Навчальний проєкт "Ми пам'ятаємо" присвячений 90-річчю Голодомору 1932-1933 років

Про матеріал
Навчальний проєкт "Ми пам'ятаємо" присвячений 90-річчю Голодомору 1932-1933 років. Проєкт покликаний висвітлити трагічні події Голодомору на теренах рідного краю та дослідити історичний контекст даного періоду.
Перегляд файлу

1

 

Обласний конкурс проєктів “Ми пам’ятаємо”

до вшанування 90-х роковин Голодомору-геноциду 1932-33 років

серед учнів закладів професійної (професійно-технічної) освіти

у 2023 – 2024 навчальному році

Голодомор в історичній пам’яті українців (ступінь поінформованості мешканців області)

 

 

 

 

 

Голодомор-геноцид на теренах рідного краю

Леньга Оксана

Божик Ангеліна

Хоменко Аня

Дідора Христина

Лісовик Артем

Нестерук Ніна Яківна

ДНЗ «Лісоводський професійний аграрний ліцей»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

 

АНОТАЦІЯ…………………………………………………………………………..3

ВСТУП………………………………………………………………………………..4

1. Колективізація та радянська аграрна політика …………………………............5

2. Людські втрати та загальна статистика ………………………………………....8

3. Соціальні та психологічні наслідки …………………………………………....10

4. Опис умов життя під час Голодомору ………………………………………...11

5. Емоційний стан та відображення наслідків Голодомору через спогади……..12

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………...16

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………………..17

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

АНОТАЦІЯ

 

Проєкт присвячений дослідженню та вивченню впливу Голодомору 1932-1933 років на село Лісоводи на Хмельниччині. Мета проєкту полягає у ретельному аналізі та уявленні життя та умов, які переживали мешканці цього села під час Голодомору.

Матеріали для дослідження включають у себе архівні документи, свідчення очевидців, спогади сучасників, історичні звіти та літературні джерела. Методика дослідження базується на аналізі цих матеріалів, порівняльному аналізі інших подібних регіонів, а також історичному контексту того часу.

Об’єктом є вивчення впливу Голодомору на соціальні, економічні та культурні аспекти життя мешканців Лісоводів, а предметом – реальність, умови, способи виживання та відображення трагедії в їхніх спогадах та пам'яті.

Результати проєкту включатимуть детальний опис умов життя під час Голодомору, етапи та події, що вплинули на мешканців села, а також емоційний стан та відображення наслідків трагедії через спогади. Висновки проєкту допоможуть краще розуміти масштаби та страхітливі наслідки Голодомору на конкретному прикладі села Лісоводи, а також підкреслити необхідність пам'яті про ці події для запобігання подібним трагедіям у майбутньому.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Голодомор - страшна сторінка історії України, період, який залишив невиправдані втрати та страждання тисяч людей. Ця трагедія, що призвела до гуманітарної катастрофи, має глибокий історичний контекст та складний комплекс причин, перехід до яких і наслідки надалі вплинули на українське суспільство.

У цьому науковому проєкті ми розглядаємо Голодомор як складну систему подій, розділяючи його на ключові етапи та аспекти. Починаючи з розгляду історичного контексту, де розкриваються причини та обставини, що спричинили цю трагедію, ми детально вивчаємо перехід до Голодомору та наслідки, які він залишив у суспільстві.

Крім того, ця робота включає аналіз статистичних даних, що стосуються Голодомору загалом, а також конкретних цифр та ситуації на Хмельниччині, а особливо в селі Лісоводи. Доповнюючи це особистими свідченнями та спогадами мешканців села, ми прагнемо відобразити глибину та реальність подій, які трапилися у той час.

Ця робота має на меті висвітлити не лише історичну правду, а й особисті страждання та втрати, що відбулися під час Голодомору, створюючи повний та комплексний образ цієї трагічної сторінки української історії.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Колективізація та радянська аграрна політика

 

Колективізація та радянська аграрна політика в Україні 1920-30-х років є ключовими аспектами, що передували Голодомору. Ці процеси були частиною стратегії радянської влади з переходу від індивідуального сільського господарства до колективного, що мав за мету змінити економічну та соціальну структуру країни [1].

  1. Початок радянської аграрної політики:
    • 1917-1920 роки: Під час Російської революції та громадянської війни, сільське господарство переживало хаос та руйнацію. Після перемоги більшовиків було оголошено політику націоналізації землі та формування колективних форм господарювання.
  2. Колективізація:
    • 1929-1932 роки: Здійснення колективізації в Україні розпочалося активною кампанією. Селяни були підбурювані приєднуватися до колгоспів (колективних господарств), відмовляючись від індивідуального землеволодіння. Це призвело до конфіскації приватної власності та репресій проти тих, хто виступав проти цієї політики.
  3. Характер колективізації:
    • Примус та насильство: Колективізація часто супроводжувалася насильством, примусом до вступу в колгоспи та конфіскацією продукції. Відсутність вільного вибору та жорстокі репресії стали суттєвими частинами цього процесу.
    • «Війна з вибреханцями»: Влада веде боротьбу проти тих, хто вважався «вибреханцями» (тобто, селянами, які приховували продукцію від конфіскації), що призвело до масових арештів, депортацій та репресій.
  4. Наслідки колективізації:
    • Економічні наслідки: Колективізація суттєво змінила економічну динаміку села. Втрати урожаїв та деструкція землі призвели до погіршення сільськогосподарської продуктивності.
    • Соціальні наслідки: Колективізація порушила традиційні сімейні структури, підірвала довіру до влади та призвела до загострення соціальних конфліктів у селах.
  5. Політичні наслідки:
    • Критика та опозиція: Політика колективізації стала предметом критики як в Україні, так і за кордоном, зокрема від українських інтелектуалів та зарубіжних спостерігачів.
    • Вплив на довіру до радянської влади: Колективізація спричинила значний розлад у стосунках між народом і владою, підірвала довіру до радянської влади та її легітимності.

Ця політика стала важливим фактором, що передував Голодомору, підштовхуючи українське сільське населення до катастрофічної гуманітарної трагедії 1930-х років. На основі наявних документів, включаючи [7], виходить, що винищення голодом було свідомо організоване керівництвом Радянської Росії, а пізніше СРСР, спрямоване саме проти українців. Голод зчинвся на всіх територіях, населених українцями, а не лише в межах УСРР. Організаційні дії та грабунок селян, що призвели до голоду, розпочалися ще до 1920 року, коли Україна була, як зазначають деякі джерела, «завоювана Червоною армією в 1920 році» [8]. Першими організаторами та керівниками цих дій, за даними документів, були Володимир Ленін та Лев Троцький.

На рис. 1 наведено мапу головних районів голоду в СРСР.

undefined

Рис. 1. Мапа головних районів голоду в СРСР. Що густіше штрихування — тим сильніше розміри лиха. A — райони споживчої смуги, B — райони виробничої смуги. [9]

 

На тлі цього продовольча ситуація в українських селах стала надзвичайно важкою. Внаслідок затягнутого збирання урожаю 1931 року, що тривало до весни 1932 року, в певних сільських районах Української СРСР розпочався голод, внаслідок якого загинуло близько 150 тисяч селян. Це тривало до того часу, поки не дозрів урожай 1932 року.

З іншого боку, зі збільшенням тиску на селян активізувався селянський рух опору. За даними ГПУ, від 20 лютого до 2 квітня 1930 року в Українській СРР відбулося 1716 масових виступів, з яких 15 кваліфікувалися як «широкі збройні повстання проти радянської влади». Їх об'єднували до двох тисяч людей і вони відбувалися під гаслами: «Верніть нам Петлюру!», «Дайте другу державу!», «Хай живе самостійна Україна!», «Геть СРСР!», «Давайте завойовувати іншу свободу, геть комуну!» В той час люди організовувалися як могли, озброювались вилами, лопатами, сокирами, навіть були кінні загони. Натовпи селян з виконанням гімну «Ще не вмерла Україна» ліквідовували місцеві органи влади. Партійці й комсомольці тікали. Прикладом таких ситуацій, а також методів боротьби радянської влади з селянами, є документально зафіксовані події у селах Устивиця та Федунка на Полтавщині.

 

2. Людські втрати та загальна статистика

 

Учений Станіслав Кульчицький вивчав розсекречені дані перепису 1937 року та демографічну статистику, які показали зменшення населення УСРР з 28 926 тисяч у 1926 році до 28 388 тисяч у 1937 році. Це означає зменшення на 538 тисяч за 10 років. Він розрахував, що очікувана природна смертність 1933 року була приблизно 524 тисячі осіб на рік, виходячи із середнього показника смертності за 1927—1930 роки.[2] Він врахував міграційне сальдо в розмірі 3 мільйони 238 тисяч осіб як прямі втрати від голоду 1933 року. Ця цифра враховувала неточності у державному обліку природного та механічного руху населення. Деякі історики сперечаються щодо включення міжреспубліканського міграційного сальдо, але це було враховано Кульчицьким у загальній кількості втрат від голодомору.

Згідно з даними демографічної статистики, голод 1932 року в Україні призвів до смерті 144 тисяч людей, викликаний конфіскацією зерна для хлібозаготівлі з урожаю 1931 року, який припинився лише з настанням нового урожаю у 1932 році. Однак голод 1933 року був наслідком конфіскації з урожаю 1932 року. У порівнянні з 1931 роком, у 1932-му у випадку відсутності у селян зерна проводилася конфіскація їхніх незернових запасів продовольства. Це призвело до зростання смертності в українських селах, починаючи з жовтня 1932 року. Головний пік голоду припав на червень 1933 року, коли зареєстрували десятки тисяч смертей у селах (за даними, які тепер відомо, зареєстровано лише частину смертей). Аналіз статистичних даних вказує на те, що від голоду у 1933 році померло від 3 до 3,5 мільйонів осіб [4].

Окрім прямих втрат від голоду, що становлять 144 тисячі у 1932 році, загальні втрати, ураховуючи ненароджених, становлять 443 тисячі людей. Прямі й опосередковані втрати за 1932—1933 роки, разом із демографічним відлунням у 1934 році, складають 4 мільйони 649 тисяч людей. Враховуючи дослідження Месле та Валліна, вони визначили демографічні втрати від Голодомору 1932—1933 років в Україні на рівні 3,2 мільйонів осіб[5]. Території з найбільшою втратою населення внаслідок голодомору показано на рис. 2.2.

undefined

Рис. 2.2 Території з найбільшою втратою населення внаслідок голодомору [6]

 

Під час міжнародної науково-практичної конференції «Голодомор 1932—1933 років: втрати української нації», яка відбулася 4 жовтня 2016 року в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, учасники звернули увагу на оцінки демографічних втрат від Голодомору, подані Інститутом демографії та соціальних досліджень імені М. Птухи НАН України. Конференція розглянула їх як неостаточні та умовні через використання некоректних базових даних, отриманих з сфальсифікованих переписів 1937 і 1939 років, та зменшення кількості населення УСРР на початку 1932 року в порівнянні з опублікованими даними в Довідниках по районах УСРР у 1933 році. Це створило підстави вважати, що офіційні показники кількості жертв Голодомору є заниженими. Конференція критикувала використання терміну «надсмертність» для визначення втрат від Голодомору та не врахування загальної кількості жертв геноциду.[7] Питання про кількість жертв Голодомору залишається предметом дискусій. Дослідники Володимир Сергійчук та Василь Марочко вважають, що від Голодомору загинуло понад 7 мільйонів українців в УСРР та близько 3 мільйони поза її межами. Українці втратили більше осіб за рік Голодомору, ніж за рік бойових дій під час Другої світової війни. Цей голод спричинив серйозний вплив на українське село та його потенціал у дітонародженні.Начало формы

3. Соціальні та психологічні наслідки

 

Голодомор 1932-1933 років мав значний вплив на українське суспільство, залишивши значні соціальні та психологічні наслідки, які вплинули на покоління людей того часу та на подальший розвиток України.

Соціальні наслідки:

  1. Дезорганізація сімей: Голодомор призвів до руйнування сімейних структур. Втрата членів родини і важкості виживання призвели до розпаду сімей та втрати взаємопідтримки.
  2. Масова міграція: Люди, що пережили Голодомор, змушені були шукати нові місця проживання. Це спричинило масову міграцію населення в пошуках їжі та праці.
  3. Зміни в економіці та сільському господарстві: Голодомор спричинив серйозний руйнівний вплив на сільське господарство та економіку України. Село, яке було базою суспільства, втратило велику частину свого населення, що значно вплинуло на виробництво їжі.

Психологічні наслідки:

  1. Травма та стрес: Голод та втрата близьких призвели до тяжких психологічних травм та стресу у великій частині населення. Ці травми могли впливати на психічне здоров'я протягом всього життя.
  2. Порушення психічного здоров'я: Багато людей, що пережили Голодомор, стали свідками страшних подій та стали жертвами голоду, що залишило невиліковні психічні вразливості.
  3. Посттравматичний стрес: Цей період був сповнений посттравматичним стресом, який може передаватися через покоління і впливати на психологічне здоров'я нащадків.[9]

Ці соціальні та психологічні наслідки Голодомору 1932-1933 років залишили глибокий слід в історії України та в житті тих, хто пережив цей трагічний період.

Начало формы 

4. Опис умов життя під час Голодомору

 

Під час Голодомору в Лісоводах, як і в багатьох інших регіонах України, життя було дуже важким і мученицьким.

Гострий брак харчів. Умови Голодомору призвели до абсолютного відсутності харчів. Хліб, основний продукт, був майже повністю вичерпаним. Люди були змушені шукати альтернативні джерела харчів, але практично нічого не знайшли. Землеробство було паралізоване, врожаї були конфісковані чи знищені, що призвело до повної відсутності будь-яких запасів їжі.

Відсутність продовольства. Люди вимушено виживали на будь-яких доступних ресурсах. Вони збирали дикі рослини, коріння, ягоди та що завгодно, що можна було з'їсти. Учинялися спроби полювати на диких тварин або виловлювати рибу, проте такі можливості були обмеженими та малоефективними.

Погіршення здоров'я. Недостатнє харчування призвело до загострення хвороб та зниження імунітету. Голод, плюс надмірна праця та стрес, спричинили виснаження та погіршення стану здоров'я. Люди стали більш вразливими до хвороб та інфекцій, абсолютно вичерпавши свої організми.

Емоційне страждання. Голод викликав екстремальні емоційні стани. Безнадія, відчай та втрата надій на краще майбутнє стали повсякденністю для багатьох. Неможливість забезпечити себе та родину їжею викликало величезний психологічний та емоційний дистрес.

Боротьба за виживання. Люди віддавали все можливе, щоб знайти хоча б крихту їжі. Багато витрачали всі свої заощадження на продукти або обмінювали останні речі на харчі. Була постійна боротьба за виживання кожного дня.

Спроби збереження. Селяни приховували залишки харчів, ділячи їх на маленькі порції, аби вистачило хоча б на декілька днів. Вони також намагалися зберегти зерно, щоб мати можливість посіяти нові культури та здобути їжу в майбутньому.

Страшні умови зими. Зима стала ще одним випробуванням. Сніг, низькі температури та відсутність харчів у цей період року погіршили вже складне положення людей. Багато з них не витримали цих умов та померли через виснаження та голод.[9]

Такі жахливі умови спричинили величезне страждання та втрати серед мешканців Лісоводів, залишивши глибокий слід у пам'яті та історії цього села.

 

5. Емоційний стан та відображення наслідків Голодомору через спогади

 

Спогади про Голодомор зазвичай викликають сильні емоції у людей. Це страх, туга, розпач, а поряд із ними — важке відчуття безправ’я та неможливості змінити той час. У спогадах відображені трагедія, яку пережили селяни та їхні родини, масові втрати та жахливі обставини, в яких довелося існувати під час того страшного періоду.[7] Емоційний стан, викликаний спогадами про Голодомор, часто залишає глибокий слід у серцях тих, хто пережив цей страшний час. Ці спогади — своєрідний спосіб вшанувати пам'ять про тих, хто став жертвою трагедії, та виявити пошану тим, хто вижив та допомагав іншим у цей важкий період.

Із спогадів жительки села Дідули (Труш) Анастасії Остапівни 1921 року народження, яка пережила страхіття голодомору 1932-1933 років: «У 1933 роцј мені було 12 років. Сім’я була велика. У батьків нас було шестеро дітей. Батько мав 3 норми поля. Обробляв і так жили. В колгосп, мої батьки йти не хотіли. через це терпіли багато напруги. Пам’ятаю, як одного дня прийшли до нас троє. Один з них наш родич, чоловік моєї тітки. Спочатку кричали, шукали вимагали, щоб віддали зерно. Потім почали шукати. скрізь, навіть в горшки заглядали. А у нас, справді, був схований мішок пшениці. Батько закопав його в стодолі під соломою. Нас було шестеро і всі хотіли їсти. Дійшли і до стодоли. Але наш сусід Яшка Здоровик почав їх підганяти, кудись кликати і до соломи вони не добрались. Це нас і спасло. До цих пір я вдячна Богу сусіду Яшці. А то б не пережили ми цієї зими. Робили з відходів проса палянички, з м'якшини, з мерзлої картоплі. Так дотягнули до весни.

Правда, жити нам так і не дали. 1935 році знову прийшли. Забрали корову, стодолу розвалили а нас всіх вислали. В Харківську область, Ольховацький район, село Варварівка, вислали, як куркулів. А які ми були куркулі. Нічого ми не мали, крім, дітей повна хата і злиднів.» (Розповідь записала здобувачка освіти групи №25 Оксана Леньга).

Із спогадів жительки села Івасюк Надії Степанівни 1924 року народження, яка пережила страхіття Голодомору 1932-1933 років: « Мені тоді було вже 8 років. Я до школи не ходила, бо не було шо їсти. Пам’ятаю, якось до нас в хату прийшли троє людей. Один з них, потім мама говорила, був голова сільради. Я злякалася заховалася на печі за мішком, де було трохи жита. Вони почали нишпорити в коморі, в хліві, на горищі шукаючи зерно або крупи.

Я дуже боялася. Мій маленький брат втік з дому, заховався десь в зарослях. Вони нічого не знайшли, взяли трошки гороху і квасолі. Потім один з них заглянув на піч. Побачив мішок з житом, заліз туди і почав його Тягти разом зі мною до себе. Я дуже плакала кричала, Плакала, і благала їх залишити хоч трошки жита, мама. Але вони не звертали ніякої на це уваги. Взяли мішок, винесли, кинули на віз. а мамі сказали, якщо буле приховувати зерно або крупи то викличуть до сільради. Ми залишились без нічого. Почалися дуже страшні дні. Ми зовсім не мали чого їсти. Я зараз не можу про це говорити.І вона заплакала.» (Розповідь записала здобувачка освіти групи №25 Ангеліна Божик).

Із спогадів очевидиці голодомору 1932-1933 років, житeльки cела Tpyш 3iни Оcтaпівни: « У 1932 році врожай гарний уродив. Але шо було - вибрали.У нас родина велика була то всі пішли нa той світ.У колгоспі люди як мухи мерли – узяв наряд, поїхав в поле, та й там і кінчився. Стоять воли,  а він мертвий. Meнe чоловік знайомий врятував - завфермою був, той мене в радгосп взяв фураж підвозити. То хоч і воші годував, але пухлий не був — пайок давали. Прибіг я в неділю додому - верст 4 з радгоспу було. Іду степом - валяються люди то тут то там. А дома брати лободу варять. Бувало бурячок украду – принесу додому. І цілують мене і плачуть. Потім приходжу— вже немає когось із хлопчиків чи дівчаток. Тоді не стало нікого.»  (Записала здобувачка освіти групи №25 Христина Дідора). Начало формы

Із спогадів очевидиці голодомору 1932-1933 років, жительки села Ковш Марії Григорівни: « У Дмитра Гаврилюка було п'ятеро синів синів і і троє дівчат. Хлопці були здорові, як дуби, але вже почали пухнути. Батько з родичем поїхали в місто. Там, на срібло, яке привезли із заробітків, купили 2 мішки висівок, і вночі, щоб ніхто не бачив приїхали додому. То вже в Гаврилюків всі померли - і батько, і мати, і діти, один Сашко зостався живий. А Олексійка вбив сусід, бо хлопець заліз до нього в хату і виїв суп, що стояв на печі.» (Записала здобувачка освіти групи №25 Аня Хоменко).

Із спогадів жительки села Столяр Марії Пилипівни 1931 року народження, яка пережила страхіття голодомору 1932-1933 років: « ...Сама я 33-й рiк не пам'ятаю, мала ще часто розказувала, яке то було страхіття. Забирали людей все до зернини. Спали тоді на таких тапчанах. То зерно насипали на них. Воно і сохло там і ховали. Але і там знаходили. Розсипали в маленькі клуночки і ховали де тільки могли. А ще було тяжко змолоти те зерно. Жорна тоже треба було ховати. То мололи в льосі в ночі. Щоб ніхто не чув.

А вже на весні мерзлу бараболю шпортали з землі і пекли паляниці. Лободи накришать, жменьку муки туди така «лемішка» виходила. Як зав’язувався горох, то тих лопаток наламають заправлять мукаю і тоже їли. Навіть шкаралупи з бараболь пекли і їли. Так і рятувалися тоді. Корова в нас була. Вона і могла вижити. А люди мерли. Цілими сім'ями вимирали.» (Розповідь записала здобувач освіти групи №22 Артем Лісовик ).

Із розповіді старожила села Пробитого Михайла Кузьмича, який пережив страхіття голодомору 1932-1933 років: « Мені тоді йшов дев'ятий рік. Батько мав клапоть землі, ми її обробляли і так жили. А в 1933 році прийшли з сільради, - голова Андрій Божик, ще якісь сказали, що в селі створюють колгосп і треба, щоб батько віддав туди свою землю, корову і коня. Тоді вони пригрозили, якщо не вступиш до колгоспу то підеш на Соловки і все заберемо. Через якийсь час так і сталося. Забрали корову і коня, воза, плуга і борона а землю ми самі візьмемо.

Пoтiм уже літом знову прийшли якісь люди у формі з головою сільради і сказали, щоб ми здали зерно. Його в нас було дуже мало, бо неврожай був минулого року. Вони і слухати не хотіли: взяли мішок пшениці, десь два відра муки, трохи гречки і півмішка вівса і якісь крупи. Було літо, в нас нічого не залишилось. Їсти не було чого, а сім’я велика. Добре що хоч батько залишився. Ходили до родичів, а в них нічого не було. Починався голод. Мама варила липові листки, коріння, ягоди, ловили диких голубів», варили і їли, рвали ще не достиглі буряки, картоплі було мало. Ми всі вихудли так, що пізнати нікого з нас не можна було. Так продовжувалося до осені 1933-го року. Батько помер. Люди з голоду помирали дуже часто. Нині страшно про це говорити. Винна у цьому тільки влада.»  (Записав здобувач освіти групи №31 Дмитро Малецький).

Спогади відображають і віддзеркалюють глибоку трагічність цього періоду. У своїх спогадах люди описують жорстокі умови, у яких доводилося жити: величезний голод, виснаження, відсутність їжі та медичної допомоги. Вони розповідають про втрати рідних і близьких, про важкі рішення, які доводилося приймати, щоб вижити, і про власні страждання.

Ці спогади залишають слід у серцях людей, надовго позначаючи їх життя. Багато з тих, хто пережив Голодомор, вже не могли повністю відновитися психологічно після такого трагічного досвіду. Деякі намагалися підтримувати спогади про цей час якомога подалі, тимчасом як інші намагалися передати свої історії майбутнім поколінням, щоб світ не забув про трагедію, яку пережили.

Ці спогади — це не лише історії про той час, вони є свідченням про мужність і виживання, які допомогли багатьом людям пережити цей трагічний період української історії.

 

 

ВИСНОВКИ

 

Голодомор 1932-1933 років став страшною трагедією для українського народу, особливо для сільського населення, яке стало жертвами цілеспрямованої політики радянського режиму. Цей період в історії залишив невиліковні рани в серцях та пам'яті сотень тисяч людей.

У селі Лісоводи, як і в багатьох інших населених пунктах, люди стикалися з жорстоким голодом, відсутністю їжі, виснаженням та важкими умовами для виживання. Влада активно прибирала будь-які можливості досягнення хоча б базових продовольчих потреб, що призвело до загибелі тисяч.

Етапи голоду відобразили глибокий розкол в суспільстві, відчай та безвихідь багатьох людей. Хоча пам'ять про Голодомор є болючою, спогади про цей час мають важливе значення як свідчення про мужність та виживання. Це нагадує про необхідність зберігати цю частину історії для того, щоб вона не повторювалася.

Спогади тих, хто пережив Голодомор, засвідчують трагічні наслідки цієї трагедії, яка залишила глибокий слід у серцях та пам'яті народу. Вони спонукають до пам'яті та розуміння того, які страждання переживала наша нація, і нагадують про важливість запобігання подібним трагедіям у майбутньому.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. Бодрухін В.М. Нариси з історії української державності. – Луганськ, Східноукр. нац. ун-т, 2001.

2.; Адамський В. Земельна реформа в контексті традицій і ментальності українського селянства // Розбудова держави. – 1994. -№10. – С. 41-44.

3. Мельничук О. Боротьба за владу на селі в 1920 – 1925 роках: Сільські ради проти комнезамів // Нова політика. – 1998. - №2. – С. 35-36.

4. Верстюк В.Ф. Махновщина: селянський повстанський рух на Україні (1918-1921). – К.: Наук. Думка, 1992. – 365 с.

5. Веселова О.М., Марочко В.І., Мовчан О.М. Голодомор в Україні. 1921-1923, 1932-1933, 1946-1947: Злочини проти народу. – 2-е вид., доп. – К.- 2000.

6. Гальчак С. «Білі плями» скорботи: – Вінниця: Логос, 1999.

7. Ганжа О.І. Українське селянство в період становлення тоталітарного режиму ( 1917 - 1927 рр. ). - К.: Ін-т історії НАН України, 2000. - 208 с.

8. Голодомор 1932-1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів. – К.: Політвидав України, 1990.

9. Даниленко В.М., Касьянов Г.В., Кульчицький С.В. Сталінізм на Україні: 20-30-ті роки.– К.– 1991.

10. Джеймс М. Політичні причини голодомору в Україні (1932 – 1933) // Укр. іст. журн. – 1995. – № 1. – С. 34-48.

11. Діброва С. Перелом: Науковий аналіз окремих сторін колективізації, продовольчих труднощів і голоду у 1932-1933 рр. // Наука і суспільство.– 1989.– № 1.

12. Зімен Гергард. Чи був голодомор 1932-1933 рр. інструментом “ліквідації” українського націоналізму // Укр. іст. журн. – 2005. – № 2. – С. 118-131.

13. Калініченко В.В. Селянське господарство України в доколгоспний період (1921 – 1929 рр.). – Харків: Основа, 1991. – 129 с.. 

docx
Додано
29 листопада 2023
Переглядів
125
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку