Наукова стаття КРИВОРІЗЬКИЙ ЧАСОПРОСТІР У ДИЛОГІЇ Г.ГУСЕЙНОВА «ПРИНЦЕСИ РЕВОЛЮЦІЇ»

Міністерство освіти і науки України

КРИВОРІЗЬКИЙ ЧАСОПРОСТІР У ДИЛОГІЇ Г.ГУСЕЙНОВА «ПРИНЦЕСИ РЕВОЛЮЦІЇ»

Кривий Ріг – 2020

ЗМІСТ

ВСТУП                                                                                                               3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ                          5

Висновки до першого розділу                                                                        9

РОЗДІЛ 2.СПЕЦИФІКА КРИВОРІЗЬКОГО ЧАСОПРОСТОРУ У ДИЛОГІЇ Г.ГУСЕЙНОВА «ПРИНЦЕСИ РЕВОЛЮЦІЇ»                               10

Висновки до другого розділу                                                                       19

ВИСНОВКИ                                                                                                   20

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ                                           22

ВСТУП

Актуальність дослідження. Актуальність теми дослідження. У 2017 році у київському видавництві «Ярославів Вал» вийшла книга Г. Гусейнова «Принцеси революції». У ній криворізький письменник розповів про двох дивовижних жінок Галину Андріївну Кузьменко та Марину Григорівну Никифорову, а ще автор пов’язав долі цих жінок з містом Кривий Ріг. Сюжет повістей презентує долі двох жінок, які були значущими постатями у житті відомого політичного та військового діяча, командувача Революційної повстанської армії України Нестора Махна. Зображуючи буремні 1917–1920 рр. для України, письменник акцентував увагу на важливих краєвидах міста Кривий Ріг.

Процес вивчення літературознавцями дилогії Г. Гусейнова «Принцеси революції» щойно розпочався. Повісті, на нашу думку, можуть стати об’єктом вивчення їх літературознавцями з різних позицій і точок зору. А особливий інтерес складає художня інтерпретація краєвидів м. Кривий Ріг. Оскільки основу сюжету складає історія життя відомого Нестора Махна, тож вважаємо, що аналіз особливості художнього моделювання криворізького часопростору дасть можливість з ясувати значення та роль міста Кривий Ріг у період з 1917 по 1920 рр.

Мета роботи полягає у тому, щоб шляхом компонентного аналізу виявити авторські особливості відтворення краєвидів м. Кривий Ріг у дилогії Г. Гусейнова «Принцеси революції». Для досягнення вказаної мети необхідно виконати низку завдань:

•                 здійснити аналітичний огляд необхідної літератури за темою дослідження;
•                 з’ясувати способи відтворення краєвидів міста;
•                 окреслити специфічність часопростору міста Кривий Ріг повістей Г.Гусейнова «Принцеси революції»;
•                 узагальнити та синтезувати проміжні висновки у загальні.

Об’єкт дослідження – дилогія Г. Гусейнова «Принцеси революції».

Предметом дослідження є процес художнього моделювання художнього часопростору міста Кривий Ріг у дилогії Г. Гусейнова «Принцеси революції».

Теоретична база дослідження. Основою для наукового дослідження послугували праці таких учених: Н. Гогохія, Л. Демьскої-Будзуляк, С. Жигун, О.Кісь, О. Лабур, Л. Томчук, О. Шукай та ін.

Основні методи дослідження. Аналітичний огляд (вивчення основного теоретичного матеріалу), компонентний аналіз (для визначення специфіки моделювання художніх часопростору міста у повістях Г.Гусейнова), синтез (для узагальнення результатів компонентного аналізу).

Практична цінність наукового дослідження. Результатами роботи можуть скористатися вчителі для проведення уроків позакласного читання, під час написання краєзнавчих дослідницьких робіт, а також учителі шкіл для підготовки уроків рідного краю у процесі вивчення письменників Криворіжжя.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури, котрий нараховує  позиції.

РОЗДІЛ 1.

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ

З другої половини ХХ ст. в колі наукових зацікавлень літературознавців важливе місце посідає аналіз часово-просторових координат художнього твору; дослідження авторської оцінки та дій і думок персонажів у вимірах часу і простору, що сприяє глибшому розумінню художньої природи літературного твору.

Художній час літературного твору існує в двох іпостасях: художній час дійсності персонажів та дійсності реципієнта цього твору. Перший різновид художнього часу, в свою чергу, поділяється на сюжетний, фабульний, соціальнопобутовий, історичний, фантастичний, біографічний. Слід зазначити, що необхідно відрізняти сюжетний і фабульний художній час. Адже на відміну від фабульного, сюжетний художній час не дотримується чіткої хронології у викладі подій. В історичному розвитку суспільства виділяються декілька різновидів часу.

На початку розвитку цивілізації, на первинних етапах спостереження за природою з'являється розуміння часу як явища циклічного. Це уявлення у повній мірі знайшло своє відображення в творах усної народної творчості. У період родового ладу, на фоні появи міфів та легенд, різноманітних табу, обрядів і ритуалів з’являється специфічний міфологічний час. З появою авторської літератури, на тлі різноманітних інтерпретацій існуючих міфів і створення письменниками власних, міфологічний час перетворюється на міфопоетичний. Поява епічного часу обумовлена низкою легенд, бувальщин та авторських літературних текстів, у яких зображуються подвиги героя, його діяння відповідно до устремлінь суспільства, до якого він належить. У середньовічній культурі, разом із уявленням про першопричину усього сущого, з’являється так званий казуальний час. Його прояви маємо можливість спостерігати у релігійних текстах. На фоні релігійного уявлення про початок і неминучий кінець Всесвіту з’являється есхатологічний час, тісно пов’язаний із поняттям процесу ентропійного розвитку. Однак у східних релігіях, зокрема в індуїзмі, наявний так званий спіральний час. Він обумовлений поняттям про нескінченне переродження усього живого на землі. У сучасній науці існує багато теорій стосовно часу, але всі вони підтверджують тісний взаємозв’язок часу з простором. Адже час рухається у просторі, взаємообумовлений простором і не може існувати поза ним. Художній простір активно вивчався і вивчається в літературознавчій науці. Зокрема, такими вченими, як Дмитро Ліхачов, Юрій Лотман, Володимир Топоров, Гастон Башляр та ін. Важливий внесок у дослідження художнього простору зробив Володимир Пропп. У своїй науковій роботі “Історичні корені чарівної казки” вчений доводить, що жанр казки бере своє начало у народному обряді ініціації, коли молодого парубка виводили в “чужий простір” (за межі його села, в ліс), де, пройшовши жорсткі випробування, хлопчик перетворювався на чоловіка. Його зашивали у шкіру звіра – тотема роду, – що символізувало лоно матері або могилу [1, с. 132].

Таким чином, заміна простору у фольклорі являє собою процес переродження (смерті і нового народження) людини. За тією ж аналогією, сам процес народження і смерті людини пов’язаний з переходом із одного простору (лона матері, земного світу) в інший (земний світ, потойбічний світ). Художній простір за своєю сутністю має такі характеристики: відкритість, замкненість, просторість, доступність / недоступність до огляду, місткість, сенсорне сприйняття, відносність до місця розташування людини і т.д. У залежності від цих характеристик, простір може бути відкритим, закритим, зовнішнім (макрокосм) і внутрішнім (мікрокосм), “своїм” і “чужим”, прямим і кривим, великим і малим, локальним і глобальним, близьким і далеким тощо.

Художній простір літературного твору конкретизується та реалізується за допомогою предметів, що його наповнюють. Адже хужожній простір літературного тексту набуває свого семантичного й формального наповнення через предмети, що у ньому знаходяться; вони також визначають кордони художнього простору. Література протягом всієї своєї історії створює особливий часопростір – художній хронотоп, – який тісно пов’язаний із часовими та просторовими визначеннями об’єктивної дійсності, однак не тотожний з ними. Художній час може мати реальні координати (рік, місяць, число, століття), може бути невизначеним (якто у казці), або опиратися на майбутнє (у фантастичних творах). Так само художній простір літературного твору може вказувати на реальне або вигадане місце подій, чи то, взагалі, бути невизначеним. Він може розширитися до космосу, або звузитися до окремого міста, вулиці, кімнати тощо. М Бахтін надавав велике значення хронотопу в художній організації тексту, виділяє його сюжето- та формотворчі функції. Учений визначає й так звану “зображувальну” функцію хронотопу: «хронотоп как преимущественная материализация времени в пространстве является центром изобразительной конкретизации, воплощения для всего романа… Все абстрактные элементы романа тяготеют к хронотопу и через него наполняются плотью и кровью, приобщаются художественной образности” [1, с.358].

Хронотоп охоплює всі сторони художнього твору: впливає на жанрову специфіку тексту, композиційну структуру, висвітлення художнього образу в творі. Необхідно зазначити, що художній хронотоп, на відміну від часових і просторових визначень об’єктивної дійсності, має більш або менш суб’єктивний характер. Адже відчуття часу і простору залежить від вираження його автором, сприйняття читачем та від взаємозв’язку реального світу й світу художнього. Авторський хронотоп вирізняється найбільшою суб’єктивністю, адже створюючи художній текст автор наче “грає” із часом (він може зробити його повільним, швидким або зупинити, якщо цього вимагає творчий задум; зобразити події хронологічно або непослідовно тощо) та простором (розширити, звузити і т.д.). На думку Дмитра Ліхачова, час автора змінюється в залежності від того, приймає автор участь у подіях художнього твору або не приймає [21]. Час автора може протікати одночасно з подіями літературного тексту, випереджати їх або відставати від них. Так само автор може бути в одному й тому ж просторі з героями художнього твору, перебувати десь неподалік (наприклад, у іншому місті або на іншій вулиці) чи то, взагалі, знаходитись у іншій просторовій площині. Необхідно також розрізняти авторський хронотоп та хронотоп оповідача. Автор і оповідач знаходяться в різних площинах художнього тексту: автор одночасно знаходиться в об’єктивному часопросторі й відображається в хронотопі художнього твору, який від нього залежить; оповідач є частиною художнього задуму, тому він повністю підпорядковується авторському часопросторові та хронотопу літературного тексту. Топографічний хронотоп пов’язаний із впізнаванням конкретного місця та часу подій літературного твору. Він є також хронотопом сюжету, поділяючи художній текст на ряд часопросторових одиниць, що співпадають із сюжетними ходами. Однак, топографічний або географічний хронотоп не завжди є відображенням топосів реальної дійсності, тобто міст, вулиць, країн реально існуючих. У текстах художньої літератури часто наявні вигадані місця або ж конкретна назва замінюється неозначеним топонімом “місто N”. У реалістичному романі ХІХ століття наявний хронікально-побутовий хронотоп, відносно до концепції зв’язку формування людського характеру від навколишнього суспільного середовища. Письменники реалістичного напряму активно використовують добовий (описи цілодобового життя людини або групи людей), біографічний, історико-культурний хронотопи. У світовій літературі й культурі ХХ століття найпоширенішим стає використання міфопоетичного хронотопу. У міфопоетичному часопросторі художній час “згущається” та стає формою художнього простору, його “четвертим виміром”. Художній простір, в свою чергу, “втягується у рух часу”, розвертається в плині часу, стає його невід’ємною частиною. Нерозривність художнього хронотопу в міфологічній моделі світу обумовлена архаїчним уявленням про те, що значимість простору проявляється тільки в зв’язку зі співвіднесенням його з певним відрізком часу. На думку Володимира Топорова, міфопоетичний простір завжди “наповнений” і завжди речовий. Отже, міфопоетичний художній простір пов’язаний не тільки із художнім часом, а також із його речовим наповненням (боги, тварини, рослини сакральні об’єкти тощо) [21, с. 234].

