Нормативно-правове забезпечення захисту прав і свобод дітей з неповних сімей в Україні

Нормативно-правове забезпечення захисту прав і свобод дітей з неповних сімей в Україні

«Людство має дати дитині найкраще, що в нього є»

 (з преамбули Женевської декларації прав дитини 1924 р.) Україна як державний інститут завжди декларувала себе соціальною, тобто такою, для якої людина є найвищою цінністю. Тож, добробут кожного громадянина – це обов’язок держави перед суспільством.  Велика країна складається із маленьких частинок, тому очевидною є пряма залежність успішності цілої держави від успішності однієї сім’ї.

Сім’я – найперше місце, де опиняється дитина, найперші люди, які знайомлять малечу зі світом. Як мала соціальна група сім’я є основоположною складовою успішної соціалізації особистості дитини, її  фізичного, інтелектуального, духовного та культурного розвитку.

Відповідно до основного законного акту – Конституції України –  сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (ст.51). Дамо визначення поняттю «сім’я». Так, у Сімейному кодексі України зазначається, що «сім’я є первинним та основним осередком суспільства. Сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки» (ст.3).

В онлайн-енциклопедії  подається таке визначення: «сім'я або родина  – соціальна група, яка складається з людей, які зазвичай перебувають у шлюбі, їхніх дітей та інших осіб, поєднаних родинними зв'язками з подружжям кровних родичів, і здійснює свою життєдіяльність на основі спільного економічного, побутового, морально-психологічного укладу, взаємної відповідальності, виховання дітей» [ 7].

Соціологи вважають, що  сім’я визначається як проміжний стан між суспільством та індивідом, саме в ній  народжується, розвивається особистість.

Також вважають, що сім'я є більш складнішим поняттям, ніж шлюб, адже поєднує в собі риси соціального інституту і малої соціальної групи. Як соціальний інститут сім'я представляє собою  сукупність соціальних норм і зразків поведінки, що регламентують взаємини між членами родини. А кожну конкретну сім'ю можна розглядати як засновану на шлюбі або кровній родинності малу соціальну групу, члени якої поєднані спільністю побуту, взаємною моральною відповідальністю,тощо.

У юридичній площині сім’ю розглядають як  юридичний зв’язок між фізичними особами, який заснований на відносинах, які передбачені у законі. Проявляється цей зв'язок у наділенні осіб на засадах рівності взаємними особистими немайновими та майновими сімейними правами та обов’язками.

У підручнику з соціальної педагогіки знаходимо таке тлумачення: «сім'я – це динамічна мала група людей, котрі разом проживають, пов'язані родинними відносинами (шлюбу, кровної спорідненості, усиновлення, опіки), спільністю формування і задоволення соціально-економічних та інших потреб, взаємною моральною відповідальністю [5].

Таким чином, під сім'єю можна розуміти своєрідну специфічну форму соціальної життєдіяльності людей, певне добровільне об’єднання людей (чоловіка та жінки),  які можуть бути пов’язані шлюбом та мають спільні побутові, економічні та інші обов’язки, здатні народжувати та виховувати дітей .

Наступним питанням, що потребує вивчення, є поняття неповної сім’ї. Статистичні  дані переконують нас у тому, що кількість таких сімей в Україні невпинно зростає. У 2021 році було оформлено 214012 шлюбів та 29587 розлучень, тобто 14% усіх шлюбів було розірвано. Кожен розірваний шлюб – це трагедія в масштабах сім’ї, особливо, якщо така сім’я виховувала дітей.

Головними причинами цієї негативної тенденції доцільно вважати економічну кризу, безробіття, вимушену трудову міграцію, адиктивні прояви (алкоголізм, наркоманія, токсикоманія тощо), низький рівень моральної свідомості громадян (невизнання інституту сім’ї - криза інституції сім’ї поглиблюється і проектується на наступні покоління, непідготовленість до життя в подружжі нестача знань та порушені ціннісні орієнтири, полігамність тощо). Також неповна сім’я утворюється у разі смерті одного із подружжя.

Закон України «Про охорону дитинства»  визначає, що  «неповна сім’я – це сім'я, що складається з матері або батька і дитини (дітей)» (ст.1).

Серед особливостей неповної сім’ї, на думку вчених (Л. Ковальчук, В. Костів, О. Максимович), варто визначити  такі:

-         зважаючи на той факт, що переважна більшість неповних сімей є малозабезпеченими, загострюється проблема економічної підтримки неповнолітніх членів таких сімей;

-         внаслідок  невиконання (часткового або повного) певних функцій сім’ї, порушується процес соціалізації особистості дитини, тобто утруднюється або в найгіршому випадку унеможливлюється  її входження в соціальне середовище та засвоєння відповідних соціальних ролей і функцій;

-         порушується формування психологічної статі дитини, утруднюється розвиток уявлень про культуру гендерного спілкування, а соціальні ролі чоловіка (жінки), батька (матері) не засвоюються відповідно по загальноприйнятих суспільством норм;

-         порушується законне право дитини на виховання і розвиток у сім’ї;

-         утруднюється формування почуття безпеки в сім’ї, порушується потреба в самоідентифікації в дитячому колективі однолітків;

-         прослідковується емоційна нестабільність сім’ї, невпевненість батьків у власному соціальному статусі, виникає почуття образи батьків за свою дитину [2].

Практичні аспекти соціального захисту сімей з дітьми є об’єктом вивчення багатьох вітчизняних та зарубіжних дослідників, серед яких: І. Андрієнко,

В. Галаганов, А. Горова, Т. Гусєва, М. Захаров, Р. Іванова, А. Казанчан,

Ю. Корсаненкова, В. Литвиненко, О. Лупина, М. Лушнікова, Л. Малюга, О. Мачульська, П. Пилипенко, С. Синчук, І. Сирота, Н. Стаховська, Б. Сташків,

Л. Стрепко, В. Тарасенко, М. Федорова, М. Філіпова, І. Ярошенко та інші.

Психологічні аспекти неповної сім’ї досліджувалися такими українськими вченими, як: О. Балакірєва, О. Бондарчук, Л. Карамушка, О. Максимович, Р. Овчарова, В. Постовий, В. Семиченко, С. Собкова, Т. Титаренко, І. Юрченко та інші.

Світова спільнота вже не одну сотню років намагається удосконалити нормативно-правове забезпечення охорони дитинства. Кожен член суспільства має права. Оскільки дитина є повноцінним членом суспільства, вона також має свої права, деякі особливості реалізації яких обумовлені виключно тим фактом, що її фізична та розумова незрілість потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист.

 Очевидним є те, що дитина з неповної сім’ї є найбільш уразливою категорією. Це пояснюється її неспроможністю змінити власне життя – ні умови проживання, ні економічний стан тощо. Якщо у подружжя є можливість змінити партнера, то для дитини – це неприродньо.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства» (2001), дитина – особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно з законом, застосовуваним до неї, вона не набуває прав повнолітньої раніше; дитинство – це період розвитку людини до досягнення повноліття (ст.1) [4].

Найбільш повний перелік прав дітей та підлітків міститься у Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 р. [1]. Зокрема Конвенція про права дитини визнає за дітьми і підлітками комплекс прав загального та спеціального характеру:

–                     право на життя (стаття 6);

–                     право на ім’я, громадянство та сімейні зв’язки, право знати своїх батьків і право на їх піклування (статті 7 і 8);

–                     право не розлучатися з батьками всупереч їх бажанню (статті 9–11);

–                     право вільно висловлювати свої погляди і думки (статті 12– 13);

–                     право на свободу думки, совісті та релігії (стаття 14);

–                     право на свободу асоціацій і свободу мирних зборів (стаття 15);

–                     право на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції і на захист від незаконного посягання на честь і гідність (стаття 16);

–                     право на доступ до інформації (стаття 17);

–                     право на захист від усіх форм фізичного та психологічного насильства, образи чи зловживань, відсутності піклування чи недбалого і брутального поводження та експлуатації, включаючи сексуальні зловживання (стаття 19);

–                     право на користування найбільш досконалими послугами системи охорони здоров’я та засобами лікування хвороб і відновлення здоров’я (стаття 24);

–                     право користуватися благами соціального забезпечення, включаючи соціальне страхування (стаття 26);

–                     право на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини (стаття 27);

–                     право на освіту (статті 28–29);

–                     право на відпочинок і дозвілля (стаття 31);

–                     право на захист від економічної експлуатації (стаття 32);

–                     право на захист від усіх форм сексуальної експлуатації та сексуальних розбещень (стаття 34) та інші права [6, с.63].

Як зазначає Н. Крестовська, ще за часів античності панувало уявлення про дитинство як про період перетворення дитини з об’єкта батьківської влади на людину – суб’єкта права.

В Україні досі не узгоджено діяльність в сфері прав людини та прав дітей. Підходи до правозахисту різні. Дитина сприймається як об’єкт захисту, а не як суб’єкт правових відносин. Наразі суб’єктом правових відносин, здебільшого, вважають лише дорослу людину.

У  сучасному сенсі   дитинство для дорослої людини – це визнання того, що дитина це соціальна істота, визнання  прав дитини та їх дотримання. Дуже важливе значення  має відповідність прав дитини рівню їх закріплення міжнародним стандартам.

На сьогодні можемо назвати універсальні міжнародно-правові документи, що закріплюють стандарти соціального захисту сімей з дітьми, прийнятих Генеральною Асамблеєю ООН, зокрема:

-         Загальна декларація прав людини (1948);

-         Декларація прав дитини (1959);

-         Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (1966);

-         Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (1966);

-         Конвенція про права дитини (1989);

-         Всесвітня декларація про забезпечення виживання, захисту та розвитку дітей (1990).

Вітчизняне законодавство також налічує певну кількість нормативноправових документів щодо питань соціального захисту дітей, сімей з дітьми.

Узагальнену інформацію подано у таблиці 1.1.

Таблиця 1.1.

Нормативно-правове забезпечення захисту прав і свобод дітей в Україні

Дата прийняття документу	Вид документу	Назва документу
20.11.1989 р.	Конвенція	Про права дитини
24.01.1995 р.	Закон	Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей
28.06.1996 р.	Закон	Конституція України
19.10.1996 р.	Конвенція	про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей
17.06.1999 р.	Конвенція	про заборону та негайні заходи щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці
10.01.2002 р.	Кодекс	Сімейний кодекс України
29.03.2002 р.	Концепція	Про безпечне материнство
13.01.2005 р.	Закон	Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування
14.06.2006	Постанова	Про порядок взаємодії суб’єктів соціальної роботи із сім’ями, які опинилися у складних життєвих обставинах
25.12.2006 р.	Наказ МОН	Про вжиття додаткових заходів щодо профілактики та запобігання жорстокому поводженню з дітьми»
25.10. 2007 р.	Конвенція	про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства
24.09.2008 р.	Постанова	Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини
05.03.2009 р.	Закон	Про            Загальнодержавну             програму             "Національний план дій щодо реалізації                           Конвенції ООН про права дитини"
27.04.2021	Закон	Про основні засади молодіжної політики

Вже зверталися до Закону України «Про охорону дитинства», у якому подано усі визначення, що стосуються дитини та сім’ї. Також  цим документом гарантується рівність усіх дітей в їхніх правах незалежно від раси, кольору шкіри, релігії, мови, статі тощо. Важливою складовою, на наш погляд, у цьому законі є визначення відповідальності органів місцевого врядування щодо забезпечення дотримання усіх прав дитини. Тобто, сім’я з дитиною завжди під пильним наглядом держави, особливо якщо це багатодітна або неповна сім’я.  Необхідно зауважити, що  в нашій державі регламентовано рівність прав і свобод дитини.

Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» передбачено механізм реалізації соціальних прав громадян України. Це дає змогу стверджувати, що держава виконує свою соціальну функцію: забезпечує усім громадянам належний рівень матеріального та соціального захисту.  Разом з тим, важливим є нормативно-правовий документ, яким регламентується різних видів допомога саме сім’ям з дітьми, зокрема і неповним сім’ям.

 Тож, проаналізуємо деякі положення Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми». Так, статтею 3 передбачено такі види допомоги для неповних сімей: допомога у зв’язку із вагітністю та пологами; допомога при народженні дитини, одноразова натуральна допомога «пакунок малюка»; допомога на дітей одиноким матерям.

Таким чином, жінка, яка запланувала самостійно народити і виховувати дитину в обов’язковому порядку буде забезпечена зазначеними вище видами допомоги, буде відчувати соціальну і матеріальну захищеність.

У статті 18 визначаються юридичні підстави для призначення допомоги на дитину одинокій матері: «Допомога на дітей одиноким матерям призначається за наявності витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження дитини … із зазначенням підстави внесення відомостей про батька дитини до актового запису про народження дитини відповідно до абзацу першого частини першої статті 135 Сімейного кодексу України, або документа про народження, виданого компетентним органом іноземної держави, в якому відсутні відомості про батька, за умови його легалізації в установленому законодавством порядку» (ст.18)[3].

Також з метою посилення соціального захисту, поліпшення умов життя та державної підтримки неповних сімей, створення більш сприятливих умов для виховання дітей у таких сім'ях у вітчизняному законодавстві прийнято:

-         указ Президента України «Про додаткові заходи щодо посилення соціального захисту багатодітних і неповних сімей» (2000);

-         указ Президента України «Про додаткові заходи щодо державної підтримки сім’ї, охорони материнства, батьківства та дитинства» (2019);

-         постанова Кабінету Міністрів України «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов’язаної із захистом прав дитини» (2008);

-         постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку призначення і виплати державної допомоги сім’ям з дітьми» (2001);

-         постанова Кабінету Міністрів України «Деякі питання виплати державної соціальної допомоги» (2020).

Унаочнимо розміри  основних соціальних стандартів, передбачених для виплати  на дітей відповідного віку, в таблиці 1.2.

Таблиця 1.2. Розмір соціальних виплат на дітей станом на 01.07.2022 р.

Вид соціальної виплати	Діти до 6 років (грн.)	Діти від 6 до 18 років (грн.)
Прожитковий мінімум	2201,00	2744,00
Аліменти	1100,50	1372,00
Допомога одиноким матерям	1100,50	1372,00

Теоретичний аналіз проблеми неповних сімей та вітчизняної нормативноправової бази з питань соціального захисту дітей та сімей з дітьми дає змогу зробити такі висновки. Виховання дітей у неповній сім'ї зустрічається з низкою специфічних труднощів економічного, соціального та психолого-педагогічного характеру. Неповна сім’я – досить розповсюджене явище у світі, і в нашій державі також. Кількість жінок, які обирають шлях самостійного виховання дитини та кількість розлучень в Україні невпинно зростає, що можна пояснити складною соціально-економічною ситуацією в державі (і як наслідок – в сім’ї), вимушеною трудовою міграцією, асоціальною поведінкою одного з батьків, зростаючим рівнем самостійності жінки (можливість заробляти достатньо коштів для утримання дитини, наявність автомобіля, власного житла тощо). Виховання у неповній родині характеризується меншою ефективністю всіх його елементів. Основною рисою виховання у неповній сім'ї є зниження його розвивального потенціалу. В неповних родинах складається особлива система стосунків, формуються не завжди адекватні зразки поведінки.

Україна у повному обсязі виконує свою соціальну функцію: захищає права дитини,  забезпечує різні види допомоги сім’ям з дітьми. Це свідчить про уважне ставлення держави до інституту материнства і батьківства в Україні, а також про визнання особистості дитини найвищою цінністю, потужним потенціалом суспільного розвитку. Разом з тим, серйозною проблемою залишається розмір тих видів допомоги, зокрема матеріальної, які призначаються сім’ям з дітьми.

ЛІТЕРАТУРА:

1.Конвенція ООН про права дитини від 20 листопада 1989 р. Зібрання чинних міжнародних договорів України. 1990. № 1. С. 205.

2.     Максимович О. М. Особливості виховання дітей із розлучених сімей: Навчальнометодичний посібник. Київ : ДЦССМ, 2004. 140с.

3.     Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії : Закон Українивід 5 жовтня 2000 року № 2017-III URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/201714#Text

4.     Про охорону дитинства : Закон України від 26 квітня 2001 року № 2402-III. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2402-14#Text

5.     Соціальна педагогіка : підручник / за ред. А. Капської. – К. : Центр навчальноїлітератури, 2003. – 256 с.

6.     Стешенко В. М. Правовий захист прав дітей та підлітків і безпечний інформаційний простір : навч. посіб. / В. М. Стешенко.  2-ге вид., змінене. Харків :

Право, 2019.  392 с.

7.     Вільна  енциклопедія Вікіпедія. URL:

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BE%D1%86%D1%96%D0%B0%D0%BB

%D1%96%D0%B7%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F