Образ Івана Мазепи у літературі

Українська мова і література

Кльоцко Б.М.

студентка філологічного факльтету, кафедра української філології

Комунальний заклад вищої освіти  «Вінницький гуманітарно-педагогічний коледж»

м. Вінниця, Україна

Образ Івана Мазепи у літературі

За словами А.Волкова, ­традиційним слід уважати образ, який переходить від покоління до покоління, від однієї літературної доби до іншої, тобто такий, який зберігається й активно функціонує протягом значного історичного часу» [1, с. 59].

Немає образів, що функціонують вічно. Всі вони з’являються за певних історичних, суспільних, психологічних та інших умов, і саме залежно від цих умов люди звертаються в більшій чи меншій мірі до традиційних образів. Звернення до якогось традиційного образу залежить від певних умов, а коли ці умови зникають, функціонування образу майже зупиняється.

В українській літературі більшість традиційних образів бере початок з періоду козаччини, коли відбувалося відродження національного руху. Звичними стали відступництво, зрадництво, зневіра, людські душі дрібнішали, благородні патріотичні пориви придушувалися. Все це вело до втрати власної ідентичності. Саме ці непрості часи, сповнені постійної боротьби, пошуку себе і сформували ті історичні особистості, які потім знайшли своє відображення в літературі. Наприклад, Б.Хмельницький, І.Мазепа тощо. Це дає змогу віднести такі образи до міжнаціональних.

Напевно, з усіх традиційних образів історичної групи, що з’явилися в українській літературі, саме образ Мазепи є найпоширенішим. Але, на відміну від Виговського, якого намагалися викреслити з історії, Мазепі присвячено безліч історичних розвідок та досліджень

Саме через численність дослідників, які часто по-різному тлумачили постать гетьмана, і з’явилося багато літературних інтерпретацій, що зумовили розмаїття оцінок гетьмана Мазепи та його діяльності. З одного боку, він представлений як герой, патріот України, борець за свободу, а з іншого – зрадник. 20 – 30-ті роки ХХ ст. характеризуються досить широким діапазоном трактування образу Мазепи. Але як зазначав Д. Донцов: ­душа цього чоловіка ... була занадто складна, аби її можна було схопити цілу» [2, с. 17].

Незважаючи на чималу кількість творів, лише декілька подій з життя Мазепи відображені в літературі. Переважно, це любовні авантюри (особливо популярна історія кохання Мазепи і Мотрі) та політична діяльність останніх років, з якою часто поєднують стосунки Мазепи та Палія. На першій події (роману часів молодості Мазепи, за який його було покарано – прив’язано до спини дикого коня, що нісся степами України, і яка з часом, доповнена домислами, стала легендою) засновано міф про Мазепу. А на другій – (політичні дії гетьмана, що були спробою звільнити Україну від російського гніту і її трагічної розв’язки) заснована історія Мазепи, що ширше представлена в історіографії, ніж у літературі [3, с. 162]. Звичайно, між міфом та історією Мазепи існують взаємовпливи та взаємозв’язки, що відображені в літературі. Залежно від того, наскільки твір близький чи, навпаки, віддалений від історичної традиції трактування образу, формується відповідно міф або історія Мазепи. Слід зазначити, що в різні епохи та в різних творах було неоднакове співвідношення легендарності та історичності образу.

В українській мазепіані простежується певна еволюція зображеннявід Мазепи-зрадника до Мазепи-борця за не-залежність.

Особа І. Мазепи привертала увагу вже його сучасників Ф. Прокоповича,Ст. Яворського, які в своїх панегіриках, особиво Ст. Яворський («Луна голосу, що волає впущі»), уславлювали мужність і моральні чесноти «руського Ахіллеса», «Алціда руського».

У драмі Феофана Прокоповича «Володимир» І. Мазепа постає як «ктитор і добродій» Києво-Могилянської академії, якому Богом доручено керувати Володимиревою Україною.

Дещо інша тенденція простежується втворах про І. Мазепу після його переходу набік Карла ХІІ. Це – вірші невідомих авторів «Мазепі, ізміннику задніпрянському і вкраїн-ському», «Псалма новозданна, трубою названа»; вірші С. Яворського «Измимя, Боже»,«Епінікон» Ф. Прокоповича, у яких вчорашні апологети І. Мазепи в своїх нових поезіях засуджують «зрадника».

Літописці також не обійшли увагою постать гетьмана, про що свідчить літопис Самовидця, в якому І. Мазепу названо шанобливо «гетьман наш запорізький» або «гетьман Іван Мазепа». Літопис Григорія Граб’янки оцінює І. Мазепу як негативного героя. У літописі Самійла Величка подається біографія гетьмана так, як і в «Історії Русів».

Негативною є концепція постаті І. Мазепи утворах Данила Мордовця: в історичних оповіданнях «Крымская неволя», «Палій, воскреси-тель Правобережної України» і в романі «Цар ігетьман», де письменник засуджує вчинкигетьмана, а його рішення відійти від Петра І таприєднатися до шведів вважає зрадою.

До образу Мазепи звертається й Тарас Шевченко у поемі-містерії «Великий льох», поезії «Стоїть в селі Суботові», поемах «Чернець»,«Іржавець». І хоча прізвища гетьмана в цих творах не називається, увесь їх підтекст, уся їхня спрямованість і образна система розкривають ставлення автора «Кобзаря» до українського гетьмана: стриману приязнь і співчуття.

Оцінка гетьмана Мазепи хитається від відкритої неприязні до стриманого нейтралітету. Автори наділяють його такими рисами, як конформізм, хитрість, підлесливість, загалом характеризуючи його як зрадника.

Погляди на Мазепу кардинально змінюються у другій половині ХІХ століття, тоді починається період його реабілітації. Насамперед, пов’язано з виникненням національної ідеї, посиленням прагнення українців до незалежності від Російської імперії. Тому Мазепа став своєрідним символом для цього періоду, що уособлював самодостатність українського народу, його прагнення до створення власної державності.

Життя та діяльність Мазепи були об’єктом уваги українських письменників: Ю. Касинен-ка («Мазепа»), І. Карпенка-Карого («Мазепа»),В. Потапенка («Мазепа»), Ю. Липи («Офіра»),Л. Старицької-Черняхівської («Іван Мазепа»),В. Пачовського («Гетьман Мазепа»), С. Черка-сенка («Коли народ мовчить», «Вельможнапані Кочубеїха»), які у своїх творах змалювали Мазепу як державного діяча, що прагнув полі-тичної незалежності України. Але в кожного іззазначених авторів «свій» Мазепа: богатир – у Ю. Касиненка; В. Потапенко змалював романтичного героя; у драмі Ю. Липи провідним в образі І. Мазепи є мотив жертовності тощо.

У ХХ столітті увага до Мазепи лише посилилася, у зв’язку з бурхливими історичними подіями, коли Україна стояла на порозі своєї незалежності. У цей час виходить один з найяскравіших творів вітчизняної мазепіани –пенталогія Б. Лепкого «Мазепа». Гетьман постає тут гуманістом, досвідченим дипломатом, політиком, який повністю підпорядковує свої дії інтересам нації. Як зазначає В. Голобін, художній образ матері гетьмана носить у Б. Лепкого велике філософсько-етичне навантаження. Це ціла філософсько-художня концепція, основу якої складає діалектика духовного і матеріального [4, 106].

Поема В. Сосюри «Мазепа», в якій автор створив художній образ гетьмана, а не його політичний портрет, як в інших письменників. Поет змалював героя, опираючись на бінарне протиставлення «юний Мазепа-коханець» та «зрілий Мазепа-гетьман», що надало образу глибини, багатогранності.

Гетьман Мазепа продовжував викликати інтерес і в письменників другої половини ХХ століття.

У літературі існує кілька різних підходів до інтерпретації гетьмана Івана Мазепи: він виступає і як романтичний герой, і як зрадник, і як патріот своєї Вітчизни. Відповідно в літературі виокремлюємо три основні традиції інтерпретації образу гетьмана: західну, російську та українську. Незважаючи на різні погляди письменників на гетьмана, характер-ним є наголошення на державотворчій діяльності, красномовстві, хоробрості І. Мазепи.

Список використаної літератури

1. Традиційні сюжети та образи / [упор. А. Волков_ /. –Чернівці: Місто, 2004. – 445 с.

2. Донцов Д. І. Мазепа і мазепинство / Д. Донцов. – Черкаси: Освіта, 1918. – 17с.

3. Наливайко Д. С. Теорія літератури й компаративістика / Д. Наливайко. – К. : Вид. дім ­Києво-Могилянська академія», 2006. – 347 с.

4. Голобін В. М. Політична позиція гетьмана Івана

Мазепи в художній інтерпретації Богдана Лепко-

го та Володимира Сосюри / В. М. Голобін,

Я. І. Кісь, І. П. Макаровський // Прикарпатський

вісник НТШ. Думка. — 2010. — № 3 (11). —

С. 105—113.

5. Лавренчук В. Проблеми рецепції постаті Івана

Мазепи в світовому письменстві. Інтерпретація

образу гетьмана в зарубіжній літературі /

В. Лавренчук // Зарубіжна література в школах

України. — 2008. — № 5. — С. 29—34