Наукова стаття "П’єса М. Куліша «Зона» в естетично-художньому аспекті і прояви трагіко-драматичного конфлікту"

П’єса М. Куліша «Зона» в естетично-художньому аспекті і прояви

трагіко-драматичного конфлікту

Миколу Куліша називають найтрагічнішою постаттю української драматургії доби «Розстріляного Відродження». Його творчій діяльності було відведено всього 10 років, але він встиг за цей час створити справжні шедеври, які сьогодні ми маємо змогу не тільки читати зі сторінок книг, а й побачити на сценах театру чи у кіно. Проте так було не завжди. Творчі праці митця були заборонені на довгі роки, а якщо й виходили у світ та тільки після часткової переробки. Всі шедевральні праці М. Куліша ніби змальовані з життя, вони відображають дійсність, заглядають та порівнюють з минулим, а іноді пророкують майбутнє.

Зображаючи у п’єсі «Зона»  проблеми міського життя, а саме у психологічному стані інтелігенції, що постійно протестують один з одним через своє світобачення та етичних доктрин, автор ніби занурюється у людську психіку на підсвідомому рівні та створює нову інтелектуальну драму. 

Враховуюче історичні події, тоталітарні заходи влади, повний контроль над словом можна тільки представити які відчуття жили у душі письменника. Саме вбираючи всі проблеми та негаразди української нації, М. Куліш переносить все на папір.  

 «Війна та революція. Тут потрібна гола правда і жорстокий реалізм, - пише він своєму приятелеві письменнику Івану Дніпровському. – Ані вигадок, ані зайвих візерунків, ані крапельки фальші. Чисте, коротке, енергійне письмо. Звичайна, проста, тверда, як криця, мова. За скупими словами, за лаконічними реченнями – глибочінь, безодня революційного життя» [59; с. 17].

 Кулішева трагічна концепція дійсності оприявнюється через призму суспільних відносин. В основі трагедії полягає глобальна проблема того часу – комуністичний фанатизм. Яскравим прикладом цієї «хвороби» представлений у трагедії в образі головного героя Антипа Радобужного, який попри свою сутність, свою індивідуальність презентує себе як камінь, який виступає сировиною у руках влади для будівництва комунізму:

«Я камінь. Я давлю. Та тільки з такого каміння можна вибудувати фундамент для мостів соціалізму…» [59 т.1, с. 344].              Таким чином, автор репрезентує трагедію Радобужного  на макрорівні як трагедію усього радянського людства. Зомбований більшовицькою владою та її релігією герой зрікається всього сакрального. Прикладом цього слугує розмова Родубожного з його батьком (Кучка Оверко). Перший дорікає другому за те що він ходить крадькома до церкви:

«Комуніста батько і таке чинить… Скажуть – син не навів на почуття, не розвіяв релігійного туману… А  скільки я вам казав, доводив, виясняв, і ви погоджувались… Ви ж погоджувались тату? Погоджувались, що бога нема!» [59; т.1, с. 294].                                                                                                                Оверко Кучка виступає у творі як антипод своєму синові, йому важко дихати в місті та мріє відправитись в рідне село та Антип Радобужний засліплений комуністичними ідеями:                                                                                    «Звалили дуба трьохсотлітнього, та ще коріння з того дуба глибоко вросло у землю, у той грунт, що у ньому ми будуємо нове життя…соціалізм…Оте коріння, товариші, переплутане, не увірвеш його зразу… Оте коріння – ви, тату, і такі, як ви» [59; т.1, с. 294].

Образ Оверка Кучки у п’єсі «Зона» постать трагічна та викликає почуття жалю, гідності. У свій час він сховав свого сина, Антипа Родобужного, від примусової мобілізації в декініську армію та за це віддав свої очі. Після вбивства Роздобужним дружини та її коханця, Кучка приходить до партії аби вивідати правду у сина:

«Кучка: Я прийшов до партії, товариші… звиніть – сліпий, не бачу… (мацає ціпком). Деніківці викололи очі за сина… за цього сина, що лучче б я його тоді виказав…

Роздобужний: Таню! Одведіть батька додому…

Кучка: Товариші партія! Хтось убив товариша Петро і невістку… Не можу вдома всидіти – чую їхні голоси і немов повз мене ходять… Антипе!.. Скажи при партії! Признайся: Ти?

Роздобужний: Що?

Кучка: Ти? Скажи при партії – я повірю. Ти чи не ти?

