенцями).

Дітей анабаптисти не хрестили, вважаючи, що хрещення слід приймати свідомо, дорослою людиною. Вступаючи до їхньої громади, хрещення треба було прийняти вдруге, звідки й виникла назва. Одним із найвідоміших проповідників ідеалів анабаптистів став спершу друг Лютера, а згодом його ворог Томас Мюнцер (бл. 1490-1525). Він закликав народ підняти меч проти панів і встановити силою на Землі Царство Боже. За його переконанням, боротьбу належало розгорнути не лише проти католицької церкви, а й проти всіх тих, хто жив, порушуючи християнські заповіді, — князів, рицарів, лихварів. Усі мають бути рівними перед Богом, монастирі й замки слід знищити, а панам — залишити палаци, оселитися в простих хатинах і працювати. Тих дворян, які виконають цю вимогу, буде прийнято до нової ідеальної спільноти людей, а тих, хто чинитиме опір установленню справедливих порядків, доведеться примушувати або страчувати.

Це був заклик до повстання для встановлення Царства Божого, і анабаптисти чекали повстання та готували його. Коли влітку 1524 р. па верхньому Рейні розпочалися окремі селянські виступи, туди рушили анабаптистські проповідники.

Ідеї Мюнцера та анабаптистів у Німеччині підтримала більшість найбідніших верств населення. Лютера такі ідеї злякали. Як засвідчили подальші події, шляхи Лютера і прихильників побудови на Землі Царства Божого силою розійшлися.

Селянська війна розпочалася з окремих виступів улітку 1524 р., якими влада попервах знехтувала. Але заворушепня не припинялися і навіть поширювалися. Восени повстання охопило південь Німеччини. Селяни розправлялися з панами, озброювалися і створювали загони. Вони палили замки, руйнували монастирі, а захоплене майно розподіляли нарівно; до повстанців приєднувалися міщани і дрібні рицарі. Із їхньою допомогою було розроблено найпопулярнішу серед німецьких селян у роки війни програму під назвою «12 статей». У ній висувалися вимоги скасування особистої залежності селян і десятини, зменшення оброку й панщини. Покарання селян мали відбуватися за рішенням суду, а не панами. Священика для кожного села мала обирати сільська громада. Укладачі «12 статей» знали й розуміли побажаиия селян і вдало їх висловили. У роки Селянської війни ця програма перевидавалася 25 разів.

Представники бюргерства та рицарства висупули «Гсйльброннську програму». У ній висловлювалися вимоги посилення імперської клади, скасування митних зборів усередині країни, запровадження єдиних монет і мір. Селяни мали звільнятися від особистої залежності за викуп у розмірі 20-кратної вартості сплачувапих податків. У здійсненні вимог цієї програми були зацікавлені насамперед підприємці, оскільки вони створювали умови для розвитку ринкових відносин.

Селянська війна охопила всю Німеччину. Селянські загони зазвичай вели боротьбу в рідних землях. Звільнивши їх від ненависних панів, селяни розходилися по домівках. Коли поспіхом зібрані загони дворянської кінноти перейшли в наступ, селяни не змогли виступити проти них разом.

Розгубленість серед селян посилилася після того, як Лютер гнівно засудив повсталих і закликав їх скласти зброю. Лютер проголосив, що особиста залежність селян не суперечить Святому Письму, а тому виступати проти неї — гріх. Т. Мюнпер від початку боротьби був разом із повсталими. Він особисто очолив повстання в Тюрінгії (Центральна Німеччина).

Для придушення повстання німецькі князі зібрали велике, добре озброєне військо з дворянської кінноти і найманців. У травні 1525 р. біля міста Франкенгаузена повстанців було розгромлено. Із 8-тисячного селянського війська 5 тис. загинули. Поранений Томас Мюнцер потрапив у полон і після жорстоких тортур разом із 92 прибічниками був страчений. Приблизно тоді ж було придушено повстання і в Південній Німеччині. Коли селяни дізналися про цю поразку, багато з них відмовилися далі битися. Хоча в окремих районах виступи тривали до середини 1526 р. Селянська війна закінчилася поразкою.

По всій Німеччині чинилися розправи з повсталими, і дарма М. Лютер нагодував переможцям про християнське милосердя, засуджував «...лютих, несамовитих, таких, які не усвідомлюють, що роблять, тиранів, які навіть і по закінченні битви по можуть погамувати свою жагу крові». Ще довго в Німеччині не вщухали страти. Кількість загиблих і страчених у Селянській війні в Німеччині перевищила 100 тис. осіб.

  1. Реформація в інших країнах
    1.        Швейцарія

Серед європейських країн найбільшого поширення, крім Німеччини, реформаційний рух набув у Швейцарії.

Батьком швейцарської Реформації був Ульріх Цвінглі (1484-1531 рр.). Виходець із заможної селянської родини, він закінчив університет у Відні і викладав в Базелі. Одночасно з Лютером Цвінглі почав боротьбу проти індульгенцій. Однак незабаром Лютер і Цвінглі розійшлися з приводу таїнства причащання. Лютер говорив про реальну присутність Христа в таїнстві, Цвінглі – про його символічне значення. На початку 1523 р. міська рада Цюріха доручила Цвінглі провести в місті церковну реформу. З церков були прибрані ікони, розп’яття, статуї святих. Замість вівтарів поставлені прості столи. Замість пишної меси в молитовних будинках слухалися проповіді пастиря.

Проте незабаром в Швейцарії розпочалася війна з католицькими лісовими кантонами. Цвінглі загинув в битві при Каппелі в 1531 р. Центр швейцарської Реформації перемістився з Цюріха до Женеви.

Остаточно Реформація перемогла в Женеві, коли туди прибув, рятуючись від переслідувань, француз Жан Кальвін. Жан Кальвін очолив женевську громаду і став засновником ще одного напряму протестантизму – кальвінізму.

Кальвінізм – напрям протестантизму, що виник у Швейцарії у XVI ст. на основі ідей Жана Кальвіна.

Жан Кальвін (1509-1564 рр.) народився на півночі Франції в місті Нуайоні в сім’ї єпископського секретаря. Він закінчив юридичний факультет Буржського університету. Ж. Кальвін захопився ідеями М. Лютера, але в 1534 р. на протестантів у Франції почалися гоніння. Ж. Кальвінові довелося покинути Францію. Спочатку він влаштувався в Страсбурзі, а потім в Базелі.

Ж. Кальвін утвердився в Женеві не відразу. У 1536 році його спроба взяти місто під контроль не вдалася. Але в 1541 р. Кальвін з тріумфом повернувся в Женеву.

Ідеї Ж. Кальвіна:

          ідея про божественне призначення, тобто про те, що доля людини визначена Богом ще на небі. Бог заздалегідь визначив чи людина потрапить до раю, чи до пекла;

          прихильність Бога до людини виявляється тим, що людина має матеріальне благополуччя. Тобто, Ж. Кальвін, на відміну від католицизму, наділяв багатство ознакою Божого благословення, а це означає, що людина повинна протягом життя постійно працювати і накопичувати багатство;

          людина повинна вести скромне життя і не витрачати багатство заради власних насолод;

          заперечення шанування ікон.

Кожна кальвіністська община вважалася незалежною. Очолював общину пресвітер, який мав право втручатися в особисте життя членів громади. Ж. Кальвін у женевській громаді запровадив жорсткі правила дисципліни, за порушення яких було суворе покарання, навіть смертна кара.

  1.        Франція

Особливості Реформації та релігійні війни (1562 - 1594 рр.) у Франції (Західноєвропейські держави у XVI - першій половині XVII ст.) (Всесвіт. іст.)

Особливості Реформації

 Лютеранство не набуло широкої підтримки .

 У південних і південно-західних районах - значний вплив кальвінізму.

 Французькі кальвіністи називали себе гугенотами.

 Рух гугенотів очолила родина Бурбонів - правителів Наваррського королівства.

 Промислово розвинені північні і центральні райони підтримали католицизм.

 Католицьку партію очолили герцоги Гізи з Лотарингії.

Релігійні війни (1562 - 1594 рр.)

Релігійними, або гугенотськими, або громадянськими війнами називають війни у Франції між католиками і кальвіністами-гугенотами в першій половині XVI ст.

Причини

 Поширення кальвінізму, особливо на півдні країни.

 Ворожнеча між королівськими родинами Валуа, що перебували при владі, і Бурбонами.

 Погіршення становища різних верств населення через "революцію цін" і збільшення податків.

 Незадоволення зміцненням абсолютизму серед провінційного дворянства.

 Поразка Франції в Італійських війнах з Іспанією (1494 - 1559 рр.).

Ворогуючі сторони

 Католики, які вважали себе захисниками католицької церкви і престолу.

 Гугеноти, які спиралися на провінції, що втратили привілеї самоврядування, і прагнули покращити своє становище за рахунок церковних земель.

Основні події

 1562 р. - загін Ф. Гіза вбив групу гугенотів під час їх молитви в м. Вассі. Початок повстання гугенотів.

 1570 р. - укладення миру: гугенотам дозволено правити службу (окрім Парижа); гугеноти здобули право обіймати державні посади; гугенотам віддано фортеці Ла-Рошель, Нант, Коньяк.

 24 серпня 1572 р. - Варфоломіївська ніч: різанина гугенотів, які з'їхалися на весілля Генріха Бурбона Наваррського й Маргарити Валуа. (Вбито одного з лідерів гугенотів адмірала де Коліньї. Усього по країні загинуло близько 30 000 чоловік. Генріх урятувався, прийнявши католицтво).

 1573 - 1576 рр. - розкол Франції: дворяни та буржуазія Півночі об'єдналися в Католицьку лігу на чолі з Гізами; південні провінції об'єднуються в гугенотську Конфедерацію на чолі з Генріхом Наваррським (знову став гугенотом).

 1580 - 1594 рр. - боротьба за престол між Генріхом Бурбоном і Гізами. Ліга залучила до боротьби Іспанію; Бурбона підтримали масові селянські повстання.

 1588 р. - Генріх III змушений укласти договір з Генріхом Наваррським.

 1589 р. - Генріх III убитий за наказом Гізів.

 1594 р. - Генріх Бурбон став королем Франції Генріхом IV, знову прийнявши католицтво.

Результат - Нантський едикт Генріха IV (1598 р.)

 Офіційна релігія Франції - католицизм.

 Гугеноти мають право вільного віросповідання всюди, крім Парижа.

 Гугеноти отримали близько 200 фортець, армію в 35 000 чоловік.

 Гарантовані права гугенотів, у тому числі обіймати державні посади.

 Гугенотським містам надані політичні й податкові привілеї.

  1.        Англія

Англія — країна, відома своїми реформаторськими тенденціями. Ще у XIV столітті Біблія була перекладена англійськоюДжоном Вікліфом, а його послідовники — лолларди — приховано продовжували існувати на острові й вести свою проповідь. У 1525 році Вільям Тіндейл надрукував свій переклад Нового Заповіту, що дозволило багатьом охочим ознайомитись із текстом Біблії[1].

Однак вирішальну роль в Реформації в Англії належало відіграти іншій людині. Реформацію в Англії можна цілком правомірно назвати «Реформацією згори», оскільки на чолі її встав англійський король Генріх VIII.

Реформація в Англії за Генріха VIII

Первинно Генріх був противником Реформації, навіть написав книгу проти Лютера «На захист семи таїнств» (1521), в основі якої були не аргументи, а лайка на адресу віттенберзького реформатора. Однак за цю працю король отримав від Папи титул «захисника віри». Тим не менше, обставини змусили Генріха змінити свою позицію.

був одружений з Катариною Арагонською, та єдиною дитиною в цьому шлюбі була дівчинка, яка у подальшому стане королевою Марією Тюдор. Зрозумівши, що інших дітей не буде (а Генріх жадав мати сина-спадкоємця), король вирішив домагатись розлучення. Однак Папа Римський Климент VII, який перебував під впливом племінника Катарини імператора Карла V, на це не погоджувався[2].

Тоді Генріх, що мав абсолютну владу в країні, звинуватив англійське духовенство у непокорі статуту, що забороняє визнавати будь-яку призначену особу Папи Римського без затвердження королем. Також Генріх змусив духовенство визнати себе главою Церкви Англії. На додачу на англійський клір було накладено штраф у 118 тисяч фунтів[3]. У 1532 році архієпископом Кентерберійським було обрано Томаса Кранмера, ставленика Генріха, явного прибічника протестантизму. Кранмер у церковному суді розірвав шлюб Генріха, і король став до наступного шлюбу. У 1534 році парламент прийняв «Акт про супрематію», який казав, що король є «верховним главою Англійської Церкви». Більше Папа в Англії не мав жодної влади. Коли Джон Фішер і Томас Мор відмовились визнати ці рішення, їх було страчено.

Наступним етапом було закриття монастирів й конфіскація церковних земель. Разом було закрито 376 монастирів, а їхні землі Генріх або залишив собі, або роздав чи продав «новому дворянству», яке підтримувало короля; на секвестованих землях були проведені відгородження. Однак догматично Англійська Церква залишалась близькою до Католицької. Але Біблія тепер стала доступною в Англії рідною мовою.[4]

Реформація в Англії за наступних правителів

Після смерті Генріха на трон постав його син Едуард VI, якому було тільки дев'ять років. Регентом при ньому став герцог Сомерсет, що мав явну схильність до протестантизму. У 1547 році почалось причастя парафіян «під обома видами». У 1549 році священикам дозволили одружуватись.

У 1549 році було введено Книгу загальних молитов, де містились тексти виключно англійською мовою. Ця книга з невеликими змінами використовується у Церкві Англіїдосі. У богослужінні особлива увага приділялась читанню Біблії.

Кранмер також брав участь у створенні віросповідного тексту, використовуючи поради таких богословів як Джон Нокс. В результаті вийшли «42 статті», що стали з 1553року з королівської згоди офіційним документом у Церкві Англії. Статті були кальвіністськими за поглядами на предопределение й причастя. Після затвердження цього акту Едуард VI помер.[5]

На трон постала його старша сестра Марія, дочка Катарини Арагонської. Цей період запам'ятався спробами відновити католицизм в Англії. У цей час понад 800 представників англійського духовенства були змушені тікати, а 300 чоловік було страчено, в тому числі архієпископ Томас Кранмер і Г'ю Латімер. Під час страти останній сказав своєму товаришу за нещастям: «Майте віру, містер Рідлі, сьогодні ми запалюємо вогнище, яке освітить весь світ»[6].

Однак правління Марії було недовгим. Після її смерті королевою стала Єлизавета I, якій для підтвердження свого статусу було необхідно визнання реформаційних змін свого батька. Єлизавета дещо змінила свій титул на «єдиного верховного правителя», що передбачало, що хоч вона є адміністративною главою Церкви, однак вирішення догматичних питань перебуває у відомстві кліру. Було переглянуто «42 статті», з яких було вилучено три. Лишилось «39 статей». Від усіх пасторів вимагалось підписатись під цим документом. З 1571 року й донині використовуються в Церкві Англії[7]. Спроби католицьких змов проти королеви супроводжувались масовими стратами їхніх учасників, а перемога у війні з Іспанією була одночасно й остаточною перемогою протестантизму в Англії.

  1. Наслідки та історичне значення Реформації

Заключне слово вчителя. Сьогодні у ХХІ ст. люди сповідують ті ж самі релігії, що і на початку Нового часу. Більше того, сьогодні релігійних конфесій ще побільшало й надалі виникатимуть все нові й нові релігії. Нажаль, як показує історія, це призводить до розколу народів, держав, людства в цілому, хоча релігія – це той чинник, що повинен гуртувати, об’єднувати. Релігія на сьогоднішній день – це справа політиків, комерції, але аж ніяк не духовників. Тому я хочу, щоб Ви, окрім знань, винесли з цього уроку глибоке переконання в тому, що справа віри – це особиста справа кожної людини, що кожна релігія має право на існування і, що головне, потрібно поважати віру кожного, бути терпимими до представників інших віросповідань. Насилля ніде недопустиме, а особливо – коли його виправдовує релігія. То ж будьмо добрими, милосердними, терпимими один до одного. Адже ці категорії є основами будь-якої релігії.

docx
Додано
16 грудня 2018
Переглядів
216
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку