Науково - дослідницька робота "Проблеми і перспективи сучасної української дитячої літератури"

                                   Міністерство освіти  і науки України

                                         Мала академія наук України

                                         Луганське територіальне відділення

                                         Малої академії наук України

                                         Бараниківська ЗОШ І - ІІІ ступенів

 

                                                                                                                      Секція філології

 

 

 

 

      Проблеми і перспективи сучасної

       української дитячої літератури

 

 

                                                    Роботу виконала:

                                                                                         Постромкіна Аліна

                                                                                          учениця 8 класу

                                                                                          Бараниківської ЗОШ

                                                                                          І - ІІІ ступенів

 

                                                                                          Науковий керівник:

                                                                                          Безлюдько І.П.

 

                                     Бараниківка 2017 - 2018 н.р.

Мета: розібратися в проблемах сучасної української дитячої літератури, розглянути можливі перспективи та тенденції  розвитку сучасної української дитячої літератури; познайомитися з найвідомішими сучасними українськими письменниками та їхніми творами; з′ясувати рівень становлення і розвитку читацької компетентності серед сучасних підлітків.

Актуальність: від сучасних школярів ( а це майбутнє України), саме від них залежить, які моральні цінності будуть переважати в нашій країні.

Проблема: з′ясувати основні проблеми під назвою "Читання дітей і підлітків на початку нового тисячоліття".

Об′єкт дослідження: читацькі уподобання учнів та їхніх батьків.

Наукова  новизна: для відродження української мови у кожної людини має бути свій внутрішній світ, який виховується родиною, суспільством, школою. Має бути державне бачення о області мови.  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                      План

І. Вступ                                                                                                          с. 4

ІІ. Основна частина

1. Особливості розвитку сучасної літератури для дітей                          с. 5-6
2. Основні проблеми дитячої літератури                                                   с. 7
3. Тенденції розвитку дитячої літератури                                                  с. 8
4. Найвідоміші українські дитячі письменники.                                       с. 9-18

ІІІ. Висновок                                                                                                 с. 19

ІV. Список використаної літератури                                                       с. 20

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                                                                  3.

І. Вступ.

 

 

Усім добре відомо, що входження дитини у книжковий всесвіт відбувається, перш за все, за допомогою літератури, спеціально створеної для дітей. Саме дитяча література живить розум та уяву дитини, відкриваючі нові світи, образи та моделі поведінки, будуючи могутнім засобом духовного розвитку особистості.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                                                                 4.

 

ІІ. Основна частина

1. Особливості розвитку сучасної літератури для дітей

Сьогодні світова дитяча література переживає справжній ренесанс. Гаррі Поттер ось уже скільки років підкоряє серця юних читачів. У Великобританії у п’ятірці найкращих письменників — троє дитячих. Громадяни Росії більш як півстоліття навстоячки виспівують слова, написані дитячим поетом. У Швеції мало який письменник наважиться стати поруч з Астрід Ліндгрен та Туве Янссон. І зрозуміло, чому скрізь до дитячого письменника ставляться, як до дорослого, тільки ще краще. Адже в тих країнах підростаюче покоління перебуває в центрі уваги суспільства. Дитяча література практично відділена від держави. Та й від своїх же “дорослих” колег доводиться чути зневажливе: “дитяча література? Це ж примітив на рівні “сонце-віконце”! Таким “цінителям” не зайве нагадати, що в українській дитячій літературі працювали Микола Вінграновський, Григір Тютюнник, Євген Гуцало, Василь Близнець, Дмитро Білоус, Всеволод Нестайко, Анатолій Костецький, Віктор Кава, завдяки яким вона досягла висот воістину “срібного віку”.

Українські літературні керманичі пішли іншим шляхом. Шевченківський комітет анулював номінацію “Література для дітей”. На письменницьких форумах заявляють, що дитячої літератури в нас немає, наче про звичайну справу. Дійшло до того, що комісію з питань дитячої літератури керівництво письменницької Спілки ліквідувало.

Дитяча література — жанр специфічний. Дехто навіть стверджує, що ті, в кого бракує уяви, йдуть в дорослу літературу, а в кого вона є — залишаються в дитячій. Та якщо віднадити юного читача від його ж літератури, від гри, фантазії, казки, — тим самим нищиться читач взагалі. Бо той, хто не звик до читання змалечку, не читатиме і дорослим. А це призведе до деградації української нації.

У дитячої літератури є два могутні крила: історія і фольклор. Наша історія не гірша за французьку чи англійську, не кажучи вже про американську або російську. Згадаймо про поразку перського царя Дарія в наших причорноморських степах, про героїку княжої доби, про Грюнвальдську битву, про Сині Води, згадаймо бодай про наше славне козацтво! Які постаті, які події, які пристрасті все ще чекають на біографів та художників! До речі, дехто вже скористався з цього. Наприклад, всесвітньо відомий говардівський варвар Конан-завойовник родом з Кіммерії, себто протоукраїнець. Український фольклор теж нічим не поступається творчості найдавніших народів планети.

На початку дев’яностих років українське книговидання скотилося у прірву глибокої кризи.  Проте для української дитячої літератури вони були вдвічі прикрішими та сумнішими, ніж для галузі в цілому. Бо негатив ситуації не вичерпувався банальним браком коштів.

По-перше, з літературного обігу одночасно вийшов значний пласт доробку попередніх років — усе це жовтенятсько-піонерське розмаїття враз із ідеологічних причин зникло. Натомість заміщення за рахунок відкриття й перевідкриття діаспорних і «розстріляних» авторів не відбулося — на це не

 

                                                                                                                                 5.

стало коштів, і багато визначних імен і досі лишаються невідкритими чи забутими.

 По-друге, славний цех дитячих українських радянських письменників раптом розгубився: а про що і як писати теперішній дітлашні? Писати ж треба було вже інакше. Багато хто не зміг адаптуватися до нових творчих умов — і вийшов із літпроцесу.

 А далі сталося найстрашніше — почали вмирати старенькі (й не дуже) класики: на зламі століть від нас пішли Я. Стельмах, А. Давидов, В. Кава, А. Костецький, Д. Білоус, М. Вінграновський…

 І якщо поезія для дітей у таких умовах хоч якось та животіла, то поступ дитячо-підліткової прози просто зупинився, мов незаведений годинник.

Більшість великих і відомих дитячих видавництв — «Веселка», «Школа», «Видавництво Старого Лева», «Навчальна книга — Богдан», «Ранок» — чомусь перепрофілювалися на видання перекладної літератури чи перевидання класики (також справа потрібна та корисна). Але ж без нових, «свіжих» творів сучасних письменників української дитячої літератури просто не буде!

Сучасні дитячі видавництва:  А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, Свічадо, «Грані-Т» (серії «Дивний детектив»,  «Життя видатних дітей», «Сучасна дитяча поезія», «Сучасна дитяча проза»),  «Країна мрій», «Зелений пес», «Кальварія», “Веселка”, “Гроно”, “Криниця”, “Три крапки”, «Теза»

Журнали: “Соняшник” (1991), Пізнайко (1996), "Буслик" (1998), "Дивосвіт(1993), "Загадкова скарбничка" (1998), "Словознайка" (1993), "Стежка" (1997), "Терентій (1993). Ангеляткова наука, Водограй,Зернятко, Клас, «Сто талантів», "Професор Крейд" з диском, «У світі казок», “Крилаті”

Дитячі серії видавництва «Зелений пес» — «Для тих, хто не любить читати» й «Під партою». Вперше ми отримали концептуально продумані серії пригодницьких і розважальних видань для дітей саме українських, часто ще малознаних .

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                                                                 6.

 

2. Основні проблеми дитячої літератури

Література розвиває багато здібностей дітей: вчить шукати, розуміти, любити - всім тим якостям, якими повинна володіти людина. Саме книги формують внутрішній світ дитини. Багато в чому завдяки їм діти мріють, фантазують і винаходять.

 Без цікавих захоплюючих книжок неможливо собі уявити справжнього дитинства. Однак, сьогодні проблеми дитячого читання, видання книг та періодики для дітей та підлітків стали ще гострішими.

 Сформулюємо проблеми сучасної літератури для дітей:

1. Відсутність  книгорозповсюдження, низька  культура читання, низький рівень мовної культури книжок
2. Жанрове одноманіття. За кілька останніх років було написано чимало чудових казково-фантастичних творів: про пригоди в космосі, у паралельному світі, у далекому майбутньому тощо. Почесні місця займають казки, пригоди, дитячий детектив і фантастика, твори історичної тематики. Бракує реалістичної психологічної прози, де б висвітлювалися взаємини дітей, дітей і дорослих (до речі, багато хто з юних читачів любить читати про своїх ровесників), майже немає дитячої драматургії, самобутніх епічних поетичних творів. Якщо говорити про вікову категорію, то найбільше щастить читачам молодшого та середнього шкільного віку — для них нині вийшло чимало цікавих книжок. Натомість нових гарних творів для малят зовсім мало, а літератури, адресованої читачам-підліткам, майже немає. Сучасні українські дитячі автори поки що мало звертаються до ігрової поезії.
3. Дитячі поети переходять на прозу або починають творити в безлічі жанрів.
4. Комерціалізація книжкового ринку негативно позначилася на випуску дитячої літератури і картині дитячого читання: стався різкий спад показників видання дитячої літератури; з розширенням тематики дитячих книг, поліпшенням їх якості значно підвищилися ціни на дитячі книги, які виявляються недоступними населенню.
5. Відсутність будь-якої реклами сучасних письменників, що пишуть твори для дітей
6. Шкільні та дитячі бібліотеки містять в основному літературу, ще видану в радянські часи. Те, що придбано після 90-х років, міститься в бібліотеках малими тиражами і видається для читання тільки в читальних залах.

Закривати очі на нинішній стан дитячої літератури - значить забирати в дітей важливу частину їх життя, потурати несмаку, розвитку байдужості і бездуховності серед молоді. Виходить, що у дитячої літератури зараз далеко не дитячі проблеми.

 

 

 

 

 

 

                                                                                                                                 7.

 

 

 

3. Тенденції розвитку дитячої літератури сьогодення

- конкурси творів для дітей. Уже вдруге проходить Міжнародний конкурс творів для дітей «Портал» (його проводить ряд українських видавництв спільно з Асамблеєю фантастів), а нещодавно розпочався Конкурс на кращу дитячу повість (спільний проект видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» та радіопередачі «Твій друг — книга»). Отже, за рік-два в українській літературі гарантовано мають постати нові автори та їхні якісні (бо вже пройшли крізь терни журі) твори.

 - перекладні твори — вперше українською заговорили і такі корифеї, як М. Ґріпе, Т. Гауґен, Є. Кнутсон, К. Нестілґер, У. Ле Ґуїн, і «свіжі бестселери» з Європи — повісті Дж. Стронга, П. Маара, К. Функе, Гагерупа, Ю. Ґордера, П. Стюарта, Й. Колфера…

-  перевидання української класики — після багатьох років мовчання до нас знову прийшли В. Королів-Старий, С. Васильченко, В. Винниченко, М. Пригара, О. Іваненко, В. Близнець, Я. Стельмах… Це дуже стимулює творчий процес.

-  фахове осмислення проблем дитячої літератури. Для молодого автора так важливо прочитати хоч якусь рецензію на свій дебют! Кілька років такого аналітичного органу не було зовсім. Але зараз поволі формується нове покоління українських критиків (СлавоваМ, Папуша О.М) — і вже «Друг читача», «КК+», «Книжник-rewiew», «Слово Просвіти» й інші періодичні видання регулярно (!) друкують рецензії, відгуки на дитячі книжки й інтерв’ю з дитячими письменниками. Навіть на семінарах для молодих письменників, які щорічно проводить НСПУ, вже з’явилася секція дитячої літератури. А на квітень 2007 року у Львові уперше заплановано проведення міжнародного наукового симпозіуму з дитячої літератури.

- організація дитячих книжкових ярмарок. 

У сучасній українській дитячій прозі можна виділити три групи письменників:

• це прозаїки досвідченого покоління (В.Нестайко, Ю.Ячейкін, Г.Малик),

• молоді дитячі прозаїки (Ю.Нікітінський, Н.Воскресенська, Т.Парнюк, А.Болото та ін.) та

• письменники дорослої аудиторії, деякі твори яких увійшли до кола дитячого читання (Любко Дереш, М. та С.Д’яченкі)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                                                                 8.

4. Найвідоміші українські дитячі письменники

Незважаючи на труднощі, суперечності, негаразди сучасності в українській дитячій літературі України, не можна не помітити позитивних зрушень за останні роки. З’явилася плеяда талановитих дитячих письменників, рівень майстерності яких зростає з кожною книжкою: Зірка Мензатюк, Леся Воронина, Марина Павленко, Олександр Дерманський, Ніна Воскресенська, Вадим Карпенко, Олесь Ільченко, Олександр Гаврош. Успішно працюють у галузі дитячої літератури й інші письменники: Іван Андрусяк, Ірен Роздобудько, Галина Пагутяк, Любко Дереш, Марина та Сергій Дяченки. Продовжують радувати новими творами і корифеї: Володимир Рутківський, Всеволод Нестайко, Євген Білоусов, Анатолій Качан, Ганна Чубач. Втішним є рівень оформлення дитячої книжки, адже художник-ілюстратор — її повноцінний співавтор. Серед них варто назвати Максима Паленка (Володимир

Рутківський «Джури козака Швайки», «Джури-характерники», Олександр Дерманський «Чудове чудовисько», Олександр Гаврош «Пригоди тричі славного розбійника Пинті»), Костя Лавро («Таємниця старої обсерваторії», «Козак, король, крук» Олеся Ільченка), Тетяни Семенової («Київські казки» Зірки Мензатюк), Валентини Богданюк («Володар Макуци, або Пригоди вужа Ониська», «Бабуся оголошує війну», «Король буків, або Таємниця Смарагдової Книги» Олександра Дерманського), Катерини Білетної («Прибулець із країни Нямликів», «Нямлик і Балакуча квіточка» Лесі Воронини), Наталії Шишковської («Русалонька із 7В, або Прокляття роду Кулаківських», «Русалонька із 7-В та Загублений у часі»).

Класиком української дитячої літератури є Всеволод Нестайко. Він  опублікував «Чарівні окуляри» та кількома повістями доповнив серію «Пригоди в Лісовій школі».

Дмитро Чередниченко (1935)  Народився в с. Межиріч Канівського району Черкаської області. Закінчив Київський педагогічний інститут. Автор букваря «Материнка» та букваря-читанки «Соколик»,  шкільних  читанок «Ластівка», «Біла хата», «Писанка» й «Зелена неділя», тритомна хрестоматія для дошкільнят «Український садочок», тритомна хрестоматія світової літератури для початкової школи «Світ від А до Я» , кількатомної поетичної антології діаспори «Листок з вирію» із окремим томом для дітей «Журавлики» (у співавторстві з Галиною Кирпою). Премію Кабінету Міністрів імені Лесі Українки за літературно-мистецькі твори для дітей та юнацтва у 2010 р. присуджено за повість-казку «Хлопчик Горіхове Зерня і Лісовичка»

У темному лісі біля озера  у просторому дуплі найбільшої верби живе білка з трьома білченятами. А було ж їх четверо. Одного з них, що необережно визирнув із дупла, украв шуліка. Щоб знову не сталося трагедії, білченят доглядає маленький нянь — Хлопчик Горіхове Зерня, який вміщується у горіховій шкаралупі. Свою  красу душі посланець неба Хлопчик Горіхове Зерня вкладає у своїх вихованців. Він це робить не стільки тому, що так треба, а тому, що інакше просто не може чинити, адже бачить лише красу, добро та гармонію. До нього линуть світлі промені, срібні пташки. З часом маленькі білченята уже стали бачити не лише їжу та своє дупло, а й навколишню красу.

 

                                                                                                                                 9.

Одного разу вони помітили, як з веселого танку неймовірних метеликів, що танцювали під сопілку Хлопчика Горіхове Зерня, з’явилася Лісовичка — господиня лісу.           

Невимовна, нечувана досі Хлопчикова мелодія линула лісом. Однак недовго панувала та добра радість. І сопілку украли, і Хлопчика Горіхове Зерня злі заздрісники примусили виховувати малих сіроманців. Та ще й так, щоб зробити з тих вередливих вовченят найхижіших, найлютіших і найжорстокіших створінь. На його пошуки відважно вирушає господиня лісу Лісовичка. Подолати їй потрібно величезні перешкоди: перейти через пеньки та колоди, лісові хащі та струмки, канави і стрімкі ущелини.  Раптом почула Лісовичка звуки сопілки. І відразу здогадалася, що це грає Хлопчик Горіхове Зерня. Новий інструмент йому зробив добрий Дятлик. Їй  на допомогу прийшли інші мешканці дружної лісової родини — Метеличок-блакитничок, яснозорий Соколик, барвиста веселка… Ї всі вони разом визволили Хлопчика Горіхове Зерня.

Леся Воронина (1955) (Вороніна Олена Анастасіївна) народилася в м. Києві. Закінчила філологічний факультет Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка. З 1987 до 1991 року – редактор відділу літератури та мистецтва журналу “Україна”. З 1991 р. головний редактор дитячого журналу “Соняшник” . Член Спілки письменників України, член Асоціації Українських письменників. Вона є автором дитячих іронічних детективі, які об’єднані у серію “Суперагент 000”: “У пащі крокодила”, “Пастка у підземеллі, “Таємниця підводного міста”, “У залізних нетрях”, “Таємниця золотого кенгуру”; пригодницьких повістей “Пригоди голубого папуги”, “Хлюсь та інші”, “Таємниця Чорного озера”. Під псевдонімом Гаврило Гава написала понад сто сюжетів коміксів , що впродовж 13 років з”являлися на сторінках журналу “Соняшник”.

Марина та Сергій Дяченко – письменники, що працюють у жанрі фентезі. Сергій Дяченко (1945) — у минулому лікар-психіатр, кандидат біологічних наук, керував науково-дослідною лабораторією в Москві. Після закінчення Всесоюзного Державного інституту кінематографії (сценарний факультет) займається літературою, журналістикою, пише сценарії. Автор сценаріїв багатьох науково-популярних і художніх стрічок, серед яких найвідоміші «Микола Вавілов», «Голод-33», «Гетьманські клейноди». Член Спілки кінематографістів. Лауреат Державної премії України, лауреат вітчизняних і міжнародних кінофестивалів. Захоплюється бадмінтоном, підводним туризмом, брав участь у багатьох наукових і археологічних експедиціях підвищеної складності, у тому числі на Тихому океані.      Марина Дяченко (1968) — актриса театру і кіно, телеведуча. Закінчила Київський Театральний інститут і викладала мистецтво сценічної мови. Захоплюється плаванням, підводним спортом, подорожами.

Повість пародію на детектив ”Пригоди Марійки Михайлової” визнано найкращим пригодницьким твором для дітей і підлітків 2006 року.  Для дітей Дяченки написали книги про пригоди школярки Олени Лапіної (поки що надруковані романи “Ключ від королівства”, “Слово Оберона”),  ліричну казку

 

                                                                                                                               10.

«Габріель і сталевий лісоруб», «Жирафчик і Пандочка: Маленькі історії великих друзів» -  про  походи доброго Жирафчика та його друга ведмедик

   Пандочки  до оперного театру, модних клубів, поїздки на море, катання на лижах, дні народження…

Цікаві пригоди трапилися з двома братиками у селі у казці «Літаючий капелюх. Старший братик Гордійчик був дуже великий: йому було 7 років, він ходив до школи.  А другий  Андрійчик - був просто великий: йому було 5 років, і він ходив у садочок. Вони були не самі, а з дідусем, з козою та ще й песиком Хвостиком. З книги «Повітряні рибки: Вісім оповідань на всякий смак»  діти можуть  дізнатися про історію їжачка-сонечка, потоваришувати з водометним дракончиком та акулою, яка хотіла співати.

Історичні та фантастичні твори для дітей пише Вадим Карпенко - видавець, письменник. Закінчив романо-германський факультет КДУ, Академію державного управління при Президентові України, Міжнародний інститут державного управління в Парижі. 8 років працював на державній службі (в робочій групі по створенню державного митного комітету України). Останні 4 роки - як приватний підприємець видавав дитячу літературу та двомовні словники. Поєднує в собі менеджера і письменника. Започаткував серію “Місто пригод”. Популярна  книга Карпенка про невтомних безвусих козаків Марка та Харка. Перша книжка – “Марко та Харко”, друга – “Перші синці”, третя - «Чарівна сила Крутивітра».  Відомі книги Карпенка - «Про козака-малюка» Ця книжка на 28 сторінок про один звичайний день звичайного хорошого і чемного хлопчика Іванка, який живе на Січі поміж козаків, і якого всі козаки люблять, бо він працює, навчається і дотримується розпорядку дня навіть краще за дорослих. При бажанні графічні ілюстрації Володимира Цаха дитина може й розфарбувати. Цікавою для дітей є і билина-жарт письменника - «Михайло Потик, крутий богатир» - це віршований український переклад билин Київського циклу.  В.Карпенко є автором поетичного переспіву «Велесової книги»,  коміксу "Марко Пиріг - запорізький козак"

Галина Малик (1951)       Народилася у м.Бердянську Запорізької області. 1964 року сім’я переїхала в селище Середнє на Ужгородщині. Закінчила  філологічний факультет Ужгородського університету, працювала коректором у міській друкарні, потім – у Закарпатській обласній науковій бібліотеці. У 1991 році Г. Малик займає посаду головного редактора видавництва “Закарпаття”. А з 1998 року вона – видавець та редактор журналу для дітей “Віночок”.    За повісті “Незвичайні пригоди Алі в країні Недоладії” (Аля – звичайна дівчинка. А ось вдача в неї незвичайна – нічого, ну зовсім нічогісінько не доробляти до кінця. То вона не доїдає; те, що дадуть пити, не доп’є. Почне малювати – кине. Навіть заплести свої кіски не може до кінця ) та “Подорож у королівство сяктаків” у 1988 році Галині Малик було присуджено премію імені О. Копиленка. З незвичайними пригодами Алі, невгамовної героїні цих повістей, уже познайомились юні читачі Іспанії, Італії, Франції, Німеччини та інших країн. А за останню повість, яка називається “Злочинці з паралельного світу”(це фантастична весела повість про не завжди веселі, а часом і страшні пригоди безпритульного хлопчика Хроні, «крутого» кота Рата, мудрого ворона Гая, двох собак, папуги і хом’яка), Г.М. Малик було присуджено звання лауреата

                                                                                                                               11.

літературної премії імені Лесі Українки 2003 року. Г.М. Малик – член Національної спілки письменників України з 1991 року. У 2007 році Галина Миколаївна відзначена літературною премією ім. Ф. Потушняка за книги казок для дітей “Пригоди в зачарованому місті”  та “Сміятись заборонено” .

Зірка Мензатюк (1954, Київ) стала дитячою письменницею після того, як народила доньку. Закінчила факультет журналістики Львівського університету імені Івана Франка. Працювала журналістом. Член Національної Спілки письменників України (з 1995 р). З 1997 р. веде в дитячому журналі «Соняшник» рубрики «Храми України», «Фортеці України», «Щоб любити», «Щоденник мандрівника». З 2004 року автор рубрики про святині України в освітній радіопередачі для школярів «АБЦ» Національного радіо. Її твори публікувалися у США, Словаччині і Польщі. Відзнаки: Лауреат міжнародного літературного конкурсу у США та літературної премії імені Наталі Забіли. Книжка «Казочки-куцохвостики»  здобула титул «Книжка року 2006» у номінації «Дитяче свято» і 3-тю премію київського ярмарку «Книжковий світ-2006» в номінації «Краща дитяча книга». Основні твори: «Тисяча парасольок» (1990), «Арніка» (1993), «Мільйон мільйонів сестричок» (1999), «Наші церкви: історія, дива, легенди» (2002), «Київські Казки», головний герой якої – Київ, це казкова візитка нашої столиці.;  «Казочки-куцохвостики» (2006) - 12 коротеньких казочок для дошкільнят,  у половині із них є один і той же персонаж — допитлива дівчинка Марійка;  «Український квітник» - (письменниця вирішила розкрити деякі із секретів власного квітника – й подарувала читачам мініатюрні есеї про найулюбленіші квіти. Різні часи, культури, народи плекали ці чудесні рослини, аби сьогодні вони прикрашали нашу землю й вабили око. Тож у цій унікальній книжці, крім дивовижних квіткових історій Зірки Мензатюк, можна знайти й численні зображення зі старовинних гербаріїв, а також майже наукові описи тридцяти квітучих і пахучих чудес). «Як до жабок говорити» - Ця книжка про пригоди хлопчика-мрійника Іванка, якого називали чарівним не за те, що він умів робити чудеса всілякі, а тому, що вірив у них. Разом з ним можна навчитися говорити до жабок, равликів, ластівок та інших істот, зрозуміти чому долиною цвіте бузьків вогонь, ведмежа цибуля та заяча конюшина. А ще познайомитись із зайчиком, який не зміг продати на ярмарку свій страх, зате здобув силу-силенну дарунків. Тож тепер він сидить край дороги і роздає їх батькам, аби діти отримували гостинці від зайчика. «Таємниця козацької шаблі» - цікава подорож дружньої родини Руснаків: татом, мамою, їхньою донечкою Наталочкою легковою машиною на ім’я Машка. Національно свідомий, дуже патріотично налаштований привид попередив про те, що має статися злочин: коштовну українську реліквію, старовинну козацьку шаблю мають за великі гроші продати за кордон. Але, як відомо, привиди не розмовляють. Тому пояснити, де шукати реліквію, привид міг лише жестами, часом загальнозрозумілими. І Руснаки разом із Машкою вирушають на пошуки реліквії дорогами України. Книга знайомить читачів із українським фольклором, визначними містами України, її ріками, фортецями, горами.

Іван Малкович (1961)       Поет, видавець. Народився в с. Нижній Березів Косівського району на Івано-Франківщині у селянській родині.

                                                                                                                               12.

Закінчив скрипковий клас Івано-Франківського музичного училища.  Навчався у Київському державному університеті імені Т.Г.Шевченка на філологічному факультеті. На 1 курсі прийшов в літературну студію Володимира Забаштанського. А декілька місяців по тому на поетичному фестивалі в Ірпені його було обрано “Королевичем молодої української поезії”. У 1986 році І.Малкович став наймолодшим членом Спілки письменників СРСР. “Вихід кожної його поетичної книги ставав подією літпроцесу… Неомодерні поезії І.Малковича стали зразками витриманого смаку поетики “нової хвилі” .      Після закінчення університету працював редактором видавництв “Веселка”, “Молодь”.Тоді ним було підготовлено до друку чимало гарних видань, а нових задумів було ще більше. Щоб їх здійснити, у 1992 році заснував власне видавництво А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА. Оригінальна творчість представлена поетичними книжками “Білий камінь”, “Ключ”, “Вірші”, “Із янголом на плечі”. Вихід його першої книги гаряче відстоювала легендарна українська поетеса Ліна Костенко.   Книга “Ліза та її сни” – названа однією з 12 найкращих книг Форуму видавців у Львові (2005 р.) – за оригінальність задуму і вишуканість у зображенні всесвітньої художньої спадщини для найменших.

Сергій Оксеник    Сергій Семенович Іванюк (псевдонім Оксеник Сергій). Нині головний редактор журналу “Однокласник”. Викладач Києво-Могилянської академії.  Книга “Лісом, небом, водою” – це книга для дітей та про дітей. Адже головний герой дванадцятирічний хлопчик. Книга написана сучасною мовою, якою зручно говорити про дитинство в будь-якому віці. Головні герої книги постійно долають перешкоди: вони перемагають чудовиськ, влучно стріляють з лука та арбалета, риють криниці, здобувають собі їжу, будують житло. В книзі використаний досвід старовинних народних казок, і в той же час її герої – розумні та розвинені сучасні діти.

Ніна Воскресенська (1960) (справжнє прізвище – Мацебула). Народилася у м. Києві в 1960 році. Закінчила Одеський гідрометеорологічний інститут, спеціальність: океанолог. Працювала інженером, програмістом, журналістом, редактором, верстальником, лаборантом в хімічному кабінеті і навіть бетонником 3-го розряду (в студентському будзагоні). Зараз працює журналістом. Ніна Воскресенська – фіналістка “Коронації слова” за 2004 рік.     Основні твори: “Володар країни мрій” (2005) – це одна з перших творчих спроб письменниці і найвдаліша дитяча книга “Зеленого пса” за 2005 рік. , “Останнє бажання короля” (2006)      Крім цього, на віртуальній поличці вінницького видавництва “Теза” можна прочитати її твір “12 драконів, 3 королі і 1 неймовіне пророцтво”.

Степан Процюк (1964, Львівщина) – український письменник (починав як поет), котрий пише для дорослих та дітей. Закінчив Івано-Франківський педінститут та аспірантуру Інституту літератури НАН України. Викладає сучасну українську літературу в Прикарпатському університеті (Івано-Франківськ). У своїх творах піднімає такі проблеми, як залежність від ідолопоклоніння, фальшивий патріотизм, деградація особистості під впливом психотропів, дослідження хворобливих зламів людської психіки, оголення й вивчення тайників свідомості, обожнення почуттів. Романи «Інфекція», «Тотем», «Жертвопринесення».

                                                                                                                               13.

С.Процюк звернувся і до літератури для підлітків. У 2008 році у київському видавництві «Грані-Т» побачила світ трилогія про кохання «Марійка і Костик», «Залюблені в сонце» (Друга історія Марійки і Костика"), «Аргонавти» (Третя історія Марійки і Костика). Події  трилогії розгортаються в Україні, у маленькому місті Старомихайлівка. Герої живуть своїм цікавим життям: зустрічаються в школі, на шкільному подвір'ї, в парку; ведуть романтичні розмови, зізнаються один одному в коханні. Згодом у цьому видавництві у серії «Життя видатних дітей» вийшла книга «Степан Процюк про Василя Стефаника, Володимира Винниченка, Архипа Тесленка, Карла-Густава Юнга і Ніку Турбіну».

Іва́н  Андруся́к (1968, с. Вербовець Косівського району Івано-Франківської області) — поет, дитячий письменник, прозаїк, літературний критик, перекладач. Увійшов у літературу на початку 1990-х як учасник літературного угруповання «Нова дегенерація», до якого також входили Степан Процюк та Іван Ципердюк. Критика вважає його одним із чільних поетів покоління «дев'ятдесятників».  Виробив власну впізнавану поетичну манеру, базовану на метафоризмі, яку критика називала «плаваючою семантикою» . Проза Івана Андрусяка характеризується як «густа» символічна метафорика з активним використанням діалектів. Тематично автор досліджує психологію людини в символічно-межових ситуаціях на матеріалі Гуцульщини 1940-50-х років. Із 2000 р. активно виступає як літературний критик (часописи «Книжник-review», «Книжковий огляд», «Кур'єр Кривбасу», «Кальміюс», «Березіль», «Сучасність» та ін.), аналізуючи здебільше поезію й обстоюючи моральні принципи в літературі та розмежування «високого письменства» й «попси». Лауреат першої премії конкурсу видавництва «Смолоскип» (1995), літературних премій «Благовіст» (1996), ім. Бориса Нечерди (2002), журналу «Кур'єр Кривбасу» (2007), першої премії конкурсу творів для дітей «Золотий Лелека» (2008), міжнародної премії «Corona Carpatica» (2010). Член НСПУ і АУП. Мешкає в містечку Березань на Київщині.

З 2005 року Іван Андрусяк звертається до дитячої літератури — в часописах, альманахах і антологіях друкуються вірші, які згодом увійшли до книжки «М’яке і пухнасте» (2010); а 2007 року виходить друком повість-казка для дошкільнят і молодших школярів «Стефа і її Чакалка». У ній автор використовує фольклорний образ Ча́калки — казкової істоти, якою на Слобожанщині й Полтавщині в давнину батьки лякали своїх неслухняних дітей: мовляв, та прийде вночі, забере таку дитину в мішок і понесе в темний ліс. Саме так і стається з героями повісті, які втрапляють у казкову «школу чакалок і бабаїв», де їм дозволено робити все, що заманеться. Письменник описує ці сцени з гумором, проте головну увагу концентрує на дитячій психології, наголошуючи на тому, що добро й любов перемагають неодмінно, й завдяки їм дитина може навіть «перевиховати» казкове страшидло. Дошкільнятам адресовані «Звіряча абетка» (2008) і «Зайчикова книжечка» (2008) — вірші й віршовані казки; а також повість-гра «Хто боїться Зайчиків» (2010), удостоєна першої премії літературного конкурсу «Золотий лелека». Дітям молодшого і середнього шкільного віку адресовані веселі пригодницькі повісті «Сорокопуди, або Як Ліза і Стефа втекли з дому» (2009) і «Кабан дикий - хвіст великий»

                                                                                                                               14.

(опублікована в журналі «Барвінок», листопад 2009 — лютий 2010); а старшокласників зацікавить книжка біографічних оповідань «Іван Андрусяк про Дмитра Туптала (св. Димитрія Ростовського), Григорія Квітку-Основ’яненка, Тараса Шевченка, Ніла Хасевича і Олексу Довбуша» (2008). Проте сам письменник «головним» своїм дитячим твором вважає невеличку повість «Дядько Барбатко сміється» (побачила світ 2008 року в книжці «Три дні казки»), в якій у формі поетичної казки оповідається дитині про тонкощі людських взаємин, про неповторність кожної людини у світі, про любов і біль, про глибинний зв’язок людини і природи, про красу і складність життя.

Андрій Кокотюха (1970, Ніжин), сучасний український письменник який написав цикл дитячих детективів. Мріяв стати бібліотекарем. Працював збиральником меблів, різноробочим та муляром на будівництві. Але закінчив факультет журналістики Київського університету ім Т. Шевченка. У 1993 році був одним із засновників Творчої асоціації «500». Працював у видавництві «Смолоскип» пакувальником книжок, у період з 1994 по 1999 рік організовував  «гастролі» молодих українських письменників у сімнадцяти регіонах України. Був їх безпосереднім учасником. Протягом 1999 — 2006 років побачили світ книги А. Кокотюхи: «Повернення сентиментального гангстера», «Нейтральна територія», «Ментовский город», «Отработанний матеріал», «Мама, донька, бандюган», «Криминальная Украина», «Криминальная Украина-2», «Криминальная Украина-3», «Почему Украина не Россия» (автор-упорядник), «Любити живих» (у співавторстві з Максимом Розумним), «Повзе змія», «Тайны и загадки Украины», «Резонансные дела МВД» (в співавторстві з Костянтином Стогнієм), «Шукачі скарбів», «Юля» (автор-упорядник), «Темна вода», «Зоопарк або Діти до 16 років». Крім того написав низку журнальних публікацій повістей та оповідань. За однією такою публікацією на студії ім. О. Довженка зняли кіно під назвою «Тупик». Написав сценарії для декількох документальних фільмів з циклу «Кримінальні історії» на каналі ICTV. Усе це дає авторові право називати себе також кіносценаристом. За окрему платню писав «жіночі» оповідання. Пише українською і російською мовами. Дитячі книги у серії вид-ва «Грані-Т» «Дивний детектив»:  «Полювання на Золотий кубок» , «Страшні історії» , «Клуб Боягузів», «Андрій Кокотюха про Луї Буссенара, Томаса Майна Ріда, Миколу Миклухо-Маклая, Рафаеля Сабатіні, Роберта Луїса Стівенсона» ,серія «Життя видатних дітей»)

«Рік пригод. Полювання на Золотий кубок» - Злодії хочуть викрасти Золотий кубок – мрію кожного спортсмена школи. Їх таємну розмову почули розумник Максим та розбишака Денис. Для того, щоб врятувати кубок, їм не можна нікому нічого розповідати, забути про давні образи та ворожнечу, а головне – самим стати злодіями. Герої проходять через багато небезпечних пригод, за ними починають полювати справжні злодії. Але  Максимові й Денису вдається  випередити їх і кубок врятовано.

«Клуб Боягузів» - літня подорож до Львова приносить нові враження, нових знайомих і… нові пригоди Максиму та Денису, вони розплутують загадку таємничого об’єднання  Клубу Боягузів.

«Мисливці за привидами» - розкриття таємниці страховиська потребує надзвичайної кмітливості, точності в розрахунках і залізної логіки, якою

                                                                                                                               15.

володіють лише справжні мисливці за привидами.

«Страшні історії» - в основі книги цікаві пригоди Максима і Дениса у Карпатських горах, які пов’язані зі страшною карпатською легендою.

«Колекція гадів» - юні шукачі пригод протистоять директору власної школи, в ході розслідування стикаються  віч-на-віч зі страшним заморським гаддям, і, аби подолати зло, мусять на якийсь час прикинутися злодіями та зрадниками.

Сашко Гаврош (1971) - ужгородський поет, письменник, журналіст, автор  книжок для дітей.  Закінчив факультет журналістики Львівського національного університету імені Франка. Працює в закарпатських та всеукраїнських ЗМІ. Має понад тисячу публікацій у пресі. Член Асоціації українських письменників та Національної спілки письменників України. Окремі твори перекладено білоруською, словацькою, сербською, польською мовами. Засновник і співголова журналістського клубу «НеТаємна вечеря». Переможець «Коронації слова» 2011 року (І місце у номінації "П'єси для дітей") за п'єсу «Цирк Івана Сили».

Твори для дітей. “Пригоди тричі славного розбійника Пинті” Ця книжка залишається єдиною з тих, які присвячені темі опришків та їх окремо взятому персонажу. З того, що було відомо до цього — тільки уривчасті повідомлення про те, що Пинтя народився у румунському містечку Мегоажа, за походженням — шляхтич. Через непорозуміння з армійськими законами пішов у опришки. На відміну від інших народних месників був ще й хорошим політиком. На батьківщині опришка Пинтю визнали святим. Книга визнана найкращою Всеукраїнським рейтингом «Книжка року-2008» у номінації «Твори для школярів середнього та старшого віку».

«Неймовірні пригоди Івана Сили, найдужчої людини світу» Це весела, захоплююча, сповнена пригод розповідь про простого хлопця із закарпатського села Білки, який, завдяки надзвичайній фізичній силі, а також силі духу і доброті, здобув собі славу найсильнішої людини світу, перемагав найвидатніших богатирів, разом із мандрівним цирком побував у багатьох країнах світу. Розповідь базується на реальній біографії українського силача Івана Фірцака, ім’я якого повертається з небуття. Одним зі сучасних натхненників цієї історії для юних читачів є Василь Вірастюк. Продовженням цієї книги є повість «Галуна-лануна або Іван Сила на Острові Щастя»

«Олександр Гаврош про Григора Пинтю, Олександра Духновича, Івана Силу, Адальберта Ерделі, Августина Волошина»

Марина Павленко (1973). Народилася в селі Старичах Яворівського району Львівської області.       Закінчила Уманський державний педагогічний інститут (нині — університет) імені Павла Тичини. Кандидат педагогічних наук, доцент.   Викладає сучасну українську літературу на кафедрі української літератури та народознавства Уманського державного педагогічного університету ім. П. Тичини.   З 1997 року член Національної Спілки письменників України.      Захоплюється малюванням – створила ряд книжок-розмальовок (К., 1998), ілюструвала власні книжки “Чар-папороть” і “Півтора бажання”. Основні твори: - книжки поезій: «Бузкові зошити» (1997), «Чар-папороть» (2002), «Душа осики» (2006); - романи для підлітків «Русалонька із 7-В або Прокляття роду Кулаківських» (2005) (захопливі пригоди дівчинки Софійки, яка рятує

                                                                                                                               16.

красеня однокласника від  родового прокляття) й «Русалонька із 7-В та Загублений у часі» (2007) (Софійка чує, як  вночі у покинутому замкові лунає музика, а порожніми залами блукає самотній привид, що… загубився у часі.);  «Русалонька із 7-В проти Русалоньки з Білокрилівського лісу»(2008), «Русалонька з 7-В в тенетах лабіринту» (2011); - пригодницькі казки «Півтора бажання» (Казки старої Ялосоветиної скрині)» (2007) та «Домовичок із палітрою» (2007). Марина Павленко є переможцем і лауреатом ряду літературних конкурсів – “Гранослов” (1996р. – поезія, 2002р. – проза), “Привітання життя” (Львів, 1996), “Смолоскип” (2000, 2001, 2002), “Коронація слова” (Київ, 2004), конкурсу Української бібліотеки у Філадельфії (США, 1998), конкурсу на кращу поему, присвячену річниці незалежності України (США, 2000), Світової федерації українських жіночих організацій (СФУЖО) (2005), “Портал”(2005), Всеукраїнського конкурсу сучасної новели імені Валер’яна Підмогильного (2006); нагороджена Міжнародною недержавною україно-німецькою премією імені Олеся Гончара за збірку “Як дожити до ста”, літературною премією “Благовіст” за монографію “Тичининська формула українського патріотизму”.      У 2006 році стала лауреатом II премії ім. Б. Лепкого за роман “Санта Лучія в кирзових чоботях”.  

Мар'яна Савка (1973) Поетеса, дитяча письменниця,  літературознавець, публіцист, головний редактор "Видавництва Старого Лева. Народилася 21 лютого 1973 року в м. Копичинці Тернопільської області. У юності займалася співом і театром. Закінчила у Львові університет - українську філологію. У студентські роки належала до жіночого літературного угруповання ММЮННА ТУГА.  Автор поетичних збірок "Оголені русла" (1995), "Малюнки на камені" (1998), "Гірка мандрагора" (2002; книга стала лауреатом ІХ Форуму видавців у Львові), "Кохання і війна" - у співавторстві з Маріанною Кіяновською (2002), монографічного дослідження української еміграційної преси на теренах Чехословаччини та кількох книжок дитячої поезії («Чи є в бабуїна бабуся?», «Лапи і хвости», «Корова кольорова»).  Поезія друкувалася в таких літературних журналах та альманахах: "Сучасність" (Київ), "Світовид" (Київ-Нью-Йорк), "Кур'єр Кривбасу" (Кривий Ріг), "Четвер" (Івано-Франківськ; Львів), "Плерома" (Івано-Франківськ), "Nemunas" (Вільнюс), "Королівський ліс" (Львів), "The Ukrainian Quarterly" (New York) та ін. Присутня в кількох поетичних антологіях, зокрема в антології одинадцяти поеток "Ми і Вона". Поезія М. Савки перекладена польською, англійською, білоруською, російською, литовською мовами. Член АУП і НСПУ. Лауреат Міжнародної журналістської премії ім. Василя Стуса за книги поезій (2003).

Олександр  Дерманський (1976 р) Народився у селі Гайворон Володарського району на Київщині. Закінчив НПУ ім. М. Драгоманова, факультет української філології. Працює учителем української мови й літератури та зарубіжної літератури у Київському технікумі електронних приладів. З 2001-го року  став літературним редактором дитячого журналу „Стежка”. У жовтні 2004 року видавництво “Теза” в рамках серії “Пригодницька бібліотека” випустило у світ його повість-казку “Володар макуци, або Пригоди вужа Ониська”.  У квітні 2005 року його роман “Король буків, або таємниця Смарагдової книги” було відзначено дипломом

                                                                                                                               17.

Всеукраїнського конкурсу романів, кіносценаріїв і п’єс “Коронація слова”.  Твір написано у жанрі фентезі, основна колізія – порятунок цього світу від сил Пітьми. З гумором автор зображує негероїчних рятівників Міста. Це -  хлопчик-бука, юна позбавлена вогнедишності дракониця, пугач-псевдоекстрасенс, немолодий покусаний помідорами шмигун і обскубаний горобчик-сирітка.   Дорога до перемоги буде важкою, а пригоди страшними, але захопливими. Й обов’язково, все скінчиться якнайкраще: злі сили буде подолано, хтось дістане корону, хтось відсвяткує весілля, ще хтось знайде собі друга. Влітку 2006 “Теза” надрукувала книжку-продовження пригод вужика Ониська — “Бабуся оголошує війну”.     Наразі в декількох видавництвах О. Дерманський готує до друку книжки, постійно друкується в журналі “Стежка”, співпрацює з “Соняшником”. Готуються видання за кордоном.       Крім цього, вийшли друком також книги: “Чудове Чудовисько” (2006), “Танок Чугайстра” (2007).

Оксана Лущевська (1982) дитяча письменниця і поетеса, яка шість років мешкає в Сполучених Штатах, проте не припиняє творити для малих українців. Народилася  в м. Тальному, що на Черкащині. Закінчила філологічний факультет Уманського державного педагогічного університету ім. П. Г. Тичини. За фахом – педагог. Автор дитячого різдвяного детективу «Дивні химерики, або Таємниця старовинної скриньки» ( 2009), книжки із серії «Життя видатних дітей»: Оксана Лущевська про Христофора Колумба, Джона Ньюбері, Чарльза Дарвіна, Дніпрову Чайку, Перл Сайденстрікер Бак ( 2010), співавтор «Різдвяних повістей» (повість-казка «Ворожіння на черевичках, 2010). Також є автором поетичної збірки «Візії» (Тальне, 2008). Переможець ІІ-го Всеукраїнського конкурсу на кращі твори для дітей молодшого, середнього та старшого шкільного віку «Золотий лелека» (2008). Лауреат конкурсів «Смолоскип» (2009), «Гранослов» (2007), «Витоки» (2008), «Рукомесло» (2008, 2009). Співзасновниця літературно-мистецького порталу «Захід-Схід». Учасник проекту "Зернятко надії" («Дітям – про Голодомор 1932-33 років»). З 2004 року живе у місті Пітсбурґ (штат Пенсильванія).

Отже, українська дитяча література переживає складні і суперечливі процеси. Має свої злети і падіння. І наразі, хоча стан справ далеко не ідеальний, все ж відбувається повільне зростання — і кількості книжок, і якості творів. Але якою б тріумфальною ходою у наше життя не входили новітні технології, першість у виховному процесі залишиться за книгою. А дитяча література є гармонійною складовою культурного процесу. На неї покладений найважчий тягар – виховання сучасного читача, який цінуватиме найкращі зразки художньої літератури. Адже дитині потрібна книжка захоплива, добра, наповнена гумором. Книжка, яка стала би продуктом нашого часу, а згодом ще й вийшла би за його межі. Протягом багатьох років вважалося, що дитяча література повинна вчити жити і давала правильні відповіді на ті питання, які хвилюють дітей. Що першочергове у книзі для дітей — виховний момент чи художня майстерність — є ще однією нерозривною суперечністю. Бо дитяча література — це і одне, і друге. Зближуючи дорослих і дітей, вона долає загрозу тотального роз’єднання і вчить, що розуміти і прощати важливіше, ніж засуджувати. І разом з тим книга для дітей прочитується на різних рівнях і сприймається у кожному віці по-своєму, поєднуючи безпосередньо-щирий

                                                                                                                               18.

Висновок.

       Отже, українська дитяча література переживає складні і суперечливі процеси. Має свої злети і падіння. І наразі, хоча стан справ далеко не ідеальний, все ж відбувається повільне зростання — і кількості книжок, і якості творів. Але якою б тріумфальною ходою у наше життя не входили новітні технології, першість у виховному процесі залишиться за книгою. А дитяча література є гармонійною складовою культурного процесу. На неї покладений найважчий тягар – виховання сучасного читача, який цінуватиме найкращі зразки художньої літератури. Адже дитині потрібна книжка захоплива, добра, наповнена гумором. Книжка, яка стала би продуктом нашого часу, а згодом ще й вийшла би за його межі. Протягом багатьох років вважалося, що дитяча література повинна вчити жити і давала правильні відповіді на ті питання, які хвилюють дітей. Що першочергове у книзі для дітей — виховний момент чи художня майстерність — є ще однією нерозривною суперечністю. Бо дитяча література — це і одне, і друге. Зближуючи дорослих і дітей, вона долає загрозу тотального роз’єднання і вчить, що розуміти і прощати важливіше, ніж засуджувати. І разом з тим книга для дітей прочитується на різних рівнях і сприймається у кожному віці по-своєму, поєднуючи безпосередньо-щирий погляд дитини і життєвий досвід дорослого. Можливо, тому їх варто читати разом, привносячи ідеї розуміння і поваги один до одного із книжкової реальності у наше життя.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                                                               19.

 

 

 

 

 

 

 

 

                              Список використаної літератури

1.     Залучення дошкільників до художньої літератури в умовах сучасного соціокультурного середовища. - http://ua.textreferat.com/referat-13336-1.html
2.     Безручко Н. Д и т я ч а  л і т е р а т у р а:   п р о б л е м и і с ь о г о д е н н я. - http://www.chl.kiev.ua/default.aspx?id=3599
3.     Білоусов Є. Дитяча література і дитячий письменник в формуванні інтелекту і духовності сучасної української нації. - http://librar.org.ua/sections_load.php?s=libraries&id=631
4.     Казки для малих бунтарів: збірка радикальної дитячої літератури». Упор. Джулія Л. Майкінберґ, Філіп Нел. – NYU Press.: 2008. – 480 с. http://roksi82.livejournal.com/45557.html
5.     Угрин О. Cучасна підліткова книга: читацькі запити та видавнича пропозиція. - www.pinchukfund.org/storage/students/works/2008/465.doc

6. http://www.chl.kiev.ua/Bibliograf/menzatuk/index.htm

7. Дракони і лицарі сучасної української прози для дітей http://vsiknygy.net.ua/analyst/294/

8. «Дорослі» проблеми дитячої книги, або чому діти не читають http://chytay.com.ua/golovna/dorosli-problemi-dityachoyi-knigi-abo-chomu-diti-ne-chitayut.html

9. Сучасна українська дитяча література: тематичні та жанрові особливості http://www.chl.kiev.ua/default.aspx?id=5826