Навчання іншомовної письмової мови

Рецензія

   Проблемою  навчання  іншомовної  письмової  мови  як виду мовленнєвої  діяльності  займався  ряд вітчизняних і зарубіжних дослідників. Однак багато питань психолого-педагогічних впливів при розгляді навчання іншомовної письмової мови як виду мовленнєвої діяльності залишаються невирішеними - не вирішена проблема формування  потреби в письмовій мові в існуючих технологіях навчання; низькою залишається дидактична ефективність застосування методів і прийомів щодо усунення помилок на письмі; відсутні ефективні практичні рекомендації щодо усунення та попередження прогалин у знаннях і вміннях учнів.

   Все це визначило вибір теми роботи і склало її актуальність дослідження, яка полягає в тому, що тривалий час  навчанню сучасної письмової мови на англійській мові не приділялося достатньо уваги навіть в школах з поглибленим вивченням іноземних мов. Тим часом володіння англійською письмовою мовою є однією з умов для здійснення міжнародних контактів учнів, для їх активної участі в народній дипломатії та використання нових можливостей для роботи у спільних і зарубіжних фірмах, а також для продовження освіти у вищих навчальних закладах за кордоном.

   Мета дослідження полягає в пошуку вікових, психологічних і лінгвометодичних передумов для ефективного навчання писемного мовлення як виду мовленнєвої діяльності.

   Поставлена мета вимагає вирішення деяких завдань:

-необхідно виявити вікові особливості навчання  учнів іншомовної письмової мови як виду мовленнєвої діяльності;

-визначити психологічні особливості навчання учнів іншомовної письмової мови як виду мовленнєвої діяльності;

-проаналізувати лінгвістичні особливості навчання писемного мовлення як виду мовленнєвої діяльності;

-розглянути серії вправ з навчання іншомовної письмової мови.

   Для досягнення поставленої мети використовувалися наступні методи дослідження:

 аналіз наукової літератури з теми роботи;

 узагальнення позитивного досвіду;

наукове спостереження.

   Об'єктом дослідження є процес навчання іншомовному писемному мовленню як виду мовленнєвої діяльності.

   Предметом дослідження є пошук вікових, психологічних і лінгвістичних та методичних передумов для успішного формування навичок та вмінь писемного мовлення як виду мовленнєвої діяльності.

   Гіпотеза дослідження полягала в наступному. Навчання писемного мовлення як виду мовленнєвої діяльності буде успішним, якщо буде сформований стійкий інтерес до предмета; підготовка  повинна  здійснюватися на такому рівні, щоб при переході в наступний етап навчання не губилися вже набуті навички та вміння.

   Практичне значення полягає у визначенні передумов для розробки писемного мовлення як виду мовленнєвої діяльності.

   Структура роботи включає вступ, два розділи, висновок, список використаної літератури. У вступі обгрунтовано вибір теми роботи і показана її актуальність, визначено мету, завдання, об'єкти, предмет, практичне значення, гіпотеза і методи дослідження. Розділ перший присвячений віковим, психологічним і лінгвістичним особливостям навчання іншомовної письмової мови як виду мовленнєвої діяльності. У розділі другому розглянуті методичні особливості навчання іншомовної письмової мови як виду мовленнєвої діяльності. У висновку представлені загальні висновки, отримані в ході дослідження. Список літератури представлений джерелами, покладеними в основу роботи.

 

Рецензент                                                                Н.Ю.Овчаренко

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

План

Розділ 1. Вікові, психологічні та лінгвістичні особливості навчання  іншомовної  письмової мови

1.1 Вікова  періодизація  та вікові особливості  учнів

1.2 Психологічна організація письмової мови. Особливості сприйняття, пам'яті, уваги, мислення і вольові  складові  при вивченні  іншомовної  письмової  мови

1.3 Лінгвістичні особливості усної та письмової комунікації

1.4 Короткі висновки до першого розділу

Розділ 2. Методичні  особливості навчання  іншомовної  письмової  мови як виду мовленнєвої  діяльності

2.1 Вправи як засіб навчання  іншомовного  мовлення

2.2 Класифікація  вправ

2.3 Система  вправ

2.4 Короткі  висновки  до  другого  розділу

Список використаної літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1.

 Вікові, психологічні та лінгвістичні особливості навчання іншомовної письмової мови

1.1 Вікова періодизація та вікові особливості учнів

   Для правильного управління процесами розвитку педагоги вже у далекому минулому робили спроби класифікувати періоди людського життя, знання яких несе важливу інформацію для присвячених. Є цілий ряд розробок періодизації розвитку .

   Я.А. Каменський був першим, хто наполягав на суворому обліку в навчально-виховній роботі вікових особливостей дітей. Він висунув і обгрунтував принцип природовідповідності, згідно з яким навчання і виховання повинні відповідати віковим етапам розвитку.

   Весь процес навчання в школі можна розділити на перехідні етапи освіти (1 клас, 5-6 та 10 класи) і стабільні (2-4, 7-9 та 11 класи). На цих етапах освіти та навчальний план, і зміст навчальних дисциплін (або їх відсутність), і методи і форми організації навчального процесу повинні бути різними.

   Молодший шкільний вік і є період найбільш інтенсивного формування навчальної діяльності. Психологічні особливості молодших школярів дають їм переваги при вивченні іноземної мови. Діти 7-10 років вбирають іноземну мову як губка опосередковано і підсвідомо. Вони розуміють ситуацію швидше, ніж висловлювання іноземною мовою з даної теми. Так, на початковому етапі навчання основним завданням є навчання письму, так як в цей період відбувається формування умінь каліграфії та вмінь, пов'язаних зі звукобуквеними відповідниками.

   З переходом з молодших класів в середні класи школи змінюється становище дітей в системі ділових і особистих взаємин з оточуючими людьми. У підлітковому і юнацькому віці активно йде процес пізнавального розвитку. На середньому етапі центр ваги в роботі над письмом переноситься на орфографію у зв'язку з накопиченням нового мовного матеріалу. Одночасно з цим розвивається письмова мова як засіб, що сприяє формуванню вмінь і навичок усного мовлення. Підлітки і юнаки вже можуть мислити логічно, займатися теоретичними міркуваннями та самоаналізом.

   До старшого шкільного віку, діти засвоюють багато наукових понять, навчаються користуватися ними в процесі вирішення різних завдань. Це означає сформованість у них теоретичного або словесно-логічного мислення.

   Підлітковий вік зазвичай називають перехідним, оскільки в цей період відбувається перехід від  дитинства до юності. В учнів цього вікового періоду переплітаються риси дитинства і риси юності, але ще знаходяться в стадії становлення і розвитку.

   На сучасному етапі межі підліткового віку приблизно з навчанням дітей у середніх класах від 11 - 12 років до 15 - 16 років. Але треба відзначити, що основним критерієм для періодів життя є анатомо-фізіологічні зміни в організмі. Характерною особливістю підліткового віку є готовність і здатність до багатьох різних видів навчання, причому як в практичному плані (трудові вміння і навички), так і в теоретичному (вміння мислити, міркувати, користуватися поняттями).

   Особливе значення в організації навчальної роботи підлітків має внутрішнє стимулювання їх пізнавальної діяльності, тобто розвиток у них пізнавальних потреб, інтересів і мотивів навчання.

1.2 Психологічна організація письмової мови. Особливості сприйняття, пам'яті, уваги, мислення і вольові складові при вивченні іншомовної письмової мови

   Психологічним змістом навчання письма є формування графічних і орфографічних навичок та вміння ними користуватися при виконанні письмових завдань.

   Статус  письма як засіб навчання вимагає більшої уваги до себе, ніж та, яку йому приділяють вчителі та учні. Школярі пишуть дуже мало, часто їх не навчають прийомам, які б полегшили оволодіння графікою та орфографією досліджуваної мови. Спостереження показують, що формування усного мовлення та читання могло б відбуватися успішніше, якби письмо використовувалося більш раціонально.

   Навчання писемного мовлення включає мовні вправи для навчання складання письмового повідомлення, письмово-мовні вправи в роботі з друкованим текстом, письмово-мовні вправи, обумовлені процесом читання, аудіювання та усного спілкування.

   Процес оволодіння іноземною мовою відбувається за посередництвом внутрішнього світу особистості, при взаємодії цілого комплексу психічних факторів, які визначають успішність навчальної діяльності. До них відносяться сприйняття, пам'ять, увага, мислення.

   Сприйняття - це процес відображення в свідомості людини зовнішніх ознак предметів і явищ, який відбувається за допомогою органів чуття і завершується свідомістю образу сприйманого предмета і оперуванням цих образів. Сприйняття у людини характеризується цілісністю, структурністю, контрастністю, свідомістю і предметністю. Для того щоб зробити сприйняття іншомовного мовлення швидким і якісним, необхідно сформувати в учнів оперативні одиниці сприйняття різних рівнів і умінь вільно користуватися ними при аудіюванні та читанні.

   Під пам'яттю зазвичай розуміється запам'ятовування, збереження і наступне відтворення обставин життя і діяльності особистості, її минулого досвіду.

   У середньому шкільному віці зрушення в розвитку пам'яті найбільш істотні. Саме підлітковий вік вносить якісні зміни в структуру пам'яті. "Середня продуктивність" пам'яті збільшується до 14 років. У 15 років починається спад у розвитку пам'яті: у цьому віці вона нижча, ніж у 14-річних.

   Увага - це психічний процес, сутністю якого є спрямованість і зосередженість свідомості на певному предметі, дії, процесі чи явищі.

   У процесі засвоєння іноземної мови увага має велике значення, так як важливо бути зосередженим, правильно виділяти слова і виокремлювати граматичні структури, вміти переключати свою увагу з одного виду діяльності на інший.

   Процес мислення - це насамперед аналіз, синтез та узагальнення. Найважливіша ознака всякого мислення - уміння виділяти істотне, самостійно приходити до нових узагальнень. Протягом мовленнєвої діяльності учень перевіряє себе, виявляє і виправляє помилки.

      1.3 Лінгвістичні особливості усної та письмової комунікації

   Історики стверджують, що письмова мова вторинна по відношенню до усного мовлення. Той хто пише позбавлений можливості виразно інтонувати своє мовлення, тому він повинен більш ретельно синтаксично побудувати фразу, підібрати більш адекватні засоби. Він не може використовувати жести, міміку, не може недоговорювати фрази, тому його мова граматично оформлена завжди більш ретельно.

   Як відзначає Л.С. Виготський, письмова мова не є простий переклад усної мови в письмові знаки, і оволодіння письмовою мовою не є просто засвоєння техніки письма. У цьому випадку ми повинні були б очікувати, що разом із засвоєнням механізму  письма письмова мова буде так само багата і розвинена, як усне мовлення.

   Як свідчать численні дослідження, однією з обставин, що ускладнюють акт письмової мови, є відсутність ситуації, спільної для пишучого і того, кому адресована мова. Тому те, що при усному спілкуванні може бути недоказано або зовсім опущено, при письмовому спілкуванні повинно знайти своє повне вираження . Таким чином, письмова мова повинна бути максимально ясною і розгорнутою, щоб добре виконати свою комунікативну функцію. Якщо при усному спілкуванні мовець може скористатися низкою допоміжних засобів, таких, як жест, міміка, інтонація, то при користуванні письмовою промовою таких можливостей не існує.

   Основними характеристиками письмової мови є: розгорнутість, ясність, зв'язність, аргументованість. Письмова мова - це значно більше, ніж механічний запис слів. Всі вправи по граматиці, лексиці, перекладу можуть бути письмовими; письмові вправи в більшій мірі сприяють оволодінню вимовою і читанням. Письмо є важливим засобом закріплення матеріалу і розвитку умінь і навичок з мови, придбаних в школі.

    1.4 Короткі висновки до першого розділу

   Аналіз вікових особливостей показав, що психофізіологічні особливості учнів відіграють важливу роль в процесі навчання і засвоєння іншомовної письмової мови на різних етапах. Учні відрізняються готовністю і здатністю до багатьох різних видів навчання, причому як в практичному плані, так і в теоретичному.

   З психологічної точки зору ,процес письма є найбільш складною, усвідомленою формою мовної діяльності. Велике значення при засвоєнні  іноземної мови мають сприйняття, пам'ять, увага, мислення, які й визначають успішність навчальної діяльності.

   Процеси усної і письмової мови нероздільні і взаємопов'язані. Однак по своєму виникненню та шляхам розвитку, за своїм психологічним змістом процес письма різко відрізняється від процесу усного мовлення. Пишучий в часі практично не обмежений, тому письмова мова розгорнута, ясна, в той час як при усному спілкуванні щось може бути недоговорено, або зовсім опущено.

Розділ 2.

 Методичні особливості навчання іншомовної письмової мови як виду мовленнєвої діяльності

2.1 Вправа як засіб навчання іншомовного мовлення

   Що таке "вправа"? По-перше, у вправі завжди є мета. Безумовно, якась вправа може давати і побічний ефект, тобто попутно працювати і на ті механізми, на формування яких вона безпосередньо не направлена. І це дуже важливо використовувати в навчанні. По-друге, вправа - це не безладне виконання, їй властива спеціальна організація. По-третє, вправа завжди спрямована на вдосконалення способу виконання дії. Для цього вона має передбачати багаторазовість повторення дії. Але одна вправа при навчанні мови майже ніколи не дає кінцевого ефекту, навіть по відношенню до приватної проміжної мети. Тому виникає необхідність узгодження вправ.

   Кожна вправа має певні якості. Їх можна характеризувати і з психологічної, і з педагогічної, і з інших сторін. Але методично важливо, щоб кожна вправа була використана  на своєму місці, тобто виконувала  те, на що вона  здатна: формувала відповідний навик або одну з його якостей. Іншими словами, вправа має бути адекватною.

   "Адекватність вправи" - одне з важливих понять методики. Воно означає співвіднесеність якостей вправи з вмістом наміченої мети, тобто здатність, потенційну можливість вправи служити досягненню визначеної мети.

Можна сказати, що існує чотири види передумов визначення адекватності:

1) механізми і якості мовного вміння, яке розвивається;

2) якості складових його навичок;

3) умови оптимального формування навичок і розвитку вміння (якісні параметри вправ);

4) фактори організації вправ.

   Основними засобами навчання іншомовного мовлення є вправи. У вправі завжди є мета. Вправа завжди спрямована на вдосконалення способу виконання дії. Для цього вона має передбачати багаторазовість.

   У сучасній методиці процес навчання іноземних мов розглядається як безперервний ланцюжок послідовно виконуваних вправ. Якість виконання вправ позначається на успіху оволодіння мовною діяльністю на іноземній мові.

   Вправи реалізують найрізноманітніші прийоми навчання, створюють сприятливі умови для розвитку мовних навичок і умінь іноземною мовою. Вправи можуть виконуватися в різних умовах. Якщо увагу учнів направлено на утримання, а не на мовну форму, то в цьому випадку вони виконують мовні дії, пов'язані з вираженням власної думки чи з розумінням думки, заданої автором тексту (в аудіюванні або в читанні).

   І.Л. Бім бачить у вправі мінімальну одиницю організації навчальної діяльності учня по засвоєнню елементів системи іноземної мови. Одиниці навчання уособлюють спосіб використання одиниць матеріалу безпосередньо в діяльності учнів. Вправа, в розумінні І.Л. Бім, це форма взаємодії вчителя та учнів (при самостійній роботі - учнів і підручника), опосередкована навчальним матеріалом і має стандартизовану структуру.

С.Ф. Шатилов бачить у вправі спеціально організоване в навчальних умовах одне або багаторазове виконання окремої операції, ряду операцій або дій мовного (або мовленевого) характеру.

   Вправи характеризуються наступними параметрами:

а) метою (цільова установка), мовним  завданням (умовним або реальним), б) мовними діями; г) мовною формою і змістом; д) певним місцем в системі вправ; е) певним часом на його виконання; е ) результатом, який досягається в результаті його виконання; ж) вербальним і невербальним матеріалом, з) способом виконання вправи; і) організаційною формою виконання вправи.

2.2 Класифікація вправ

   У теорії методики викладання іноземних мов і культур класифікація вправ проводилася на основі самих різних критеріїв:

а) на основі врахування процесів пам'яті, впізнавання, осмислення і відтворення мовного матеріалу ;

 б) на основі розрізнення мови і мовлення;

 в) на основі етапів процесу оволодіння іншомовною промовою.

   Існування великої кількості точок зору на проблему класифікації вправ пояснюється багатогранністю даної професійної теми, можливістю підходу до проблеми класифікації вправ з різних точок зору.

   Перша спроба розробити основні типи і види вправ для навчання іноземним мовам і культурам належить академіку І.В. Рахманову. Він виділив: а) мовні і мовленнєві вправи; б) вправи, зв'язані і незв'язані з текстом; в) переказні вправи.

   Б.А. Лапідус у своїй класифікації вправ пропонує: а) тренувальні вправи; б) елементарні комбіновані вправи.

   Групи, в які далі об'єднані вправи, не представляють особливої класифікації.

    Мовні вправи. До них відносяться:

а) граматичні (Поставте дієслова у відповідному способі;Знайдіть іменники, що стоять у давальному відмінку; Вставте необхідні закінчення прикметників);

 б) лексичні (Виділені слова замініть синонімами; Вставте підходяще за змістом слово);

 в) фонетичні (Згрупуйте слова за способом виголошення).

   Багато методистів стверджують, що ці вправи складають основу усного мовлення. Мовні вправи засновані на принципі застосування знання, тобто вони припускають постійне звернення до правила, яке попередньо запам'ятали (дискурсивно-логічне мислення).

   Слід зазначити, що мовні вправи здатні допомогти усвідомленню форми. У зв'язку з цим їх дозволено використовувати в якості частини домашнього завдання на відповідній стадії засвоєння матеріалу. Буде доцільним їх використання і при навчанні письма, вимовним навичкам говоріння.

   Вправи на переклад.

   До недоліків відносять те, що вони: а) мають комплекс труднощів, а це недоцільно на стадії автоматизації; б) розпорошують увагу, в) віднімають масу часу.  Тому робляться спроби удосконалити ці вправи: а) проводити їх усно; б) давати фразу з поступовим її розширенням; в) вводити в переклад багаторазові повторення однієї частини фрази. У навчанні письма переклад може знайти своє місце.

   Трансформаційні вправи.

   Якщо вправи на переклад є результат розуміння механізму народження мовлення як асоціативного, то трансформаційні вправи відображають інше його розуміння: як механізм народження фраз, трансформованих  з  вихідних структур. Трансформаціям потрібно навчати. Але з однією обов'язковою умовою - вони повинні проводитися при наявності мовного завдання, чого в звичайних трансформаційних вправах немає.

  Підстановчі вправи.

   Г. Пальмер, який першим став використовувати ці вправи в процесі навчання, бачив їхню перевагу в тому, що учень, оперуючи готовими частинами речень, засвоює структуру цих пропозицій, засвоює цілісно, ​​без звернення до аналізу і правил. З часів Г. Пальмера  підстановчі вправи піддалися удосконаленням. У підстановчих вправах відбувається не говоріння, а промовляння, учень оперує мовним зразком. Враховуючи це, підстановчим вправам можна відвести незначний відсоток часу на найпершій стадії автоматизації. Доречні вони і як письмові домашні вправи.

  Мовні вправи.

   Визначаючи їх, методисти пишуть, що мовні вправи, на відміну від так званих тренувальних, характеризуються наступним:

а) мовний матеріал не дається наперед;

 б) не вказуються операції з матеріалом;

 в) увага мовця спрямована на зміст висловлювання.

 Мовні вправи - це  вправи для розвитку мовного вміння. Мовних вправ величезна безліч. Тому можна організувати їх у три групи: вправи на передачу змісту (переказ); вправи на опис та вправи на вираження оцінки.

   Питально-відповідні вправи.

   Це найпоширеніший тип вправ:

1) вони імітують спілкування;

2) дозволяють працювати у швидкому темпі;

3) психологічно прості за способом виконання;

4) за характером вони – мовні.

Але в роботі з питально-відповідними вправами часто не враховуються багато факторів, значно знижують їх ефективність:

1) часто ці вправи є єдиними, які використовуються на занятті, але мова - не тільки питання і відповіді;

2) ініціатива завжди у вчителя, не розвивається якість ініціативності;

3) питання іноді умовні;

5) відсутність ситуативності, мовної обумовленості питань.

Питально-відповідні вправи можуть бути з успіхом використані і для формування навичок, і для розвитку умінь у всіх видах мовленнєвої діяльності.

   Умовно-мовленнєві вправи.

   Вправи для формування мовних навичок, здатних до перенесення, повинні:

1) бути ситуативними;

2) мати комунікативне завдання мовця;

3) забезпечувати єдність змісту і форми при переважній спрямованості свідомості учня на зміст і мету висловлювання;

4) забезпечувати відносну безпомилковість їх виконання;

5) бути економічними у часі;

6) імітувати в кожному зі своїх елементів процес комунікації.

Навички повинні формуватися в умовах, подібних мовним. Звідси випливає висновок про те, що вправи для формування навичок повинні створювати саме такі умови.

   Особливої уваги заслуговує класифікація вправ, яку пропонує Є.І. Пасів. В якості вихідного критерію для визначення типів вправ він виділяє мету  вправ з точки зору етапів становлення мовного вміння. Згідно з цим критерієм всі вправи діляться на:

1) вправи для формування навичок (умовно-мовленнєві вправи);

2) вправи для розвитку вмінь (мовні вправи).

Серед типів вправ Є.І. Пасів виділяє їх види за чотирма параметрами:

 а) по мовному завданню;

б) по ситуативній співвіднесеності фраз;

 в) по обумовленості висловлювання змістовної і структурної сторонами;

 г) по опорах, використовуваним при складанні висловлювання.

   Класифікація вправ необхідна як в теоретичному, так і в практичному плані. Для методичної науки наявність обгрунтованої класифікації вправ важлива: вона визначає стан методики як науки та рівень її розвитку. На практиці система вправ дозволяє ефективно будувати процес навчання іноземної мови.

   2.3 Система вправ

   Поняття "система" передбачає наявність певної безлічі елементів, частин, які об'єднані певним чином. Елементи і частини системи мають певну функцію. Вони характеризуються наявністю міцних зв'язків між елементами системи. Ці зв'язки, крім того, забезпечують її стійкість та цілісність.

Система вправ забезпечує:

1) підбір необхідних вправ, відповідних характеру того або іншого навику або уміння;

2) визначення необхідної послідовності вправ;

3) правильне розташування матеріалу і його співвідношення;

4) систематичність (регулярність) вживання певного матеріалу і певних вправ;

5) правильний взаємозв'язок (співвідношення і взаємодія) різних видів мовленнєвої діяльності між собою і усередині себе.

   Тісна взаємодія вправ між собою, як вказує І.Л. Бім, і їх міжрівневі переходи, тобто їх система, забезпечує комплекс цілеспрямованих дій по досягненню конкретних цілей навчання основним видам мовленнєвої діяльності.

   Одним з можливих шляхів вирішення проблеми системи вправ у методиці викладання іноземних мов і культур, як в середній школі, так і у вищій школі є підхід, який запропонував свого часу Є.І. Пасів. Він виділяє чотири рівні засвоєння іншомовного матеріалу.

Розглянемо ці рівні:

1-й рівень - це рівень засвоєння приватного мовного матеріалу (фонетичного, лексичного та граматичного);

2-й рівень - рівень засвоєння якої-небудь сторони мовленнєвої діяльності, наприклад, граматичної чи лексичної в говорінні;

3-й рівень - це рівень застосування мовного матеріалу в будь-якому вигляді мовної діяльності (в аудіюванні, говорінні, читанні або письмі);

4-й рівень - передбачає засвоєння іноземних мов в цілому (одночасне використання всіх видів мовленнєвої діяльності).

   Комплекс вправ передбачає автоматизацію приватного мовного матеріалу (лексичного, граматичного, фонетичного), вдосконалення навичок з опорою на текст, розвиток мовного вміння на основі однієї теми.

   Підсистема вправ передбачає засвоєння однієї із сторін мовленнєвої діяльності. Навчання, наприклад, говорінню включає три підсистеми вправ для засвоєння вимовної, лексичної і граматичної сторін мовлення. Кожна підсистема включає комплекси вправ.

   Приватна система вправ передбачає засвоєння такого виду мовленнєвої діяльності: говоріння, аудіювання, читання та письма. Приватна система вправ складається з певних підсистем.

   Загальна система вправ передбачає засвоєння мови в цілому. Склад загальної системи вправ залежить від мети навчання.

В системі вправ, на думку багатьох авторів, повинен бути відображений конкретний вид мовленнєвої діяльності. Це пов'язано з тим, що навички, які обслуговують різні види мовленнєвої діяльності, мають свою специфіку, розвиваються за своїми закономірностям.

Треба відзначити, що письмових вправ в цілому небагато. Отже, проблема розробки письмових вправ, створення цілісної системи таких вправ взаємодіючих з тими чи іншими усними вправами, є в даний час вельми важливою і актуальною.

У цілому, навчання письму будується на трьох серіях вправ:

1. Вправи, спрямовані на формування графічних і орфографічних навичок, орієнтуючих в листі як діяльності:

списування прописів букв, буквосполучень, слів і їх друкованих еквівалентів;

списування або виписування слів, на основі їх групування по виділеному графічному або орфографічному ознакою.

2. Вправи, спрямовані на формування лексичних і граматичних знань і навичок і здійснювані за допомогою листа (лист тут засіб навчання);

письмове виконання лексичних та граматичних тренувальних вправ на підстановку, на завершення пропозицій і т.д.;

постановка питань з використанням певного лексичного та граматичного матеріалу.

3. Письмові вправи, службовці засобом розвитку інших видів мовленнєвої діяльності.

виписування цитат з тексту до даних або самостійно складеним тезам;

коротка письмова передача змісту тексту, наприклад: у вигляді розгорнутої відповіді на дане питання і т.д.

Для навчання письма використовуються також вправи двох видів: неспеціальні і спеціальні.

Якщо метою спеціальних вправ є розвитку умінь писати або формування будь-якої навички письма, то неспеціальні вправи припускають виконання завдання з якоюсь іншою метою у письмовій формі і тому вдосконалюють навички письма попутно. До останніх відноситься більшість домашніх завдань, виконуваних письмово і наступним усним відтворенням.

При навчанні письма виключаються завдання в механічному списуванні. З метою активізації розумової діяльності учнів застосовуються такі вправи: вправа - гра (кросворди, загадки тощо); виготовлення оголошень за зразком.

2.4 Короткі висновки до другого розділу

Вправа як засіб навчання іншомовного мовлення завжди має мету, йому властива спеціальна організація і воно завжди спрямоване на вдосконалення способу виконання дії. Кожна вправа має певними якостями. Його можна характеризувати і з психологічної, і з педагогічною, і з інших сторін. Вправи реалізують найрізноманітніші прийоми навчання, створюють сприятливі умови для розвитку мовних навичок і умінь іноземною мовою.

Вправи класифікуються на основі врахування процесів пам'яті, впізнавання, осмислення і відтворення мовного матеріалу; на основі розрізнення мови і мовлення; та на основі етапів процесу оволодіння іншомовною промовою.

Важливість системи вправ полягає в тому, що вона забезпечує організацію процесу засвоєння і організацію процесу навчання. Мало знати методичну характеристику вправ і вміти підбирати найбільш адекватні з них.

Висновок

У роботі була розглянута проблема навчання іншомовного писемного мовлення як виду мовленнєвої діяльності на середньому етапі.

Дослідження показали, що психофізіологічні особливості учнів відіграють важливу роль в процесі навчання і засвоєння іншомовної письмової мови на різних етапах.

Вікові особливості середніх школярів є особливо важливими, оскільки підлітковий період один з найскладніших періодів у житті людини і центр ваги в роботі над листом переноситься на орфографію. Середні школярі відрізняються готовністю і здатністю до багатьох різних видів навчання, причому як в практичному плані, так і в теоретичному.

Також, не менш важливим є психологічні та лінгвістичні особливості навчання іншомовної письмової мови. Психологічним змістом навчання письма є формування графічних і орфографічних навичок та вміння ними користуватися.

Дуже важливу роль при засвоєнні іншомовної письмової мови відіграє цілий комплекс психічних факторів, таких як сприйняття, пам'ять, увагу і мислення.

Процеси усній і письмовій мові нероздільні і взаємопов'язані. Однак по своєму виникненню та шляхи розвитку, за своїм психологічним змістом процес письма різко відрізняється від процесу усного мовлення. Дослідження показали, що при здійсненні письмовій мові відсутня єдина ситуація для пише і читає, тому при формуванні письмової мови не можна спертися на допоміжні засоби.

Класифікація вправ необхідна як в теоретичному, так і в практичному плані. Для методичної науки наявність обгрунтованої класифікації вправ важливо - вона визначає стан методики як науки та рівень її розвитку. На практиці система вправ дозволяє ефективно будувати процес навчання іноземної мови.

Важливість системи вправ полягає в тому, що вона забезпечує організацію процесу засвоєння і організацію процесу навчання. Мало знати методичну характеристику вправ і вміти підбирати найбільш адекватні з них. У плані організації процесу засвоєння система вправ повинна забезпечити: а) підбір необхідних вправ, відповідних характеру того або іншого навику; б) визначення необхідності послідовності вправ: засвоєння не безсистемно, не безладно, воно проходить послідовні стадії і проходить на основі певних методичних принципів; в ) розташування матеріалу і його співвідношення; г) регулярність певного матеріалу і вправ; д) правильну взаємозв'язок різних видів мовної діяльності між собою і усередині себе.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список  використаної літератури

Артемов В.А. Психологія навчання іноземних мов. М., 1969. - 279с.

Бім І.Л. Методика навчання іноземних мов як наука та проблеми шкільного підручника. - М., 1977.

Богоявленський Д.Н. Психологія засвоєння орфографії, М.; Просвещение, 1966. - 308с.

Бубнова Г.І., Гарбовскій Н., Письменна та усна комунікація: Синтаксис і просодія. - М.: Изд. МГУ, 1991.

Вайнер Е.Н. Валеологія: Підручник для вузів [Електронний ресурс]. - Режим доступу: medbookaide/books/fold9001/book2008/content/php. - Заголовок з екрану.

Питання породження мовлення і навчання мови (СБ статей) / Под ред. Леонтьєва і Рябової. - М.: изд. Моск. Університету, 1967.

Виготський Н.В. Психологічні особливості навчання письма дітей молодшого шкільного віку / / Питання психології, 1998, № 6

Гальскова Н.Д. Сучасна методика навчання іноземних мов: Посібник для вчителя. М., 2000.

Гез Н.І., Ляховицкий М.В., Миролюбов А.А. та ін Методика навчання іноземних мов у середній школі. М., 1982.

Грузинська І.А. Методика викладання англійської мови в середній школі. М, 1947.

Гуманітарна освіта в школі: теорія і практика - Авторські програми та методичні розробки педагогів гімназії [Електронний ресурс]. - Режим доступу: image. websib/05/text_article_point1. htm? 131. - Заголовок з екрану.

Дем'яненко М.Я., Лазаренко К.А., Мельник С.В. Основи загальної методики навчання іноземним мовам: Теоретичний курс. - 2-ге вид., Доп. і перероб. - Київ.: Вища школа, 1984. - 256с.

Діяльнісний підхід у навчанні іншомовного мовлення [Електронний ресурс]. - Режим доступу: pedsovet / mtree / task, viewlink / link_id, 4156/Itemid, 118 / - 44k. - Заголовок з екрану.

Добринін Н.Ф. Психологічний аналіз уроку / / Учений. зал. МГПИ ім.В.П. Потьомкіна. - М., 1952, т.17.

Зимова, І.А. Психологія навчання іноземним мовам в школі. / І.А. Зимова. - М.: Просвещение. - 1991. - 222с.

Ільїн М.С. Основи теорії вправ з іноземної мови. М, 1975.

Ітельсон Л.Б. Лекції з загальної психології. Мінськ, 2000.

Кам'янський А.І. Основи інтенсифікації навчання іноземних мов: Лекційно-практичний курс для студентів другого курсу денної, заочної форм навчання та екстернату спеціальності 6.030500 "Англійська мова та література". - Симфо.: ТНУ, 2004.

Коменський Я.А. Велика дидактика / / Избр. пед. соч. - М., 1982. - Т.1. - С.329.

Кузьміна Л.Г. До питання про зміст навчання іншомовної письмової мови / / Вісник ВДУ, СЕРІЯ лінгвістики і міжкультурної комунікації. - 2001. - В.1. - С.97-99

Культура мовлення. - Навчальний матеріал Російської колекції рефератів. - 1996 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: referats / pages / referats / rkr / page / phpid = 28499. - Заголовок з титулу.

Лапідус Б.А. Проблеми змісту навчання у мовному вузе.М., 1986.

Лурія А.Р. Нариси психофізіології письма. - М: Изд-во АН СССР. - 1950. - 250С.

Методика навчання іноземних мов у середній школі / Гез Н.І., Ляховицкий М.В., Миролюбов А.А. та ін - М.: Вища школа, 1982. - 373с.

Назарова Т.С., Полат Е.С. Засоби навчання. Технологія створення та використання: Навчальний посібник. М, 1998.

Настільна книга викладача іноземної мови. Довідковий посібник / Є.А. Маслико, П.К. Бабинська, А.Ф. Будько, С.І. Петрова. - Мінськ, 1996. - 522с.

Немов Р.С. Психологія: Учеб. Для студ. Вища. пед. учеб. заведе-ний: У 3 кн. - 3-е изд. -. М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 1999. - Кн.1. Загальні основи психології. - 688с.

Пальмер Г. Усний метод навчання іноземним мовам. Зменш. пер. з англ.2-е изд. М "1961.

Пасів, Є.І. Основи комунікативної методики навчання іншомовному спілкуванню, М.: Російська мова, 1989. - 198с.

Пасів Є.І. Основи методики навчання іноземних мов. - М., 1977.

Пасів Є.І. Урок іноземної мови в середній школе.2-е изд. дораб.М., - 1988.

Психічні процеси - Увага [Електронний ресурс]. - Режим доступу: azps / articles / proc / indexvn.html. - Заголовок з екрану.

Рахманов, І.В. Навчання усного мовлення іноземною мовою, М.: Вища. школа, 1980. - 120с.

 

 

 

 

 

 

 

Розробник:  Іваненко Л.П., викладач І категорії

 

Анотація.  Володіння англійською письмовою мовою є однією з умов для здійснення міжнародних контактів учнів, для їх активної участі в народній дипломатії та використання нових можливостей для роботи у спільних і зарубіжних фірмах, а також для продовження освіти у вищих навчальних закладах за кордоном. Але навчанню сучасному письму на англійській мові не приділялося достатньо уваги навіть в школах з поглибленим вивченням іноземних мов.

   Мета дослідження полягає в пошуку вікових, психологічних і лінгвометодичних передумов для ефективного навчання писемного мовлення як виду мовленнєвої діяльності.