Висновки до першого розділу

Таким чином, художній хронотоп являє собою взаємозв’язок часових та просторових координат літературного тексту. Художній час літературного твору функціонує у двох іпостасях: час подій і персонажів художнього твору та час дійсності реципієнта цього твору. Уявлення про час у світовій літературі та культурі змінювались у процесі історичного розвитку суспільства. Це спричинило появу таких різновидів художнього часу, як циклічний, міфологічний, казуальний, есхатологічний, спіральний, міфопоетичний та ін. Художній простір літературного твору реалізується в своєму взаємозв’язку з часом і має такі характеристики, як відкритість, замкненість, просторість, доступність / недоступність до огляду, місткість, сенсорне сприйняття. У залежності від цих характеристик, простір може бути відкритим, закритим, зовнішнім і внутрішнім, “своїм” і “чужим”, прямим і кривим, великим і малим, локальним і глобальним, близьким і далеким.

Часопростір художнього твору має суб’єктивну природу та реалізується в свідомості автора, персонажів та читача літературного тексту. Художній хронотоп охоплює всі ланки літературного твору: впливає на родово-жанрову специфіку тексту, втілення естетичних засад літературного напряму, композиційну структуру, висвітлення художнього образу в творі. За своїми функціями в літературному творі він поділяється на сюжетний, фабульний, топографічний, авторський, соціальноісторичний, побутовий, фантастичний, міфологічний, психологічний, метафізичний хронотопи.

РОЗДІЛ 2.

СПЕЦИФІКА КРИВОРІЗЬКОГО ЧАСОПРОСТОРУ У ДИЛОГІЇ Г.ГУСЕЙНОВА «ПРИНЦЕСИ РЕВОЛЮЦІЇ»

Події буремних 20-х років ХХ століття на території Криворіжжя усе більше уваги привертають істориків, краєзнавців, філологів. Адже знання з історії рідного краю стосується усіх тих, хто народився і живе в рідній місцевості. Сьогодні дуже важливо реанімувати усі важливі історичні факти, події, історичних постатей, котрі діяли на Криворіжжі у революційну добу. Тож дилогія художньо-документальних повістей Григорія Гусейнова «Принцеси революції», котра вийшла друком у 2017 році є цікавою та оригінальною спробою криворізького письменника художньо осмислити роль і місце видатних постатей громадянської війни 20-х років ХХ ст. в історії криворізького регіону. На сторінках указаної книги автор згадав та скрупульозно описав чимало цікавих історичних подій, котрі відбувалися не тільки на Криворіжжі, а й на прилеглих до нього районах. Такого типу інформація у тексті твору виконує низьку важливих функцій: пізнавальну, виховну, патріотичну, об’єднувальну та ін.

Простір дилогії становлять такі головні складові – локус міста Кривий Ріг, прилеглих до нього сіл, районів, а також локуси вулиць, будинків, доріг.

Унікальність художньо-документальної інтерпретації нині має особливе значення для перетворення повсякденних або історичних фактів у художні образи твору літератури. Тож рівень художньої інтерпретації тісно пов’язаний із досвідом письменника та його умінням передавати конкретні враження, факти, давати їм належну оцінку, а головне усьому цьому надати відповідної форми. Конкретні історичні події, факти, процеси вмонтовуються в культурний контекст, об’єднуючись навколо певного смислового центру, сутність якого визначається художнім пафосом твору. Специфічне, суто авторське, тлумачення усіх указаних фактів організовує пунктограму подій в одне цілісне явище.

Оскільки художньо-документальні повісті «Принцеси революції» українського письменника Кривого Рогу, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка Григорія Гусейнова ще тільки починають активно досліджуватися літературознавцями, то вважаємо, що наша розвідка є першою спробую аналітичного вивчення специфіки художньої інтерпретації важливих історичних фактів життя мешканців Криворіжжя у період громадянської війни, котра сприяє формуванню у читача завершеного образу історії рідного краю.

У першій повісті дилогії «Скрипаля чути віддаля» Г. Гусейнов, розповідаючи про дружину Нестора Махна Галину Кузьменко, здійснив цікавий історичний екскурс в 20-ті роки ХІХ ст., включивши туди факти, подій, котрі відбувалися безпосередньо на Криворіжжі.

Криворізькі землі, звичайно, у горнилі громадянської війни стали потужнім центром розгортання важливих історичних баталій, протистоянь, змагань тощо. Криворіжці не залишалися осторонь усього, що діялося в Україні в період з 1917 по 1921 рр. Письменник акцентував увагу на тому, що у зазначений період на Криворіжжі побували десятки армій різних військових угрупувань. Так, автор зазначає: «Степи довкола Єлисаветрграда, Олександрії, Знам’янки, Кривого Рогу знали Нестора Махна, Миколу Григор’єва, Костя Блакитного, Марусю Никифорову, Юрка Тютюнника, менш відомих – Клепача, Коцюра, Павловського, Горбенка, Іванова (Тишаніна), Масенка, Волинця, Ткаченка, Гниненка, Гнибіду, Черненка, Тарана, Ангела…» [7, с.110]. І цей список можна продовжувати й продовжувати. Усе це ще раз підтверджує те, що у 20-х роках ХХ ст. відбувалася низка важливих подій не тільки для Криворіжжя, а й для України в цілому.

Цікавим є той факт, що у жовтні 1919 року до складу держави Нестора Махна входило й Криворіжжя. Письменник згадує місто Кривий Ріг, котре на той час було волосним або ж повітовим містечком, тобто це місто було середнього рівня і такий адміністративно-територіальний поділ існував на українських землях до 1923 року. Проте незважаючи на свій адміністративно-територіальний статус указане місто було потужним центром розгортання важливих історичних подій, приїздів визначних історичних постатей: від командирів до отаманів.

Саме у розпал громадянської війни місто Кривий Ріг стало, на думку письменника, дуже привабливим і для легендарного анархіста Нестора Махна. Для переконливості зазначеної інформації Г. Гусейнов наводить низку документальних свідчень мешканців Кривого Рогу тих часів: «В містечку над Інгульцем та Саксаганню Нестор Махно зупинявся щонайменше тричі (жителька рудника Колачевського Степанида Ліфенко згадувала, що бував він на їхній колонці двічі). В старому місті на Поштовій вулиці звертався до жителів з пам’ятного балкончика (знесли будинок у середині 1990-х років), мешкав у готелі біля базару (одноповерхова непоказна споруда згодом називалася «Будинком колгоспника», в незалежній Україні на всяк випадок і вона була приречена на знищення: а раптом комусь заманеться відкрити в ній музей визвольних змагань…)» [7, с.112]. Як бачимо, перебування легендарного Нестора Махна на Криворіжжі мало не епізодичний характер, а системний. Його виступи свідчать про те, що він відводив місту важливу роль не тільки у формуванні своєї армії, а й у функціонуванні Гуляйпільскої республіки.

Г. Гусейнов оперує такими документальними фактами свідків, котрі у читача, а особливо мешканця міста Кривий Ріг викликають не тільки інтерес до вказаних місць, а й відчуття піднесення та гордості за рідне місто. 

Отже, подаючи цікаві історичні факти, автор доповнює їх власними коментарями краєзнавчого характеру, що особливо сприяє осмисленню й цілісному сприйняттю указаної інформації сучасним читачем. Завдяки таким коментарям документальна інформація виконує одну із важливих функцій у тексті художнього твору – пізнавальну.

Те, що Криворіжжя стало потужнім плацдармом спротиву більшовицькій владі свідчить чимало історичних фактів у повісті «Скрипаля чути віддаля». Так, у травні 1920 р., наприклад, один із місцевих отаманів Григорій Гниненко разом із Костем Блакитним очолили у Кривому Розі справжній бунт проти більшовицької влади. З симпатією письменник розповідає про вказану акцію, зазначаючи основні місця локації подій – вулиця Глинки (в районі старого військкомату) та на Поштовій (стара частина міста Кривий Ріг). Тут привертає увагу те, що автор не вдається до детального пояснення, де саме знаходився старий військкомат, що ще раз вказує на те, що письменник якоюсь мірою орієнтувався і розраховував на криворізького читача.

Г. Гусейнов повідомляє про масштабну акцію, котра проходила на теренах міста Кривий Ріг: «Протягом трьох днів у містечку відбувалося формування Степової дивізії» [7, с.112]. Термін «три дні» свідчить про те, що 

мешканці міста Кривий Ріг активно вступали у лави анархічної Степової дивізії, виявляючи таким чином свою прихильність цій військово-політичній силі.

Натомість до більшовицької влади ставлення було зовсім протилежним. Так, документальні факти, котрі наводить письменник у дилогії «Принцеси революції» свідчать про те, що криворіжці категорично не приймали порядки нової більшовицької влади у своєму місті.

Г. Гусейнов відзначив особливу роль у боротьбі проти більшовизму на Криворіжжі підпільниці Віри Бабенко, яка була родом із села Веселі Терни Криворізького повіту. Розповідаючи про цю дівчину, письменник акцентує увагу на тому, що вчителі та учні гімназії у Веселих Тернах також чинили значний опір більшовицькій владі й навіть утворили першу залогу бронепотяга «Україна» [7, с.114]. На території Кривого Рогу у цей час діяла потужна повстанська організація. Можна тільки уявити настільки непримиренним було бажання молоді не коритися новим порядкам більшовиків. Особливо активною тут була молодь.

Окрім Віри Бабенко, Г. Гусейнов згадує ще одного мешканця Веселих Тернів з характеристичним прізвиськом Гнибіда (Андрій Чорновус), який командував другим кінним полком у Степовій девізії. Саме він очолив повстання у Кривому Розі, котре відбулося проти більшовиків 12 травня 1921 року. Розповідаючи про Гнибіду, автор детально презентує портретну характеристику отамана аби читач міг добре усвідомити настільки величним та унікальним був цей борець: «Про нього згадували як про людину видатної статури з чорними, ніби терен, очима. Носив темно-синій військовий стрій, з правого боку – маузер, на грудях – бінокль, а з обличчя не сходила приязна усмішка» [7, с.114]. У цій портретній характеристиці відчувається також авторська симпатія до героя. І як тільки радянська влада не намагалася дискредитувати Гнибіду, використовуючи для цього повітову криворізьку газету, проте утворені ним загони продовжували активно діяти. Це свідчіть про відданість криворіжців ідеї.

Згадує автор й той факт, як на вулиці Глинки 33 під час повстання проти більшовиків Кость Пестушко вистрелив у радянського воєнкома. А потім повстанці захопили контору ЧК. Епіцентром повстання став міський базар, куди зійшлися криворіжці різних соціальних прошарків. Повстанці роззброїли усіх службовців.

Чимало серед повстанців було залізничників із Довгинцевської та Рокуватої станцій. Окрім цього, проти більшовицької влади виступили шахтарі рудників, селяни. Загін повстанців із Кривого Рогу вирушив у бік Єлисаветграда. Про масштаби повстання свідчить такий маршрут: «Надвечір добралися Гейківки. Переночували, вирушили далі. Потім була Варварівка. Жителі містечка висипали назустріч визволителям. До загону, почувши новину, стікалися селяни з багатьох сіл і хуторів» [7, с.117]. Інформація про сміливих криворіжців стрімко розповсюджувалася за межами Криворізького повіту. Лави повстанців поставо збільшувалися. Повстанців більшовики не могли спинити. Усе це вказує на сміливість, політичну активність криворіжців, які не корилися більшовицькій системі. Криворіжці дуже гостро реагували на безчинства нової влади. Особливо їх обурював продподаток, котрий платити по суті було нічим.

Окрім повстанських загонів, криворізька місцевість стала плацдармом для переміщення великої кількості військ більшовиків, зокрема 9-ї дивізії. Наміри дивізії були спрямовані на знищення повстанських загонів. Письменник максимально відтворив процес руху повстанського загону на чолі з отаманам Івановим, котрий біля Веселих Тернів об’єднався з Марусею Никифоровою. Автор переповідаючи про всі подвиги повстанських загонів отамана Іванова, відтворює події у динаміці: «А тим часом Іванов провів «ревізію» німецької колонії біля станції Довгинцеве: захопив вісім коней, заарештував десять червоноармійців; утекти вдалося лише одному. 24 вересня біля села Шестірня знову відбувся бій. Наприкінці вересня отаман був у Веселих Тернах» [7, с.124]. Таке скрупульозне відтворення діяльності повстанців свідчить про бажання письменника не тільки реанімувати хронологію важливих подій, що відбувалися на Криворіжжі, а й презентувати силу духу, безмежне бажання криворіжців захистити свої землі від нових порядків більшовицької влади.

З іронією згадує автор прізвище Степана Тинока: «…колишнього гірника з двома класами освіти, але з “революційною свідомістю”» [7, с.129], котрий був першим криворізьким окружним прокурором. У цій характеристиці відчувається іронічне ставлення письменника до вказаної особи. А у 1944 році ця людина, ім’я якої носила одна із криворізьких вулиць, нещадно вбивав українських націоналістів на Буковині. Такого типу інформація сприяє цілісному формуванню уявлень читачів про сутність більшовицької влади взагалі.

Тож у першій повісті «Скрипаля чути віддаля» дилогії «Принцеси революції» Г. Гусейнов реконструював низку важливих подій періоду 20-х років ХХ століття на Криворіжжі, акцентуючи увагу на політичних уподобаннях мешканців указаного регіону, презентував масштаби протистояння новій радянській владі, реанімував прізвища історичних постатей, котрі були непримиренними у боротьбі проти більшовизму. Він чи не вперше в українській літературі представив Криворіжжя 20-х років ХХ століття, як місцевість, де люди не мирилися із безчинствами та беззаконням більшовиків. Натомість сміливо підтримували ідеї вільної Степової республіки.

У другій повісті «Вільна птаха степів» Г. Гусейнов продовжив апелювати до сутності важливих історичних подій, котрі були тісно пов’язані з містом Кривий Ріг та прилеглими до нього сел.

Так, він наводить цікаву інформацію про листування криворізьких журналістів в 50-х рр. ХХ ст. з дружиною анархіста Анатолія Желєзнякова. Його дружина Олена Вінда саме криворіжцям вислала опублікований щоденник свого легендарного чоловіка. Автор відзначив, що ідеї анархізму були дуже близькі особливо селянам із Веселих Тернів, котрі вступили у лави армії Миколи Григор’єва і воювали за вільну Україну: «В грудях кожного з них теж гучно билося серце генетичного анархіста. Вони піднялися з насиджених місць, відірвалися від землі та родин…» [7, с.301-301]. У цьому роздумі відчувається симпатія письменника до мешканців Веселих Тернів. Селяни з Веселих Тернів були в команді панцерника №33 «Чорноморець». Ті, хто служили на панцернику були однозначно сміливі люди. Письменник із сумом констатує: «…поступово в 1920-1930-і колишніх бійців панцерника репресували. Служба на панцернику виявилася випробування не для слабких духом» [7, с.303].

На Криворіжжі декілька разів встигла побувати легендарна жінка 20-х років ХХ століття, відома терористка, анархістка Маруся Никифорова. Ця жінка побувала у гірничому місті в березні 1918 році, зі своїм загоном, котрий відступав від Катеринослава, котрий на той час анархісти прагнули перетворити на центр тероризму: «Ар’єргард повинен був підірвати вокзал на Карнаватці (Кривий Ріг), але на шляху виявилася цистерна зі спиртом» [7, с.303]. Щодо зазначеного факту, то письменник висловлює припущення, що цю історію могли вигадати «витівники-комісари», а тому довести її достовірність «…не вдасться, однак старий вокзал уцілів, а багатьох анархістів комісари перестріляли» [7, с.303].

Автор робить припущення про те, що панцерник Марусі Никифорової курсував саме криворізькими станціями. Анархістка воювала одночасно проти білих, червоних. Саме вона в складі червоної армії встановила радянську владу в трьох великих містах Придніпров’я, – повідомляє Г.Гусейнов.

Із повісті «Вільна птаха степів» читач дізнається про те, що Довгинцевська залізнична станція стала місцем курсування відомого в часи громадянської війни панцерника під командуванням анархіста Андрія Полупанова. Мета курсування цього залізничного транспорту була не зовсім шляхетною – відібрати на користь радянській владі на станціях контрибуцію. Тож можна тільки уявити, яке стратегічне значення мали важливі залізничні вузли Кривого Рогу для різноманітних військових угрупувань у 20-х роках ХХ століття.

Г. Гусейнов дбайливо розповів про роль низки міст України у долі легендарної Марусі Никифорової. З особливою увагою й гордістю він розповів про Криворіжжя, котре також було вписане у сторінку життя цієї жінки. Дбайливо й скрупульозно Г.Гусейнов відібрав цікаві історичні факти, котрі пов’язані із діяльністю анархістів на Криворіжжі.

Інформаційні описи у повісті, котрі повідомляють про важливі історичні події на криворізьких землях у 20-х роках ХХ століття передають особливе захоплення автора історичною значущістю міста, в якому він живе.

Не менш цікавою у повісті є інформація про діяльність масонів у Кривому Розі. Письменник наводить цінні факти щодо впливу масонів на життя гірничого міста в цілому: «Гірничопромисловець Галковський елементи масонських символів активно включав в архітектуру будівель, що частково вціліли» [7,с.313]. Мета масонів щодо «об’єднання в один всесвітній союз для досягнення царства загальної справедливості й навіть земного раю» [7, с. 311] вочевидь імпонувала криворіжцям.

Для переконливості інформації, автор наводить цікаві спогади мешканців сіл прилеглих до Кривого Рогу, котрі згадували відому ультра анархістку Марусю Никифорову. Усі ці спогади реанімують образ легендарної отаманші, який залишився у пам’яті мешканців, наприклад, села Недайвода. Маруся здалася їм з одного боку божевільною, а з іншого – міфічною. Її загін декілька місяців стояв у селі Недайвода. Мешканці села запам’ятали, що ця жінка в’їхала у село на тачанці у військовому вбрані з маузером. Звичайно, для тодішньої сільської громади образ «нової жінки» був не зрозумілим. Та і як мешканці села по-іншому могли сприйняти «нову жінку» революції, котра у військовому вбрані виглядала мужньо й впевнено. Адже вона була позбавлена будь-якої сентиментальності, була рішуча й цілеспрямована. Проте, селяни запам’ятали її ще й тому, що вона «…мала неймовірне вміння захоплювати слухачів» [7, с.305]. А ще, на думку Г. Гусейнова, Маруся Никифорова запам’яталася селянам своїм «незалежним і незборимим духом» [7, с.378].

Отже, незважаючи на те, що дилогія Г. Гусейнова «Принцеси революції» наснажена різноманітними подіями, проте автор помітно акцентував увагу на розгортанні важливих історичних подій 20-х років ХХ століття саме на території Криворіжжя. Чим помітно підніс значущість міста у роки громадянської війни.

Усе це сприяє цілісному сприйняттю регіональної історії. Криворіжжя та залізничні станції міста у дилогії «Принцеси революції» стали важливими місцями багатьох визначальних історичних подій 20-х років ХХ століття. Із захопленням автор описує діяльність багатьох українських отаманів на території Криворіжжя, із гордістю за мешканців Веселих Тернів він розповідає про повстанські загони, котрі чинили опір більшовицькій владі. Іронія, сарказм та зневага автора помітно відчуваються тоді, коли мова йде про окремих більшовицьких ватажків, кумирів та й про їхню діяльність на Криворіжжі взагалі. Письменник, переповідаючи історичні факти, постійно апелює до документальних спогадів свідків тих подій, чим надає оповіді достовірності та переконливості.

На сторінках дилогії «Принцеси революції» згадується чимало визначних місць для міста Кривий Ріг (Поштова вулиця), котрі й відомі там і до нині. Проте є вказівки на такі місця, які, на жаль, уже не збереглися (готель біля базару у Центрально-міському районі). Такого типу інформація має цінний краєзнавчий потенціал, виконує пізнавальну функцію. Авторська симпатія у дилогії «Принцеси революції» відчувається й у тому, як письменник описує протести криворіжців та боротьбу селян Веселих Тернів проти більшовицької влади. Такі та подібні описи історичних фактів, їх оцінка демонструють особливе захоплення та неабияку обізнаність письменника історією краю, в якому він мешкає декілька десятиліть.

Висновки до другого розділу

Отже, компонентний аналіз дилогії Г.Гусейнова «Принцеси революції» показав, що незважаючи на те, що текст твору наснажена різноманітними подіями, проте автор помітно акцентував увагу на розгортанні важливих історичних подій 20-х років ХХ століття саме на території Криворіжжя. Чим помітно підніс значущість міста у роки громадянської війни.

Письменник акцентував увагу на залізничній станції м. Кривий Ріг, із захопленням автор описав діяльність багатьох українських отаманів на території Криворіжжя, із гордістю за мешканців Веселих Тернів він розповів про повстанські загони, котрі чинили опір більшовицькій владі.

Іронія, сарказм та зневага автора помітно відчуваються тоді, коли мова йде про окремих більшовицьких ватажків, кумирів та й про їхню діяльність на Криворіжжі взагалі. Письменник, переповідаючи історичні факти, постійно апелює до документальних спогадів свідків тих подій, чим надає оповіді достовірності та переконливості.

Цінність дилогії Г.Гусейнова полягає в тому, що в ній автор вказує на ті місця м. Кривий Ріг, котрі, на жаль, уже не збереглися (готель біля базару у Центрально-міському районі). На нашу думку, такого типу інформація має цінний краєзнавчий потенціал, виконує пізнавальну функцію. Авторська симпатія до міста у дилогії «Принцеси революції» відчувається й у тому, як письменник описує протести криворіжців та боротьбу селян Веселих Тернів проти більшовицької влади.

Отже, такі та подібні описи історичних фактів, їх оцінка демонструють особливе захоплення та неабияку обізнаність письменника історією краю, в якому він мешкає декілька десятиліть.

Помічено, що інформаційні описи у повісті, котрі повідомляють про важливі історичні події на криворізьких землях у 20-х роках ХХ століття передають особливе захоплення автора історичною значущістю міста, в якому він живе.

ВИСНОВКИ

Таким чином, аналітичний огляд необхідної літератури дав можливість з’ясувати, що художній хронотоп являє собою взаємозв’язок часових та просторових координат літературного тексту.

Художній час літературного твору функціонує у двох іпостасях: час подій і персонажів художнього твору та час дійсності реципієнта цього твору. Художній простір літературного твору реалізується в своєму взаємозв’язку з часом і має такі характеристики, як відкритість, замкненість, просторість, доступність / недоступність до огляду, місткість, сенсорне сприйняття. У залежності від цих характеристик, простір може бути відкритим, закритим, зовнішнім і внутрішнім, “своїм” і “чужим”, прямим і кривим, великим і малим, локальним і глобальним, близьким і далеким.

Часопростір художнього твору має суб’єктивну природу та реалізується в свідомості автора, персонажів та читача літературного тексту. Художній хронотоп охоплює всі ланки літературного твору: впливає на родово-жанрову специфіку тексту, втілення естетичних засад літературного напряму, композиційну структуру, висвітлення художнього образу в творі. За своїми функціями в літературному творі він поділяється на сюжетний, фабульний, топографічний, авторський, соціальноісторичний, побутовий, фантастичний, міфологічний, психологічний, метафізичний хронотопи.

Отже, компонентний аналіз дилогії Г.Гусейнова «Принцеси революції» показав, що художній простір твору є відкритим та доступним. Письменник акцентував увагу на важливих локальних просторових точках м. Кривий Ріг – це залізничний вокзал, готелі, а також територіальні локації такі, як Веселі Терни.

Г.Гусейнов, переповідаючи історичні факти, постійно апелює до документальних спогадів свідків тих подій, чим надає оповіді достовірності та переконливості.

Цінність дилогії Г.Гусейнова полягає в тому, що в ній автор вказує на ті місця м. Кривий Ріг, котрі, на жаль, уже не збереглися (готель біля базару у Центрально-міському районі). На нашу думку, такого типу інформація має цінний краєзнавчий потенціал, виконує пізнавальну функцію. Авторська симпатія до міста у дилогії «Принцеси революції» відчувається й у тому, як письменник описує протести криворіжців та боротьбу селян Веселих Тернів проти більшовицької влади.

Отже, такі та подібні описи історичних фактів, їх оцінка демонструють особливе захоплення та неабияку обізнаність письменника історією краю, в якому він мешкає декілька десятиліть.

Помічено, що інформаційні описи у повісті, котрі повідомляють про важливі історичні події на криворізьких землях у 20-х роках ХХ століття передають особливе захоплення автора історичною значущістю міста, в якому він живе.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.               Бахтин М. М. Формы времени и хронотопа в романе. Очерки по исторической поэтике / М. М. Бахтин // Вопросы литературы и эстетики. – М. : Худож. лит., 1975. – С. 234–407.
2.               Вороніна М. Жіноче питання в Донбасі та феномен Паші Ангеліної (20–30-ті рр. ХХ ст.). / М. Вороніна // Збірник наукових праць. – Серія : «Історія та географія» / Харківський національний університет імені Г. С. Сковороди. Вип. 33. – Харків, 2008. – С. 147– 153
3.               Галич А. Поліфонічність портрета Марусі в однойменному романі В. Шкляра / А. Галич // Літературний процес: методологія, імена, тенденції : збірник наукових праць (філологічні науки). – № 6. – 2015. – С. 102–105.
4.               Гентош Л., Кісь О. Гендерний підхід : історія, культура і суспільство / Л. Гентош, О. Кісь. – Львів : ВНТЛ-Класика, 2003. – 250 с.
5.               Гогохія Н. Жінка у радянському соціокультурному просторі 1930-х рр.: гендерний аспект урбанізації / Н. Гогохія // Донецький вісник Наукового товариства ім. Шевченка. – 2004. – N 5. – С. 378–379.
6.               Грушева Т., Рябчевська А., Сєдєнкова А. Соціальний статус жінки в радянській Україні у 20–30-ті рр. ХХ ст. / Т. Грушева, А. Рябчевс ька, А.Сєдєнкова // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. – 2017. – Вип.47. – С. 119–123.
7.               Гусейнов Г. Принцеси революції: повісті / Г. Гусейнов. – Київ: Ярославів Вал, 2017. – 392 с.
8.               Гусейнов Г. Піщаний Брід і його околиці: Григір Тютюнник. Нестор Махно і Галина Кузьменко. Микола Григор’єв: [документальні повісті] / Г. Гусейнов. – Дніпропетровськ : АРТ-ПРЕС, 2007. – 492 с.
9.               Демська-Будзуляк Л. Гендерна інтерпретація жіночих та чоловічих образів в українській літературі кінця ХІХ століття – початку ХХ (новелістика, драматургія) / Л. Демська-Будзуляк. – Режим доступу: http:www.academia.edu
10.          Должанська Ю. Жінка революції в новелах М. Хвильового «Кіт у чоботях» та «Синій листопад» / Ю. Должанська. - Режим доступу: http:www.
11.          Жигун С. Відтворення жіночого досвіду у літературі 1920-х років(на матеріалі лірики Н. Забіли)/ С. Жигун // Синопсис: текст, контекст, медіа. – 2018. – №1 (21). – С. 40–46.
12.          Кісь О. Жіноча історія як напрямок досліджень: становлення феміністської методології / О. Кісь. – Режим доступу: http: history.org.ua/JournALL/journal/2012/2/11.pdf.
13.          Ковальчук Н. Жіночий “варіант” інтимного діалогу в художній інтерпретації В. Чередниченко / Н. Ковальчук. – Режим доступу: http: litzbirnyk.com.ua/wp-content/uploads
14.          Котляр Ю. Дружини Нестора Махна / Ю. Котляр // Наукові праці. – Т.48. – Випуск: історичні науки. – 2005. – С. 26–30.
15.          Кушніренко І.К., Жилінський В.І. Нестор Махно і повстанці: монографія / І. Кушніренко, В. Жилінський. – Запоріжжя: Дніпровський металург, 2009. – 356 с.
16.          Лабур О. «Нова жінка»: унормовані образи жінки-суспільниці і жінки-трудівниці в радянській літературі України 1920–1930-х років / О. Лабур // Краєзнавство. – 2010. – № 3. – С. 205–213.
17.          Лабур О. Femina soveticа in publico: три документа про конфліктні практикисуспільної активності жінок в Україні 1920–1930 рр. / О. Лабур // Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Українознавчий альманах. – Випуск 6. – С. 114-118.
18.          Лісова М. Мета уроків літератури рідного краю – поєднати образне мислення з логічним / М. Лісова // Сільська школа. – № 20-21. – 2001. – С.3.
19.          Література рідного краю : навчально-методичний посібник; уклад. Н. Марченко, П. Розвоэчикта ін. – Біла Церква, 1997. – 44с.
20.          Література рідного краю: посібник-хрестоматія ; за ред. О. Кухар-Онишка, Л.Старовойт, А.Ситченка. – Миколаїв : МДПУ, 1993. – 183 с.
21.          Лихачев Д. С. Поэтика древнерусской литературы / Д. С. Лихачев. – Л. : Худож. лит. Ленинградское отделение, 1987. – 624 с.
22.          Лисенко А. Методика використання літературного краєзнавства в системі підвищення кваліфікації вчителів-словесників : автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук зі спеціальності 13.00.02 – теорія і методика навчання (українська література) / А. Лисенко. – Київ, 2002. – 22 с.
23.          Лотман Ю. М. Структура художественного текста / Ю. М. Лотман // Об искусстве. – СПб. : “Искусство – СПБ”, 1998. – С. 14–285
24.          Любарський Р. Нові герої Григорія Гусейнова. – Режим доступу: http: n-slovo.com.ua/2017/06/22/
25.          Пономаренко В. Особливості творення образу героїні народної антибільшовицької боротьби у романі «Маруся» Василя Шкляра / В. Пономаренко // Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. – Серія: Філологія. – №21. – том 1. – С. 57-60.
26.          Ромас Л. Специфіка викладання літератури рідного краю в школі: навчальна програма / Л. Ромас. – Дніпро, 2017. – 7 с.
27.          Савченко В. Нестор Махно / В. Савченко. – Харків : Фоліо, 2009. – 123 с.
28.          Самбук Р. Махно: [роман] / Р. Самбук. – К. : Український Центр духовної культури, 1997. – 412 с.
29.          Савельев В. Анархист (Батько Махно): [киноповесть] / В. Савельев. – К. : ТПО «Фест-Земля», 1998. – 228 с.
30.          Серьогін С. Третій шлях: Історико-документальне видання, присвячене 110-й річниці з дня народження Нестора Махна / С.Серьогін. – Гуляйполе : Гуляйпільська друкарня, 1998. – 215 с.
31.          Хом’як Т. «Будемо держати Україну» (образ отамана Марусі в однойменному романі В. Шкляра) / Т. Хом’як // Вісник Запорізького національного університету. – Серія: Філологічні науки. – №2. – 2016. – С. 236–244.
32.          Щербатюк В. Повстанській рух під проводом Нестора Махна в сучасній вітчизняній історіографії / В. Щербатюк // Наука. Релігія. Суспільство. – №2. – 2010. – С.49–65.
33.          Яланський В. Нестор і Галина: розповідають фотокартки / В. Яланський. – Київ : Гуляйполе, 1999. – 544 с.