Значення навчальних вправ

для розвитку вокально-хорових умінь дітей молодшого шкільного віку

 

(Методичні та практичні рекомендації для для викладачів ДМШ з вокально-хорових дисциплін, керівників дитячих хорових колективів, хормейстерів. Пропонується ознайомитись із системою  навчальних вправ, які сприяють розвитку початкових вокально-хорових умінь дітей молодшого шкільного віку).

 

 

Проблеми виховання співацької культури та вокального розвитку особистості досліджувались багатьма педагогами та хормейстерами.

Вокальна-хорова музика для дітей є тим своєрідним матеріалом, який залучає дитину до спілкування з мистецтвом, до творчості. Завдяки співу дитина входить у світ художньої культури, що виступає засобом формування її духовності.

Яскравий поетичний текст вокальної музики, образність, чіткість форми, елементи зображальності та суто дитячої інтонаційності роблять вокальні твори для дітей благодатним матеріалом для формування спеціальних вмінь, удосконалюючи їх співацький голос. Крім того, введення в зміст початкової музичної освіти вправ для розвитку голосового апарату школярів стає плідною основою не тільки у набутті ними музично-слухового досвіду, але й художньо-інтонаційних та загально-музичних знань поряд з вміннями і навичками виконавської діяльності, тому метою даних методичних рекомендацій стало висвітлення системи навчальних вправ, сприяючи розвитку початкових вокально- хорових умінь у молодших школярів.

У молодшому шкільному віці завершується перехід від наочного-образного до словесно-логічного мислення. У дитини з’являються логічні роздуми, вона використовує операції. Однак, це ще не формально-логічні операції, а конкретні, бо вони можуть застосовуватись лише на конкретному, наочному матеріалі.

Виходячи з цього, вже на перших уроках, у зміст практичної роботи молодших школярів важливо включати виконання вправ, що пояснюють „дикційну гімнастику” вокального мовлення, поряд з виділенням зображально-виражальних характеристик музичних образів.

Наприклад, вправи для формування голосового апарату передбачають, перш за все варіанти руху ротових м’язів тому їх виконання дітьми супроводжувалось образними асоціаціями та відповідними рухами губів, щелеп, м’язів лиця, але кожний рух імітував зображально-виражальні дії конкретного образу.(Ротик риби, котика, жабки, мавпочки, маленької дитини, дорослої людини тощо). Вправи на чергування рухів губ виконувалися школярами з підспівуванням знайомої мелодії з інтонаціями „на усмішку”, „на жалобу”, „на звук дудки”, „на крекіт птиці”, „ на шум поїзда” тощо, де зображальність передається носіями конкретного музично-художнього образу – інтонаціями.

Для засвоєння школярами вправ спрямованих на розслаблення і напруження м’язів лиця використовують різноманітні музичні фрази охоплені цілісною мелодичною лінією або конкретного ритмічного малюнку. Це сприяє засвоєнню і закріпленню спеціальних дикційних вмінь поряд з відчуттям художньої значущості мелодичного малюнку, метро-ритму, наповнюючи їх особистим емоційним наповненням.

Виконання школярами таких вправ викликає позитивний емоційний настрій поряд з розвитком спеціальних вокально-артикуляційних вмінь.

Особливого значення, при вивченні артикуляційних норм утворення голосних звуків ( і,е,а,о,у,и,), надається виконанню ритмо-мелодичних дій з різноманітними, іграми-забавлянкамим, казками, пісеньками, віршівками, примовками, що є одним із важливих засобів наочно-дійового засвоєння дітьми фонетичних установок, таких, що допомагають наслідувати голоси живого світу. „Дитина чує скрекіт сороки (”скро-ко-ко”), скиглення від болю зайчика, що поранив ніжку(„скугу-скугу”, „скау-скау- скау”, „пів-пів-пів”, звук від жування ним капусти („хрум-хрум”), пищання горобенят (пі-пі-пі” , „мову” дорослого горобця („джив-джив”), спів журавлів („трів-трів”), шелестіння пташиних крил („шу-шу”); вона пізнає звук тіла, що падає в воду („бульк”, „буль”, „бовть”), розпеченого заліза, опущеного у воду („ш-ш-ш”,”пшик-пшик”), та багато інших, що оточують її в повсякденному житті. Поряд з цим треба приділяли увагу і використанню повнозначних слів-звертань („зайчику, зайчику”), дієслів („печу, печу бабку”, їде , їде пан, пан”, що сприяють зосередженості уваги на формуванні голосних звуків, і адекватних мімічних якостей їх утворення через виразність приголосних та повтор одного слова чи вислову.

Дитина ставиться до слова, вислову, викладеного тексту як до „живих” об’єктів. Тут мається на увазі той факт, що діти, на відміну від дорослих, припускають і „бачать” конкретні образи.

Так, наприклад, їжа у дитини асоціюється з тією конкретною цукеркою, яблуком – речами, які вона споживає; меблі - це конкретний стілець, стіл, що є конкретні предмети домашнього вжитку, тощо. Таке образне сприйняття мовного матеріалу виступає основою індивідуально-творчого прояву дитини. З іншого боку, дитина дуже жваво реагує на словесні рими, мовну репліку, що відображається в особливому інтересі дітей до віршів, скоромовок, пісень. Така зацікавленість мовленням проявляється у віршуванні, прагненні до декламації, а також й співу.

Враховуючи той факт, що дитина скоріше запам’ятовує музику в супроводі слова, важливо розучувати дитячі пісні відразу зі словами. У наступних заняттях попереднє прочитання тексту є обов’язковим, оскільки учень повинен не тільки правильно і чітко вимовляти слово, але і розуміти його значення з тим, щоб викликати у себе приховані у слові уявлення. В залежності від того, які труднощі зустрічаються в пісні, які приголосні вимагають опрацювання, які голосні прозвучали невиразно у подальших заняттях фіксується увага на вирішенні цих проблемних питань.

Поруч із вправами, що пояснюють „дикційну гімнастику” застосовується комплекс сюжетних віршованих рифмованих скоромовок, чистомовок, приказок, небилиць з метою напрацювання виразності мовленнєвого звучання кожного звуку алфавіту. Наступним етапом, є проспівування їх на одному тоні, чи кількох звуках в висхідному русі (з урахуванням зручного діапазону для учня).

Цей вид навчальної діяльності викликає у дітей емоційне пожвавлення, оскільки надає їм відчуття „власного творення” мелодичної лінії з одночасним напрацюванням „проблемного” звуку, що проходить не лише в ракурсі суто дикційної вимови, але й зі співом.

Одним з напрямів експериментальної методики є застосування принципу діалогізації в навчально-виховному процесі з орієнтацією на розвиток техніки вокального мовлення молодших школярів. Саме діалогічність зумовлює підхід до вокальної підготовки дітей не тільки, як предмету вивчення, але як засобу духовного збагачення, що дозволяє розширити спектр їх творчих можливостей. З цією метою застосовується метод театралізованої інсценізації. Наприклад: діалог котика і мишки; лисиці й вовка; бабусі і дідуся, тощо. Слід зазначити , що дитина через вплив художнього образу занурюється у стан внутрішнього діалогу. Таке діалогічне спілкування перетворюється на самоспілкування, а звідси і на самопізнання.

Це зацікавлене ставлення до конкретного предмету уваги дитини сприяє мобілізації її творчої уяви, фантазії, художньо-творчого мислення, й трансформується в площину її співацьких можливостей.

У ході проведення занять ми поступово вводили більш складні за змістовим наповненням, операціональним діями вправи-ігри, метою яких розширення у дітей фонду музично-слухових уявлень, вмінь сприймати і адекватно відтворювати художній образ у співі, у пластично-інтонаційному русі, у відчутті власного тембру голосу, його змін відповідно до емоційного наповнення слів і настрою у мовленні.

Важливий є акцент на ігровій ситуації при відтворенні дітьми віршованого тексту і особливо на їх „входження” у певну роль з інтонаційно-вокальною виразністю того чи іншого „персонажу” поряд із проявом власного ставлення до виголошеного тексту.

В застосовується практика реалізації міждисциплінарного підходу до розвитку вокальних вмінь у молодших школярів. З цією метою додатково використовується блок-вправи на більш детальне опрацювання дітьми елементарних основ теорії музики (назви нот зі співом; відтворення ритмо-формул, ладо-мелодичних побудов, тощо).

У конструюванні системи артикуляційних вправ враховуємо наступне: навчально-пізнавальну та емоційну цінність матеріалу; його зв’язок з розвитком вокальних умінь; можливість варіативного застосування вправ ( за видами, способами, постановкою завдань, здійснення повтору); створення бази для перебігу в „зону ближнього розвитку” дитини(за Л.Виготським) у його вокальній і мовленнєвій діяльності.

Вправи мають різне змістовне наповнення й передбачають виконання низки мисленнєвих операцій поряд з практичними вокально-інтонаційними, тому важливо застосовувати ігрові ситуації для продуктивного опанування навчального матеріалу. Гра активізує уяву, увагу, пам’ять, сприяє розвитку творчих здібностей дітей. Недаремно Василь Верховинець надавав грі такого великого значення: «Гра є наймиліша хвилина, которої потрібно дитині для всебічного виховання її молоденького тіла, розуму та її індивідуальних здібностей». На його думку , у процесі гри можна виховати в дитині усі якості, які ми цінуємо у дорослих.

 

Загальні тренувальні справи для розвитку м’язів

дихального апарату

 

Вправи цього розділу спрямовані на вироблення тривалого видиху, активного, короткого вдиху, зменшен­ня тривалості часу між видихом і вдохом.

Вправи виконуються безшумно. Увага на диханні не зосереджується, воно вільне.

 

Вправа 1. "Динозаврик по обіді"

 

Діафрагма опущена, живіт випертий. З цього поло­ження за командою педагога діти починають поступово надувати живіт. Такий рух м'язів черевного преса на по­чатковому етапі має бути нетривалим. Поступово час утримання випертого живота збільшується. Доцільними є лічба "про себе" або загинання пальців.

 

Вправа 2. "Динозаврик зголоднів"

 

Діафрагма піднята, живіт втягнутий. Ця вправа є відпрацюванням руху, протилежного тому, що застосо­вувався в попередній вправі (підтягування живота й ут­римання його в такому положенні).

Методичні рекомендації. Утримання живота в заданому положенні (випертому чи втягнутому) має тривати 5—6 секунд (лічба до 10 у помірному темпі), потім виконання вправ слід припинити і перейти до наступних.

 

Вправа 3. "Посмакуй повітря"

 

Сидячи на стільці (погляд спрямований вперед, ру­ки вільно лежать на колінах), активно коротко вдихнути через ледве відкритий рот. На вдих живіт має бути ви­пертий. Видихаючи повітря, відпустити живіт.

 

Вправа 4. "Посмакуй повітря що раз"

 

Вправа є протилежною попередній. Короткий ак­тивний вдих відбувається при піднятій діафрагмі, втяг­нутому животі.

Методичні рекомендації. Кожну вправу (3, 4) ок­ремо повторювати 3-4 рази підряд. Слід звернути ува­гу дітей на те, що на вдих через трохи відкритий рот повітря проходить і через ніс. Ускладнення вправ відбувається за рахунок поступового доведення за­тримки дихання до 5-6 секунд при утриманні живота у відповідному положенні (випертому чи втягненому) після активного вдиху. Ці вправи можна виконувати стоячи чи лежачи на підлозі.

 

Вправа 5. "Здуваємо та надуваємо повітряну кульку"

 

Стоячи на підлозі чи сидячи на стільці, зробити ак­тивний короткий вдих із випинанням живота. Затрима­ти дихання і водночас підтягнути живіт (здути кульку). Відпустити живіт, видихнути.

 

Вправа 6. "Надуваємо повітряну кульку"

 

Виконувати рухи, протилежні рухам попередньої вправи. Короткий вдих з одночасним утягуванням жи­вота — затримка дихання — випинання живота (надуван­ня повітряної кульки).

Методичні рекомендації. Ускладнення вправ відбувається, по-перше, за рахунок збільшення часу затримки дихання, по-друге, тривалішого утримання живота у випненому і втягнутому положенні. Ці вправи потребують від педагога особливо пильного стеження за комфортним самопочуттям дітей під час затримки дихання та зміни положення живота. Діти мусять повідомляти педагога про найменший біль, що може виникати під час виконання вправ.

 

Вправа 7. "Добери повітря або зроби подвійний вдих"

 

Лежачі на спині (руки вздовж корпуса, ноги трохи на відстані одна від одної), глибоко вдихнути спочатку животом, потім, ніби добираючи повітря, грудьми. Ви­дихнути вільно.

Методичні рекомендації. Звернути увагу дітей на те, що вдих, хоча і складається з двох частин (спо­чатку набираємо повітря животом, потім добираємо грудьми), але має бути активним і нетривалим. Види­хати в цій вправі можна зі звуком [пфу-у-у]. Ця впра­ва спрямована на тренування міжреберних м'язів, її слід повторювати 3-4 рази. Стежити, щоб діти не втомлювалися.

 

Вправа 8. "Подивись навколо"

 

Під час спокійного ходіння на чотири кроки зробити вдих, на наступні чотири — видих (подивитись право­руч, подивитись ліворуч). Вправа виконується в помірному темпі.

Методичні рекомендації. Ускладнення цієї вправи відбувається шляхом скорочення вдиху і збільшення видиху. Наприклад, на три кроки — вдих, на п'ять — ви­дих; на два — вдих, на шість — видих. Цю вправу краще за все виконувати під музичний супровід, зокрема, ви­користовуючи добре знайомі дітям українські народні пісні "Щебетала пташечка", "Вербова дощечка" тощо.

 

Вправа 9. "Обійми себе"

 

Ця вправа виконується сидячи на стільці або стоя­чи на підлозі. Під час глибокого-вдиху розвести руки в сторону, на видих обійняти себе за плечі (права рука на лівому плечі, ліва — на правому).

Методичні рекомендації. Глибокий повноцінний вдих у цій вправі поєднується з активним, менш трива­лим видихом. Ця вправа допомагає дітям здійснювати самоконтроль за диханням: вдихати носом, видихати ротом.

 

 

Тренувальні вправи, що безпосередньо впливають на вироблення навички фонаційного дихання

 

Вправа 10. "Не згаси свічечку"

Зробити активний вдих, намагаючись якомога більше набрати в легені повітря. Видихати повільно, ви­пускаючи повітря через рот вузьким струменем.

Методичні рекомендації. На вдих відчути, як роз­ширюються ребра (ніби піднімаються груди). На видих — ребра стискаються (груди опускаються). Повторити вправу 3-4 рази.

 

Вправа 11. "Перемагаючи спрагу"

 

Удаючи, ніби дуже хочеться пити, повільно, не поспішаючи, з 2-3 зупинками вдихати через ледь розту­лені губи. Видихнути різко, 2-3 ривками, на склад [фу].

Методичні рекомендації. Для полегшення процесу вироблення повільного вдиху через щілину губів можна запропонувати дітям ніби пити повітря, яке ллється ду­же вузьким струменем. Енергійний видих ривками стає можливим при поданні повітря животом.

Вправа 12. "Улюблені мамині парфуми"

 

Безшумно, ледь помітно коротко вдихнути через ніс. Затримати дихання і "про себе" лічити до трьох. Ще раз вдихнути і затримати дихання. Видихнути, плавно випу­скаючи повітря, широко відкривши рота, на склад [фа].

Методичні рекомендації. Працюючи над вправою, довести кількість вдихань до 3-4. Необхідно, щоб діти відчували під час затримки дихання ніби його продов­ження. При виконанні вправи на завершальному етапі тривалість паузи між добором дихання і видихом визна­чається кожною дитиною окремо.

 

Вправа 13. "Невдалий подарунок"

 

Вдихнути як у вправі “Улюблені мамині парфуми”. Видихнути різко, вдаючи, ніби не сподобався запах пар­фумів.

Методичні рекомендації. Як і в попередній вправі, за останнім вдиханням повітря затримка дихання кон­тролюється дитиною особисто. Педагог має наголосити ще раз, що кожен визначає тривалість такої паузи, ви­ходячи із самопочуття, що слід уникати перенапружен­ня, відчуття незручності.

 

 

Вправа 14. "Наче застудилися"

 

Затиснувши ніс пальцями і щільно стуливши губи, вдихнути. Ледь затримати дихання, повільно видихну­ти, трохи розкривши рота.

Методичні рекомендації. В основу цієї вправи по­кладено прийом Л.Работнова. Її виконання допомагає відчути стан діафрагми в тонусі. Слід звернути увагу дітей на те, що саме таке положення діафрагми є не­обхідним для співу “на опорі”.

 

Вправа 15. "У захваті від повітряної кульки"

 

Прийнявши стійке положення стоячи, зробити лег­кий короткий вдих через ніс із напівприкритим ротом, ніби ахнути. Видихнути після короткої затримки дихан­ня, випускаючи повітря плавно, неперервним струменем зі звуком [с.. .с.. .с...].

Методичні рекомендації. Дана вправа е надзви­чайно корисною. До неї треба постійно звертатися впродовж початкового етапу навчання співу, а згодом виконувати через певний проміжок часу (1-2 рази на місяць). Важливо, щоб діти під час виконання вправи відчували, що і на видих ніби продовжується вдих. Крім загального тренування вдихальних і видихальних м'язів, що дозволяє зробити видих більш тривалим, ця вправа допомагає дітям відчути, а відтак і усвідомити почуття співу "на опорі". Полегшити виконання вправи можна запропонувавши дітям спочатку вдавати захват і здивування від побаченої величезної, напрочуд чудо­вої повітряної кульки, а потім стежити, як вона повільно здувається (ахнути — випустити повітря на [с...с...с...]).

 

Беззвучне тренування артикуляційного апарату

 

Беззвучні вправи спрямовані на вироблення чіткої дикції через розвиток рухливості та сили мімічної мускулатури обличчя, м'язів шиї, ротової порожнини, губів, язика, нижньої шелепи, м'якого піднебіння з маленьким язичком. Вправи цього розділу можна виконувати не всі разом, а обравши лише деякі з них. Через декілька за­нять вправу можна замінити іншою.

 

Вправа 16. "Непереможний"

 

Розкрити рота вертикально. Кулаком надавити зни­зу на нижню щелепу, намагаючись закрити рота. Разом із цим тримати рот розкритим, опираючись. Відвести ку­лак, закрити рота.

Методичні рекомендації. Опір має відбуватися впродовж 3-4 секунд (рахувати про себе в помірному темпі до 5). З часом такий опір збільшується до 6-7 се­кунд. Вправу слід виконувати 3-4 рази підряд.

Наступні три вправи призначені для зміцнення кру­гових м'язів рота.

 

Вправа 17. "Тоненька ниточка"

 

Витягнути стулені губи горизонтально, ніби в "ни­точку".

 

Вправа 18. "Дражнимо мавпочку"

 

Підняти верхню губу так, щоб було видно зуби. При цьому верхня губа стає ніби квадратною.

 

Вправа 19. "Наче хобот"

 

Стулити губи і намагатися витягнути їх якомога більше вперед.

Методичні рекомендації до вправ 17, 18, 19. Вправи слід повторювати 3-4 рази підряд. Доцільно по­садити дітей в коло, щоб під час виконання вправ вони мали можливість дивитись один на одного. Також мож­на час від часу пропонувати дітям виконувати ці вправи перед люстерком.

Вправа 20. "Веселе_цокотіння"

 

Чітко, активно відривати язика від твердого піднебіння. Дзвінкий звук, що при цьому створюється, схожий на цокотіння копит коней, є свідченням правиль­ного виконання вправи.

Методичні рекомендації. Ця вправа сприяє тренуванню язика і зміцненню дна ротової порожнини. Привертаючи увагу до дзвінкого звука, на початковому етапі не слід виконувати її надто швидко.

 

Звукові вправи на розвиток артикуляційного апарату

 

Під час виконання вправ необхідно уникати напруження, затуленості губів, язика, мімічних і жувальних м'язів, бо саме це не лише призводить до незрозумілої вимови, а й стримує, заважає природному звучанню голосу.

Педагогу, який використовує дикційні вправи на за­няттях, слід пам'ятати, що починати звукові вправи треба з середини діапазону (примарної зони) на голо­сному, що правильно вимовляється; перехід до чергу­вання голосних відбувається від зручних для вимови до більш складних; для досягнення рівного звучання голосних слід включати окремі склади, адже атака го­лосного звука за допомогою правильно обраного при­голосного поліпшує дикцію, уможливлює досягнення чіткої вимови; поступове відпрацювання всіх без винятку сполучень голосних і приголосних відбу­вається шляхом проговорювання, а потім і проспіву­вання скоромовок і чистомовок.

Робота над вправами починається в повільному темпі. Прискорення допускається за умови збережен­ня чіткої та правильної вимови. Кожну вправу повто­рюють декілька разів. У повільному темпі дозволяється брати дихання в середині вправи, у швидкому —треба проспівувати чи проговорювати їх на одному диханні. Розпочинати працювати над дикцією доцільно на стакато, оскільки це сформує свідоме відчуття звукоутворення на диханні.

Вправи цього розділу будуються на невеликих інтервалах, їх діапазон знаходиться в межах від при­ми (проспівування на одному звуці) до терції. При цьо­му найкраще застосовувати поступовий висхідний та низхідний рух.

 

Вправа 21. "Жу-жу-жу"

 

Методичні рекомендації. Розучування цієї впра­ви краще починати як проговорювання скоромовки в помірному темпі приблизно на е¹, f¹. І проговорюван­ня, і проспівування вправи здійснювати на мецо-форте.

 

Вправа 22. "Рись"

 

Методичні рекомендації. На початковому етапі виконання вправу доцільно будувати як діалог педа­гога і дітей:

Педагог (співає): Бачиш, Ромцю,

  Люта рись...

Діти (всі разом): Р-р-р!

Педагог (співає): М'ясо з’їла, кістку — гризь!

Діти (всі разом): Р-р-р!

Педагог (співає): Ромцю, Ромцю,

   Стережись —

Педагог разом із Ти за ґрати

дітьми (співають):  Не берись!

Педагог при цьому звертає увагу дітей на те, щоб вони "рикали" на тому ж самому звуці, на якому він закінчує спів. Доцільним виявляється і зміна нюансу­вання ричання: від мецо-піано (маленька рись, яка лише хоче трішечки налякати) до форте (розлючена, голодна рись).

 

Вправи на спрямоване розслаблення

 

Розвиток і збереження співацького голосу можливі за умови його перебування у вільному стані під час співу, уникнення так званого стану затиснення (рос. зажатости). На усвідомлення дітьми розслабленості окремих м'язів і спрямовані вправи цього розділу. Во­ни допоможуть досягти вільного стану м'язів при фо­нації. Цими вправами слід перемежати виконання тренувальних вправ на дихання, звуковидобування, дикцію.

 

Вправа 23. "Несподівано заснули"

 

Ніби-то уві сні вільно опустити нижню щелепу. За­тримати в такому стані декілька секунд. Повторити 2-3 рази.

 

Вправа 24. "Песик втомився"

 

Опустити голову, висунути з рота розслабленого язика, 2-3 рази шумно видихнути.

Методичні рекомендації. Під час виконання вправ 23, 24 звернути увагу на шию. Вона має бути ненапруженою, у розслабленому стані. Вправи допо­можуть вивільнити від напруження язик, нижню щеле­пу, гортань, глотку.

 

 Словничок

 

Акапела - I map Acappela - як у капелі - хоровий спів без інструментального супроводу.

Акомпанемент - франц. аcompagnement - музичний супровід вокального, хорового чи інструментального твору. Виконується на фортепіано, баяні, гітарі тощо. А також інструментальним або вокальним ансамблем, хором, оркестром.

Ансамбль - франц. Ensemble - разом одночасне виконання двох і більше (до 12) виконавців вокальних чи інструментальних творів. За кількісним складом виконавців ансамбль розподіляються на дуети 2, тріо 3, квартети 4, квінтети 5, секстети 6, септети 7, октети 8, нонети 9. Для ансамблю характерне те, що виконавці в ньому виступають як солісти.

Артикуляційний апарат - губи, язик, тверде, м’яке піднебіння, нижня щелепа, голосові зв’язки (голосниці).

Артикуляція - лат. Articulatio - розчленовано. 1. Спосіб виконання звуків під час співу або гри на музикальних інструментах. Основні види артикуляції: легато, стакато, нот легато, портаменто, глісандо у нотному записі позначається відповідно штрихами. 2. У співі - чітка, виразна вимова звуків.

Атака звуку - початок співу (звуку), перехід голосового апарату із стану спокою в стан співу (існують м’яка, тверда, придихова атаки).

Вокал - лат. Voce - мистецтво володіння співочим голосом.

Верхній голос - у хоровому творі багатоголосного складу, крім нижнього голосу (баса).

Гігієна голосу - один із дуже важливих розділів усього комплексу постановки голосу, від якого залежить якість та довголіття співочого голосу. Це передусім режим і дотримування правил. Розмірений образ життя, робота, відпочинок, сон, прийом їжі не менше 3-4 години до виставу, або концерту. Категорично не рекомендується вживати гострого, сольоного, кислого, гарячого, холодного, їсти насіння, горіхи і різні подібні подразники. Співак повинен знати, що також шкідливо впливають на голосовий апарат холод, спека. Рекомендується загартовувати як голосовий апарат, так і весь організм у цілому. Необхідно пам’ятати, що форсирований, крикливий спів, голосна мова, незручна висока, або низка теситура негативно впливають на голосовий апарат. Дівчата не повинні співати у критичні дні, не виконання цих попереджень веде до нечистого інтонування і викликає захворювання голосових зв’язок, голосових органів.

Голос - iman Voce - звучання голосових зв’язок, яке утворюються під дією видихання повітря. Утворені зв’язками звуки підсилюються і забарвлюються у надставній трубці (глотка, ротова, носова порожнини), потім перетворюється у мову і спів людини. Як будь який музичний звук, голос має певний діапазон, висоту, силу, тембр.

Голос співочий (співацький) результат коливань голосових зв’язок людини, підсилений резонаторами. Голос співочий характеризується обсягом (діапазоном), висотою, силою, тембром. Висота залежить від довжини голосових зв’язок і кількості їх коливань, тембр від кількості обертонів. Дитячі: дискант (сопрано), альт. Велике значення на розвиток голосу співочого має вплив наспівність мови. Любов до музики, побутові і народні особливості національної манери співу - темперамент, клімат. Особливо своїми співочими голосами славиться Україна, Італія.

Діапазон - це межа звучання дитячого голосу від найнижчого до найвищого звуку.

Дитяча музика - музика, що написана для дітей, для слухання і виконання дітьми. Для дитячій музики характерні програмність, конкретність сюжету, елементи зображальності, жанровість, пісенність.

Дефекти співочого голосу (інколи манера співу) - усі недоліки, помилки, що зустрічаються при співі, а саме: тремоляція та качання, білий звук, горловий звук, низка співоча позиція, форсовання, гнусавість, “під’їзди” - портаменто, нечиста, фальшива інтонація, строкатість звучання, недоліки, вимови. Білий (відкритий, плоский) звук часто зустрічається у манері виконання народних пісень, у ненавчених співаків. Для засвоєння правильного прикритого звуку може бути корисною порада: не розкривати рот горизонтально, вільно опускати вниз нижню щелепу, закруглюючи голосні звуки - (а), (е), навіть (і). Горловий звук може виникати від дуже високого положення гортані, від тиску кореня язику на гортань, перенапруження м’язів (глотки, шиї), у яких інколи співак шукає опору. Для виправлення - корисний не голосний спів навіть придихальною атакою, вправи на голосні у, о. Деякі з дефектів співочого голосу можуть бути вродженими, або іншого походження, але всі вони, як правило, є результатом невірної співочої (співацької) практики. Дефекти співочого голосу повинні бути під постійною увагою та контролем педагога, хормейстера і самого співака.

Інтонація - лат. Intono - голосно відтворюю чисте виконання певного звуку, точне відтворення звуку, або інтервалу за його висотним положенням. Інтонувати - означає точно й чисто співати, або грати на інструменті.

Звукоутворення - вилучення співочого, або мовного звуку - результат дії голосового апарату. Співацький звук, виникаючи у результаті коливань голосових зв’язок, підсилюється і темброво збагачується грудними і головними резонаторами.

Канон – (гр. Kanon – норма, правило, зразок). Багатоголосний твір, у якомц усі голоси виконують одну і ту саму мелодію, вступаючи почергово, з запізненням. Перший голос називається пропостой, інші голоси, повторюючи пропосту звуться – рикпостами.

Класифікація співочих голосів - визначення типу голосу за ознаками: звуковий діапазон, темброві ознаки, довжина голосових зв’язок, об’єм ротоглоткової порожнини. На підставі комплексу вказаних показників визначається тип голосу. Співочі голоси поділяються на чоловічі - високі - тенори: тенор альтіно, ліричний, лірико-драматичний та драматичний; середні - баритони: ліричний та драматичний; низки - баси: високий, центральний, бас-профундо (рідше бас-октавіст). Жіночі: сопрано - є калатурне, лірико-калатурне, ліричне, лірико-драматичне, драматичне, мецосопрано, альт, контральто. Дитячі: дискант (сопрано) і альт.

Концертмейстер - нім. Konzertmeister - традиційно - піаніст, також баяніст, акордеоніст, який допомагає виконавцям співакам, інструменталістам, артистам балету - розучувати партії та акомпанує їм у концертах. Концертмейстер - музикант, що очолює одну з груп симфонічного оркестру концертмейстера - перший скрипаль - соліст симфонічного або оперного оркестру.

Мутація - перехід дитячого голосу в дорослий. - лат. Mucatio – зміна - перелом голосу перехід від дитячого до юнацького віку (період достигання статевої зрілості.) Дуже гостро мутація проходить у хлопчиків. Цей період дуже складений і серйозний і вимагає особливої уваги у роботі та охороні голосу. Дослідження Л.Дмитрієва, В.Триноса та інших учених показали, що дозовані заняття співами під час мутації сприяють її успішному протіканню. Мутація у дівчаток носить характер еволюції, як правило проходить без ускладнень.

Мікст - змішування регістрів (від лат. змішаний). Регістр вокального голосу, в якому змішується грудне та головне резонування. Місткове звучання може бути легким, близьким до фальцету, або більш звучним, сильним, як грудне звучання. Вибір характеру містка диктується індивідуальністю голосу співака. При фальцетному співі легше чисто інтонувати порівняно з грудним типом фонації. При будь-якому регістровому режимі роботи гортані слід добиватися вірного звукоутворення співу вільного, в міру активного, без форсування та зайвої напруги, в близькій вокальній позиції, дзвінкого, трохи округлого звуку з натуральним вібрато.

Нижній голос - найнижчий голос у музиці багатоголосного (двох і більше) складу: у змішаних вокально-хорових і чоловічих колективах - бас; у жіночих - альт, дитячий - альт.

Однорідний хор - хор, до складу якого залучаються тільки однорідні - жіночі, чоловічі або дитячі голоси.

Обертони - нім. - Obertone - верхні тони. В акустиці - призвук, що за фізичним законом супроводжує основний звук.

Охорона голосу - один із дуже важливих розділів довголіття голосу, який включає правила, дотримання режиму гігієни, загартування організму.

Прикриття звуку - один із прийомів роботи з голосом. Настроювання голосового апарату за рахунок захисного механізму голосових зв’язок (голосниць), які автоматично включаються у процесі фонації при переході від нижнього грудного до верхнього голосового регістру співацьких голосів . Прикриття звуку застосовується у вокальній та хоровій педагогіці для згладжування регістрів, завдяки чому відбувається однорідність голосу на всьому діапазоні. Прикриття звуку встановлює педагог диригент, керуючись своїм вокальним слухом та естетичним смаком.

Польотність - здатність співацького голосу розповсюджуватись на великі відстані, виділятися на фоні оркестру або хору. Польотність голосу залежить від його сили і обумовлюється присутністю у звуковому секторі високих обертонів, зокрема, добре вираженої високої співацької форманти.

Примарні звуки - найбільш природні, найбільш зручні у співі.

Перехідні ноти - незручні, напружені, перехід одного регістру в інший.

Резонатори - (від лат. відмикатись) - це посилювачі, частина голосового апарату, що надає слабкому звуку, який виникає на голосових зв’язках, гучність, характерний тембр.

 Регістр - це частина діапазону голосу, позначена єдністю тембру на основі звуковидобування.

Слух - здібність людини сприймати висоту музичних звуків. Слух внутрішньо робить можливим уявляти музику або її окремі елементи, а композиторам створювати і записувати музику без інструменту. Слух абсолютний – здатність впізнавати або відтворювати висоту окремого звука без порівняння його зі звуком, висота якого відома.

Соліст – італ. solista –один, єдиний виконавець сольних партій у концерті, опері, оркестрі, хорі, ансамблі.

Сопрано – італ. soprano –верхній, вищий, дитячий або жіночий – співочий голос (до¹ – до³, мі³). Нотуються у скрипічному ключі. У співочій практиці сопрано поділяються на колоратурні, лірико-колотурні, ліричні, лірико-драматичні і драматичні, відрізняються силою звуку, тембром. Назва верхньої партії у дитячому, жіночому або змішаному хорі чи ансамблі.

Сила звуку (гучність) – якість. Одна з трьох фізичних властивостей музичного звуку (висота, гучність, тембр). В дитячому віку нюанси f - переходить на крик, форсування, а “рр”-на - це професійний нюанс.

Спів – вокальне мистецтво – виконання музики голосом. Мистецтво передавати засобами співочого голосу ідейно-художній зміст музичного твору. Спів може бути сольним, ансамблевим (дует, тріо, квартет), хоровим, з супроводом і без нього. Існують три основних стилі співу: кантиленний – співуче звучання голосу, що плавно ллється; декламаційний, що наближується до інтонації розмовної мови; колоратурний – заснований на кантиленному, але прикрашеному прикрасами звучанні (пасажі). Для оволодіння цими стилями співу необхідні не лише музикальність, та наявність доброго голосу, але й спеціальна підготовка у широкому розумінні. Так званий народний спів спирається на народнопісенність та виконавські традиції певних географічних регіонів і передається від покоління до покоління. Деякі сучасні “мікрофонні” естрадні співаки відкидають необхідність спеціальної вокальної підготовки і спираються на побутову манеру наспівування, при якій голосовий аппарат працює в розмовному режимі на середній ділянці діапазону. Мікрофонний спів у порівнянні з “живим”, втрачає багато якостей: опору звуку, темброве оформлення, польотність та інші виконавські якості.

Тонус співочий – лат. Tonus – напруга й активний стан співочого апарату, рівень його готовності до співочого процесу.

Тембр голосу – це своєрідна природна окраса голосу.

Теситура – це частина діапазону голосу, котра найбільш частіше використовується виконавцями, найбільш зручна.

Фальцет – (лат. удавлений) – зв’язки змикаються не повністю, краями.

Фоніатрія – наука про фізіологію, патологію голосового апарату людей.

Форсирований звук – кричащий звук, зрив напруження, вилучення звуку найбільшої сили в продовж довгого часу. Наслідком форсированого звуку є тремоляція голосу, нестійкість інтонації, захворювання голосового апарату (вузлики, крововиливи, втрата голосу).

Фонація – складний нервоворушійний процес взаємодії всіх органів голосового апарут, що забезпечує естетичне повноцінне звуковидобування. Фонація – це перехід голосу із стану спокою в стан співу.

Хор – гр. Choros – артіль, зборище. У древній Русі артіль - співочий колектив, створений для сумісного виконання багатоголосних хорових творів. За своїм складом хори бувають однорідні (жіночі, чоловічі, дитячі), змішані і юнацькі (не повні). Найменший склад хору – 16 чоловік, найбільша кількість учасників необмежена, але слід дотримувати рівноваги партій за типом ансамблю. За кількістю партій хори бувають одноголосні, двохголосні, трьохголосні, чотирьохголосні і т.п.

Хормейстер – хоровий майстер, керівник, диригент хору.

Хоровий спів – колективне виконання вокальної хорової музики, є найбільш демократичним і доступним видом мистецтваю. Хоровий спів із стародавніх часів розповсюджений у всьому світі, є наймогутнішим засобом музично-естетичного виховання і зберігання національної хорової культури і її традицій.

Хорова партія – група однорідних голосів у хорі, яка виконує в унісон свою мелодію, частину хорового твору. Хорові партії можуть ділитися на перші і другі голоси.

Ціпне (ланцюгове) дихання – виконавський прийом, який застосовується у хоровому співі й передається неодноразове набирання повітря хористами, завдяки чому досягається безперервність звучання хору. Використовуючи ціпне (ланцюгове) дихання можна досягти злитого, без цезур виконання довгих музичних фраз і навіть цілих хорових творів.

 

 

Література

 

1. В. Емельянов, И. Трифонова. Развивающие голосовые игры I уровень С-Пб,199.
2. В. Ф. Базарный. Здоровье и развитие ребенка. М. Аркти, 2005.
3. Верховинець В.М. Весняночка. Ігри з піснями. Для дітей дошкільного віку та молодших школярів. За ред. Я.М. Верховинця. – К.: Музична Україна, 1979. – Вид. 4.
4. Верховинець Я.В. Митець і вихователь // Мистецтво. – 1968. - №4.
5. Ветлугіна Н. Музичний розвиток дитини. – К.: Музична Україна, 1997.
6. Горбенко С.С. Дитяче хорове виконання в Україні. Навчально-методичний посібник. – К.: ІЗМН, 1999.
7. Горбенко С.С. Історичні корені та виховні особливості дитячого хорового співу в Україні // Початкова школа. – 2000. - №6. – С. 37-39.
8. Горбенко С.С. Народна пісня і виховання школярів // Народна творчість та етнографія. – 1984. - №6.
9.     Е.А.Алябьева. Логоритмические упражнения без музыкального сопровождения. М. Сфера, 2005.
10. Євтушенко Д. Роздуми про голос. – К.: Муз. Україна, 1979.
11. Іваницька Я. Подія, яку чекали // Музика. – 2004. - №1-2. – С. 10-11.
12. Іванов В.Ф. Співацька освіта в Україні X-XVIII століть. – К.: Вища школа, 1992. – 69 с.
13. Козицький П.О. Десять шкільних хорів. – К.: Музична Україна, 1989.
14. Колодуб І.С. Питання теорії вокального мистецтва. – Харків: Промінь, 1995. – С. 91.
15. Колодуб І.С. Про народнопісенні традиції української вокальної школи. – К., 1984.
16. Шульгіна В.Д. Українська музична педагогіка. – К.: ДАККК, 2005.- 272с.
17. Юрко О.О. Вокальне виховання дітей та юнацтва в закладах загальної додаткової освіти. – Суми: СумДПУ ім. А.С.Макаренка, 2005. – 138с.