НЕЙРОПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ ПОРУШЕННЯ РОЗВИТКУ МОВЛЕННЯ ТА КОГНІТИВНОЇ СФЕРИ ДИТИНИ

НЕЙРОПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ ПОРУШЕННЯ РОЗВИТКУ МОВЛЕННЯ ТА КОГНІТИВНОЇ СФЕРИ ДИТИНИ

Деркачук Оксана Сергіївна

Психолог Центру професійного

розвитку педагогічних працівників

 Нетішинської міської ради,

Викладач Національного університету

 «Острозька академія»

Мовлення як одна з основних вищих психічних функцій відіграє важливу роль у розвитку пізнавальної й емоційно-особистісної сфери дитини. Воно організовує всі психічні функції, входить до їх структури, регулює діяльність і поведінку. Розвиваючись, воно є засобом, що дозволяє перевести на новий якісний рівень довільність і опосредованість вищих психічних функцій, а також засобом обʼєднання психічних функцій у нові психологічні системи [1, 48].

Дитяча психіка і мозок, що формуються, надзвичайно пластичні і готові до розвитку базальних (основних) нейропсихологічних факторів, що є опорними складовими для подальшого вдосконалення пізнавальних та емоційних процесів. На них надалі вибудовується і тримається складна багаторівнева конструкція індивідуальності людини.

Варто зазначити, що нейропсихологія відіграє важливу роль у розумінні фундаментальних зв'язків мозку й поведінки, що визначається двома чинниками: по-перше, нейропсихологічна діагностика через всебічний опис синдрому виявляє в його окремих проявах дефіцитарність фактора в цілому, що може бути обумовлено зовнішніми предметно-соціальними умовами, в яких розвивається дитина, тобто особливостями функціогенезу; по-друге, нейропсихологічна діагностика дозволяє через виявлення недостатньо сформованого фактора вийти на рівень оцінки стану сфоромованості та функціонування відповідних мозкових зон, тобто шукати причини виникнення синдрому у відхиленнях від нормального морфогенезу мозку [3, 90 ].

Інтенсивне вивчення головного мозку, а також локалізації психічних функцій почалося в 19 столітті. При цьому використовувалися дані фізіологічних досліджень на тваринах (метод роздратування), операцій на тваринах (видалення окремих ділянок головного мозку), а також спостереження за хворими з ураженнями мозку та аналіз даних розтину. З розвитком техніки та появою апаратури (енцифалографія, томографія та ін.) вивчення працюючого людського мозку стало безпечним для людини.

Проте розвиток нейропсихології був обумовлений не лише успішним вивченням мозку, а й розвитком уявлень про психіку, психічні процеси та функції. Важливу роль у розвитку нейропсихології зіграли дослідження Виготського Л.С., Лурія А.Р., Анохіна П.К., Павлова І.П. Ці дослідження дають змогу переглянути положення про локалізацію психічних функцій.

Наразі нейропсихологічні методи успішно використовуються для діагностики та корекції труднощів у адаптації та соціалізації дитини з особливими освітніми потребами.

Є підстави стверджувати, що дані методи можуть бути продуктивними і в роботі  з дітьми,  що мають системну мовленнєву патологію, так би мовити загальний недорозвиток мовлення. Картина порушень в розвитку таких дітей неоднорідна та не обмежується мовленнєвими симптомами. Здебільшого відмічається несформованість й інших вищих психічних функцій. Комплексне нейропсихологічне обстеження, яке охоплює як мовленнєві так і немовленнєві можливості дитини, дає змогу провести якісну функціональну діагностику та спланувати ефективну стратегію корекційної роботи.

У формуванні мовленнєвої функціїональної системи беруть участь мозкові анатомічні структури:

• Акустичний аналізатор – зумовлює гнозис мовлення – впізнавання різних звуків та звукових рядків. Він розміщується у задньому відділі верхньої скроневої закрутки (зона Верніке) провідної півкулі;
• Кінестетичний аналізатор – відповідає за праксис мовлення, розміщується в задньому відділі нижньої лобної закрутки (зона Брока), провідної півкулі.

Для організації мовленнєвого акту існують первинні, вторинні та третинні поля перекриття, які розміщені на межі аналізаторів, в основному це скронева та тім’яна частки.

В організації функції мовлення одночасно беруть участь ліваа та права півкулі, незалежно від їх домінування. У дитячому віці, приблизно до 5 років, провідною в організації мовленнєвого процесу є права півкуля (Семерницька Е.Г.).

Вимовна частина мовлення також залежить від стану центральної та переферичної інервації органів мовлення (язика, піднебіння, губ, голосових зв'язок).

При ураженнях відділів мозку на ряду із розладами мовлення спостерігаються і супутні розлади, які в певній мірі свого дефекту позначаються на поведінці дитини.

Розглянемо детальніше функціональну несформованість лобних відділів мозку, коли окрім мовленнєвих порушень, а саме несформованості самостійної розгорнутої мовної продукції, бідності та примітивності мови з ехолаліями та неможливістю узагальнення в мовній конструкції спостерігаються такі порушення як недостатність довільної уваги, порушення процесу програмування та контролю за власною поведінкою. Під час адаптації дитини до дитячого колективу  освітньої установи може спостерігатися ігнорування комунікації та інертно-персевераторний стиль діяльності.

При функціональній несформованості правої півкулі мозку відслідковується недостатність просторових уявлень (метричних, структурно-топологічних, координатних, проекційних).

Функціональна дефіцитарність підкіркових утворень (базальних ядер мозку) тягне за собою низку порушень, зокрема первинне порушення кінестетичного праксису (мануального та орального), мова резонерська з елементами скандування, дизартрична (можливий логоневроз). Батьки звертаються до фахівців із скаргами, які базуються на неуважності, нестриманості «іноді стає неначе скажений», швидкій виснажуваності дитини, вона чуттєва, капризна, вперта до патологічності. Спотерігаються мимовільні гримаси та вокалізації.

Також варто розглянути порушення, які виникають в результаті функціональної дефіцитарності стовбурних утворень мозку.  Адже при них характерні окорухові дисфункції, псевдопатологічні синкінезії (орально-мануальні, оптооральні з постійною девіацією язика), затримка мовного розвитку, дисграфія, дислексія, грубе порушення всіх оптико-просторових понять, дефіцит динамічного праксису.

Найбільш розробленими у нейропсихології базальними факторами, що визначають хід нормального онтогенезу, а у подальшому беруть участь у пізнавальній діяльності у вигляді опорних її складових, є наступні: модально-специфічні; просторовий, енергетичний, суксесивний та симультанний фактори [2, 62].

Характеризуючи основні нейропсихологічні фактори, що лежать в основі психічної діяльності і що є особливо значущими для її формування у дитячому віці, необхідно зазначити наступне. Перераховані фактори не вичерпують усіх складових психічних процесів. Разом з тим вони дійсно є основними, оскільки на підставі оцінки їх стану можна здійснювати діагностику розвитку пізнавальних процесів. У пізнавальній сфері дитини доцільно розглядати різні процеси на основі їх загальних складових. Переваги нейропсихологічної діагностики полягають також ще й у тому, що шляхом аналізу рівня сформованості основних факторів можна виявити не тільки слабкі й дефіцитарні, але й сильні, базисні складові психіки, що розвиваються відповідно віковій нормі. Саме вони можуть і повинні враховуватися під час визначення прогнозу щодо зони найближчого розвитку дитини та на них необхідно спиратися під час побудови програми корекційнорозвивальної роботи з дитиною.

Використана література:

1. Семенович А.В. Нейропсихологическая диагностика и коррекция в детском возрасте / А.В.Семенович. –  М.: Академия, 2002. – 296с.

2. Микадзе Ю.В.Нейропсихология детского возраста: Учебное пособие / Ю.В.Микадзе. – СПб.: Питер, 2008. – 288 с.

3. Нейропсихология сегодня / Под ред. Е. Д. Хомской. – М.: МГУ, 1995. – 312с.