Наукова розробка "Теоретико-методологічні, організаційні та інституційні основи електронного врядування"

  Теоретико-методологічні, організаційні та інституційні основи електронного врядування

 

1. Державне управління в умовах розвитку інформаційного суспільства.

 Ідея інформаційного суспільства (ІС) як характеристики сучасності виникла на початку 60-х ХХ ст. Автор цього поняття невідомий, деякі науковці у своїх працях вживали його майже одночасно. Так, у США вперше дане поняття було вжите і проаналізоване вченим Ф.Махлупом. В інших джерелах автором поняття ІС наз. японського вченого, проф. Токійського технологічного інституту Ю.Хаяші.

 Відповідно до концепції 3. Бжезинского, Д. Белла, О. Тоффлера, ІС – це різновид постіндустріального суспільства. Розглядаючи суспільний розвиток як «зміну стадій», прихильники цієї концепції ІС пов’язують його становлення з домінуванням «четвертого» інформаційного сектору економіки, який слідує за трьома відомими: с/г, промисловістю та економікою послуг.

 ІС – особливе суспільство, невідоме історії. Важко дати йому визначення, проте можна перечислити його основні особливості та характеристики:

наявність інформаційної інфраструктури, яка складається з транскордонних інформаційно-телекомунікаційних мереж і розподілених у них інформаційних ресурсів як запасів знань;

масове застосування персональних комп’ютерів (ПК), підключених до транскордонних інформаційно-телекомунікаційних мереж (ТІТМ);

підготовка членів суспільства до роботи на ПК і у ТІТМ;

нові форми і види діяльності у ТІТМ або у віртуальному просторі (повсякденна трудова діяльність у мережах, купівля-продаж товарів і послуг, зв’язок і комунікація, відпочинок і розваги, освіта, медобслуговування тощо);

можливість кожному практично миттєво отримувати з ТІТМ повну, точну і достовірну інформацію;

практично миттєва комунікація кожного члена суспільства з іншими користувачами (наприклад, чати в Інтернет);

трансформація діяльності ЗМІ, інтеграція ЗМІ і ТІТМ, створення єдиного середовища поширення масової інформації – мультимедіа;

відсутність географічних і геополітичних кордонів держав – учасників ТІТМ, «зіткнення» національних законодавств держав у цих мережах, становлення нового міжнародного інформаційного права і законодавства.

 Типовим прикладом інформаційної інфраструктури такого ІС – Інтернет (World Wide Web (WWW) – «всесвітня інформаційна павутина»), який сьогодні активно заповнює інформаційний простір в усіх країнах і на всіх континентах , є основним і активним засобом формування ІС.

 Узагальнюючи різні підходи до визначення ІС та виходячи з вищенаведених ознак, ІС можна визначити як суспільство, в якому уся сукупність суспільних відносин у різних сферах людської діяльності (політиці, економіці, освіті, культурі, дозвіллі, особистому житті тощо) відбувається на засадах широкого використання інформаційних комунікаційних технологій, завдяки чому кожний має можливість створювати, поширювати та використовувати інформацію і знання.

 Окінавська Хартія глобального ІС

 Основним міжнародним нормативно-правовим документом ІС можна вважати Окінавську Хартію глобального ІС, прийняту лідерами країн G8 22 липня 2000 року, у якій закріплено мету - зміцнити відповідну політику і вдосконалити нормативно-правову базу, які б стимулювали конкуренцію і новаторство, забезпечити економічну і фінансову стабільність, які б сприяли співпраці у сфері оптимізації глобальних мереж, боротьби із зловживаннями, які підривають цілісність мережі, скоротити розрив у цифрових технологіях, інвестувати у людей і забезпечити глобальний доступ та участь у цьому процесі (пункт 4 Хартії).

 Закон України «Про Основні засади розвитку ІСУ на 2007-2015 роки»

 Практично кожна європейська країна має документ вищого рівня, в якому визначається національна політика щодо побудови ІС. При цьому, побудова інформаційного суспільства однозначно розуміється як підвищення конкурентоспроможності всієї країни, покращення якості життя населення, можливість збільшення темпів розвитку й переходу на передові економічні, торгівельні, технологічні позиції.

 Така політика щодо побудови ІС в Україні визначається Законом України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки», який був прийнятий 9 січня 2007 року з метою вдосконалення державного управління, відносин між державою і громадянами, становлення електронних форм взаємодії між органами державної влади та органами місцевого самоврядування і фізичними та юридичними особами, в якому передбачено, зокрема:

1) впровадження механізмів надання органами державної влади та органами місцевого самоврядування юридичним та фізичним особам інформаційних послуг з використанням мережі Інтернет, передбачивши відповідні зміни в законодавстві;

2) визначити статус і перелік обов'язкових електронних послуг, які повинні надаватися органами державної влади та органами місцевого самоврядування юридичним і фізичним особам, забезпечити реалізацію принципу "єдиного вікна";

3) вжити додаткових заходів, спрямованих на створення сприятливих умов для надання послуг із застосуванням ІКТ зокрема особам, які потребують соціальної допомоги та реабілітації;

4) прискорити впровадження ІКТ в аграрному секторі економіки України, передбачивши надання широкої номенклатури електронних послуг населенню сільської місцевості;

5) сприяння демократичним перетворенням у суспільстві шляхом забезпечення доступу населення до інформаційних ресурсів і систем надання інформаційних послуг органами державної влади та органами місцевого самоврядування із застосуванням мережі Інтернет, зокрема шляхом оприлюднення проектів відповідних нормативно-правових актів, впровадження нових форм взаємодії з громадськістю з використанням ІКТ (стосовно опитувань, консультацій, громадських експертиз тощо) тощо.

 Серед інститутів, елементів функціонування і розвитку ІС важливе місце відводиться е-урядуванню, яке можна визначити як ефективну технологію, яка спрощує/полегшує спілкування громадян, бізнес-структур і органів влади на будь-яких рівнях і в усіх сферах.

 Функціонування інформаційного суспільства можливе лише за умов існування демократичної, правової держави, де панує принцип верховенства права, де влада здійснюється відповідно до принципів прозорості і відкритості, що є складовими належного урядування. Втілення технологій е-урядування у діяльність публічної адміністрації, з одного боку, дозволить підвищити її ефективність, а з другого – зробить її більш відкритою, а отже, підконтрольною громадськості.

 Застосування технологій е-урядування принципово змінює атмосферу взаємодії чиновників і населення. Кожен отримує можливість відстежувати події у діяльності органів публічної адміністрації, знати про їх плани роботи, безпосередньо вступати у взаємодію з ними без черг та зайвої бюрократії. Е-урядування – це автоматизація роботи з документами, із заявами громадян, довідками, ліцензіями, іншими актами, які легалізують певну діяльність особи. Це також і можливість особи відслідковувати долю її запиту, скарги, пропозиції, вимоги. Е-урядування забезпечує, перш за все, прозорість роботи державного апарату, знижує, якщо не ліквідує, залежність особи від сваволі чиновника, а отже – попереджає корупцію.

 Отже, е-урядування є інструментом демократизації суспільства, невід’ємною складовою, умовою функціонування «здорового» інформаційного суспільства.

 

2. Теоретичні засади електронного врядування: поняття, модель, принципи, переваги.

 В умовах стрімкого розвитку інформаційних технологій, формування інформаційного суспільства як у світі, так і в Україні, сьогодні поняття «е-урядування» уже не є цілком новим і невідомим, як це було кілька років тому. Проте, в Україні далеко не всі і не до кінця усвідомлюють сутність цього поняття, зводячи його лише до мережевої інфраструктури органів влади. Незважаючи на те, що е-урядування безпосередньо стосується діяльності органів влади, їх взаємодії з громадянами , самі представники влади далеко не завжди і не до кінця правильно розуміють значення цього явища, а для декого воно ще досі нове і невідоме.

 Саме явище «е-урядування» об’єднує у собі як мінімум дві складові - внутрішню «урядову» інформаційну інфраструктуру, аналог корпоративної мережі, та зовнішню інформаційну інфраструктуру, що взаємодіє з фізичними та юридичними особами. У межах другої складової інтегруються інформаційні ресурси органів влади, забезпечується доступ до них, а також створюється система он-лайнових послуг.

 Узагальнивши усі визначення, на нашу думку, під "е-урядуванням" слід розуміти спосіб організації державної влади за допомогою систем локальних інформаційних мереж та сегментів глобальної інформаційної мережі, яка забезпечує функціонування певних органів в режимі реального часу та робить максимально простим і доступним щоденне спілкування особи з органами влади. На практиці це означає організацію діяльності органів влади, їх взаємодію з фізичними та юридичними особами шляхом максимального використання у їхній діяльності сучасних інформаційних-комунікаційних технологій. Тобто, е-урядування передбачає наступне: будь-яка особа через інформаційно-комунікаційні технології може звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування для отримання необхідної інформації, і головне – для отримання адміністративних послуг. Скажімо, особа, не відходячи від комп’ютера, може здійснити будь-яку транзакцію з органом влади (зареєструвати юридичну особу, земельну ділянку, посвідчити договір купівлі-продажу, оренди тощо), витрачаючи при цьому якнайменше часу, не стоячи в чергах, та інших ресурсів, а це, в свою чергу, сприяє економії бюджетних коштів на адміністрування.

 Схематично, перехід до е-урядування починається з того, що:

- органи влади починають використовувати Інтернет;

- потім вони надають повну динамічну інформацію з можливістю пошуку за базами даних і службою відповідей на посилання електронною поштою;

- наступним кроком є надання органами влади інтерактивних послуг, які дозволяють громадянам, зайшовши на відповідний офіційний веб-сайт, заповнити різноманітні форми, бланки, ставити запитання, призначати зустрічі, шукати роботу тощо;

- можливість отримання адміністративн послуг через Інтернет: отримання ліцензій, дозволів, подання податкових декларацій, сплата штрафів, звернення за соціальними пільгами тощо. Це, у свою чергу, вимагає підвищення безпеки інфраструктури “е-урядування”, що можна, як правило, досягти шляхом застосування електронних підписів і сертифікатів, а також смарт-карт.

 Така інформатизація приведе до корінного переосмислення ролі і структури органів влади. Громадяни опиняться “за кермом”, а послуги та інформація для населення будуть надаватися тоді, там і таким чином, як цього захочуть люди. Завдяки простій взаємодії з органами влади і доступу до публічної інформації, офіційних документів і рішень адміністративних органів, громадяни будуть краще поінформовані і з більшим бажанням братимуть участь у процесі вирішення державних справ. Отже, це забезпечить широку участь громадськості у процесі прийняття рішень.

 Наслідки впровадження е-урядування?

- відкритість та прозорість діяльності публічної адміністрації;

- економія часових та матеріальних ресурсів; підвищення якості надання адміністративних послуг.

- забезпечення доступу до публічної інформації за допомогою сучасних інформаційних технологій;

- звільнення службовців від рутинної роботи;

- деперсоніфікація взаємовідносин громадян, представників бізнесу у взаєминах з держ. чиновниками;

- створення єдиного “пункту контакту” громадян з державними структурами;

- можливість цілодобового отримання адміністративних послуг;

- підвищення рівня демократизації суспільства.

 Е-урядування здатне змінити саму природу влади, зробити її більш прозорою та підконтрольною громадськості. е-урядування створює умови для нормального розвитку бізнесу, покращення інвестиційного клімату, зростання економіки, а також забезпечує реальну участь громадян у політичних процесах.

 Модель е-урядування. На сьогодні у світі не існує якоїсь загальноприйнятої моделі е-урядування. Існує лише набір загальних вимог, виконання яких громадяни і бізнес-структури, надаючи послуги і використовуючи їх, очікують від органів влади. Усіх користувачів адміністративних послуг об’єднує спільне прагнення - отримати більш ефективні засоби доступу до інформації, до послуг, щоб зменшити вартість часових та матеріальних ресурсів, зробити взаємодію з органами влади більш простою, швидкою і комфортною.

