Опрацьовані статті на тему: «Соціальне становище сімей, у яких виховуються діти з особливими потребами»

 

 

 

 

 

 

 

 

Курсова робота

на тему:

«Соціальне становище сімей, у яких виховуються діти з особливими потребами»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Актуальність теми дослідження :

     На  сучасному  етапі  розвитку  українського  суспільства  спостерігається підвищена  увага  до  сім'ї  з  боку  всіх  соціальних інститутів.  Особливий  інтерес до інституту сім'ї  в даний час пояснюється  погіршенням демографічної ситуації в                 країні,  ускладненням  соціокультурних  завдань,  ускладненням  психологічного, духовного  світу  сучасної  людини,  зростанням  її  потреб,  які  в  більшості  своїй формується  в  сім'ї.  В даний  час  сім'я,  як  і  все  суспільство,  переживає  період системних  трансформацій,  який  пов'язаний  з  соціально - економічними перетвореннями  останніми  роками.

     Сім'я – це  одна  з  найбільших  цінностей  створених  людством, за всю історію свого існування. Жодна нація, жодна культура не обійшлася без сім'ї. В  даний час, як  вказує  Т. Куликова , сім'я  розглядається,  по-перше,  як   мала   соціально-психологічна   група,  члени  якої  зв’язані  шлюбними   або   спорідненими відносинами,спільністю побуту і взаємної моральною відповідальністю,  по-друге, як соціокультурна необхідність, обумовлена потребою суспільства у фізичному та духовному  відтворенні  населення.   Сім'я   є  першими  національним,   духовним, соціальним та емоційним мікросередовищем, у якому народжується , розвивається й виховується дитина.

    Проблема  сімейного  виховання  не  є новою, вона має глибокі історичні корені.

    Сім'я  з  дитиною  з  особливими  потребами  -  це  сім'я  з  особливим  статусом, проблеми якої визначаються не тільки особливостями  всіх  її членів  і характером взаємин  між  ними,  але  закритістю  сім'ї  для  зовнішнього світу,  дефіцитом спілкування, але головне вирішенням проблеми дитини, які зумовлені її хворобою.           Сім'я для дитини є найбільш м’яким типом соціального оточення. Проте, ситуація, коли  в  сім'ї  є дитина-інвалід , впливає  на  створення  жорстокішого  оточення, необхідного членом  сім'ї  для виконання своїх  функцій.  Більш  того, присутність дитини з порушенням розвитку, укупі з чинниками, змінює  самовизначення  сім'ї, скорочує  можливості  для  заробітку,  відпочинку,  соціальної  активності.

     Маленькі діти з недоліками  розвитку  живуть не  в  ізоляторі. Сім'я  є  дня  них первинним  соціальним  оточенням.

     Труднощі, які постійно зазнає сім'я з дитиною з вадами, значно відрізняється від повсякденних турбот, якими живе сім'я, що виховує дитину, що нормально розвивається.

     Присутність дитини з порушенням розвитку укупі з іншими чинниками може змінити модель самовизначення сім'ї, скоротити можливості для заробітку і соціокультурну і рекреаційну діяльність. Будь-яка дитина з особливими потребами вимагає до себе підвищеної уваги у зв’язку з наявністю захворювання або особливостей її поведінки,характеру. Дана ситуація, визначає як необхідність виділення батьками додаткового часу для спілкування, взаємодії з дитиною, так і фінансових асигнувань з метою організації відповідних реабілітаційних і коректно-розвиваючих заходів.

     Можна виділити низку основних проблем  із якими стикається сім’я у зв’язку з появою дитини з проблемами здоров’я: соціальна ізоляція сім’ї (21 %), матеріальні труднощі (37 %), брак інформації (18 %), недостатність соціальної допомоги (24 %). Матеріальні труднощі виникають переважно тому, що 82% матерів не працюють через необхідність постійного догляду за дитиною. Однією з основних причин матеріальних проблем є необхідне лікування дитини, придбання спеціального обладнання та створення спеціальних житлових умов [6].

     Проблеми в життєдіяльності сім’ї, яка виховує дитину з обмеженими можливостями, можуть виникати або загострюватися впродовж усього процесу виховання та догляду. Змінюються й характерологічні особливості батьків та членів родини: підвищується рівень тривожності, імпульсивності,змінюється самооцінка, знижується контроль власної поведінки. А також змінюється суспільне ставлення до батьків, які виховують дитину з особливими потребами.

На основі цього була сформульована тема моєї роботи:  Соціальне становище сімей, у яких виховуються діти з особливими потребами . Та дослідницьке запитання відповідно до обраної теми: Яке соціальне становище сімей, у яких виховуються діти з особливими потребами?

 

 

 

Комарова Н. М., Леонтьєва Л. Є

1. Становище дітей з особливими потребами в контексті загальної ситуації щодо становища дітей в Україні, зокрема дітей-інвалідів

    Ключові поняття: права дітей ,законодавство, соціальне становище, комплекс проблем та інші.

      За аналізом авторів, значна частина дітей з особливими потребами проживає у сім’ях, які ще до народження дитини мали невеликий достаток. Факт народження в таких сім’ях дітей з особливими потребами з перших тижнів після встановлення діагнозу ще більше ускладнює матеріальне становище, часто ставить сім’ю на межу зубожіння. Як правило, мати не в змозі працювати, оскільки дитина потребує постійного догляду. За суб`єктивними оцінками, основні проблеми пов`язуються з фінансовою недоступністю поліпшення житлових умов, браком коштів для придбання необхідного харчування, медпрепаратів, технічних засобів компенсації вад, корекції та контролю стану здоров`я, предметів і послуг для задоволення культурних потреб тощо.

 

         Як  вважають  автори  Комарова Н. М.,  Леонтьєва Л. Є,  є   ще  один  комплекс проблем, коли члени сімей, які виховують осіб з особливими потребами, суб`єктивно відносять  до  морально-етичної сфери  (психічну напругу,  нерозуміння,  самотність тощо), насправді  великою  мірою  спричиняється  досить конкретними недоліками у різних сферах діяльності, пов`язаної з проблемами інвалідності. Так, багато проблем, що суб`єктивно сприймаються членами сімей як морально-етичні (брак спілкування, байдужість  держави  і  суспільства,  зневажливе  ставлення  оточення),  насправді  є недоліком інформаційного забезпечення.

    На думку авторів, брак інформації відчувається батьками з перших тижнів народження такої дитини. Медпрацівники пологодопоміжних закладів можуть запропонувати передати дитину на державне утримання без надання вичерпної інформації про можливості сімейної форми лікування й виховання. Посилаючись на вимогу нерозголошення медичної таємниці, медпрацівники не надають батькам належної інформації про інші сім`ї зі схожими проблемами, таким чином ізолюючи цих батьків від досвіду інших, хоча для вирішення цього питання треба направляти їх до місцевого кваліфікованого соціального працівника. Це дає підстави кваліфікувати існуючу в Україні модель діяльності щодо інвалідності як застарілу медичну, на відміну від сучасної, поширеної на Заході, соціальної моделі.

   Комарова Н. М., Леонтьєва Л. Є стверджують,що і досі є непоодинокими приклади, коли батьки дізнаються про свої права і можливості від випадкових людей, не знають, куди звернутися по соціальну, правову, психологічну допомогу, отримувати консультацію та допомогу потрібних фахівців спілкуватися з іншими батьками зі схожими проблемами.  

     Також автори впевнені,що ще одна істотна частина недоліків у виконанні чинного законодавства пов`язана з людським фактором – рівнем професійної етики фахівців соціальних, педагогічних, медичних установ, які мають опікуватися проблемами осіб із функціональними обмеженнями. За суб’єктивними оцінками членів сімей, у яких є особи із функціональними обмеженнями, й досі часто трапляються випадки неповаги до потреб цієї категорії сімей, браку співчуття, доброзичливості, бажання належним чином виконувати професійні обов’язки з боку тих посадових осіб, з якими сім’ї стикаються у повсякденному житті. Мають місце випадки приховування інформації про права цих сімей, наявні можливості допомоги на місцях. Таким чином, сьогоденні проблеми нормативно-правового забезпечення – це значною мірою проблеми виконання законодавства на належному рівні всіма ланками державного управління і фахівцями первинних структур.

 

На мою думку, становище дітей з особливими потребами,м’яко кажучи не є найкращим,через брак інформації та допомоги від держави,сім’ї часто впадають в відчай,не знають як їм жити далі і як вирішувати свої проблеми. Також батьки не знають прав та можливостей,а це є суттєвою проблемою. Всі питання повинні вирішуватися на урядовому рівні,і чим швидше,тим краще.

 

А. Г. Зінченко

2.  Діти-інваліди

 

      Як  стверджує  автор, категорією  дитячого населення, яка  потребує  особливої державної  підтримки, є діти - інваліди. За  даними  Міністерства охорони здоров’я України, на  кінець  2010  року   нараховувалося   165 121 дитина - інвалід. Ці  діти потребують  не  тільки  медичної,  а  і  соціальної  підтримки.

     А.  Г. Зінченко, вважає, що  формування  та  забезпечення  діяльності  системи соціальної  реабілітації  осіб  з фізичними вадами, психічними захворюваннями та розумовою  відсталістю  є  одним  із  пріоритетних  напрямів  роботи  державних органів.

     За  аналізом  автора, з  метою  поліпшення  якості  послуг  для  дітей  з  вадами фізичного та  розумового розвитку, які проживають в дитячих будинках-інтернатах, Міністерством  праці  та  соціальної  політики  України  протягом  2010  року  був розроблений  та  апробований  проект  Державних  стандартів  якості  послуг довготривалого догляду з проживанням дітей, які мають важкі фізичні та розумові вади.

     Урядом  схвалено  Положення  про  централізований  банк  даних  з  проблем інвалідності, Перелік  технічних  та  інших  засобів  реабілітації (крім автомобілів) для  інвалідів  та  інших пільгових категорій  населення,  операції  з  постачання  і послуги  з  ремонту  та  доставки  яких  звільняються  від  обкладення податком на додану  вартість,  Мінпраці  затверджено  Положення  про  первинне  та  складне протезування  та  ортезування  осіб  з  вадами  опорно-рухового  апарату,  Типове положення  про  сервісний  центр  із  забезпечення  інвалідів технічними та іншими засобами  реабілітації  та технічного  обслуговування  цих  засобів, а  також погоджено  Центральним  правлінням  Українського  товариства  сліпих  перелік випуску книг рельєфно-крапковим  шрифтом  та  озвучення літератури на 2011 рік.

    А.  Г.  Зінченко впевнений,  що  серед  питань,  які  мають  суттєвий  вплив  на покращення  рівня  соціально-побутового  обслуговування  інвалідів,  особливе місце належить питанню забезпечення цієї категорії громадян спеціалізованими засобами  реабілітації,  зокрема  технічними,  та  спеціальним  автотранспортом.

Право інвалідів на забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації визначено законами України, а конкретний порядок встановлено Кабінетом Міністрів України. Реалізація наданої державою гарантії 111 здійснюється через виконання спеціальної цільової програми, видатки на яку передбачаються в Державному бюджеті України на відповідний рік.

    Автор переконує,що соціальна допомога дітям та молоді, які мають функціональні обмеження, надається центрами соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Однією з основних проблем інтеграції до суспільства дітей-інвалідів залишається проблема забезпечення рівного доступу до отримання освіти. 2010 рік став переломним у її вирішенні. Протягом 2010 року Міністерством освіти і науки України розроблено ряд нормативних документів та впроваджено організаційні заходи, спрямовані на запровадження системи інклюзивного навчання .

     З метою вирішення питання організації підвезення учнів з порушеннями опорно-рухового апарату та зору до місця навчання (проживання) спеціально обладнаними транспортними засобами у супроводі підготовленого персоналу до Типових штатних нормативів загальноосвітніх навчальних закладів уведено додаткову посаду вихователя за наявності у школі організованого підвезення шкільним автобусом.

  А.Г.Зінченко  стверджує,що  з огляду на щорічне зростання чисельності дітей-інвалідів та низький рівень охоплення їх соціальними та реабілітаційними послугами існує нагальна потреба у створенні єдиної комплексної системи медико-соціальної реабілітації дітей у всіх вікових періодах, що потребує внесення змін до чинного законодавства щодо підходів до встановлення інвалідності, соціальної підтримки інвалідів, розвитку мережі центрів медико-соціальної реабілітації, безоплатного забезпечення медикаментами та санаторно-курортного лікування.

 

 

 

 

 

Сварник М. Николаєв М.  

3.«Діти з особливими потребами в українському суспільстві: крок до реабілітації . Кроки до компетентності та інтеграції в суспільство»

 

   Ключові поняття: дитина,термін «інвалідність»,діти з особливими потребами,

ставлення суспільства та інші.

     Автори Сварник М. та Николаєв М. вважають, що кожна дитина по-своєму унікальна і потреби кожної дитини специфічні. Кожна дитина становить незмірну цінність для своїх батьків і родичів, а всі діти разом - неоціненний скарб суспільства, запорука його майбутньої долі. Ці твердження мають універсальне значення у всіх суспільствах і культурах. Автори вважають, що  ми часто свідомо чи несвідомо обмежуємо думки і дії тими сферами, які не тривожать нашу свідомість безвихіддю і не блокують діяльність безпорадністю. Подібною напівприхованою, дражливою сферою довгий час була і надалі значною мірою залишається інвалідність взагалі, дитяча особливо. Ще дуже далеко до повної відкритості в обговоренні ролі, прав і можливостей дітей з особливими потребами в українському суспільстві і тим більше до цивілізованого вирішення цих проблем на державному рівні.

     Автори зважують, що й сам термін "інвалідність" останнім часом витісняється з термінологічного вжитку внаслідок його недискретності чи, може, дещо образливого звучання. Діячі близьких до цієї проблеми сфер здебільшого навчилися вживати термін "діти з особливими потребами", від чого сама проблема мало наблизилася до ясного розуміння у високих кабінетах та й у суспільстві в цілому.

     Сварник М. і  Николаєв М. переконані, що  під "особливими потребами" можна розуміти принаймні три речі. З одного боку - це необхідність часом надзвичайно специфічних методів обстеження, навчання та комунікації ( special education - спеціальної освіти або дефектології), реабілітації і працетерапії (physical & оссuраtiоnal thеrару), особливого ставлення під час навчання. По-друге, потрібні також спеціальні пристосування - допоміжні пристрої для ходьби, інвалідні візки, слухові апарати тощо, аж до складної комп'ютерної та медичної техніки, а також підвищені вимоги до безбар'єрної структури та адаптації середовища. По-третє, мається на увазі незахищеність цих дітей у соціальному плані. Частіше, ніж інші, такі діти опиняються під загрозою сирітства або відмови батьків, відмови шкіл від їхнього навчання, відмови професійної освіти, відмови прийому на роботу, зрештою, виключення з суспільства в цілому. Тому часто фізична вада, особливо коли вона поєднана з мозковою дисфункцією або психоневрологічною інвалідністю, призводить до маргіналізації особи, алкоголізму, жебрацтва, сексуальної експлуатації. Автори стверджують, щоб уникнути цих важких соціальних наслідків, наші діти насправді потребують особливої уваги, особливої турботи. Однак загалом потреби неповносправних дітей є абсолютно нормальними, які можуть і мають бути задоволені в рамках кожного суспільства.

 

 

Проаналізувавши цей текст,  можна сказати, що діти з особливими потребами -  це такі ж діти як і всі інші. Кожна дитина по-своєму унікальна, і всі діти потрібні, як своїй сім’ї, так всьому суспільству загалом. Кожна дитина становить незмірну цінність для своїх батьків і родичів, а всі діти разом - неоціненний скарб суспільства, запорука його майбутньої долі. На думку авторів, а я з ними солідарна, стверджують, що наші діти справді потребують особливої уваги, особливої турботи, це є важливий пункт в уникненні соціальних наслідків.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Найда Ю., Таранченко О

4. « Хто такі діти з особливими потребами: відмінності розвитку та навчальної діяльності дітей з особливими потребами в процесі навчання »

Характеристика дітей з особливими потребами

Ключові поняття: дитина із затримкою психічного розвитку, дитина із порушенням слуху , дитина із порушенням розумового розвитку , дитина із церебральним паралічем , гіперактивна дитина ,дитина з аутизмом, дитина із порушенням мовленнєвого розвитку .

 

     Найда Ю., Таранченко О., зазначають,що є така характеристика дітей з особливими потребами :

Дитина із затримкою психічного розвитку

До причин затримки психічного розвитку у дітей відносять такі:

– спадкова схильність;

– довготривалі хронічні захворювання у ранньому дитинстві;

– ускладнені пологи;

•     несприятливі умови виховання.

Розрізняють такі форми ЗПР:

1) «хлопчик – мізинчик», «дівчинка – Дюймовочка».

Одна із форм затримки психічного розвитку, що має назву гармонійний інфантилізм – стан, що поєднує психічну і фізичну незрілість дитини.

2) ЗПР може виникнути внаслідок тривалого захворювання на хронічні недуги (тонзиліт, гастрит, коліт, бронхіт, ревматизм, алергія тощо), при якому відбувається ослаблення функцій мозку.

3) ЗПР психогенного походження може виникнути через недостатнє піклування про дитину.

Дитина із порушенням слуху

    Автори твердять, що спостерігається безпосередня залежність розвитку мовлення від ступеня втрати слуху. При незначному порушенні слуху відхилення у розвитку мовлення незначні. При значній втраті слуху спостерігається більш суттєві порушення , а за тяжкого порушення слухової функції , при глухоті, самостійне оволодіння мовленням стає неможливим.

Дитина із порушенням розумового розвитку

-  Дитині з порушенням розумового розвитку досить складно сприйняти навчальну діяльність, оскільки це вимагає від неї не тільки сидіти за партою, слухати вчителя, виконувати завдання, а й сприйняття та виконання завдань вчителя  з включенням мислительних операцій.

Дитина з церебральним паралічем

- Дитячий церебральний параліч (ДЦП) – один із найпоширеніших неврологічних діагнозів.

- Це захворювання тяжко інвалідизує дитину, вражаючи не лише опорно-рухову систему, а й зумовлює порушення мовлення (80%), інтелекту (50%), зору (20%), слуху (15%).

- Церебральний параліч виникає внаслідок порушення тих відділів нервової системи, які контролюють роботу м’язів, відповідають за рівновагу і довільність рухів.

Гіперактивна дитина

- Гіперактивність – це яскраво виражена перевага збудження над гальмуванням.

Дитина з аутизмом

- Аутизм – патологічна замкнутість, відгородженість від зовнішнього світу, заглиблення дитини у світ власних переживань.

- Аутизм – це розлад, який виникає внаслідок порушення розвитку мозку і характеризується відхиленням у соціальній взаємодії і спілкуванні, а також стереотипність у поведінці та інтересах. Всі вказані ознаки з’являються у віці до 3 років.

Дитина із порушенням мовленнєвого розвитку

- Причини затримки мовленнєвого розвитку численні: педагогічна занедбаність, відсутнє чи недостатнє спілкування з дитиною, загальна ослабленість дитини після перенесених інфекційних захворювань, ускладнення під час вагітності та пологів матері.

Підсумовуючи все вище сказане, можна зробити висновок про те, що автори точно охарактеризували дітей з особливими потребами,написавши детальних опис кожної хвороби.

С.В. Андрійчук

5. «Соціальна адаптація дітей з особливими потребами при переході від навчання у спеціальному дошкільному навчальному закладі до масової школи »

                                                    Проблеми адаптації дітей з особливими

потребами

Ключові поняття: соціальна адаптація,критерії соціальної адаптації,суб’єктивне сприйняття та інші.

      С.В. Андрійчук впевнений, що проблема адаптації особистості до умов оточуючого середовища є однією з найбільш актуальних у сучасній філософській, психологічній та педагогічній науках. Особливої актуальності вона набуває в рамках соціально-педагогічної науки, оскільки безпосередньо пов’язана з процесом входження особистості в соціальне середовище, засвоєння нею основних соціальних норм та правил поведінки, передачі соціального досвіду від одного покоління до іншого.

     Як доводить автор,соціальна адаптація – процес, який відбувається протягом усього життя особистості, адже, соціальне середовище, в якому вона перебуває, є динамічними, тобто постійно змінюються, що в свою чергу, викликає необхідність пошуку нових адаптаційних можливостей для життєдіяльності у таких умовах.

    Автор вважає, що під критерієм соціальної адаптації особистості ми розуміємо умовний показник, на основі якого визначається міра її пристосування до умов соціального середовища, що змінюється. Соціальну адаптацію особистості ми пов’язуємо з тим, наскільки впевнено вона почуває себе у суспільстві; наскільки адекватним є суб’єктивне сприйняття нею самої себе, власних соціальних зв’язків, соціальної дійсності тощо.

 

     На нашу думку, автор точно зауважив, що проблема адаптації особистості до умов оточуючого середовища є однією з найбільш актуальних у сучасному суспільстві.

     Соціальна адаптація це міра, яка визначає, наскільки індивід пристосований до умов соціального середовища. А це необхідно, бо кожна особа має бути пристосована до життя, а людям з особливими потребами важко, тому це і вважається проблемою, яку потрібно вирішувати, щоб люди почували себе добре  в суспільстві, яке їх потребує.

 

 

  Методист РМК Кривда Н.І.

6. « Діти з особливими потребами »

Діти з особливими освітніми потребами

Ключові поняття: діти з особливими освітніми потребами,реабілітаційні послуги,термінологія для характеристики дітей з особливими освітніми потребами та інші.

      Кривда Н.І. аналізуючи, виявила, що за даними Міністерства праці та соціальної політики України, в нашій державі проживає близько 170 тисяч дітей-інвалідів.

     Як проаналізував автор, зараз в Україні існує 478 реабілітаційних установ для дітей з особливими потребами. Реабілітаційні послуги дітям-інвалідам у системі органів праці та соціального захисту населення надають 234 центри соціальної реабілітації, які відвідують близько 20 тисяч інвалідів. Щороку близько 120 з них переходять навчатися у загальноосвітні школи. На повному державному утриманні в 56 дитячих будинках-інтернатах перебуває понад 7 тисяч вихованців.

     Зробивши аналіз, Кривда Н.І виявила, що сьогодні в нашій країні немає єдиної офіційної термінології для характеристики дітей з особливими освітніми потребами. В основних законах про освіту зустрічаються такі терміни, як діти, які потребують корекції фізичного або розумового розвитку та особи, які мають вади у фізичному чи розумовому розвитку і не можуть навчатись у масових навчальних закладах.

     Один з останніх нормативних документів (наказ Міністерства освіти і науки України № 691 від 2 грудня 2005 року «Про створення умов щодо забезпечення права на освіту осіб з інвалідністю») використовує ряд термінів, таких як «діти з особливими освітніми потребами», «молодь з інвалідністю», «діти з тяжкими порушеннями розвитку», «діти з обмеженими можливостями здоров'я».

    Автор стверджує, що усі ці терміни відображають медичну модель, яка «розглядає ваду здоров'я як характеристику особи, що може бути викликана хворобою, травмою чи станом здоров'я» і, відповідно, потребує медичного чи іншого втручання з метою «корекції» відповідної проблеми особи. Природно, що реакцією суспільства в контексті медичної моделі є забезпечення лікування, реабілітації та соціальної допомоги, такої як спеціальна освіта та пенсія. Іншими словами - ставиться мета зробити життя людини з особливими потребами до певної міри «нормальним», забезпечивши їй, наприклад, економічні та освітні можливості.

     Автор вважає, що велику роль у здійсненні таких змін в українському суспільстві відіграють неурядові організації, включаючи організації батьків дітей з особливими освітніми потребами. Завдяки їхній діяльності все більшого поширення набувають терміни, які зміщують акцент з вад/відхилень розвитку (діти-інваліди, неповносправні, діти з вадами розвитку тощо) на більш позитивні терміни - діти з особливими освітніми потребами, діти з особливостями психофізичного розвитку тощо. Водночас усе ще зберігаються й досить широко використовуються (особливо у спеціальній літературі) терміни, які несуть у собі певну «ярликовість» - «ненавчувані діти», «розумово відсталі» тощо.

 

 

     За аналізом даної статі я можу сказати,що на сьогоднішній день,все частіше стали  використовувати термін «діти з особливими освітніми потребами», який робить наголос на необхідності забезпечення додаткової підтримки в навчанні дітей, які мають певні відхилення в розвитку, що не дають їм змоги користуватись тими освітніми послугами, що надаються школами в місцевій громаді.

 

 

 

 

 

Методист РМК Кривда Н.І.

7. « Діти з особливими потребами »

           Діти із особливими потребами повинні мати рівні шанси на освіту

Ключові поняття: шляхи здобуття освіти,загальноосвітня програма,допоміжна програма,проблеми навчання в Україні,інклюзивна освіта та інші.

 

    Автор переконана, що українські неповносправні особи мають три шляхи здобуття знань: через загальноосвітню програму (вона діє як у спеціальних школах, так і у звичайних), програму для дітей із затримкою психічного розвитку (розтягнута задля зменшення навантаження) та допоміжну програму (дітей навчають за допомогою спеціальних методик).

     Розумово відсталим дітям доводиться стикатися з окремими проблемами. На відміну від дітей з іншими типами інвалідності, ця малеча не може встигати навчатися за загальною програмою. Альтернативним варіантом набуття знань для них є центри дозвілля, в яких дітей вчать ліпити з пластиліну, розплутувати мотузки, збирати докупи схожі малюнки, рухатися в такт музиці тощо.

     На думку методиста Кривди Н.І., проблема навчання дітей з особливими потребами в Україні стоїть особливо гостро. Адже більшість із них, перебуваючи вдома або в інтернаті, не отримує належної освіти, знань, умінь навичок, які сприяють саморозвитку, самореалізації, самовдосконаленню в подальшому. Крім того вони виявляються непідготовленими до життя у звичайному для  пересічної людини і незахищеному для них світі. Рівні можливості навчання для особливих дітей називають терміном «інклюзивна освіта».

 

 

 

 

 

 

  Методист РМК Кривда Н.І.

8. « Діти з особливими потребами »

Якою має бути інклюзивна школа

Ключові поняття : інклюзивна школа.

     Кривда Н.І. дізнавшись, стверджує, що є заклад освіти, який адаптує навчальні програми та плани, фізичне середовище, методи та форми навчання, використовує існуючі в громаді ресурси, залучає батьків, співпрацює з фахівцями для надання спеціальних послуг відповідно до різних освітніх потреб дітей, створює позитивний клімат в шкільному середовищі. Але звичайно, тут мова йде не тільки про роботу вчителів, персоналу школи. Ще й про спільні зусилля батьків дитини, друзів – найближчого оточення, так би мовити. Такі діти повинні мати рівні можливості у нашому суспільстві, попри те, що їх створення вимагає більшої роботи від оточуючих.

 

 

                                                      Методист РМК Кривда Н.І.

9. « Діти з особливими потребами »

                                                   Які завдання, ключові засади цього виду освіти

Ключові поняття: інклюзивна освіта,ключові засади цього виду освіти.

     На думку автора, всі діти мають навчатися разом у всіх випадках, коли це виявляється можливим, незважаючи на певні труднощі чи відмінності, що існують між ними. Школи мають визнавати і враховувати різноманітні потреби своїх учнів, узгоджуючи різні види і темпи навчання.

     Це серйозна робота педагогів, повторює автор, – розробка відповідних навчальних планів, прийняття організаційних заходів, розробка стратегії викладання, використання ресурсів та партнерських зв'язків зі своїми громадами.   Діти з особливими освітніми потребами мають отримувати будь-яку додаткову допомогу, яка може знадобитися їм для забезпечення успішності процесу навчання.  Реалізації інклюзивної моделі освіти потребує розв’язання низки завдань: організувати навчально-виховний процес, який би задовольняв освітні потреби всіх дітей, розробити систему надання спеціальних освітніх і фахових послуг для дітей з особливими освітніми потребами, створити позитивний клімат у шкільному середовищі та поза його межами.

  Кривда Н.І. стверджує,що якість навчально-виховного процесу значною мірою визначається тим, наскільки враховуються та реалізуються потенційні можливості навчання й розвитку кожної дитини, її індивідуальні особливості. Якими б не були фізичні чи психічні обмеження, у дитини завжди є резерви для розвитку, використання яких може суттєво поліпшити якість її життя.

 

 

 

Методист РМК Кривда Н.І.

10. « Діти з особливими потребами »

Діти з особливими потребами мають навчатися спільно з іншими

 

Ключові поняття: інтеграція в суспільстві,навчання дітей та інші.

 

     Як стверджує Кривда Н.І. сьогодні у загальноосвітні навчальні заклади інтегровано більше 100 тисяч дітей з особливими освітніми потребами

     "Право дітей з особливими потребами на інтеграцію в суспільство  основний принцип міжнародних стандартів, а забезпечення їм доступу до якісної освіти є основою їх інтеграції у суспільство, - зазначив у своїй доповіді міністр освіти і науки.

     Автор вважає,що кожна дитина та її батьки мають право вибору навчального закладу і форми навчання за місцем проживання із забезпеченням усіх необхідних для цього умов. Навчання дітей з обмеженими можливостями спільно з їх здоровими однолітками є основою їхньої інтеграції та соціальної адаптації. Таке навчання є корисним і для дітей без особливих освітніх потреб, бо тоді діти вчаться розуміти проблеми інших, стають добрішими. Стратегічна мета даного процесу - формування нової філософії суспільства, державної політики щодо дітей з особливостями психофізичного розвитку".

     В Україні щороку на 1,5-2 тисячі зменшується кількість вихованців інтернатних закладів для дітей з особливими освітніми потребами. Це пов'язане з їх інтеграцією у звичайні школи. Натепер у загальноосвітні навчальні заклади інтегровано більше 100 тисяч дітей з особливими освітніми потребами. Найвищі показники у Волинської, Київської, Запорізької, Хмельницької областей.

   Як пояснює автор,інклюзивна школа - це заклад освіти, відкритий для навчання всіх дітей, незалежно від їхніх фізичних, інтелектуальних, соціальних чи інших особливостей. Він повинен забезпечувати безбар'єрне середовище, адаптовані навчальні програми та плани, методи та форми навчання, залучення батьків, співпрацю з фахівцями для надання спеціальних послуг відповідно до різних освітніх потреб дітей.

   Автор,впевнена,що серед батьків дітей з особливими потребами вистачає як прихильників, так і противників інклюзивної освіти. Та й держава поки що не визначилася, залишати стару радянську систему навчання інвалідів у спецінтернатах чи спробувати наздогнати у цьому питанні розвинені країни, в яких вже давно діти з особливими потребами навчаються разом зі здоровими однолітками. Але поки українські чиновники одною ногою твердо стоять у минулому, а іншою роблять несміливий крок вперед, діти-інваліди залишаються без належної уваги - такої собі руки допомоги, завдяки якій вони могли би стати повноцінними членами суспільства.

     Кривда Н.І. аналізуючи, виявила, що освітня проблема, надзвичайно гостро стоїть в Україні. Діти з особливими потребами а тобто,більшість із них, перебуваючи вдома або в інтернаті, не отримують належної освіти, знань, умінь, навичок, які сприяють саморозвитку, самореалізації, самовдосконаленню в подальшому. Крім того вони виявляються непідготовленими до життя і незахищеними у світі.

     На мою думку, це питання має вирішуватися на урядовому рівні,адже,якщо держава покаже,що діти з особливими потребами є частина нас, то можливо і суспільство в цілому це виявить, і почне проявляти розуміння і пропонувати допомогу,адже невідомо,що чекає кожного з нас в майбутньому,а людськість має бути завжди.

А.Я. Варга, В.В. Столін

11. Емпірична методика «Діагностика батьківського ставлення»

Соціально-психологічні особливості сімей, що мають дітей з особливими потребами

 

Ключові поняття: визначення сімей,які мають дитини з особливими потребами,соціально-психологічні особливості сімей та інші.

 

     Як вказано в методиці А.Я. Варги та  В.В. Століна, поява в сім’ї дитини з певними психічними чи фізичними вадами є причиною психологічних стресів батьків, але велика роль сім’ї в соціалізації дитини з особливими потребами не заперечна. Члени родини зазвичай забезпечують їй умови життя, опіку, виховання та освіту, передають досвід, навчають нормам суспільного життя. Сім’я створює умови, які включають в дію компенсаторні механізми дитини і сприяють мобілізації та реалізації фізичних та психічних ресурсів. Реакції при народженні дитини з особливими потребами чи набуття дитиною інвалідності в сім’ї можуть бути різні. Це може бути шок, несподіванка, частіше жах, трагедія — типові позиції батьків в перші моменти, коли фіксується факт інвалідності дитини. Батьків лякає саме слово «інвалід», воно сприймається як клеймо, що стоїть не тільки на дитині, але й в першу чергу на них самих. Труднощі сімей, в яких виховуються діти з особливими потребами, істотно відрізняються від тих турбот, які хвилюють звичайну сім'ю. Хвора дитина потребує незрівнянно більше, ніж здорова, матеріальних, духовних і фізичних витрат. Люди з родин цієї категорії стають вибірковими в спілкуванні. Вони звужують коло своїх знайомих і обмежують спілкування з родичами. Це пов'язано зі станом дитини, а також з особистісними установками батьків.

     Як вважають автори,сім’ї дітей з особливими потребами мають бути готові до того, що їх стадії розвитку не подібні до звичайних сімей. Діти з обмеженими можливостями повільно досягають певних життєвих етапів, а іноді і зовсім не досягають. Такі сім’ї прагнуть до підтримки контактів з родинами, які мають дітей з схожими захворюваннями. Така позиція батьків значно розширює кругозір і можливість допомоги своїм дітям. Часто батьки створюють громадські організації, які вирішують проблеми дітей з особливими потребами по тому чи іншому захворюванню. Прийняття ситуації життя з хворою дитиною, влаштування сімейного добробуту, планування часу роботи й відпочинку, реалізація або відмова від кар’єри – ці та багато інших питань постають як нагальні. Вони потребують вчасного конкретизування, переживання, вербалізації та певного вирішення. Саме в цьому і є важливою допомога психолога .

     Автори підводячи підсумок,виділяють такі соціально-психологічні особливості сімей з дітьми з особливими потребами.

     По-перше, хвора дитина потребує більше матеріальних, духовних і фізичних затрат, ніж здорова.

     По-друге, батьки дітей з особливими потребами дуже часто вдаються до надмірного опікування, що гальмує розвиток дитячої активності, самостійності, впевненості в собі.

     По-третє, стадії розвитку сімей дітей з особливими потребами не подібні до стадій розвитку звичайних сімей. Діти з обмеженими можливостями повільно досягають певних життєвих етапів, а іноді і зовсім не досягають.

 

   Проаналізувавши  методику (А.Я. Варга, В.В. Столін), та методику «Сімейна соціограма» (Е.Г. Ейдеміллер, І.М. Нікольська) можна вважати, що труднощі сімей, в яких виховуються діти з особливими потребами, відрізняються від тих турбот, які хвилюють звичайну сім'ю. Кожен член  сім’ї не розуміє чому це сталось і чому сталось саме з ним. Надзвичайно важко розуміти,що твоя дитина не така як усі,і це забирає багато сил, сім’я для дитини-це все,і якщо батьки зможуть знайти в собі сили для того щоб зрозуміти,що дитина потребує їх,то сім’я зможе жити повноцінним життям і переживати всі труднощі разом,адже все життя може змінитися на краще,треба тільки вірити в це.

 

 

 

 

 

В.А. Вишневский

12. «Влияние динамики моторных нарушений у больных ДЦП на психическое состояние их родителей »

Особливості ставлення батьків до дітей з особливими потребами

 

Ключові поняття: особливості ставлення,причини порушень ставлення батьків,стан батьків,вплив на родину на психологічному рівні,соціальний рівень,соматичний рівень та інші.

 

     Як сказано у збірці матеріалів, у результаті народження дитини з відхиленнями у розвитку стосунки всередині родини, а також контакти з навколишнім соціумом спотворюються. Причини порушень пов'язані з психологічними особливостями хворої дитини, а також з колосальним емоційним навантаженням, яке несуть члени його сім'ї у зв'язку з довготривалим стресом. Багато батьків у ситуації, що склалася виявляються безпорадними. Їх стан можна охарактеризувати як внутрішній (психологічний) і зовнішній (соціальний) глухий кут. Якісні зміни в таких сім'ях проявляються на наступних рівнях: психологічному, соціальному і соматичному.

     По-перше, варто розглянути, як народження дитини з особливими потребами впливає на родину на психологічному рівні.

    На думку авторів, народження дитини з відхиленнями у розвитку сприймається його батьками як найбільша трагедія. Факт появи на світ дитини «не такої, як у всіх», є причиною сильного стресу, який переживається батьками, в першу чергу матір'ю. Особливості світобачення та ціннісних орієнтацій кожного з батьків хворої дитини. Всі надії та очікування членів сім'ї у зв'язку з майбутнім дитини виявляються марними і руйнуються в одну мить, а осмислення того, що сталося і набуття нових життєвих цінностей часом розтягується на тривалий період.

     Також значними після народження дитини з особливими потребами є зміни на соціальному рівні.

     Після народження дитини з проблемами в розвитку її родина, в силу виникаючих численних труднощів стає розбірливою у контактах. Вона звужує коло знайомих і навіть родичів через характерні особливості стану і розвитку хворої дитини, а також через особисті установки самих батьків (страху, сорому).

     Соматичний рівень у родині також схильний до змін.

     Згідно з літературними даними (В.А. Вишневський [5], В.Н. Мясищев [29], Р.Ф. Майрамян [18]), соматичні захворювання у батьків хворих дітей мають наступні особливості. Матері хворих дітей скаржаться на коливання артеріального тиску, безсоння, часті і сильні головні болі, порушення терморегуляції. Чим старшою стає дитина, тобто чим довша психопатогенна ситуація, тим більшою мірою у деякої частини матерів виявляються порушення здоров'я. Виникають: розлади менструального циклу і ранній клімакс; часті застуди та алергія; серцево-судинні та ендокринні захворювання; виражене або тотальне посивіння; проблеми, пов'язані з шлунково-кишковим трактом. Матері хворих дітей часто скаржаться на загальну втому, відсутність сил, а також зазначають стан загальної депресії.

 

 

Проаналізувавши методику автора В.А. Вишневского я можу сказати, що коли дитина з відхиленнями, батьки болісно це сприймають і часто їхні соціальні стосунки спотворюються,адже вони бояться осуду з боку інших людей і всього суспільства загалом. Автор розглядає три рівні як народження дитини впливає на родину. Автор точно описує кожен рівень та аналізує це.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Майрамян Р.Ф.

13. «Особенности невротических расстройств в семьях умственно отсталых детей»

Особливості ставлення батьків до дітей з особливими потребами можна визначати в залежності від специфіки інвалідності.

 

   Ключові поняття: ставлення батьків в залежності від специфіки,характеристика сприйняття батьками з урахувань обмежень та інші.

 

      Майрамян Р.Ф. розглядає особливості ставлення батьків до дітей з вадами насамперед у розумовій сфері. Предметом глибоких емоційних переживань батьків і близьких розумово відсталих дітей є особливості їх психофізичних порушень, і в першу чергу недостатність інтелектуальної діяльності. У зв'язку з цим тягар патогенного впливу порушень розвитку розумово відсталих дітей на психіку їхніх батьків залежить від таких характеристик розумової відсталості, як стійкість (тобто незворотність), тривалість (протягом всього життя), ступінь вираженості (тяжкість, глибина ураження) і характер інтелектуального дефекту .

     Інтелектуальний дефект розумово відсталих дітей, що розглядається як ведучий, надає особливий дестабілізуючий, гнітючий вплив на психіку їхніх батьків (Р.Ф. Майрамян [18], В.В. Ткачова [49]).

    Як вважає автор, розумово відстала дитина, підліток або доросла людина сприймається як близькими людьми, так і в суспільстві частіше негативно, з насмішкою, хоча в окремих випадках таке ставлення супроводжується жалем. Навіть в середовищі фахівців терміни «розумова відсталість», «олігофренія», «дебільність», які, по суті, означають те ж саме, що і діагноз будь-якого соматичного захворювання, використовуються для негативних, принизливих, дискримінуючіх характеристик дітей та їх близьких.

     Перший досвід вивчення впливу важкої рухової патології дитини на психоемоційний стан батьків було здійснено в рамках медичних досліджень В.А. Вишневського [5], Р.Ф. Майрамян [20], І.А. Скворцова [44] та ін. У роботах цих авторів розглядалися різні форми реагування матерів на проблему порушення розвитку дитини в різні періоди його життя.

Автори стверджують, що знерухомлені або діти з особливими труднощами при пересуванні потребують необхідності постійної фізичної допомоги, постійного догляду за ними, що вимагає від самих батьків особливих зусиль. Пошук, купівля та використання спеціальних транспортних засобів включають і підвищені матеріальні витрати батьків і спектр їх переживань і турбот. Навіть ті діти, у яких в мінімальному обсязі порушено пересування, все одно викликають у батьків глибокі емоційні переживання. Це пояснюється тим, що темп пересування в таких осіб повільний, хода нестійка, окремі елементи пересування вимагають додаткових пристосувань.      

 

Проаналізувавши,особливості ставлення батьків до дітей з особливими потребами,я можу сміло сказати,що неповносправність дитини є провідним дефектом для батьків і близьких, незважаючи на наявний потенціал до розвитку позитивної динаміки в цілому, виключає можливість повного одужання дитини, успішної соціально-трудової адаптації та самостійного повноцінного життя в соціумі,батькам потрібно змінити своє ставлення до дитини,і не вважати,що дитина тільки неповносправна ,а насамперед потрібно знати,що вона звичайно дитина,яка потрібна своїм близьким.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Мамайчук И.И.

14.  «Социально-психологическое исследование семьи больных с детским церебральным параличом и психокоррекционная работа с родителями»

 

     Ключові поняття: виховання, ДЦП ,рухова патологія,діти з аутизмом та інші.

 

     Переважним стилем виховання в сім'ях, в яких ростуть діти та підлітки з ДЦП, є гіперопіка (І.І. Мамайчук [22], Є.С. Каліжнюк [13]). Цей тип взаємовідносин проявляється в надмірній батьківській турботі про дитину, в надзвичайній йому відданості. Таке ставлення до дитини супроводжується виникненням у батьків емоційно-вольових, матері фіксуються на фізичній і психічній безпорадності їхніх дітей. Відомо, що така модель виховання призводить до психопатичного розвитку особистості хворої дитини, формує в неї егоцентричні установки, негативно позначається на становленні почуттів відповідальності і боргу.

         В ствердженні(І.І. Мамайчук [22], Є.С. Каліжнюк [13]) є ще одна категорія інвалідності –діти з аутизмом. Для батьків аутичних дітей особливою психотравмуючою проблемою є відсутність можливості розміщення дитини в спеціально створений для таких дітей освітній заклад. Нерозробленість нормативно-правової бази, що забезпечує навчання дітей цієї категорії в спеціальних умовах, є причиною відсутності такого виду установ у нашій країні. В даний час більшість аутичних дітей навчаються як в масових, так і в різних спеціальних корекційних освітніх установах. Їхня кількість неухильно зростає. Частина дітей отримують спеціалізовану допомогу в різних реабілітаційних і психолого-медико-педагогічних центрах, в основному зосереджених в столиці або великих містах. Аутичні діти, що живуть на периферії, позбавлені цієї допомоги. Перераховані особливості аутичних дітей вимагають від батьків створення у будинку специфічних умов внутрісімейного побуту та формування особливих моделей взаємодії та виховання .

 

 

 

 

А.Я. Варга, В.В. Столін

15. Емпірична – методика «Діагностика батьківського ставлення»

Фактори,що порушують сімейну атмосферу

 

Ключові поняття: міжособисті стосунки,модель, типи виховання та інші.

 

     На думку авторів,у сім'ях, які виховують дітей з відхиленнями у розвитку, формуються неадекватні міжособистісні стосунки в силу різних причин. До факторів, що порушують сімейну атмосферу, що впливають на розвиток неконструктивних моделей дитячо-батьківських і батьківсько-дитячих взаємин і типів виховання дітей з відхиленнями у розвитку, можна віднести наступні:

1)  характер і ступінь вираженості порушень у дитини, їх незворотність, тривалість і зовнішні прояви психофізичної недостатності (наприклад, при розумовій відсталості, дитячому церебральному паралічі, ранньому дитячому аутизмі тощо);

2)  особистісні особливості батьків (осіб, які їх заміщують), які загострюються в ситуаціях що травмують психіку (прояв тенденцій до розвитку акцентуацій або аномалій характеру);

3)  ціннісні орієнтації батьків (осіб, які їх заміщують) і специфічний характер впливу батьківських установок на процес виховання, їх залежність від сімейних, національно-етнічних традицій, соціально-культурного рівня і освіченості батьків як вихователів; при цьому важливе значення у виборі батьками моделі виховання мають їх психологічні особливості (авторитарний, невротичних, психосоматичний типи);

4)  соціальне середовище та умови, які перешкоджають реалізації батьками своїх виховних завдань (наприклад, соціально-економічні катаклізми, що мають місце на сучасному етапі розвитку українського суспільства).

      Зробивши аналіз,я вважаю,що ставлення батьків до дітей з особливими потребами відіграє першорядну роль у подальшому становленні таких дітей у суспільстві. Тут важливе значення має такий фактор, як ставлення батьків до дітей з особливими потребами, а також прийняття або неприйняття батьками дитини.

 

А.Я. Варга, В.В. Столін

Е.Г. Ейдеміллер, І.М. Нікольська)

методика «Сімейна соціограма »

16.  Психологічні особливості прийняття батьками дітей з особливими потребами

 

Ключові поняття: термін «прийняття»,складові прийняття та інші.

 

     Зробивши дослід,автори стверджують,що термін «прийняття» ввійшов у практику дитячо-батьківських стосунків завдяки науковій творчості відомого психотерапевта XX ст., представника гуманістичної психології американського вченого Карла Роджерса. Він трактує прийняття як безумовно позитивне ставлення до дитини незалежно від того, чи радує вона дорослих у даний момент. З погляду Карла Роджерса, у поведінці дитини немає нічого такого, що дало б батькам привід сказати: «Якщо ти чиниш так, то я більше не поважаю і не люблю тебе». Водночас важливо зрозуміти: безумовне прийняття не означає буквально, що інші значущі люди повинні пробачати або схвалювати усе, що дитина робить або говорить.  Насправді йдеться про створення такого сімейного оточення, в якому малюка хвалять і визнають як повноцінного члена родини, котрий інколи може бути нестерпним, але якого все ж таки люблять. К. Роджерс був переконаний, що виховання дітей з безумовним прийняттям та позитивною увагою забезпечує надійну основу для їхнього становлення та повноцінного функціонування у дорослому житті.

     Такі автори, як А.Я. Варга і В.В. Столін в структурі прийняття виділяли наступні складові:

1) сприймання дитини на когнітивному рівні («інфантилізація»), тобто намагання приписати дитині особистісну та соціальну неспроможність і т.д.;

2) інтегральне емоційне ставлення («прийняття-нехтування»), яке відображається у тому, чи поважають батьки індивідуальність дитини, або навпаки, їм здається, що дитина ні чого не досягне у житті і т.д.;

3) форми та спрямованість контролю за поведінкою дитини («авторитарна гіперсоціалізація»), що може відображатися в авторитаризмі, в нав’язуванні дитині своєї точки зору і т.д.;

4) міжособистісна дистанція у спілкуванні з дитиною («симбіоз»), яка характеризується такими чинниками як потяг до симбіотичних відносин з дитиною, тобто чи відчувають батьки себе єдиним цілим з дитиною.

     Вивчення батьківського ставлення до дітей свідчить, що майже у половини батьків високі значення має складова «інфантилізація», що відображає проблеми у когнітивному компоненті прийняття. Високі значення складових «симбіоз» (порушення діагностується у половини батьків), вказують на проблеми у поведінковому компоненті батьківського ставлення.

     Скворцов И.А.

 17. Психологические особенности родителей при неврологической инвалидности ребенка

Особливості прийняття батьками дітей з особливими потребами та поділення на адекватні, та неадекватні; суб’єктивні та об’єктивні

 

Ключові поняття: особливості сприйняття,поділ на адекватні, та неадекватні; суб’єктивні та об’єктивні.

 

     Як вважає автор,особливості прийняття батьками дітей з особливими потребами можна поділити на адекватні, та неадекватні; суб’єктивні та об’єктивні.

     Під адекватним розуміється прийняття дитини «такою, як вона є», адже частіше саме близькі родичі повертають віру в сенс життя і віру в самого себе у дитини, створюючи особливий психологічний клімат її існування у родині. При адекватному прийнятті дитини кожен її успіх, кожне досягнення — це успіх усієї родини.

     Неадекватне прийняття — це «відторгнення» дитини, негативне ставлення до неї. У батьків це ставлення може проявлятись у роздратуванні, по відношенню до дитини, у ігноруванні її інтересів в силу їх примітивності а також у бажанні покарати дитину.

     При суб’єктивному прийнятті дитина з особливими потребами сприймається як суб’єкт соціальних відносин, тобто як повноправний член суспільства. Ані батьки, ані найближче оточування не фокусуються на інвалідності дитини, що є сприятливим фактором до її подальшої адаптації у суспільстві і соціумі, а також сприяє поступовій еволюції ставлення до людей з обмеженими можливостями у суспільстві. А при об’єктивному прийнятті — як особистість, яка віддалена від суспільства.

     Скворцов И.А. стверджує,що у батьків об’єктивне ставлення проявляється у бажанні «сховати» дитину від усіх, що, в свою чергу, впливає на набування неадекватної форми взаємодії дитини з соціальним середовищем і виникнення комунікативних проблем і перешкод. Через це відносини з людьми фарбуються в свідомості дитини в несприятливі тони, для неї характерні відгородженість, тривожність, агресія. Однією ж з проблем сім’ї, яка має дитину з особливими потребами, є сприйняття її як фактора, що порушує нормальну (в суспільстві усталену) функцію сім’ї. Подальший розвиток сімейних відносин гармонізує або ще більше викривлює їх і відповідним чином впливає як на дорослих, так і на дітей. Тож родині,як вважає автор,а тобто батькам зокрема, треба бути свідомими щодо перебігу хвороби, перспективи психічного розвитку дитини і відповідним чином будувати свої стосунки у родині та за її межами.

 

     На мою думку,під особистісним прийняттям ми розуміємо цілісну систему різноманітних почуттів до дитини, поведінкових стереотипів, що практикуються по відношенню до неї, особливостей сприйняття та розуміння характеру дитини, її вчинків. Це визнання права дитини на властиву їй індивідуальність, несхожість на інших, у тому числі несхожість на батьків. У ситуації з дитиною з особливими потребами — це найбільш актуально. 

 

 

 

 

 

Головне питання мого дослідження

Яке соціальне становище сімей у яких виховуються діти з особливими потребами?

Головними запитаннями є:

1. Яка характеристика дітей з особливими потребами.

2. Проблеми дітей з обмеженими функціональними можливостями.

3. Діти з особливими освітніми потребами.

4.Соціально-психологічні особливості сімей, що мають дітей з особливими потребами.

5. Особливості ставлення батьків до дітей з особливими потребами.

6. Психологічні особливості прийняття батьками дітей з особливими потребами.

 

     Автори Сварник М. та Николаєв М. вважають,що кожна дитина по-своєму унікальна і потреби кожної дитини специфічні. Кожна дитина становить незмірну цінність для своїх батьків і родичів, а всі діти разом - неоціненний скарб суспільства, запорука його майбутньої долі. Ці твердження мають універсальне значення у всіх суспільствах і культурах. Однак, ми часто свідомо чи несвідомо обмежуємо думки і дії тими сферами, які не тривожать нашу свідомість безвихіддю і не блокують діяльність безпорадністю. Подібною напівприхованою, дражливою сферою довгий час була і надалі значною мірою залишається інвалідність взагалі, дитяча особливо. Ще дуже далеко до повної відкритості в обговоренні ролі, прав і можливостей дітей з особливими потребами в українському суспільстві і тим більше до цивілізованого вирішення цих проблем на державному рівні.

     С.В. Андрійчук впевнений,що проблема адаптації особистості до умов оточуючого середовища є однією з найбільш актуальних у сучасній філософській, психологічній та педагогічній науках. Особливої актуальності вона набуває в рамках соціально-педагогічної науки, оскільки безпосередньо пов’язана з процесом входження особистості в соціальне середовище, засвоєння нею основних соціальних норм та правил поведінки, передачі соціального досвіду від одного покоління до іншого.

     Кривда Н.І. аналізуючи,виявила,що за даними Міністерства праці та соціальної політики України, в нашій державі проживає близько 170 тисяч дітей-інвалідів

Сьогодні в нашій країні немає єдиної офіційної термінології для характеристики дітей з особливими освітніми потребами. В основних законах про освіту зустрічаються такі терміни, як діти, які потребують корекції фізичного або розумового розвитку та особи, які мають вади у фізичному чи розумовому розвитку і не можуть навчатись у масових навчальних закладах.

Автор переконана,що українські неповносправні особи мають три шляхи здобуття знань: через загальноосвітню програму (вона діє як у спеціальних школах, так і у звичайних), програму для дітей із затримкою психічного розвитку (розтягнута задля зменшення навантаження) та допоміжну програму (дітей навчають за допомогою спеціальних методик).

     Як вказано в методиці А.Я. Варга, В.В. Столін сім’я, яка має особу з особливими потребами— це така сім’я, в якій один або декілька з її членів мають серйозні, постійні порушення у здоров’ї, не можуть чи мають в значному ступені обмежені можливості обслуговувати себе, а також не мають можливості виконання соціально-професійних задач без обмежень, ведуть загальне хазяйство з повністю дієздатними членами родини. Поява в сім’ї дитини з певними психічними чи фізичними вадами є причиною психологічних стресів батьків, але велика роль сім’ї в соціалізації дитини з особливими потребами не заперечлива. Труднощі сімей, в яких виховуються діти з особливими потребами, істотно відрізняються від тих турбот, які хвилюють звичайну сім'ю.

     Як сказано у збірці матеріалів, у результаті народження дитини з відхиленнями у розвитку стосунки всередині родини, а також контакти з навколишнім соціумом спотворюються. Причини порушень пов'язані з психологічними особливостями хворої дитини, а також з колосальним емоційним навантаженням, яке несуть члени його сім'ї у зв'язку з довготривалим стресом. Багато батьків у ситуації, що склалася виявляються безпорадними. Їх стан можна охарактеризувати як внутрішній (психологічний) і зовнішній (соціальний) глухий кут.

     Термін «прийняття» ввійшов у практику дитячо-батьківських стосунків завдяки науковій творчості відомого психотерапевта XX ст., представника гуманістичної психології американського вченого Карла Роджерса. Він трактує прийняття як безумовно позитивне ставлення до дитини незалежно від того, чи радує вона дорослих у даний момент.

 

    На завершення огляду літератури, можна з впевненістю сказати, що соціальне становище сімей, у яких виховуються діти з особливими потребами є незадовільним. Держава не надає належного рівня для виховання та розвитку дітей.

     Сім’я, в якій є дитина з особливими потребами - це особливий об’єкт уваги всіх фахівців, які надають допомогу  сім’ї. Всі проблеми, що існують в сім’ях дітей з особливими потребами, необхідно вирішувати постійно на всіх рівнях системи соціального захисту населення, освіти, охорони здоров’я та інших. Благополуччя цих специфічних сімей головним чином залежить від того, наскільки дитина з особливими потребами може реалізувати свої права на реабілітацію, освіту, охорону здоров’я, а сім’я в цілому – на матеріальне забезпечення, соціальну підтримку та гідне існування.

     Існує цілий спектр найрізноманітніших проблем таких родин – економічних, правових, освітніх, інформаційних, психологічних, проте ці

проблеми можуть бути зменшені чи взагалі подолані цілеспрямованими та

методичними зусиллями, спрямованими на різні сфери життєдіяльності.

Актуальним залишається проблема самопочуття дитини з особливими потребами та членів її родини в соціальному оточенні. Це залежить від соціального середовища, в якому перебуває сім’я, тому необхідним є подальше моральне виховання суспільства в цілому, а особливо дітей та молоді, щодо толерантного ставлення до людей з особливими потребами.

     Головною ідеєю є  досягнення сумісного  гармонійного життя з «особливою» дитиною, максимальний розвиток потенційних можливостей дитини і кожного члена сім’ї і успішної інтеграції сім’ї дитини з особливими потребами і особливої дитини в суспільстві.

 

 

 

Список використаної літератури та джерел :

 

1. Боровая Л.П. Социально-психологическая помощь семьям, имеющим тяжело больных детей / Л.П. Боровая // Социально-педагогическая работа. – 1998. – №6. – С. 59-63.

 

2. Сварник М. Николаєв М. Діти з особливими потребами в українському суспільстві: крок до реабілітації та інтеграції Кроки до компетентності та інтеграції в суспільство: науково-методичний збірник/Ред. кол. Н.Софій (голова), І.Єрмаков (керівник авторського колективу і науковий редактор),та ін. - К.: Контекст,2000. - 336 С.

 

3. Найда Ю., Таранченко О., //  Хто такі діти з особливими потребами: відмінності розвитку та навчальної діяльності дітей з особливими потребами в процесі навчання // 2010, м. Київ – 4-7 С.

 

4. С.В.  Андрійчук  Соціальна адаптація дітей з особливими потребами при переході від навчання у спеціальному дошкільному навчальному закладі до масової школи  // Вісник Черкаського університету. – №122. – 2008. – С. 8–11.

 

5. РМК Кривда Н.І.  Діти з особливими освітніми потребами //  Січень 2011 року [Електронний ресурс] http://www.krasnokutsk-logoped.edu.kh.ua/

 

6. Методи дослідження: теоретичні – аналіз літературних джерел, узагальнення та систематизація; емпіричні – методика «Діагностика батьківського ставлення» (А.Я. Варга, В.В. Столін), методика «Сімейна соціограма» (Е.Г. Ейдеміллер, І.М. Нікольська) [Изд. 2-е, испр. и дополн. - СПб.: Речь, 2006. - 352 с.,]

 

7. Вишневский В.А. Влияние динамики моторных нарушений у больных ДЦП на психическое состояние их родителей / В.А. Вишневский // Вопросы клинической психиатрии : тез. докл. науч.-практич. конф. / под ред. [ Тез.докл. Кемерово, 1985.С.42-44.]

 

8. Майрамян Р.Ф. Особенности невротических расстройств в семьях умственно отсталых детей / Р.Ф. Майрамян // III Всероссийский съезд невропатологов и психиатров: тез. докл. / под ред. В.М. Банщикова, Н. М. Шибанова. – М., 1974. – Т. 2. – С. 295— 297.

 

9. Майрамян Р.Ф. Семья и умственно отсталый ребенок: автореф. дис. канд. мед. наук / Р.Ф. Майрамян. – М., 1976. – 24 с.

 

10. Мамайчук И.И. Социально-психологическое исследование семьи больных с детским церебральным параличом и психокоррекционная работа с родителями / И.И. Мамайчук  В.Л.

 

11. Поліщук М. Корекція пізнавальної діяльності дітей з ЗПР / М. Поліщук // Психолог. – 2004. - № 46. – С. 19-28

 

12. Скворцов И.А. Психологические особенности родителей при неврологической инвалидности ребенка / И.А. Скворцов, Т.Н. Осипенко,

 

 Н.П. Дедов и др. // Исцеление. – М., 1995. – Вып. 2. – С. 397-423.

 

13. Калижнюк Э.С. Психические нарушения при детских церебральных параличах / Э.С. Калижнюк. – Киев : Высшая школа, 1987. – 272 с.

 

14. Проблеми сім’ї яка виховує дитину з особливими потребами // С.І. Гецко / Збірник наукових праць,випуск 15,книга 2 УДК 37.018.262.+376 С.І

 

15. Мастюкова Е.М. Семейное воспитание детей с отклонениями в развитии / Е. М. Мастюкова, А.Г. Московкина. – М. : Владос, 2003. – 408 с.

16.  Державна доповідь про становище дітей в Україні / А. Г. Зінченко , Т. Ф. Алєксєєнко , С. Ю. Аксьонова, О.В. Вакуленко та ін. .;  — К.: Держ. ін-т сімейної та молодіжної політики., Київ 2011. — 109-112 с.

 

17.  Становище дітей з особливими потребами в контексті загальної ситуації щодо становища дітей в Україні, зокрема дітей-інвалідів / Комарова Н. М., Леонтьєва Л. Є - К.: Держ. ін.-т  розвитку сім’ї та молоді ., Київ 2006. — 54-57 с.