Нормативно-правові документи щодо захисту життя та здоров’я людини. Основи анатомії та фізіології людського організму.

Про матеріал

Розробка створена для з’ясування основних нормативно-правових документів щодо захисту життя та здоров’я людини; з’ясування заходів, що здійснює і розробляє держава згідно з чинним законодавством; формування поняття про анатомію та фізіологію людини;повторення основних систем організму та виконуваних ними функцій.

Перегляд файлу

Тема: Нормативно-правові документи щодо захисту життя та здоров’я людини. Основи анатомії та фізіології людського організму.

Мета: з’ясувати основні нормативно-правові документи щодо захисту життя та здоров’я людини; з’ясувати заходи, що здійснює і розробляє держава згідно з чинним законодавством; сформувати поняття про анатомію та фізіологію людини;повторити основні системи організму та виконувані ними функції.

План

Нормативно-правові документи щодо захисту життя та здоров’я людини.
Основи анатомії та фізіології людського організму;

Література:

Гоголев, М. И. Подготовка санитарных дружин в общеобразовательных школах и профессионально-технических училищах. - М.: Медицина, 1989.
Гомончук, А. И. Основы медицинских знаний. Десмургия. Гемостаз. Иммобилизация. 2001.
Медико-санитарная подготовка учащихся / под ред. П. А. Курцева. - М.: Просвещение, 1991.

4. Основы медицинских знаний учащихся / под ред. М. И. Гоголева. - М.: Просвещение, 1995.

1. Нормативно-правові документи щодо захисту життя та здоров’я людини.

Основним документом щодо захисту життя та здоров'я людини в Україні є Конституція України. Відповідно до Конституції України, «охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічничних, медико-санітарних оздоровчо-профілактичних програм. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності. Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя. Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена». Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» про правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров'я в Україні. Іншими нормативними документами, які забезпечують захист життя і здоров'я людини в Україні, є Закони України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України. Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я » від 19.11.1992 р. визначає правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров’я в Україні, регулює суспільні відносини у цій галузі з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров’я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості. Законодавство України про охорону здоров'я базується на Конституції України (28 червня 1996 року) і складається з Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я», прийнятого 19 листопада 1992 р., та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини в галузі охорони здоров'я. Це,зокрема,Закони України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» і «Про захист населення від інфекційних хвороб», постанови Кабінету Міністрів України, а також розпорядчі документи Міністерства охорони здоров’я . Основним принципом охорони здоров’я в Україні є «визнання охорони здоров’я пріоритетним напрямом діяльності суспільства і держави, одним з головних чинників виживання та розвитку народу України». Відповідно до цього Закону кожна людина має природне невід'ємне і непорушне право на охорону здоров'я. Суспільство і держава відповідальні перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров'я та збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров'я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту й відпочинку населення, розв'язання екологічних проблем, удосконалення медичної допомоги і запровадження здорового способу життя. Закон «Основи законодавства України про охорону здоров'я» визначає правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров'я в Україні, регулює суспільні відносини в цій галузі з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності й довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров'я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості. Відповідно до «Основ законодавства України про охорону здоров'я» держава гарантує:

створення сприятливих для здоров'я умов життя;
медичну допомогу;
лікарську таємницю;
звільнення від роботи на період хвороби;
охорону здоров'я матері і дитини;
виплату допомоги через соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, народженням дитини і на час догляду за дитиною;
забезпечує медичною допомогою вагітних жінок, новонароджених, дітей і підлітків;
надає допомогу та пільги у здійсненні догляду за хворими дітьми і дітьми з дефектами фізичного та психічного розвитку;
здійснює контроль за охороною здоров'я дітей у виховних і навчальних закладах, за трудовим і виробничим навчанням та умовами праці неповнолітніх.

Згідно з чинним законодавством держава розробляє та здійснює заходи:

медичного захисту і медичного забезпечення населення;
забезпечує функціонування служби екстреної медичної допомоги;
медичну евакуацію потерпілих від надзвичайних ситуацій до лікувальних закладів та утворення невоєнізованих медичних формувань цивільної оборони;
здійснює державний санітарний нагляд за станом продовольства й харчової сировини;
визначає гранично допустимі дози опромінення людини, зараження радіаційними та отруйними речовинами продовольства, харчової сировини та води як для мирного, так і для воєнного часу та ін.

2. Основи анатомії та фізіології людського організму

Анатомія і фізіологія належать до біологічних наук, які вивчають живі організми. Анатомія людини — наука про зовнішню форму і внутрішню будову людського організму. Вивчення будови людського тіла і окремих його органів здійснюється у зв’язку з виконуваними функціями. Тому сучасну анатомію можна назвати функціональною анатомією. Слово «анатомія» означає розтин, розсікання і походить від грецького слова аnatоmе — розтин. Це тому, що довгий час основним методом, яким користувались учені при вивченні будови тіла людини, був метод розтину трупа за допомогою ножа. Цей метод і тепер широко використовується в анатомії. Проте в розпорядженні сучасної анатомії є багато й інших методів дослідження: препарування, ін’єкції та корозії, антропометрія (вимірювання основних величин людського тіла: ваги, об’єму грудної клітки, сили м’язів і т. д.), просвічування живого організму з допомогою рентгенівських променів, вивчення анатомії на живій людині та ін. Для дослідження деталей будови органів анатоми роблять з них дуже тонкі зрізи, які вивчають під мікроскопом. Фізіологія— наука про функції, тобто життєву діяльність окремих органів, їх систем і всього організму в цілому. Завдання фізіології полягає у вивченні життєвих процесів, що відбуваються в організмі людини, їх взаємозв’язків та встановлення загальних закономірностей, що лежать в основі цих процесів. Фізіологія вивчає життєдіяльність організму у взаємодії з зовнішніми умовами його існування. Слово «фізіологія» походить від двох грецьких слів: рhуsіs — природа і lоgоs — наука. Фізіологія належить до експериментальних наук, бо основним її методом дослідження є експеримент (дослід). Усі основні положення фізіології базуються на точно встановлених фактах, добутих шляхом експерименту. В організмі людини виділяють дихальну, серцево-судинну, опорно-рухову, м'язову, нервову, сечостатеву , ендокринну, травну системи, а також систему органів чуття. Ці системи забезпечують життєдіяльність організму. Система дихання забезпечує газообмін між організмом людини та навколишнім середовищем. Вона забезпечує надходження в організм кисню і видаляє вуглекислий газ. Кисень обов'язковий учасник обміну речовин в організмі, без нього цей процес припиняється і наступає смерть.

Травна система — це сукупність органів травлення, які дозволяють здійснювати обробку їжі, внаслідок якої поживні речовини всмоктуються і засвоюються, а продукти розпаду та неперетравлених речовин виводяться з організму людини. Серцево-судинна система. Серце - центральний орган кровоносної системи. Воно нагнітає кров в артеріальну систему та забезпечує її повернення по венах. Перекачуючи кров у легені, серце проштовхує її через весь організм, постачаючи його киснем і збираючи шлаки. Кров циркулює по кровоносних судинах-артеріях, венах, капілярах, які є в усіх органах і тканинах. При ушкодженні будь-якого органу або тканини завжди ушкоджуються кровоносні судини.

Опорно-рухова система— це сукупність твердих утворень в організмі людини, вони дають тілу опору і захищають його від механічних ушкоджень. Скелет людини налічує більше 200 кісток. Кістки скелету за допомогою прикріплених до них м'язів дозволяють здійснювати різні рухи.

Нервова система — це складна сукупність клітин та їх відростків спеціально пристосованих до сприйняття та переробки імпульсів із внутрішнього і зовнішнього середовища організму. Вона поєднує та координує роботу всіх органів тіла людини, є основним механізмом, завдяки якому наші органи працюють злагоджено.

М'язова система— це сукупність м'язів і м'язових пучків, об'єднаних сполучною тканиною. Вона виконує функцію руху організму, крові усередині організму, дихальні рухи, транспортування їжі, а також підтримує рівновагу тіла. Ембріологічно всі тканини людського тіла походять з трьох зародкових листків - ентодерми, мезодерми та ектодерми. В організмі людини, як і тварин, розрізняють чотири групи тканин - епітеліальну, сполучну, нервову та м'язову. Епітеліальна тканина — шар клітин, що вистилає поверхню і порожнини тіла, формує більшість залоз організму, внутрішній шар шлунково-кишкового тракту, дихальної системи, сечостатевих шляхів, кровоносних судин тощо. Розрізняють одношаровий і багатошаровий епітелій (що мають кілька морфологічних типів), а також перехідний епітелій. Сполучна тканина виконує опорну, захисну і трофічну функції. Складається з позаклітинного матриксу і клітин сполучної тканини. Розрізняють кісткову та хрящову ( гіалінову, еластичну та волокнисту) тканини, кров та лімфу, власне сполучну тканину (пухка волокниста, щільна волокниста, ретикулярна), жирову тканину. Нервова тканина — тканина ектодермального походження, являє собою систему спеціалізованих структур, що утворюють основу нервової системи і створюють умови для реалізації її функцій. Нервова тканина здійснює зв'язок організму з довкіллям, сприйняття і перетворення подразників в нервовий імпульс і передачу його до ефектора. Нервова тканина складається з нейронів, що виконують основну функцію, і нейроглії, що забезпечує специфічне мікрооточення для нейронів. М'язова тканина — тканина, що володіє властивостями збудливості, провідності і скоротливості, сприяючи зміні положення в просторі частин тіла, а також форми та об'єму органів. Розрізняють скелетну, серцеву (поперечно-смугасту) та гладку м'язову тканину.