Наукова розробка "Безпека інформаційної інфраструктури"

Безпека інформаційної інфраструктури

Інформаційна інфраструктура, яка включає такі елементи:

- організаційні структури, що забезпечують формування, функціонування і розвиток інформаційного простору;

- інформаційно-телекомунікаційні структури - територіальне розподілені державні і корпоративні комп'ютерні мережі, телекомунікаційні мережі і системи спеціального призначення і загального користування тощо;

- інформаційні технології;

- системи засобів масової інформації.

Отже, під єдиним інформаційним простором України пропонується розуміти сукупність національних інформаційних ресурсів та інформаційної інфраструктури, що дозволяють на основі єдиних принципів і загальних правил забезпечувати інформаційну взаємодію громадян, суспільства і держави з їх рівним правом доступу до відкритих інформаційних ресурсів та максимально повним задоволенням інформаційних потреб суб'єктів держави на всій її території з додержанням балансу інтересів на входження в світовий інформаційний простір та забезпечення інформаційної безпеки відповідно до Конституції і законодавства України та міжнародних правових норм.

Формування єдиного інформаційного простору, який є важливою ознакою суверенної і незалежної держави, полягає в укріпленні державності, збереженні інформаційного суверенітету і створенні умов для захисту та ефективного використання національних інформаційних ресурсів. Для цього необхідно доопрацювати проекти законів, що знаходяться на розгляді у Верховній Раді України, переглянути та доповнити чинне законодавство у цій галузі. Відсутність відповідної правової бази може призвести до втрати інформаційного суверенітету, як важливої складової національної безпеки держави, з усіма негативними наслідками цього.

Наступним важливим системоутворюючим поняттям в сфері міжнародного інформаційного співробітництва є “інформаційна безпека”, яка, як вже згадувалось, є складовою національної безпеки держави.

Відповідно до висновків колективу авторів Національного інституту стратегічних досліджень державна політика має передбачати системну превентивну діяльність органів влади щодо надання гарантій інформаційної безпеки особі, суспільним групам та суспільству в цілому.

Разом з тим, сьогодні характерною ознакою підходів до проблем інформаційної безпеки є наповнення цього поняття різним змістом, наслідком чого стає різний зміст заходів щодо її забезпечення.

Так, у проекті Закону України "Про інформаційний суверенітет та інформаційну безпеку України" визначено: "Інформаційна безпека України - це захищеність життєво важливих інтересів суспільства, держави та особи, за якої виключається заподіяння їм шкоди через неповноту, невчасність і недостовірність інформації, через негативні наслідки функціонування інформаційних технологій або внаслідок поширення інформації, забороненої чи обмеженої для поширення законами України".

У проекті "Концепції (Основи державної політики) інформаційної безпеки України" інформаційна безпека розглядається як "стан захищеності національних інтересів України в інформаційній сфері, за якою не допускається або зводиться до мінімуму завдання шкоди особі, суспільству, державі...»

Для всебічного обґрунтування понять "інформаційна безпека" і "безпека інформаційної сфери" та визначення функціональних напрямів діяльності держави доцільно визначити зміст інформаційних загроз, для усунення або послаблення дії яких створюється система інформаційної безпеки. Це важливо як для створення загальної системи захисту національних інформаційних ресурсів, так і в процесі міжнародного інформаційного співробітництва.

Таким чином, поняття "інформаційна безпека" доцільно формулювати з урахуванням всіх системоутворюючих складових. Справді, заподіяння шкоди через неповноту, невчасність і недостовірність інформації є суттєвою інформаційною загрозою, однак її навряд чи можна назвати головною. Тому не можна погодитися з авторами проекту Закону України "Про інформаційний суверенітет та інформаційну безпеку України" та проекту "Концепції (Основ державної політики) інформаційної безпеки України", які ставлять саме цю загрозу на перше місце. Крім зазначеного вище, необхідно забезпечити насамперед інформаційну безпеку в основних сферах життєдіяльності особи, суспільства і держави, пов'язаних з державним управлінням, обороною, економікою, наукою, техносферою, захистом усіх об'єктів інформаційного простору.

Враховуючи викладене, доцільно законодавче визначити інформаційну безпеку як комплекс системних превентивних заходів з надання гарантій захисту життєво важливих інтересів особистості, суспільства від негативних інформаційних впливів тощо, а також спроможність держави нейтралізувати чи послабити дію внутрішніх і зовнішніх інформаційних загроз. При цьому безпека інформаційної сфери, тобто сфери, де створюється, накопичується, зберігається, поширюється та використовується інформація, повинна розглядатися як складова загальної системи інформаційної безпеки країни.

Враховуючи бурхливий розвиток сучасних засобів зв'язку, насамперед світової мережі Інтернет, важливого значення набуває контроль за передачами конфіденційної інформації з використанням електронних засобів зв'язку. Країни-учасники міжнародних режимів експортного контролю, насамперед такі лідери в світі високих технологій, як США, Великобританія, Канада та Японія, низка країн ЄС, мають у своєму законодавстві положення про контроль за так званими "нематеріальними передачами технологій", тобто передачею чутливої інформації засобами Інтернету, факсом та по телефону. Так, у Постанові Ради ЄС № 1334/2000 від 22 червня 2000 р. щодо створення режиму з контролю за експортом товарів і технологій подвійного використання нематеріальні передачі віднесені до одного з типів експорту. Як зазначено у Статті II b (ііі) Розділу І Постанови, до експорту належать передача "програмного забезпечення або технологій на електронних носіях, факсом або по телефону...; це застосовується до усної передачі технології по телефону тільки тоді, коли зазначена технологія міститься у документі, відповідна частина якого зачитується по телефону, або описується по телефону у такий спосіб, який дозволяє досягти по суті того ж самого результату".

Існує два аспекти вивчення інформаційної безпеки в контексті національної безпеки. Це самостійний елемент національної безпеки будь-якої країни і водночас інтегрована складова будь-якої іншої безпеки: військової, економічної, політичної і т.д. У цьому полягає складність розгляду проблематики інформаційної безпеки. Часто предметом аналізу стає одна галузь, наприклад сфера масової інформації.

Я вважаю, що можна дати наступне визначення інформаційної безпеки: "Під інформаційною безпекою слід розуміти такий стан захищеності життєво важливих інтересів особистості, суспільства і держави, при якому зводиться до мінімуму завдання збитку через неповноту, невчасність і недостовірність інформації, негативний інформаційний вплив, негативні наслідки функціонування інформаційних технологій, а також через несанкціоноване поширення інформації". На мій погляд, таке визначення тією чи іншою мірою охоплює практично всі сфери, інформаційної взаємодії суб'єктів у суспільстві, державі й у всіх соціальних утвореннях. При цьому під інформаційною взаємодією слід розуміти весь процес створення інформації, її накопичення, опрацювання, збереження і поширення. Важливого значення набувають два наступні визначення - інформаційного простору та інформаційної інфраструктури. Вони несуть, як і перше визначення, методологічне навантаження з погляду побудови політики інформаційної безпеки держави.

Вважаю, що таке визначення інформаційної інфраструктури дає змогу системно підходити до розгляду різних аспектів інформаційної безпеки практично у всіх сферах життєдіяльності держави і суспільства, будувати на цій основі будь-яку систему - правову, технологічну тощо. Наведене вище визначення інформаційної безпеки дає підстави розглядати як проблеми, що повинні вирішуватися, відсутність у державі науково обґрунтованої інформаційної політики, політики інформаційної безпеки, недосконалість нормативно-правової бази у сфері інформаційних відносин в цілому та в інформаційній безпеці, зокрема. До цих завдань можна віднести також недостатню розробку інформаційної інфраструктури держави, введення іноземними державами обмежень щодо України на поширення інформації й одержання нових інформаційних технологій, недосконалість державної системи забезпечення інформаційної безпеки та багато чого іншого.

Основою даного визначення є принцип демократичної держави. Він полягає в тому, що держава повинна забезпечити кожному суб'єктові інформаційних відносин право на одержання повної, достовірної і своєчасної інформації. Наступний принцип: ніхто не вправі порушити інтереси суб'єкта інформаційних відносин шляхом якогось інформаційного впливу. Власні інтереси мають поєднуватися з інтересами оточуючих.

І, нарешті, розгляд негативних впливів на функціонування інформаційних технологій. Ще й на сьогодні до кінця не з'ясовані всі причини чорнобильської катастрофи, лишилися сумніви в тому, що вона - результат неправильної роботи певної керуючої системи. Наслідки технологічно неправильної роботи розподільчих систем керування енергоресурсами країни, транспортом - повітряним, наземним - відомі. Звернемо увагу і на проблеми несанкціонованого поширення інформації, названі захистом інформації. Це питання детально пророблялося в Україні. Деякі автори розробили певні проблеми захисту персональних даних і запропонували вважати їх невід'ємною власністю кожної людини з дня народження. Отже, людина має виняткове право розпоряджатися своїми персональними даними, на неї поширюються й інші правові наслідки.

Проблема інформаційної безпеки сьогодні - одна з найактуальніших, зважаючи на те, що ми входимо в інформаційне співтовариство. Незважаючи на те, що в державі є безліч не менш нагальних проблем, які потрібно вирішувати вже сьогодні, питання інформаційної безпеки не можна лишати поза увагою. Необхідно розробляти методологічні, теоретичні і практичні основи цієї безпеки. Адже майже усі взаємовідносини між суб'єктами інформаційного суспільства ґрунтуватимуться на споживанні й обміні інформацією. А в цьому випадку питання інформаційної безпеки стає превалюючим.

У кожному наступному з наведених тут визначень інформаційної безпеки дедалі активніше увага акцентується на взаємодії. Особливу увагу приділив цьому Анатолій Олександрович Рось. Безпека - це один з найважливіших елементів, інформаційної боротьби. Боротьба передбачає наявність двох протидіючих сторін. Таким чином, інформаційний об'єкт уявляється у вигляді двокомпонентної системи з прямим і зворотним зв'язками. З погляду захисту інформації, прямий зв'язок задається можливими загрозами розкриття інформації, зворотний - заходами забезпечення її безпеки. Подібна система має розглядатися у нерозривній єдності її компонентів. Безумовно, виникають різні питання визначення і класифікації складових елементів. Зворотний зв'язок, що забезпечує захист інформаційного простору, може ставати керуючим і бути більш активним у системі взаємодії. Наприклад, важливим елементом забезпечення безпеки інформації є її збирання й аналіз, що, у свою чергу, може наштовхуватися на протидіючі захисні заходи юридичного і технічного характеру. У США активним технічним збиранням та аналізом інформації, а також забезпеченням безпеки інформаційного простору займається Агентство національної безпеки (АНБ). Ця організація має у своєму розпорядженні величезні технічні і людські ресурси.

Аспект одержання й аналізу інформації для забезпечення власної безпеки і прийняття адекватних рішень також слід включати до розгляду концепції інформаційної безпеки. Що ж до технологічного аспекту захисту інформації, то поняття інформаційної безпеки є старшим за поняття інформатики. Інформаційні технології активно застосовуються для вирішення завдань захисту інформації, але існує також дуже сильний зворотний зв'язок - від проблем захисту інформації до розвитку нових інформаційних технологій. Цей зв'язок не завжди видно, проте вплив його незаперечний. Наведу кілька прикладів.

Уже говорилося про те, що інформаційна безпека - це стан захищеності. Можна також сказати, що це є властивістю системи мінімізувати інформаційні загрози. При розгляді проблеми інформаційної безпеки слід спочатку говорити про загрози і вже по тому - про захищеність від цих загроз. Первинною є саме інформаційна загроза. Для окремої особистості існують одні інформаційні загрози, для суспільства - інші, для держави - ще інші. І якщо ми говоримо про інформаційну безпеку як про властивість мінімізувати загрози для певних об'єктів і суб'єктів інформаційної діяльності, то це, на мій погляд, правильно.

Використовуючи такий підхід, можна розглядати не загальнометодологічні питання інформаційної безпеки, а різні рівні інформаційної взаємодії, інформаційних відносин, виділити методологічні і теоретичні проблеми інформаційної безпеки, які необхідно вирішувати. А тоді вже можна шукати засоби і методи протидії інформаційним загрозам, закладати ці методи у відповідні інформаційні системи для адекватного реагування на загрози.

Питання інформаційної безпеки України як складової національної безпеки є актуальним та недостатньо розробленим. Доцільно окреслити межі його обговорення, визначити обсяг інформаційної безпеки, а також коло та умови існування загроз інформаційній безпеці на сучасному етапі розвитку держави. Наприклад, чи можуть існувати загрози через нерозвиненість вітчизняних засобів масової інформації або через те, що фактично все програмне забезпечення інформаційних комп'ютерних систем є закордонним і фактично не орієнтованим на українського споживача?

Проблема інформаційної безпеки держави складна та багатостороння. Вона може розглядатися тільки у взаємозв'язку з іншими проблемами більш високого або такого самого рівня важливості. На мій погляд, першочерговим питанням на сьогодні є створення власного інформаційного ресурсу країни з урахуванням того, що цей ресурс має розглядатися як стратегічний. Стратегічність пов'язана із значним відставанням державних організацій, а також недержавного сектора у формуванні та оперативній актуалізації інформаційних потоків та ресурсів, що стосуються напрямів їхньої діяльності, і взагалі політичного та економічного життя в Україні. Непокоїть той факт, що в державі й досі немає конкретного суб'єкта (організації), який би відповідав за стратегічний розвиток та підтримку українського урядового сегмента мережі Інтернет, за його наповнення та зміст інформаційних ресурсів. На мій погляд, необхідно, передусім, звернути увагу на питання досягнення балансу в інформаційному просторі держави таким чином, щоб уможливити належний розвиток телекомунікацій та інформаційних ресурсів. Паралельно треба докласти зусиль у вирішенні питань стратегії і тактики розвитку системи інформаційної безпеки, що надавало б можливість захистити людину, суспільство, інформаційний простір, інформаційні технології тощо.

Поняття "інформаційна безпека", "інформаційна війна", "інформаційна боротьба" та співвідношення між ними розглядаються з єдиних системних позицій. Тут обґрунтовуються погляди щодо місця і ролі інформаційної безпеки в системі національної безпеки, а також щодо сутності понять "інформаційна війна" та "інформаційна боротьба". Останнім часом у пресі все частіше з'являються такі поняття, як "інформаційна війна", "інформаційне протиборство" та "інформаційна боротьба". Часто ці поняття ототожнюються навіть в роботах визнаних фахівців. І коли це не алегоричні образи, виникають правомірні запитання: що ці терміни відбивають, яка їх сутність і як вони взаємопов'язані?

Нехай ці поняття відбивають об'єктивно існуючі в світі тенденції зміщення способів і методін забезпечення своїх політичних і економічних інтересів протидійними сторонами в якісно іншу в традиційному розумінні сферу воєнних дій, а саме - в інформаційну. Тоді такі тенденції мають визначати відповідні пріоритетні напрями удосконалення й розвитку Воєнної організації України, забезпечуючи відповідність їх рівня сучасним реаліям та ефективне вирішення завдань воєнної безпеки. Крім того, орієнтація на них дасть змогу з максимальною ефективністю прогнозувати можливі "переходи" евентуального противника в реального і своєчасно на це реагувати адекватним чином, наприклад, провадженням заходів щодо запобігання цим процесам.

Безпека інформаційної сфери - це стан захищеності інформації та сфер її створення, накопичення, зберігання, оброблення, розповсюдження і використання.

Інформаційна безпека суспільства та країни характеризується рівнем їх захищеності і, як наслідок, стійкістю основних сфер життєдіяльності (сфери управління, оборони, економіки, науки, техносфери, суспільної свідомості тощо) стосовно небезпечних (дестабілізуючих, деструктивних, таких, що Уражають інтереси країни та ін.) інформаційних впливів. Вона обумовлюється спроможністю країни нейтралізувати такі впливи.

Інформаційна безпека особистості характеризується рівнем і якістю її інформування щодо реального стану справ у всіх сферах життєдіяльності, захищеністю її психіки і свідомості від небезпечних інформаційних впливів - маніпулювання, дезінформування, спонукання до самовбивства, образ тощо.

Слід звернути увагу на принципову різницю в змісті понять "інформаційна безпека" і "безпека інформації". Безпека інформації - стан, що забезпечує захист інформації від загроз для неї (Держстандарт України. Технічний захист інформації. Терміни і визначення). Такі складові інформаційного середовища України, як інформаційні ресурси, інформаційна інфраструктура та інформаційні технології, які надходять до національного інформаційного потенціалу, сьогодні значною мірою визначають рівень і темпи соціально-економічного, науково-технічного і культурного розвитку країни. У наш час "інформаційний потенціал" стає одним з найважливіших чинників забезпечення національної безпеки наряду з "економічним потенціалом", "військовим потенціалом" тощо.

У сфері політики ефективність державного управління, обґрунтованість і ефективність політичних рішень та їх реалізації в умовах інформаційної експансії з боку інших держав обумовлюється головним чином обсягом і якістю інформації та швидкістю і якістю її аналізу, тобто рівнем інформаційного потенціалу держави. Крім того, політичний імідж країни на міжнародній арені та ефективність дипломатичних заходів значною мірою залежать від грамотності й адекватності висвітлення політичної платформи, позиції України в закордонних засобах масової інформації та від спроможності формування країною у міжнародного співтовариства об'єктивного уявлення про Україну. В останньому проявляється активний характер заходів з інформаційної безпеки. Перевага в рівні інформаційного потенціалу на сучасному етапі еквівалентна захопленню ініціативи в зовнішній політиці.

В економічній та виробничій сферах рівень інформаційного потенціалу має вирішальне значення для розвитку нових технологій, поліпшення культури виробництва, розроблення ефективних процедур маркетингу, розв'язання завдань прогнозування й керування виробництвом, економікою і фінансами, підвищення ефективності зовнішньої торгівлі та освоєння нових ринків. Характерним для сьогодення є те, що окремі компоненти інформаційного потенціалу все більше набувають рис товару, простежується навальне зростання інформаційного виробництва, інформаційних технологій, ринку інформаційних продуктів і послуг.

У сфері соціальних відносин рівень інформаційного потенціалу разом з розвиненими інформаційними відносинами уможливлює досягнення соціального компромісу і тим самим - підтримання стабільності суспільства і держави. Говорячи про компроміс, маємо на увазі баланс інтересів усіх суб'єктів соціальних стосунків.

В екологічній сфері спроможність визначати екологічні проблеми, прогнозувати їх розвиток і керувати ресурсами з метою усунення цих проблем пов'язана, насамперед, з наявністю і відповідним рівнем інформаційного потенціалу, з необхідністю розв'язання інформаційних завдань, включаючи екологічний моніторинг і моделювання процесів, що відбуваються в навколишньому середовищі.

Отже, рівень розвитку та безпека інформаційного середовища, які є одними з найвагоміших факторів у всіх сферах національної безпеки, активно впливають на стан політичної, економічної та інших складових національної безпеки України. У зв'язку з цим доцільно розглядати інформаційну безпеку як складову інших сфер національної безпеки. Разом з цим, інформаційна безпека є самостійною складовою національної безпеки і в цьому проявляється її двоїстий характер. Це обумовлюється наступним: прагненням кожної держави реалізувати та захистити власні національні інтереси, що направлені на формування та накопичення національного інформаційного потенціалу в умовах глобалізації світових інформаційних процесів; необхідністю не лише розвивати й посилювати національний інформаційний потенціал, але й захищати від широкого спектра існуючих та потенційних інформаційних загроз; існуванням реальної потреби в захисті всіх суб'єктів інформаційних її відносин від можливих негативних наслідків упровадження та використання інформаційних технологій; наявною можливістю інформаційного тиску на Україну, навіть інформаційної агресії з боку розвинутих країн світу з метою одержання односторонніх переваг в політичній, економічній, військовій та інших сферах, а також інформаційного впливу на свідомість і підсвідомість індивідів, на сім'ю, суспільство й державу, що загрожує національній безпеці країни. З поняттям "інформаційна безпека" невід'ємно пов'язане поняття "інформаційна загроза".

Серед чисельної кількості визначень цього поняття наведемо два, які, на мій погляд, найбільш адекватно відбивають його, сутність: інформаційна загроза-це:

1) такий інформаційний вплив (внутрішній чи зовнішній), при якому створюється потенційна чи актуальна (реальна) небезпека зміни напряму або темпів прогресивного розвитку країни, суспільства, індивідів;

2) небезпека завдання шкоди життєво-важливим інтересам особистості, суспільства та країни через інформаційний вплив на свідомість, підсвідомість, інформаційні ресурси, інфосферу машинно-технічних систем та інші об'єкти інформаційної інфраструктури країни.

Унікальною особливістю інформаційних загроз є те, що вони, з одного боку являють собою самостійний клас загроз, а з іншого - є реалізаційною основою інших видів загроз на інформаційному рівні, а часто і їх першопричиною. Літературні джерела дають досить широку класифікацію інформаційних загроз.

Але, виходячи з вищенаведеного, головну інформаційну загрозу національній безпеці України сформулюємо таким чином: це загроза через інформаційний вплив іншої сторони на свідомість, підсвідомість, інформаційні ресурси, інфосферу машинно-технічних систем та інші об'єкти інформаційної інфраструктури країни нав'язати особистості, суспільству й державі бажану (для іншої сторони) систему цінностей, поглядів, інтересів і рішень у життєво важливих сферах суспільної й державної діяльності, керувати їхньою поведінкою і розвитком у бажаному для іншої сторони напрямі. Власне, це є загрозою суверенітету України в життєво важливих сферах суспільної й державної діяльності, що реалізовується на інформаційному рівні.

Країна з високим рівнем інформаційної озброєності має змогу керувати країною з нижчим її рівнем, спрямовуючи розвиток цієї країни в своїх інтересах під постійним інформаційним контролем. Менш розвинена в інформаційному відношенні країна відстає у виробництві нових знань (технологій) і вимушена використовувати готові рішення, які їй нав'язують ззовні, внаслідок чого вона потрапляє в залежність від зовнішніх інформаційних ресурсів і технологій. Не дивно, що в системі національної безпеки розвинених країн передбачено реалізацію національних стратегій (програм) національної безпеки, до яких входять політичні, воєнні, економічні, соціальні й інші стратегії. Особлива роль при цьому відводиться інформаційним стратегіям, основне призначення яких полягає в забезпеченні реалізації решти стратегій. Інформаційні стратегії набувають вирішального значення в разі реалізації політичних стратегій співдружності і своєрідної "зброї" - якщо реалізуються стратегії суперництва. Отже, інформаційна безпека є однією із основних складових національної безпеки країни, її забезпечення з використанням грамотно сформульованої національної інформаційної політики значною мірою сприяло б досягненню успіху у виконанні завдань політичної, воєнної, економічної, соціальної та інших сферах державної діяльності. Зокрема, впровадження вдалої інформаційної політики може справити істотний вплив на зниження напруженості та розв'язання зовнішньополітичних і воєнних конфліктів.

Останнім часом визначальної ваги інформаційна безпека набуває у воєнній сфері. Безпосередньо рівень інформаційного потенціалу все більшою мірою обумовлює оперативність прийняття рішень, структуру і якість озброєнь, оцінку рівня їх достатності, дієвість пропаганди, ефективність дій союзників і власних збройних сил і, в підсумку, результат збройного протистояння.

Значущість інформаційної безпеки як складової воєнної безпеки України пояснюється залежністю реалізації найбільш важливих інтересів України у воєнній сфері від інформаційних загроз. З аналізу найбільш небезпечних загроз важливим національним інтересам України у воєнній сфері випливає, що реалізаційною основою більшості цих загроз є інформаційна. Можна навести найбільш показові приклади. Зокрема, з-поміж інших загроз стабілізації воєнно-політичної обстановки в Центральній Європі та недопущення збройних конфліктів є такі: висунення територіальних претензій до України; втручання у внутрішні справи України; нестабільність воєнно-політичної обстановки навколо України; активізація сепаратистських сил і підтримання їх ззовні; заяви та акції, що дискредитують внутрішню і зовнішню політику України; войовничість політичного керівництва сусідніх країн; загострення міжетнічних і міжконфесійних суперечностей; нестабільність соціально-політичної обстановки в деяких країнах Центральної Європи.

Не виникає сумніву в тому, що всі ці загрози тією чи іншою мірою реалізуються на інформаційному рівні, причому їх інформаційна складова досить вагома. Однією з істотних загроз підтриманню боєздатності формувань Воєнної організації держави є втрата престижності воєнної служби і зниження морально-психологічного рівня особового складу. Ця загроза має інформаційний характер. Такі загрози розвитку вітчизняної воєнної науки, як зниження вимог до неї, послаблення уваги до розвитку сучасного воєнного мистецтва, відсутність комплексних наукових робіт з удосконалення спільного застосування військових формувань різних міністерств і відомств, відставання в розробленні критичних технологій і технологій подвійного призначення та втрата контролю за системою підготовки наукових кадрів мають суто інформаційний характер. Слід зазначити, що йдеться не про абсолютизацію інформаційних факторів у реалізації наведених загроз, а про те, що вони, поряд з економічними, політичними, соціальними та іншими факторами, є домінуючими.

Тому ефективність своєчасного виявлення та нейтралізації розглянутих загроз національній безпеці у воєнній сфері істотно залежить від виваженості й активності заходів щодо забезпечення воєнної безпеки на інформаційному рівні. У цьому контексті маємо певний термінологічний феномен, який полягає ось у чому. Коли йдеться про інформаційну війну або інформаційне протиборство, то поняття "інформаційна війна" та "інформаційне протиборство" певною мірою ототожнюються з поняттям "інформаційна боротьба" в тому розумінні, що інформаційна війна та інформаційне протиборство передбачають реалізацію закономірностей, методів і способів інформаційної боротьби із залученням її сил і засобів. Але принциповою змістовною розбіжністю цих понять є те, що цілі інформаційної війни та інформаційного протиборства, як правило, мають політичний або економічний характер, а цілі інформаційної боротьби підпорядковані цілям інформаційної війни та інформаційного протиборства і мають стосовно них реалізаційну спрямованість.

Об'єднавчим фактором для понять "інформаційна безпека", "інформаційна війна" та "інформаційна боротьба" є інформація (що відбито безпосередньо у номінаціях цих термінів), а точніше - знання, як центральне поняття відповідних терміносистем в узагальненому сенсі. У сфері інформаційної безпеки знання (в будь-якій формі їх подання) виступають, з одного боку, як об'єкт безпосереднього захисту, а з іншого - як фактор забезпечення інтересів людини, суспільства та країни у будь-якій сфері їх життєдіяльності на інформаційному рівні.

У сфері інформаційної війни, як зазначалося раніше, інформація (знання) є водночас зброєю, ресурсом і метою. В інформаційній боротьбі в широкому розумінні (у контексті змісту понять інформаційна безпека і інформаційна війна) інформація (знання) та інформаційні процеси виступають основою реалізації інформаційних загроз національним інтересам країни в будь-якій сфері і заходів з їх нейтралізації. В інформаційній боротьбі у вузькому розумінні (як форма ведення інформаційної війни або як вид стратегічного (оперативного) забезпечення операцій і бойових дій в традиційних війнах) інформація розглядається основою інформаційної зброї, а інформаційні процеси - реалізаційною основою використання інформаційної зброї як наступального, так і оборонного характеру в інтересах виконання воєнних завдань.

На методологічному рівні предметні сфери інформаційної безпеки, інформаційної війни та інформаційної боротьби доцільно розглядати як єдину, структуровану за предметом дослідження і завданнями предметну сферу, що характеризується єдиною, збалансованою терміносистемою, системотвірним чинником і методологічним ядром. У ролі системотвірного чинника виступають інформація (знання) та інформаційні процеси в соціо- і соціотехнічних системах, які є загальним об'єктом досліджень в предметних сферах інформаційної безпеки, інформаційної війни та інформаційної боротьби і знаходяться в основі механізмів виконання їх завдань.

Під методологічними засадами інформаційної безпеки розуміємо єдність концептуальних, теоретичних і технологічних основ забезпечення на інформаційному рівні безпеки всіх сфер державної і суспільної діяльності (політичної, економічної, соціальної, воєнної, екологічної, духовної та ін.), а також сфер формування, обігу, накопичення і використання інформації (інформаційний простір, інформаційні ресурси, інформаційно-аналітичне забезпечення органів державного управління у всіх різновидах діяльності тощо). Предметом методології інформаційної безпеки є дослідження способів, методів, засобів і каналів реалізації загроз національним інтересам на інформаційному рівні та їх своєчасного виявлення, запобігання і нейтралізації.

Під методологічними засадами інформаційної війни маємо на увазі єдність концептуальних, теоретичних і технологічних основ її ведення. Предметом методології інформаційної війни є: дослідження можливостей використання властивостей інформації та інформаційних процесів, а також механізмів і каналів інформаційного впливу як інформаційної зброї наступального і оборонного призначення; стратегія і тактика ведення інформаційної війни.

Під методологічними засадами інформаційної боротьби розуміємо єдність концептуальних, теоретичних і технологічних основ ведення інформаційної боротьби (у широкому й вузькому розумінні) та комплексного виконання її завдань. Предметом методології інформаційної боротьби є дослідження механізмів, засобів і каналів інформаційного впливу на соціо- й соціотехнічні системи та можливостей захисту від нього. Як наука про механізми інформаційного протиборства, інформаційна боротьба є, з одного, боку, методологічною основою ведення інформаційної війни, а з другого - методологічною основою забезпечення інформаційної безпеки як складової національної безпеки загалом, так і воєнної безпеки зокрема. Адже грамотне розв'язання проблем національної та воєнної безпеки на інформаційному рівні має базуватись на використанні закономірностей, прийомів і методів інформаційної боротьби. Ефективність ведення інформаційної війни також істотно залежить від мистецтва впровадження основних положень теорії й практики інформаційної боротьби.