Раздобужний: Я!.. (Рух). Не знаю тільки, де… Калюжі і місяць пам’ятаю… у воді… В уяві я їх убивав багато разів…

Кучка: Таню… Одведи мене…Товариші партія! Судіть його, та не судіть мене, батька… Таню веди…»[59; т.1, с. 348]

Трагічність постаті Оверко Кучки зумовлено самовіддачею до сина. Колись врятувавши його, після не пригадає синові за цю подію. Батько став для нього ангелом-охоронцем і заплатив за це дорогу ціну. Не зважаючи на нерозуміння Антипа тяжіння батька до церкви, до духовного Оверко продовжує любити сина, терпить душевні терзання, що репрезентуються через мову Кучки:

«Пішки доставлюся. Щоб тільки вітерець подихнув на мене… Вітру сину, отут не чую… Десь шумить у горі…» [59; т.1, с. 295]

Згодом дізнавшись про розправу з Ніною та Брусом, Кучка розуміє, що це зробив Антип та йде до нього, щоб дізнатись правду. Розуміючи, що Антип деградований, втратив усіляку мораль та поняття про духовне Оверко віддає сина під суд.

Прототипом образу Радобужному є образ Пупа який відверто говорять про те що комунізм – це зло, що воно зомбує, при цьому людина втрачає гідність, розуміння про гуманність, любов та інші високі матерії. У свою чергу Антип Роздобужний заперечує все святе:

«Брехня! Ідеалістичні казочки! Нема любові! Що таке глибоко серйозно? Що?» та «Міщанські забобони! Гамсуновщина! Любов – це вітерець, що шелестить пелюстками троянд і тоді втихає. Ха-ха! І є ще такі дурні, що вірять, немов навколо полового органа та можуть вирости троянди!» [59; т.1, с. 322].

Таким чином, у п’єсах М. Куліша діють дві протилежні сили – Добро та Зло. Кожна з цих категорій писана з реального життя і втілюється в канві твору в образах та символах. 

Автор розкриває боротьбу двох інтересів, двох світів – села та міста. Перші з яких тяжіють до звичайного життя з вірою в Бога, другі – до соціалізму. У результаті суперечностей зростає напруга твору, герої, які є прибічниками «сировини для будування» деморалізовані та йдуть на все заради своїх бажань та емоцій, деякі з них гинуть від руки іншого, другі закінчують життя самогубством через неспроможність бачити «паскудство».

У п’єсі «Зона» М. Куліша найкраще та найяскравіше описав Пуп у своєму листі реальність тогочасного життя:

«Життя зажахало мене і покололо гострими списами так, що я почав гнити… Зневірився. Чи справді крізь паскудство, неправда і моральне гниття, чи, може, мозок, мій загнивсь – оце питання різало мене щоденно. І от сьогодні власна моя контрольна місія вирок написала: у партії не можеш зоставатися і поза партією не виживеш…Кінчаю життя п’яний і хворий» [59; т.1, с.345].

Трагічна концепція дійсності твору зачіпляє самі глибокі людські почуття, те без чого людини не може повноцінно бути, тому у п’єсі неодноразово можна простежити апокаліптичні мотиви. Так, наприклад, М. Куліш у однойменній п’єсі «Зона» розкриває проблему нової особистості, що формується під тиском більшовизму – Овдій Пуп.

Загибель Пупа – це не просто самогубство, а результат абсурдності оточуючого світу, аморальність суспільства та відречення від Бога. Саме не спроможність співіснувати з реальністю, яка суперечила його моральним нормам, що так глибоко в’їдалася в його єство та поступово пригнічувало, виробляла процеси гниття, призвела героя до самознищення як відмову та небажання існувати в бруді.

Таким чином, смерть Пупа – це очищення (катарсис) від всього земного, що є протиріччям добра, краси та моральності.

 Непримиренна боротьба у п’єсі «Зона» між більшовиками та суспільством національно-моральні ідеї стають причиною конфлікту у свідомості головних дійових осіб Пупа та Роздобужного. Трагедійне значення образів обох героїв розкривається у проблемі вибору між особистим і громадським, що руйнує гармонійність їхнього духовного світу і прирікає на страждання. Раздобужний та Пуп – антиподи, які обидва діють проти своєї національної природи. Внутрішні трагедійни конфлікти, втілені в образах героїв, спонукає їх до протистояння, яке завершується самогубством для Пупа, для Роздобужного - вбивство. Як трагедійні герої, вони несуть відповідальність за власний вибір. Раздобужний відмовляються від гуманістичних ідеалів, прирікаючи себе на духовну сліпоту.                            Трагічна концепція дійсності у п’єсі М. Куліша оприявнюється через низку образів і символів, які у свою чергу формують між собою опозиційні блоки.                                                                                                                                                           

        В. Саєнко у своїй статті «Ідейно-естетичний аналіз п’єси Миколи Куліша «Зона» зазначає, що образи психологічно тонко введені у систему драматичного тексту п’єси, що спонукає до системного осмислення сприйняття та осмислення. Так, наприклад, назва драматичного твору «Зона»  – не є випадковістю.                                                                                                                                            Образ зони у канві твору – це образ диявола, який  «сиплеться і темнить кожну зернину думки. Всі степи наші укрила» [59; т.1, с. 297]. Саме зона несе людям лихо та смерть, робить їх зомбованими та відрікає від Бога. Причиною появи цієї зони є самі люди, які нехтують святістю подружніх стосунків, любов’ю та повагою до старших.               Прикладом зони послугує ситуація яка склалася біля пам’ятника, коли «два міліціонера ведуть юрбу всякого безпритульного люду». Ці люди більш схожі на заручників долі, серед них нема злодіїв, а лише: «вусатий чоловік, парубок, дідок, двоє дівчат, троє безпритульних дітей», але найбільш трагедійною виступає постать сліпої дівчини, яка «простягнувши руки з куском хліба і плямкаючи, йде…», відстає від усього гурту та міліціонер штовхає грубо дівчину. Пуп жаліє дівчину, хоче допомогти звертається до міліціонера, але той байдужий:

«Пуп: Візьми її! Веди її! Хіба не бачиш: сліпа?

Міліціонер: Обережно, гражданине!

Пуп: Чи ти сам сліпий?

Міліціонер: Це ви, мабуть, сліпий, що не видите конвою? Забороняється!..» [59; т.1, с. 294].                                                                                                                                            Замість гуманістичних ідеалів приходять зовсім нові цінності – комуністичні, соціалістичні. Доказом цьому слугує промова Пупа:

 «... Христос – мрія! Його не було, нема й не буде соціалізм – це хвора мрія потомленого людства! Нема й не буде!.. Одні попи! І вас, товариші дерева, заплюють… А тебе, лисий, за ідеалізм… із сонячної системи виш вирнуть!.. » [59; т.1, с. 343].

Герої «Зони» та «Закуту» одержимі дияволом, їхня хвора свідомість прагне смерті й крові, що виражається, зокрема, в одній із реплік героя п'єси «Зона» Пупа:

«На вітрині жіночі головки з воску бачив?.. Треба замість воскових живих нарубати й настромляти на манекени... й освітити червоною електрикою... і щоб кров капала. От яких вітрин нам треба! [59; т.1, с. 349]. Герої драм М.Куліша пригнічені чеканням «страшного суду», про який згадують у своїй розмові герої «Зони» Клим і Шайба [59; т.1, с. 340].

Антиподом образу зони у п’єсі М. Куліша «Зона» є образ жита, який репрезентується в канві тексту через сон Кучки (батька Антипа):

«А сьогодні, товаришу Петю, жито мені снилося. Вам, городським, воно, мабуть не сниться?» та «Таке густе та високе, немов аж дзвенить…» [59; т.1, с. 305].

Жито – це символ життя та надії. Аналогічною опозицією протиставляються такі поняття як село та місто, клуб та церква. Можна охарактеризувати таким висловом Кучки:

«В клубі цигарки палять та матюкаються… А в церкві, сину, тихо, і я тепер, немов оце бачу… свічки… сонце у вікнах…» [59; т.1, с. 295].

Основні концепти п’єси М. Куліша «Зона» базуються на світосприйнятті та на філософсько-естетичному світогляді письменника. Один із виразників ідей твору – Антип Радобужний – це втілення концепції дійсності, яка створена автором згідно історичних подій. Н. Б. Кузькіна підкреслила, що «найвиразніше розкрито в ньому єство дрібної і негідної людини, яка проте щиро (це дуже важливо відзначити) переконана, що робить усе правильно і увесь світ мислить так само мізерно, що саме вона є нормою, а не відхиленням» [54; с; 169].

Проводячи аналогію між п’єсами-сестрами «Зона» та «Закут»  можна сказати, що друга вказана  п’єса М. Куліша» також відображає проблематику комуністичного фанатизму у суспільстві, зокрема  інтелігенції. «Жанр мелодрами, традиційний для української літератури, у 20-ті переживає відродження на вітчизняному грунті. Цей жанр своїм зверненням до осо­бистого життя партійної радянської людини протистояв офіційній настанові на нівелювання індивідуалізму члена нового колективу. Гра в бюрократичний колективізм вима­гала розглядати людину безособово. Тому мелодрама із своїми смішними для сучасної людини та сучасної театраль­ної поетики пострілами, вбивствами через ревнощі, подруж­німи зрадами у 20-ті рр. була майже єдиною захисницею природнього людського в людині, того, що протистоїть па­радному офіціозу зборів та мітингів. Обидві п’єси було за­боронено, і вони до кінця 80-х рр. зберігалися в архівах» [42; с. 691].                                          Психологічні драми М. Куліша «Зона» та «Закут» репрезентуються перед читачем з театральним ефектом універсальної гри які передають всі реалії дійсності, що відбуваються у суспільстві. Зазначимо, що радянська влада мала на меті створити таку свідомість людини, яка уявляла модель світу згідно такої концепції: «Увесь світ – театр, а в ньому всі жінки, чоловіки –  актори». Простежимо як проявляється концепція театральності у п’єсах на прикладах.

У п’єсі «Зона» Антип Радобужний питає у Пупа: «Це ж з якої опери?» На що отримує відповідь: «З сьогочасної…Може, хочеш знати дійових осіб?» [59; т.1, с. 296].

 Секретар партосередку закликає афек­тивного персонажа до порядку: «Ти ж не дитина і не на сцені!»

Доречно згадати монолог самовбивці Овдія Пупа у п’єсі «Закут». Перед суицидом він промовляє: «Припини цю комедію…Висновок трошки несподіваний, театральний. Гаразд! Відповідаю теж трішки несподівано і театрально:коли щирість вмирає – бере гору театральність…» [59; т.1, с. 394].Таким чином,  висміюючи власну смерть герой оприявнює трагічне через комічне.

Трагічної іронії додає в цю картину з самогубцем погруддя Леніна, який єдиний став глядачем цієї вистави. М. Куліш у п’єсі зазначає: «Очі примружені, трошки іронічні; Ленінові очі всміхалися». Таким чином створюються опозиції мертвий/камінний – живий/страждаючий.  В п’єсах М. Куліша підкреслюються «залізобетонні» риси пам’ятника, що переходять на людей:

«Залізобетон! Ми помремо, наші діти повмирають, а він стоятиме… Сто страшних судів перестоїть!» [59; т.1, с. 394]. Нам невідомо, як сам партієць М. Куліш ставився до тиражування пам’ятників однієї осо­би. Але драматург М. Куліш вельми двозначно передає захват селянина:

«Ах і матеріял! От якби хату з такого матеріялу або школу!» [59; т.1, с. 296].              Аналізуючи «Кулішівський театр життя », Лесь Танюк пише про те, що «в п'єсах цього автора персонажі не просто говорять, а просторово реалізують дію через  гру, при чому гра засобом пізнання  дійсності, засобом її обережного засвоєння , а відтак на кону світ ірреального перетворюється  на матеріалізований дією сценічний образ. Саме тоді ми бачимо конкретну акцію, вище, вчинок не так, як вони відбувалися  насправді, а так як це уявив собі той чи інший персонаж, крізь призму сприйняття  як подає їх автор» [38].

Отже, «зрозуміло, що театр, який бере на себе функції суспільно важливого фактора, трибуна, а не розважальника-заколисувача, театр, який роз’яснює, учить і мобілізує, завжди звертатиметься до трагедійних творів» [61].

Згідно контексту трактату Арістотеля «Поетика» трагедія змінюється в залежності від суспільно-політичних умов. Так, наприклад, розглядаючи поняття помилки або «трагічної вини» не можна пов’язувати з викликом богам або фатуму, бо саме уявлення про них змінено. Саме це ми можемо простежити у п’єсі М. Куліша «Зона» та «Закут», де герой виступає проти бога:

«Звалили дуба трьохсотлітнього, та ще коріння з того дуба глибоко вросло у землю, у той грунт, що у ньому ми будуємо нове життя…соціалізм…Оте коріння, товариші, переплутане, не увірвеш його зразу… Оте коріння – ви, тату, і такі, як ви» [59; т.1, с. 294]. Тепер у творах зазначена нова концепція релігії – радянська і без бога:

«Комуніст – це ж о! Думає лише про п’ятирічку. Очі у нього отакі, обличчя камінне, голос холодний, чоботи серйозні. Та звідки це, хто заводить таку форму? Комуніст – це ж праообраз, початок майбутньої сонячної людини, зануди ви!» [59; т.1, с. 406].

 М. Куліш у п’єсі «Зона» зображує вплив радянської влади зі всією трагічністю та іронічності подій. Головною проблемою психологічної драми постає зомбування людини, яка сліпо йде за покликом влади, забуваючи часто за більш духовні реалії життя. На противагу моральним цінностям постає матеріальне, замість бога – ідоли.

У дисертації Атаманчук В. П. «Жанр трагедії в українській драматургії 19101920-х років: ідейно-естетична парадигма» зазначає, що « у соціально-побутовій трагедії осмислюються складні проблеми побуту, пов’язані з історичним контекстом. Конфлікт соціально-побутової трагедії М. Куліша має декілька рівнів розвитку – як бажання вирішити особисті проблеми (Ніна) і як намагання протистояти негативним тенденціям у суспільстві (Пуп), які не можуть здійснитися через суспільну протидію. Трагедійність ситуації, в якій опиняються дійові особи твору, виявляється у ненормальних умовах їхнього існування, тому вони зазнають душевних мук незалежно від того, приймають (Радобужний) вони нові аморальні правила суспільного життя чи ні (Пуп, Ніна)» [59; т.1, с. 13].                                                                                                                У п’єсі автор застосовує не лише трагічні мотиви, а й трагікомічні які репрезентуються у канві твору як двоїстість зображуваного, синтез  протиріч; «наявність видимого і прихованого смислу; певна невідповідність; відносність; пародійність як гротескне і абсурдне перебільшення»(13). Синтез трагікомічного і трагедійного репрезентує проблему твору, а спільним для них виступає руйнування ідеалу. Але на відміну від трагедії трагікомічне осмислення цього мотиву передбачає комічний контекст.              Трагедійний твір М. Куліша «Зона»  – основа певних реалій в житті людини в період панування радянської влади. Трагедія пов’язана як з дійсністю твору, так із історією. 

Список використаних джерел

1. «Олтар скорботи». Театральні діячі України – жертви Сталінського терору : [про творчі зв’язки режисера Л. Курбаса і М. Куліша] // Вітчизна. – 1996. – № 5-6. – С. 82-84.
2. Атаманчук В. Мелодрама чи трагедія ? : проблеми «нового побуту» радянського міщанства у п'єсі М. Куліша «Зона» / Вікторія Атаманчук // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. - 2007. - № 2. - С. 118-121.
3. Біблія або книги Святого Письма й Нового Заповіту. – Об’єднання біблійних товариств. – 1980. 
4. Бондар Н. Соловки : [про арешт та перебування в ув’язненні М. Г.Куліша] / Н. Бондар // Наддніпрян. правда. – 1997. – 7 серп. – С. 2 ; 12 серп. – С. 2.
5. Бондар Н. Українські письменники на Соловках : [в т.ч. й М. Г.Куліш] /
   Н. Бондар // Укр. мова та л-ра. – 1997. – № 13. – С. 3.
6. Борєв Ю.Б. Естетика. М.: Політвидав, 1988. - 496с.
7.  Волков И. Ф. Теория литературы: Учеб. пособ. для студ. и преподавателей. — М.: Просвещение; Владос, 1995. 264 с
8. Гай Є. Біблійний текст у драматургії Миколи Куліша / Євгенія Гай // Слово і час. - 2008. - № 7. - С. 43-51.
9. Галацька В. Л. Бібліографічний огляд праць професора К. П. Фролової з українського літературознавства: Навч. посібник.– Дніпропетровськ: ДДУ, 1993.– 40 с.
10. Галацька В. Літературознавчі студії професора Клавдії Фролової // Слово про літературу та письменників Придніпров’я: Нариси та есеї.– Дніпрокнига, 2005.– С. 291–299.
11. Галич О. Теорія літератури: Підруч. / За наук. ред. Ол-ра Галича. — К.: Либідь, 2001. 486 с.
12. Голобородько Я. Геніальний тріумвірат : Лесь Курбас, Микола Куліш, Мар'ян Крушельницький / Я. Голобородько // Дивослово. - 2005. - № 11. - С. 33-41.
13. Голобородько Я. Духовний подіум Миколи Куліша : до 110-річчя від дня народження письменника / Я. Голобородько // Дивослово. - 2002. - № 12. - С. 10-13.
14. Голобородько Я. Художньо-інтелектуальна аура Миколи Куліша // Українська література в загальноосвітній школі. - 2003.- №1.- С. 50-64.
15. Голобородько Я. Ю. «…я все одно буду відбивати і освітлювати національну проблему…» : світоглядний стрижень М. Куліша: [в т.ч. про зв’язок з Херсонщиною] / Я. Ю. Голобородько // Вісник України. – 2002. – № 9. – С. 54-59.
16. Голобородько Я. Ю. «Просвіта» в житті і духовній спадщині М. Куліша / Я. Ю. Голобородько // Історія «Просвіти» Херсонщини / Всеукр. т-во «Просвіта» ; ред. В. Олексюк. – К. ; Херсон : Просвіта, 2002. – Т. 1. – С. 84-88.
17. Голобородько Я. Ю. Драматургічна глибинність Миколи Куліша / Я. Ю. Голобородько // Хронологія слова : письменники українського Півдня : навч. посіб. – Херсон, 2001. – С. 70-105, 114.
18. Голобородько Я. Ю. Естетика драматургічної думки в творчій свідомості М. Куліша / Я. Ю. Голобородько // Актуальні проблеми розбудови національної освіти. – К. ; Херсон, 1997. – Ч. 3. – С. 46-49.
19. Голобородько Я. Ю. Його знала вся Україна : про життєву й творчу долю М. Г. Куліша / Я. Ю. Голобородько // Забуттю не підлягає : нариси, спогади, оповід. / ред.-упоряд. Е. О. Дубовик. – Херсон, 1994. – С. 110-120.
20. Голобородько Я. Ю. Інтерпретація та духовна наповненість мотиву України в спадщині М. Куліша / Я. Ю. Голобородько // Филологический анализ : теория, методика, практика : межрегион. сб. науч. ст. – К. ; Х. ; Херсон, 1996. – Вып. 8. – С. 89-98.
21. Голобородько Я. Ю. Їх стратили в один день : [про М. Куліша і Л. Курбаса] / Я. Ю. Голобородько // Літературна Україна. - 1997. - 6 листоп. - С. 7.
22. Голобородько Я. Ю. Категорія національного в житті й духовній спадщині М. Куліша / Я. Ю. Голобородько // Українська література в загальноосвітніх школах – 2002. – № 3. – С. 29-33.
23. Голобородько Я. Ю. Микола Куліш : людина, аналітик, митець, особистість : до 110-річчя від дня народж. / Я. Ю. Голобородько // Укр. мова та л-ра в серед. шк., гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2002. – № 5. – С. 184-193.
24. Голобородько Я. Ю. Мистецтво полюсів і полюси мистецтва : про творчі взаємини Л. Курбаса, М. Куліша і М. Крушельницького /
    Я. Ю. Голобородько // Укр. мова й л-ра в серед. шк., гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2001. – № 1. – С. 164-174.
25. Голобородько Я. Ю. Мистецький триумвірат : (Лесь Курбас, Микола Куліш, Мар'ян Крушельницький) / Я. Ю. Голобородько // Вітчизна. - 2003. - № 7-8. - С. 151-159.
26. Голобородько Я. Ю. Національний геніалітет : (Курбас, Куліш, Крушельницький) / Я. Ю. Голобородько // Слово і час. - 2006. - № 1. - С. 72-84.
27. Голобородько Я. Ю. Південний ареал. Консорціум літературної Таврії : роман-монографія / Я. Ю. Голобородько. - Київ : Факт, 2007. - 399 с.
28. Голобородько Я. Ю. Проблеми художньої мови і розвитку української літератури в мистецькому світогляді М. Куліша / Я. Ю. Голобородько // Матер. наук.-практ. конф. “Шляхи реалізації Закону про мови у південно-східному регіоні України”. – Херсон, 1994. – С. 119-120.
29. Голобородько Я. Ю. Соціодуховні пріоритети Миколи Куліша 1917-1920 років / Я. Ю. Голобородько // Укр. мова і л-ра в школі. – 2002. - № 7. – С. 43-46. – (Наука – школі).
30. Голобородько Я. Ю. Тріумфатор і деміург : до 110-річчя від дня народження Миколи Куліша / Я. Ю. Голобородько // Літературна Україна. - 2002. -
    12 груд. (№ 45-46).  - С. 11.
31. Голобородько Я. Ю. Україніада Миколи Куліша : до 110-річчя від дня народж. митця : [про категорію національного у творчості М. Г. Куліша]/ Я. Ю. Голобородько // Слово Просвіти. – 2002. – 19-25 груд. (№ 51) – С. 5.
32. Гончар О. Про Олександра Довженка : із щоденника : запис від 5 січ. 1994 р. : [є про творчі взаємини М. Куліша та О. Довженка] / О. Гончар;підгот. В. Гончар // Літературна Україна. – 1998. – 26 лют.
33. Гречанюк С. Сучасник поколінь прийдешніх / С. Гречанюк // Українська мова і література в школі. – 1989. - № 2. – С. 16-25.
34.  Гуляев Н. А., Богданов А. Н., ЮдкевичЛ. Г. Теория литературы в связи с проблемами эстетики. — М.: Высш. школа, 1970. – 379 с/ с. 83
35. Гуляев Н. А., Богданов А. Н., ЮдкевичЛ. Г. Теория литературы в связи с проблемами эстетики. — М.: Высш. школа, 1970. – 379 с.
36. Давидюк В. Первісна міфологія українського фольклору. – Луцьк : Волинська книга, 2004. – 308 с.
37. Домницька Г. Микола Куліш і фольклор // Народна творчість та етнографія. – 1966. -- № 6.
38. Драматург світового масштабу : до 120-річчя від дня народження М. Г. Куліша (1892-1937) // Календар знаменних і пам'ятних дат. - 2012. - № 4. - С. 82-92 : портр.
39. Євшан Микала. Критика. Лтературознавство. Ьстстика. —  К: Основи, 1998. — 550 с
40.  Зварич І. Міф у генезі художнього мислення. – Чернівці: Золоті литаври, 2002. – 236 с. 
41.  Иллюстрированная энциклопедия символов / сост. А. Егазаров. – М.: Астрель: АСТ, 2007. –723 с.
42. Ірина Чужинова «Доля Миколи Куліша» Реонструкція/с 70»
43. Історія української літературі ХХ століття.Книга перша. За ред. В.Г. Дончика с. 691
44.   Кайдановська  О. // Полтавський державний педагогічний університет ім. В.Г.Короленка [інтернет ресурси] – режим доступу:  http://www.newacropolis.org.ua/ua/study/conference/?thesis=4260
45.  Каменская Е. Н. Этика. Эстетика // Конспект лекций. – Ростов-на-Дону. Феникс: 2004. – С. 238 – 247
46. Каменская Е. Н. Этика. Эстетика // Конспект лекций. – Ростов-на-Дону. Феникс: 2004. – С. 238 – 247.
47. Кисельов Й. М. Майстри театральної літератури / Й. М. Кисельов. - Київ : Мистецтво, 1976. - 238 с.
48. Ковалів Ю. Микола Куліш / Юрій Ковалів // Бібліотечка "Дивослова". - 2007. - № 3. - С. 52-64 : портр.
49.  Козлов А. Визначення функцій естетичних категорій в українській радянській драматургії. – С. 7
50. Кореневич М. Експресіонізм у М. Куліша – джерела? / М. Кореневич // Слово і час. – 1998. - № 11. - С. 77-79. – Бібліогр.: с. 78.
51. Кореневич М. Маска справжня і уявна : гротесковість драматургії Миколи Куліша / М. Кореневич // Слово і час. - 2000. - № 11. - С. 32-37.
52. Костомаров М. Слов´янська міфологія. — К.: Либідь, 1994. — 383 с.
53. Красильникова О. В. Історія українського театру XX сторіччя : монографія / О. В. Красильникова ; голов. ред. С. В. Головко. – К. : Либідь, 1999. - 203 с. : іл., фотогр. – Про Куліша М. Г. див.: с. 79-84, 85, 88, 90-92, 95.
54. Красильникова О. Драматургічні образи Миколи Куліша : сценогр. інтерпретація / О. Красильникова // Слово і час. – 1993. – № 12. – С. 63-67.
55. Куз кіна Н. Микола Куліш у «Іарті», Урбіно і ВАПЛІТЕ / / Літ. Україна. —  1988.
56. Кузякіна Н. "Ув'язнений за сувоpою ізоляцією..." : з pоздумів над долею Миколи Куліша / Н. Кузякіна // Київ. - 1993. - № 7. - С. 117-126.
57. Кузякіна Н. Драматург Микола Куліш : літ.-критич. нарис / Н. Кузякіна. - К. : Рад. письменник, 1962. - 203 с.
58. Кузякіна Н. За соловецькою межею / Н. Кузякіна // Київ. - 1988. - № 7. – С. 111-134.
59. Кузякіна Н. Микола Куліш у «Гарті», УРВІНО і ВАПЛІТЕ / Н. Кузякіна // Літературна Україна. – 1988. – 4 лют.
60. Кузякіна Н. П’єси Миколи Куліша : літературна і сценічна історія / Н. Кузякіна. - К. : Рад. письменник, 1970. - 457 с.
61. Кузякіна Н. Прозріння і туга Куліша / Н. Кузякіна // Культура і життя. - 1988. – 15 трав.
62. Куліш  М.Г. Твори: В 2 т. – К., 1990. – Т.2.
63. Куліша // Київ. - 1993. - № 7. - С. 121-145.
64. Кульчицький С. Доля партії боротьбистів : [до складу якої увійшов письм. М. Куліш] / С. Кульчицький // Історія України. – 2000. – квіт. (№15).– С. 10.
65. Л. А. Дашківська,Деякі аспекти трагедійного жанру
66. Левчук Т. та ін. Естетика. К.: В.Ш., 1991. - 302с.
67. Літературознавство і критика. Я. Ю. Голобородько «Духовний подіум М. Куліша», с. 11
68. Літературознавчий словник-довідник / Упоряд. Р.Т.  Гром’як, Ю.І. Ковалів та ін. – К.: ВЦ «Академія», 1997. – 522 с./с. 728
69. Літературознавчий словник-довідник / Упоряд. Р.Т.  Гром’як, Ю.І. Ковалів та ін. – К.: ВЦ «Академія», 1997. – 522 с.
70. Ляхова Ж. «Слухаю музику людської душі…» : [про епістоляр. спадщину М. Куліша] / Ж. Ляхова // Слово і час. – 1994. - № 11-12. – С. 54-57. – Бібліогр.: с. 54-55, 57.
71. Майба Л. Слова любові від політиків і поетів / Л. Майба // Робітнича газета. - 2002. – 19 квіт. (№ 60). - С. 2.
72. Марко В. П. Основи аналізу літературного твору: Навч.-метод, посіб. — Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. В. Винниченка,2003.  32 с/19
73. Мигунов А. С. Художественный образ: эстетический анализ /                         А. С. Мигунов. – М.: узд МГУ, 1980. – 97 с.
74. Мифология. Большой энциклопедический словарь / Гл. ред. Е.М. Мелетинский. — 4-е изд. — М., 1998. — 736 с.
75.  Мовчан В.С. - Естетика / 11.4. Категорія «трагічне»: історія становлення. Діалектика трагічного і героїчного
76. Могильний А. Олешківський Малахій / А. Могильний // Голос України. - 2002. – 20 груд. (№ 242). - С. 13.
77. Молода нація : альманах / упоряд. М. Розумний, О. Проценко – К. : Смолоскип, 1996. - 262 с.
78.  Наукове видання. - Дрогобич, 2010. С. 147-222; 275-362; 420- 453 .
79. Основи літературознавства - Ференц Н.С. - 8.1.5. Пафос і його різновиди
80.  Основи літературознавства – Ференц Н.С. 10.4. Особливості драми

Острик М. Микола Куліш // Літературні портрети: Критико-біографічні нариси. – Том 1. – К., 1960. – С. 396 – 419

81. Панченко В. Арки і шибениці : від Чаплинки до Соловків / В. Панченко // Укр. мова та л-ра. – 2001. – трав. (№ 20) – С. 1-3.
82. Панченко В. Арки і шибениці : драматургія М. Куліша / В. Панченко // Дивослово. - 1996. - № 11. - С. 3-10.
83. Плахтій Т. Барокова драма і п'єси М. Куліша : сюжетні та жанрові паралелі / Тетяна Плахтій // Українська мова та література. - 2006. - № 41-43 - С. 45-47/ Інтернет ресурс: http://ruthenia.info/txt/biletskv/plahtt/ukc.html
84. Плахтій Т. Давньославянські традиції драм Миколи Куліша / інтернет ресурс: http://ruthenia.info/txt/biletskv/plahtt/ukc.html
85. Плахтій Т. Драматичний твір в аспекті психоаналізу / інтернет ресурс: http://ruthenia.info/txt/biletskv/plahtt/ukc.html
86. Плахтій Т. Ініціація особистості в п’єсі М. Куліша «Патетична соната» / інтернет ресурс: http://ruthenia.info/txt/biletskv/plahtt/ukc.html
87. Плахтій Т. Християнська символіка драм М. Куліша / інтернет ресурс: http://ruthenia.info/txt/biletskv/plahtt/ukc.html
88. Поляруш О. Микола Куліш : мовою Езопа : [про складність проблематики творів М. Г. Куліша] / О. Поляруш // Дивослово. – 1994. – № 1. – С. 22.
89. Попович-Семенюк М. Філософія кохання Миколи Куліша / М. Попович-Семенюк // Слово і час. - 1993. - № 9. - С. 45-50.
90. Пристайло В., Шаповал Ю. Соловки: що обіцяє минуле : [про сплановане винищення укр. інтелігенції] / В. Пристайло, Ю. Шаповал // Літературна Україна. – 1998. – 30 квіт. (№ 18) – С. 6-7. Куліш М. Г.: с. 6.
91. Прищепа Б. Це стало відомо нещодавно : [подробиці загибелі М. Г. Куліша] / Б. Прищепа // Ефір. – 1997. – 7 листоп.
92. Про Миколу Куліша : [докум. слідства над письменником] / підгот.
    О.  Юренко // Юридичний вісник України. – 1998. – 24-30 верес. – С. 7 ;
    1-7 жовт. – С. 7.
93. Ревуцький В. Микола Куліш / В. Ревуцький // Наш театр. Т. 2. - Нью-Йорк ; Париж ; Сидней ; Торонто, 1992.
94. Розстріляне відродження. Шедеври української репресованої драматургії / [ред.-уклад. О. В. Зав'язкін ; худож. С. Ю. Донець]. - Донецьк : БАО, 2009. - 415 с. : іл.
95.  Саєнко В. (упорядник) Наталя Кузякіна. Автопортрет, інтерв`ю, публікації різних літ, історія її рецепції та інтерпретації, memoria. (Розділ IV. Розділ VI. Розділ IX)
96. Саєнко В. / Ідейно-естетичний аналіз п`єси М.Куліша «Зона»/  Матеріали до курсу історія української літератури XX ст. : матеріали до практичних. 
    С. 114-127
97. Свербилова Т. М.Куліш // Історія української літератури ХХ ст.: У 2 кн. – К.: Либідь, 1998. Кн. 1. – С. 403 – 410.
98. Семенчук І. Гоpе-pефоpматоp, або Малахій Стаканчик зблизька : [пpо твоpчість М. Куліша] / І. Семенчук // Вітчизна. - 1993. - № 7-8. - С. 130-136.
99. Семенчук І. Р. Куліш Микола / І. Р. Семенчук // Гроно нездоланих співців. – К., 1997.
100.                 Семенюк Г. Ф. Куліш Микола / Г. Ф. Семенюк // Живиця : хрестоматія української літератури ХХ століття. – К., 1998. - Кн. 1.
101.                 Танюк Л. Монологи : театр, культура, політика / Л. Танюк. - К. : Фоліо, 1994. - 383 с.
102.                 Терлецький В. Кулішезнавство сьогодні / Віктор Терлецький // Вітчизна. - 2007. - № 7-8. - С. 160-163.
103.                 Фролова 1986: Фролова К. Творчий метод і естетичні категорії// Зб. наукових праць / Дніпропетровський університет ім. 300-річчя возз’єднання України з Росією. Ред. кол.: К. П. Фролова та ін. – Дніпропетровськ, 1986. – 95 с.
104.                 Фролова К. Про трагічне // Естетичні категорії в українській літературі. Трагічне і героїчне. – С. 10
105.                 Фролова К., Галацька В. Посібник до вивчення курсу «Естетика». – С. 21
106.                   Я.Ю. Голобородько Соціодуховні пріоритети Миколи Куліша інт. Ресурс http://www.library.kherson.ua/old/tavrika/Goloborodko/KULISH.htm
107.                   Яранцева Н. Про драматичне. – К.: Мистец., 1971. – 131 с.