Урок «Володимир Винниченко. Цікава історія з життя письменника. Оповідання «Федько-халамидник»

Предмет _______________________ Клас ___ Урок № ___  Дата___/___/___  

 

Прізвище вчителя __________________

 

 

 

 

 

Тема уроку: «Володимир Винниченко. Цікава історія з життя письменника. Оповідання «Федько-халамидник»

Мета: ознайомити учнів із окремими фактами з  життя і творчості В.Винниченка; розповісти історію написання твору «Федько-халамидник», провести паралелі з біографією В. Винниченка; проаналізувати зміст оповідання; допомогти   розібратися  у  складнощах  характерів  та вчинків  героїв твору;  розвивати  навички  виразного  читання, переказу, виділення  головних  епізодів  та  деталей, висловлення власного  ставлення  до  прочитаного, обґрунтування  своєї  думки; сприяти  усвідомленню  найважливіших  цінностей  моралі  та  етики, що роблять  людину  душевно  багатою  і  щедрою  на  добро, порядність, чесність; виховувати почуття поваги до творчості В. Винниченка.

Тип уроку: урок  вивчення нового матеріалу.

Обладнання: портрет  автора, підручник, буктрейлер, презентація.

Методика та прийоми проведення уроку: бесіда, розповідь, контроль і самоконтроль, самостійна робота, «вільний мікрофон».

Епіграф уроку:

І кожен в світі, кожен – неповторність,
Чи то людина, чи крилатий птах.
А. Листопад

 

 

 

План уроку:

1. Організаційний момент.
2. Перевірка домашнього завдання.
3. Мотивація навчальної діяльності, оголошення теми та мети уроку.
4. Актуалізація опорних знань.
5. Сприйняття й засвоєння нового навчального матеріалу.
6. Закріплення вивченого матеріалу.
7. Підсумок уроку.
8. Оцінювання учнів.
9. Домашнє завдання.

Хід уроку

І. Організаційний момент.

Добрий день, шановні діти!

Ще один за розкладом урок.

Щоб пірнути в літературну безодню,

Давайте зробимо наступний крок.

Нумо, діти, підведіться!

Всі приємно посміхніться.

Продзвенів уже дзвінок,

Починаємо урок!

ІІ. Перевірка домашнього завдання.

IІІ. Мотивація навчальної діяльності, оголошення теми та мети уроку.

1. Психологічна настанова учнів і внутрішня мотивація щодо виконання мети уроку.
2. Опрацювання епіграфа уроку.

ІV. Актуалізація опорних знань.

Бесіда за питаннями:
1. Дайте визначення оповідання як літературного жанру. (Оповідання — невеликий прозовий твір, у якому зображується коротка в часі подія чи події з життя головного героя; ці події показані лише в кількох епізодах).

2. Наведіть приклади відомих вам оповідань.

3. Які оповідання про дітей ви вже вивчали в 5-му класі? Чим вони вам запам’яталися?
4. Чим твори про дітей близькі вам? Власні думки вмотивуйте.
5. Чи вважаєте ви себе дорослими у порівнянні з минулим роком? Які зміни ви помітили у власному становленні як особистості?
6. Які риси характеру в людині ви поважаєте, а які засуджуєте?

V.  Сприйняття й засвоєння нового навчального матеріалу.

1. Вступне слово вчителя.

 Дитинство для кожної людини є найщасливішою порою, коли ми пізнаємо світ, відкриваємо його для себе в різних гранях, знаходимо перших друзів, навчаємося самостійно йти своєю життєвою стежиною, робити вибір між добром та злом. Про цей чудовий етап у житті людини написано чимало творів. Один із них ми і розглянемо на сьогоднішньому уроці. Але перед цим, для того, щоб створити творчий настрій і відповідну атмосферу пропоную прослухати уривок із пісні Наталії Май «Дитинство босоноге».

• Звучить аудіо запис.

2. Розповідь про Володимира Винниченка.

 В. Винниченко народився 26 липня 1880 р. у м. Єлисаветграді у селянській родині. Батько його Кирило Васильович Винниченко, замолоду селянин-наймит переїхав із села до Єлисаветграду й одружився з удовою Євдокією Павленко, народженою Линник. Від першого шлюбу мати Володимира  мала троє дітей: Андрія, Марію й Василя. Від шлюбу з Кирилом Винниченком народився лише Володимир.

 Володимир мав надзвичайно чітку пам’ять, рано навчився читати. Можливо, що першим “букварем” були принесені братом Андрієм, робітником друкарні, афіші, з яких Володимир вирізав літери і клеїв на стіну, питаючись у дорослих, що то за буква. Сусідських дітей тримав трохи у терорі, бо був дуже сильний для свого віку й вольовий, упертий. Надзвичайно любив волю, повітря, рух. Був гордим, збитошним, незалежним у вчинках і рішеннях, правдолюбцем.

 Дещо із скарбниці спогадів про власне дитинство згодом відіб’ється і на сторінках прозових творів Винниченка. Оповіді його матері, зафіксовані Розалією Яківною Винниченко (його дружиною), дають підстави припустити, що в пору свого отроцтва Володимир  був схожий на Федька-халамидника з однойменного оповідання, написаного ним десь у тридцятилітньому віці.

 У народній школі Володимир звернув на себе увагу своїми здібностями, і через те вчителька переконала батьків, щоб продовжили освіту дитини. Незважаючи на тяжке матеріальне становище родини, по закінченні школи Винниченка віддано до Єлисаветградської гімназії. Гімназійне начальство, учителі, а за ними й учні зустріли малого українця насмішками. Його українська вимова, бідна одежа викликали ворожість в учнів гімназії. Таке ставлення вперше викликало у малого Винниченка свідомість того, що на світі не всі люди рівні, що світ поділений на бідних і багатих.

 Дійсно, Володимирові було важко у такому середовищі, але це не пригнітило його, а викликало в нього протест та дієву реакцію: бійки з учнями, розбивання шибок. Протести проти соціальної та національної нерівності заклали основи його революційності на все життя. У старших класах гімназії він взяв участь у революційній організації, у 14 років написав революційну поему «Запорозька Січ», за яку одержав тиждень карцеру, а згодом його виключили з гімназії. Але Володимир не кинув своїх студій, він продовжував готуватися до матури (атестату зрілості) і склав іспит екстерном до Златопільської гімназії.

 У 1901 р. він вступив на юридичний факультет Київського університету і того ж року створив таємну студентську революційну організацію, яка звалась “Студентською громадою”. Вступив до революційної укр. партії (РУП). За її дорученням проводив агітаційно-пропагандистську роботу серед робітників Києва та селян Полтавської губернії, за що 1903 р. був заарештований, виключений з університету й ув’язнений до одиночної камери Лук’янівської в’язниці в Києві, звідки йому згодом вдалося втекти.

Після чергового арешту й ув’язнення із загрозою довічної каторги йому за допомогою товаришів вдалося вирватися з рук царської охранки. Не ризикуючи далі, він емігрував. Та на початку Першої світової війни він повернувся до Росії і жив до 1917 р. переважно в Москві, займаючись літературною діяльністю. Одразу після Лютневої революції переїхав в Україну і взявся до активної політичної роботи. Став членом ЦР. Згодом очолив Генеральний секретаріат і став генеральним секретарем внутрішніх справ. Винниченка постійно переслідували, обмежували в творчості і він просто не зміг витримати цього тиску й емігрував за кордон. За два місяці до еміграції він записав у “Щоденнику”: “ Я їду за кордон, обтрусюю з себе всякий порох політики, обгороджуюсь книжками й поринаю в своє справжнє єдине діло – літературу…”. В еміграції політична кар’єра В. тривала, крім того не забував він і про літературу.

Варто сказати і про особисте життя Володимира Винниченка. Із майбутньою дружиною Розалією Яківною Лівшиць, студенткою медфакультету паризької Сорбонни, молодшою на шість років, Володимир Винниченко познайомився 1911-го, під час першої еміграції. У 1911 р. Володимир Кирилович одружився з Розалією Яківною Лівшиць.

    Перший літературний твір В. Винниченка — оповідання «Сила і краса» (згодом автор змінив назву  на «Краса і сила») з’явився восени 1902 р. на сторінках журналу «Киевская старина». Наступні твори  склали першу збірку «Краса і сила» (1906), до якої увійшли оповідання «Заручини», «Контрасти»,  «Антрепренер Гаркун-Задунайський», «Голота», «Біля машини», «Мнімий господін». Оповідання «Федько-халамидник» з’явилося у 1912 р. на сторінках київської газети «Рада».

Впродовж останніх 25 років свого життя Винниченко прожив у французькому містечку Мужен, біля Канн, у власному невеликому будинку, де займався літературною творчістю і живописом. Понад 20 його полотен зберігаються в Інсититуті літератури ім. Т. Шевченка НАН України. Помер Винниченко 6 березня 1951 р., похований у французькому м. Мужен.

3. Аналіз оповідання “Федько-халамидник”.

 3.1. Історія написання твору.

Оповідання В. Винниченка «Федько-халамидник» вперше опубліковано в «Літературно-науковому віснику». Улюбленець кількох поколінь юних читачів — і то не лише українських, оскільки оповідання перекладалося й на інші мови, — Федько впевнено зайняв місце поруч з Томом Сойєром, Гаврошем, П’ятнадцятирічним капітаном. Перше знайомство читачів з цим відчайдухом відбулося ще 1912 року, коли оповідання про нього з’явилося друком на сторінках київської газети «Рада». Винниченкові тоді було тридцять два роки і мешкав він далеко від України — у Франції. Як літературний персонаж Федько-халамидник має французьку «прописку».

Оповідання «Федько-халамидник» із багатьох поглядів є твором автобіографічним. Збереглися записані дружиною Винниченка спогади його матері, в яких є деталі, які знаходимо і в оповіданні. Наприклад, згадки про те, як Володимир тримав сусідських дітей «трохи в терорі» (порівняйте із забавами Федька, який вдає із себе Солов’я-Розбійника). Федьків батько — працівник друкарні — у родині Винниченків друкарем був старший брат Володимира… Та й довкілля, змальоване письменником, дуже нагадує Єлисаветград часів його дитинства. Проте найголовніше, мабуть, те, що своєму героєві Винниченко віддав чимало власних рис…

За одне з видань оповідання на початку 20-х років авторський гонорар було направлено на користь дитячих притулків.

2.        Бесіда за запитаннями.

 1) То  хто  ж  головний  герой   оповідання   і  чому? (Головним героєм оповідання є Федько-халамидник, тому що розповідається про випадок з його життя, в якому відкривається його характер).

  2)Знайдіть портрети головного персонажа («Це був чистий розбишака-халамидник. Не було того дня, щоб хто-небудь не жалівся на Федька: там шибку з рогатки вибив; там синяка підбив своєму "закадишному" другові; там перекинув діжку з дощовою водою, яку збирали з таким клопотом.
     Наче біс який сидів у хлопцеві! Усі діти як діти,- граються, бавляться тихо, лагідно. Федькові ж, неодмінно, щоб битися, щоб що-небудь перевернути догори ногами. Спокій був його ворогом, з яким він боровся на кожному місці»).

3)Які другорядні герої, розкажи про них (Грицик, Гаврик, Стьопка, Спірка).

Другорядні герої є хлопцями з вулиці, з якими спілкувався Федько. Часто він ображав їх, забирав змія, грозився побити, але в фіналі твору хлопці стали справжніми друзями і дуже хвилювалися за Федька.

4)Що було ворогом Федька? (Спокій). «Спокій був його ворогом, з яким він боровся на кожному місці». Спокій був його ворогом тому, що хлопець любив пригоди і ніколи не сидів на одному місці.

5)Як Федько вів себе при покаранні? Коли Федька карали він завжди казав правду і ніколи не плакав, був дуже сміливий і розумів, що отримав покарання за провину. Наведемо уривок з твору: « Приходить тато з роботи. Він стомлений і сердитий. Руки сиві од олова літер, які він складає в друкарні. Щоки теж ніби оловом налиті, худі-худі, а борода на них така рідка, що видно крізь неї тіло.  - Що? Вже знов? - питає він, глянувши на Федька. Федько ще більш насуплюється й починає колупати пальцем кінець столу. А мати розповідає.

   - Правда то? - питає батько у Федька.
     Федько мовчить.
     - Кому ж я говорю? Правда те, що мати каже?
     - Правда,- тихо одмовляє Федько.
     - Скидай штани.
     Федько мовчки встає, скидає штанці й чекає, похиливши голову.
     Батько здійма з себе ремінь, кладе Федька на стілець і починає бити.
     Федько здригується всім тілом і шарпа ногами.
     - Лежи!! - кричить батько.
     - А кляте ж яке! А кляте! – с1плескує руками мати.- Хоч би ж попросило тата, хоч би заплакало. Камінь, а не дитина! Сибіряка якийсь...
     Вибивши "сибіряку", батько вийма з кишені дві або три копійки й дає йому.
     - То тобі за те, а це за те, що правду говориш... »

 6) Які методи виховання використовує батько Федька? Як мати ставиться до цього? Батько б’є хлопця за провину, але дає гроші за те, що каже правду. Мати це засуджує і каже не робити йому поблажки.

 7) Чого не любив Федько? (Брехати, видавати товаришів).

 8)Схарактеризуйте образ Толі. Толя був хазяйським сином, дуже ніжним, боявся батьків, але в нього є і погані риси, адже він постійно брехав і наговорював на товаришів.  «Толя був син хазяїна того будинку, де вони жили. Це була дитина ніжна, делікатна, смирна. Він завжди виходив надвір трошки боязко, жмурився від сонця й соромливо посміхався своїми невинними синіми очима. Чистенький, чепурненький, він зовсім не мав нахилу до Федькових забав. Але цей халамидник неодмінно спокушав його, і бідненький Толя приходив додому задрипаний, подраний, з розбитим носом. Мати його, жінка чула й теж делікатна, трохи не вмлівала, бачачи таким свого Толю. »

 9) Що каже батько Федькові стосовно дружби з панами? Батько так говорив синові: «Я  тобі, паршивцю, скільки раз казав: не смій з панами водитися.

Не кумпанія вони тобі.
     - Та я з ним не водюсь, він сам лізе.
     - Жени його під три чорти од себе... Яка він тобі кумпанія?.. Лягай!
     Федько лягає, але батько так б'є, що мати зостається зовсім невдоволена».

10)Чому Толя хоче дружить з Федьком?Чи корислива дружба Толі? Толя хоче дружити з Федьком, тому, що з ним йому весело, Толю приваблюють пригоди хлопця.

 11)Як веде себе Толя, коли Федько хизується перейти річку? Чому не відмовляє Федька? Толя не відмовляє Федька, бо хоче, щоб він поліз на кригу, налякався, почав плакати і щоб всі з нього сміялися.

 12)Яке парі уклали Федько і Толя? Що з цим парі сталося вкінці? Федько сказав, що якщо він вистрибне на крижину, то Толя має віддати йому ножик з кістяною ручкою, а якщо ні, то Федько віддасть йому свого чижика. Вкінці Толя попросив Федькову маму віддати йому чижика.

 13)Як дорослі ставляться до переходу Федька? Дорослі проти вчинку Федька, сварять його і відговорюють.

 14)З якими словами звернувся Толя до батьків? Толя сказав, що це Федько його повів і пхнув на крижину.

 15)Чому Федько збрехав? Тому, що пожалів Толю, хвилювався, що його покарають.

 16)Як ви оцінюєте благородство Федька? Вчинок Федька дійсно благородний, адже він зробив це не з корисливих мотивів, а тому, що навіть в такій ситуації залишався людиною.

 17)Чи є Федько особистістю? А Толя? Звичайно Федько справжня особистість, адже він мав свої життєві принципи і завжди вчиняв так, щоб не було конфлікту з власною совістю. Толя ж не є особистістю, адже коли постала перша перешкода і загроза на його шляху він проявив себе дуже слабким і зламався.

 18)Чи співпадає зовнішня поведінка Федька і його внутрішній світ? Хоча зовні Федько був розбишакою, та в душі він був дуже хорошою і щирою дитиною, жив за моральними принципами.

 19)Чи хтось впізнає Федька в собі? Кожен може побачити його в собі, адже часто ми ззовні можемо бути злими, а в середині щирими і добрими.

 20)Яка  людина  могла б  вирости  з  Федька, а  з Толі? Федько міг би стати хорошою людиною, мати щирих друзів і сам був би хорошим другом.

 21)Чому  навчило  вас  це  оповідання? Оповідання навчило  нас завжди бути щирими з людьми, говорити правду, цінувати друзів і бути хорошим другом для когось. Також воно допомагає нам навчитися вибирати людей, з якими потрібно спілкуватися.

 22)Чи хотіли б ви мати такого друга, як Федько?  Так, такі як Федько щирі друзі і завжди готові допомогти нам у будь-якій ситуації, навіть, ціною власного життя. 

 23)Чи здатні ви здійснити благородний вчинок на шкоду собі? Це залежить від ситуації, якщо доведеться пожертвувати собою заради друга чи близької людини, то думаю, що так.

24) Що означає слово халамидник?  Воно має 2 значення: 1- бідняк, голодранець; 2- бешкетник, розбишака.

3.3. Заповнення паспорта твору.

Тема: показ люблячого, ніжного, відкритого серця дитини (Федько), яке протиставляється жорстокості дорослих, потворному і злочинному суспільству, яке калічить маленькі життя і маленькі душі.

Ідея: возвеличення чесності, незрадливості, почуття власної гідності, винахідливості (Федько) і водночас засудження бешкетливості, схильності до нерозважливих вчинків, показної вихованості, манірності, лицемірства, егоїзму (Толя).

Жанр: соціально-побутове оповідання.

Проблематика твору:

• любов і ненависть;

• порядність і лицемірство;

• добро і зло;

• моральний вибір (між цілісним благородним моральним світом бідняцької дитини і підступною, хитрою, егоїстично-дворушницькою поведінкою малолітнього «панича-негідника»).

Герої твору: Федько, Толя, Стьопка, Льонька, Спірка, Гаврик, Іван (батько Федька), Іваниха.

Композиція.

Експозиція: знайомство з Федьком, його розбишацькою поведінкою, характером; взаємостосунки халамидника з іншими хлопцями.

Зав’язка: вирушення хлопців на льодохід.

Кульмінація: сцена, в якій після пригоди на річці, коли Федько врятував хлопчика Толю, батьки тяжко карають ні в чому не винного «халамидника». Толя хоче перекласти свою провину на Федька – і той ще раз рятує його.

Розв’язка: смерть Федька.

VI. Закріплення опрацьованого матеріалу.

Літературна вікторина

1. Батьківщиною для Винниченка є… (Кіровоградщина)

2. Перший літературний твір Володимир Костянтинович написав у… (14-літньому віці).

3. Про що був перший твір автора? (Запорозьку Січ)

4. Під впливом якого письменника В. Винниченко пробує власні сили у красному письменстві? (Т. Шевченка)

5. Яку назву мало перше оповідання письменника, що було надруковано в журналі «Киевская старина»? («Краса і сила»)

6. З якими видатними письменниками В. Винниченко познайомився на літературних вечорах у будинку Чикаленка? (Б. Грінченком, Лесею Українкою)

7. Перше дитяче оповідання письменника мало назву… («Кумедія з Костем»)

8. Останні роки життя В. Винниченко провів в еміграції у… (Франції)

9. Чому твір «Федько-халамидник» В. Винниченка вважається автобіографічним? (Своєму героєві віддав чимало власних рис)

10. Визначте жанр твору «Федько-халамидник» (соціально-побутове оповідання)

11. Що найбільш цінував батько у своєму синові Федькові? (Відвертість, правду)

12. Чим закінчується твір В. Винниченка? (Смертю Федька і отриманням бажаного Толею)

Примітка. Кожна правильна відповідь оцінюється в 1 бал.

 VІІ. Підсумок уроку.

1. Повернення до епіграфа.
2. Інтерактивна вправа «Рефлексія».

1. Що  цікавого ви дізналися на уроці ?
2. Що вас найбільше вразило з почутого?

VIII. Оцінювання учнів.

Відзначення досягнень учнів в оволодінні темою уроку, їхнього ставлення до роботи на уроці; аналіз здібностей, що сформувалися під час вивчення теми; окреслення перспектив подальшої навчальної діяльності.

ІХ.  Домашнє завдання.

1. Опрацювати біографію письменника (стор. 56)
2. Виписати цитати для характеристики образів Федька і Толі.

 

 

 

 

 

 

 

 

ВОЛОДИМИР КОСТЯНТИНОВИЧ ВИННИЧЕНКО
(1880-1951)

Звертається увага школярів на портрет В. Винниченка: високе, світле чоло, глибокий, розумний, проникливий погляд — весь обрис свідчить про титанічну натуру, сповнену сталевої міці, сили волі, завзяття, грандіозної енергії і витримки, але водночас добру і душевну людину. Чарівна посмішка й ласкавий погляд темно-голубих очей, отінених чорним віями, робили його кремезну постать дуже симпатичною й навівали довір’я до нього.

Народився Володимир Винниченко 27 липня 1880 року в Херсонській губернії Єлисаветградського повіту (тепер Кіровоградська область). Батько, Кирило Васильович, безземельний селянин, був наймитом при економії поміщика Бодіско. Мати, Докія Павленко, від першого шлюбу вже мала трьох дітей — Андрія, Василя, Марію. Малий В. Винниченко з’явився на світ і зростав на півдні України.

Володимир вступає до Єлисаветградської чоловічої класичної гімназії, де вчиться на кошти брата, але закінчити її не пощастило. У 14-літ-ньому віці написав свій перший літературний твір. То була поема про Запорозьку Січ, за яку автор, як він сам згадував, «дістав перше політичне ув’язнення в гімназії (тиждень темного карцеру)».

Під впливом Шевченкового «Кобзаря» юнак пробує сили у красному письменстві.

Склавши екстерном у Златопільській гімназії (нині Кіровоградщина) іспити, Винниченко у 1900 році вступає на правничий (юридичний) факультет Київського університету. Проте вже з другого курсу його виключили. Студент виявився бунтарем і одразу поринув в активне політичне життя київської молоді, став одним із лідерів Революційної української партії. Окрім того, від самого початку своєї появи в Києві Володимир увійшов до кола місцевої української інтелігенції, яку влада завжди тримала «на прицілі». Передовсім варто згадати ім’я відомого мецената й громадського діяча Євгена Чикаленка, який став для Винниченка літературним «хрещеним батьком», оскільки завдяки саме його наполяганням на сторінках журналу «Киевская старина» було надруковано (1902) перше оповідання молодого прозаїка «Сила і краса» (пізніше назва — «Краса і сила»). У будинку Чикаленка на Маріїнсько-Благові-щенській вулиці влаштовувалися літературні вечори, на які приходив і Винниченко. Серед його знайомих тієї пори були Б. Грінченко, Леся Українка, родина Юркевичів, Старицькі, Лисенки і, звичайно, перейнята революційною боротьбою молодь, яка ставила за мету соціальне і національне визволення України…

В. Винниченко як дитячий письменник «починається» з оповідання «Кумедія з Костем» (1909).

У роки реакції, переслідувань, арештів письменник знаходиться в Лук’янівській тюрмі. Бере активну участь у революційних подіях 1905, 1917 рр.

23 вересня 1920 р. Винниченко залишає рідну землю назавжди. Політична «кар’єра» закінчилася повним крахом — тяжкими і гіркими роками еміграції, перебуванням у фашистському концтаборі (за членство в комуністичній партії Франції і відмову служити «новому режиму»), хворобами, напівголодним і напівзлиденним існуванням та передчасною смертю.

6 березня 1951 року письменник помер у своєму «Закутку» (назва садиби) у селі Мужен біля Канн (Франція).