Навчальний проект "Верба - рослина-символ"

Хмельницьке територіальне відділення МАН

Кам’янець-Подільське наукове товариство МАН

Шкільний осередок наукового товариства МАН

Кам’янець-Подільський навчально-виховний комплекс № 17

 

 

 

 

             Секція етнології

 

 

 

 

ВЕРБА – РОСЛИНА-СИМВОЛ

        

 

     Роботу виконала

             Яковчук Катерина Анатоліївна,

             учениця 4–А класу

 

             Науковий керівник:

             вчитель початкових класів

             Сморжевська Лідія Миколаївна

 

 

 

 

 

2009

ЗМІСТ

 Вступ. ­­

  Символіка. Що це таке? ________________________________________ 3

 Верба – рослина-символ _____________________________________________5

1. Китай – батьківщина верби ___________________________________5
2. Де водиця – там і вербиця ____________________________________6
3. Верба – захисник водойм _____________________________________7
4. Використання верби як деревини ______________________________8
5. Цілющі властивості верби ____________________________________9
6. Верба в християнському віруванні ____________________________10
7. Верба в житті і творчості Т.Г.Шевченка, в усній народній

творчості _________________________________________________11

 Висновки ________________________________________________________ 13

 Список використаної літератури _____________________________________14

ВСТУП

 

 У повсякденному житті нас оточують безліч символічних позначень, які про щось повідомляють, застерігають, закликають. Це і дорожні знаки, і реклама, логотипи (знаки) різних установ, торгівельних закладів, марки автомобілів, товарні знаки, герби міст, держав.

 Найстародавніша символіка пов’язана з могутніми силами природи. Різні племена називали себе синами чи то Сонця, могутньої ріки, гори або блискавки, проголошували своїм родоначальником ту тварину, від якої залежало їхнє життя. Зображення цих тварин ставали символами роду, племені.

 Символами якоїсь країни, народу можуть бути і природні об’єкти. Для українців найвизначнішим національним символом з-посеред природних об’єктів є річка Дніпро-Славутич. Вона протікає через усю Україну і через усю її історію. Її оспівано в багатьох піснях, думах, легендах. Дніпро – національна гордість, слава України.

 На українській землі є ще дуже багато різних природних об’єктів, відомих і шанованих усім українським народом, або ж таких, що є символами для певної місцевості, району, міста чи навіть одного села. Це і гора Говерла у Карпатах, острів Хортиця – символ козацтва, славної Запорізької Січі.

 Надзвичайно багато про український народ, про Україну промовляють такі слова: козак, чумак, хлібороб, кобзар. У них відображено найголовніші сторони буття українського народу – народу-воїна, народу-трудівника, народу-співця. Варто тільки сказати: козак або кобзар – і кожен зрозуміє, що це йдеться про нас, українців.

 Ще з дитячого садочка ми не раз чули, що народними символами України є верба і калина. Це – наші національні символи, наші обереги. Маючи такі прекрасні символи, український народ зумів уберегти від забуття нашу пісню і душу, нашу історію і родовідну пам’ять, волелюбний дух. Про калину ми читали багато, вчили вірші, співали пісні. А от про вербу як символ України знаємо менше. У цьому й полягає актуальність теми нашого дослідження.

 Мета нашої роботи – дослідити, яка країна є батьківщиною верби, де найчастіше ростуть верби, чому вербу вважають захисницею водойм, яке значення має це дерево у християнському віруванні, в творчості великого сина українського народу Тараса Григоровича Шевченка, дізнатися більше про цілющі властивості верби.

 Наукова новизна роботи полягає у тому, що у ній зроблена спроба поглибленого дослідження значення верби в історичному минулому та сьогоденні українського народу.

 Структура і зміст роботи визначені метою і завданнями.

ВЕРБА – РОСЛИНА-СИМВОЛ

Китай – батьківщина верби

 

 Верба в Україні у пошані здавна. Ще у давніх слов’ян вона вважалась деревом священним, символом безперервності й постійності життя. Саме верба символізує язичницького бога сонця Ярила, який подарував людям вогонь.

 Деякі вчені висловлюють думку, що батьківщина верби – Китай, а вже звідти вона розповсюдилась в інші краї. З цього приводу навіть легенда існує:

 «Привезли в Європу колись дорогий крам із далекої піднебесної імперії. Вивантажили його, а плетені кошики викинули. Одна з гілок проросла, і виросла з неї розкішна плакуча верба».

Де водиця – там і вербиця

 

 Чим же прислужилась нашому народові верба, що її так любовно оспівано у народних піснях та приказках? Мабуть, своєю красою, великою користю, невибагливістю до ґрунту і клімату. З 600 видів верб, які поширені на всій земній кулі, 30 припадає на Україну. Найпоширеніші у нас біла, гостролиста, ламка, попеляста, білолоз, розмаринолиста, козяча, верболіз та пурпурова, що зростає серед пісків.

 Верби – близькі родичі тополь. Вони надзвичайно люблять воду. Ось як проникливо писав про улюбленицю зелених лугів, завважуючи цю особливість дерева, Олександр Олесь:

    Не беріть із зеленого лугу верби

     Ні на жовті піски, ні на скелі.

    Бо зів’яне вона від жаги і журби

    По зеленому лузі в пустелі.

 Верби ростуть дуже швидко і доживають до 100 років. Розпускається верба ранньої весни. Коли всі дерева ще стоять голі,  вона вже вкрита серпанком ніжних, молодесеньких, духмяних листочків. А через кілька днів зацвіте верба своїм запашним жовтим цвітом.   І

 

чути там діловий гул бджіл, які збирають нектар для свого розплоду. Верба – перша з ранніх медодайних рослин, на яких бджоли беруть перший взяток.

Верба – захисник водойм

 

 Найбільше верби прислужилися річкам і ставкам. Важко знайти ріку, над якою б не росло це дерево. Міцно пустивши коріння в землю, вони стримують зсуви, не допускають підточування ґрунту водою. Малій річці без верби не вижити – це підтверджено наукою.

 

Верба є природним фільтром усіляких домішок, що містяться у водах річок та озер. Недаремно люди завжди брали воду для пиття під вербою. А в селах, де копають колодязі на куток (10 – 15 дворів), люди у відра з водою кладуть невеличку вербову дощечку: це дезинфікує воду, поліпшує її смакові властивості. Літньої пори під вербою прохолодніше, ніж під будь-яким іншим деревом. Це пояснюється тим, що вона містить багато води. Верба очищає не лише воду, а й повітря – кожне дерево на метрів десять оточене непомітною аурою, де немає жодної хвороботворної бактерії.

Використання верби як деревини

 

 Здавна уславлені в нашого народу вербові вироби. Колись з цієї деревини виготовляли легкі та надійні вербові човни, олійниці, корита. Високо цінувались вулики з вербових дошок. У них бджоли добре розмножувались і менше хворіли. На Запорізькій Січі кожен козак мав свою вербову ложку. Добровольця, який такої не мав, запідозрювали як ворога. Лоза використовувалась при виготовленні ясел для худоби, при будівництві кошар, кліток для дрібної домашньої живності.

 На Україні здавна виробляли з верби музичні інструменти. Особливо прославилась вона в кобзах, а потім у бандурах. А яка то радість була для кожного сільського хлопчака самому зробити вербову дудку, що видавала такі чарівні, ні з чим незрівнянні мелодії! «І грав би на сопілочці вербовій тужливу ту мелодію без слів» (Іван Франко).

 Поширене було на Україні лозоплетіння – плели рибальське знаряддя, деталі одягу, іграшки, речі обрядового призначення, коші, кошелі, кошики, кошелики-хлібниці.

                                           

 

   

Цілющі властивості верби

 

 Верба – дерево цілюще. У корі її містяться смоли, флавоноїди та глікозит саліцин. Настій з кори знижує температуру, оскільки спирт окислюється в організмі, перетворюючись на саліцилову кислоту. Відвар вербової кори вживають по 1–2 столових ложки тричі на день за 20–30 хвилин перед їдою при грипі, гострих респіраторно-вірусних інфекціях, подагрі, ревматизмі, радикуліті, кровотечах, безсонні, захворюваннях шлунка, печінки тощо.

 Кора верби входить до складу потогінних чаїв при простуді. Зовнішньо її відвар застосовують для лікування екземи, виразок, гнійних ран. Ним полощуть горло при ангінах, стоматитах. А при випаданні волосся та лупі відваром кори верби і коріння лопуха миють голову.

Верба в християнському віруванні

 

 Наші пращури – древні слов’яни – вважали вербу священним деревом. Вона була символом родинного вогнища. Навколо дерева водили молоду пару. Під час буревіїв проти вітру кидали вербову гілку: вона, мовляв, зупинить бурую – такі магічні властивості має.

 Як символ, увійшло дерево  і в християнські вірування. Тиждень перед Великоднем називається Вербним. На Вербній неділі вербу освячують у церкві, а потім додому несуть і б’ють нею хатніх, примовляючи при цьому:

         Не я б’ю, верба б’є.

     За тиждень – Великдень,

     Недалеко – червоне яєчко.

 Або:

     Рости, як верба,

     Будь здоровий, як вода,

     А багатий, як земля.

 

Освячену вербу несли до хати і тримали на покуті, закладали за образи. Її не можна було розкидати й топтати. Свячену вербу поспішали посадити біля криниці – тоді буде добра вода.

Верба в житті і творчості Т.Г.Шевченка,

в усній народній творчості

 

 Верба стала символом нашого народу. Тож не міг розлучитися Тарас Шевченко з вербами, коли його відправляли на заслання. По дорозі він знайшов гілочку верби. І так затужило його серце за рідною Україною, так нагадала вона йому милу батьківщину, що не зміг покинути її, взяв з собою. Посадив він ту маленьку лозину на солдатському городі. Прийнялась гілочка, переборола міську спеку, пішла вгору і стала могутнім деревом.

 З її живців насаджено цілий вербовий гай, що шумить серед пісків Кос-Аралу. Близько  200 вербичок виростив з неї сам поет. А крім того, викопав криницю серед пісків, щоб свій гай поливати. Її тепер звуть криницею Тараса.

 Верба натхненно й ніжно описана в чудових віршах і поемах Великого Кобзаря. Згадаймо:

    Реве та стогне Дніпр широкий.

    Сердитий вітер завива.

    Додолу верби гне високі…

      Між ярами над ставами

      Верби зеленіють…

    І над криницею верба

    Нагнулася, як та журба…

      А верби ген понад ставом

      Тихесенько собі купають

      Зеленії віти…

    І досі сниться: під горою,

    Між вербами, понад водою,

    Біленька хаточка…

 Спостереження над деревом уляглися в цілий ряд народних пісень, прислів’їв та приказок: «Ой вербо, вербо», «Ой вербиченько, біле личенько», «В кінці греблі шумлять верби», «На городі верба рясна», «Верболіз б’є до сліз», «Верба пожиточніша від яблінки», «Грушки на вербі показує», «Наказав на вербі груш», «Дарма верба, що груш нема, аби зазеленіла!»

 І так кажуть: «Під вербою брови загубила та тепер і виє».

ВИСНОВКИ

 

 Ось така вона наша рослина-символ – верба. Це сива легенда, символ безперервності і постійності життя, це і декоративна рослина, рослина-оберіг природних і штучних водойм, рослина-лікар, це і цінна деревина.

 Верби посіли зараз почесне місце в парках і скверах, тобто в міському середовищі. Але не менш доцільним є це дерево і на селі. Верба в полі – це не тільки пристанок та місце гніздування птаства, зручний сховок звірятам, а й наш краєвид і оберігач ґрунтів і вологи.

 Посадіть і ви ніжну вербову гілочку. У сирій землі вона швидко пустить корінчики і виросте гарне дерево. Не можна допустити, щоб зникли вербові насадження. Бо верба – це рослина-символ!

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

1. Волошин О.М. Рослини. Природа України. – К.: Знання, 1996. – 231 с.
2. Газета «Розкажіть онуку». – № 22 / 2002. – С. 18–24; № 24 / 2003. – С. 32–49.
3. Гребенькова Л.О. Хрестоматія для позакласного читання. – Тернопіль: Мандрівець, 2006. – 112 с.
4. Ільченко В.Р. Як живе рослина. – Харків: Основа, 1998. – 187 с.
5. Сімкін Б.Ю. Дерева і кущі лісів і парків. – К.: Молодь, 1989. – 264 с.
6. Смовж П.Я. Іванківщина – край древлянський. – К.: Задруга, 2006. – 485 с.
7. Шевченко Т.Г. Кобзар. – К.: Рад. школа,  1987. – 868 с.