 Е-урядування повинне бути спрямованим на вирішення основних актуальних політичних, економічних і соціальних завдань держави і забезпечувати: реалізацію права громадян на доступ до відкритої публічної інформації; доведення до громадськості об'єктивної і достовірної інформації про діяльність органів державної влади, що зміцнює довіру до держави та її політики; взаємодію і постійний діалог держави з громадянами й громадськими інститутами, а також необхідний рівень суспільного контролю за діяльністю органів влади; об'єднання інформаційних ресурсів і послуг органів влади з метою зміцнення загальнонаціонального інформаційного простору; удосконалення публічної адміністрації, оптимізацію структури держ. апарату, зниження фінансових і матеріальних витрат на його утримання, поетапне переведення частини адміністративних послуг, що мають вартісне вираження, у систему адміністративних е-послуг, що відповідає реальним потребам н-ня; ефективну підтримку економічної діяльності публічних суб'єктів, що займаються господарською діяльністю, дозволяючи їм ефективно інтегруватися в загальнонаціональний і світовий економічний простір; взаємодію і співпрацю з органами влади зарубіжних країн і міжнародних неурядових організацій.

 Е-урядування повинно вдосконалити взаємодію між органами влади, бізнесом та громадянами у таких основних сферах: економічний розвиток – сегмент “уряд – бізнесу” (G2B); ефективність роботи управлінського апарату – сегмент “уряд - уряду” (G2G); якість життя громадян – сегмент “уряд – громадянину” (G2C).

 Модель е-урядування відводить визначальну роль державі в особі її органів у вирішенні проблем і створенні реальних умов для впровадження е-урядування. Ініціатива може виходити від будь-кого, але майже нереально досягти успіху без політичної волі, без зацікавленості органів влади. Фактично їм надається можливість очолити перехід до нової інформаційної ери. Органи влади, насправді, мають унікальну можливість стати каталізаторами змін. Тому в умовах формування і розвитку інформаційного суспільства вони усвідомлюють необхідність впровадження е-урядування з метою:

 Надавати послуги для населення в інтегрованому вигляді через мережу Інтернет. Замість того, щоб відвідувати різні органи влади чи різні веб-сторінки для отримання певного офіційного рішення, громадяни і приватні компанії можуть здійснювати всі операції в одному місці, доступ до якого відкритий 24 години на добу і 7 днів на тиждень.

 Подолати інформаційну нерівність. Держава може створити нові технології більш доступними для менш забезпечених верств населення, а також організувати навчання користуватися комп’ютерами, особливо для молоді і літніх людей.

 Надати людям можливість навчатися протягом усього життя – застосування технологій дистанційного навчання (е-навчання).

 Перебудувати взаємовідносини з населенням. Заміть того, щоб надавати однакові послуги усьому населенню, органи влади можуть використовувати нові інформаційні технології, щоб враховувати індивідуальність людей і надавати їм персоналізовані послуги. Громадяни стають більш відповідальними за взаємовідносини з органам влади, і в них зростає довіра до державного сектору.

 Сприяти розвитку економіки. Підвищення прозорості, відкритості, ефективності діяльності публічної адміністрації, створення спрощених процедур у взаємовідносинах між органами влади і бізнес-структур забезпечить нові можливості для розвитку бізнесу в цілому.

 Розробляти розумні закони і розумну політику. Інформаційне суспільство ставить перед законодавцем багато нових проблем – ідентифікація громадян і посвідчення їхньої особи, конфіденційність, захист даних, питання юрисдикції у кіберпросторі, оподаткування електронної комерції (е-комерції) тощо. Держава повинна гнучко створювати нове законодавство, породжуючи довіру до всіх видів електронних операцій і зберігаючи рівновагу між необхідністю економічного розвитку і забезпечення конфіденційності інформації.

 Сприяти розвитку демократичного суспільства з максимальною участю громадян. Автоматизація діяльності органів влади, у кінцевому рахунку, може привести до виникнення «прямої демократії».

Отже, модель е-урядування включає в себе сукупність вимог, критеріїв, завдань тощо, які необхідно виконати для підвищення ефективності діяльності публічної адміністрації, вдосконалення взаємовідносин між адміністрацією та фізичними і юридичними особами.

 Принципи функціонування технологій е-урядування. Для того, щоб визначити принципи е-урядування, необхідно ідентифікувати особливості, характерні для зарубіжних держав, які успішно застосовують технології е-урядування у діяльності публічної адміністрації, а саме забезпечують надання електронних послуг. До таких особливостей відносяться:

1. Відкритість і широке охоплення. Органи влади є відкритими, оскільки електронні послуги є доступні всім громадянам у будь-який час. Інформаційне суспільство повинно охоплювати усіх, тому держава вживає заходів для уникнення такої ситуації, коли електронні послуги доступні тільки деяким особам, або ж тільки у визначених районах чи населених пунктах.

2. Орієнтація на потреби споживача. Органи влади здебільшого фокусуються на потребах громадян. Використовуючи системи управління взаєминами з громадянами (Citizen Relationship Management systems), органи влади можуть стежити за рухом інформації, наданої населенням, аналізувати її для надання якісних, персоніфікованих послуг.

3. Інтеграція послуг. Самі послуги органів влади становлять інтегровану систему. Наприклад, підключившись до офіційного веб-порталу, особа може легко подовжити права водія, і їй не потрібно для цього знати складну організаційну структуру автоінспекції.

4. Партнерство між державою і приватним сектором. Маючи на меті підвищити якість надання послуг, органи влади все частіше вступають у партнерські стосунки з приватним сектором, щоб, наприклад, швидко й ефективно впроваджувати такі проекти, як створення офіційних веб-порталів.

 Виходячи з вказаних особливостей, можна виділити наступні принципи е-урядування: зручність і оперативність отримання послуг (у будь-який момент: 24 години на добу, 7 днів на тиждень, 365 днів на рік); прозорість і відкритість; єдині технічні стандарти і взаємна сумісність (електронні додатки повинні відповідати принципам загальної архітектури систем ідентифікації, безпеки тощо); конфіденційність та інформаційна безпека; зорієнтованість на інтереси і потреби споживачів послуг.

 Ці всі принципи, без сумніву, повинні враховуватися при переході до е-урядування.

 Принципи Міжнародної організації Article 19 (Всесвітня кампанія за свободу слова) – Право громадськості знати: принципи законодавства про свободу інформації (Принципи АРТИКЛЯ 19), червень 1999, Лондон

 Принципи е-урядування поєднують у собі зокрема технологічні принципи, якими слід керуватися, створюючи інформаційну систему «е-уряд». Фахівці у цій галузі до таких принципів відносять:

Принцип системності передбачає встановлення між структурними елементами інформаційної системи зв’язків, які забезпечують цілісність функціонування публічної адміністрації.

Принцип розвитку (відкритості) враховує можливість поповнення і оновлення функцій та складу інформаційної системи «Електронний уряд» без порушення її функціонування.

Принцип сумісності означає, що при створенні системи мають бути реалізовані інформаційні інтерфейси, завдяки яким вона може взаємодіяти з іншими системами згідно з установленими правилами (наприклад, з аналогічними системами країн СНД та ЄС).

Принцип стандартизації забезпечує стандартизацію інформаційної системи та її складових для мінімізації всіх видів витрат, уніфікації прийомів, методів та інструкцій, якими керується користувач при роботі з системою.

Принцип ефективності означає раціональне співвідношення між витратами на створення інформаційної системи „Електронний уряд” і цільовими ефектами, досягнутими завдяки її функціонуванню, причому вони можуть мати не тільки грошову форму, а й форму економії часу, підвищення якості та зручності адміністративних послуг.

Принцип нових завдань забезпечує врахування при визначенні переліку завдань, які доцільно включити до інформаційної системи, основних технологічних операцій оброблення документів та завдань, що випливають з потреби забезпечення повноти, вчасності й оптимальності прийняття державних рішень, які раніше не виконувалися через обмежені можливості оброблення інформації. Принцип безпеки даних означає, що інформаційні ресурси мають бути надійно захищені і при їх безпосередній обробці та зберіганні в системі, і в момент обміну між комп’ютерами; потрібно виключити можливість несанкціонованого доступу до даних; всі операції в системі реєструються, будь-яке порушення системи безпеки виявляється.

Принцип єдиної інформаційної бази вимагає застосування єдиної системи класифікації та кодування одних і тих самих структурних одиниць державних інформаційних ресурсів.

Принцип продуктивності системи випливає із значної нерівномірності надходження потоків інформації, яку слід обробляти в певні проміжки часу, і жорстких вимог до термінів її оброблення.

Принцип пристосування  означає придатність інформаційної системи до модифікації та розширення.

 Отже, принципи е-урядування – це основні ідеї, начала та засади, відповідно до яких повинні впроваджуватися та функціонувати технології е-урядування у діяльності публічної адміністрації. Ці принципи повинні бути закладені в основу розроблення будь-яких механізмів забезпечення впровадження і розвитку е-урядування у нашій державі.

 Розглянувши модель та проаналізувавши принципи е-урядування, нескладно побачити і його реальні переваги. До таких відносяться:

1) прозорість та відкритість публічної адміністрації, прийняття прозорих рішень, завдяки чому громадяни мають можливість отримувати достовірну, точну та оперативну інформацію про діяльність органів влади, а відтак – брати участь у прийнятті ними відповідних рішень;

2) економія матеріальних і часових ресурсів;

3) оптимізація корпоративного управління (скорочувати витрати на здійснення будь-яких операцій, підвищувати якість роботи з клієнтом тощо);

4) підвищення якості надання адміністративних послуг;

5) підвищення ефективності публічної адміністрації завдяки ефективнішому витрачанню бюджетних коштів, скороченню витрат на утримання держ. апарату, якісному наданню адміністративних послуг;

6) зменшення корупції в органах влади;

7) забезпечення умов для розвитку електронної демократії, через яку фізичні і юридичні особи визначають, які саме послуги та яким чином їх надаватиме уряд, встановлюють відповідальність у рамках взаємодії, формують образ держави і суспільства - і е-урядування як окремого соціального інституту. Передумови для формування електронної демократії створює саме впровадження е-урядування, оскільки дає поштовх громадянам і компаніям для використання можливостей ІКТ на державному рівні.

Отже, е-урядування вигідне не лише громадянам, бізнес-структурам, але й самому урядові, державі, зокрема для підвищення ефективності організації діяльності та функціонування державних органів. Наприклад, у багатьох країнах засідання уряду відбуваються в он-лайновому режимі. Пропозиції, зауваження висловлюються в електронній формі, при чому одразу можливо прослідкувати долю таких зауважень. У такому ж режимі відбувається голосування при прийняті урядових рішень. Проекти урядових рішень також погоджуються та схвалюються в електронному режимі. Це безперечно впливає на ефективність роботи уряду, усуваючи зайву бюрократизацію.

 Позитивні приклади з світового досвіду запровадження технологій е-урядування, з впевненістю можемо констатувати їх практичні переваги:

1) для громадян – мати доступ до публічної інформації та одержувати адміністративні послуги через мережу; брати участь у творенні і реалізації державної політики;

2) для бізнесу - через мережу мати спрощений доступ до органів влади, співпрацювати з ними, що сприятиме економічному розвитку;

3) для органів влади - підвищити оперативність, ефективність своєї діяльності, якість надання адміністративних послуг; залучити всіх громадян до процесу прийняття державних рішень.

 

3. Завдання впровадження електронного урядування

 Ключовим елементом розвитку інформаційного суспільства, суспільства знань та становлення електронної демократії, де кожен міг би створювати і накопичувати інформацію та знання, мати до них вільний доступ, користуватися і обмінюватися ними, використовувати інформаційні технології для розширення можливостей кожного задля реалізації власного потенціалу, сприяючи суспільному і особистому розвиткові та підвищуючи якість життя та створюючи умови для відкритого і прозорого державного управління є  впровадження електронного урядування.

 Головною складовою електронного урядування є електронний уряд – єдина інфраструктура міжвідомчої автоматизованої інформаційної взаємодії органів державної влади та органів місцевого самоврядування між собою, з громадянами і суб’єктами господарювання.

 На сьогодні в Україні склались певні передумови для якісних змін у цій сфері, зокрема:

прийнято ряд основоположних нормативно-правових актів щодо впровадження електронного урядування;

забезпечено практично повне оснащення органів виконавчої влади обчислювальною технікою і базовим програмним забезпеченням;

здійснено заходи щодо створення телекомунікаційної інфраструктури забезпечення діяльності органів державної влади, у тому числі підключення до мережі Інтернет всіх центральних органів та переважної більшості їх територіальних підрозділів;

впроваджено значну кількість комплексних інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних систем, у тому числі систем відомчого електронного документообігу, автоматизації типової діяльності (кадровий та бухгалтерський облік, інші облікові функції) і систем підтримки прийняття управлінських рішень;

у значної кількості державних службовців сформовано базові навички застосування та використання інформаційних технологій.

Однак, отримані результати впровадження інформаційних технологій в органах державної влади мають обмежений і внутрішньовідомчий характер.

Значні витрати у цій сфері не забезпечили зовнішньої віддачі для суспільства і не підвищили внутрішню ефективність діяльності органів державної влади. Не підвищилася якість та швидкість прийняття рішень, не зменшилися терміни розгляду звернення громадян, опрацювання доручень і інформаційних запитів з інших органів. Практично не існує надання державних послуг, які б надавалися в дистанційному режимі, тобто без відвідування органу влади.

В цілому, єдиної інфраструктури міжвідомчої інформаційної взаємодії органів державної влади та органів місцевого самоврядування між собою, з громадянами і суб'єктами господарювання із застосування інформаційних технологій не створено, а Єдиний веб-портал органів виконавчої влади, який повинен бути ядром інтегрованої системи «Електронний Уряд», на сьогодні виконує лише презентаційну та інформаційну функцію.

Головною причиною такого стану справ є невизначеність нормативно-правових засад та організаційно-технічних рішень архітектури електронної інформаційної системи «Електронний Уряд», відсутність єдиного підходу щодо інструментів і механізмів організації та координації діяльності у цій сфері органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

«Електронний Уряд» – це механізм (інфраструктура) функціонування органів державної влади і органів влади місцевого самоврядування, що базується на широкому застосуванні інформаційних технологій з використанням взаємодії інформаційних ресурсів державних органів влади, і орієнтований на надання послуг громадянам і суб’єктам господарювання (це модель державного управління, яка заснована на використанні сучасних інформаційних та комунікаційних технологій з метою підвищення ефективності та прозорості влади, а також встановлення суспільного контролю над нею).

Діяльність «Електронного Уряду» спрямована на забезпечення прав фізичних і юридичних осіб на отримання достовірної та об’єктивної інформації про діяльність органів державної влади, надання цими органами інформаційних, адміністративних і інших послуг юридичним та фізичним особам за допомогою мережі Інтернет, поліпшення основних організаційно-правових засад інформаційної взаємодії державних органів, юридичних і фізичних осіб в межах цієї системи, підвищення якості адміністративних та управлінських процесів, а також забезпечення контролю за результативністю діяльності органів державної влади з одночасним забезпеченням належного рівня інформаційної безпеки.

У світовій практиці прийнято класифікувати відносини суб’єктів системи «Електронний Уряд» за трьома основними напрямами: «Уряд - Уряду» (G2G), «Уряд - Громадянам» (G2C) та «Уряд – Суб’єкт господарювання (бізнесу)» (G2B). Дана класифікація охоплює і узагальнює основні напрями взаємовідносин, в межах яких можуть існувати і менш значущі.

 

4. Міжнародні стандарти електронного врядування. Міжнародні критерії та методики готовності до електронного врядування.

 Говорячи про міжнародні стандарти е-урядування, хотілося б звернути увагу на ті міжнародні документи, які містять рекомендації, вимоги для держав-учасниць, що мають намір будувати чи розвивати у себе ефективне інформаційне суспільство.

 Якщо звернутися до досвіду зарубіжних держав, де технології е-урядування вже давно успішно функціонують, то там використання Інтернету органами публічної адміністрації розглядається як одна з можливостей підвищити ефективність державної влади в цілому. Саме тому до популярних в Інтернеті позначень "b" (business – бізнес) і "c" (citizens – громадяни) тепер додалося нове - "g" – “уряд”. Фактично, впровадження інформаційних технологій у публічну адміністрацію дозволить швидко оптимізувати публічне адміністрування: знизити витрати на утримання держави, прискорити взаємодію органів влади між собою, з юридичними та фізичними особами. Зарубіжний досвід також показує, що модель е-урядування природна і прийнятна для тих країн і культур, у яких держава сприймається як обслуговуюча, сервісна структура.

 Міжнародні стандарти е-урядування знаходять своє відображення у міжнародних актах з питань функціонування інформаційного суспільства, і є обов’язковими для виконання країнами-учасницями.

 До основних таких актів відносяться:

 Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи (2004) з питань е-урядування, прийнята 15.12.2004 Окінавська хартія глобального інформаційного суспільства, прийнята лідерами країн G8, 22.07.2000.

 Директива Європейського парламенту “Про систему електронних підписів, що застосовуються в межах Співтовариства”, прийнята 13.12.1999.

 Типовий закон ЮНІСІТРАЛ “Про електронні підписи”, прийнятий Комісією ООН 5.07.2001.

Декларація про європейську політику у галузі нових інформаційних технологій, прийнята Комітетом міністрів Ради Європі6.05.1999 р.

 Рекомендація Ради Європи (2004) з питань е-урядування спрямована на надання підтримки країнам-членам у творенні та реалізації стратегій е-урядування, що сприятиме ефективному використанню інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) у відносинах між органами публічної адміністрації, громадянами та бізнес-структурами, між самими органами влади, а також сприятиме демократизації публічної адміністрації та вдосконаленню надання адміністративних послуг.

У даному документі наведено наступні рекомендації щодо впровадження і розвитку е-урядування у відповідній державі:

1. Переглянути політику впровадження технологій е-урядування, законодавство і практику його застосування у цій сфері.

2. Залучати до співпраці відповідних іноземних та національних експертів з метою творення спільної стратегії щодо напрямів впровадження і розвитку е-урядування, дотримуючись принципів забезпечення здійснення прав людини, розвитку демократії і верховенства права, шляхом:

зміцнення демократичних інститутів на всіх рівнях, сприяння доступу до них, підвищення прозорості та підзвітності їхньої діяльності громадськості;

надання можливості усім брати участь у процесі прийняття рішень органами влади, а відтак – сприяння розвитку прямої демократії;

удосконалення діяльності публічної адміністрації і якості надання адміністративних послуг шляхом забезпечення їхньої доступності, прозорості, ефективності; зробити послуги зорієнтованими на особу, менш затратними, що сприятиме економічному і культурному розвитку суспільства

3. Розробити стратегію е-урядування, яка:

повністю відповідатиме принципам національної організації демократичного врядування;

сприятиме позитивному розвитку демократичних процесів;

розширить вибір доступу до комунікацій і здійснення операцій шляхом надання додаткового каналу доступу;

ґрунтуватиметься на недискримінаційному підході;

залучатиме осіб до здійснення стратегічного вибору і враховуватиме їх потреби і пріоритети;

забезпечить прозорість і стабільність;

забезпечить відповідний і скоординований підхід між різними ланками і рівнями урядування;

встановить межі співпраці між органами публічної адміністрації, приватним сектором та іншими організаціями громадянського суспільства;

забезпечить конфіденційність інформації та захист персональних даних;

міститиме оцінку можливих ризиків;

надасть можливість і вдосконалить доступ до ІКТ-інфраструктури і послуг, які є простими і швидкими у використанні;

гарантуватиме доступність, безпеку, цілісність і взаємодію;

забезпечить розвиток ІКТ політики, яка ґрунтуватиметься на відкритих стандартах, об’єктивності та оцінці можливостей, які пропонуються різними моделями програмного забезпечення, включаючи відкриті програмні продукти;

забезпечуватиме можливості для дистанційного навчання;

братиме до уваги відповідний зарубіжний досвід.

 У Декларації про європейську політику у галузі нових інформаційних технологій встановлено зобов’язання для держав-учасниць забезпечити доступ до нових інформаційних технологій шляхом:

сприяння максимально широкому доступу для всіх до новітніх інформаційних технологій і комунікаційних послуг, наприклад, шляхом створення широкої мережі пунктів доступу у громадських місцях;

надання можливості усім особам відігравати більш активну роль в житті суспільства на національному, регіональному і місцевому рівнях шляхом використання новітніх інформаційних технологій з метою: забезпечити безперешкодний доступ до інформації про місцеві, регіональні адміністративні та юридичні служби і прямі зв’язки з ними; забезпечити доступ до офіційних текстів місцевих, регіональних і національних законів і нормативних актів, міжнародних договорів і рішень національних і міжнародних судових органів;

сприяння вільному обміну інформацією, думками і ідеями з використанням новітніх інформаційних технологій;

сприяння розробленню і виробництву матеріалів культурного і освітнього призначення та їх широке розповсюдження;

сприяння ефективній міжнародній співпраці;

сприяння створенню рівних можливостей використання новітніх інформаційних технологій усіма європейськими державами.

 Важливе місце серед міжнародних актів у галузі інформаційних технологій посідає Окінавська хартія глобального інформаційного суспільства, у якій закріплено мету зміцнити відповідну політику і вдосконалити нормативно-правову базу, які б стимулювали конкуренцію і новаторство, забезпечити економічну і фінансову стабільність, які б сприяли співпраці у сфері оптимізації глобальних мереж, боротьби із зловживаннями, які підривають цілісність мережі, скоротити розрив у цифрових технологіях, інвестувати у людей і забезпечити глобальний доступ та участь у цьому процесі (пункт 4 Хартії). Для досягнення цих та інших цілей важливо будувати та здійснювати діяльність, застосовуючи наступні заходи (пункт 6 Хартії):

проведення економічних і структурних реформ з метою забезпечення відкритості, ефективності, конкуренції та використання нововведень, які доповнювалися б заходами з адаптації на ринку праці, розвитку людських ресурсів;

раціональне управління макроекономікою, яке б сприяло більш точному плануванню з боку бізнес-кіл і споживачів, та використання переваг новітніх інформаційних технологій;

розроблення інформаційних мереж, які б забезпечували швидкий, надійний, безпечний і економічний доступ за допомогою конкурентних ринкових умов і відповідних нововведень щодо мережних технологій, їх обслуговування і застосування;

розвиток людських ресурсів, здатних відповідати вимогам інформаційної доби, шляхом забезпечення постійного навчання та задоволення попиту на спеціалістів в галузі ІТ в багатьох секторах економіки;

активне використання ІТ у публічному секторі і сприяння наданню в режимі реального часу послуг, необхідних для підвищення рівня доступності влади для всіх громадян.

 Директива Європейського Союзу про електронні підписи містить два визначення електронного підпису – власне електронний підпис, і “розширений” електронний підпис. Під електронним підписом в Директиві розуміють “дані в електронній формі, які прикладені або логічно приєднані до інших електронних даних, і які використовуються як метод аутентифікації” (п. 1 ст. 2). Під розширеним електронним підписом слід розуміти електронний підпис, який відповідає наступним вимогам: а) він виключно відноситься до особи, яка підписалася; б) за його допомогою можна ідентифікувати особу, яка підписалася; с) він створений за допомогою засобів, які особа, що підписалася, може мати під своїм виключним контролем; d) він з’єднаний з даними, до яких він відноситься, таким чином, що є можливість виявити наступну модифікацію таких даних” (п. 2 ст. 2).

 Якщо ж проаналізувати досвід зарубіжних країн, які успішно застосовують технології е-урядування, то можна також виділити загальні засади їх функціонування:

сфокусованість на реальних потребах громадян і бізнесу;

використання сучасних методів і рішень;

оптимізація процедур взаємин держави, громадян і бізнесу, відпрацьовування механізмів “електронної демократії”;

висока якість послуг;

облік специфіки потреб різних соціальних груп населення,концентрація на найбільш важливих темах суспільства;

надання державних послуг через різні канали, включаючи цифрове телебачення, центри громадського доступу;

підтримка проектів центральних і місцевих органів влади, здійснення координації і творення стандартів, що дозволяють створювати вертикально і горизонтально інтегровані державні мережні ресурси;

ефективне вирішення питань захисту мереж та інформації;

реалізація механізмів, що забезпечують захист прав особистості;

оптимізація структури державного апарату і всієї системи державного управління, навчання державних службовців новим формам роботи;

удосконалення управлінської культури.

створення системи стимулів і мотивації;

визначення реальних і доступних для громадян інформаційних показників ефективності функціонування державного апарату і державних служб.

 Зарубіжний досвід впровадження технологій е-урядування

 Технології е-урядування уже давно використовуються і успішно функціонують у багатьох зарубіжних країнах (США, Сінгапур, Великобританія, Швеція, Данія, Норвегія, Коста-Ріка, Катар, Об’єднані Арабські Емірати, Латвія, Естонія, Чехія тощо). Так, Уряд США надає громадянам різноманітні послуги через Інтернет: видачу ліцензій, сплату податків тощо. В Англії реєстрація фірм потребує заповнення через мережу тільки однієї форми. Фінляндія та Сінгапур пропонують своїм громадянам послуги через мобільний зв’язок. Наприклад, Верховний суд Сінгапуру надсилає громадянам SMS, щоб нагадати дату засідання. Крім того, ті громадяни Сінгапуру, котрі авторизовані на сайті, можуть електронним способом подавати до суду позови у незначних справах. On-line податкова служба Ірландії дозволяє підприємствам отримувати інформацію про оподатковування, сплачувати податки, заповнивши відповідні електронні форми, а також отримувати податкові кредити. Сайт Земельної служби цієї ж держави надає компаніям інформацію про нерухомість і дає можливість здійснювати будь-які операції, пов'язані із землею і нерухомістю. Сайт Федерального агентства зайнятості Ірландії містить інформацію про ринок робочої сили для роботодавців і працівників, а сайт Реєстраційної палати дає можливість зареєструвати компанію будь-якої організаційно-правової форми, зареєструвати найменування компанії, внести зміни в статутні документи, оформити фінансові документи, легалізувати іноземні документи. В Естонії функціонує Інтернет-портал "Сьогодні вирішую я" (Tana otsustan mіna), за допомогою якого громадянин республіки може взяти участь в управлінні державою - висловити свою думку про поточні процеси у країні, запропонувати поправки до законопроектів тощо. Цей портал також дозволяє користувачу голосувати. Якщо ідея поправки чи іншої пропозиції містить раціональне зерно і підтримується іншими Інтернет-користувачами, естонський прем'єр-міністр відсилає цю пропозицію зі своєю резолюцією у відповідне міністерство. На сьогодні болгари, завдяки новій IT-системі, котра об'єднує паспортний департамент із міністерством внутрішніх справ, поліцією та системою кримінального судочинства, можуть одержати паспорт протягом 5-10 хвилин. Зазвичай же ця процедура займає як мінімум кілька тижнів. Це все забезпечується технологіями е-урядування.

 США. Аналіз загальної стратегії уряду США у сфері інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) дозволяє стверджувати, що уряд:

зацікавлений у забезпеченні зручностей для громадян у взаємовідносинах з державними органами;

бере на себе роль лідера в електронізації економіки, у тому числі в стимулюванні розвитку електронної комерції; реорганізовує свою роботу в межах національної ініціативи щодо зміцнення контролю за своєю діяльністю з боку громадян.

 У даний час федеральний уряд США приділяє особливу увагу: електронній торгівлі між державними організаціями та міністерствами, конкурсним електронним торгам на постачання товарів і надання послуг для: задоволення державних потреб;доступу населення до урядової інформації; використанню смарт-карт, в тому числі у федеральному уряді; вирішенню різноманітних завдань, зокрема публікація офіційних документів на урядових Web-сайтах, електронізація сплати податків, надання статистичної інформації про роботу державних органів населенню; застосуванню ІКТ в медицині і сфері охорони здоров’я.

 Доступність посадовців федерального уряду президента США для населення і країни забезпечується за допомогою системи Comlink, що розроблена в Масачусетському інституті технологій (МІТ). Ця система сприяє наданню послуг, дозволяє публікувати урядові документи і відкрита для доступу всім користувачам Інтернету. Матеріали брифінгів, тексти виступів, звіти, проекти законів, що надаються канцелярією Білого Дому розміщуються на сервері розповсюдження електронної інформації системи Comlink. За оцінками оглядачів, більше мільйона користувачів щоденно отримують документи, що їх цікавлять.

 Друга система – Open Meeting – була створена в рамках обговорення національної ініціативи підвищення підконтрольності уряду громадянам (ППУ). Вона дозволяє подавати пропозиції та одержувати відгуки на них в інтерактивному режимі електронною поштою. Однією з головних цілей створення цієї системи - спрощення процедури опитування та одержання пропозицій з різноманітних джерел. За наявними даними, системою Open Meeting скористалося понад 3 тисяч осіб, що надали близько 1200 пропозицій. Інформація для обговорення була структурована тематично і, таким чином, кожен учасник обговорення ініціативи ППУ міг вибрати ту чи іншу тему. Система передбачала виключно вільний обмін думками, без дебатів і прийняття кінцевих рішень.

 Ці системи сприяли підвищенню доступності державних органів для населення країни і забезпечили громадян більш ефективними засобами доступу до державних документів. Водночас, федеральні службовці отримали інформацію про настрої виборців9 .

 Державні послуги у США для населення надаються сьогодні багатьма шляхами: через торгові точки, банки і відділення зв'язку. Державні установи укладають з компаніями угоди з надання послуг. Так, наприклад, громадяни і приватні компанії отримали можливість оплачувати рахунки і сплачувати податки через свій місцевий банк. Мережу державних послуг, що діє у реальному світі, слід розвивати і у віртуальному вимірі. Особа, котра здійснює банківські операції через мережу Інтернет, повинна мати можливість оплачувати рахунки і сплачувати податки через свій банк.

 “Електронна Європа” – ініціатива Європейської Комісії, виконавчого органу Євросоюзу, спрямована на прискорення трансформації європейського промислового суспільства в інформаційне. Європейці зацікавлені в покращенні та полегшенні доступу громадян до інформації держорганів, що забезпечує більшу прозорість діяльності органів державної влади, а також гарантуватиме більшу ефективність прийнятих Євросоюзом рішень. Необхідно здійснити великий обсяг роботи, для того щоб забезпечити громадянам доступ до Web-сайтів урядів окремих держав і європейських інституцій, забезпечивши їм зручні засоби для пошуку необхідної інформації.

 Обмеження доступу до основних статистичних і економічних даних гальмує розвиток бізнесу загалом, а також приватного сектору вторинних послуг, що спрямовані на інформування суспільства зокрема. Тому необхідно полегшити одержання державної інформації, що в свою чергу стимулюватиме розвиток нових секторів послуг, які базуються на відкритих джерелах інформації.

 Впровадження електронного урядування у Великобританії ґрунтується на положеннях Білої книги модернізації уряду (Modernising Government White Paper) і оформлене у "Стратегічну концепцію обслуговування суспільства в інформаційну добу" ("E-citizen, e-business, e-government. A strategic framework for public service in the Information Age"). Основна мета концепції полягає в конкретизації процесу переходу до уряду Інформаційної Доби. У програму включені такі питання:

структура і перелік послуг, які необхідно запровадити для звичайних користувачів та неурядових організацій;

розширення спектру послуг, які надаються органами влади;

забезпечення максимального охоплення населення урядовими послугами;

покращення ефективності користування інформацією;

визначення конкретних заходів щодо реалізації всіх змін, необхідних для впровадження концепції.

 Досвід свідчить, що громадяни при взаємодії з урядом переслідують передусім власні інтереси і при цьому бажають, щоб наданий їм сервіс був високоякісним, а способи його надання - доступними і зручними. Населення, як правило, не цікавить організаційна структура уряду, які функції має та чи інша державна установа, як ці функції розподілені між ними та між центральними і місцевими органами влади. Тому необхідно сформувати стратегічний план партнерства державних структур різних рівнів щодо надання адміністративних послуг найбільш розумними і раціональними способами для споживачів, ґрунтуючись на реаліях навколишнього середовища та нових способах здійснення комерції.

 Урядова стратегія передбачає розвиток і використання всіх електронних видів надання послуг. Це означає, що послуги можуть надаватись через Інтернет, мобільний зв’язок, цифрове телебачення, спеціальні центри. Водночас, електронний сервіс не виключає можливості особистого контакту. Певну стурбованість викликає проблема задоволення специфічних та індивідуальних потреб людей, а тому і передбачається створення бізнес-порталів для малих та середніх підприємств та особистих домашніх веб-сторінок для окремих громадян.

 Цікаво розглянути чотири рівні “електронної” взаємодії, що виділяються у країнах західної демократії на прикладі Великобританії: державних установ з громадянами, громадян з бізнесом, державних установ з постачальниками та державних установ між собою. Ці рівні наведені у таблиці і позначені вже згаданими вище абревіатурами: G2C, C2B, G2B, G2G.

 Нові способи комерції змінюють взаємовідносини між громадянами та урядом. Оскільки доступ до інформації гарантується Законом про свободу інформації, всі урядові організації повинні відповідально ставитись до запитів споживачів. Водночас важливо гарантувати захист персональних даних та комерційної інформації. Особливе місце займає тут питання взаємодії уряду з громадянами, оскільки зменшення вартості зв’язку створює підґрунтя для зміни життєвих умов більшості населення. Для того, щоб послуги надані на базі сучасних технологій відповідали висунутим вимогам, необхідно:

забезпечити доступ до послуг саме там, де виникає найбільша потреба у них;

використовувати широкий спектр засобів взаємозв’язку, включаючи дзвінки від громадян та мережу Інтернет;

сегментувати ринок з врахуванням специфічних потреб різноманітних груп населення;

забезпечити зворотній зв'язок щодо змісту та якості наданих послуг;

організувати різносторонній аналіз інформації за різними моделями використання послуг;

залучити користувачів до процесу вдосконалення та модернізації послуг.

 Водночас, трансформація традиційних форм взаємодії уряду і громадян в цифровій формі не повинна породжувати соціальну нерівність. У зв’язку з цим уряд зобов’язаний сприяти зменшенню цифрового розшарування суспільства. Для цього ведеться цілеспрямована політика у сфері підвищення комп’ютерної грамотності, створення навчальних центрів і покращення умов для підвищення кваліфікації персоналу у сфері інформаційних технологій, у тому числі, через забезпечення доступу до національної освітньої мережі та мережевої бібліотеки Великобританії. Подолання цифрового бар’єру передбачає не лише підвищення комп’ютерної кваліфікації та забезпечення доступу до інформаційних ресурсів. Окремі громадяни не бажають, або ж не мають можливості стати безпосередніми користувачами нових технологій. Але дана стратегія враховує і цю категорію громадян. Прем’єр-міністр Великобританії вважає, що модернізований, ефективний уряд зобов’язаний підтримувати новітні досягнення та розробки в електронному бізнесі. Розглянуті вище стратегічні принципи спрямовані на реалізацію цих намірів шляхом реструктуризації комерційної діяльності уряду та впровадження нових технологій.

 Основні положення стратегії уряду Великобританії спрямовані на сприяння інноваціям у сфері надання послуг громадянам. Однак, єдина модель розвитку електронної комерції в органах влади поки що не створена. Окремі моделі розроблені лише для певних міністерств і агентств у відповідності до їх функцій та кола споживачів. Аналізуючи ці моделі, можна виділити у них такі основні елементи: забезпечення інновацій за рахунок надання нових видів послуг; одночасний розвиток номенклатури послуг і покращення обміну інформацією між громадянами; обмін між громадянами та організаціями досвідом ведення комерційної діяльності з державними органами.

 Можливість прямого доступу громадян до урядових документів передбачена в офіційному документі "Модернізація уряду", в якому йдеться про "забезпечення надання послуг населенню 24 години на добу, 7 днів у тиждень". У країні вже розроблено програма "Прямий доступ" (Dіrect Access), що дозволить усім державним установам надавати громадянам у зручний для них час електронний доступ до усіх форм документів. Кількість таких форм перевищує 100 тисяч.