Образотворче мистецтво в початкових класах

Туменський навчально–виховний комплекс

«Загальноосвітня школа I – III ступенів – дошкільний навчальний заклад»

 

 

 

 

 

2019

 

 

 Автор та упорядник: Совко Алла Іванівна, вчитель початкових класів Туменського навчально–виховного комплексу «Загальноосвітня школа  I –III ступенів – дошкільний навчальний заклад»

 

 

 

У посібнику подано викладання образотворчого мистецтва у початкових класах, історію мистецтва, розробки уроків.

 

 

Посібник рекомендовано  вчителям початкових класів для використання на уроках образотворчого мистецтва.

 

 

 

Рецензент: Тетяна Данилівна Гузич, директор Туменського навчально – виховного комплексу «Загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів – дошкільний навчальний заклад».

 

 

Рекомендовано  методичною радою Туменського навчально–виховного комплексу «Загальноосвітня школа  І – ІІІ ступенів – дошкільний навчальний заклад» (протокол №3 від 25. 01. 2019 р.)

 

 

 

 

Зміст

 

1. Вступ.

2. Інструктаж.

3. Мистецтво давнє і сьогочасне.

4. Інтеграція предметів інваріантної частини програми з предметами художньо–естетичного змісту.

5. Способи добору літературних та мистецьких творів у процесі

мовленнєвого розвитку учнів.

6. Оцінка художньо–творчих робіт з образотворчого мистецтва.

7. Формування базових компетентностей молодших школярів засобами образотворчого мистецтва.

8. Формування естетичного середовища сільської школи засобами народно–ужиткового мистецтва.

9. Комплексне використання мистецтв у процесі естетичного виховання молодших школярів.

10.  Інтегрований урок у 2 класі (Природознавство, Читання, Образотворче 

 мистецтво).

11.  Уроки образотворчого мистецтва.

12.  Література.

 

 

 

 

 

 

 

   Назустріч мистецтву

Твір мистецтва – це куточок всесвіту,

побачений крізь призму

певного темпераменту.  (Еміль Зол) 

                                                                                                                         З – поміж   усіх видів мистецтва образотворче є унікальним у вирішенні завдань громадянського та духовного становлення підростаючого покоління.

Надзвичайно важливу роль у цьому відіграє курс образотворчого мистецтва в закладах освіти, у ході вивчення якого відбувається перше знайомство учнів з світовою художньою культурою.

Знання історії та традицій народу розвивають у дітей вміння розпізнавати і порівнювати твори мистецтва, що розширює і збагачує їхній світогляд. На уроках образотворчого мистецтва школярі ознайомлюються з народною декоративно – ужитковою  творчістю, зокрема з історією походження писанок, оберегів, зі символікою, національним орнаментом, народним мистецтвом витинанки, художніми промислами тощо. Такі уроки збагатять учнів новими знаннями, урізноманітнять їхню діяльність, розвинуть інтелект.       

Розвиток нового неможливий без історично–культурної  пам’яті. Тому довершені у своїй простоті художні вироби народних майстрів допомагають прищепити дітям любов до рідного краю, вчать їх бачити красу природи, цінувати традиції та звичаї свого народу.

Маленька людина, яка сидить за партою, дивиться на вчителя довірливими, широко відкритими очима. Її серце у будь–яку мить може відгукнутися на чудовий, яскравий світ, по–новому побачений в образотворчому мистецтві. Завдання вчителя – допомогти їй у цьому. Поведіть маленьку людину шляхом краси, добра, щастя! І тоді діти порадують вас своїми роботами: намалюють улюблених героїв казок і мультфільмів, покажуть красу стиглих овочів і фруктів, весняних квітів, розкажуть у малюнках, як вони вміють працювати і відпочивати. 

Кожна дитина талановита! Необхідно тільки своєчасно побачити цей талант, розвинути, підтримати, спрямувати його. А все, що робить талановита людина, - це творчість. Яку б професію не обрала дитина в майбутньому, дуже важливо, щоб вона почувалася в ній митцем та була вільною від стереотипів. Це, на мою думку, і є надзавданням кожного вчителя, якому довірені освіта й навчання майбутніх громадян України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                  ІНСТРУКЦІЯ

з техніки безпеки на уроках образотворчого мистецтва

 Для зменшення зорової напруги при тонких, копітких видах робіт потрібно стежити за освітленням. Якщо заняття проводять вдень, світло має бути спрямовано з переду, адже в роботі беруть участь обидві руки, у разі бокового освітлення від них лягатиме тінь. У зв'язку із цим шкільні столи доречно розташувати паралельно до вікон.

І. ЗАГАЛЬНІ ВИМОГИ БЕЗПЕКИ

1. До занять допускають учнів, які пройшли інструктаж з охорони праці, ознайомлені з безпечними методами роботи.

2. Кожен учень зобов'язаний знати й точно виконувати правила безпечної праці на уроках образотворчого мистецтва та трудового навчання.

3. Слід своєчасно приходити на заняття, займати своє робоче місце; перехід учнів на друге робоче місце без дозволу вчителя заборонений.

4. Коли вчитель звертається до всіх учнів, вони мають припинити роботу й уважно вислухати зауваження або інструктаж.

5. Необхідно максимально використовувати навчальний час для виконання завдання і не відволікатися розмовами, своєчасно й високоякісно виконувати доручену справу.

2. ВИМОГИ БЕЗПЕКИ ДО ПОЧАТКУ ЗАНЯТЬ

1. Ретельно підготувати своє робоче місце до роботи.

2. Уважно слухати вчителя і після отримання завдання на урок, перевірити ще раз справність інвентарю, інструментів особистого користування, наявність матеріалів.

3. ВИМОГИ БЕЗПЕКИ ПІДЧАС РОБОТИ

1. Роботу розпочинати лише з дозволу вчителя.

2. Не можна працювати несправним і тупим інструментом, слід використовувати інструмент лише за призначенням.

3. Потрібно користуватися прийомами роботи з інструментами так, як показав учитель.

4. Не можна носити з собою ріжучі та колючі інструменти, вони мають зберігатися в школі.

5. Інструменти та обладнання мають зберігатися в призначеному місці.

6. Під час роботи учень має утримувати своє робоче місце в належному порядку, а після роботи акуратно прибрати його.

4. ВИМОГИ БЕЗПЕКИ ПІСЛЯ ЗАВЕРШЕННЯ РОБОТИ:

1. Прибрати своє робоче місце: скласти відповідний інвентар, вимити пензлі.

  2. Вимити руки з милом і витерти рушником.

 

 

 

 

 

               Минали часи, змінювались люди, але символічні позначення                                                                                                                                            

залишилися переселившись на рушники, килими, керамічний посуд, вироби з     

дерева та металу, писанки.

       В Україні здавна існує чудовий звичай – розписування яєць на знак весняних змін у природі, на честь Великодня, світлого свята Воскресіння Христа. Навіщо це роблять? Наші пращури шанували яйце як символ сонця, вважали його оберегом, що захищає від злих сил. Яйце, як і сонце, в уявленнях людей було запорукою щастя, добробуту. Ось так і виник прадавній звичай – вшановувати весну гарними писанками.

        На писанках (за допомогою значків – символів) записувалися і подяки, і прохання, і попередження, і побажання миру, любові та добра своїм близьким. Їх тримали на видному місці в хаті або дарували на щастя, достаток, добробут, здоров’я.

       За традицією писанки розмальовували у певний час, приказуючи – приспівуючи замовляння – молитви. Робили це здебільшого матері – пізніми вечорами, коли в хаті стояла тиша й не було нікого чужого, коли день минув без сварок, а на душі був спокій. Ослінчик застелявся вивернутим кожухом, а стіл – чистою рядниною. На вогні топився віск. Добиралися природні барвники і свіжі яйця.

       Фарбування яйця рослинними барвниками: відваром дубової та яблуневої кори, вільхових гілок, лушпиння цибулі, латаття, зеленого жита, коріння кропиви, квіток мальви. Закріплювали розсолом кваше ної капусти.

        Звичай розмальовувати курячі яйця зазнав протягом тисячоліть багатьох змін і дав поштовх розвитку прекрасного народного мистецтва. Сьогодні відомо кілька видів оформлення ритуальних яєць:

       Крашанки – яйця, фарбовані в один колір рослинним барвником, частіше відваром цибулі. 

       Крапанки – «зозулині яйця» - символ весни, мальовнича композиція з різноколірних цяточок.

       Дряпанки – (шкрябанки) – це крашанки, на яких голкою або іншим гострим металевим предметом видряпаний орнамент.

        Мальованки – яйця, розмальовані пензликами. 

       Писанки – яйця, розписані воском за допомогою писачка – тоненької металевої трубочки.

      Можна прикрасити яєчко й паперовим мереживом – витинанкою, бісером, нитками тощо.

       Якщо треба розписати яйце більшою кількістю кольорів, покривають воском лінії, які мають залишитися білими, і опускають його спочатку у найсвітлішу фарбу, наприклад, у жовту. Далі на жовтій шкаралупі покривають воском усі частини узору, які мають залишитися жовтими, і занурюють яйце в червону фарбу. Потім знову покривають воском ті частини орнаменту, які мають залишитися червоними, і занурюють до темнішої фарби: від жовтої – до оранжевої – до червоної, потім – до коричневої і, нарешті, - до чорної; від жовтої – до зеленої – до коричневої – до чорної; від синьої – до чорної.

        В орнаменті, де є голубий або зелений кольори, фарбами (за допомогою маленького пензлика) на яйці покриваються лише потрібні частинки, які потім промокають серветкою й захищають воском від наступних фарб.  Все яйце не можна класти в голубу чи зелену фарбу, тому що це перешкодить подальшому процесові. Наприклад, після зеленої дуже важко отримати бажаний відтінок червоної фарби. Вона виглядатиме коричневою.

  Якщо розписати велику кількість писанок, їх можна випалити, як це робили у давнину. Писанки складали у глибоку глиняну миску і ставили в негарячу піч (можна духовку). Як тільки писанки нагрівалися і віск починав стікати, їх обережно виймали й витирали полотняними або вовняними ганчірочками. Обтерті від воску писанки натирали шкуринкою з сала, щоб фарба не так бралася до рук і краще блищала. Закінчену писанку можна також покрити лаком і покласти на стояк для сушіння. Лак зберігає кольори писанки і робить шкаралупу менш крихкою. 

Крашанка, обкладена рослинами

       Насамперед потрібно курячі яйця витримати добу в підсоленій воді, опустити на кілька хвилин в слабкий розчин оцту і просушити.

        Яйця обкладають натуральним листям (петрушка, деревій), квітками або смерековими гілочками, тимчасово закріплюють їх ниткою або марлею, занурюють у відвар цибулиння чи інший яскравий барвник і варять 5-10 хвилин. Ложкою виймають яйце, висушують, обрізають нитку, знімають листок, отримуючи світлий відбиток рослини на шкарлупі.

Різьбянка, шкрябанка, дряпанка

        Яйце варять 5-10 хвилин в темному інтенсивному барвнику (вишневий, темно – зелений, фіолетовий, чорний). На висушену шкаралупу наносять простим олівцем малюнок (найчастіше рослини й візерунок з квітів чи дерев), а далі голкою, шпилькою або кінчиком ножа вишкрябують попередньо нанесений орнамент. Ця праця дещо копітка. Потрібно стежити, щоб не проколоти яйце або не поколотися самому.

 

Крапанка

 Для її виконання потрібно трохи бджолиного воску. Інструментом буде голка, вставлена гострим кінцем у корок. У невеликій мисочці (найкраще череп’яній) підігрівають віск, щоб він був рідкий, але не кипів. Тримаючи корок у правій руці, а яйце в лівій, занурюють голку у віск і ставлять на яйці краплинки у вигляді круглих або видовжених цяточок так, щоб вийшов орнамент. Візерунок можна попередньо нанести на шкаралупу простим олівцем.

        Занурюють яйце в барвник. Місце, де нанесено віск, фарбуватися не будуть. Виймають яйце з фарби, висушують і ставлять в теплу духовку, щоб віск розм’як, далі обережно знімають його серветкою. Крапанка готова.

       Для фарбування яєць використовують як натуральні, так і анілінові барвники. Але анілінові – це хімічні фарби, тому з ними слід поводитися обережно і щоразу мити руки.

Значки – символи на писанках

        Писанковий розпис – один з найдавніших видів народної творчості. Ось чому в орнаментах писанок трапляються, як і у вишивці, давні символічні, магічні знаки, які, за уявленням наших предків, уособлювали різні сили природи. Це солярні знаки – символи. Сонце, зірки, постать великої Берегині. У давньоукраїнській міфології вона була символом життя і родючості, матір’ю всього живого, що оновлюється кожної весни.

 

 

 

        Один із найважливіших і найстаріших писанкових символів було сонце. Його найчастіше зображували у вигляді кружала, оздобленого цятками, або з заокругленими чи прямими     променями.

  Дуже популярний мотив на писанках в усіх районах України – безконечник. Із ним пов’язане цікаве повір’я. Безконечник на писанці не має   ні початку, ні кінця, отож зло, яке потрапить у цю пастку, ніколи більше не турбуватиме господаря дому.

Символіка кольору

     Не тільки орнамент, а й колір у розписуванні яєць має велике значення. Яскраві, соковиті фарби якнайкраще передають і весняну палітру. Ясно – жовтий колір символізує сонце, весняне тепло; блакитний – небо, повітря, простір; зелений уособлює воскресіння природи, розмаїття рослинного світу; бронзовий – родючу землю; червоний – радість.                                                 

Інструменти і матеріали для виготовлення писанок

        Для роботи знадобляться: біле яйце, писочок, віск, парафінова свічка, скляні широкогорлі баночки (щоб легко входила ложка з яйцем), фарби (натуральні або анілінові, для фарбування вовни), м’які паперові серветки, ганчірки (для кожного кольору своя), твердий олівець, підставка для яєць.

 

Як виготовити писачок

        Писачок можна виготовити із нетовстої палички, наприклад, з держальця від зіпсованого пензлика або зі старого олівця. Один кінець такої палички треба розщепити і під прямим кутом вставити у розщілину та закріпити металевий наконечник від звичайних шнурків або лійкоподібну трубочку з м’якого металу (наприклад, з використаного тюбика від зубної пасти). Потім розщілину заливають клеєм і обмотують тоненькою дротинкою чи міцною ниткою.

 

 

Як підготувати яйце

        Для писанок вибирають міцні білі яйця без тріщин і плям, що мають шорстку, піскувату шкаралупу, тому що гладенька погано фарбується. Яйця миють у теплій воді, додавши ложку соди, й на 2-3 хв опускають у воду з двома ложками оцту або протирають серветкою, змоченою в оцті. Дряпати не можна, треба лише обережно стерти бруд. Яйця варять або залишають сирими, залежно від призначення.

        Щоб яйце довго зберігалося, його видувають. Для цього в шкаралупі з обох торців проколюють тонкі дірочки (діаметром 3 мм) і тримаючи писанку обома руками над склянкою, дмухають в один із отворів. Коли через інший отвір витечуть білок та жовток, - яйце протирають серветкою. Отож, почнемо писати писанку.

        Сьогодні для оздоблення писанки ми скористаємося символом «вазон», або «деревце» - зображенням Священного дерева життя, котре своїм корінням сягає підземного царства, а гілками – небесної сфери богів. Симетрія Священного дерева означає припинення хаосу в душі, встановлення дружніх стосунків між частинами світу.

        З двох протилежних боків яйця за допомогою товстої голки або тонкого свердла робимо невеличкі дірочки, через які обережно видуваємо вміст яйця в склянку. Шкаралупу протираємо й залишаємо під дією кімнатної температури для просихання.

 

        Набираємо у писачок воску, розігріваємо його над свічкою й пломбуємо дірочки.

Для визначення центру симетрії простим олівцем наносимо на яйце спочатку      вертикальні, а потім горизонтальні лінії.                   

 

 

 

        З обох боків яєчка на перетині вертикальних і горизонтальних ліній розміщуємо малюнок «вазона».

        Нанесемо віск на малюнок (це буде контур, який залишиться білим).

        Спочатку спробуємо зробити кілька «штрихів» відповідного малюнка порожнім писачком в повітрі. Вийшло? Тепер розігріємо металевий кінчик писачка у полум’ї свічки (тримаючи його трохи збоку, щоб дерев’яний держачок не загорівся), вмочимо кінчик писачка в розтоплений віск, наберемо трохи воску в «чашечку» писачка й почнемо писати, притуливши писачок отвором до яйця. Зробимо кілька пробних крапок, коротких рисочок чи довгих ліній і переконавшись, що все гаразд, почнемо наносити віск на малюнок, зроблений олівцем.

       Яйце тримаємо трьома пальцями лівої руки. Трьома ж пальцями правої руки утримуємо писачок, а п’ятим, мізинцем, підтримуємо рівновагу яйця, повертаємо його. Мізинець слугує і опорою для руки. Пишучи писанки, руки тримаємо на столі, бо рука, що висить у повітрі, не зможе зробити чітких рівних ліній.             

        Щоб крапки й лінії були чіткими, писачок тримаємо прямовисно, - тоді віск легко спливатиме. Коли в писачку закінчиться віск, його треба знову набрати, зігріти над полум’ям і продовжувати писати. Інколи досить підігріти віск, який захолов у писачку. 

        Щоб знежирити поверхню, писанку на 20-30 секунд занурюємо в посудину з оцтом, обережно підсушуємо серветкою, опускаємо на 5 хвилин в жовтий барвник, ложкою виймаємо з розчину фарб і промокаємо ганчірочкою.

        Щоб зберегти жовту фарбу на писанці, перед зануренням її в наступний барвник малюнок, який повинен залишитися жовтим, обводимо писачком з воском.

        Для покривання воском великих ділянок яйця писачок слід нагрівати більше, бо від температури воску залежить товщина ліній.

       Закривши воском потрібні ділянки, занурюємо яйце у червону фарбу й залишаємо на 5 хвилин. Виймаємо й знову підсушуємо ганчірочкою.

        Останній крок – зняття залишків воску з поверхні писанки.

        Нагріваючи писанку у полум’ї свічки (до свічки яйце слід підносити збоку, щоб писанка не вкрилася кіптявою), ми розтоплюємо віск на невеличкій частині яйця, а потім обережно витираємо його чистою ганчіркою. Віск продовжуємо знімати частинами доти, доки його не залишиться і на яйці не відкриються яскраві кольори писанки.

        Ось і результат. Ця чарівна писанка, написана вашими золотими руками, принесе в родину затишок, здоров’я і благополуччя.

                            

        Формування творчої особистості школяра можливе не лише       засобом впровадження нових технологій уроку, а й, насамперед, завдяки цілісній системі організації діяльності учнів у школі.

     Значні розвивальні можливості таїть у собі метод укрупнення навчальної інформації.             Суть його полягає у тому, що це комплексне навчання, бо молодші учні сприймають світ у природному поєднанні. І для вчителя важливо, щоб шкільні предмети можна було легше опанувати. Для цього він шукає природних шляхів поєднання матеріалу.

        Інтегрування – це є взаємне узгодження завдань окремих програм, яке усуває дублювання, з одного боку, та створює умови для поглибленого вивчення матеріалу з іншого.

        Одним із напрямків удосконалення своїх уроків я обрала їх побудову на основі інтегрування змісту двох навчальних дисциплін, об’єднаних однією тематикою. Підготовка і організація проведення таких уроків потребують великої роботи. Необхідно проаналізувати і зіставити програмовий  матеріал кожного навчального предмета і відібрати лише той, що найбільше відповідає головній меті заняття, рівню підготовки всіх учнів. Особливу увагу приділяю інтеграції предметів інваріантної частини програми з предметами художньо – естетичного змісту.

        З власного досвіду переконалась, що застосування інтеграції на уроках природничого змісту (наприклад, природознавство та ліплення у 4 класі) позитивно позначається як результативності формування природничих знань, так і на мистецьких знаннях і вміннях. матеріал краще усвідомлюється.

        Пропоную зразок інтегрованого уроку природознавства, скульптури й позакласного читання.

        Тема. Земля куляста, а відтак тримаємо її в руках. 

        Мета. Ознайомити учнів із зображенням поверхні Землі на глобусі та карті; формувати уміння учнів читати географічну карту; навчити працювати з картою; закріпити знання учнів про рельєфне зображення; виховувати любов до природи, бережливе ставлення до її багатств; стимулювати та удосконалювати емоційно – естетичне ставлення до природи та мистецтва.

        Обладнання. Фізична карта України; глобус; пластилін, стеки, ножиці, серветки, шаблони; тенісні м’ячі; природний матеріал: листя, суха трава; газета «Сільські вісті».

        Методи і прийоми, використані вчителем на уроці. Розповідь, коментарі, демонстрування наочного матеріалу, бесіда, спостереження, стимулювання діяльності учнів, бесіда, спостереження, стимулювання діяльності учнів, обговорення, практична робота.             

        Види діяльності учнів на роботі. Образотворча, комунікативна, сприймання, пізнавальна оцінка.

Хід уроку

 

   1.Організація класу.

  2.Активізація уваги дітей. Підсумок спостережень за природою та працею людей.

 3.Перевірка домашнього завдання. Фронтальне опитування.

- Позмагаймося: хто швидше допоможе прочитати план місцевості?

       Для цього вам потрібно буде швиденько відгадати загадки (використовуються загадки про дорогу, ставок, річку, болото, поле і т.д.).

        Згадайте, дітки, що таке план? Чим відрізняється план від малюнка? Що таке масштаб?

 4.Актуалізація опорних знань.

    - Ви дуже добре пригадали матеріал з природознавства, а тепер поговоримо ще про мистецтво! Наприклад, про скульптурні зображення. 

       Які вони бувають? (Скульптурне зображення буває об’ємними – його можна оглянути з усіх боків, або рельєфним – його зображують на площині).

        Подумайте і дайте відповідь на питання: чи доводилося комусь із людей бачити нашу земну кулю на відстані? (Так, космонавтам).

        Чи гладенькою виглядала  її поверхня? 

       Яке скульптурне зображення вона нагадує? (Рельєфне).

 5.Оголошення теми і завдань уроку.

   1) Сьогодні ми поговоримо про те, як зображується земна поверхня на глобусі і карті.

   2) Також самі спробуємо виготовити макет карти України та Земної кулі за допомогою рельєфного зображення.

 6.Вступна розповідь учителя

 7.Робота над матеріалом уроку.

   1) Робота з глобусом.

  - Розгляньте глобус. Які кольори вирізняються на ньому?

 Що можна розповісти про поверхню Землі за глобусом? (Повідомлення вчителя про меридіани та паралелі).

      -А чи зручно користатися глобусом під час подорожі? (Ні).

       Саме тому люди частіше користуються географічними картами.

2) Робота з картою.

       Розгляд карти, знаходження паралелей та меридіанів.

    -  Дивимося на карту і бачимо, що більшу частину Землі займає вода. Яким кольором вона зображена? Як показують глибокі місця, а як мілкі? А як суші?

       Для позначення поверхні місцевості, кордонів країн, доріг, населених пунктів використовують величезну кількість умовних знаків. Подивіться на них і прочитайте.

8. Фізкультхвилинка.

9.Робота над творенням макету глобуса і карти.                                         

        Ввідний інструктаж.

 1 група: створення глобуса.

 1)Покрити тенісний м’ячик блакитними пластиліном, окремі ділянки – різнокольоровим.

 2) Якого кольору використаємо пластилін для зображення рівнин? А для гір?

       Якщо на місці гір підняти рельєфне підвищення, а на поверхні морів намалювати стекою хвилі, то утвориться скульптура.

 2 група: виготовлення з пластиліну карти на картонній основі.

       Покрийте окремі ділянки карти різнокольоровим пластиліном. Гори виготовте випуклими у формі рельєфу. А на поверхні морів намалюйте стекою хвилі.

        Інші деталі додайте за бажанням. Це можуть бути міста, дороги, озера, ріки.

 3 група: виготовлення плану місцевості (макетування).

        За допомогою природного матеріалу показати поле, сад, озеро, будинки.

 10.Самостійна робота.

  1) Учні працюють у групах.

  2) Повідомлення про походження назв материків, які діти підготували з газети «Сільські вісті».

 11.Актуалізація та систематизація опорних знань, умінь, навичок учнів (з презентацією робіт).

     - Що ви можете розповісти про Україну, її територію? Продемонструйте на виробах. Розкажіть про свою роботу. 

 12.Підбиття підсумків уроку.

    -  Чи нудьгували ви на уроці? Думаю, нам просто не було часу для нудьги, бо ми дізналися про те, як…(зображується поверхня Землі на глобусі і карті), звідки походять назви…(материків). А ще ми робили макет…(глобуса і карти та план місцевості).

 13.Визначення завдання.

        Опрацювати відповідні тексти з підручника, відповісти на запитання.       Розповісти про уявну подорож за картою.

       Уроки, на яких я застосовую інтеграцію, - це уроки художньої праці та навчання грамоти. Така робота дає можливість змінювати методику проведення занять, тому до звичайних вправ з читання та письма додається ще ліплення та художнє конструювання букв. У дітей формується уміння синтезувати одержані знання, бачити, впізнавати літери у складах, словах і реченнях. Першокласники швидше вчать букви і оволодівають навичками читання та письма.

        З огляду на головні завдання етапу навчання будувати висловлювання нами було здійснено добір літературних і мистецьких творів у процесі конструювання комплексних вправ. Визначальним критерієм добору текстово – художнього дидактичного матеріалу стосовно етапів мовленнєвої діяльності є соціокультурні, розвивальні та дидактичні функції тексту, які встановлені в дослідженні Л.Варзацької:

Текст, його соціокультурні, розвивальні й дидактичні функції

 

як спосіб прилучення дітей до духовної культури народу; розширення їхнього кругозору, формування особистісного бачення краси, добра, істини, правди

як засіб унаочнення мовних явищ з метою активізації пізнавальних процесів; як спосіб укрупнення навчальної інформації, активізації евристичної бесіди

як інструмент оволодівання узагальненими вміннями сприймати, відтворювати, бувати й поліпшувати текс; як спосіб збагачення словника і граматичної будови учнівського мовлення; як засіб формування авторського задуму

 

        Для створення мовленнєвих ситуацій на уроці найбільш придатними є тексти (фольклорні, літературні, науково – пізнавальні) різних жанрів, типів і стилів, осяяних ідеалами добра, краси, емоційно наснажених, зорієнтованих на особливості сприймання дітей молодшого шкільного віку та основні види мислення (дійове, дискурсивне, ейдетичне).

        Сюжетні тексти (легенди, казки, оповідання, міфи) є цементуючим у процесі побудови уроку мови і мовлення, дають змову представити одночасно у взаємозв’язку такі види висловлювань як опис, загадка, імпровізований роздум, вірш, словесне малювання, казка (легенда).

        Мотиваційний аспект мовленнєвої діяльності учнів значно підсилюється завдяки, що тексти, дібрані для створення мовленнєвих ситуацій та побудови комплексних вправ, інтегруються з різними видами художньої діяльності – музикою, образотворчим мистецтвом, драматизацією, елементами хореографії, сценічного мистецтва.

       Будуючи систему комплексних вправ для розвитку словесної творчості засобом  інтегрованої художньої діяльності, ми акцентуємо на:

взірцях народної творчості (старовинних колискових, щедрівках, колядках, казках, міфах, легендах, піснях, думах, загадках, прислів’ях, приказках);

текстах майстрів української літератури (поезіях, піснях, байках, оповіданнях, легендах, літературних казках, віршованих загадках) Г.Сковороди, Т.Шевченка, І.Франка, Лесі Українки, І.Котляревського, Б.Грінченка, Олени Пчілки, О.Олеся, М.Вороного, С.Васильченка, Л.Костенко, В.Сухомлинського, С.Плачинди, О.Бердника, Г.Тютюнника, також науково – популярних текстах М.Грушевського, О.Субтельного, старовинних літописах;

музичних творах – хорових (в т.ч. аcappella) та інструментальних різних жанрів (концертах, кантатах, романсах, партесних піснеспівах) українських композиторів – класиків М.Березовського, А.Веделя, Д.Бортнянського, М.Лисенка, М.Леонтовича, Я.Степового, К.Стеценка, В.Косенка та сучасних митців – В.Степурка, В.Свирида, Ж.Колодуб, Ю.Рожавської, Л.Дичко та ін.;

творах живопису, сучасної архітектури та пам’ятках  національної архітектури, а також історично значущих полотнах, портретах видатних постатей України; пейзажних творах (полотна І.Марчука, В.Франчука, М.Тимченко, «золоті пекторальні тарелі» Г.Польового, побутове, прикладне мистецтво, перші проби пензля юних художників);

різножанрових художніх творіннях, що являють собою синтез мистецтв – музики, живопису і красного письменства – твори Т.Шевченка, М.Чюрльоніса, М.Волощина, В.Лопати, В.Карамана.

        Визначальною умовою ефективності комплексних вправ є організована проектна діяльність (дослідницька, художня, спостереження за природою, самим  собою та іншими людьми).

        Зміст проектної діяльності визначено нами на основі теоретичних положень ноосферної освіти про етапи сприймання і переробки інформації (В.Вернадський, Н.Маслова). Етапами структури уяви та мовленнєвої діяльності зумовлені способи управління сприйманням, уявою, мисленням.   

        Добираючи тематику, види проектної діяльності – художню, дослідницьку, позакласне читання, систему спостережень – ми прагнули допомогти дитині:

розвинути здатність спостерігати, фіксувати спостереження малюнком, образним висловом, музичним чи художнім твором;

спираючись на власний досвід дитини у сприйманні навколишнього світу, навчити відчувати його своєрідність, багатство форм, змісту, звуків рідної землі;

розвинути уяву як основу творчої діяльності; 

допомогти в опануванні процесів мислення (вміння бачити предмет, виділяти найбільш вагомі ознаки, порівнювати, узагальнювати, встановлювати причинно – наслідкові залежності);

планувати хід дослідження, висловлювати гіпотези, обґрунтовувати доцільність тих чи інших методів, прийомів, здійснювати рефлексію.

        Дітям пропонується проектна діяльність, яка виконується і позаурочно, у самостійному пошуку, а результати її активізуються на основних етапах уроку.

        З огляду на зміст уроків результати проектної діяльності представляються у різних формах та фіксуються певним чином:

складанням віршів;  

створенням ілюстрацій до спектаклю, музичного твору, поезії та ін.; 

усним журналом за мотивами творів мистецтв, позакласного читання;

участю в огляді – конкурсі;

хвилинкою ерудита юних науковців за рубриками «Я – ерудит», «А ти знаєш?»;

підготовкою драматизації, інсценізації, пластичних етюдів, «живих картин», композицій (літературно – мистецьких та за матеріалами робіт з образотворчого мистецтва);

«щоденником читача, глядача, слухача» (за самостійними спостереженнями на  початковому етапі навчання).              

        На етапі формування задуму висловлювання певні види проектної діяльності активізуються використанням яскравих фрагментів музичних, драматичних, літературних творів або одночасним їх виконанням чи яскравою емоційною ілюстрацією.

        Основний етап уроку передбачає використання матеріалів екскурсій, відвідання музеїв, театрів, концертних залів, визначних місць України.

        На підсумковому етапі уроку акцентується на рефлексивній діяльності. З цією метою в процесі колективного обговорення, редагування створених висловлювань зіставляються зі зразками письменника, учителя або учня.         Демонструються різноманітні види художньої діяльності, зокрема:

«щоденник читача, глядача, слухача»;  

демонстрація поезії зі власним музичним супроводом;

виконання пластичних етюдів за власним сценарієм та режисурою;

ми – декоратори (за мотивами спектаклів опери, балету або драматичної постановки);

власні обробки народних пісень;

міський романс, музичні п’єси – мініатюри, імпровізації;

випуск спеціальних рубрик для газети, часописів «Подих», «Палітра Академії»;

огляд виставки циклів дитячих художніх та літературних творів (дитячих оповідань, розповідей, казок), підготовлених в групах.

        Означені види діяльності на підсумковому етапі уроку виявились надзвичайно ефективними. Учні з великим задоволенням і творчою наснагою виконували власноруч створені оригінальні самобутні твори. Злиття різних видів діяльності з мовленнєвою, пісенною, хореографічною, образотворчою сприяє емоційному піднесенню, схвильованості, викликає у дитини яскраві враження, що зумовлюють атмосферу творчого піднесення.

        Отже, розв’язання пізнавальних і проблемних завдань у процесі проектної діяльності створює кожному можливість вибору завдань за здібностями, інтересами;

формує змістоутворювальні мотиви у школярів;

програмує опанування оргдіяльнісних умінь – цілевизначення, планування діяльності, висунення гіпотез, їх розв’язання, презентацію та захист кінцевих результатів, рефлексію.  

        На відміну від інших шкільних предметів, в образотворчому мистецтві не існує однозначних критеріїв оцінки роботи («правильно» - «неправильно»). Художньо – творча робота не може оцінюватись простим підрахунком помилок. Якщо ж взяти до уваги, що значна кількість учителів початкової школи не має глибокої художньої підготовки, стане зрозумілою їхня збентежен ість стосовно використання на практиці Критеріїв оцінювання навчальних досягнень учнів з образотворчого мистецтва. Ці обставини і зумовлюють необхідність зупинитися детальніше на деяких загальнопедагогічних та специфічних (суто художніх) вимогах до оцінювання навчальних досягнень учнів з образотворчого мистецтва і конкретизувати окремі положення офіційних критеріїв.

        Для сучасного етапу розвитку системи художньої освіти характерним є перехід від уроків, орієнтованих на засвоєння лише технічних навичок, до уроків, орієнтованих на розвиток творчих здібностей особистості, естетичної та загальної культури учня. Тому оцінка його досягнень з образотворчого мистецтва містить три аспекти: 1) засвоєння заданої програмою спеціальної інформації щодо образотворчого мистецтва та образотворчої грамоти; 2) сформованості практичних умінь у цій сфері, здатності свідомо й самостійно ними користуватися; 3) розвитку, під впливом засвоєної інформації та набутих навичок, внутрішнього світу учня, його набутих навичок, внутрішнього світу учня, його художньо – образного мислення, творчої уяви, естетичних почуттів, ціннісних критеріїв, загального творчого потенціалу.

        Образотворча грамота спирається на певні закономірності (закони композиції, кольорознавства, перспективи, усталені підходи до тієї чи іншої художньої техніки та матеріалів), тому ступінь її засвоєння вчитель – фахівець може побачити в дитячих роботах і, до певної міри, об’єктивно оцінити їх.

       Труднощі виникають при спробах перейти від оцінки рівня досягнень учнів у ціннісно – інформаційній та художньо – практичній площині до оцінки їх досягнень у духовно – творчій площині. Ступінь розвитку почуттєвої сфери, здатності до естетичних, емпатійних переживань, умотивованої потреби і здібності до творчості в дитячих роботах з багатьох причин, наприклад, через недосконалість технічних навичок, брак необхідних художніх матеріалів або часу, може виявитися лише незначною мірою, залишитись для вчителя непоміченим. Проте, навчитися помічати та належно оцінювати загально – естетичне, духовно – творче зростання кожного учня можна, застосовуючи для цього різні методи. Це можуть бути висновки, зроблені на підставі неформального спілкування з учнями на уроці й у позаурочний час, аналіз якості виконання доручень художньо – творчого змісту, аналіз мотивів художньої діяльності учня, наприклад, охоче виконання запропонованих у підручниках завдань з рубрики «У вільний час», аналіз змін у дитячих творчих роботах (малюнках, ліпленні, аплікаціях, художніх доробках). Крім того, необхідно враховувати наслідки педагогічних спостережень за учнями, їхніми емоційними реакціями, що висловлюються мовленнєвими засобами, мімікою, жестами, художньо – творчою активністю.

        Оскільки на уроці образотворчого мистецтва більша частина часу, зазвичай, відводиться практичній діяльності (виконанню вправ і творчих завдавань), варто детальніше спинитися на оцінці рівня сформованості практичних умінь та навичок учнів, які виявляються у кінцевому продукті художньо – практичної діяльності, пам’ятаючи при цьому про домінування стимулюючо – мотиваційної функції оцінювання: оцінка має «сприяти зростанню в учнів інтересу до мистецтва, стимулювати потребу в художньо – творчій самореалізації». З останньої тези випливає висновок, що під час оцінки дитячої роботи необхідно обов’язково враховувати індивідуальні особливості учня як суб’єктивні (попередню підготовку, здібності, нахили, ступінь старанності), так і об’єктивні (вікові, психологічні, фізичні, соціальні).   Відомо, наприклад, що чим менші вік дитини і рівень художнього розвитку, тим більше вона схильна оцінювати власну роботу мірою витраченого на її виконання часу і праці. Не помічена вчителем старанність учня у такому випадку буде сприйнята ним як несправедливість, викличе почуття образи, глибокі переживання, які можуть негативно позначитися на ставленні учня до образотворчого мистецтва взагалі. Негативно на учня може вплинути й надмірне (тим більш систематичне) захвалювання, особливо тих учнів, котрі досягають значних результатів без особливих зусиль: можна виплекати честолюбність і гонористість, зневажливе ставлення до інших.

        Однак ще небезпечнішим  є формальне, байдуже виставляння оцінок, а також постійні невдачі учня, що закріплюються у його свідомості через систематичне оцінювання низьким балом. Таке ставлення вчителя до оцінювання продукту художньо – творчої діяльності учня породжує невпевненість у собі, гасить захопленість мистецтвом.

        Оцінку творчих робіт учнів краще здійснювати на підставі колективного обговорення й аналізу, що дає змогу узагальнено (без переходу на персоналії) аналізувати як помилки, прорахунки, так і досягнення, художні знахідки, формує в учнів навички самоконтролю й виробляє критерії самооцінки. При цьому оцінка в балах може бути й необов’язковою, принаймні, з боку вчителя; її, після узагальненого доброзичливого і аргументованого аналізу, можуть свідомо виставити й самі автори робіт. Заохочувати учнів можна не лише бальною оцінкою, а, наприклад, відбираючи роботу для участі у виставці, для методичного фонду, для подарунка, як ескіз для виконання великої колективної роботи, відзначити «медалями» тощо.

        Варто пам’ятати, що оцінювати можна не лише кінцевий продукт художньої творчості, а й її якість на різних етапах виконання. Інколи ця поетапна (як правило – вербальна) оцінка важливіша для учня і більш суттєво впливає на його загальну успішність, ніж оцінка в балах за виконану роботу. Адже в цьому випадку стає можливим індивідуальний коментар, який стимулює активне, свідоме ставлення учня до роботи. Фактично весь урок повинен складатися з ряду попередніх коригуючи якісних оцінок, що ґрунтуються на «виключно позитивному ставленні до кожного учня».

        Особливо обережно слід ставити низькі бали та висловлювати негативне ставлення до роботи. Низький бал, як джерело смутку дитини, негативно впливає на самопочуття і настрій, пригнічує натхнення, часто стає причиною втрати інтересу до уроків образотворчого мистецтва. Його можна виставляти лише за умови, що вчитель забезпечить осягнення учнем прорахунків у власних роботах, розуміння об’єктивності оцінки вчителя, причому зробить це без приниження і пригнічення учня, адже «оцінюється не рівень невдач, недоліків, прорахунків, а рівень досягнень, компетенції як інтегрованого результату порівняно з попередніми досягненнями учня».

        Вирішальним фактором у якісному оцінюванні практичних робіт учнів є також рівень художньої освіченості вчителя, його художні смаки. Саме через значну суб’єктивність в оцінюванні розглянемо детальніше фактори, які визначають якість художньо – творчої роботи учня. Перш за все, це художні, емоційно – образні характеристики: зовнішня естетична привабливість, декоративність, виразність, оригінальність світобачення. Але не можна повністю ігнорувати і якість передачі в роботі об’єктивної достовірності («правильності» зображення), яка відповідає віковим можливостям учнів, рівень вирішення ними навчальних завдань, обумовлених вчителем.

        Спершу доцільніше оцінити роботи з точки зору виразності, краси. Зробити це простіше, якщо виставити й аналізувати всі роботи разом, порівнюючи їх між собою; при цьому, не варто за головне брати технічні аспекти, як, наприклад, акуратність і рівномірність зафарбовування у межах контуру. Разом з тим учень може зробити зовні привабливу, красиву роботу, але не виконання поставленого завдання. Тому аналіз робіт учнів повинен охоплювати як оцінку загального рівня грамотності, так і розв’язання поставлених на уроці задач.

        Критерій грамотності не слід розуміти вузько, прямолінійно, оскільки емоційне ставлення учня до зображуваного або свідоме бажання зробити образ виразним може виявитися у порушенні пропорцій і перебільшенні найхарактерніших рис зображуваного, наприклад, у карикатурному підкреслюванні злих, страшних чи смішних рис персонажів, бо в цьому виявляється художня образність роботи – найцінніша якість, яку слід підтримувати і розвивати.

        Образотворче мистецтво як навчальний предмет спрямовано не лише на вивчення елементарних основ образотворчої грамоти, а й на художньо – естетичне виховання та формування компетентної особистості, що має велике значення для дитини. Засоби образотворчого мистецтва, кожен по собі, визначаються тонкими нюансами. Привабливим для дітей є анімалістичний жанр у скульптурі. В ньому добре відтворюється гармонія об’ємів, пластики (в розумінні досконалості рухів живих істот). Завдання з анімалістичної скульптури формують уважне ставлення дітей до «братів наших менших» через відтворення пластики руху тварини, фактури вовни, вияву її характеру за допомогою форми носа, вух, лап, хвоста. Крім загальноприйнятих матеріалів скульптури у роботі з дітьми широко застосовуються «нескульптурні», такі, як соломка, дріт, папір, кора та інші. Скульптурні декоративні етюди, створені у співпраці з природою, розвивають творче, художнє сприйняття довкілля.

       Лаконічність графіки, мова якої відображається різноманітним характером та формою ліній, розміром крапок та плям, розвиває у дитини чіткість мислення, привчає до лаконічності вираження своєї думки в малюнках, уваги до навколишньої дійсності.

        Дітям подобається працювати в кольорі, їх приваблює яскравість фарб, що є виразною мовою живопису. Світ почуттів, переживань дитина втілює колористикою, відтінками, колірним тоном у своїх роботах.

        І графічні зображення, і живописні повніше розвивають зорові відчуття, ліплення – тактильні. До певної міри художні матеріали мають свій особливий аромат: пахне мокра глина, синтетичний запах має пластилін (для дітей його ароматизують), специфічний запах мають акварельні, гуашеві фарби. В процесі роботи з’являються різні шумові звуки: шурхіт олівця, гумки, розтирання фарби на палітрі, робота зі стекою тощо. Отже, засоби образотворчого мистецтва розвивають сенсорну пам'ять, аналітичне мислення, почуття та емоції, що відповідає сензитивному періоду розвитку першокласника. Діти вчаться розуміти значення малюнку в практичній діяльності людей та використовувати отримані навички і вміння на уроках з інших предметів, а ігрова форма, нетрадиційна подача завдань урізноманітнюють навчально – виховний процес, що відповідає віковим особливостям молодших школярів. 

       Приклади типових завдань на визначення  тих чи інших базових компетентностей.               В 1 класі передбачає введення дітей в таке явище як мистецтво, зокрема, в один з його видів – образотворче та його зв’язки х іншими видами мистецтва. Діти починають ознайомлення з образотворчим мистецтвом через виразні засоби графіки – лінія, кольорова лінія, їх форма та характер як засіб зображення оточуючого світу в процесі практичної діяльності, що закладає основи формування предметної та художньо – світоглядної  компетентностей. Завдання сформульовано таким чином, щоб викликати в дитини інтерес та потребу задовольнити його. За допомогою уяви побачити форму клубочків ниток та спробувати їх зобразити. Гра – лабіринт дає можливість виявити уяву, допитливість у пізнанні навколишнього та задовольнити дитячий інтерес, розгадавши загадку – штриховку на малюнку. Розглядаючи лабіринт, учні спочатку візуально допомагають котику змотувати нитки в клубочки – намагаються очима простежити за лініями лабіринту. Вчитель може застосовувати ще таку цікаву форму роботи, як експерименти учнів з нитками, використавши при цьому товсті нитки з натуральної чи синтетичної пряжі. Тактильно відчуваючи фактуру нитки, учні сприйматимуть її як лінію, а змінюючи її вигляд, попрактикуються у створенні різних образів – закручена, хвиляста, довга, коротка, зигзагоподібна, пряма, ламана тощо. Спочатку дитина ниткою може з’єднати точки на малюнку, тобто використати нитку як метод зображення, а потім повторити цей процес фломастером. Вправа на віднайдений клубок ниток передбачає, що учень починає обведення лінії – нитки фломастером відповідно до кольору смужки килимка, вивчає форму лінії і доводить нитку до клубка, де її й закручує (переплутані лінії – нитки та клубочки на малюнку – завданні безбарвні). Після того вчитель просить дітей назвати колір та форму лінії (закручена, хвиляста, довга, коротка, зигзагоподібна, пряма, ламана). Гра – асоціація – діти фантазують, що закручені та хвилеподібні лінії схожі на стежку, що в’ється через пагорби, в лісі; на струмок; на вужа, що повзе; на стрічку, яку вплітають в косу дівчинки тощо.

       Робота з ниткою стане першим кроком в іграх – дослідженнях, які бажано постійно проводити на уроках образотворчого мистецтва, де учні експериментуватимуть з різними художніми матеріалами. На цьому – це гра у перетворення прямої нитки в об’єм (клубок – кулю), форму якої учні сприйматимуть візуально і тактильно. Формується відчуття просторових форм, тривимірності простору. Робота з ниткою – перший крок у процесі дослідження, який супроводжується  грою в перетворення прямої нитки (клубок – кулю). Окрім цього, якщо клубок скрутити так, щоб лишився «хвостик» (край нитки), залишається додати вуха, наклеїти очі та ротик з паперу чи картону і перед дитиною з’явиться тваринка. Кожен учень звуком зможе пояснити, яку тваринку він уявляє, та разом з товаришем розіграти сценку зустрічі тваринок. Цікавою знахідкою уроку може стати колективна композиція з таких «образних» тварин, які зібралися на столі вчителя, щоб привітати дітей з першим уроком образотворчого мистецтва. 

        Отож, діти продовжують ознайомлення з кольоровою лінією, але утворено пензликом за допомогою фарб. Діти фарбами завершують малюнок веселки в зошиті – альбомі. Вчитель може в цей час підказувати послідовність нанесення кольорів.

        Вірш – підказка:

Це червоний, жар неначе,  

Це оранжевий, гарячий.

Жовтий – як пшениця в полі,

Мов трава – зелений колір

Голубий – як у краплині, 

 А наступний колір – синій.

  Синій колір, ніби річка.

  Фіолетовий – як нічка.
 

        Композицію учні завершують самостійно – зображують сонце, квіти тощо. Поки фарби на малюнку висихають, вчитель показує репродукції мистецьких творів із зображенням веселки та запитує учнів – які погодні умови сприяють «народженню» веселки. Під фонограму музичної поспівки або пісні («До, ре, мі, фа…») можна повторити порядок розташування кольорів у веселці та назвати «кольорові» ноти музичного звукоряду. 

        У кінці уроку рекомендую веселі колективні ігри, спрямовані на мистецьке спілкування школярів у процесі створення незвичайної веселки та спільного придумування її назви.

        Взаємодія в колективі, уміння толерантно вести дискусії, аргументувати власні думки в процесі спілкування, критично мислити започатковується також у молодших класах. Також, передбачають групові та колективні форми роботи. Діти можуть порівняти між собою засоби мови різних видів мистецтв: образотворчого, музичного та художнього слова. Здивуватися, як можна розглянути один і той же мистецький образ з точки зору різних мистецтв. Осягнути їх художньо – образний зв'язок через виразність ліній, кольорової гами, мелодійної лінії, поетичність тощо. Такі типи завдань формують здатність до інтегрального художнього мислення на основі мистецького тезаурусу, досвіду перенесення знань і вмінь у межах мистецької галузі, що і буде критерієм визначення набуття дітьми  художньо – комунікативної  компетентності.

        Уроки починаються зі слухання музичних фрагментів різного характеру (твори, які школярі слухали або будуть слухати на уроці музики). Вчитель пропонує пограти у парах у гру «Я – актор»: мімікою й рухами показати плач, сміх, роздратування, розповісти, які емоції їм подобаються більше і чому. Спостерігаючи за зміною міміки й рухів товариша, учні вчаться впізнавати емоції та оцінювати рухи інших дітей і свої власні з метою оцінювання найбільш чи найменш виразних.

        Доречно запропонувати дітям виразити свій емоційний стан кольором.      Демонструється таблиця з кольорами (кольори розташовано у дві колонки – тепла і холодна кольорова гама), в якій навпроти кольору намальовано піктограми обличчя, що характеризується словами: веселий, спокійний, сумний тощо. Тому кожний колір можна визначити як умовний емоційний знак настрою. Ще можна провести вправу на розвиток                                       уяви: школярам показують заздалегідь забарвлені в локальні кольори шматки картону або кольорові шматочки тканини і просять уявити собі, що ці кольори, подібно людям, мають свій характер і настрій. Давайте подумаємо, які з них добрі? Сердиті? Сумні? Ласкаві? Веселі? Нудні?  Неспокійні?

 Потім учитель переходить до демонстрації репродукцій картини з зображенням дітей у костюмах Мальвіни, Буратіно, П’єро, Арлекіно тощо,                                                                   (П.Сезанн. Арлекін та П’єро, З.Серебряков Катя з ляльками) і пропонує поміркувати – які емоції відчувають діти, чому ляльці сумно чи весело? Як підказку можна використати музичні твори (Д.Кабалевський, Клоуни, П.Чайковський. Нова лялька). 

        Процес домальовування учнями ляльок у зошиті – альбомі супроводжується вчительським коментарем: ляльки симетричні, тому потрібно малювати одну частину подібно іншій. Настрій своїх ляльок учні обирають самостійно – залежно від прослуханих музичних творів. 
        Цікавою знахідкою стане й використання на уроці справжніх масок, емоції яких діти можуть вгадати, а потім створювати свої маски, відображаючи особисті емоційні стани.

        Завдання «Допоможи художнику закінчити картину» переносить молодших школярів з класної кімнати у художній музей і зацікавлює причетністю до такої «дорослої» і творчої роботи – написання справжньої картини. Вони уявляють себе у художній галереї, розглядають картини художників та незакінчену роботу, в якій необхідно домалювати фрагменти дерев, а далі виявити творчість, бо дитині невідомо, як закінчується картина. Спрямованість цього завдання розвиває аналітично – образне мислення.

        Вчитель або учні приносять різні овочі й фрукти.

        За допомогою гострих паличок (або цвяшка) продряпують їм очі, ніс та інші частини обличчя. Створені на овочах образи можна перенести на папір і порівняти їх міх собою. Малювання на овочах допомагає дитині освоювати нетрадиційні техніки й незвичні матеріали. Вчитель пропонує ототожнити овочі з людьми (якщо кукурудзу, огірок, кабачок замотати хустинкою, вони будуть схожими на ляльку – малюка) і проводить аналогію – в природі плоди загорнені у листя, неначе маля у пелюшки. Далі відбувається рухова гра: учні під музику гойдають свій «овоч – дитинку», співають їй пісеньку («ой – люлі – люлі»). Образ «ляльки» - огірка зміниться, якщо на неї одягнути окуляри чи капелюх – лялька набере вигляду дорослого. Таким чином можна моделювати з учнями різні образи, відтворюючи в іграх життєві ситуації. Добре, якщо б учитель знайшов час на уроці поставити учням питання для міркування: для кого овочі чи фрукти є будиночком? (Для насіння). Далі вчитель розповідає, що у насінні знаходиться велика життєва енергія – з нього виростає велика фруктова або овочева рослина. Так і діти, споживають фрукти і овочі, збагачуються вітамінами, гарно ростуть. Цікавою для дітей стане вправа на повторення форм (яку форму нагадують різні овочі та фрукти) і загадки про овочі і фрукти, наприклад: «Без вікон та дверей повна хатка людей» та ін.      

        У другому семестрі першокласники знайомляться з традиціями святкування народних свят. Зміст завдань спрямований на зацікавлення дітей готуватися до свята: ознайомлюються з народним мистецтвом витинання (на прикладі сніжинки), прикрашають ялинку орнаментованими іграшками. Так    починається формування етнокультурної компетентності. Провідними компетентностями будуть: предметна та етнокультурна, світоглядна та ціннісно – орієнтаційна. 

        Є така техніка, як витинанка. Ознайомлення учнів з технікою витинанки. Після згинання аркуша паперу    діти малюють на утвореній формі дугу і обрізають її ножицями. Далі малюють олівцем по краю утвореного сектора трикутнички, які потім вирізають. Увесь процес створення сніжинки вчитель супроводжує коментарем та своїми діями.                                                                                                          

        Завдання на наступному уроці може бути вирішено у декількох варіантах: діти можуть намалювати, зліпити чи зробити аплікацію танцюючих сніговиків або поєднати ці техніки у створені композиції.

       Частину уроку або його кінець можна провести і на подвір’ї школи: зліпити сніговиків, порівняти властивості снігу та пластиліну, підібрати їм слова – характеристики (сніг – хрусткий, крихкий, холодний, мокрий; пластилін – м’який, теплий, тягучий). 

        Закріплюємо навички розбілення та опановуємо затемнення кольору. На прикладі вечірнього та сонячного пейзажу (репродукції картини, фоторепродукції тощо) вчитель визначає разом з дітьми, які кольори є темними, а які – світлими і наводить асоціації: коли темні кольори – нам хочеться спати та уві сні набиратися сил. Сонечко встає і світ навколо набуває яскравих кольорів.

        Вчитель демонструє процес утворення розбілених світлих кольорів на папері, закріпленому на мольберті чи дошці, а діти – повторюють за ним. Вчитель додає до червоного, оранжевого, жовтого білої фарби – утворюється рожевий і т.д. Що відбувається з яскравими, радісними кольорами при додаванні до них білил? Вони робляться сумнішими? А може лагіднішими? Білий колір, вливаючись в інший, наповнює його спокоєм і теплотою.  

        А який колір потрібно додати, щоб утворився темно – зелений, темно – синій та інші? Для цього до будь – якої фарби додається трохи чорної. З’єднуючись з чорним, якого настрою набуває колір? Таємничого, похмурого, може – сумного?

        Образотворче мистецтво продовжується розмовою про балет. З допомогою вчителя учні порівнюють персонажів балету та роблять висновок, що рухи, жести, міміка танцівника найбільш характеризують його образ.         Вчитель пропонує скласти фігурку артиста балету з геометричних фігурок.

        На початку виконання завдання вчитель виконує зі школярами таку вправу: дітям  роздають «монетки» з картону (одну – розміром 50копійок та 13 штук – розміром 25 копійок, або одну – розміром 25 копійок та 13 штук – розміром 10 копійок). З таких «монеток» учні за зразком вчителя складають чоловічка: велика монетка – це голова, три менші монетки – тулуб, по дві монетки – руки, по три монетки – ноги. Такими монетками діти користуються на уроках математики. Така вправа наочно демонструє учням пропорції людини – дитини і допомагає дослідити пропорції свого тіла, з’ясувати, наприклад, що руки є коротшими, ніж ноги.                                                                                                                                       

        Провідними компетентностями є: художньо – естетична, креативна, саморегулятивна, мета предметна,зокрема пізнавально – інформаційна. 

        Творчі пошуки першокласників продовжуються на уроках образотворчого мистецтва – учні створюють на вибір: півника з паперу або свищика з пластиліну та інсценізують з однокласниками українську народну пісеньки «Два півники».                                 

        Наслідуючи послідовність ліплення зображеного на великому плакаті, учні створюють свою іграшку – свистунець. Для того, щоб пташка сприймалась яскравіше, вчитель пропонує для ліплення крилець, гребінця, дзьоба й очей використати пластилін іншого кольору. А ще – прикрасити її квітами, цяточками. Бажано, щоб кожен учень розповів про свою іграшку: яка вона, як звучатиме – ніжно, весело, сумно, голосно, тихо. Можна озвучити її своїм голосом.

       Півників з паперу вирізають симетричною силуетною витинанкою.   Вчитель роздає шаблон, показує, як його прикласти до складеного паперу, обмалювати та вирізати.

        На уроках учні продовжують знайомство з такою професією, як скульптор – анімаліст і створюють свої «скульптури» - тваринок з пластиліну. На подані контурні зображення тварин подані в зошиті -                                                                                               альбомі учні наліплюють пластилін за допомогою стеки, в результаті чого                               утворюються рельєфні «скульптурки».

        Завдання можна ускладнити. Для цього на підготовлені з картону силуети вази, тарелі, чашки наклеїти вирізаний рельєф тваринки. Влаштувати «лісову» виставку посуду з рельєфним декором. Якщо об’єднати декілька посудин – вийде «Сервіз для зайчика», «Ведмедикова чашка», «Лисиччині вазочки» тощо, тобто, діти самостійно придумують назву сервізам.
Ще учні «завітають» до майстерні художника – живописця. Доцільно показати репродукції картин із зображенням художника за роботою у майстерні. Учні обговорюють, які предмети, художні матеріали та інструменти вони помітили у приміщенні майстра. Вчитель привертає увагу першокласників до того, що художник користується різними фарбами і різноманітними пензликами, пише картини на мольберті – дерев’яній підставці, де встановлюють підрамок з полотном. Кожний художник малює по – своєму, у своїй манері, тому всі картини різні.

    У зошиті – альбомі учні створюють композицію «У садку цвітуть дерева». Спочатку діти розглядають репродукції картин художників і милуються квітучими деревами. Вчитель просить їх уявити, як у садку пахнуть яблуні й груші, «вдихнути» весняні пахощі фруктових дерев. Для створення весняної атмосфери в класі можна ароматизувати приміщення справжніми яблуками, грушами, які принесли діти на завдання вчителя.             

        Учні слухають пояснення вчителя і розпочинають роботу: відділяють небо від землі лінією горизонту. Змочують водою папір та наносять трішки фарби (блакитна, рожева, смарагдова), щоб утворився небесний простір. На цьому тлі малюють травичку, перші квіти. Дерева, які знаходяться ближче до нас, малюємо великими, ті, що далі від нас, - маленькими. Малюнки дітей із зображенням саду можна поєднати у єдину композицію на дошці чи виставковому планшеті. Робота супроводжується музикою (М.Лисенко. А вже весна (з опери «Зима і весна»); Е.Гріг. Весною).
        Опанувавши засоби графічної виразності, учні будуть створювати «портрет» своєї букви (перша буква імені), прикрашати її за допомогою різних засобів.

        Веселим і пізнавальним на уроці буде змагання «Хто швидше і хто більше?» (складання слів з виготовлення літер – малюнків). Клас поділяється на групи, кожна з яких складає слова з тих букв, які є у групі дітей. Хто придумав і виклав більше слів – ті перемагають.

        Творчий експеримент. Якщо з допомогою батьків виготовити великий макет Азбуки, в якій відкривається обкладинка, на кшталт дверей, то кожна дитина зможе бути «живою» літерою та виходити або заходити в Азбуку.      Разом з дітьми можна придумати цілу казку.

        Образотворча діяльність уже в ранньому віці становить одну з найдоступніших й емоційно захоплюючих форм дитячої творчості. Мета навчальної програми – «розвиток в учнів високих естетичних ідеалів на основі особистісно – ціннісного ставлення до реального світу і творів мистецтва, здатності до сприймання, розуміння і створення художніх образів, формування потреб і здібностей до творчої самореалізації у процесі художнього осмислення світу».                                                                                                               

        У сільській місцевості більше можливостей опанувати народно – ужиткове мистецтво, яке відзначається глибокою поетичністю, справжньою красою і художнім смаком. Діти переймають традиції старших поколінь. А кожна область (регіон) має свої традиції, пов’язані з побутом і звичаями, навколишнім середовищем.

        Один з найпоширеніших видів українського народного мистецтва є художнє ткацтво. Його образні, орнаментальні мотиви, колористичні рішення широко використовується у сучасному одязі, предметах побуту, оформленні інтер’єрів приміщень тощо. Художнє ткацтво успішно розвивається в різних областях (Кролевці Сумської, Богуславі Київської,  Вінницької, Косові Івано – Франківської), і кожна з них має своє самобутнє орнаментування.

        Популярність в усьому світі здобули українські килими. Ручне килимарство розповсюджене на Полтавщині (Решетилівка), Львівщині (Глиняни), Чернігівщині (Дігтярі), Івано – Франківщині (Косів).

        Рослині мотиви тирові для полтавських, київських чернігівських килимів, рослинно – геометричні – для подільських, геометричні – для гуцульських і буковинських. 

        Багатство орнаменту й колориту притаманне народній вишивці, яка є улюбленим засобом художнього оздоблення різноманітних речей побуту. І знову кожна область вражає неповторним колоритом. Далеко за межами України славляться клембівські вишивки, яким властиві низь, гладь і хрестик.  

        На Київщині у вишивці переважає рослинний орнамент з гронами винограду, ягідками, дрібними квітками у червоно – чорному колориті. На Чернігівщині – білий або білий з незначним вкрапленням червоного і чорного, а рослинний орнамент часто комбінується з геометричним. Ажурні, ніжно – білі рослинно – геометричні вишивки Полтавщини, виконані гладдю чи візерунками, контрастують з різноколірним подільським вишиванням качалочками та низзю. Яскраві, багатобарвні, із складними геометричними візерунками, що густо заповнюють тло тканини, вишивки гуцульських та закарпатських майстринь. 

   В Україні існує кілька сотень гончарських центрів, де зберігаються і розвиваються давні традиції мистецтва кераміки. Гончарні свищики та іграшки Київщини стали основою, на якій сучасні майстри створили цілу серію статуеток, що вражають виразністю образів. Своєрідним є косівський гончарний промисел. Декоративні тарілки і фігурний посуд з Косова є обов’язковим елементом оформлення сучасного інтер’єру. Центрами промислового керамічного виробництва є Опішня, Миргород, Київ, Васильків, Косів.

        Багате своїми традиціями українське різьблення по дереву. У Прикарпатті воно посідає провідне місце у народній творчості. Дерево вважалось найкращим матеріалом для спорудження хат, вітряків, виготовлення побутових речей, які прикрашались мереживом різьблення. Неперевершеними майстрами плоского різьблення по дереву є видатні майстри Шкрібляки і їхні послідовники Юрій і Семен Корпанюки.

        На Міжнародних виставках і ярмарках експонуються шкатулки, декоративні тарілки, рахви, топірці та інші вироби народних майстрів Прикарпаття.

        У східних областях відроджено один з найдавніших народних способів художньої обробки деревини – виїмчасте різьблення. На Поліссі розповсюджене декорування дерев’яних виробів соломкою.

        В давнину в Україні жінки з великим хистом розписували хати, створюючи на стінах самобутні композиції.

        Чудові традиції декоративного розпису зберігаються й розвиваються у Петриківці на Дніпропетровщині, де у кожному будинку інтер’єр прикрашений довгими орнаментованими паперовими стрічками. Орнаменти складаються з ритмічно повторюваних рослинних мотивів. Твори талановитих умільців В.Соколенка і Ф. Панка відзначаються багатою фантазією у виборі мотивів розпису, високою технікою.

         На Київщині відомими майстрами розпису є Г.Собачко, П.Власенко, М. і Ф. Приймаченки.

        Народна творчість – мудра і прекрасна – вчить бачити красу, а тому так важливо прилучати до неї юне покоління: щоб засобами мистецтва прищепити високі норми і принципи моралі, прагнення до творчої діяльності, яка є засобом реалізації духовних потреб особистості.

      На відміну від живопису, графіки і скульптури, які відображають дійсність через втілення конкретних предметів та явищ, декоративно – ужиткове мистецтво оперує переважно утилітарними просторовими формами. В основі емоційного сприймання творів ужиткового мистецтва лежать пластичні, фактурні й колірні властивості форми.

        Єдність естетичного й утилітарного є основним принципом народно - ужиткового мистецтва.

        Формування інтересу до декоративної творчості ґрунтується не лише на емоційному піднесенні, а й на усвідомленні суспільної значущості ужиткової діяльності.

        Заняття художніх промислів (уроки, гуртки, факультативи) дають можливість прилучити учнів до цього прекрасного світу мистецтва. В Україні кожний її куточок має свою красу – зелені гаї, гори, ріки, озера. І дуже важливо, щоб дитина навчилася не тільки бачити, а й чути шелест листя, краплі дощу, прибій морської хвилі, спів птахів… Усе це розвиває творчу уяву.

        На уроках образотворчого мистецтва, художньої праці, позакласних заняттях учні ознайомлюються з тими видами декоративної творчості, які поширені у даній місцевості. Ознайомлення з виробами майстрів народної творчості неодмінно сприятиме бажанню і самим створити щось подібне, викличе почуття любові до рідного краю, шанобливе ставлення до самобутнього мистецтва та його умільців. Поступово учні осягають премудрості процесу творення художніх предметів, йдучи від простого до складеного. Яскравим прикладом такого досвіду може бути діяльність Яворівської гуцульської школи на Косівщині (Івано – Франківська область). Мальовниче село простяглося на 12 км над швидкоплинною Рибницею до перевалу Буковець, звідки витікає річка. Це прекрасне гуцульське село є центром ліжникарства і різьблення по дерев.

        Після ознайомлення з чудовими виробами народних умільців учні вивчають властивості деревини, основні види орнаментальних мотивів, які в гуцульській різьбі мають геометричний малюнок (форми квадрата, ромба, кола, півкола, еліпса), а елементи, що утворюють їх, характеризуються різним комбінуванням прямих, замкнених, перехрещених, паралельних ліній. Далі робота індивідуальна: показ прийомів володіння різцем, раціональні способи виконання тих або інших операцій. Від найпростіших мотивів – «драбинка», «шнурочок», утворених перехрещенням вертикальних і горизонтальних ліній, поступово переходять до «розеток», що складаються з геометричних фігур (коло, еліпс та ін.). Залежно від характеру, складності та виконуваної функції орнаменти поділяються на 4 групи мотивів. 

        До першої групи відносять прості за формою старовинні мотиви – лінійні елементи («драбинка», «кривулька», «зубчики» тощо). Їх застосовують для декорування країв виробів, замикаючи декоративну поверхню або розділяючи її на частини.

        Другу групу становлять мотиви, в основі яких лежать квадрат, прямокутник, трикутник («віконця», «гачки», «медівники» та ін..).

        Вони виступають як другорядні мотиви для оздоблення менших декоративних полів. Лише мотиви у квадраті й прямокутнику використовуються в центрі виробів великих форм.

        Мотиви третьої групи мають у своїй основі півколо і еліпс («слізки», «жолобки», «парканець» та ін..),що застосовуються для оздоблення похилих частин предмета або таких, що звужуються.

        До четвертої групи належать мотиви, в основі яких лежать коло («колечко», «сонечко», «ружка», «соняшник» тощо). За формою вони складніші й уміщуються в центрі поверхні виробу.

        У поєднанні ці групи мотивів утворюють різні орнаментальні композиції. Практичне втілення учнями орнаментальних мотивів у матеріалі – елементарна й необхідна умова виготовлення художніх виробів.

        Вивчення основних виражальних засобів декоративного мистецтва і практичне оволодіння прийомами різьблення відбувається одночасно. Засвоївши головні мотиви різьби, школярі приступають до вивчення композицій орнаментів, які мають відповідати призначенню предмета, гармонувати з його формою і текстурою матеріалу. Особливо важливим є керівництво вчителя, - адже саме в орнаментуванні повинні виявлятися чуття міри, естетичний смак учня; саме на цьому етапі роботи перед ним виникає складне завдання: спираючись на традиційні елементи й мотиви, виготовити оригінальний твір, в якому б відбувалася єдність художньої форми і практичного призначення речі. Вчитель допомагає кожному учневі глибоко зрозуміти роль композиції, яка має вирішальне значення серед елементів художньої форми. 

        Важливою умовою є вправне володіння інструментами, які застосовують при різьбленні й інкрустації. Їх існує близько 50, оскільки кожен мотив потребує окремого інструмента (різці, стамески, долота). Зупинимося на окремих видах прикладного мистецтва, що особливо приваблюють школярів і не вимагають складного обладнання.

 Писанкарство. У кожного народу є свої національні здобутки. Разом із вишиваними рушниками, подушками, сорочками писанки є однією з найдавніших галузей народного ужиткового мистецтва. В наш час, коли відроджуються національні традиції в Україні, інтерес учителів і учнів до створення писанок помітно зростає.

        Витинанки – один з видів народної художньої творчості. Слово «витинанка» розкриває техніку виготовлення, тобто вирізати. Витинанки – прикраси, які вирізають ножицями з білого або кольорового паперу, набули поширення тоді, коли папір став доступним матеріалом. Витинання розвиває фантазію, почуття ритму, краси, симетрії, рівноваги зображення і фону. Для виготовлення витинанок потрібен папір (білий, чорний, різнокольоровий) та інструменти (ножиці, ніж, різець). Щоб наклеїти виготовлену композицію, потрібен клей ПВА, желатин, казеїн, мило, крохмаль, варена в мундирі картопля.

        Орнаментальна смужка може складатися з трикутників, ромбів, тобто в основу малюнка будуть покладені прямі лінії. Композиція витинанок, як правило, складається лише з рослинних або тваринних елементів. Іноді у витинанку вводять силует людини. Рослинні й тваринні елементи можуть також об’єднуватись в одну композицію. 

       Створюючи орнаментальну композицію, дотримуються гармонійної рівноваги зображення і простору, ритмічного чергування орнаментальних мотивів.

       Зупинимось, нарешті, на петриківському розписі, для якого не потрібно якогось складного обладнання, але який дуже захоплює дітей своєю яскравістю.

       Початок свого розвитку петриківський розпис бере з настінного малювання, поширеного в Україні з давніх часів.

       Здебільшого декоративна композиція виконувалася з учнями без попередніх начерків, тому це вимагало достатньої вправності, чіткості ліній, їх плавності, гармонії й симетрії.

       Щоб оволодіти петриківським розписом, необхідно засвоювати певні навички, виконувати вправи, розвивати зорову культуру. Прагнення дітей до наслідування створює сприятливі педагогічні умови для успішного засвоєння навичок.

       У процесі розпису виникає потреба у пензлях різного розміру.

       Учням пропонується засвоїти різноманітні вправи.

       Після засвоєння основ петриківського розпису в учнів з’являється бажання наслідувати кращі зразки народних майстрів, самовиражатися у власній творчості.

       Передовий досвід сільських шкіл України переконує в тому, що заняття декоративно – ужитковим мистецтвом сприяють формуванню в учнів працьовитості, наполегливості, естетичного смаку.

        Виховна цінність їх полягає у тому, що вони забезпечують безперервну трудову і художню діяльність дітей у школі і вдома, викликають бажання досягти певної мети і побачити результати своєї творчості.

        Проблема естетичного виховання дітей та підлітків посідає чи не перше місце у концепції розвитку та формування особистості й активно вдосконалюється науково – дослідними педагогічними інститутами.

        Формування естетичної культури – це процес цілеспрямованого розвитку здібностей повноцінно сприймати і правильно розуміти прекрасне у мистецтві та повсякденній діяльності. Він передбачає вироблення системи художніх уявлень, поглядів і переконань, виховання естетичної чуйності й смаку. Одночасно з цим у школярів виховується прагнення та уміння вносити елементи прекрасного у всі сторони буття, боротися проти всього повторного, «низького», а також готовність до посильного вияву себе у мистецтві.

        Особливу роль у виховному процесі має обґрунтований Б.Т.Ліхачовим принцип естетизації дитячого життя: формування у вихованців естетичного ставлення до дійсності дозволяє розвинути у них високий художньо – естетичний смак, а також дає можливість зрозуміти сутність суспільно – естетичних ідеалів. Предмети природно – математичного циклу допомагають розкрити перед дітьми красу природи, а предмети гуманітарного циклу показують естетичну картину людських відносин. Художньо – естетичний цикл вводить дітей у чарівний світ мистецтва. Предмети практичного циклу дозволяють проникнути в таємниці краси праці, навчають створювати, зберігати і розвивати цю красу. Педагогу на уроках важливо утвердити красу розумової праці, ділових відносин, пізнання, взаємодопомоги, спільної діяльності. Великі можливості естетизації життя відкриваються перед школярами в художній самодіяльності; у організації продуктивної і суспільно корисної праці, у формуванні повсякденних відносин і поведінки.

        Немало естетичних вражень може дати і дає навчальна діяльність. У математиці, наприклад, нерідко говорять: «Красиве, витончене рішення або доказ», розуміючи під цим їх простоту, в основі якої лежить вища доцільність, гармонія. Є своя естетика в щирих, здорових, людяних взаєминах між учнями і вчителями, між вихованцями, між старшими і молодшими школярами. Примітивні, черстві, нещирі відносини між людьми в сім’ї і школі глибоко ранять душу дитини, залишають слід на все життя. І навпаки, тонкі диференційовані відносини педагога та учня, справедлива вимогливість роблять устрій дитячого життя школою виховання у дусі високої естетики і моралі. У побут дитячого життя важливо вводити елементи естетичного оформлення найближчого оточення і побуту.

        Важливо пробудити у школярів прагнення утверджувати красу в школі, вдома, усюди, де вони проводять свій час, займаються справою або відпочивають. Дітей слід ширше привертати до того, щоб вони створювали естетичне оточення в школі, класі, у квартирі, у будинку.              

        В процесі навчання малювати діти засвоюють способи ви членування форми із загального вигляду предмета, визначають її властивості, зіставляють з найбільш відповідною геометричною фігурою, варіюють її, змінюючи пропорції і положення предмета. Все це веде до правильнішого зображення предмета, до виникнення у дитини художнього образу, розвитку творчої уяви, адже дитина повинна багато що змінювати під впливом творчого задуму.

        В цілому розвиток іде від сприйняття простих звуків до активнішого усвідомлення прекрасних музичних поєднань, від барв і форм до нюансів колірної гами, різноманітності форм. Сенсорне виховання – невід’ємна частина розумового й естетичного виховання. Отже, значення об’єктивної основи в естетичному сприйнятті визначаються як віковими особливостями дитини, що прагне осягнути звуки, барви, форми, так і природою самих естетичних явищ, в яких прекрасне виступає як єдність змісту і форми.  

        Розвиток сенсорних здібностей – основна для розвитку сприйняття художнього образу. Це вже складний процес, бо відомо, що під змістом мистецтва розуміється віддзеркалення в художніх образах найбільш характерних, типових явищ життя. Кожен вид мистецтва має свій арсенал засобів, які виступають в комплексі. Ось чому так важливо підкреслити цілісність художнього сприйняття. Слухаючи колискову пісню, дитина сприймає її загальний спокійний ліричний настрій, в неї виникають життєві асоціації. Але прослухавши раз – другий, дитина здатна виділяти її неквапливий темп, тихе звучання та виразні інтонації. Так цілісне сприйняття припускає і деяку диференціацію окремих засобів виразності.

       Отже, зустріч з прекрасним у житті і мистецтві викликає у дітей естетичне відчуття. Це відчуття ніколи не може бути безпредметним і беззмістовним, впливаючи на відчуття і викликаючи їх. Прекрасне народжує думки, формує інтереси. В процесі естетичного сприйняття дитини робить свої перші узагальнення. У неї виникають порівняння, асоціації. Бажання довідатися, про що розповідає картина чи музика спонукає дітей прислухатися до звучання музики і віршів.

        Поступово сприймаючи звуки в різних поєднаннях, риму у віршах, лінії, барви і форми в картинах, вбираючи різноманітні відчуття від краси природи, дитина привчається вловлювати деякі залежності засобів художньої виразності від змісту твору. Так, наприклад, вона відзначає, що веселій, танцювальній мелодії найчастіше відповідає швидкий темп, гучне звучання; що в казці зустрічаються красиві, виразні слова і кілька разів повторюється один і той же мовний прийом («…і покотився колобок далі»); що в картині, яка передає образ лісової гущавини, переважають темні фарби і т.д.      Діти починають розуміти певний зв'язок навколишньої дійсності з мистецтвом, що відображає її. Для них це вже відкриття, радісне і незвичайне. Прослуховуючи пісню, казку, подивившись на картину, вони жваво згадують, що і з ними траплялися подібні події, вони бачили або чули це в реальному житті. 

        Образотворче мистецтво, музика, література, так само, як і явища природи, предмети, що оточують дитину, викликають різноманітні і цікаві висловлювання, якщо до цього спонукає дитину дорослий. Зміст цих висловлювань пов'язаний з враженнями від зустрічі з прекрасними явищами, доступними розумінню і відчуттям дитини. Ці перші умовиводи стосуються красивого в природі, в побуті. Вони можуть містити оцінку вчинків, поведінки однолітків.

       Діти відзначають і засоби виразності в музиці, в поетичних творах, і засоби образотворчого мистецтва в картинах, у скульптурі, в художній іграшці. Вони схильні цікавитись змістом пісні, картини і можуть стисло його передати. Вони можуть оцінити якість виконання пісні, малюнка, виразного читання своїх однолітків. Але перш за все ними схоплюються переважно найяскравіші, характерні ознаки.

     Завдяки взаємодії сприйняття, емоцій естетичне переживання дитини збагатиться і стане різнобічним. Зароджується художній смак.

    Практична діяльність дитини – гра, заняття, виконання певних обов’язків – має важливе значення для її естетичного розвитку. Особливе місце в цій практичній діяльності посідає художня діяльність дитини (спів, малювання, твір, вірш, розповідь, казка і т.д.).

        Всі види художньої діяльності виникають у дошкільному віці: сприйняття творів з першими їх оцінками, і виразне їх виконання, і навіть спроби виявити себе творчо. Справа дорослих – створити всі умови для залучення дитини до різноманітних видів художньої практики.

        Зрозуміло, що в своїй зрілій і розвиненій формі мистецтво не може бути засвоєно дитиною. Але до всіх найдоступніших його форм можна і треба залучити дітей з раннього дитинства. Художня іграшка, казка і приказка, загадка і прислів’я, пісня і інструментальна п’єса, картина і декоративні вироби – з них починається ознайомлення дитини з мистецтвом. Якими б не були простими ці вироби майстрів – вони вводять дитину в особливий, новий для неї світ художніх переживань. 

        Вже з 5 – 6 років можна відзначити прагнення дітей до самостійності в музичних іграх і танцях, не наслідуючи один одного, по – своєму виконати роль в сюжетній грі. Деякі діти іноді віддають перевагу якому – небудь одному виду діяльності – спів, гра, танець, слухання музики. 

        Рівень художнього розвитку дозволяє дітям самим вносити красиве в свій побут (наприклад, прикрашати свій дитячий куточок), реагувати на прекрасні і повторні вчинки (зв'язок естетики і етики).

        Естетичне виховання в школі починається з молодших класів у процесі вивчення мови, доступних літературних творів, а також на уроках співу, малювання і природознавства. Основний напрямок цієї роботи до практичного ознайомлення школярів з різними видами мистецтва, привчання до їх естетичного сприйняття і простих естетичних думок. У розв’язанні цієї задачі велику роль виконують приклад і художня підготовка самого вчителя.      Педагогу слід володіти уміннями красиво писати, виразно і емоційно читати вірші і оповідання, добре проводити уроки співу, володіти навичками музичного і образотворчого мистецтва. Художня підготовка вчителя і його компетентність у різних видах мистецтва породжують у дітей внутрішню суперечність між наявним і необхідним рівнем їх естетичного розвитку і залучають до мистецької діяльності.

        Істотне значення має використання прийому порівняння під час вивчення літературних творів, прослуховування музики і розглядання картин. Слід спонукати учнів до оцінки цих творів, до з’ясування того, що дітям подобається  в тому або іншому творі, яка картина або музична мелодія краща, - все це загострює сприймання і спонукає до критичних думок. 

        У вихованні естетичного сприйняття молодших школярів необхідно широко використовувати заучування напам’ять віршів, пісень, демонструвати репродукції з картин художників. Виховна робота щодо розвитку та зміцнення естетичних потреб, прагнення до сприйняття продовжується і в наступних класах, на вищому рівні.

        У пізнанні художніх засобів зображення дійсності в мистецтві велике значення має осмислення і засвоєння учнями таких понять, як композиція твору, його сюжет, художній образ, засоби виразності, мінор і мажор у музиці та ін..

        Винятково гострою і актуальною в шкільній практиці є проблема формування художніх смаків. Це особливо стосується музики і образотворчого мистецтва.

        Отже, естетичне виховання – важлива частина становлення особистості і розвитку дитини. Розуміння прекрасного, насолода мистецтвом (як предметами, так і процесом творіння) – без цього не можливо уявити собі всебічно розвинену особистість, виховання якої – мета педагогічного процесу.

        На всіх етапах свого розвитку дитина осягає навколишній світ і з погляду його краси, естетики. Дуже багато що залежить від того, яку підтримку на цьому шляху нададуть їй дорослі. Навчально – виховні програми відводять значне місце предметам, у складі яких дітям пропонується зануритися у світ мистецтва як споглядаючи, вслуховуючись у твори майстрів, так і створюючи самостійно свої творіння.

        Винятково важливим і необхідним, як у сфері освіти, так і в сімейному вихованні, є завдання навчити маленьку людину правильно оцінювати предмети мистецтва з погляду їх естетичної і культурної цінності. Ось чому на сучасному етапі і розвитку освіти надзвичайно актуальним є комплексне використання мистецтв у навчально – виховному процесі. Практичні заняття, проведені з учнями молодших класів, показали, що тільки осмислене поєднання літературного слова, музичного звуку, витонченої лінії чи колірної гами можуть принести гармонію в розпорядок дитячої особистості.

 

Інтегрований урок у 2 класі

(Природознавство, Читання, Образотворче мистецтво)

 

        Тема. Де ховається осінь.

        Мета. Читання – розширити знання про осінь. Збагачувати усне мовлення і словниковий запас. Ознайомити з поетичними творами про осінь. Розвивати мовлення, володіння лексикою. Виховувати любов до природи.

        Природознавство – ознайомити з ознаками осені в природі, з’ясувати їх причини. Вчити співвідносити дерево і його плід, розвивати спостережливість, провести досліди. 

        Образотворче мистецтво – вчити малювати з уяви, розвивати уміння порівнювати і оцінювати найкращі роботи, виховувати естетичний смак.

        Обладнання: сухе листя, шишки, жолуді, каштани, горіхи, малюнки дерев, маски лісових тварин.

Хід уроку

 

І. Організація класу.

        В класі розкидане листя, горобини, горіхи, шишки, жолуді і т.д. Розвішані гілочки без листя. На партах розкладені шишки, жолуді, каштани, горішки. 

ІІ. Робота над новим матеріалом.

Вступна бесіда.

        Вчитель. Пригадаймо, діти, який ліс ми бачили з вами на екскурсії?

        Діти. Ми бачили осінній ліс.

        Запитання.

 1. Якого кольору восени ліс?

 2. Чому змінився колір лісу порівняно з літом?

 3. Які дерева ви бачили?

 4. За якими ознаками ви розпізнали дерева?

 5. Як вони ростуть?

6. На яких деревах дозріли плоди? 

 7. Що вам відомо про використання дерев у господарстві?

       Лунає тихо музика П.І.Чайковського «Пори року».

       Вчитель. Пташині зграї відлітають,

                 Менше світла і тепла,

                 Листя з кленів облітає,

                 Значить осінь золота.

                                               Т.Шоригіна

       Вчитель. Я хочу почути, послухати осінь. А ви? (Діти погоджуються). Заплющіть очі. Я буду вимовляти звуки, які можна почути восени, а ви їх  впізнаватимете. 

 Звукові вправи.

Шелестить листям.

Перебирає жолудями, шишками, каштанами.

Дмухає, як вітерець.

Бризкає з розпилювача водою.

 

 2.Повідомлення теми і мети уроку.

        Сьогодні на уроці ми розширимо знання про осінь. Ознайомлення з поетичними творами про цю пору року. Вчитимемося проводити досліди і бачити їх результати. Будемо малювати з уяви.

3.Рухова імпровізація з мовним супроводженням.

        Вчитель. Присядьмо на листя, яке розкидане по класу, і уявимо, що ви теж листочки, а я буду вітерець. (Вчитель пробігає між дітьми, в руках легкий шарф і хаотично торкається ним дітей. До кого доторкнувся вчитель, той встає і кружляє…).

4.Евристична бесіда.

        Вчитель. Падає листя з дерев у лісі. Який ліс?

        Діти. Чарівний, золотий, багряний, смарагдовий…

      Осінь

Поселився вітер в лісі

Серед ночі на горісі –

І на всіх деревах віти

Почали тоді тремтіти,

Бідолахи.

***

Вранці клени посмутніли,

А надвечір пожовтіли –

І злетіло в небо листя

Понад лісом золотистим,

Ніби птахи.

                                     П.Осадчук

        Вчитель. Дмухнув вітерець, поопадало листя з дерев. Домалюймо другу половинку і дізнаємось, які це дерева.

        Вчитель. Горобина, дуб, горіх, сосна. З якого дерева листя не опало? Так, це сосна.

5.Розповідь учителя.

        Кожне дерево має свої особливості й пристосування до умов життя. Так, сосна невибаглива до грунтів, але любить світло. Тому в лісі в неї засихають нижні гілки. Ялина, навпаки, витривала, тому її крона майже лежить на землі. Листки сосни і ялини називають хвоєю. Вона осипається тільки через кілька років, та й то не вся відразу. Ось чому ці рослини називають вічнозеленими. (Вчитель показує на гілку з шишками).

        Послухайте, яка трапилась історія на гілці.

 

Сварка

                Сиділи на гілці дві шишки – сусідки,

Росли, зеленіли, товстіли, товстіли…

Тісно на гілці шишкам – сусідкам,

Стали штовхатись, насінням кидатись.

Кидались, кидались, штовхались, штовхались,

Легкі і порожні на землю уклались.

                                                                       Л.Салтикова

 

        - Ось така історія сталася на гілці сосни. Знайдіть у себе на парті шишки, розгляньте. Порівняйте. Що в середині шишки? (Насіння). Поміркуйте, як насінина пристосувалася для поширення? (Можливі відповіді дітей: вітер, тварини, птахи, люди…). Хто з лісових мешканців міг підібрати шишки? (Шишкар, білка, сойка, дятел, мишка).

 6.Дослід.

     - Візьміть голочки сосни і покладіть на долоні, понюхайте. Що ви відчуваєте? (Незвичайний запах). У хвойних лісах легше дихати. Вони очищають повітря від шкідливих бактерій. Недарма санаторії для хворих на легені будують там, де хвойні ліси.

 7.Рухлива гра.

       Діти в масках лісових мешканців збирають розкидані по класу шишки. Доки звучить музика, збирають, а коли музика зупинилася, гра закінчується. Підраховуємо, хто скільки зібрав шишок.

 Шишкарі - …

 Білки - …

 Сойки - …

 Дятли - …

 Мишки - … .

 8.Розповідь учителя.

- А це що? (Вчитель показує горішок).

 

Горішок

-  Де, горішок, де, дружок,

Твій барвистий ковпачок?

- Ковпачок з мене злетів,

Це тому, що я дозрів.

                                                                    Г.Ципленкова

     - Горішок можна знайти під деревом і кущем. Кущ, на якому ростуть горіхи, називається ліщина.

               - Ліщина кучерява,

Чому стоїш ти скраю?

- Тому що я діброву

Ось тут розпочинаю.

Як маю сто горішків,

З них буде сто ліщинок,

До царства лісового

Аж сто дзвінких стежинок.

***

І ще одне не знаєш,

Ти, хлопчику цікавий,

Мене садила білка –

Горіх сховала в трави.

Його в обійми теплі

Взяла землиця – мати,

А веснонька пригріла –

І стала я зростати.

                                               С.Жупанин

- Відгадайте загадку, що іще можна знайти під деревами?

 

Я маленький, я гладенький

Впав із гілки на горбок.

Як не візьмеш у козубку,

Тут шумітиме лісок.

                                  (Жолудь)

- Послухайте вірш  Анатолія Камінчука.

 

Жолудець

Ой дуб – дуба, Ой дуб – дуба,

Жолудець під дубом тупа.

В нього шапочка новенька,

Кожушаночка жовтенька.

Ніжкою туп, туп:

                                      - З мене буде дуб, дуб!

    - Зі словом дуб пов’язано уявлення про силу, міць і красу. Дуб не тільки красень, а й дуже корисний. Його деревину високо оцінено за міцність. Дубове жолуддя дало первісній людині перший хліб. Адже, жолуді багаті на крохмаль, білок, жири, цукор, вітаміни. З них роблять каву. Кору і листки дуба використовують у медицині.

 9.Малювання з уяви.

       - Намалюйте, що кожний з вас може знайти в осінньому лісі.

 (Звучить вальс П.І.Чайковського «Спляча красуня»).

        Вчитель. Ледь – ледь чутно розмовляє опале листя.

 1 дитина. Ми – з кленів.

 2 дитина. Ми – з яблунь.

 3 дитина. Ми – з в’язів.

 4 дитина. Ми – з вишень.

 5 дитина. Ми – з осики.

 6 дитина. Ми – з черемхи.

 7 дитина. Ми – з дуба.

        Вчитель. Кругом листопад, на порозі мороз. III.Підсумок уроку.

 

Уроки образотворчого мистецтва

 

        Тема. Хто живе у ставку?

        Мета. Поглиблювати знання про графіку; оволодівати графічними техніками; вчити створювати композицію, рівномірно заповнювати площину; розвивати уяву про просторове явище загороджування; спостережливість, зорову пам'ять; виховувати любов до природи, мистецтва.

 

        Вид художньої діяльності. Зображення на площині, сприймання

мистецтва і дійсності.

        Художні техніки і матеріали. Чорна кулькова ручка, фломастер, туш, паличка (загострена), папір.

        Обладнання. Таблиці, муляжі, малюнки риб, підручники, альбоми, педагогічні малюнки, репродукції, акваріум.

Хід уроку

 

1.Організація уроку.   

2.Актуалізація опорних знань.

    - Діти, до нас у гості знову прийшла відома Сорока. Вона хоче познайомити хоче познайомити вас з легендарним жителем річок, озер і ставків. Відгадайте, хто це?

       Не коваль, а з кліщами.(Рак)

       Швець – не швець, кравець – не кравець, держить у роті нитки, в руках – ножиці. (Рак)

    - Він прийшов до нас, діти, щоб розповісти про цікавий підводний світ. Але спочатку дайте відповіді на такі запитання: Чим виконують графічні малюнки? Розгляньте чотири малюнки. Які з них належать до графіки? (Учитель показує дві живописні і дві графічні роботи). Який малюнок виконаний штрихом? Який малюнок виконаний лінією і плямою?

 3.Корекція знань.

 4.Повідомлення теми і мети уроку.

Рак звертається до класу:

    - Любі мої друзі, сьогодні ми помандруємо у світ підводного царства і виконаємо графічний малюнок на тему: «Хто живе у ставку?»

 5.Вивчення нового матеріалу.

 5.1.Бесіда.

 - Діти, напевно багато хто з вас був біля ставка, ловив рибу, купався, забавлявся. Скажіть, будьте ласкаві, хто живе у ставку?

 Мешканців ставка ви знаєте. Це – риби, жаби, раки, водяні змії, жуки, п’явки тощо. У воді також ростуть різноманітні водорості, поблизу берегів – очерет, на поверхні води часто можна побачити чарівні квіти лілеї. Отже, у ставку є ціле підводне царство. Там діють свої правила і закони.

 5.2. Робота з унаочненням.

       - Діти, - каже Рак, - подивіться на цю таблицю. (Учитель показує). Що на ній зображено? Уважно розгляньте малюнок і скажіть: Чи всі рибки одного розміру? Якої форми тулуб в окуня? На які фігури схожий його хвіст?

        Тут до розмови втрутилася Сорока.

      - Раче – небораче, чи правда, що окунь має голочки?

     - Так, це правда, - відповів Рак, - на плавниках є колючі голки, якими він захищається від нападників.

 5.3.Пояснення. Виконання педагогічного малюнка.

 - Отже, на малюнку плавник можна заповнити штрихами, схожими на голки, а овальний тулуб різнотовщинними лініями, які перетинаються між собою, - промовила Сорока.

     - Мені подобається твоя кмітливість, Сороко, - мовив Рак. – Чи знаєш, як намалювати щуку?

    - Щука має довгий тулуб, загострену трикутникоподібну голову, круглі очі, плавник і міцний хвіст.

       Отже, намалюємо видовжений овал, відокремимо голову від тулуба дугами, показавши жабра. На голові кружечками намалюємо око, штрихом намітимо рот. Хвіст і плавники доповнять образ хижої риби. Потім плямами прикрасимо тулуб.

     - Невже, Білобоко, зможеш намалювати мій портрет?

     - Спочатку розглянемо тебе, друже. Тулуб схожий на овал, хвіст нагадує трикутник, що з’єднується з тулубом, утворивши смужки. Клешні твої, мов кліщі, з двох трикутникоподібних частин, що тримаються на ручці. Дві клешні великі, а інші – маленькі. Гарними є маленькі круглі очі, крапками посипана голова і довгі зігнуті вуса.

       Візьмемо папір, кулькову ручку, фломастер або інший матеріал і виконаємо графічний малюнок. (Учитель робить швидкий начерк). Крім цих істот, можна намалювати жуків, павуків, водорості, повітряні бульбашки тощо. Одні рибки можуть ховатися за інших, виглядати із – за рослин.

       Водорості на малюнку – це різнотовщинні лінії. Від них відходять штрихоподібні пагінці, овальноподібні листочки. (Учитель малює фломастером на папері). Пісок на дні ставка нанести крапками, камінці показати плямами.

     - Як зобразити воду?

    - Воду можна показати окремими штрихами або хвильками. (Учитель крейдою малює на дошці).

 - Я думаю, що діти є вправними художниками і, взявши графічні матеріали, намалюють казковий став, - сказав Рак.

 5.4. Розгляд та аналіз унаочнення.      

  - Що зображено на малюнку? Як оздоблене тіло широкої риби? Чим відрізняються тіла цих рибок? Уважно розгляньте зображення водоростей.

        Учні вивчають інші композиції і методичну послідовність зображення рибки, рака, рослин.

 6.Практична робота.

 7.Обговорення і оцінювання робіт.

 8.Підсумок уроку.    

        На дошці написано слова: фарби, живопис, штрих, крапка, палітра, лінія, малярство.

        Завдання: викреслити слова, які не використовуються в графіці.

   9. Узагальнення роботи, підбиття підсумків.

         

 

       Тема. Хто як себе прикрасив.

       Мета. Ознайомити з графікою і графічними художніми матеріалами та інструментами; вчити передавати характер силуетної форми, фактуру; вивчати можливості лінії, штриха, крапки, плями; розвивати спостережливість, зорову пам'ять, уяву, фантазію; виховувати любов до мистецтва і природи.

       Вид художньої діяльності. Зображення на площині, сприймання дійсності і мистецтва.

       Художні техніки і матеріали. Кулькова чорна ручка, фломастер, маркер, чорна туш, паличка або перо, папір.

       Обладнання. Муляжі рибок і сороки, кора дерева, малюнки дерев, будинків, зображення зебри, альбоми.

                                                   

                                                   Хід уроку

 

1.Організація уроку.

2.Вивчення нового матеріалу.

 2.1.Відомості з теорії образотворчої грамоти.

      - Діти, сьогодні ми помандруємо у казку. (Учитель виставляє на підставку опудала чи малюнки півня чи сороки).

 Якось зустрілися у дворі красивий і барвистий Півень і скромна чорно – біла Сорока. От Півень, хизуючись своїм розкішним вбранням, каже:

 - Сороко – білобоко, чому на тобі немає кольорового пір’я? Он поглянь, скільки у мене гарних пір’їнок, а у тебе лише чорний та білий кольори.

 - Ці кольори мені дарував небесний Творець, для того, щоб я відрізнялася від інших птахів, і за це йому вдячна. Поєднання чорного і білого кольорів є гарним завжди. Ці кольори живуть у країні Графіці. Чи хочеш ти, Півнику, побувати у тому дивовижному світі.

 - Ку – ку – рі – ку! Ку – ку – рі –ку! Так – так, хочу, - мовив Півник. 

 Як тільки Півник це сказав, вони потрапили у чорно – білу країну.

      - Як бачиш, Півнику, ця країна теж гарна і приваблива. 

      - Хто живе у Графіці? – запитав Півник.

      -Тут мешкають лінії, штрихи, плями, крапки. Кожен із мешканців має свій характер і призначення. Наприклад, лінія може бути спокійною, прямою, стрімкою, швидкою, танцюючою, плаваючою. Поглянь на хвильки у воді. Лінія то виринає, то потопає, то знову виринає. Якщо ми хочемо щось намалювати, то спочатку малюємо лінійний контур. Так можна зобразити контур дерева, людини, гриба та інших предметів.

     - А навіщо потрібна пляма? Невже вона теж жива? – поцікавився Півник.

    - Пляма в графіці потрібна. Вона теж може бути прикрасою. Роздивись уважно тваринку зебру. Її тіло розписане плямами – смугами. Вони оперізують її спину, голову і ноги, то розширюючись, то звужуючись. Ти, Півнику, напевно бачив у дворі білого кота з чорними лапками або чорного собаку з білими лапками. Люди називають такого пса «босий».

        Дивувався Півник побаченому і запитував знову:

     - Для чого потрібні крапки і штрихи?

    - Крапками падає дощ, білими крапками можна показати сніг. Щоб намалювати сильний дощ або зливу, доцільно використати штрихи.

     - О, сестричко – Сороко, я здогадався, де ще можуть бути крапки, а де штрихи. Крапками можна намалювати розсипане зерно, а сіно на гнізді для курей – штрихами.

     - І не тільки там, - промовила Сорока. – Пір’я твого гарного хвоста теж можна зобразити штрихами. Сонячне проміння, траву, волоссячко на дитячих голівках, листя на деревах художники малюють штрихами.

     - Це неймовірно цікаво! – вигукнув Півник. – Але я не знаю, як зробити такий малюнок гарним.

     - Запорукою успіху буде вдале поєднання чорного та білого кольорів. Якщо обвести чорною плавною лінією чорний овал, то білий колір посвітлішає, стане гарнішим. Якщо захочемо на чорному тлі зобразити місяць і показати крапками зорі, то візьмемо білий колір. Здогадайся, Півнику, як зробити красиву хвильку?

     - Я здогадався, - відказав Півник, - потрібно написати кілька букв «і» без крапки, з’єднавши їх між собою. Хвилька буде плавною і красивою.

 2.2.Робота з наочним матеріалом.

   - А тепер, Півнику, подивимося, як художники виконують малюнки.

        Учитель демонструє 3 – 4 зразки графічних робіт. Розповідає, що зображено і яким матеріалом виконана робота.

     - Отже, всі чорно – білі малюнки, виконані кульковою ручкою, тушшю, чорною гуашшю або аквареллю, вуглиною, простим олівцем, називаються графічними. Графіка – один із видів образотворчого мистецтва.

      - Молодець, Сороко. Мені дуже сподобалася графіка, - сказав Півник. Я б хотів подивитися, як діти будуть малювати. Але хай спочатку пригадають жителів країни графіки.

     - Що зображають крапками? 

     - Що зображають лініями?

     - Що зображають плямами?

 2.3. Повідомлення теми і мети уроку.

   - Діти, ми вже дізналися дещо про графіку і виконаємо кілька графічних малюнків на тему «Хто як себе прикрасив». Будемо малювати кульковою ручкою і фломастером.

 2.4. Перегляд і аналіз ілюстративних таблиць.

 - Що зображено на таблиці? На що подібна покрівля на будинках? Якої вона форми? Розгляньте стовбур берізки. Чим прикрашене дерево? Роздивившись тулуб рибки, можна зауважити, як легкі та тонкі дуги підкреслюють форму луски, а тіло плавників і хвоста заповнюють гарні штрихи.

        За потреби вчитель розглядає більше зразків.

 2.5. Пояснення. Виконання педагогічного малюнка.

        Учитель фломастером або тушшю і паличкою чи пензлем виконує сюжетний малюнок з таких елементів: хатинка, дерево, ставок, хвилька і рибка.

     - Дах хатинки прикрашають похилими лініями, що перетинаються. Так ми зробимо бляшану покрівлю. Для зображення солом’яного даху використовують штрихи. Накладають їх густо або рідко. Кору дерева малюють плямами, штрихами, рваними або плавними лініями.

 3.Тренувальні вправи.

 4.Практична робота.

        Учні працюють самостійно. Учитель показує прийоми і техніку зображення предметів, проводить індивідуальну роботу.

 5.Підсумок уроку.

 - Про який вид образотворчого мистецтва ви дізналися на уроці?

   - Чим можна виконати графічний малюнок?

 6.Обговорення і оцінювання робіт.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Література

 

Гадалова І.М. Методика викладання образотворчого мистецтва у початкових класах. – К., 2000. – 272с.

Гумінська О.О. Уроки музики в загальноосвітній школі: Методичний посібник. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2004. – 104с.

Фесенко Л.В. Образотворче (візуальне) мистецтво: тематичне планування та розробки уроків. Програма для загальноосвітніх навчальних закладів. – Харків: Веста, 2004. – 384с.

Гуцульська школа. – Яворів, 1999. – 116.

Лосюк П. Декоративно – прикладне мистецтво в школі. – К., 2005. – 72с.

Лосюк П. Гуцульська школа. – Косів, 1997. – 123с.

Лосюк П. Регіональний етнографічний компонент у сучасній школі. – Снятин, 2007. – 160с.

Овчаренко Л. Колегіум мистецтв у Опішному // Шлях освіти. – 1999. - № 4. – С.29.

Овсієнко Я. Малобілозерська спецшкола художнього профілю // Буклет. 1999.

 Орієнтовна програма з гуцульщинознавства. – Яворів, 1999. – 35с.

 Традиційні народні промисли Полтавщини // Буклет. – Полтава, 1999.

 Масол Л.М. Методика навчання мистецтва у початковій школі: посібник для вчителів / Л.М. Масол, О.В. Гайдамака, Е.В. Белкіна (та ін..). – Х.: Веста: Ранок, 2006. – 256с.

 Програми загальноосвітньої школи: 1- 4 кл. – К.: Поч. школа, 2006. – 432с.

 Тарасенко Г.С. Дивосвіт. Технологія естетико – екологічного виховання. – К.: Рута, 2000.