17 липня о 18:00Вебінар: Чи може наука сформувати підприємницьку компетентність?

Патріотичний проект "Я-Вкраїна"

Про матеріал

Даний проект має на меті посилити серед молоді почуття патріотизму та гордості за свою країну і її надбання; спонукати школярів до роздумів щодо збереження цих надбань у майбутньому; вивчення історії української культури, архітектурних пам'яток країни та осмислення власної ролі у їх збереженні; популяризувати туризм, познайомити ровесників з незвичайними місцями нашої країни, розповісти про побачене й почуте, зацікавити молодь та молодших школярів здійснювати подорожі містами України (ми хочемо, щоб молодь не залишала Україну, виїжджаючи закордон, аби відвідати туристичні об'єкти інших держав , а вивчала історичні пам'ятки та архітектуру українських міст і сіл, аби знати надбання своєї Батьківщини-України та пишатися цим (любов до батьківщини зростає з любові до рідної землі, мови, звичаїв та обрядів її народу); показати, що можливості для мандрівок є, і це реально втілити в життя.

Перегляд файлу

http://topgorod.com/images/poster/2014/nov14/ukraina.jpg       

 

Патріотичний проект

« Я – ВКРАЇНА»

                                          НАШ РІДНИЙ КРАЙ
                                                                   Щоб довелося мандрувати – 
                                                                   Піти по рідній всій землі:
                                                                   У кожне місто завітати,
                                                                   У кожнім побувать селі, -

                                                     То навіть би за сотню років
                                                           Цього б не встигли ми зробить:
                                                      Простори в нас такі широкі,
                                                      А міст і сіл – що не злічить!
                                                                                  М. Познанська

 

 

 

 

 

 

Автори проекту: туристична група учнів Дерезуватської середньої загальноосвітньої школи.

Координатор: Гусарова Л. В., учитель української мови та літератури Дерезуватської середньої загальноосвітньої школи.

Кваліфікаційна категорія – «Вища».

Тип проектудовготривалий (5 років).

C:\Users\Карина\Desktop\днэпр.jpg

 

 

                                                
 

Підпроект «Дніпропетровщино, ти серце України! Моя ти рідна Батьківщино!»

 

C:\Users\Карина\Desktop\зап.jpg

Підпроект   «Ні, ти не знаєш добре України, якщо на Запоріжжі не бував

 

C:\Users\Карина\Desktop\каныв.jpg

Підпроект « На Черкащині. З любовю до Шевченка»

 

 

 

 

 

https://cs7052.vk.me/c631220/v631220385/1636c/rjgN_C1b2Bw.jpg

Підпроект «То є файні Карпати»

 

 

      Зміст проекту: Сьогодні ми – українці, громадяни вільної, незалежної держави. Наші предки мріяли бачити свою країну унікальним культурним та духовним осередком, у ній – єдиний та дружний народ, процвітаючу націю та квітучу мову. Сучасний період розвитку суспільства в нашій незалежній державі відкриває широкі можливості для оновлення змісту освіти на основі принципу подорожі Україною, її історико-культурними місцями, що дає змогу формувати духовно багате підростаюче покоління. Вивчення праць В.Сухомлинського, С.Русової, К.Ушинського показує, що виховання починається із засвоєння дітьми та молоддю духовних надбань рідного народу. Без ознайомлення в сім’ї,  школі з культурною спадщиною свого народу, пізнання його самобутнього національного обличчя, практичного продовження культурно-історичних традицій, звичаїв, обрядів не можна і говорити про успіх патріотичного виховання. Школа виконує важливу роль у вихованні дітей, формуванні в них любові до рідного краю, історичної пам’яті, духовності, національного характеру. Адже все, що закладається дитині в період навчання і виховання в школі, визначає в подальшому успіх процесу формування особистості, її світогляду і загального розвитку.

Таким чином, актуальність проблеми - ознайомлення учнів з географією України, її туристичними об’єктами,  є нагальною необхідністю. Отже, збагачення шляхів роботи з дітьми і зумовило вибір нами теми проектного дослідження: «Я - Вкраїна».

Цільова аудиторія проекту: учні загальноосвітніх шкіл Синельниківщини та Дніпропетровщини.

Актуальність проекту:  кожен з нас по-своєму розуміє любов до України і її конкретне втілення у справи подорожуючи її містами, знайомлячись з культурними та історичними надбаннями, вивчаючи звичаї, традиції та обряди українців, а також збагачуємося новими враженнями від знайомств і спілкування з місцевими жителями, що мешкають у різних куточках нашої держави. Тому надзвичайно актуальним є «розбудити» в однолітків інтерес до туризму з метою патріотичного виховання та навчання, спонукати їх думати глобально і водночас усвідомлювати важливість  вивчення географії України не з політичної та фізико-географічної мапи України, а здійснюючи реальні подорожі  її містами  .. Хтось вирощує хліб чи виховує дітей, хтось підкорює космос, хтось підмітає вулицю, інші ходять на мітинги. А ще хтось — пише вірші і видає книги. Ми ж виявляємо любов до України,

Мета проекту: посилити  серед молоді почуття патріотизму та гордості за свою країну і її надбання; спонукати школярів до роздумів щодо збереження цих надбань у майбутньому; вивчення історії української культури, архітектурних пам’яток країни та осмислення власної ролі у їх збереженні; популяризувати туризм, познайомити ровесників з незвичайними місцями нашої країни, розповісти про побачене й почуте, зацікавити молодь та молодших школярів здійснювати подорожі містами України (ми хочемо, щоб молодь не залишала Україну, виїжджаючи закордон, аби відвідати туристичні об’єкти інших держав , а вивчала історичні пам’ятки та архітектуру українських міст і сіл, аби знати надбання своєї Батьківщини-України та пишатися цим (любов до батьківщини зростає з любові до рідної землі, мови, звичаїв та обрядів її народу); показати, що можливості для мандрівок є, і це реально втілити в життя.

Перелік заходів проекту:

  1. Екскурсія ріднокраєм: «Дніпропетровщино, ти серце України! Моя ти рідна Батьківщино!»,  вересень 2010 року:
  • село Петриківка – гордість Дніпропетровщини, музей ужиткового мистецтва петриківського художнього орнаменту в смт Петриківка , жовтень 2011 року;
  • село Галушківка – козацьке орлине гніздечко, жовтень 2011 року.
  1. Екскурсія до міста Запоріжжя, національного заповідника «Хортиця»: «Ні, ти не знаєш добре України, якщо на Запоріжжі не бував!» , вересень 2012 року,  жовтень 2015 року.
  2. Мандрівка Черкащиною: «На Черкащині. З любов’ю до Шевченка»

( Шевченківський національний заповідник у м. Каневі, у село Суботів – батьківщину Богдана Хмельницького) , листопад 2011 року.

  1. Мандрівка до Карпат (м. Львів, м. Коломия, м. Яремче, туристичний гірськолижний курорт – Буковель) : «То є файні Карпати!» січень

2016 року.

Проект складається з чотирьох  ПІДПРОЕКТІВ

Підпроект «Дніпропетровщино, ти серце України! Моя ти рідна Батьківщино!»

https://pp.vk.me/c619323/v619323177/6251/vNHkGE_o_tY.jpg

 

Короткий опис побаченого й почутого

1.Аерокосмічний музей міста Дніпропетровська

     Не багатьом з нас випав шанс побачити космічний супутник в оригінальному розмірі. Це стало можливим завдяки аерокосмічному музею ім. Олександра Макарова в Дніпропетровську. Експозиція складається з огляду виставки в залі музею і огляду зразків ракетного озброєння на майданчику музею.

 

C:\Users\964D~1\AppData\Local\Temp\Rar$DIa0.094\ff56c4cb364866801cdf6dc14e54bd81.jpg

Також є великий розділ, присвячений українським ученим і конструкторам ракет. Аерокосмічний музей був створений на базі Національного центру аерокосмічної освіти молоді і є єдиним у країні музеєм ракетно-космічної техніки. Там представлена ​​багата експозиція розвитку космонавтики в Україні.

C:\Users\964D~1\AppData\Local\Temp\Rar$DIa0.433\img363.jpg

Там ми дізналися про:

- повномаштабні космічні експонати;
- секрети Маріїнської впадини;
- можливість доторкнутися до ракет та посидіти у кріслі пілота;
- історію ЮМЗ та СРСР;
та багато космічного й незвичайного.

 

C:\Users\964D~1\AppData\Local\Temp\Rar$DIa0.354\0b6b933fb4c6b298cfe4c65e5f700f7e.jpg

2. 51 канал на вулиці « Телевізійній»

     51 телеканал – один із найбільших регіональних телерадіомовників. Сьогодні – це сучасний радіотелевізійний комплекс. Має два апаратно-студійних комплекси загальною площею 700 кв. метрів. Телевізійні апаратні обладнанні сучасними телекамерами, які працюють у цифровому форматі, а новітнє обладнання дозволяє створювати складні телевізійні продукти. Позастудійні програми можливо створювати за допомоги пересувної телестанції. Вона обладнана трьома телекамерами, цифровим відео мікшером, апаратом повтору сюжетів. Це дозволяє на сучасному рівні проводити трансляцію спортивних матчів, церемоній нагородження, концертів тощо. Оперативні відеозйомки проводяться цифровими відеокамерами, монтаж - сучасними станціями нелінійного відеомонтажу.      Підготовка та створення радійних передач здійснюється в апаратно-студійному комплексі радіомовлення. Він дозволяє проводити як запися, так і пряму трансляцію радіопередач. Потужні телевізійні передавачі 51 телеканалу знаходяться у Дніпропетровську, Нікополі, Першотравенську, Павлограді, Вільногірську. Доставка сигналу до передавачів здійснюється за допомогою радіорелейних ліній. У Кривому Розі, Марганці, Орджонікідзе, Апостоловому, Дніпродзержинську, Новомосковську програми 51 телеканалу транслюють у кабельних мережах. Це дає можливість розповсюджувати сигнал 51 телеканалу на 85% області. А це 3,8 млн. чоловік. Передачі, які створює потужний колектив професіоналів, спрямовані на різні вікові, професійні, соціальні категорії глядачів, на жителів міст і сіл, що мають широке коло інтересів і вподобань. Дніпропетровське обласне радіо - це понад мільйона слухачів області, близько 116 тисяч радіоточок провідної мережі мовлення та мережа ультракороткохвильових передавачів для Першого каналу, широка аудиторія Другого каналу у середньохвильовому діапазоні. Обласне державне радіо було та впевнено залишається одним із надпотужних засобів масової інформації на Придніпров’ї.

3.Народний Музей Історії Дніпропетровської державної медичної академії

    Народний музей історії Державної медичної академії України в Дніпропетровську створено на громадських засадах колективом викладачів і студентів у 1966 році. Відкриття народного музею було тісно пов'язане з п'ятдесятиліттям інституту.

У просторому передмузейній залі розгорнута портретна галерея:

видатним співробітникам,

працюючим в академії - заслуженим діячам науки України,

заслуженим працівникам вищої школи,

лауреатам державних премій,

заслуженим лікарям.

H:\Фото екскурсії\SDC11367.JPG

 Експозиція народного музею історії Державної медичної академії України в Дніпропетровську насичена численними справжніми документами, що відображають хід історії академії, особистими речами великих учених, педагогів і фахівців, які працювали і працюють в академії.

Звання народного музею історії Державної медичної академії України в Дніпропетровську було присвоєно в 1971 році. Розташований Дніпропетровський народний музей історії Державної медичної академії України в приміщенні навчального корпусу. Загальна площа музею - 440 квадратних метрів.

В експозиції та фондах музею зберігається понад три тисячі музейних предметів ,що розповідають про історію вузу, його видатних учених, викладачів і випускників.

     Музей - навчальна база для багатьох кафедр. Його матеріалами користуються студенти інших вузів, школярі, співробітники лікувальних установ міста і області. Музей надає методичну допомогу в створенні музеїв і музейних філій, куточків історії на кафедрах, в клініках, школах, посилає копії своїх матеріалів в інші профільні установи. Музей і його співробітники беруть активну участь у підготовці та проведенні вітчизняних і міжнародних медико-історичних форумів.

4.Акваріум міста Дніпропетровська

    У 1986 році був відкритий акваріум у Дніпропетровську. У залах знаходиться 20 акваріумів об’ємом  20 кубічних метрів. В акваріумах представлені риби Південно-Східної Азії, Індонезії, Центральної і Південної Америки, Африки та Дніпровського басейну. У центральній частина залу знаходиться акваріум «тунельного типу». Акваріум об’ємом  100 тисяч літрів, товщиною 20 міліметрів, виготовлений з розжареного силікатного скла. У ньому знаходяться рибки з природних водойм України, а також акліматизовані і гібридні, вирощені в рибних господарствах Дніпропетровської області.

 

H:\Фото екскурсії\SDC11371.JPG

 

    Акваріум за своєю будовою не має аналогів в Європі. У вестибюлі першого поверху оформлений невеликий зимовий сад, де висаджені різні рослини. Там же знаходиться маленький басейн - середовище проживання дрібних прісноводних тварин. Акваріуми не схожі один на одного. Риби і рослини заворожують своїми формами і квітами. У кожного акваріума свій підводний пейзаж. Прогулюючись годинами по алеях акваріума, залишаєшся під глибоким враженням, що ти зробив справжню прогулянку під водою.

  У виставці представлено багато видів риб як тропічних видів, такі і плазунів: крокодил, черепахи, жаби, краби, також і представники прісноводної фауни р. Дніпро. Багато рибок  рідкісних видів, особливо ті, які не розлучалися в умовах акваріума: скляні сомики, боціі-клоуни, пара китайських аух, пантопон, соми-перевертні та ін.

https://im1-tub-ua.yandex.net/i?id=13e393455e730fcbb6cdfcdd48500615&n=33&h=215&w=287

    В акваріумі нещодавно з'явилися нові мешканці - японські кольорові коропи - Коі. Вони були виведені приблизно в 19 столітті в Японії. Деякі з них живуть понад 40 років і виростають до 130 сантиметрів у довжину. Старожили Акваріума - сім маленьких рибок, сантиметрів по десять, які з'явилися тут років п'ятнадцять тому.

   Змієголови Інтер - крім традиційного для риб дихання зябрами, вони пристосовані до подиху атмосферним повітрям і здатні перебиратися по суші з одного водойма в інший.

   « Аравана»в перекладі означає-  риба-мавпа. Вона здатна підстрибувати на півтора-два метри і навіть збивати з ліан мавп. Цей дивний екземпляр університетському акваріуму був подарований.

     Акваріум знаходиться під патронатом Дніпропетровської державної академії. Його експозиція поповнюється щороку все новими екзотичними річковими і морськими мешканцями. На базі акваріального комплексу створено мережу навчальних та науково - дослідних лабораторій кафедри іхтіології та гідробіології Дніпропетровського національного університету ім. Олеся Гончара та НДІ біології.

 

https://im1-tub-ua.yandex.net/i?id=056275510bf4b2c683b6dce596cd1558&n=33&h=215&w=287

5.Петриківка

   Петриківка - селище міського типу, центр селищної ради народних депутатів. Розташована в низов'ях річки Чаплинки, в 35 км від районного центру і в 22 км від залізничної станції Баглей на лінії Нижньодніпровськ-Вузол - Верхівцеве. Населення - 7,5 тис. осіб. Селищній раді підпорядковані села Жовтневе, Сотницьке, Червонопартизанське.

 Ми ж зупинемося на історії Петриківки, її небагаточислених архітектурних пам’ятках та архітектурі сільського житла селища і його околиць.

     Назву селища Петриківка пов'язують з легендарним козаком Петриком, який славився заступництвом за скривджених панами кріпаків, які збігалися до нього і вже ніколи не поверталися до своїх господарів. Кажіть навіть, що Петриківка ніколи не знала такого ганебного явища, як кріпацтво.

    Коли у 1772 році з’явилася перша офіційна згадка про Петриківку, поселення тут, безумовно, вже існувало. Багато сторінок історії селища пов’язано з останнім отаманом Запорозької Січі Петром Калнишевським, а першим документом, де згадувалася назва «Петриківка», було звернення гетьмана до духовенства з проханням освітити нову церкву.

   Дерев’яна церква Святого Георгія була перенесена на плотах до Петриківки у 1772 році з села Кирилівка, де її підтопляли дніпровські води. Церква була триверхою, мала план у вигляді шестикутного бабинця, восьмикутної нави та шестикутного вівтаря.

   Тоді ж, разом із церквою, на нове місце переселилося й багато мешканців Кирилівки. Населення Петриківки швидко зростало, і в 1793 році село налічувало 600 хат, або майже 3500 мешканців. Дерев’яна церква вже була не в змозі приймати усіх прихожан, тому постало питання будівництва нової церкви.

   Будівництво тривало довго, 19 років. Перекази говорять, що до будівництва храму безпосереднє відношення мав Калнишевський. Можливо й так, але документальних підтверджень цьому не існує. Скоріш за все, отаман дійсно опікувався ним, але на момент побудови церкви у 1812 році останній отаман вже перебував на довічному засланні на Соловках.

     Отже, нова і велична церква Різдва Богородиці була освячена у 1812 році священиком Симоном Кальченком. Храм мав три престоли: головний – на честь Різдва Пресвятої Богородиці, другий – на честь Св. Апостола Андрія Первозванного, третій – на честь Святителя Миколая.

    Перейдемо з культової до народної архітектури. У Петриківці і її околицях збереглося багато старих хаток-мазанок під солом’яними стріхами. Місцеві хати дуже мальовничі. Вони тішать око своєю вишуканою формою, білизною стін, найчастіше синіми, з білими смугами віконницями, що облягають з двох боків маленькі віконця.

Охайна хатка в ПетриківціC:\Users\Руслан\Desktop\531bb33b2760.jpg

   Деякі давніші хати мають причілки, в яких добре помітний нахил стін. Тому вони зі своїми високими стіжкоподібними дахами нагадують гриби.

Дві жилі хати у присілку ГречанеC:\Users\Руслан\Desktop\55446d599822.jpg

    Петрикі́вський ро́зпис, або «петрикі́вка» — українське декоративно-орнаментальне народне малярство, яке сформувалося на Дніпропетровщині в селищі Петриківка, звідки й походить назва цього виду мистецтва.

   Окремі речі з візерунками в стилі петриківського розпису збереглися ще з XVIII століття. Однак у сучасному розумінні цей напрям сформувався наприкінці ХІХ століття — на початку ХХ століття. Походження петриківського розпису пов'язують з козацтвом і заселенням Дніпропетровщини вихідцями з Полтавщини, Слобожанщини та Поділля у XVIII столітті та в першій половині ХІХ століття. Проте невідомо, де й коли са́ме розвинулися традиції, що лягли в основу цього напряму малярства.

   Петриківський розпис — не лише народне мистецтво, що зберігає традиції оздоблення українського житла, але й сучасний живопис, який розвивається та набуває нових рис.

   У 2012 році Міністерство культури України визнало петриківський розпис об'єктом (елементом) нематеріальної культурної спадщини України.

   5 грудня 2013 року петриківський розпис було включено до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО. Це поки що єдина форма культурної спадщини України, що потрапила до цього списку.

    Свої фарби петриківці традиційно добували із трав, листя, ягід та квітів, виварюючи їх особливим способом. Червоний колір одержували з вишневого соку, зелений — із пирію та листя пасльону, синій — з квітів проліска. Різні відтінки жовтого давали пелюстки соняшника, лушпиння цибулі й кора яблуневих паростків. Фарби розводили на яєчному жовтку й молоці, а закріплювали вишневим клеєм чи буряковим цукром. Значно пізніше з'явилися фабричні барвники, і лише в повоєнний час стали використовувати гуаш та акварель.

   Інструменти для розпису мали також природне походження. Палички з паростків дерев, стебел болотних трав, особливо оситнягу й рогози, саморобні пензлики з котячої шерсті та пальці самого майстра — ось небагатий набір художніх знарядь, котрими творили народні умільці велике різноманіття композицій квіткових візерунків.

Марки з петриківським розписом

https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/b/b9/Stamps_in_honor_of_Tetyana_Pata.jpg/300px-Stamps_in_honor_of_Tetyana_Pata.jpg

  Люб’язні майстрині для усіх бажаючих  у своїх «цехах» проводили майстер-клас з петриківського розпису.

https://im3-tub-ua.yandex.net/i?id=8c38a24b337cc0af50261b99626ccc3c&n=33&h=215&w=373

 

 


https://im1-tub-ua.yandex.net/i?id=0fb69fc51e75f02f2edabfa05358c509&n=33&h=215&w=297https://im3-tub-ua.yandex.net/i?id=8de9540d8ba2b4360324d9da125517b1&n=33&h=215&w=285

Робота Довгої Тетяни                                                                    Робота Гусарової Каріни

https://im2-tub-ua.yandex.net/i?id=a582895b4284740d17162ab7886cf7a1&n=33&h=215&w=161https://im2-tub-ua.yandex.net/i?id=2c887e3d7ea9a3649d3dc7bf03182c14&n=33&h=215&w=297

Робота Китченко Марини                                                Робота Дроздова Владислава

 

6.Галушківка — відтворений розважальний комплекс з козацькою тематикою, відкритий у 2008 році в селі Гречане. Організаторською та будівельною роботою займалася громадська організація «Козацтво Придніпров'я». За зібраними історичними документами були відтворені козацьке укріплення і кілька селянських садиб зразка XIX століття.

C:\Users\964D~1\AppData\Local\Temp\Rar$DIa0.739\1158_0.jpg

В одній із садиб відвідувачі можуть доторкнутися до історії козаків, що колись жили тут, а також скуштувати традиційну українську їжу — вареники, куліш і узвар. У ній же знаходиться музей сільського побуту і корчма. У другій садибі колись жив художник, а сьогодні — це місце нічлігу для бажаючих трохи пожити, як козаки. У третій садибі жив гончар.

H:\Фото екскурсії\Галушківка.JPG

 

    У музеї відкрита експозиція козацької зброї — холодної та вогнепальної, — а також предметів побуту місцевих жителів. Тут же проводяться кінні каскадерські вистави, національні та місцеві свята, а також майстер-класи з гончарної майстерності.

H:\Фото екскурсії\Галушківка (2).JPG

 

 

 

\

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Підпроект   «Ні, ти не знаєш добре України, якщо на Запоріжжі не бував

                                  https://pp.vk.me/c617420/v617420157/1bc01/JA5gdRQbbLs.jpg         

    Запоріжжя… Мальовничий куточок України…Береги Дніпра навпроти острова «Хортиці» люди облюбували ще в далекій давнині. В околицях міста археологами були виявлені стоянки древніх людей, датовані нижнім палеолітом. У різний час тут існували скіфські, давньоруські, козацькі поселення, але історія міста почалася відносно недавно — в кінці XVIII ст.

     Напружена ситуація на півдні у другій половині XVIII ст. вимагала зміцнення південних рубежів і створення плацдарму для наступальних дій російської армії. Тому влітку 1770 р. було розпочато будівництво Дніпровської лінії укріплень, що складалася з 7 фортець і простяглася від берегів Дніпра до Азовського моря. 26 серпня 1770 р. була закладена головна фортеця Дніпровської лінії — Александровська. Саме вона і дала відлік історії сучасного Запоріжжя.

    У серпні 1770 р. на правий берег річки Мокрої Московки прибули перші команди. Будівництво йшло ударними темпами. Вже навесні було видно контури фортеці, побудовані земляні вали, землянки для будівельників. Але на цьому будівництво довелося припинити. Весняний розлив Мокрої Московки затопив основу фортеці і її вирішили перенести на півтора кілометри північніше, на інший берег Московки, тепер вже Сухої. На місці первісного будівництва виник форштадт.

   Олександрівська фортеця мала форму 14-кінцевої зірки, і складалася з земляних валів і 16 капонірів. На її території, площею 60 га, знаходилося 8 казарм для розміщення 5-го Дніпровського батальйону, лікарня, аптека, цейхгауз, каземати, гауптвахта, провіантський магазин і школа. У 1784 р. Дніпровська лінія за непотрібністю була скасована. Фортеця втратила своє стратегічне значення, але ще деякий час (до 1799 р.) входила до списку укріплених прикордонних пунктів.

     Форштадт довгий час представляв собою хаотично розкидані по місцевості землянки і невеликі будиночки. Першими його поселенцями стали військові і будівельники з їх родинами. У 1785 р. форштадт переріс у посад, а в 1806 р. став повітовим містом.

     Розташування міста на жвавому Кримському шляху, по якому здійснювалася торгівля між Кримом і материком, становив чималий інтерес. Чумаки, зокрема, везли з Криму такий необхідний і дефіцитний товар, як сіль. Крім того, в околицях Олександрівська знаходилася велика Кічкаська переправа через Дніпро, яка дозволяла контролювати значні торгівельні потоки зі сходу на захід і в зворотному напрямку.

     У 70-х роках ХІХ ст. через Олександрівськ була прокладена перша залізнична вітка, що зв’язала місто з Москвою і Кримом, а на початку ХХ ст. Олександрівськ отримав залізничне сполучення з Донбасом і Кривбасом. Розвиток залізничного транспорту прискорило зростання промисловості міста. У цей період Олександрівськ став центром сільськогосподарського машинобудування.

     На початку ХХ ст. в місті налічувалося 6 середніх навчальних закладів, 33 початкові школи, 2 училища прищеплювали олександрівській молоді потяг до знань. Величезною популярністю користувалися Народний дім, 3 кінематографи, 2 міські бібліотеки, 4 театри, 2 міських сада і сквер.

    Перша світова війна особливим чином вплинула на розвиток міста. На її початку з Варшави в Олександрівська були переміщені авторемонтні майстерні 3-го відділення Центральних автомайстерень і завод акціонерного товариства «Борман, Шведі і Ко». У 1916 р. сюди ж з Риги був переведений дротяний завод, а з Петрограда (Санкт-Петербург) завод авіаційних моторів ДЕКА.

     В цілому, Олександрівськ не був єдиним поселенням у межах нинішнього міста. Одночасно на цій території розвивалися ще кілька населених пунктів. Так, після розгону Запорозької Січі, на Вознесенівській гірці, на лівому березі Дніпра, оселилися колишні січовики Нешкреба, Летючий, Гайдук, Зозуля, Хозой і Кошаниця. У 1781 р. вони заснували тут невелику слобідку Нешкребівку, перейменовану в 1795 р. в Вознесенівку. Вже в 1827 р. в Вознесенівці була побудована перша дерев’яна церква, а кількість жителів перевищила населення сусіднього повітового міста Олександрівська. Так і простояли невеликі хатки, що потопають у садах, до середини ХХ ст. У 50 – 70-х роках їх змінили «сталінки» та «хрущовки».

Деякі з тих, що опинилися на території сучасного Запоріжжя поселень, належали до числа менонітських колоній: Шенвізе, Кічкас, Розенталь, Ейнлаге, Бурвальд, колонія Острів Хортиця. Перші вісімнадцять менониітських колоній на берегах Дніпра з’явилися в 1789 – 1809 рр .. Катерина ІІ створила досить сприятливі умови для переселенців. Зокрема, кожна менонітська сім’я наділялася 65 десятинами землі, меноніти звільнялися від рекрутської повинності, а їхні господарства — від податків на 10 – 30 років. У ХХ ст. всі ці селища увійшли до складу міста.

    У 1921 р. невелике провінційне містечко Олександрівськ отримав нову назву Запоріжжя, а через одинадцять років про нього заговорив увесь світ. В 1932 р. була запущена найбільша в Європі Дніпровська гідроелектростанція. У цей же час у місті, як гриби після дощу, почали рости металургійні гіганти. Саме тоді Запоріжжя перетворилося в справжній індустріальний центр півдня України.

    Дніпровський промисловий комбінат, будівництво якого почалося в 1931 р., став одним з найбільших в Європі, об’єднавши під однією вивіскою завод листових сталей, коксохімічний, шамотна, алюмінієвий заводи, заводи феросплавів і інструментальних сталей та інші. В кінці 30-х рр. більша частина цих заводів стала самостійними підприємствами: «Запоріжсталь», «Дніпроспецсталь», завод вогнетривів і феросплавів, алюмінієвий комбінат та ін.  Продуктивність запорізького промислового комплексу зростала день за днем. До війни міські підприємства виробляли 60 % виробленого в країні алюмінію, 60 % феросплавів, 100 % магнію і 20 % сталевого листа. В кінці 30-х рр. склалися передумови створення Запорізькій області, і в 1939 р. Запоріжжя стало обласним центром.

   Центральний проспект Запоріжжя – найдовший у Європі

    Вулиці кожного міста мають свої власні особливості. Київські вулиці -святкові; у Львові – вузенькі вулички, які й досі пам’ятають стукіт підков; є солоні набережні Одеси… А Запоріжжя славиться своєю головною артерією – проспектом Леніна.

Проспект Леніна – це гордість  Запоріжжя. Завдяки йому увесь світ знає про це чудове місто. Адже це найдовший проспект Європи. Вулиця простягається від залізничного вокзалу «Запоріжжя-1» до площі Леніна і розташована вздовж лівого берега Дніпра. Довжина проспекту становить 12,8 кілометрів.

Головна вулиця в дореволюційному Олександрівську (колишня назва Запоріжжя), яка називалася Соборною, ще раніше встигла змінити кілька різних найменувань: вул. Поштова, Столбова, Велика, Головна, Верхня, Поліцейська, Соборна, Карла Лібкнехта, 8-ма Продольна і навіть Адольфа Гітлера.

     У 30-ті роки, в часи розквіту колективізації та будівництва, одна сторона центрального проспекту отримала назву «Піжон-стріт», а друга – «Гапкінштрассе» (ймовірно, що назва походить від синоніму домогосподарки – гапка). По «стріту», зазвичай, гуляли інженери, лікарі, студенти, а на лавочках «штрассе» прохолоджувались чорнороби, прислуга та вихідці з села.

     Лише у 1952 році міська рада видала постанову, в якій об’єднали кілька вулиць в єдину, і центральній магістралі міста було присвоєно назву проспекту Леніна. Проспект об’єднав 4 вулиці: 8-му Продольну вулицю в Соцмісті, знову сплановану вулицю на Вознесенці (від сьогоднішньої вулиці Гагаріна до Площі Поляка), вулиці Карла Лібкнехта та Кузнечну в старій частині міста.

Дніпрогес

      Дніпро́вська ГЕС, ДніпроГЕС — 5-тий ступінь нижчої частини каскаду гідроелектростанцій на р. Дніпро. Розташована у м. Запоріжжі. Утворює найстаріше на Дніпрі Дніпровське водосховище. У 1930-ті роки відома під назвою Дніпрельстан (скорочення від «Дніпровська електростанція»).

     Будівництво Дніпровської ГЕС було розпочато у 1927 р.

    Перший гідроагрегат введено в експлуатацію 10 жовтня 1932 р., а в 1939 р. стали до ладу всі 9 гідроагрегатів станції загальною потужністю 560 тис. кВт.

    8 турбін було поставлено американською компанією «Ньюпорт Ньюс» (англ. NewportNewsShipbuildingandDrydockCompany (NNS), ще одна турбіна була копією американської, вироблена в Радянському Союзі. 5 генераторів було поставлено американською компанією «Дженерал Електрік», ще 4 аналогічні вироблені на Ленінградському заводі «Електросила».

Будівництво, 1930.

    Технічний нагляд за веденням будівництва здійснював Г'ю Лінкольн Купер.

  17 вересня 1932 р. за особливо видатну роботу на ДніпроГЕСі були нагороджені орденами Трудового Червоного Прапора американські інженери-консультанти - Франк Фейфер, Вільгельм Меффі, Фрідріх Вінтер, Георг Біндер та інженери «Дженерал Електрік» Чарльз Джон Томсон, Г'ю Купер. Зруйнований Дніпрогес 1943 року. 18 серпня 1941 року о 20:00~20:30 після прориву німецьких військ в районі Запоріжжя греблю ДніпроГЕСу було підірвано працівниками НКВС . Унаслідок вибуху 20 тонн толу в греблі виникла пробоїна завдовжки 135 або 165 метрів, через яку ринула вниз багатометрова хвиля, спричиняючи руйнування і загибель людей, що опинились у береговій зоні. В зону повені потрапили як німецькі війська, так і червоноармійці, що здійснювали переправу через Дніпро, а також цивільні мешканці острова Хортиця та прибережної зони. Німецьке командування оцінювало свої втрати у живій силі в 1500 осіб. Жертви серед червоноармійців та цивільного населення оцінюються цифрами від 20 тисяч до 80 -120 тисяч осіб. Ці цифри не підкріплюються жодними документами.

Дніпровська (Запорізька) ГЕС у дніпровському каскаді гідровузлів.

H:\Фото екскурсії\ЕКСКУРСІЯ  до Дніпропетровська.JPG

    Виконавці були прийняті за диверсантів і заарештовані радянською контррозвідкою, проте після втручання їхнього керівництва звільнені. . Вибух призвів також до руйнації машинного залу і припинення енергопостачання, внаслідок чого була паралізована діяльність промислових підприємств Запоріжжя.

     Після захоплення Запоріжжя вермахтом (через 46 діб після вибуху) німецькі будівельні частини відновили зруйновану частину греблі, а влітку 1942 року замість виведеного з ладу запрацювало нове, німецького виробництва, обладнання гідроелектростанції. Під час відступу німці замінували ГЕС, але радянські розвідники нібито змогли вчасно перерізати дроти і врятувати станцію від другої руйнації. За іншими даними, гребля в дійсності була зруйнована німцями при відступі.

  По закінченню війни, у 1944 р., розпочалося відновлення гідроелектростанції, і в березні 1947 р. перший агрегат Дніпровської ГЕС було введено в експлуатацію. 31 серпня 1949року  — шостий агрегат. У 1950 року став до ладу останній 9-й гідроагрегат відродженої електростанції.

     22 квітня 1972 р. було розпочато будівництво другої черги Дніпровської ГЕС. 1974 року було введено в експлуатацію перший гідроагрегат, а в 1981 році станція вийшла на повну потужність.

Музей техніки Богуслаєва

https://image.jimcdn.com/app/cms/image/transf/dimension=472x10000:format=jpg/path/se940c6cdc75a64c8/image/i25bf97a3eadf6a55/version/1430675016/image.jpg

     Музей техніки Богуслаєва відкрився 20 жовтня 2012 р. На двох поверхах будівлі в просторих залах розташувалися експозиції різноманітної техніки.

 

      На першому поверсі розміщується експозиція, присвячена історії Запорізького моторобудівельного заводу. Серед експонатів — унікальні колекції поршневих і реактивних авіаційних двигунів, що випускалися підприємством у різні періоди історії.

https://image.jimcdn.com/app/cms/image/transf/dimension=472x10000:format=jpg/path/se940c6cdc75a64c8/image/i327ed33dd829ee9f/version/1430675108/image.jpg

      Колекцію авіадвигунів відкриває легендарний двигун М-11, що встановлювався на літаки У-2, УТ-1, УТ-2, Як-6, Як-10, Як-18, АІР-6, АІР-12, Ш-2 та інші. Розглядаючи дев’ятициліндровий двигун М-22 потужністю 480 к.с., можна оцінити рівень технологій і високу якість деталей, що виготовлялися в далекі 30-і рр. минулого століття. Тут демонструється і перший вертолітний двигун АІ-26В, що встановлювали на експериментальні вертольоти І.П. Братухіна Б-5, Б-9, Б-10, а також на вертольоти М.Л. Міля Мі-1. Особливий інтерес викликає зразок двигуна АШ-62ІР потужністю 1 000 к.с. для легендарного літака Ан-2 — одного з «довгожителів» авіаційної промисловості.

 

https://image.jimcdn.com/app/cms/image/transf/dimension=472x10000:format=jpg/path/se940c6cdc75a64c8/image/i1e9d99e2b65220cf/version/1430675114/image.jpg

   З  часом на зміну поршневим авіадвигунам прийшли двигуни реактивні. Серед них — неперевершений РД-45Ф для одного з найкращих у світі літака МіГ-15. Особливе місце відведене двигуну АІ-20, серійне виробництво якого розпочалося в далекому 1957 р. і триває до сьогодня. Рецептом його довголіття стали висока надійність та майже невичерпний ресурс роботи двигуна.

   Одним із найвимогливих вертолітних двигунів світу є ТВЗ-117, що встановлюють на різноманітні модифікації вертольотів марок «Міль» та «Камов».

 

https://image.jimcdn.com/app/cms/image/transf/dimension=472x10000:format=jpg/path/se940c6cdc75a64c8/image/i397c5e2fa2aefdcd/version/1430675133/image.jpg

     Незабутнє враження справляє велетенський двигун Д-18Т для найбільших у світі літаків Ан-124 «Руслан» та Ан-225 «Мрія» — абсолютних рекордсменів за вантажопідйомністю та іншими характеристиками.

 

https://image.jimcdn.com/app/cms/image/transf/dimension=472x10000:format=jpg/path/se940c6cdc75a64c8/image/i8822903eb0142b61/version/1430675142/image.jpg

    На другому поверсі розмістилася вражаюча колекція мотоциклів 30-х – 80-х рр. ХХ ст. Поміж київських мотоциклів К-650, Дніпро-11, Дніпро-14.9, іжевських Іж-350, Іж-49 та інших, своє місце знайшли і мотоцикли іноземного виробництва: Harley-Davidson, Sachs, Zundapp, BMW R-35, Simson (Star), DKW-350, Java-50, CZ-501, Pannonia T-5 тощо.

 

https://image.jimcdn.com/app/cms/image/transf/dimension=472x10000:format=jpg/path/se940c6cdc75a64c8/image/i344f8fbee28f61a7/version/1430675151/image.jpg

     На площі перед музеєм розмістилася колекція військової техніки, де представлені протитанкові і дивізійні гармати, гаубиці «Гвоздика» 2С1, «Акація» 2С3, зенітні установки «Шилка» тощо.

 

https://image.jimcdn.com/app/cms/image/transf/dimension=472x10000:format=jpg/path/se940c6cdc75a64c8/image/i9374ef4840b0a0be/version/1430675159/image.jpg

 


https://pp.vk.me/c623631/v623631385/51d86/BKvMLc4Juqc.jpg

         Хто не був на Хортиці, той не був на Запоріжжі! Побували ми й на острові Хортиця. З  геологічного погляду, Хортиця являє собою частину Українського кристалічного щита. Долина Дніпра в районі Хортиці є єдиною збереженою ділянкою порожистої частини ріки. До будівництва Дніпрогесу русло Дніпра перетинало дев'ять порогів. Безпосередньо біля о. Хортиці не було порогів, але збережені скельні острови й скельні структури в північній частині острова мають характерні для порогів особливості. Хортиця й прилеглі до неї острови оголошені геологічним заказником «Дніпровські Пороги».

      Геологічною основою острова служать докембрійські породи віком близько 2,5 мрд. років, у першу чергу  граніти, покриті шаром більш молодих осадових порід. У північній частині Хортиці над берегом піднімаються скелі заввишки 40—50 м, що спадають до півдня.

      Флора Хортиці нараховує понад 1000 видів вищих рослин, з яких 15% є ендеміками. На острові стикаються різноманітні природні зони: різнотравно-ковилові степи, дубові й хвойні ліси, заплавні луки. Завдяки особливим мікрокліматичним умовам, утвореним могутньою рікою, рослинні угруповання істотно відрізняються від материкових.

Назва

     Існує дуже багато версій походження назви острова, втім більшість дослідників виводять назву від тюрксько-половецького «орт», «орта», що означає «середній» (посеред Дніпра). Серед низки версій, назву виводять від «хорт» — «пес», від давньослов'янського бога Хорса.

https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/6/6c/%D0%94%D0%BD%D1%96%D0%BF%D1%80%D0%BE_%D0%A5%D0%BE%D1%80%D1%82%D0%B8%D1%86%D1%8F.jpg/220px-%D0%94%D0%BD%D1%96%D0%BF%D1%80%D0%BE_%D0%A5%D0%BE%D1%80%D1%82%D0%B8%D1%86%D1%8F.jpg

Скелясті береги з північного-заходу Хортиці

https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/6/69/%D0%94%D0%BD%D1%96%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%B3%D0%B5%D1%81.jpg/220px-%D0%94%D0%BD%D1%96%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%B3%D0%B5%D1%81.jpg

Вид на ДніпроГЕС з північного берегу

     Уперше назва острова трапляється у праці імператора Костянтина Багрянородного «Про управління імперією». У різних списках цієї праці Хортиця носить назву - острів Святого Григорія та острів Святого Георгія. Щодо Григорія, то вважають, що це був вірменський просвітник Св. Григор.

   У руських літописах   острів називається Хортичем, Кортицьким, Городецьким, Ортинським, Інтрським островом. Вперше назва Хортичий острів згадана у зв'язку з походом князя Святослава Ізяславича проти половців 1103 року.

    У Воскресенському літопису  під 1223 роком острів названий Варязьким островом. Еріх Лясота, Боплан писали про Хортицю таХіртицю, польський хроніст Мартин Більський писав про Хорчика. Василь Зуєв й князь Мишецький називали острів Хортиц. В атласі Дніпра 1786 року адмірала Пущина іменується Хитрицький, в Рігельмана  Хордецький острів.

    Дмитро Донцов наводить легенду, де йдеться про те, що «Хортицею той острів прозивався по причині, що там колись у давнину стародавня була хвортеця». Ця легенда не є переконливою з наукової точки зору.

Історія

Завдяки стратегічному розташуванню Хортиця мала багате історичне минуле. Хортиця відіграла чималу роль у боротьбі козаків проти татар і поляків.

    1965 року острів став державним історико-культурним заповідником, в якому передбачено створити музейний комплекс, присвячений історії запорозького козацтва. Археологічні й історичні знахідки здебільшого зберігаються в Запорізькому історичному музеї, що в північній кінцівці острова.

https://pp.vk.me/c623631/v623631385/51d3c/z9GaZeWN1Ko.jpghttps://pp.vk.me/c623631/v623631385/51e6d/Up80ZahV__c.jpghttps://pp.vk.me/c623631/v623631385/51e46/5YyTMZAum1s.jpghttps://image.jimcdn.com/app/cms/image/transf/dimension=479x10000:format=jpg/path/se940c6cdc75a64c8/image/icba8e598618a5512/version/1436182165/image.jpg

 

       Ідея створення історико-культурного заповідника та Музею історії запорозького козацтва на острові Хортиця виникла в 60-х рр. ХХ ст. Але на початок 70-х рр. цю ідею було визнано такою, що не відповідає політиці радянського уряду та комуністичної партії. Натомість 14 жовтня 1983 р. на

о. Хортиця було відкрито Музей історії Запоріжжя.

 

На хвилі перебудовчих процесів у суспільстві постало питання про необхідність перепрофілювання Музею історії Запоріжжя у Музей історії запорозького козацтва. Після проголошення Україною незалежності розділи експозиції, присвячені добі соціалізму, були демонтовані. На їх місці були створені виставки, що відображають історію запорозького козацтва.

 

https://image.jimcdn.com/app/cms/image/transf/dimension=479x10000:format=jpg/path/se940c6cdc75a64c8/image/i3c34ade6e203e7a1/version/1436182165/image.jpg

    Розділ експозиції «о. Хортиця в найдавніші часи» охоплює історію Хортиці від пізнього палеоліту (35 тис. років тому) до доби раннього заліза. В експозиції музею представлені оригінальні пізньопалеолітичні та мезолітичні знаряддя праці, виготовлені з кременю. Еталонними для території України є предмети представників середньостогівської археологічної культури.

 

       Залишили на Хортиці величезну кількість пам’яток і скіфи: укріплене острівне городище, курганні та безкурганні поховання. Речі з розкопок цих пам’яток розміщені у вітринах музею.

 

https://image.jimcdn.com/app/cms/image/transf/dimension=479x10000:format=jpg/path/se940c6cdc75a64c8/image/i87dc5a8962b21ae6/version/1436182166/image.jpg

       В експозиції «Острів Хортиця за часів Київської Русі»представлені глиняний псуд, поясні пряжки, жорнова черняховців. Великим тематичним блоком представлено поселення «Протовче», яке було на о. Хортиця в XI – XIV ст.: кістяні вироби (проколочка, частина вуздечки, голки для шиття невода), фрагменти глиняного посуду, металеві предмети (вістря стріл, шпора, ножиці, навісні замки на двері), хрест енкалпіон.

 

https://image.jimcdn.com/app/cms/image/transf/dimension=479x10000:format=jpg/path/se940c6cdc75a64c8/image/i9930b4b9c3ebeb6c/version/1436182166/image.jpg

     Період з кінця XIV до першої половини XVII ст. відображений у розділах експозиції «Причини виникнення та формування запорозького козацтва». Тут можна побачити речі, знайдені на місці золотоординсьго поселення Кучугури, оригінальні предмети з місця розкопок укріпленого городка Дмитра-Байди Вишневецького на о. Мала Хортиця. В цьому розділі представлена зброя козацького часу, клейноди, монети, які використовували козаки. Є й справжні польські предмети: прапор Речі Посполитої, польський тесак, шоломи.

 

https://image.jimcdn.com/app/cms/image/transf/dimension=479x10000:format=jpg/path/se940c6cdc75a64c8/image/ib87ede7a4e51f34a/version/1436182165/image.jpg

     Розділ експозиції «Військове мистецтво запорозьких козаків» включає в себе інформацію як про сухопутні походи (макети возів), так і про морські (макет козацького човна «Чайки», мапа морських походів козаків).

 

https://image.jimcdn.com/app/cms/image/transf/dimension=479x10000:format=jpg/path/se940c6cdc75a64c8/image/i7d250343b9b61537/version/1436182166/image.jpg

Окрасою музею є три діорами: «Битва Святослава», «Військова Рада на Січі» та «Нічний штурм міста Запоріжжя в 1943 р.».

 

Запорозька Січ

Унікальний історико-культурний комплекс, що відтворює образ козацької столиці і атмосферу часів козацтва. Ідея створення на острові Хортиця історико-культурного комплексу, що є узагальненим образом козацьких столиць-січей XVI-XVIII століть виникла ще в 1965 році, але до самого отримання Україною статусу незалежної держави ця ідея була знехтувана з ідеологічних міркувань тих часів. Урочиста закладка комплексу відбулася 14 жовтня 2004 року. Не дивлячись на те, що немає жодного підтвердження існування січей на острові Хортиця, це живописне містечко гармонійно вписалося в навколишній природний ландшафт, що особливо яскраво підкреслює атмосферу того часу.

C:\Users\Карина\Desktop\хорт3.jpg

C:\Users\Карина\Desktop\хорт4.jpg

Історико-культурний комплекс "Запорозька Січ" став єдиним збірним образом всіх Січей, що існували за часів козацтва. Тут зібрані воєдино найцікавіші елементи архітектури, культури, побуту і життя запорозьких козаків. Також, як козацькі Січі, що існували у давнину, весь комплекс роздільний на дві частини – внутрішній Кіш – центральну частину Січі, і передмістя, що примикає до Коша, де зосереджені ремісничі і торгівельні об'єкти.

C:\Users\Карина\Desktop\хорт7.jpg

C:\Users\Карина\Desktop\хорт5.jpg

Січ на Хортиці побудована по образу справжньої Січі в декілька зменшеному масштабі, тут присутні всі елементи існуючих Січей. Довкола комплексу споруджені захисні фортифікаційні укріплення, що складаються з високого валу, глибокого рову і огорожі  у вигляді дерев'яного частоколу. По периметру частоколу знаходиться три вежі – в'їзна вежа з південного боку, де знаходиться центральний вхід в комплекс, мала вежа – в східній частині Коша, звідки відкривається вид на Дніпро, і вежа-дзвіниця, яка знаходиться на межі Коша і передмістя.

C:\Users\Карина\Desktop\хорт12.jpg

C:\Users\Карина\Desktop\хорт2.jpg

Центральний вхід в комплекс приводить вас у внутрішній кіш. Праворуч від входу знаходиться пороховий льох, далі зліва направо – січова школа і два курені. В центрі Кошу знаходиться центральна площа – Майдан, центром якої є діюча церква – січовий храм Покрови Богородиці. Це - найпомітніша, найвища і найбільша споруда на  Січі. Із західного боку від церкви знаходиться курінь, військова скарбниця, будинок кошового і канцелярія. Зі східного боку Майдану уздовж частоколу розташувалися пушкарня, скарбниця куреня, і три козацькі курені. На території Коша можна побачити козацькі гармати, вози і інші предмети побуту та життя козаків.

C:\Users\Карина\Desktop\хорт11.jpg

Військова канцелярія

На Січі можна відвідати багато приміщень, щоб ознайомитися з видами інтер'єру і предметами побуту тих часів. З високою точністю відтворений інтер'єр військової канцелярії, будинок кошового отамана, відкритий для відвідування також і виставковий зал "Традиційні промисли запорожців", де наочно представлені такі промисли як рибальство, землеробство, тут же можна побачити предмети побуту чумаків. Зайшовши в одне з приміщень, ви зануритеся в атмосферу козацьких часів, і зможете відчути присутність історичного духу. Незабутнє враження справляє інтер'єр і атмосфера козацької церкви.

C:\Users\Карина\Desktop\хорт15.jpg

Військова канцелярія

Друга частина Січі – Передмістя, складається з невеликого майданчика, на якому розташувалися грецька хатина (готель), корчма, кузня і гончарня. Тут можна побачити багато цікавого, і навіть взяти участь в житті козацького містечка. Сьогодні історико-культурний комплекс "Запорозька Січ" – це одне з найпопулярніших місць на Хортиці серед відвідувачів. Вдало вписавшись в мальовничий ландшафт прибережної смуги острова Хортиця, це козацьке місто залишає незабутні враження завдяки унікальній атмосфері і історичному духу козацтва.

 

C:\Users\Карина\Desktop\хорт13.jpg

                   Підпроект « На Черкащині. З любовю до Шевченка»

   Незабутня подорож у Канів,  до могили батька українського народу , Великого Кобзаря Тараса Григоровича  Шевченка.

     Біля підніжжя гори розташований відбудований річковий вокзал із пристанню. Перед сходами облаштовано майданчик для відвідувачів з автостоянкою, штучною водоймою та розкрадками з сувенірами для туристів. Сходи на гору нараховують 392 сходинки, вони ведуть на самий верх, до пам'ятника. На прольотах сходів розташовані майданчики для відпочинку. На самій горі облаштовано майдан перед могилою Шевченка та музеєм.

https://im2-tub-ua.yandex.net/i?id=bd285d6a492da10ac093d0eadef6ca38&n=33&h=215&w=323

 Могила поета Тараса Шевченка в місті Канів (Черкаська область) на Чернечій горі, над яким з 1939 року височіє бронзовий пам'ятник роботи скульптора Матвія Манізера.

C:\Users\964D~1\AppData\Local\Temp\Rar$DIa0.501\mogyla_pislja_perepohovannja.jpg

  На кошти друзів 13 березня 1861 року Шевченка поховали на Смоленському кладовищі в Петербурзі біля Церкви Смоленської ікони Божої Матері. Але ще в день смерті поета його друзі — художник Григорій Честахівський, брати-літератори Михайло та Олександр Лазаревські — вирішили виконати волю поета і поховати його в Україні. Михайло Лазаревський звернувся до петербурзького військового генерал-губернатора з проханням видати дозвіл на перевезення тіла Шевченка з Петербурга в Україну. В квітні необхідні папери були підписані. Супроводжували труну Олександр Лазаревський і Григорій Честахівський. 27 квітня вони прибули до Москви, де домовину Шевченка встановили в Тихонівській церкві.

     18 травня 1861 року прах Шевченка було доправлено до Києва. На київському ланцюговому мосту труну до самої церкви Різдва Христового на Подолі (Поштова площа) несли студенти Київського університету. Домовина перебувала в церкві до 20 травня, а вранці на руках її понесли до пароплава «Кременчук», який й узяв курс на Канів. Багатолюдним ходом рушили до Успенського собору мешканцi Канева, передмiсть та навколишнiх сiл. Там домовину поета залишили для прощання на два дні, а 22 травня протоiєрей канiвського собору Гнат Мацкевич вiдслужив заупокiйну лiтургiю i виголосив надгробне слово, яке завершувалось словами:
«Благовiй же до граду нашого, Україно: в нас покоїться прах Тараса Шевченка! Тут, на однiй з найвищих гiр Днiпрових, як на горi Голгофi, подiбно Хресту Господньому, водрузиться хрест, що його бачитимуть i по цю, i по ту сторону Днiпра».
       На панахиду зібралися тисячі людей з навколишніх міст і сіл. Тут же, на прицерковному цвинтарі, хотіли й поховати поета. Але його друзі настояли на Чернечій горі, біля якої Шевченко хотів поставити хату. Яму викопали, за словами Григорія Честахівського, студенти Київського університету, брати й родичі покійного та деякі селяни, що знали поета за життя. Солдати-муляри з канiвського гарнiзону змурували склеп.
      Замість коней у воза, на якому стояла труна, запряглися люди і ярами, горами, лісами повезли Шевченка до місця поховання. На гору труну знову понесли на руках. 22 травня прах Шевченка поховали.

      За донесенням начальника канiвської повiтової полiцiї Котлярова київському генерал-губернатору, над тiлом Шевченка пiд час похорону його в Каневi виголошено було двi проповiдi та шiсть промов. Бiля могили зiбралось кiлька тисяч люду. Похорон тривав до вечора.

H:\Фото екскурсії\канів 4.JPG

C:\Users\964D~1\AppData\Local\Temp\Rar$DIa0.810\Могила_Шевченка_(5).JPG

     Згодом люди насипали на могилі Шевченка курган, наносили каміння і укріпили поховання, поставили дубовий хрест, який з часом підгнив і впав. На народні пожертви вирішили встановити на могилі новий чавунний хрест. Та урядовці довго не дозволяв це зробити. Одна з причин — через легенди про те, що Тарас живий, а в могилі нібито лежать свячені ножі, які чекають слушної години, щоб з ними селяни пішли на поміщиків. Чернечу гору канівці з того часу перейменували на Тарасову.

H:\Фото екскурсії\Канів.JPG

      Лише влітку 1884 року, через 23 роки після смерті поета, на Тарасовій горі дозволили встановити монументальний чавунний пам'ятник-хрест (проект академіка архітектури Віктора Сичугова). Тоді ж упорядкували могилу і за народні кошти збудували перший народний музей Кобзаря — «Тарасову світлицю».

https://im2-tub-ua.yandex.net/i?id=f808445bd03b42ea706d9155879a4e7e&n=33&h=215&w=365

Музей C:\Users\964D~1\AppData\Local\Temp\Rar$DIa0.428\14041008r.jpg

      Приміщення музею Шевченка було збудоване ще в 1935–1937 роках за проектом Василя Кричевського. Музейна колекція Заповідника налічує понад 20 тисяч унікальних пам'яток, окрасою яких є меморіальні речі та офорти Тараса Шевченка, рідкісні видання його творів, високохудожні твори українських та зарубіжних митців, шедеври народної художньої творчості, цінні архівні документи, фото- і кіноматеріали, аудіо- та відеозаписи знаменитих бандуристів і кобзарів", - йдеться на офіційному сайті. Але те, що написано, не цілком відповідає дійсності. Також не співмірна й сума ремонтних та реставраційних робіт, на які уряд спрямував 27,2 млн. Але розкрадання бюджетних грошей - це вже зовсім інша історія. 

 

C:\Users\964D~1\AppData\Local\Temp\Rar$DIa0.904\14041004r.jpgC:\Users\964D~1\AppData\Local\Temp\Rar$DIa0.497\14041005r.jpg

C:\Users\964D~1\AppData\Local\Temp\Rar$DIa0.036\muzeyshevchenka.jpg

       Далі наш шлях попрямував до серця козаччини – міста Чигирина. А також відвідали батьківщину Богдана Хмельницького –село Суботів.

      Іллінська церква – найвизначніша і найвідоміша пам’ятка с.Суботова. Збудована в середині XVII ст. за наказом і коштом гетьмана Б.Хмельницького. У ній, 1657 року, його і було поховано. У другій половині ХІХ століття церкву реставрували, звели біля неї дзвіницю. За часів існування Радянського Союзу храм двічі закривали. З 1990 року церква знову діюча. Поруч з церквою знаходяться три кам’яні хрести, які зобразив http://www.nashekolo.org.ua/nk/im_article/Image/Subotiv_nadgrobok_15167.jpgТ.Г.Шевченко під час відвідування Суботова. Ймовірно, це могили священиків, які правили службу в Іллінській церкві у XVIIІ cт. Поруч з церквою знаходиться замчище Б.Хмельницького – місце його колишнього маєтку. Частина замчища досліджена археологами. Над знайденими кам’яними підмурками вежі споруджений павільйон. На замчищі розташовані дві садиби кінця ХІХ – початку ХХ ст., інтер’єр яких відтворює тогочасний побут селянської родини, народні промисли й ремесла краю. Зокрема, одна кімната облаштована як майстерня гончара. 

   "Три криниці" - пам’ятка історії та гідрології с.Суботова. За легендами пов’язана з ім’ям Б.Хмельницького. Знаходиться в мальовничій долині місцевої річки Суби. 

   Етнографічний музей в с.Стецівка став базовим відділом для створення та розвитку музею млинарства і етнографічно-туристичного комплексу “Козацький хутір” на околиці села. В перспективі відвідувачі “Козацького хутора” матимуть можливість проживати в садибах, відтворених за зразками столітньої давнини і відчути етносередовище українців того часу. 

    Холодний Яр – це реліктовий лісовий масив з пересіченим рельєфом. Його площа становить понад 7 тисяч га. З цим http://www.nashekolo.org.ua/nk/im_article/Image/Dub_11067.jpgурочищем пов’язано багато знаменних подій історії України: національна революція XVII століття, повстання Коліївщина 1768 р., Холодноярська республіка 1918-1922 рр., партизанський рух в роки Другої світової війни. На честь цих подій в регіоні встановлено пам’ятники і пам’ятні знаки. Найбільш визначні пам’ятки Холодного Яру, які мають національний статус – Мотронинське городище скіфського часу (VIІ-ІV ст. до н.е.) та Свято-Троїцька церква Мотронинського монастиря. Патріархом холодноярських лісів є дуб-велетень на хуторі Буда. В народі його називають за іменем одного з ватажків Коліївщини дубом Максима Залізняка. Вік дерева обчислюють далеко за 1000 років. Найбільш цінні в історичному та природоохоронному значенні ділянки Холодного Яру площею 560 га, оголошені пам’яткою природи державного значення. Продовженням холодноярських лісів є заповідне урочище - Атаманський парк із системою ставків, унікальним видовим складом флори та цілющим джерелом "Живун". Поряд із Атаманським парком знаходиться с. Головківка – один із осередків українського гончарства. 

     Щоб на власні очі побачити церкву, побудовану за наказом Богдана Хмельницького і задуману їм як свою майбутню усипальницю, потрібно приїхати на батьківщину легендарного гетьмана, в його родовий маєток - село Суботів, яке розташоване в Черкаській області. Це знаменита Іллінська церква. З усіх споруд, що належали Хмельницькому в Суботові, вона єдина вціліла. Удругій половині XIX століття були розібрані на будматеріали останні руїни гетьманської садиби біля Іллінської церкви.

C:\Users\964D~1\AppData\Local\Temp\Rar$DIa0.720\ilinskaja_cerkov_photo.jpg

        У нестабільні воєнні часи навіть церковна будівля - Іллінська церква - була пристосована Богданом Хмельницьким для оборони. А остерігатися було чого. У 1647 році чигиринський підстароста і польський шляхтич Данило Чаплинський, який мав зуб на Хмельницького, скористався його відсутністю та скоїв напад на Суботів. Хутір був розграбований, всі цінності вивезені, малолітнього сина Хмельницького мало не засікли до смерті. Чаплинський також забрав Мотрону (в інших джерелах Гелену) - цивільну дружину Хмельницького - і обвінчався з нею. Хмельницький звернувся до суду і навіть до короля, але марно. Над ним тільки сміялися. Не добившись справедливості мирним шляхом, він вирішив відновити її за допомогою зброї. Він зумів згуртувати сили українського козацтва і очолив визвольну боротьбу проти Речі Посполитої.

    Не дивно, що при таких обставинах Богдан Хмельницький зайнявся облаштуванням та укріпленням свого родового маєтку. Як кажуть, мій дім - моя фортеця. У Суботові була побудована простора, добре укріплена гетьманська резиденція з казармами і дві церкви - Михайлівська та Іллінська. Їх оточував подвійний вал з оборонними стінами. Все було передбачено на випадок оборони, навіть будівлі храмів. Іллінська церква була оснащена спеціальними отворами для ведення стрільби, так званими амбразурами. У разі небезпеки Іллінська церква легко перетворюватися на справжній військовий об'єкт.

 

\

C:\Users\964D~1\AppData\Local\Temp\Rar$DIa0.754\1.jpg

 

     Іллінська церква стала місцем поховання українського гетьмана. Така була воля Хмельницького. Він будував церкву як свою майбутню усипальницю. У 1664 році гетьманська гробниця була спаплюжена. Польський військовий діяч Стефан Чарнецький пограбував і спалив Суботів. Він також поглумився над прахом Хмельницького. За його наказом останки гетьмана були викопані та викинуті. У 50-х роках минулого століття в Іллінській церкві встановили символічний надгробок.

H:\Фото екскурсії\SDC12599.JPG

 

  Іллінська церква побудована у 1653 році і представляє собою зразок українського бароко. Розташована біля неї дзвіниця з'явилася тільки через два століття - в 1869 році. Церква пророка Іллі нам знайома по п'ятигривневій купюрі.

https://im0-tub-ua.yandex.net/i?id=c9c5c015fa91781d9d5ed3bbb99ae8b4&n=33&h=215&w=402

    .

    У 1845 році Суботів відвідав Тарас Шевченко. На одному з малюнків їм була відображена Іллінська церква. Усипальниці великого гетьмана він присвятив один із своїх віршів «Стоїть в селі Суботові»,  де назвав її церква Богданова.

https://im0-tub-ua.yandex.net/i?id=eca045ded7b5bd241c3248473eaef9fe&n=33&h=215&w=332

 

І нарешті – Чигирин. Місто засноване у першій половині XVI століття на кордоні з Диким Полем, посідає визначне місце в історії України. Свого найбільшого розквіту місто досягло в 1648-1657 рр., коли було гетьманською резиденцією Богдана Хмельницького. З 1657 по 1676 роки Чигирин обирали своєю резиденцією гетьмани України І.Виговський, Ю.Хмельницький, П.Тетеря, П.Дорошенко. 
http://www.nashekolo.org.ua/nk/im_article/Image/Skhema_tur_45693.jpg
       З урахуванням значення міста та його пам’яток для історії і культури України у 1989 році був створений Чигиринський державний історико-культурний заповідник. У 1995 році, коли відбулися урочисті заходи з нагоди 400-річчя від дня народження Б.Хмельницького, Указом Президента України заповіднику в Чигирині надано статус Національного. На території НІКЗ "Чигирин" під охороною держави перебувають 4 пам’ятки археології, 10 – історії, 10 – архітектури, 3 – ландшафтні, 1 – монументального мистецтва. До унікальних пам’яток національного значення належать городище чорноліської культури (XVIIІ-XVII ст. до н.е.) та Іллінська церква в с.Суботові, Свято-Миколаївська церква в с. Стецівці. На сьогодні до складу НІКЗ "Чигирин" входять 5 музеїв: археологічний і Б.Хмельницького – в м.Чигирині, історичний – в с.Суботові, краєзнавчий – у с.Медведівці, етнографічний – у с.Стецівці.
 

Екскурсійні об’єкти НІКЗ "Чигирин" 

Чигирин 

http://www.nashekolo.org.ua/nk/im_article/Image/Bastion_Doroshenka_83498.jpgУ центральній частині міста розташована пам’ятка садово-паркового мистецтва - Замкова гора. На ній знаходяться визначні пам’ятки історії, архітектури, монументального мистецтва: Величний (висотою 18,6 м) монумент Богдану Хмельницькому (1973 р.); кам’яний хрест на честь героїв битв з польсько-шляхетськими та турецькими загарбниками 1596-97, 1677-78 рр. (1912 р.); реконструйований бастіон П.Дорошенка – частина Чигиринської фортеці XVII ст. Біля підніжжя Замкової гори розташований музейний комплекс, побудований в 1995 р. згідно малюнків і креслень "Присутственних місць" (повітової управи) початку ХІХ століття за проектом архітектора І.Кедріна (проект відтворення архітекторів С.Кілессо та М.Андрущенка). Музейний комплекс складається з двоповерхового будинку – музею Б.Хмельницького та трьох одноповерхових будівель – адміністративних приміщень заповідника. До музейного комплексу належить каплиця Святої Покрови, де перепоховані останки 263 козаків та мешканців Чигирина, виявлені археологами на місці колишнього цвинтаря XVII століття ( проект архітектора С.Кілессо, 1995 р.). Праворуч від музею височіє відтворений коштом Благодійного фонду "Нащадки Богдана Хмельницького" (Президент фонду – І.М.Бездітний) храм святих апостолів Петра і Павла. Біля нововідтвореного храму знаходяться автентичні залишки церкви епохи середньовіччя, які музеєфікуються. Перед храмом встановлений пам’ятник видатному духовному і політичному діячу, митрополиту України-Руси 1667-1675 рр., настоятелю цього храму - Йосипу Нелюбовичу-Тукальському. 
У рамках Державної історико-культурологічної програми "Золота підкова Черкащини" поряд з музеєм http://www.nashekolo.org.ua/nk/im_article/Image/Muzejnyi_maidan_63355.jpgБ.Хмельницького продовжуються роботи по відтворенню комплексу будівель резиденції творця Української козацької держави. На сьогодні завершено реалізацію першої черги проекту, триває робота із створення постійних експозицій будинку гетьмана та військової канцелярії. У відреставрованій будівлі початку ХХ століття біля міського парку ім.Т.Г.Шевченка розміщений археологічний музей, де представлені найцікавіші речові пам’ятки давніх історичних культур регіону Середнього Подніпров’я. 

 


Підпроект «То є файні Карпати»

      Морозного січневого ранку пасажирський потяг Дніпропетровськ-Трускавець прибув на вокзал у саме серце Західної України  - мальовниче місто  європейського зразка - Львів.

C:\Users\Карина\Desktop\яр7.jpg

    Воно зустріло нас невеликим морозцем і лапатим сніжком, якого місцеві жителі давно вже чекали. Яким було наше здивування, коли  дізналися, що на заході нашої країни сонце сходить і заходить  на годину пізніше, ніж на її сході! Отож о 6.30 було ще темно, і ми разом з тутешнім екскурсоводом пішою ходою вирушили сонними вулицями Львова. Місто щойно прокидалося.

https://pp.vk.me/c625321/v625321385/4056a/q7OvfTAzq8E.jpg

    Чудове місто Львів, назване  князем Данилом Галицьким на честь свого сина Лева, дивувало й дивувало нас неперевершеною архітектурою будинків, пам’ятників, соборів, костелів, площ та крамниць. Архітектурні пам’ятки Львова, їх своєрідна краса – особливі. Це переплетіння здобутків східної, західної культур та українського народного мистецтва. Неповторність міста гармонує з розмаїттям культурних традицій, стилів різних епох – ренесансу, готики, бароко, класицизму та ін.

    Поруч із будівлями давньоруського періоду (церква Св. Миколая та храм Іоаннна Хрестителя), розташувалися шедеври Львівської архітектури – комплекс Успенської церкви та ансамбль площі Ринок, арки Латинського костелу, собору Святого Юри і всесвітньо відома будова ХІХ століття – Львівський оперний театр. Ми зайшли до собору Святого Юри. Саме тоді йшла служба Божа. До речі, більшість віруючих львів’ян – уніати, тобто греко-католики. Для нас це було нове та цікаве.

https://im1-tub-ua.yandex.net/i?id=6142178fade455953623199c7c654465&n=33&h=215&w=323 https://im0-tub-ua.yandex.net/i?id=dfac114bddad1f217b586ec1944efc58&n=33&h=215&w=143

    Екскурсовод розповіла про плащаницю, що  знаходиться в соборі. Нею було накрите тіло Ісуса, коли його зняли з хреста після розп’яття. Тому на плащаниці залишилася  кров та відбитки  рук і ніг Ісуса Христа . Ще дізналися про те, що у митрополичих палатах зупинявся Папа Римський Іван Павло ІІ, коли відвідував Львів у 2001 році.

  Йдемо далі… На площі Ринок знаходиться аптека-музей, до якої ми й завітали. Центр площі увінчує ратуша; на ратушевій вежі – годинник, що завжди вказує львів’янам та гостям міста на точний (за Києвом) час.

C:\Users\Карина\Desktop\карп4.jpg C:\Users\Карина\Desktop\карп5.jpg C:\Users\Карина\Desktop\карп6.jpg C:\Users\Карина\Desktop\карп7.jpg C:\Users\Карина\Desktop\карп8.jpg C:\Users\Карина\Desktop\карп9.jpg C:\Users\Карина\Desktop\карп10.jpg C:\Users\Карина\Desktop\карп11.jpg

C:\Users\Карина\Desktop\карп12.jpg

   Нас вразив  ансамбль таких архітектурних пам’яток: Львівський Національний університет ім. І. Франка,  НУ «Львівська політехніка», театр опери і балету ім. Соломії Крушельницької, Львівський національний музей, пам’ятники Іванові Франкові, художнику Пабло Пікассо, першому друкареві Івану Федорову, Сажотрусу,міні-скульптура Бадаю, ми пройшли повз парк Івана Франка та багато-багато інших.

https://pp.vk.me/c631519/v631519287/d5fa/MaI9TLSd3Kg.jpg

Ще дізналися, що мешканці Львова історично проживають у кварталах за національністю. Тут є вірменські, циганські, єврейські, російські та інші квартали. На вулицях Львова, в  його будиночках та двориках проходили зйомки відомого в Україні художнього фільму «Д’артаньян і три мушкетери» за романом  О. Дюма. https://pp.vk.me/c631519/v631519287/d5da/C-8pnOxcAMU.jpg

Це була новина для нас. Що ж, емоцій – безліч! Тож, нумо до відомої львівської шоколадної майстерні! А тут поруч і карамельна майстерня! Поласували солоденьким. Треба випити смачної, відомої на весь світ, львівської кави. Заходячи до однієї з кав’ярень, на дощечці читаємо таке: «Кава – чарівний напій. Скільки людей народилося на світ завдяки запрошенню на філіжанку кави?!.» Так,  це справді незабутньо! Але час рухатися далі. Бувай, Львове! Ще обов’язково зустрінемося!

https://pp.vk.me/c630127/v630127774/1351c/IIWfCUYJmZk.jpg

https://im2-tub-ua.yandex.net/i?id=684f2f9192655d8faddd3f124b2461c2&n=33&h=215&w=330

C:\Users\Карина\Desktop\карп.jpg

    І ми прямуємо далі потягом Львів – Рахів до міста обласного підпорядкування  Яремче, що на Івано - Франківщині.  Дісталися туди о 21.00 годині. Тут нас гостинно зустрів санаторій «Сніжинка».

C:\Users\Карина\Desktop\яр8.jpg

    Зранку, щойно прокинувшись, визирнули у вікна. Що за Божа краса! Гори… Карпати… Ліс: смереки, ялини, модрини…

C:\Users\Карина\Desktop\яр6.jpg

 Рай на землі! А яке чудове свіже повітря! Дихаєш на повні груди й не можеш надихатися! Вода гірської річки Прут – чиста, прозора, навіть узимку не замерзає, біжить собі з гір кудись і не має спочинку. Тут у річці водиться багато різної  риби, а головне – форель. Адже ця риба розмножується тільки у чистих та прісних водоймах.

C:\Users\Карина\Desktop\яр2.jpg

    Гори Карпати вкриті лісами. Це молоді гори. Щороку вони ростуть, збільшуються на 1 см і рухаються на схід. Найвища гора Українських Карпат – Говерла. Її висота – 2061 м. Краса навкруги, яку не зможе передати ні словами письменник , ні фарбами художник. Її має побачити кожен на власні очі.

C:\Users\Карина\Desktop\яр3.jpg

C:\Users\Карина\Desktop\яр4.jpg

 

   Поснідавши, вирушили автобусом у місто Коломию. Тут ми відвідали музей Писанки та Коломийський музей народного мистецтва Гуцульщини.

 

https://pp.vk.me/c631520/v631520385/c44f/zYL2nfVNgBE.jpg

А тоді саме було свято Св. Василя (14 січня). Тож на вулицях Коломиї ми не раз зустрічали святково убраних щедрувальників, що приємно дивували нас своїм виглядом. Отже, у місті серед дітей та молоді до нашого часу збереглися давні українські традиції колядування та щедрування!

C:\Users\Карина\Desktop\львыв.jpg

 

      Повертаємося в Яремче.  На нашому шляху зустрівся ось такий пам’ятник захисникам України, поставлений жителями села Яблуневе Івано-Франківської області. І ми не змогли, аби проїхати повз, а зупинилися, аби віддати шану героям.

C:\Users\Карина\Desktop\кол.jpg

Пообіді піднялися стежкою Олекси Довбуша до його скель. Народні перекази говорять, що цей леґінь зібрав навколо себе таких же безстрашних та хоробрих лицарів, які грабували багатих польських магнатів, а награбоване добро віддавали бідним. Він став національним героєм гуцульського народу, що склав про нього безліч легенд, переказів та пісень.

https://pp.vk.me/c631519/v631519287/d4e2/G2OB1CymfaA.jpg

 Біля скелі Довбуша , що знаходиться на висоті близько 1200 м (саме тут і переховувався цей лицар), є пам’ятна дошка, на якій написані слова пісні про нього. Вона містить 24 стовпчики. У цій пісні розповідається про все життя Олекси - від народження і до його до загибелі. Її має заспівати кожен, хто сюди піднявся. Тож і ми заспівали. А люб’язна екскурсовод пані Дарина Йосипівна співала разом з нами, підбадьорювала нас під час підйому та спуску зі скель Довбуша.

C:\Users\Карина\Desktop\довб.jpghttps://pp.vk.me/c633518/v633518774/d7d7/Ada8WL8UHas.jpghttps://pp.vk.me/c631519/v631519287/d438/vXxtTEPbjCU.jpg

    Коли поверталися назад, уже вечоріло. Ми звернули увагу на шум води десь унизу. Це була гірська річка і водоспад на ній.

C:\Users\Карина\Desktop\яро5.jpg

    Новий день – нова подорож і нові враження. Туристичний гірськолижний курорт – Буковель.

C:\Users\Карина\Desktop\бук.jpghttps://pp.vk.me/c633518/v633518774/d7cf/SRnhDOFW_vU.jpg

 На оглядовому підйомнику ми піднялися  на висоту близько 1300 м. І звідти було видно, як туристи з усієї країни спускаються на лижах. Та й ми не залишилися осторонь. Долучилися до цього виду спорту. Нумо спускатися з гірки на … поліетиленових пакетах! Галас, ґвалт, веселу метушню було чути і видно всім туристам. Нам було дуже весело. Такого ще Буковель не бачив!

C:\Users\Карина\Desktop\буков.jpg

https://pp.vk.me/c631521/v631521385/9153/gc0P50yue2I.jpg

https://pp.vk.me/c631521/v631521385/9149/BU81nBec81g.jpg

    І знову ми повертаємося в Яремче. Слід зазначити, що скрізь на Західній Україні, зустрічаються невеличкі каплички. Це міні-церкви, до яких кожен перехожий має можливість зайти, помолитися і піти далі. Знайомлячись з містом, з його будівлями,  вулицями, крамницями, центральною площею Яремче, його щирими та люб’язними мешканцями, завітали до місцевого зоопарку під відкритим небом. Тут ми нагодували хлібцем його мешканців: гордих оленів, диких кабанів, спостерігали за різнокольоровими фазанами, мудрою совою. У водоймах плавають білі лебеді та дикі качки. Ми побували на місцевому ринку сувенірів, аби придбати щось на згадку про цей мальовничий гуцульський край. Поспілкувалися з яремчанами. Розповіли , звідки ми приїхали.

    Так швидко збіг час нашої подорожі. На нас чекають вдома рідні. Дуже дякуємо Вам, Карпати, за гостинність, люб’язність , щиросердечність! Хоч і сумно  прощатися, та час повертатися додому.

    І ось ми вже на вокзалі в Івано-Франківську. Чотири казкові незабутні дні у Львові та Карпатах минули. Але ми не прощаємося назавжди!  А кажемо: «До зустрічі!» Ще обов’язково повернемося знову!

https://pp.vk.me/c628718/v628718385/47a10/9j96UV-uX3k.jpg

Зморені, але дуже задоволені подорожжю, повернулися додому. Доброго дня, Дніропетровськ!..

 

 

Отриманий результат:

  1. Надзвичайно корисною і цікавою стала подорож юних дерезуватських турисів Дніпропетровщиною. Нові знання та досвід людей ріднокраю дають змогу краще пізнавати історичну й культурну спадщину батьківщини.
  2. Подорож Запоріжжям, островом Хортицею - це справжній майстер-клас з популяризації українських традицій та фольклору, українського козацтва, взірець проведення козацьких забав, який наші туристи відтворили у своїй школі.  
  1. До роздумів про минуле й майбутнє Батьківщини і свою особисту роль у цьому майбутньому долучилася туристична група  учнів нашої школи завдяки подорожі  Черкащиною. Ми низько уклонилися могилі батька українського народу, Великого Кобзаря – Тараса Шевченка. Відвіділи національний заповідник «Чигирин», село Суботів, батьківщину Богдана Хмельницького.
  2. Результатом подорожі Гуцульщиною та Лемківщиною «То є файні Карпати» є незабутні враження від природи України, її неосяжних обріїв, нові знайомства з жителями Західної України, вивчення історичної спадщини, культури і  побуту львів’ян та івано-франківців. 

Соціальне значення та післядія проекту:
Наш  проект є справді соціально важливим. Нехай поки що на рівні району, школи чи класу, але він ДІЄ! Нам приємно, що наші однолітки не бояться говорити про свої патріотичні погляди, цікавляться фольклором, історією України, вільно висловлюють свої думки. А проекти такої спрямованості, як наш, спонукають замислитися: «А що саме Я можу зробити для своєї країни?» Та найголовніше, своїм проектом ми показали, що Україна потребує кожного з нас, ми потрібні своїй державі та народові. Схід і Захід – разом! І саме нам, молоді, будувати майбутнє України!

 

https://im1-tub-ua.yandex.net/i?id=f1255912a36d5b74256a8813c11fc81b&n=33&h=215&w=351
 

 

docx
Додано
28 червня 2018
Переглядів
264
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку