27 жовтня о 19:00Вебінар: Модель змішаного навчання «ротація за станціями»: досвід упровадження в початковій школі

Наукова робота "Буковинський сокіл"

Про матеріал
У науковій роботі ми описали життєвий шлях першого космонавта України Леоніда Каденюка . Цікаво було поспілкуватися із доброю, чудовою жінкою- мамою нашого земляка.Односельці з великою гордістю розповідали про цю незвичайну людину.
Перегляд файлу

УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ КЕЛЬМЕНЕЦЬКОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ

БУЗОВИЦЬКИЙ НВК

 

 

НАУКОВА РОБОТА

«БУКОВИНСЬКИЙ СОКІЛ»

 

 

                                   Роботу виконав:

Геленюк Василь Васильович

          учень 8 класу

                  Бузовицького НВК

  Керівник:

                               Геленюк Світлана Іванівна

 

 

 

 

 

 

План

І  Вступ………………………………………………………………………2

ІІ Основна частина

  1. Родинне дерево Каденюків……………………………………………4
  2. Хлопчина з Галичанки………………………………………………....5
  3. Перший крок до мрії……………………………………… …………..6
  4. Підготовка до польоту…………………………………………………7
  5. У дружньому колі……………………………. ……………………......8
  6. Зоряний час Леоніда………….………………………………………..10
  7. Клішківці – земля героя………………..………………………………14

ІІІ  Висновок……………………………………………………………….......15

ІV  Використана література………………………………………………......16

V   Додатки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зоряне небо — невелика частина безмежного космосу. Земляни всіх поколінь завжди дивилися на нього з неабиякою цікавістю і тривогою. А що там далі? Чи десь ще є істоти, схожі на нас? Чого чекати від космосу — добра чи зла? Лише в 60-х роках XX ст. людина вперше подолала земне тяжіння і зробила перші кроки в космосі. Що ж таке космос? Це той нескінченний простір, що оточує нашу Землю.

Космос — глобальне середовище, що є спільним для всього людства.

Друга половина XX сторіччя стала епохою освоєння космосу. Це грандіозне звершення сучасного людства обумовлено не тільки тим, що з'явилися наукові, технічні й технологічні можливості створення космічних апаратів, а й потребою людського суспільства в здійсненні цілого ряду акцій, які на даному етапі розвитку науки і техніки можуть бути виконані тільки за допомогою штучних супутників Землі і космічних станцій.

Сьогодні космічні апарати дають змогу доставляти астрономічну апаратуру за межі щільних шарів земної атмосфери і вести дослідження явищ, що відбуваються у Всесвіті, в усьому діапазоні електромагнітних хвиль. Завдяки цьому астрономія за останні роки перетворилася у всехвильову науку, що значно розширило й поглибило наші знання про Всесвіт.

Досвід розвитку науки показує, що необхідною умовою її прогресу є постійне розширення тієї сфери природних явищ, з якої черпається відповідна інформація.

Розвиток ракетної і космічної техніки дозволив здійснити і деякі експериментальні дослідження в космічних масштабах.

Один з таких експериментів — штучне сонячне затемнення — було, наприклад, проведено з ініціативи радянських учених спільно з американськими космонавтами під час польоту космічних кораблів «Союз» і «Аполлон» у липні 1975 р. У наперед визначений момент кораблі розстикувалися, розійшлися на деяку відстань і розмітилися на одній лінії з Сонцем таким чином, що «Аполон» перекрив сліпучий диск денного світила. Це дало змогу з борту «Союзу-19» за допомогою спеціальної автоматичної фотокамери зробити серію фотозйомок штучного затемнення Сонця.

За допомогою сучасної космонавтики розв'язується також цілий ряд наукових і практичних завдань, що мають велике народногосподарське й економічне значення. Це ретрансляція телевізійних передач за допомогою космічних ретрансляторів, метеоспостереження, морська й авіаційна навігація із застосуванням спеціалізованих штучних супутників, супутникова система виявлення тих, хто зазнав біди, вивчення Землі з космосу. А в перспективі — організація на навколоземних орбітах сонячних електростанцій і виробничих підприємств для проведення технологічних процесів і операцій, які неможливі в земних умовах.

Слід звернути увагу на те, що освоєння космосу стало надзвичайно важливим стимулом для розвитку цілого ряду напрямів і сфер сучасної науки й техніки, для розв'язання багатьох наукових, технічних і технологічних завдань, без яких здійснення космічних польотів і розв'язання нових, складніших завдань, пов'язаних з освоєнням космосу, було б неможливе. При цьому треба особливо підкреслити, що сфера використання науково-технічних досягнень, стимульованих потребами космонавтики, набагато ширша. Вони дістають дедалі більшого застосування як у виробництві, так і в побуті (медицина, дослідження резервних можливостей людини, радіотехніка, телебачення і т. д.).

Отже, можна говорити про два дуже важливі аспекти освоєння космосу. З одного боку,— це процес залучення космічних явищ у сферу практичної діяльності людини, а з другого — космізація земного виробництва, а якоюсь мірою і самого життя людей.

Світова практика вже має численні приклади використання космосу. Найяскравіше це проявляється у прогнозах погоди і розширенні можливостей телебачення та зв'язку. Лише три супутники, розміщені відповідним чином, дають змогу кожному жителеві Землі в будь-який час з'єднатися з якою завгодно точкою на будь-якому континенті незалежно від часового поясу. Це свідчить, що сам процес освоєння космосу сприяє посиленню глобалізації в сучасному світі. Отже, космічні держави мають набагато кращі умови для свого розвитку, зокрема для створення нових енергетичних систем на базі космічних сонячних електростанцій (КСЕС).

Старт корабля «Восток» був здійснений 12 квітня 1961 року в 09:07 за московським часом з космодрому Байконур. Корабель вийшов на не розраховану високу орбіту (з апогей 327 км замість розрахованого 230 км). У випадку відмови гальмівної установки сходження з неї могло продовжуватися близько 10 діб, на що система життєзабезпечення корабля не була розрахована.

Жодній події в світі не відводилося стільки місця і часу в засобах масової інформації, як польоту людини в космос.

І розпочалася космічна доба

— 12 квітня 1961 року польотом на кораблі «Восток», який нині поруч із «Аполлонами», «Союзами», «Шатлами» здається вутлим човником. А тоді планета завмерла на мить, аби за секунду вибухнути багатомовно: «Людина в космосі! Юрій Гагарін».

З легкої руки видатного українця - авіаконструктора Сергія Корольова 12 березня 1961 року відбувся перший у світі політ у космос Юрія Гагаріна. Юрій Олексійович перед цілковитою невідомістю, підступництвом космічної безодні усміхнувся найчарівнішою земною усмішкою, бо знав: повернутися з польоту до зірок можна на колісниці слави, але так само легко перетворитися на літаючий у цій безодні саркофаг. Адже запущений напередодні його польоту на ту саму орбіту корабель — згорів. Корольов спохмурнів, зажурилися й космонавти, усі, хто був на Байконурі. Про всяк випадок написав дружині прощального листа, наказав правильно виховати діточок. І відправився — до Зірок!

Виконавши один оберт навколо Землі в 10:25:34 на 108 хвилині, плановий політ був успішно завершений .

А першим українцем, який побував у космосі, був Павло Попович, 12-15 серпня 1962 року здійснив перший політ у космос на кораблі "Восток-4". А 13 березня 1996 року Україна та НАСА підписали робочий документ про спільну українсько-американську програму "Шаттл-97". 19 листопада 1997 року відбувся запуск космічного корабля "Колумбія", в екіпажі якого перебував 46-річний Леонід Каденюк - перший космонавт незалежної України. Як вважає сам Леонід Каденюк, політ з американськими космонавтами важливий для нашої держави, для її утвердження у світі. Така яскрава українська сторінка в розвитку космонавтики, де свої автографи залишив і Павло Попович.

Розлогі полонини, пахучі сади, залиті світлом місяця, широкі прогалини серед високих зелених смерек. Журкіт вузеньких лісових потічків, запах сіна і тремтяче від тепла сухе повітря… Ось на якій прекрасній землі народився і виріс наш славетний земляк, перший космонавт держави Україна.

Леонід Каденюк народився 28 січня 1951 р.  на Буковині в селі Клішківці Хотинського району Чернівецької області. Його мати, Ніна Андріївна (1924р.) родом із міста Вознесенська Миколаївської області. Після педагогічного училища переїхала вчителювати в село Жижава Заліщицького району. Перед її приїздом у селі було вбито сільського голову, його дружину та двох доньок. Молода вчителька з великим страхом прийняла цю звістку і повернулася до рідної Миколаївщини. Мати переконала дочку повернутися на роботу, щоб влада не засудила її, а сама обіцяла  щоденно молитися. Ніна Андріївна  попрацювала один рік і повернулася на батьківщину.

На той час хлопці змушені були їздити у Москву на заробітки. Така доля чекала і на Костянтина Каденюка. Повертаючись до рідного дому, Костянтин дізнався, що заробітчан заарештовують. Прийшлося молодому юнакові переховуватися разом із своїм товаришем у місті Вознесенську. Хлопці жили у дядька Ніни Андріївни під піччю. Потім їм прийшлося перейти в іншу хату.

За старим українським звичаєм дівчата  після роботи збиралися на вулиці співати. Ось там, у дівочому гурті, Костянтин запримітив дзвінкоголосу красуню, яка згодом стала його дружиною (Додаток 1).

Спочатку жили у селі Колінківці, де і народився їхній первісток Володимир.

       Батько, (1922-1989), - був солдатом, інвалідом війни. Констянтина Микитовича поранило в Будапешті наприкінці війни, коли він, полковий розвідник, виносив з бою пораненого командира. Сім осколків носив у собі солдат. Він був нагороджений медаллю «За відвагу», яка знайшла його тільки через тридцять років. Працював учителем фізкультури і праці. Щасливі батьки виростили трьох синів: старшого Володимира і двох близнюків Леоніда та Сергія.

Діти зростали під опікою батьків на сільській волі, серед чудової природи. Щоб хлопчики були під постійним наглядом, ще маленькими мама брала Льоню та Сергійка із собою на ро¬боту, тому в п'ять років хлопчики вміли читати й рахувати, а вже у шість років мама віддала їх у перший клас. Колишній солдат, вимогливий вчитель фізкультури, батько виховував своїх синів вольовими, фізично загартованими, мужніми. Змалку діти знали, що біля хати багато роботи, у домі має бути порядок і спокій, а з людьми треба бути ввічливими і чемними. Батьки вчили дітей — як своїх, так і чужих, — жи¬ти по правді серед людей, бути чуйними до їх біди, мило¬сердними, добрими й пам’ятати, що в житті завжди є два кольори: любов і журба, хочеш і мусиш…

Життя було налагодженим; можливо, не було розкошів, але все необхідне мали. При такому вихованні хлопці мали перспективу, майбутнє (Додаток).

Брати підростали і в кожного з'являлася своя мрія. Найпершим визначився Льоня. У шість років він побачив фільм про легендарного льотчика Вітчизняної війни Маресьєва. З того дня мрія про небо ніколи не полишала його. Так впевнено і поступово, готуючись ще з дитячих літ до значних фізичних випробувань, жадібно вбираючи знання, Льоня Каденюк прямував до своєї мрії.

Усі брати добре вчилися. Володимир, Леонід, Сергій. Шатен, брюнет, русявий. Спільним було одне: цілеспрямованість та теплота очей.

Володимир закінчив школу із "золотою медаллю". Льоня і Сергій - з "срібними" (Додаток 3).

Володимир став авіаційним інженером, працював у Харкові, але оскільки комусь потрібно було бути ближче до матері, він переїхав до Чернівців. Звідки до рідних Клішківців якихось 40 кілометрів. Можна навідуватися щодня.

А Сергія, обдарованого математика, запросили до Чернівецького університету, коли він ще навчався у восьмому класі. Після закінчення університету Сергій вже багато років працює в Москві в одному з науково-дослідних інститутів.

Коли Юрій Гагарін полетів у космос, Льоні було десять. Мрія літати сягнула вже космосу. 3 тих пір усе його життя було поділене на етапи. Він йшов до своєї мети.

У книжці «Латинські крилаті вирази» відзначив для себе три постулати, які об'єднав і зробив своїм девізом.

HOC ERAT IN VOTIS – HOS ERAT IN FATIS – HOS FAC ET VINCESS!

 (Це було предметом моїх бажань - це стало моєю долею - зроби це і ти переможеш!)

Він мріяв про політ у космос довгі роки, десятиріччя, і можна лише здогадуватися, яка залізна воля, який колосальний труд льотчика -випробувача, що опанував 54 типи військових літаків, знадобилося йому, аби ця мрія стала реальністю.

Чернігівське вище військове авіаційне училище льотчиків, аеродроми Чернігова і Сум - ось початок його шляху як пілота (Додаток 4).

Курсантів набирали тільки з сімнадцяти років. Льоні було шістнадцять і він єдиний пройшов медкомісію в Хотині. Але йому не вистачало одного року.

Майор Міхеєв, який відповідав за набір курсантів, не визнав поразки. Він умовив працівників ЗАГСу додати хлопцеві один рік, повторюючи фразу: "Може коли-небудь ви його зустрічатимете з квітами на космодромі". І вони погодилися.

Коли мати зайшла в дім з новою метрикою, то в акурат потрапила на жалібну передачу. По телевізору сповіщали, що космонавт Володимир Комаров загинув.

Мати застигла наче вкопана, а потім тихесенько заголосила: "Ой, нащо ж я тобі цю метрику привезла"... Але нічого міняти Леонід не схотів.

За кілька років з сором'язливого хлопчика сильного і небоязливого, він перетворився в  людину дії. ... Він ніколи не забуде свого першого самостійного польоту. Озирнувся, бо не вірилося - за спиною немає інструктора. Це враження так і залишилося найсильнішим, навіть після польоту в космос.Саме цим польотом довів собі, що мужність - це реальний факт і він ніколи не розлучиться з небом. 

20-річний Леонід Каденюк успішно закінчив училище з відзнакою, і його залишили працювати в рідному училищі льотчиком-інструктором (Додаток 5).   Відмінне здоров’я, висока льотна підготовка, глибокі теоретичні знання стали в нагоді, коли серед молодих льотчиків СРСР у 1976 році було оголошено четвертий набір до загону космонавтів. Із 254 особливо відібраних, нарешті залишилось тільки дев’ять, і серед щасливців – буковинець Леонід Каденюк (Додаток 6).

Відтоді, з 1976 р., почався довгий непростий життєвий шлях до такого вже близького та ще таки далекого космосу.

"Нас перевіряли, - говорить Леонід, протягом двох місяців. Комісія була жорстка, лікарі всіх профілів, величезна кількість психологічних тестів. Потім бесіди в Головне штабі ВПС і, як годиться в партійних органах. Я нервував, аж схуд на чотири кілограми".

Незабаром дізнався: "Придатний до космічних польотів".

Групу, в якій був Леонід, готували на командирів багаторазових космічних кораблів «Буран».

Крім загальнокосмічної підготовки, для отримання звання космонавта-дослідника довелось вивчити ряд складних природ¬ничих дисциплін, серед яких — астрофізика, астрономія, біологія, геологія, медицина, динаміка космічного польоту,бортові системи космічного корабля та орбітальних станцій, кольорове фотографування тощо. Необхідно було запастися всіма теоретичними знаннями космічної науки, освоїти всю наявну радянську космічну техніку. І, звичайно, рівень фізичного здоров'я слід ще було підняти до готовності переносити стартові надперевантаження, стан незвичної довготривалої невагомості, готовності до можливих нестандартних ситуацій після посадки. Леонід склав сотні іспитів, «трійка» не була балом, що зараховувався, потрібно мати «5» або «4». Конструкцію кожної системи корабля складали тим, хто її розробляв. Тож знати її необхідно було не гірше за самого конструктора. Каденюк вивчав всю існуючу тоді космічну техніку.

Пройшов семидобовий іспит на звукоізо¬ляцію у сурдокамері – камері тиші, в термокамері з високою температурою. Спеціальну парашутну підготовку. Тренування на центрифузі з десятикратними перевантаженнями та іспити в барокамері тощо. На літаках-лабораторіях літав над Паміром і Тянь-Шанем, з метою вивчення зоряного неба.

Пройшов також іспит на виживання. Космонавтів парами закидали в пустелю, залишаючи мінімальну кількість води. І закидали їх і за Полярне коло, де вони цілодобово знаходилися в збудованих ними з снігових цеглин «іглу». У цих крижаних хатинках було все-таки 20, а не так, як зовні, 35 градусів морозу. Закидали їх і в глухі ліси… Так космонавтів навчали виживати, коли повертаючись з космосу, вони могли б приземлитись у не запланованому місці (Додаток 7). Це й сформувало особистість Леоніда Каденюка – льотчика-винищувача, льотчика-випробувача, космонавта-дослідника, льотчика-космонавта – за силою характеру, чистотою помислів і життєвим виміряним необхідністю порядком. І водночас – високе співчуття та природна інтуїція.

Космонавт мислить космічними масштабами, бо тільки йому даровано бачити Землю в особливий спосіб. І земні цінності неодмінно відображаються крізь призму пережитих ним особливостей простору-часу – віддалей мегапростору і часу надшвидкостей. І саме за цими складовими формується світогляд і життєва позиція льотчика-космонавта – відкритість, чесність, порядність, людяність, особливе співчуття до людей.

Жилося за законами справді героїчного романтичного світу – жорстокими та вимогливими, за законами вивіреного порядку та повсякчасної дисципліни.

Ці закони необхідно  було  виконувати беззастережно, неухильно… І тільки  тоді можна жити і удосконалюватися.

Перший закон  - це закон дисципліни. Повага до прийнятих правил і норм – це другий закон , бо лише вони формують особистість.

Загальна відповідальність породжує дружбу. Власне тому, що товариші по спільній справі вірять тобі, хочеться бути вартим їхньої довіри. І тоді стаєш людиною в повнім сенсі цього слова.

Дружба - чудове надбання людського світу. Вміння бути справжнім другом так само рідкісне, як і будь-який талант. А для людей згуртованих однією справою - це умова досягнення мети. Бо, як писав Гоголь, нема нічого в світі сильнішого, ніж дружба, товариськість.

Для Леоніда Каденюка дружба - це свята річ, він і сам випромінює якийсь фермент надійного товариша. У ньому не можна сумніватися. Коли з ним говориш, у кожному його слові відчувається достовірність і з неї випливає отой некрикливий стоїцизм, який спостерігаєш у його житті.

Він людина, в якій все викликає захоплення: і сила, і чистота, і порядок, котрі характеризують його особистість. Водночас йому притаманна справжня чоловіча ніжність та інтуїція.

Вагоме місце у житті Леоніда Костянтиновича займає сім’я.  Він одружений вдруге. Про першу дружину не говорить. Хіба про те, що був поставлений перед вибором - йти своєю дорогою або деградувати як професіонал.

Дружина для космонавта - найгрунтовніша підвалина буття. Вважає, що його шлюб дуже вдалий.

"Для мене, - каже він, - важливо спокій у родині, тому що вільного часу, коли я можу побути вдома, обмаль. Ми спокійні люди, сварок у нас не буває".

Віра - дружина Леоніда, струнка, рухлива, з доброзичливим поглядом карих очей і приємною посмішкою на вустах. Вона багато знає, володіє трьома мовами. Перекладає космічну літературу, документи. Це не легко, бо є своя термінологія, специфіка мови, але справляється. Вона інтелігентна, з широким поглядом на світ.

Щодо сімейних справ, то досить консервативна. їй родина в радість. Вона любить свій дім. Дуже часто наші жінки з ранку до вечора заклопотані домашніми справами і, всім серцем ненавидячи їх, дратуються з найменшого приводу, виправдовуючи це тим,  що нещасливі, що вони варті більшого і, що їх не розуміють."Ні, мене це не стосується, - говорить Віра,- безперечно, я також стомлююсь, але радість від того, що я роблю родину щасливою, перемагає втому. Ми живемо відповідно до своїх скромних можливостей і нас це не засмучує. Ми живемо спокійно і тому бачимо світ навколо. Ми не хочемо мати один від одного більше, ніж можемо дати..."

Який спокій! Господи, твоя воля! Він же літає...

"Тоді - особливий режим. Але вдома спокійно. Все інше знає тільки моє серце", - всміхається Віра.

Так говорить і відчуває жінка, яку кохають. Її кохають.

Росте і мужніє нове покоління Каденюків: старший син Володимир, авіаційний інженер, живе і працює в Зоряному містечку. Молодший - Дмитро - студент. Професія батька надихає їх обох (Додаток 8).

В загоні космонавтів Леоніда Костянтиновича цінували і любили, їхня дружба була подібна до кровного побратимства, власне, вона і була ним. Чаклунська сила їхнього ремесла, спільна справа і спільна небезпека відкрили їм інший світ.

"Ми дихаємо на повні груди лиш тоді, коли... маємо спільну мету; і ми знаємо з досвіду... Товариші лиш ті, хто єдиною зв'язкою, як альпіністи, сходять на ту саму вершину..." Так написав найулюбленіший Каденюка і найромантичніший льотчик XX століття Антуан де Сент-Екзюпері. І наш космонавт знав, що це правда. Час і досвід це підтвердили.

Незабаром під час випробування літака загинув його друг Леонід Іванов. Він не встиг катапультуватися, як літак зірвався в штопор. "Я ката..." - тільки й встиг сказати, і літак врізався в землю. Леонід небоязка людина, але жаль за другом, біль сповнили його жахом. Він виніс для себе два найважливіших уроки. Перший - жорстока дисципліна зберігає життя льотчика; другий - смерть є частиною його ремесла.

Товариші... Навіть коли він знаходитиметься далеко від них, він берегтиме їм вірність.

"Мені дуже жаль, - говорить Леонід Каденюк, - що у нас нічого не знають про льотчиків-випробувачів, з якими я працював. Свого часу про них писати було заборонено. Це незвичайні люди незвичайної професії" (Додаток 9).

Як льотчик-випробовувач 1-го класу Леонід Каденюк літав на понад 50-ти типах і модифікаціях літаків, у тому числі на знаменитих найсучасніших реактивних МІГ-29, МІГ-31, СУ-27. Особливістю його підготовки як льотчика-космонавта було саме отримання найвищої  льотної  кваліфікації, оскільки командир космічного корабля, ким  готувався стати Леонід Каденюк по програмі багаторазового космічного корабля «Буран», відповідає за посадку корабля, пілотованого при цьому в ручному режимі.

Вже маючи солідний багаж знань, успішно закінчив Московський авіаційний інститут. Професія льотчика - випробовувача вкрай ризикова. Не раз Леонід Каденюк був на мить від загибелі. Боже благословення, мамина молитва,висока тренованість,витримка і дисципліна заодно з природною миттєвою реакцією завжди допомагали йому вибиратися із найскрутніших нештатних ситуацій за штурвалом літака.

В одному з польотів на реактивному літаку заглух єдиний двигун. Секунда…дві…три… Двигун мовчить. Стрімко наближається земля…

Леонід приймає рішення використати велику швидкість літака і перевести його в набір висоти для безпечного катапультування, одночасно увімкнувши систему запуску двигуна в польоті. Рішення про катапультування потрібно приймати блискавично. Леонід прийняв його - і в ту ж мить двигун завівся. Так само блискавично необхідно було приймати рішення про відміну катапультування. І це не виняткова ситуація, а штатна для льотчика-випробувача .

Але доля розпоряджалася по-своєму.

У 1986 році відбувся перший політ «Бурану» в автоматичному режимі. Наступний планувався через два роки з пілотом на борту. На жаль, внаслідок політичних розбіжностей між Києвом і Москвою не відбувся ще один запланований космічний старт за участю Л.Каденюка у 1992 р. Космічний корабель "Союз-ТМ" мав провести на навколоземній орбіті спершу стикування з багаторазовою космічною системою "Буран", а згодом - ще й з орбітальною станцією "Мир". Складність експерименту полягала у тому, що зістиковочні системи "Союзу-ТМ" (рятувальник) і орбітальної станції "Мир" суттєво відрізнялися одна від одної, а відтак вимагали проведення цілої низки експериментальних випробувань.

Так після розвалу Радянського Союзу і згортання програми "Енергія-Буран" Л.Каденюк в 1995 році виходить у відставку і переїжджає до України. Що він тоді відчував? Але у відчай не впав. Просто прийшлося перекреслити двадцять років напруженої праці. Але десь там, глибоко в серці , жевріла надія – буду літати, обов’язково буду.

 Як тільки в незалежній Україні було оголошено про формування загону космонавтів та підписано угоду між Україною і США про розвиток космічного співробітництва, Леонід Каденюк написав рапорт на звільнення зі служби в лавах Збройних Сил Російської Федерації, і його негайно задовольнили: російські колеги добре розуміли, що після стількох років напружених тренувань за програмою підготовки космонавтів він має право реалізувати свою давню мрію - полетіти у космос. І ось – Леонід Каденюк – в Америці. Його вразили доброзичливі, привітні , завжди усміхнені люди.

 Після досягнення домовленостей між Україною і США про політ українського громадянина на американському зоряному кораблі багаторазового використання було проведено прискіпливий відбір кандидатів.

Український космонавт для участі в польоті на багаторазовому космічному кораблі «Колумбія» за програмою STS-87 був відібраний конкурсною комісією з тридцяти претендентів, серед яких явно переважав і за фахом, і за досвідом, і за кваліфікацією Леонід Каденюк – як найбільш досвідчений і підготовлений до космічного польоту фахівець (Додаток 10).

Перед   польотом Леонід Каденюк  ознайомився з кораблем «Колумбія» і впевнився, що за багатьма параметрами він ідентичний до «Бурану». Хоча, звісно, хвилювався, коли сідав у кабіну перед космічним стартом. 

 В американців ритуал при запуску космічного корабля тро¬хи інший, ніж той, до якого звик.  Незадовго до старту Леоніда попросили назвати імена двох друзів, котрі могли б полегшити горе його дружини в разі, якщо з кораблем щось станеться. Ще живе пам'ять про загибель «Челлінджера».

На старт їх відвезли під охороною. Попереду і позаду полі¬ція, а над ними вертоліт зі снайперами. Так у американців за¬ведено з тих пір, відколи психічно хворий стріляв по екіпажу.

...Цієї історичної миті перед Леонідом, наче в калейдоскопі, промайнули події вже далекого дитинства, батьки, Клішківці, Зоряне містечко, згадав своїх льотчиків-побратимів...

Був гордий з того, що з тридцяти претендентів українська конкурсна комісія вибрала саме його, як найбільш досвідче¬ного і підготовленого.

На офіційній емблемі 87-го запуску "Колумбії" на навколоземну орбіту було вміщено прапор України.

19 листопада 1997 року американська «Колумбія» - винесла першого українця незалежної України разом із п’ятьма його космічними колегами – японськими та американськими астронавтами – на навколоземну орбіту. 16 космічних діб Леоніда Каденюка – здійснення найвищої мрії його життя (Додаток 11).

Старт є першим небезпечним моментом, другим - виведення космічного корабля на орбіту.

Коли на всю міць запрацювали двигуни, Леонід відчув такий вибух та гуркіт, немов у жерлі вулкану.

Як льотчик-випробувач він призвичаєний почуватися єдиним цілим з кораблем. Тому космонавт одразу відчув, як корабель піднімається по вертикалі, розвертається, як гул поволі переміщається у хвіст корабля і залишається десь там унизу, як швидкість випереджає звук. Перевантаження втиснуло його в крісло... Та потрібно терпіти...

Коли корабель вийшов на орбіту, Леонід відв'язався від крісла, зняв скафандр, допоміг роздягнутися іншим космонавтам і "підплив" до ілюмінатора. Корабель знаходився якраз на світлій частині орбіти.

І він побачив Землю. Дуже красива планета Земля, різнобарвна та найбільше - блакитного кольору. Така пречудова і така маленька. Один виток навколо Землі - всього за півтори години. Тоненький прошарок атмосфери  благенько і якось безпомічно на фоні космічної глибини світився блакиттю з-за небокраю над Землею. Надзвичайно тонкий і тендітний. Це єдине, що захищає нашу планету від космічних катаклізмів. Та й сам космос, ця земна оболонка життя, очевидно, захищає нас від творінь людської цивілізації (Додаток 12).

Описати бачене, думку Леоніда , не можливо. Ті кольори , які зустрічаються нам у земних веселкових фарбах, - лишень відбиток якоїсь глибинної гами барвів, які відчуваєш очима в космосі. Дійсно – скоріше відчуваєш, ніж просто сприймаєш зором.

Леонід дивився в чорну, холодну, безкінечну безвість, яка простягалася перед кораблем - ні кінця, ні краю. Він притулився обличчям до ілюмінатора, і наче кудись зник корабель, і здалося йому ніби він залишився на одинці з безмежним Всесвітом.

Пізніше космонавт скаже: "Все, з чим стикаєшся в космосі, так не схоже ні на що на землі". І думаєш: "Як не гарно, не добре ми живемо. Така маленька наша планета, така беззахисна... Ми так погано дбаємо про неї. Так не бережемо її. Зле ставимося один до одного... Певно політикам було б корисно побувати в космосі, аби побачити, що людям немає чого ділити - берегти потрібно..."

Невагомість? Кожен із космонавтів по-своєму її переносить. Особливо спочатку, коли вона може викликати нудоти, головний біль. До невагомості потрібно пристосуватися. У космосі немає таких понять, як підлога, стеля. Відчуття, яке викликає невагомість, можна порівняти хіба що з відчуттям при плаванні на великій глибині, коли цілком віддаєшся воді і настає нульова плавучість.

Леонід багато розмірковує про всесвіт - знайшов для себе дефініцію, яка його визначає, - це простір, кожна точка якого може вважатися за центр.

Він вірить, що десь можливо існує життя, звісно, в якомусь іншому вигляді, ніж на землі. Але дуже, дуже далеко.

Найближча до нас після Сонця зірка Альфа Центавра. До неї чотири світових роки. Це значить летіти до неї чотири роки із швидкістю світла. При сучасному розвитку космічної техніки - це неможливо. Справді, важко сказати, чи коли-небудь людство дістанеться туди.

Під час польоту Леонід Каденюк виконував біологічні експерименти спільного українсько-американського експерименту з трьома видами рослин: соя, мох і brassica rapa (Додаток 13). Останню рослину американський учений Пауль Вільямсон вирощував понад 20 років. Основна мета проведення експериментів - вивчення впливу стану невагомості на фотосинтетичний апарат рослин, на запліднення та розвиток зародка, на експресію генів у тканинах сої і рапи, на вміст фітогормонів у рослинах рапи, на вуглеводний метаболізм та ультраструктуру клітин проростків сої, на процес ураження проростків сої патогенним грибом фітофтори.

Крім цих експериментів в космічному польоті виконувалися експерименти Інституту системних досліджень людини по тематиці "Людина і стан невагомості".

Крім наукових досліджень космонавти відпочивали, по розпорядку  - харчування та, звичайно, сон (Додаток 14).

5 грудня 1997 р. «Колумбія» — могутній реактивний велетень, одночасно усіма шасі поважно торкнувся бетонної посадкової смуги.

Для Леоніда Каденюка почалося нове життя. Післяпольотний вояж до земляків-українців Америки за¬початкував тривалу й численну низку його виступів перед людьми. Аудиторії були найрізноманітніші: надцікаві шко¬лярі та студенти, селяни у переповнених будинках культури, робітники прямо в цехах на підприємствах, групи учених мужів в університетських актових залах і народні депутати у залі засідань Верховної Ради України. Така широка практи¬ка публічного спілкування неодмінно готує політика. І вже з березня 2002 р. Леонід Каденюк — народний депутат Ук¬раїни, обраний буковинцями-земляками.

Гордість України, буковинець Леонід Каденюк, — заступник Генерального інспектора генеральної військової інспекції при Президентові України з питань авіації і космонавтики, Герой України (із врученням Ордена «Золота Зірка» 03.12.1999), Почесний громадянин Чернівців. Він — автор п'яти наукових праць. Нагороджений орденами «За мужність» 1-го ступеня (1998), «За примноження добра на землі» (1998), Святого Архистратига Божого Михаїла (1999), іменною вогнепальною зброєю (2001), шістьма медалями, нагороджений відзнакою Президента України "Герой України".

Леонід Каденюк нІс службу на відповідальній посаді у лавах Збройних Сил України, передавав власний досвід молодшим колегам, мріяв про нові зоряні старти, жив сподіваннями на реалізацію нової космічної програми, котра передбачає польоти українських космонавтів у складі міжнародних екіпажів.

Вірив, що космічні сили діють на людину на її долю, керують нею. Це невидимі сили. Він вірив у паралельні світи, де існує своє життя... І вважав, що Україні, як нікому, потрібний космос. Перш за все тому, що з космічною промисловістю зараз пов'язана майже вся людська діяльність на землі, вона розвиває інші галузі промисловості. Нові технології, розроблені для випуску «Бурану» чи «Шаттла», вже працюють в інших галузях науки і техніки. Їхнє застосування не тільки повністю виправдало капіталовкладення, але й принесло прибуток.

Те, що можна побачити з космосу, із землі не побачити. Космонавтів вчать шукати кільцеві структури, розломи землі, рудники, спостерігати народження річок та вулканічну діяльність. Космос потрібний людині.

Людині необхідна така країна, яку можна любити. Любов до України Леоніда Каденюка не марнослівна, він вже довів її своїм космічним подвигом.

І він  був певний, що продовжить "космічну" славу України. "Я хочу, - говорив Леонід, - створити загін космонавтів і щоб вони літали в космос на благо України і всього людства".

Щоб детальніше вивчити біографію нашого земляка прийшлося побувати у його рідному селі Клішківці. Спочатку направилися до сільської школи. Директор школи Анатолій Миколайович Танащук - людина серйозна, розсудлива, уважно нас вислухав і організував екскурсію у шкільний музей (Додаток 15).

Там зібрані матеріали про героя космосу. Від дитячої колиски до космічного корабля пропливав перед нами  життєвий шлях людини, яка так впевнено йшла до своєї мети. Марія Миколаївна - заступник директора з навчально-виховної роботи вміло підготувала екскурсоводів-учнів 7 класу Марію та Лінду. Дівчатка із великим задоволенням та гордістю розповідали про свого односельчанина.

Далі наша екскурсія пролягла стежками Клішківців.

Осінь – пора безперервної роботи. Всі  люди працювали на своїх огородах.

Біля невеличкого будинку нас зустріла літня жінка із посмішкою на вустах. Ми розповіли мету свого приїзду і вона із великим задоволенням  погодилася нам допомогти. Ніна Андріївна запросила нас зайти до хати (Додаток 16). Чисто прибрані кімнати пахли свіжістю. На столі ми помітили фотографії та книги Леоніда. Мати збирає всі його роботи.

Легенько, не поспішаючи,  сіла жінка близенько біля столу. На мить замислилась і думкою полинула у минуле…

Перед її очима постали образи маленьких босоногих хлопчаків, які пораються біля хати. Ще з самого дитинства  вони знали , що перш за все повинні допомагати батькам. Ніби птиці пролетіли роки. І вже маленькі хлопченята перетворилися на справжніх дорослих красенів. Побільшало у матері турбот та хвилювань, особливо за Леоніда, який вибрав для себе таку небезпечну професію.

Нам цікаво було дізнатися як сприйняла мати звістку сина про політ. Жінка із сльозами на очах пригадала ті хвилюючі дні. Шістнадцять діб  вона безперервно молилася і уважно спостерігала за польотом по телевізору. Материнське серце обливалося страхом за життя не тільки сина, а і всіх членів екіпажу. І ось зустріч…

Появилися нові зморшки на обличчі та не одна сива волосина лягла на скроні. Все залишилося позаду, а душа щиро раділа за сина-героя.

 

Овіяний легендами буковинський край, давно здобув шану і захоплення у світі, приваблює своєю неповторною красою та гостинністю.

Життя диктує нові гуманні символи на пошанування і продовження національної минувшини, вчинків незабутніх предків на заклик Ольги Кобилянської: «Згадуйте предків своїх, щоб історія перед вами не згасла і золотої нитки не губіть». Золоту нитку продовжили корифеї української культури - наші сучасники - Дмитро Гнатюк, Іван Миколайчук, Софія Ротару, Володимир Івасюк, Назарій Яремчук, Михайло Ткач, Павло Дворський, перший космонавт незалежної України Л.Каденюк.

Працюючи над цією роботою я багато дізнався про життєвий шлях Леоніда Каденюка. Саме він прославив Буковину, залишив вічний, добрий слід людству, відкрив нову сторінку історії сьогодення. Політ  першого космонавта незалежної України став не лише подальшим кроком в освоєнні таємниць Всесвіту, але й справжнім проривом у сучасне інформаційне поле людства.

Він назавжди зберігає любов до чарівного краю у своєму серці, несе у світ його мову, традиції та звичаї, долучає свій розум і талант до надбань українського народу і світових досягнень.

Та найбільше мене вражає його сила волі,  мужність, витримка, наполегливість, цілеспрямованість,  велике бажання йти до поставленої мети. І ось результат титанічної праці – Герой України.

Мені приємно було спілкуватися із учителями та учнями середньої ЗОШ І-ІІІ ступенів с.Клішківці, які створили такий цікавий музей, де зібрані матеріали про життєвий та творчий шлях їхнього односельчанина. В їхніх очах помітно виблискує гордість за свого земляка. Я зрозумів, що сердечну теплоту, любов, велике бажання до праці передають вчителі своїм вихованцям і досі.

Особливо мене вразила зустріч із старенькою жінкою, яка вже не маючи здоров’я, погодилася розповісти про свого сина.

Я зрозумів сам і передам своїм друзям, що у житті є два кольори: любов і журба, хочеш і мусиш… І якщо на першому місці стоятиме  – мусиш, то перемога гарантована.

Леонід Каденюк став для мене прикладом у житті.

Зібрані матеріали ми використовуємо на годинах спілкування, на загальношкільних лінійках. Найближчим часом учні 8 класу планують поїхати на екскурсію в музей .

Зоряний політ Каденюка свідчить про те, що інтелект нації живе і мужніє, що він прославить рідний край новими досягненнями у космосі і на Землі.

 

 

 

docx
Додано
22 березня 2019
Переглядів
205
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку