Навчання «Основ здоров'я» молодших школярів на засадах компетентнісного підходу

 

Навчання «Основ здоров'я» молодших школярів

на засадах  компетентнісного підходу

Проблема реалізації компетентнісного підходу в процесі навчання "Основ здоров'я" в початковій  школі зумовлена змінами цілей і цінностей сучасної освіти. Це і спричинило оновлення навчальної програми з цього предмета на засадах компетен­тнісного підходу. Чинна нині програма складається з таких розділів: Здоров'я людини. Фізичний складник здоров'я. Соціальний складник здоров'я. Психічний і духовний складники здоров'я.

Стисло схарактеризуємо кожен із них.

Зміст розділу "Здоров'я людини" сприяє фор­муванню знань про здоров’я, здоровий і безпечний спосіб життя; про способи здоров'язбережувальної і навчальної діяльності; створює можливості для виховання потреби в здоров'ї та відповідального ставлення до власного життя і здоров'я та здоров'я оточуючих; мотивує учнів до здорового і безпечного способу життя. Крім того, розкриває зв'язки між здоров'ям, безпекою, розвитком людини та спосо­бом життя і навколишнім середовищем. На здоров'я

людини впливає багато чинників. Це -  навколишнє середовище (20 %), спадкові дані (20 %), медичне обслуговування (10 %). Але найбільшою мірою впливає спосіб життя (50 %).

Розділ "Фізичний складник здоров’я" здебіль­шого спрямований на формування в учнів практичних умінь і навичок. Назвемо деякі з них. Наприклад: уміння визначати показники власного фізичного розвитку; вибирати корисну для здоров'я їжу; само­стійно виконувати гігієнічні процедури, фізичні вправи; планувати навчання і відпочинок та ін.

Дотепер успішно визначають здоров'я людини за такими показниками її фізичного стану, як пульс, частота дихання, температура тіла, колір шкіри та сли­зових оболонок тощо. Важливою характеристикою фізичного складника здоров'я є також спромож­ність людини ефективно виконувати певні дії: руха­тися, працювати. Крім того, беруть до уваги і сту­пінь фізичного розвитку індивіда: відповідність його зросту і маси тіла віковим нормам, пропорцій­ність частин тіла, тобто гармонійність чи дисгармо­нійність.

Важливою ознакою фізичного складника здо­ров'я є здатність людини пристосовуватися до змін навколишнього середовища (температури повітря, вологості, атмосферного тиску та ін.), ефективно протидіяти хвороботворним чинникам (бактеріям, токсичним речовинам тощо).

Розділ "Соціальний складник здоров'я" вклю­чає валеологічні знання і знання з безпеки життєді­яльності.

Завдання розділу націлюють на формування в учнів умінь додержувати правил поведінки в сім'ї, в школі; зменшення ризику та уникнення небезпеки в побуті, природному та соціальному середовищі; надання само- і взаємодопомоги.

Важливо, що зміст розділу спрямовує молодшого школяра, особливо першокласника, на адаптацію до соціального і техногенного оточення.

Соціальний складник здоров'я визначається як узгоджена взаємодія з соціальним середовищем. Оцінити таку взаємодію можна через ототожнення особи з певними соціальними групами (сім'я, клас, школа тощо). Це означає і визнання іншими дій лю­дини, пояснення й розуміння цих дій як необхідних.

Ефективна реалізація соціальної функції люди­ни, її потенційних можливостей і творчих планів значною мірою залежить від її фізичного, психічного, духовного складників здоров'я. Водночас, відповід­ний соціальний статус людини дозволяє створити оптимальні умови для формування, збереження і зміцнення здоров'я.

Опрацювання змісту розділу "Психічний і духовний складники здоров'я" сприятиме розумінню учнями сутності і цінності власної особистості, формуванню відповідальності за власне здоров'я та здоров'я інших людей. Налаштовує на оволодіння молодших школярів уміннями керувати ^ своїми емоціями, настроєм, приймати виважені рішення. Зміст розділу забезпечить формування і корисних звичок, і рис характеру, вольових якостей тощо.

Психічний складник здоров’я розкривається через розвиток основних функцій психіки людини. Умовою удосконалення цього складника є розвиток різноманітних емоцій та почуттів людини, її уміння керувати ними і здійснювати самоконтроль, набуття навичок зменшення шкідливого впливу чинників, які спричиняють стрес. Цей складник уможливлює оптимальне пристосування людини до змін соціального середовища — в сім’ї, школі, суспільстві. Він є основою самопізнання, самореалізації, самоствердження особистості.

Духовний складник здоров'я є своєрідною вершиною, яка збирає в людині все те, завдяки чому індивід стає особистістю. Розкривається цей складник через поєднання:

• бачення людиною прекрасного в довкіллі і в самій собі;

• вироблення певних правил поведінки щодо оточуючого світу як за законами суспільства, так і за внутрішнім моральним кодексом;

• розуміння сутності навколишнього світу, місця людини в природі і суспільстві, її життєвих цінностей, вибору власного способу життя, відповідальності за власне здоров'я і здоров'я інших людей.

Програму з предмета "Основи здоров'я" побудовано за концентричним принципом. Тому розділи, за якими добирався навчальний зміст та їх назва є наскрізними для всієї початкової школи. Але в кожному класі зміст та обсяг інформації, організація її засвоєння змінюються, удосконалюються відповідно до зростаючих пізнавальних і психологічних особливостей учнів 1-4 класів.

Наприклад, з теми "Здоров'я людини" учні 1 класу називають окремі ознаки здорової людини; учні  2              класу — засоби захисту від інфекцій (загартовування, заняття спортом, особиста гігієна тощо); учні 3              класу наводять приклади природних і соціальних чинників, що впливають на здоров'я; учні 4 класу називають чинники, що сприяють гармонійному фізичному розвитку дитини.

Як зазначалося вище, в основу розробки програми предмета покладено ідею реалізації компетентнісного підходу. Сутність компетентнісного підходу полягає у спрямуванні навчального процесу на набуття молодшими школярами певних здоров'язбережувальних компетенцій.

Здоров'язбережувальні компетенції в навчально-виховному процесі "Основ здоров'я” відображають соціальне замовлення щодо рівня загальноосвітньої підготовки учнів 1—4 класів; становлять собою характеристики якості підготовки учнів початкової школи; формують досвід здоров'язбережувальної діяльності молодших школярів; пов'язують теоретичні знання з їх практичним застосуванням.

До основних учнівських компетенцій з "Основ здоров'я" віднесено уміння:

• застосовувати набуті знання, способи навчальної і здоров'язбережувальної діяльності, життєвий досвід, ціннісні ставлення в конкретних навчальних і життєвих ситуаціях;

• виявляти і встановлювати причиново-наслідкові зв'язки та функціональні залежності щодо здоров’я, здорового і безпечного способу життя;

• встановлювати взаємозв'язки та залежності між складовими здоров’я; власним здоров'ям та навколишнім середовищем (природним і соціальним);

• співвідносити власну поведінку з поведінкою людей, з прийнятими нормами і системою загальнолюдських цінностей;

• спілкуватися, висловлювати, власну думку, захищати свої погляди, зважати на думки інших, вести переговори і досягати згоди;

• аналізувати явища, події, випадки; ситуації та оцінювати їх вплив на безпеку власного здоров'я і життя;

• передбачати наслідки порушення правил здорового способу життя, Правил дорожнього руху, правил користування електроприладами, комп'ютером, мобільним телефоном тощо;

• приймати усвідомлені рішення щодо поведінки та вчинків, які сприяють зміцненню і збереженню здоров'я;

• організовувати власну здоров'язбережувальну діяльність;

• здобувати знання про власне здоров'я, гігієну тіла, адекватне харчування, безпечну поведінку та ін.

Здоров'язбережувальна компетенція є суспільною нормою, вимогою, яка стає характеристикою особистості учня в процесі засвоєння навчального матеріалу, перетворюючись в його компетентність.

Запровадження компетентнісного підходу у зміст освіти зумовлено тим, що учні початкових класів утруднюються застосовувати засвоєні знання, уміння, навички, способи діяльності та ціннісні ставлення в реальних конкретних життєвих і навчальних ситуаціях; пристосуватися у змінених умовах; знаходити шляхи розв'язання проблем, що виникають у процесі навчальної і здоров'язбережувальної діяльності.

У зв'язку з цим основною метою предмета визначено розвиток здоров'язбережувальної компетентності учнів 1—4 класів як предметної.

Зазначена мета передбачає розв'язання таких завдань:

• розвиток в учнів активної мотивації щодо дбайливого ставлення до власного здоров'я; усвідомлення значущості здорового і безпечного способу життя;

• виховання в учнів потреби в здоров'ї як важливій життєвій цінності;

• підготовка учня як суб'єкта власної здоров'язбережувальної діяльності.

Суб'єктність — не що інше, як внутрішня активність учня, спрямована на збереження, зміцнення, плекання власного здоров'я та збереження здоров'я інших.

Реалізація зазначених завдань здійснюється на змісті предмета "Основи здоров’я" в початковій школі.

Визначаючи об'єкти контролю з "Основ здоров'я", ми спиралися на чотирьохкомпонентну структуру змісту освіти (Краєвський В.В., Савченко О.Я., Хуторський А.В. та ін.).

Водночас зроблено наголос на опануванні учнів способами засвоєння змісту, що насправді становить сутність компетентнісного підходу в презентації освітніх результатів. Адже звичне розуміння знань - не лише зафіксована пам'яттю людини дійсність, а й способи діяльності, тобто уміння (розумові і практичні), що і є дієвими знаннями. Уміння з цих позицій означають доведену готовність досягати мети в діяльності. У контексті заявленої теми це діяльність зі збереження здоров'я, оволодіння способами здорового, якісного життя, додержання правил безпечної поведінки.

Враховано природні здатності молодшого школяра, вразливість його психіки, допитливість у пізнанні самого себе, схильність до імітації зразків поведінки дорослих, що зумовлює вплив програмового змісту не лише на інтелектуальний, а й соціальний і особистісний розвиток учня.

Звідси об'єктами контролю з предмета "Основи здоров'я" виділено наступні:

• знання про здоров'я, здоровий і безпечний спосіб життя;

• знання про способи навчально-пізнавальної і здоров'язбережувальної діяльності (розумові і практичні уміння та навички у сфері здоров'я);

• досвід навчальної і здоров'язбережувальної діяльності (уміння застосовувати набуті знання, способи діяльності в ситуаціях, які реалізуються на програмовому змісті та в реальних конкретних життєвих і навчальних ситуаціях);

• досвід емоційно-ціннісного ставлення до власного здоров'я та здоров'я інших.

У процесі навчання "Основ здоров'я" нерідко залишаються поза увагою знання про способи навчально-пізнавальної й здоров'язбережувальної діяльності та оцінні знання.

Відомо, що знання можуть бути засвоєні учнями тільки в єдності з розумовими і практичними уміннями і навичками, досвідом їх застосування та системою ціннісних ставлень до самого себе, до свого здоров'я та здоров'я оточуючих.

Нагадаємо, знання - результат пізнавальної діяльності людини, відображений в її свідомості у формі фактів, уявлень, понять.

Фактичний матеріал в "Основах здоров'я" охоплює терміни, кількісні дані, події. Наприклад, терміни: інфекційні хвороби, розпорядок дня, небезпечні речовини, перехрестя, загартовування, електричні прилади, повінь, спеціальні машини, дорожньо-транспортна пригода тощо.

Етапи утворення фактів:

• чуттєве сприймання та аналіз випадку, події, явища, за якими виявляється факт;

• виявлення умов, за яких відбулися випадок, подія, явище;

• встановлення зв'язків даного факту з іншими.

Уявлення — збережений і відтворений у свідомості чуттєво-наочний образ раніше сприйнятих предметів чи явищ. На уроках "Основ здоров'я" в учнів формуються уявлення про: значення здоров'я для навчання, спілкування, для праці; домівку, родину як чинники збереження і зміцнення здоров'я дитини; небезпеку, безпечну поведінку в людних місцях; гальмівний шлях тощо.

Етапи утворення уявлення:

• чуттєве сприймання зовнішніх ознак, властивостей об'єкта чи групи об'єктів;

• усвідомлення суті уявлення і його словесне вираження;

• запам'ятовування змісту уявлення та його відтворення;

• включення уявлення в систему засвоєних знань, його застосування.

Поняття — продукт людського мислення, результат узагальнення знань про об’єкти навколишньої дійсності. У формі елементарних понять учнями засвоюються знання про складові здоров'я, розпорядок дня, види продуктів харчування, дорожні знаки, громадський транспорт, спеціальні машини, стихійні лиха, надзвичайні ситуації тощо.

Етапи утворення понять:

• чуттєве сприймання зовнішніх ознак, властивостей об'єкта чи групи об'єктів;

• мислительна діяльність, спрямована на виявлення істотних ознак;

• узагальнення і словесні вираження змісту по¬няття, введення терміна, яким позначається поняття;

• включення поняття в систему засвоєних понять, його застосування.

У визначенні форм засвоєння навчального матеріалу до уваги беруться істотні й неістотні ознаки предметів, явищ, подій тощо.

Уявлення відображає неістотні ознаки або істотні й неістотні, які його характеризують. Поняття, на відміну від уявлення, відображає лише істотні озна¬ки, які його характеризують. Щоб визначити зміст знань, форми їх засвоєння, необхідно здійснити структурно-логічний аналіз теми, що опрацьовується на уроці. Подаємо структурно-логічний аналіз тем "У лісі" та "Сонце корисне і шкідливе" (2 клас).

Тема. "У лісі".

1. Дари лісу (уявлення).

Зміст:

• прикрашає землю;

• у ньому збирають гриби, горіхи, ягоди;

• ліс - місце відпочинку.

2. Отруйні рослини лісу (уявлення).

Зміст:

• вороняче око;

• вовчі ягоди;

• плоди конвалії.

3. Отруйні гриби лісу (уявлення).

Зміст:

• сатанинський гриб;

• мухомор;

• бліда поганка.

4. Небезпечні тварини (уявлення).

Зміст:

• дикий кабан;

• гадюка;

• хворі на сказ тварини;

• тварини, які вигодовують своїх дитинчат та піклуються про них.

5. Безпечна поведінка в лісі (поняття).

Зміст:

• не відходити далеко від дорослих;

• не чіпати пташенят, звірят;

• не дражнити дорослих тварин;

• не розпалювати багаття.

Далі в учнів формуються практичні уміння і навички на основі правил безпечної поведінки під час пожежі в лісі:

• бігти від пожежі проти вітру;

• бігти просіками, доріжками, по берегах струмків, річок;

• прикрити рот і ніс носовичком, хустинкою частинами одягу. 

Тема. "Сонце корисне і шкідливе".

1. Сонце корисне (уявлення).

Зміст:

• додає здоров'я;

• поліпшує настрій;

• засмагає шкіра.

2. Сонячний удар (елементарне поняття).

Зміст:

• болить голова;

• нудить;

• шумить у вухах.

3. Сонячний опік (елементарне поняття).

Зміст:

• шкіра червоніє і болить;

• лихоманить.

На основі правил далі формуємо в учнів уміння надавати самодопомогу та допомогу у разі сонячного удару чи сонячного опіку.

У процесі оцінювання знань учнів з "Основ здоров’я звертається увага на знання фактичного матеріалу, сформованість уявлень і елементарних понять, тобто якими ознаками учень їх характеризує; уміння пов'язувати їх з іншими елементами знань та застосовувати їх.

Оскільки здобуті учнями знання є основою для встановлення причиново-наслідкових і функціональних зв'язків, то відзначаються їхні уміння встановлювати найпростіші зв'язки між:

• складовими здоров’я;

• здоров ям і навколишнім природним середовищем;

• здоров ям і соціумом, у якому перебуває дитина;

• здоров'ям і поведінкою дитини серед природи і в соціумі.

Способи навчально-пізнавальної та здоров'язбережувальної діяльності

Спосіб — дія, спрямована на розв'язування певного завдання.

Способи навчально-пізнавальної та здоров'язбережувальної діяльності в даному предметі засвоюються учнями у формі розумових і практичних умінь та навичок: розумових - уміння аналізувати, порівнювати, узагальнювати, класифікувати, встановлювати причиново-наслідкові, просторові, функціональні зв'язки, доводити правильність власного судження, судження вчителя, узагальнювати, робити висновки, відтворювати зміст засвоєного матеріалу, формулювати запитання тощо; практичних — підготувати робоче місце для роботи; необхідні матеріали для виконання практичних робіт; виконувати розпорядок дня, гігієнічні процедури; Правила дорожнього руху, правила для пасажирів, правила безпечної поведінки в небезпечних ситуаціях; користуватися підручником, зошитом з друкованою основою та ін.

Зазначені способи діяльності в "Основах здоров’я формуються не лише на змісті інформативного матеріалу, вони охоплюють правила, поради, пам’ятки. А в них вже визначено послідовність (алгоритм) виконання дій. І коли учень їх виконує в певній послідовності, то цим самим засвоює їх у формі практичних умінь і навичок.

Наприклад, учні 3 класу, опрацьовуючи правила запобігання шлунковим інфекційним хворобам, набувають практичних санітарно-гігієнічних умінь:

• обов'язково мити руки перед їдою;

• мити всі сирі овочі і фрукти;

• не відкушувати разом з кимось овочі, фрукти хліб тощо;

• користуватися лише індивідуальним посудом та столовими приборами;

• не пити сиру воду під час відпочинку на природі тощо. 

Щоб оволодіти зазначеними способами, необхідно вміти їх виконувати і як кінцевий результат — застосовувати в ситуаціях, які реалізуються на програмовому змісті та в реальних конкретних життєвих ситуаціях. Способом засвоєння цього досвіду є багаторазове вправляння у діях, які входять до складу уміння, що формується. Наприклад, щоб уміти надати допомогу собі та іншим у разі порізу, учень має виконати такі дії:

• зупинити кровотечу, затиснувши ранку марлевою серветкою на 3-5 хвилин;

• промити рану перекисом водню;

• змастити краї рани йодом чи зеленкою;

• заклеїти ранку бактерицидним пластирем.

Зауважимо, що кожна із зазначених дій (та дій в інших ситуаціях) охоплює такі етапи:

• демонстрування дії вчителем у нерозривній єдності зі словесним коментуванням, спрямованим на свідоме оволодіння нею;

• вправляння учнів у виконанні цієї дії з допомогою вчителя, з опорою на пам'ятки;

• виконання учнями цієї ж дії самостійно;

• застосування сформованої дії в ситуаціях, передбачених програмою і в реальних конкретних життєвих ситуаціях.

Застосовуючи сформовані дії, учні набувають досвіду здоров'язбережувальної діяльності.

Перевіряється сформованість умінь у реальному житті (за можливості); в наближених умовах до реального життя; у процесі аналізу життєвих ситуацій, виконання пізнавальних завдань, практичних робіт; затівання рольових, дидактичних ігор тощо.

У процесі оцінювання сформованості практичних умінь та навичок учитель звертає увагу на:

• послідовність використання учнями навчальних дій;

• розуміння ними необхідності такої послідовності;

• способи виконання навчальних дій;

• міру самостійності в процесі їх використання.

Досвід творчої діяльності — це уміння учнів застосовувати в дієвій формі знання, способи навчальної і здоров'язбережувальної діяльності задля власного здоров'я в ситуаціях, передбачених програмою, і конкретних реальних життєвих ситуаціях.

Засвоєння досвіду творчої діяльності відбувається на двох рівнях: частково-пошуковому (учень розв'язує проблему за допомогою аналогій) і пошуковому (коли учень аналізує твердження, складає власні правила, обґрунтовує, доводить, здатний підготувати виступ, створити схему тощо).

Проілюструємо таким прикладом. "Газета по-українськи" (від 29.01.2009 p., № 12) помістила матеріал про те, як дві 6-річні подруги Аня Войцехівська та Ірина Коренга ковзалися на ставку в селі Голоби на Волині. Іра ступила на крихкий лід і провалилася. Аня не перелякалася. Вона знала, що в такій ситуації постраждалому треба щось подати (палицю, лижу, шарф, тощо). Крім санчат, у неї нічого не було. Вона підштовхнула їх і за мотузку витягла подругу з ополонки. Основне в цій ситуації — дівчинка не розгубилася, що допомогло їй змобілізувати свої знання, зусилля, а все разом — врятувати подругу, тобто вона адаптувалася до умов ситуації, в яку потрапила.

Про значення досвіду в житті людини знаходимо в джерелах народної мудрості та у висловлюваннях видатних людей. Наприклад. Знання, не народжені досвідом, безплідні і сповнені помилок (Леонардо да Вінчі).

Яка користь від знань тому, хто, вивчивши всі науки і проникнувши в їх сутність, не скористається ними (з літературних джерел Давньої Індії).

Досвід ціннісного ставлення до власного здоров'я. Запропоновано цінності і норми, на основі яких формуються:

• ставлення до власного здоров'я та здоров'я оточуючих, до самого себе та інших людей;

• поведінка в соціумі стосовно інших людей;

• уміння і навички міжособистісних стосунків;

• потреби і мотиви суспільної, навчальної, трудової та здоров'язбережувальної діяльності.

Характеризуючи цей компонент змісту предмета, звертається увага на:

• зацікавленість учня до навчальної праці, до предмета, прагнення більше дізнатися про здоров’я; використання знань щодо здоров'я з інших предметів та інших інформаційних джерел;

• вольові зусилля для подолання труднощів, які виникають у процесі навчально-пізнавальної та здоров'язбережувальної діяльності;

• орієнтування в різноманітних ситуаціях, у які потрапляє дитина (не розгублюватися, використовувати навички само- та взаємодопомоги, навички безпечної поведінки серед природи і в соціумі);

• самооцінку (адекватна, неадекватна) власних можливостей; прагнення до саморозвитку, самовдосконалення; здатність усвідомлювати свою діяльність;

• додержання правил спілкування учня з учителем, однокласниками, іншими людьми; в групі, в парі, у процесі ігрової діяльності; налагодження стосунків у колективі; правил чемної поведінки в громадських місцях тощо;

• уміння керувати власними емоціями, почуттями, настроями відповідно до конкретних умов та самооцінювати їх;

• уміння звертатися по допомогу (до певних служб, окремих громадян), щоб зменшити негативний вплив небезпечної для життя і здоров'я ситуації;

• орієнтування на народні традиції у ставленні до власного здоров'я.

Здоров'я є інтегрованим утворенням, у якому взаємодіють фізичний, соціальний, психічний і духовний складники. Тому так багато чинників визначають стан здоров'я молодшого школяра. Важливий серед них — оцінювання навчальних досягнень учнів 1—4 класів.

Особливості оцінювання навчальних досягнень учнів початкових класів

Оцінювання з "Основ здоров'я" важливе з огляду на те, що у процесі навчання учні набувають не лише здоров'язбережувальних знань, а й, що найважливіше, опановують певними здоров'язбережувальними компетенціями у формі практичних умінь і навичок, тобто способами навчальної і здоров'язбережувальної діяльності.

У цьому навчальному році у процесі поточної і тематичної перевірок здійснюється вербальне оцінювання навчальних досягнень учнів початкових класів. Учитель оцінює не в балах або рівнях, а розгорнутими оцінними судженнями відповідно до визначених рівнів (початковий, середній, достатній, високий), в яких звертається особлива увага на досягнення учня, його позитивні зрушення. Питання словесного оцінювання не нове. У минулому досвіді (80-ті роки минулого століття), коли початкова школа переходила на 4-річний термін навчання, є позитивні напрацювання такого виду оцінювання. Так, для оцінювання навчальних досягнень учителі використовували різноманітні словесні заохочення типу "Ти здатна на краще", "Відповідай чіткіше", "Молодець", "Чудова робота" тощо. Але такі вислови мають короткочасний емоційний вплив і не замінюють розгорнутих оцінних суджень. З цього приводу О.Я.Савченко зазначає, що у початкових класах має домінувати оцінка у вигляді вмотивованого розгорнутого оцінного судження, що дає учневі змогу усвідомити, як саме він упорався з роботою, що вийшло добре, в чому припустився помилки та як її краще виправити. Таке оцінювання зрозуміле молодшим школярам, оскільки воно базується на їхньому власному життєвому досвіді. За такого оцінювання навчальний процес приносить їм емоційне задоволення, радість пізнання, що допоможе учневі цього віку знайти своє місце серед однолітків, підтримає впевненість у собі, у своїх силах.

Основними функціями оцінювання навчальних досягнень молодших школярів з "Основ здоров'я" є:

• контролююча функція передусім визначає рівень навчальних досягнень кожного учня. Цим самим створюються можливості для вчителя відповідно опрацьовувати навчальний матеріал на уроці;

• навчальна функція передбачає таку організацію оцінювання навчальних досягнень учнів, за якої здійснюється повторення навчального матеріалу, його поглиблення, ефективне засвоєння набутих знань, їх систематизація і застосування; вдосконалюються уміння і навички через багаторазове вправляння за зразком і з елементами творчості; створюються передумови для формування здорової особистості, здатної дбати про власне здоров'я, свідомо і позитивно ставитися до нього;

• діагностико-коригувальна функція передбачає з'ясування причин труднощів, які виникають в учнів у процесі учіння та внесення корективів у діяльність учнів і педагога;

• стимулюючо-мотиваційна функція передбачає таку організацію оцінювання навчальної діяльності учнів, коли його проведення стимулює позитивне ставлення до навчальної праці, бажання більше дізнатися про здоров'я, здоровий і безпечний спосіб життя; розвиває відповідальність, формує позитивні мотиви учіння тощо;

• виховна функція передбачає формування в учнів умінь вчитися з мінімальними затратами власного здоров'я та умінь брати активну участь в його збереженні і зміцненні; умінь і навичок морально-етичної поведінки через людські цінності (милосердя, співчуття, взаємодопомога тощо); розвиток працелюбності, активності, охайності та інших якостей особистості.