Наукова стаття з історичного краєзнаства "УКРАЇНСЬКИЙ СЛІД В ОСВОЄННІ АРКТИКИ Наукова стаття про експедицію Георгія Сєдова до Північного полюсу у 1912-1914рр.

УКРАЇНСЬКИЙ СЛІД В ОСВОЄННІ АРКТИКИ

Наукова стаття про експедицію Георгія Сєдова до Північного полюсу у 1912-1914рр.

       На зорі ХХ століття майже всі райони Землі були вже досліджені. Час традиційних географічних відкриттів, що полягали в описі раніше невідомих земель, в основному завершився. Але саме в цей час з’явилося нове покоління дослідників, яке спробувало відповісти на питання: «Чому наша Земля  влаштована так, а не інакше?»  Та й  на карті планети Земля ще залишалося багато білих плям, і, в першу чергу, це  райони Арктики та Антарктиди. Суворі простори, з небезпечним для людини кліматом,  довгий час були недоступними. І тільки через десятиліття все-таки вдалося прокласти шлях до Північного полюсу, відкрити нові землі, навічно вкарбувати свої імена в назвах  гір, островів, льодовиків, морів, хоч для багатьох дослідників він  був ціною життя…

       Із шкільних підручників нам відомі імена американців Франкліна і Пірі, голландця Баренца, норвежців Нансена і Амудсена. Були і російські відважні мореплавці, але особливо гордим для нас  є те, що на початку ХХ ст. в освоєнні Арктики взяли участь і українці: керівник експедиції до Північного полюсу 1912-1914рр. Георгій Якович Сєдов, родом з українського селища Крива Коса (нині містечко Сєдово на Донеччині) та  учасник цієї експедиції -  матрос Линник Григорій Васильович,  родом із Градизька [1].

       У 2012-2014 рр. все прогресивне людство відзначало 100-літній ювілей експедиції Георгія Сєдова до Північного полюсу. З’явилося багато нових публікацій, які часто носили суперечливий характер та неоднакове ставлення як до цієї події, так  і до самого Сєдова. То хто ж вони - герої Арктики: Сєдов і Линник. Із опрацьованих нами джерел  (інтернет – ресурси, монографії учасників експедиції, щоденник Сєдова) стало відомо, що як офіцер-гідрограф Головного гідрографічного управління  Г. Сєдов не раз був учасником дослідницьких експедицій, а в 1903 р., під час плавання на судні «Пахтусов» серйозно задумується над подорожжю до Північного полюса. У цей час іноземні мандрівники вже змагалися за першість у досягненні полюсу.  У березні 1912 р. Г. Сєдов подає рапорт начальнику Головного гідрографічного управління, де  висловлює бажання відправитися до Північного полюсу і представляє програму своєї експедиції. Базою для досягнення  крайньої точки Півночі він вважав Землю Франца - Йосифа. Під час зимівлі мали намір вивчити берегову лінію, якірні стоянки, описати бухти, а також вивчити острів у промислових цілях [2].

      Не знайшовши належної підтримки у своїх прагненнях, все ж таки, хоч і з великими труднощами, він готує спорядження для експедиції та підбирає команду. Згідно плану експедиція мала б вирушити із  Архангельська в середині липня 1912 року, але змогла вийти лише наприкінці серпня на шхуні «Святий великомученик Фока». Г. Я. Седов мав намір ще до настання полярної зими потрапити на Землю Франца-Йосифа і там зазимувати. Але зимувати довелося на Новій Землі. Про важкий перехід та труднощі  зимівлі дізнаємося з книги Миколи Пінєгіна «В ледяных просторах» [3]. А Г. Я. Сєдов у своєму щоденнику зазначить, що на даному етапі експедиція зробила велику наукову роботу по багатьом галузям науки, зокрема були внесені корективи щодо існуючих карт цього регіону. Та  попереду був важкий перехід до Північного полюсу [4].

      У вересні 1913 року «Фока» знову почав свій шлях до Землі Франца-Йосифа, але крижані брили стали на заваді. Зупинилися у бухті Тихій. Звідси і вирушив до Північного полюсу Сєдов із двома матросами Пустошним і Линником на трьох собачих упряжках [4].

      Чому саме Григорій Линник? Так і не знайдемо відповіді. Можливо те, що вони обоє були з України і ріднила їх мальовнича Полтавщина.

     Важка хвороба та смерть Георгія Сєдова  перервала цю героїчну подорож. Поховавши свого командира на острові Рудольфа  та зробивши останній запис у щоденнику,  матроси повернулися на шхуну [3].                                      

     Хто ж він такий  Георгій Сєдов, відважний  російський мореплавець, мандрівник, першопроходець, герой Арктики. Так, російський, але з глибоким українським корінням  давнього полтавського роду.

      Із  автобіографії Сєдова нам стало відомо, що народився і виріс  він у с. Крива Коса(нині с-ще Сєдово Новоазовського району Донецької області) 23 квітня (5 травня) 1877 року. Але батько Яків Євтійович та мати Наталія Степанівна були родом із Золотоніського повіту тогочасної Полтавщини. Доля закинула обох до Кривої Коси, де і познайомила. Справжнє прізвище батька «Сідий», а вже тут, на чужині, воно  стало «Сєдов». 

       Ось як пише про це сам Георгій Якович Сєдов (орфографію збережено):   «Семи лет от роду я уже был работником и помощником своему отцу. Отец мой происходит из Золотоношских мещан Полтавской губернии, говорят его отец, а мой, следовательно, дед был слугой Царю, служил фельдфебелем на военной службе. В молодости еще парнем отец мой (Яков Евтеевич) забрел на заработки на Черноморье, а затем и в Донскую область, где и поселился промышлять рыбу на берегу Азовского моря, на хуторе Кривая Коса. Здесь он сначала был в заброде на добычах (тянули тони неводом), а затем занялся самостоятельным рыболовством. Вскоре женился он здесь же на дивчине той же губернии, но, кажется другого уезда Натальи Степановне, которая жила в услужении у богатых людей, это моя мать. Мать, так же как и отец, забрела сюда на заработки, вместе с другими молодыми людьми, которые в описываемое время в изобилии кочевали из Малороссии к берегам Черного и Азовского морей, частью на заработки, а частью чумаковали за рыбой» [5]. 

    Батьки Георгія Яковича часто згадували рідні місця та якою гарною була Полтава. Але повернутися туди не могли із-за бідності. Вступивши у 14 років до школи та навчившись грамоті, він став «підтримувати зв’язок» з родичами через  листи, які писав на прохання батька.

    Ще з малку, слухаючи розповіді батьків він закохується у місто, яке ніколи не бачив, але яке так любили батьки. Цю любов він проніс через усе своє життя і здійснив свою давню дитячу мрію,  купивши будинок  у Полтаві за адресою вул. Загородна, 32. Туди переїхали на певний час його батьки та племінники, а розпорядницею була Безносова Лідія Яківна, яка з дітьми прибула до Полтави на прохання Сєдова з Далекого Сходу. Будучи у  відрядженні, Сєдов разом з іншими офіцерами квартирував у її будинку. Не раз ставав свідком жорстокого поводження з нею її чоловіка. Він допоміг їй отримати розлучення і відправив у Полтаву до своїх батьків. Він сплачував утримання та навчання її дітей в гімназії, утримання батьків та садиби, а вона вміло вела господарство[6]. Сєдов час від часу навідував їх. Охоче відвідував місцевий театр, а дорогою додому під враженням спектаклів співав українських пісень. Так тривало 5 років: з 1905 по 1910 рр. У 1910 році Сєдов одружився з Вірою Валеріївною Май - Маєвською і за її наполяганням через деякий час продав будинок. Хто жив пізніше у цьому будинку, невідомо. Колись це була околиця міста, а нині центр - сучасна вулиця Зигіна. На жаль, будинок не зберігся.  Будинок за номером 33, який довго вважали «сєдовським», насправді виявився не ним, бо відрізнявся за описом. На жаль, документів та фотографій того періоду не збереглося і в архівах Полтави.

     У складі експедиції до Північного полюсу був і градижчанин  Григорій Григорович Линник (собаковод) 1887 року народження[3]. Біографія невідома, крім того, що він сам про себе розповів Сєдову. А саме, що народився у Градизьку Полтавської губернії, в минулому золотошукач… Відомо також, що після повернення з експедиції постав перед судом по звинуваченню у смерті Георгія Сєдова, але згодом був виправданий і відпущений на волю [3]. На батьківщину не повернувся. Був одружений. У Градизьк, де жила його сестра Дуня, приїжджала дружина - Анастасія Андріївна, але про нього мало хто щось може розповісти. З одних джерел стає відомо, що був репресований і згодом жив на острові Колі, за іншими – пропав безвісти на Китайській військовій залізниці у 1953 році[2]. Григорій Линник був одним із тих, хто до останнього був разом із Сєдовим і поховав його, зробивши кінцевий запис у щоденнику.

     Експедиція не досягла самого Північного полюсу, але ті дослідження та відкриття, які були зроблені в ході неї мали для науки  велике значення і були опубліковані після 1917 року. Ім’я Георгія Сєдова навічно вписане серед відомих імен першовідкривачів, занесене в усі енциклопедії світу як людини енциклопедичних знань, видатного вченого в галузі гідрографії, полярного дослідника, автора численних праць про Північну землю (35 наукових праць).  Його ім’ям названо архіпелаг, мис, затоку, пік, населений пункт, морські судна. Планета за №2875 зареєстрована під іменем Георгія Сєдова. Його девізом були слова «Боротися й шукати, знайти і не здаватися». Він став прообразом головного героя роману Веніаміна Каверіна «Два капітани» [1]. На честь градижчанина  Григорія Линника названо мис в затоці Сєдова на острові Норд  архіпелагу Норденшельда.   

     Ми повинні  знати і пам’ятати своїх земляків та співвітчизників.

                       СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 1.Павло Кущ «Боротися і шукати, найти і не здаватися» [Електронний ресурс] –

 Режим доступу: https://ukurier.gov.ua/uk/articles/borotis-i-shukati-znajti-i-ne-zdavatis/

 2. https://topwar.ru › 114944-geroy-arktiki-georgiy-sedov

3. Пинегин Н. В. В ледяных просторах. 2009

4. https://sergeydolya.livejournal.com/1063991.html

5.  http://my-sedovo.narod.ru/AVTBIOGRAFIYA1.html

6.Надежда Горлакова.  Полтава в жизни Г.Я. Седова [Електронний ресурс] –

   Режим доступу: my-sedovo.narod.ru › GORLAKOVA1