Обрядова скарбничка "Андріївські вечорниці"

Ведуча:      3 давніх-давен славилася Україна таким звичаєм, як ворожіння у ніч на Андрія. Ця давня традиція - прекрасний витвір людської фантазії, призабутий сьогодні. Ми хочемо повернути йому життя. Нехай оживе одне із       сторінок молодості наших матерів і бабусь.

Сценка «Кайдашиха і Проня Прокопівна».

 

 

Кайдашиха. Доброго вечора, Проню! Куди це ти збираєшся?

Проня. Зачекайте, сідайте. О, Господи, чи все в мене на своєму місці? Чи по-модньому? Ой, мамо моя, браслету забула надіти, не знаю, що мені більш до лиця! Чи мано? Чи манто. А книжки нема? Коли треба, то як на злість десь дівається.

Кайдашиха. Для кого ж так чепуришся, краля пансіонська?

Проня. А це моє дєло. Що вам до цього?

Кайдашиха. По якому це ти балакаєш? Забула, якого я роду? Ой, якби ти була моєю невісткою, я б тобі прочухана дала!

Проня. Фі, какі ви не образовані! Понятія нікакого не імеєте о прілічіях. Я в пансіоні всі науки пройшла. Чула, сьогод­ні в одному місці збираються інтересні люди.

Кайдашиха. Чи не на вечорницях часом?

Проня. Ага, на вечорницях. Як там занятно. А які кра­сиві мужчини... Я було, як стріну їх, то так стривожуся, що цілу ніч не сплю.

Кайдашиха (зітхаючи). Ох, ті ще вечорниці.

Проня. Це хорошее дєло. Здавна на Україні вечорниці гуляли. Колись давно-давно, да так давно, що вже мало хто пам´ятає, коли з´явився цей обичай в українців: збиратися ве­чорами, гуляти, пісень співати.

Кайдашиха. Я теж люблю співати! Особливо «Ой на горі два дубки...»:        

 

Ой на горі два дубки,

Ой на горі два дубки, два дубки

Та й схилились до купки...

 

Проня. Голосу нікакого, а все туда же! Хлопці на вечор­ницях дуже красиві були, а уж как вечорами гуляли... Я єму: «Ваша люлька шкварчить!» А він до мене: «Єто в грудях моїх шкварчить от любові. У мене такая стремітєльность до вас образовалася».

Кайдашиха. А дівчата ж які на вечорницях?

Проня. Теж мені кралечки! Звісно, не такі, як я, але і гарні трапляються. А чого б інакше до них вечорами хлоп­ці бігали?

Кайдашиха. То, може, вже підемо на вечорниці?

Проня. А как же!

 

Обоє йдуть до гурту.

Господиня:   Уже й вечір, а ні дівчат, ні хлопців немає. Як подумати, що коли  це ми дівували, зачуєш де-небудь вечорниці, то аж тини тріщать… Зовсім не те, що тепер. От скоро вже треті півні заспівають, а вечорниці ще й не починалися. Ой – ой - йой! Куди все поділося?

 

(чути сміх …Господиня схоплюється. Заходять дівчата)

1 дівчина : Добрий вечір вашій хаті,

Уклін  господині,

Чи веселі вечорниці в нашій Україні.

Добрий вечір, господине, славна молодице.

Чули, що у цій хатині будуть вечорниці.

 

2 дівчина : Аби щастя було в хаті,

Щоб усі були багаті,

Аби було любо, мило,

Аби всі були щасливі.

 

3 дівчина:  Будем з вами добрі, щирі,

То і  будем  жити в мирі.

Тоді всім нам допоможе

Матір світу – Мати Божа.

 

Господиня:  Добрий вечір, добрий вечір, любі гості!

Просимо, просимо.

Поспішайте, дівчатонька,

Все приготувати,

Бо пора вже вечорниці

Всім нам починати.

Зваримо вареників

Біленьких, смачненьких,

Та й запросим до нас в гості,

Хлопчиків гарненьких,

Щоб вони разом із нами

Дружно працювали,

Андріївські вечорниці

Піснею стрічали.

 

Господиня. Сідайте, будьте ласкаві, в нашій хаті на лаві.

(Дівчата сідають, кілька з них працюють, прядуть кужіль, деякі підмітають хату, вишивають, пораються біля печі, співають «Ой у полі дві тополі». Тим часом господиня готує борошно, щоб місити Калиту).

 

Господиня. Дівчата, підійдіть до мене, я розкажу вам, як випікати Калиту, - цю найвеличнішу ознаку нашого свята. Кожна повинна взяти участь у готуванні Калити, скільки б багато вас тут не було. Робиться Калита із прісного тіста, солодкого, з медом, у вигляді тонкого коржа. «Рік стоншився», - кажуть люди, Місити тісто треба по черзі, починаючи від найстаршої дівки і закінчуючи дівчинкою.

(Дівчата місять тісто разом із господинею).

- Додайте до борошна яєць, меду, маку, аби наша Калита була смачна. Ви, дівчатка, розкачуйте тісто, а ви ліпіть узори - колоски-промінчики, зубчики. У нас багато людей на святі, то й більше зубців треба на Калиті, щоб було що кусати. Ми зробимо Калиту ще й до столу, прикрасимо її калиною, щоб сяяла на столі весь вечір.

- По-особливому складають і дрова у печі: навхрест. Сьогодні треба, щоб ломачка на ломачці тільки так лежала - це символ Сонця і Вогню. Розпалювання дров - то важлива ритуальна дія, адже вогонь випікає Калиту. Тому, розводячи його, приказуйте: «Гори, вогонь, ясно, спечи нам Калиту красну! Щоб ми її кусали і горя не знали!».

(Дівчата повторюють ці чарівні слова).

- О, піч вже вогнем надихалася і напалилася, пора й Калиту саджати. Галю, ану окропи перед Калитою дорогу!

 Дівчина (бере кропильце і, побризкуючи водою, приказує). Водице-студенице, окропи Калиті дорогу до печі від порогу, а від печі до стелі, щоб ми були гарні та веселі!

Господиня (саджає Калиту в піч, а потім вмиває кожні( дівчину). Аби ви були красні-прекрасні, як наша Калита! Щоб вона так славно спеклася, як ви потрудилися. Тут же в печі зваримо і пшоняну кашу як обов’язковий атрибут свята. До неї додамо ще й маку до смаку.

- Поки Калита печеться, ідіть, дівчатонька, голубоньки, відпочиньте трохи, погуляйте, як ми колись гуляли.

дівчина. Та хлопців немає.

(Дівчата виглядають хлопців у вікно).

1- а дівчина. Ну що, не чути хлопців?

2- а дівчина. Ані чичирк... От як не прийдуть...

3- а дівчина. Мій прийде, обов’язково прийде. Хіба не знаю що!

4- а дівчина. А я на свого надіюсь, як на кам’яну гору.

5- а дівчина. Надіявся дід на обід і без вечері спати ліг. (Сміх.)

Господиня:      Вмощуйтесь зручніше. Будьте як вдома. Сьогодні вечір, у який мають здійснитися ваші надії. Хочете знати свою долю, дівчата?

Дівчата:         Хочемо!

 Господиня:   Бач, які бистрі й розумні. Гаразд! Хай вже буде по вашому. То може   і я помолодію біля вас.

Всі. Давайте, давайте! Це ж цікаво!

Господиня. Дівчата, я навчу вас ворожити. Ось послухайте. Пізно ввечері, коли стемніє, потрібно набрати в пелену насіння коноплі, вийти за хату, посіяти по снігу і промовити: «Андрію, Андрію, конопельку сію, спідницею волочу, заміж вийти хочу». Потім набираєте жменю снігу, там, де сіяли коноплі, вносите до хати і, коли сніг розтане, лічите насіння: якщо кожна зернинка має пару - добре, якщо ні - поганий знак.

Дівчина. А я такого не знала. Дівчата, сьогодні обов’язково поворожимо.

Господиня. А ось послухайте ще. Якщо ви, дівчата, захочете сьогодні у сні побачити, як той суджений виглядає, для цього є інше ворожіння. Лягаючи спати, скиньте із себе крайку, покладіть під голову хрестом і прошепотіть слова: «Живу в Києві на горах, кладу хрест в головах. З ким вінчатись, з ким заручатись, з тим і за руки держатись». Якщо вночі вам присниться сон, що до вас підійшов парубок, взяв за руку і повів до вінця, то це і буде ваш суджений.

Отак у мої молоді літа загадували ми свою долю в ніч під Андрія Первозваного.

Дівчина. Ой, а я боюся ворожби, я ще ніколи не ворожила.

Дівчина. Нічого боятися. Вовка боятися - в ліс не ходити. Пані господине, подайте копистку! (Підходить до порога, стукає кописткою і говорить: «Туку, туку кописткою, де я буду невісткою? Загавкай мені, собако, в якій саме стороні». (Прислухаються, де загавкав собака).

(Всі цілуються з дівчиною і по черзі повторюють ворожіння).

Хлопці співають «Розпрягайте хлопці коней»

 

 Стукіт у двері.

1-ий хлопець. Пустіть нас до хати!

3-я дівчина. Гарненько попросіть!

Хлопці знову стукають.

 

1-а дівчина. Агов! Хто такий?

Хлопці (разом).

Пес рябий!

Баран круторогий!

Ведмідь клишоногий!

Пустіть-но до хати!

 

2-а дівчина. Не пустимо в хату, дуже вас багато!

2-ий хлопець. Пустіть, бо гірше буде!

3-я дівчина. Як чемно не попросите, не пустимо!

2-ий хлопець. Дівчатонька-голуб´ятонька, та ми ж при­йшли не битися, та ми ж прийшли миритися, і гостинця при­несли, і музик привели, пустіть, будьте ласкаві!

Дівчата встають із-за столів та виходять назустріч хлопцям.

 

3-ій хлопець.

А дівчина-горлиця

До козака горнеться,

А козак, як орел,

Як побачив — так і вмер.

 

1-а дівчина.

Ти до мене, ти до мене не ходи,

Куций коротенький,

Бо до мене, бо до мене ходить хлопець

Високий тоненький.

 

1-ий хлопець.

Штани мої шаровари,

Штани мої сині.

Чом до мене дівки липнуть,

Як до браги свині?

2-ий хлопець.

У селі в нас густо хати,

Вітер не повіє.

Сама мати ложки миє,

Бо дочка не вміє.

 

2-а дівчина.

Йой, хто ж то

Пішов понад вербами?

То наші хлопці

Світять ребрами.

 

Хлопці (разом).

Ой гоп, штани лоп,

Холоші діряві.

Зате мене дівки люблять,

Що я кучерявий.

 

3-я дівчина.

Вареники з маком їла,

Чорнявого полюбила.

 

3-ій хлопець.

По дорозі жук, жук,

По дорозі чорний.

Подивися, дівчинонько,

Який я моторний.

 

1-ий хлопець. Оце зустрічають нас дівчата, так зустрічають.

1-а дівчина. Самі винні. До пуття ще й не привіталися, а вже почали залицятися. А так не гоже робити таким по­важним парубкам.

Господиня:      А я вже думала, що вечорниці без парубків будуть.

1- й хлопець. Добрий вечір усім у хаті!

2- й хлопець. Доброго здоров’я!

3- й хлопець. Боже помагай!

4- й хлопець. З Калитою будьте здорові!

5- й хлопець. З Калитою золотою, з пресвітлим празником!

Господиня. Спасибі, будьте й ви здорові!

Господар. Коли усі зібралися, то підносьмо Калиту.

(Дівчата несуть Калиту на червоній стрічці високо поперед себе і тричі промовляють: «Сонце заходить, а Калита сходить!» ).

(Назустріч виходить господиня з горням каші на вишитім рушнику).

Господиня. Калита наша, оце тобі каша, а нам дай краси й сили, щоб ми в світі славно жили!

Усі. Оце так Калита! Славна та красна, на весь світ прекрасна!

(Хлопці беруть Калиту, прйв’язують до неї червону стрічку, яку протягують через кільце в стелі або високій стійці. Таким чином Калита підвішується вище голови дитини, щоб можна було дістати її зубами тільки тоді, як добре підстрибнути. Крім того, один кінець стрічки довший і спущений донизу так, щоб можна було за нього смикнути — тоді Калита стрибне вгору).

Господар (виносить від печі вогняні речі: рогач і коцюбу, обережно ставить їх навхрест так, щоб коцюба була зверху). Коцюбу, рогачі, а також пікну лопату взагалі ніколи не кидають, а тільки ставлять. Вони завжди біля печі, біля вогнища. Сам же вогонь як посланець вогню небесного і всі його атрибути були ще з правіку священними, а тому дуже шанувалися.

                ( Дівчата, сміючись, міряють чоботи підлогу. Токи вітають першу і другу "відданиць", хлопці крадуть з порога перший капець).

4 дівчина:  О! Доворожилася! Боса додому піду. Хто забрав чобіт? ( Виглядає за двері, там хлопці).

4 дівчина:  Відразу наречений об'явився. Прошу віддати, а то в ноги зимно.

1 хлопець:  Може, ще й взути?

4 дівчина:  Це я вже сама вмію. Бач, заміж першою збираюсь!

2 хлопець: А чого ж то нас ніхто не кличе? Зірка перша вже зійшла!

5 дівчина:  Ходіть, ходіть ворожити будемо.

Господиня. Давньою українською традицією було гостре слово, усмішки.

 

Добра була мама  у дівулі Рити.

Не веліла доні навіть суп варити,

Чистити картоплю, потрошити кури,

Можна зіпсувать к бісу манікюри.

В середу за Гриця вийшла заміж Рита,

А в суботу стала перший суп варити.

Курку у каструлю кинула з кишками,

Висипала картоплю разом з лушпайками…

А в неділю рано мати Риту била:

Ой нащо ж ти, доню, Гриця ортуїла?

 

 

 

Перший хлопець. Слухайте, дівчата! Я вам розкажу, що колись зі мною було, та тільки цур – не перебивати і “брешеш” не казати, а то покину розказувати.

Було це ще тоді, коли мого батька на світі не було. А ми з дідом на печі удвох жили, та ще й добре жили, на каміні хліб сіяли. От раз дід дав мені здоровенний гріш, та й каже: “Піди на ярмарок, та купи там кобилу та сокиру”.

Поїхав я на ярмарок, купив в’язку бубликів, поснідав, а далі купив чоботи та сокиру і поїхав додому. Моя кобила трюк, трюк, а сокира – цюк, цюк. Та й відрубала кобилі ногу. А був я собі хлопець недурний. Зараз зліз кобили, взяв сокиру, зрубав вищу вербу, прив’язав її кобилі замість ноги. Сів ото я, та й поїхав. Їхав, їхав і зачепилася моя верба, аж за самісіньке небо. Що тут його робити? Поліз я по тій вербі, аж на небо. Дивлюсь, а там циган лопатою гроші віє. Випросив я половину грошей, почав плести з неї вірьовки. Сплів таку довгу, що аж  до землі достає і поліз по ній. Де взялася чортова руда миша, та й перегризла мою вірьовку. І полетів я прямо у болото.

Господиня. Та ні, мабуть, прямо на наші вечорниці.

Старший. Наш народ любить жартувати, то давайте і ми пожартуємо. Я почну перший, слухайте!

Жінка розбила колись навий горщик, а чоловікові жаль стало, він і докоряє жінці:

-         І як ти його розбила?

-         І як ти той горщик розбила?

А жінка вхопила другий горщик, кинула їм об землю, аж на черепки розлетівся, та й каже: “Отак, отак, я його розбила!”

Третій хлопець. Надумав хлопець сватати дівчину і почав питати в неї, що вона вміє робити, а чого не вміє.

Четвертий хлопець. Люди кажуть, Галю, що ти шити не вмієш.

Третя дівчина. Так, хіба що шити.

Четвертий хлопець.  І корову, кажуть, не вмієш подоїти.

Третя дівчина. Ну ще й корову не подою.

Четвертий хлопець. І навіть, кажуть, що хліба не спечеш.

Третя дівчина. Може ще тільки хліба не пекла.

Четвертий хлопець. Танцювати, кажуть, не вмієш.

Третя дівчина. Ну це вже брехня!

Хлопець. Ваш собака, дядьку, вкусив мене.

Хлопець. Ти, мабуть, дражнив його, або вдарив.

Хлопець. Ну що ви, я тільки підняв його, щоб погладити.

Хлопець. Як же ти його підняв?

Хлопець. Та за хвіст.

Хлопець.

Ну з тобою і морока,

Знов спізнився на уроки!

А Василько гірко плаче:

Винен півень наш ледачий!

Як іти мені до школи,

Не співає він ніколи!

 

Хлопець:   Ми так замучилися, проголодалися, може нам би чого з’їсти?

(пісня «Наші хлопці вареників хочуть»)

 

  Господиня:   Милі гості, просим сісти,

 

1 дівчина:  Вареники будем їсти.

2 дівчина:  Вареники непогані,

3 дівчина:  Вареники у сметані.

4 дівчина:  Вас чекають у макітрі

5 дівчина:  Вареники дуже ситні.

6 дівчина:  Білобокі, круглолиці,

7 дівчина:  З української пшениці.

8 дівчина:  Їжте, їжте, просим щиро

9 дівчина:  Вареники наші з сиром

10 дівчина:  Вареники непогані

11 дівчина:  Вареники у сметані.

 

Господиня:   Дівчата, почастуйте хлопців.

 

12 дівчина:   Вареники мої великомученики!

Велику муку терпіли,

В гарячій воді кипіли.

Сиром були понапихані,

Маслом очі позаливані.

Як є сметана, то вмочайте,

А як нема – вибачайте!

 

(Бере пиріг і підходить до хлопця)

З’їж ,  Андрійку, пиріжок,

Він дуже смачненький,

А у нього всередині

Сирочок  дрібненький.

 

5 хлопець:   (кусає пиріг і кривиться)

Чи ти,  дівча, з роду-віку

Пирогів не їла,

Що ти свої пироги

Клоччям начинила?

Нехай тебе лихий знає

З цими пирогами,

Ти би краще розкидала їх помежи псами.

 

12 дівчина:   Чи я не хазяйка, чи на господиня,

Сім днів в хаті не мела, печі не топила.

Сватай мене, хлопче, премудрую швачку.

Рушник на кілочку, сміттячко в куточку.

Туди – хить, сюди – хить ,за сміттячко вісім кіп.

А дев’ята кіпка, щоб вимела тітка.

Ідуть люди з міста та й з мене сміються,

Що на моїх подушках ворони несуться!

Не смійтеся, люди, якось воно буде,

Обскубаю вороння, ще й перина буде.

Пісня – частівка

Ой кувала зозуленька,

Та й сіла на дубі.

Були б ви дівчата файні,

Як мали б всі зуби.

 

Ой кувала зозуленька

В селі Вороняки.

Є у всіх нас файні зуби,

Ну, а вам подяка.

 

 

Ви хлоп’ята гонорові,

файно виводили.

Все одно наше буде зверху,

Щоб ви не робили.

 

Хлопець:   Та нехай же ваше буде зверху!

 

( Голос з коридору « Хлопці, допоможіть мені!»

Відчиняються двері і на порозі стоїть з великим гарбузом в руках Роман.

В’язанка бубликів у нього на шиї )

Хлопець (Роман) :   От і клята та дівка Уляна, я ж до неї і так, і сяк, і бубликом хотів пригостити, а вона все брикається та глузує. Я думав, що вже домовився з нею про весільну сукню, а вона мені – гарбуз. Та нічого, мабуть,  багато насіння з нього буде, та й кашу гарбузову я полюбляю.

 Дівчина:  Не сумуй, Ромцю!

Хлопець (Роман) :    Я і не сумую, та батько буде бити! До кого ж тепер поведуть мене свататись. Я вже чисто замучився.

Чи я, тату, не доріс,

Чи я, тату, переріс,

Чи не рублена хата,

Чом не люблять дівчата?

 

Дівчина:  Ой , Ромцю,  любиш ти гарбузову кашу, а не Уляну.

 Дівчина:  Ти нам нагадуєш слова із пісні, де козак любив пироги, а не дівчину.

 

Господиня:     А зараз  7 до праці. Ось борошно, ось тарілка кожній. Зараз дівчата біжать до джерела, набирають повен рот води, прибігають сюди беруть тарілки з борошном і місять паляничку. Кожну свою позначає. Замісите покладете на бляшку і будете випікати. Біжіть дівчата до  джерела.

(Дівчата вибігають)

Господиня:      А я піду калиту допікати.

Хлопець: Тітко Вірю! А для чого оті паляниці позначати?

Господиня:      Щоб кожна дівчина свою впізнала...

Хлопець:  А що буде як паляниці спечуться?

Господиня:      Ми їх покладемо  в рядок і приведемо собаку. Чию паляницю собака найшвидше з'їсть, та дівчина найшвидше заміж піде.

Хлопець:  Ото цікаво! Я пішов по собаку.         (Пішов).

( Вбігають по черзі дівчата, місять тісто, виробляють паляниці: деякі змушені повернутися назад за водою, бо випустили з рота воду, хлопці їх смішать).

Господиня:      В кого паляничка готова, кладіть на бляшку.

-   Галино, а йди-но сюди! Віднеси пекти ці паляниці.

( Галина виходить)

Господиня:      Розкажу, як від старих людей чула.

Андрій - один з апостолів Ісуса Христа. Його ще називають Первозваним, бо саме його та його брата Симона - Петра Ісус зробив своїми першими учнями. Обидва були рибалками, обидва без вагань прийняли вчення Христа і були наділені властивостями зцілителів. В апостолів вірили , бачили їхні надзвичайні вміння зцілювати хворих, калік, незрячі, кволі, кволі після зустрічі з ними ставали здоровими. З роками народ звертатися до Андрія - Первозваного ,як до свого зцілителя. Люди вірили, що саме в ніч народження апостола можуть збутися ті бажання, які омріяв кожен. Особливо дівчата. І ще старі люди кажуть, що все загадане збудеться тільки тоді, коли в нього віриш. Без віри гадання не буде мати ніякої сили. От так мої любі.

Господиня:      Дівчата, а ходіть глянемо чи паляниці готові!

 (Входить господиня)

Господиня:      А ось і паляниці готові!

(Дівчата підбігають і забирають кожна свою. Складають їх на дошку по черзі ).

Господиня:    А де ж наш собака!                                                        

 (Хлопець приводить собаку).

11 хлопець:   Цікаво, чи захоче ще їх їсти!

(Дівчата і хлопці заглядають, чию паляницю взяв собака. Жарти, сміх).

Господиня:      Ну, що, дівчата, цікава гра?

Дівчата:        Цікава!

Господиня:      А зараз ворожба для хлопців. Оце вам макітри, оце вам і перстені.
Наливайте воду і губами дістаньте перстень з макітри. Хто швидше!
Поки вони будуть бавитися, ви дівчата ідіть і принесіть дров.

(Дівчата приносять).

А тепер порахуйте кожна по скільки принесли? Через стільки років і заміж підете. (Сміх).

Дівчина:  Я принесла ось це зілля. Бабця казала, що вони  колись сплітали з нього віночок і підкидали в гурті дівчат вгору. На кого віночок впаде, той заміж перший піде.

Дівчина:  Поки плестимуть віночок, давайте підготуємо стіл до ворожіння.

(Обкладають стіл волочком, з одного боку рушника ставлять різні предмети. Кожна дівчина загадує на предметі імена хлопців, кожна своїх. Пускають перстень, до якого предмета перстень покотиться, так буде називатися її суджений).

Дівчина:  А давайте-но до ворожіння пісню заспіваємо!

(Дівчата співають)

 

Ой, Андрію, Андрієнку,

Даруй мені надієчку.

Скажи мені, Андрієнку,

Ой чи любить Василечко, Ой чи любить, чи кохає,

Чи давно вже другу має.

Чи давно вже іншу має,

Мене, бідну, забуває Покотись лишень колечко,

Скажи мені, Андрієнку,

Чи Василь, чи  Миколечко,

Чи Степан, чи  Михайлечко.

 

(Дівчата по черзі пускають колечко. Сміються і підштовхують одна другу).

 

Дівчина:  Вінок готовий! Ану, всі до гурту!

(Підкидають вінок  догори).

 

Хлопець:   А тепер давайте паляницю ділити.

(підвішують калиту на зріст людини)

 

Хлопець:   А хто ж буде Калитинський ?

1 хлопець:   Хай Андрій  буде вартовий , а Василь - писар .

2 хлопець:   Добрий вечір пане Калитинський !

3 хлопець:   Добрий вечір пане Коцюбинський !

2хлопець:    Я приїхав калиту їсти !

3 хлопець:   Їж.

2 хлопець:   Я кусну.

4 хлопець:   А я мазну.

(Всі хлопці беруть участь у кусанні калити. Паляницю одержують ті, хто вкусить  і не засміється. Всіх хто засміється мажуть сажею.

Дівчата смішать хлопців, щоб вимазати їх сажею.)

 

Дівчина:  Дівчата, а давайте погадаємо ще на тарілках. Мені бабця

розказувала: під тарілку кладеться лялька, перстень, ключ і інші

предмети.

 

Дівчина:  Давайте, я це все під тарілку покладу, а ви не підглядайте. А тепер

йдіть і вгадуйте свою долю.

( Мірт - ще походиш в дівчатах, лялька- зрадить милий,

ключ - бути тобі господинею, перстень - скоро весілля).

 

 

Проводиться гра «Пан Калитинський і пан Коцюбинський» .

(Хлопці вибирають пана Калитинського - веселого, жартівливого парубка, який пояснює правила гри).

Калитинський. Кожен бажаючий під’їжджає до Калити на коцюбі, мов на коні, промовляючи: «їду, їду Калиту кусати». Хто при кусанні Калити не знатиме, що відповісти на запитання, засміється чи присяде, того вимажу сажею або сметаною.

 

(Учні допомагають пану Калитинському розсмішити пана Коцюбинського гуморескою, веселою піснею, кумедною інсценівкою. Якщо пан Коцюбинський протягом усього номера не посміхнеться, він має право підстрибнути і вкусити Калиту. Та вартовий пильнує і вчасно смикає за стрічку. Калита підлітає вгору, і пан Коцюбинський повертається ні з чим. Гра повторюється ).             

Господар. Хто перший до Калити поїде?

 

                 

 

 

Підбігає Чортик (учень у відповідному костюмі ) і хоче кусати Калиту. Всі відганяють його. Чортик. І я хочу Калиту кусати!

Калитинський. А чи можеш наші загадки відгадати?

Чортик. Можу!

Калитинський. Що у світі найсильніше?

Чортик. Вода.

Калитинський. Що у світі найпрудкіше?

Чортик. Світло (думка).

Калитинський. Скільки в небі зірок? Чортик. Як у морі піску.

Калитинський. Скільки в морі піску?

Чортик. Як на землі трави.

Калитинський. Скільки на землі трави? Чортик. Як проміння в сонця.

Калитинський. А скільки проміння в сонця? Чортик. Як думок у людини.

(Чортик відгадує. Йому пропонують витанцювати коня. Якщо станцював, дозволяють вкусити Калиту ).

 

Чортик. Смачна Калита, вкусив так, аж душа сонцем засяяла. Дякую. Та я теж не з порожніми руками на свято Андрія прийшов. Я всім Андріям гостинців приніс.

(Чортик розкидає по підлозі цукерки, зав’язує Андріям очі. Усі беруться за руки і кружляють. Чортик відпускає руки зі словами: «А тепер збирайте!». Поки учні шукають цукерки, чортик швидко сам збирає їх, промовляючи: «Бач, які диваки, повірили, що їм цукерки віддам». Господиня намагається відігнати його, каже, що так не чесно, врешті-решт наступає чортику на хвіст, і він відбігає. Діти розв’язують очі і беруть свої гостинці).

(Калиту знімають зі сволока і ділять між усіма, хто є на святі).

Господар. Калитники-житники, славно дбайте, Калиту кусайте, аби наше з вами до кінця віку було!

(Господар із господинею запрошують всіх святкової вечері, до столу подають кашу, варі ки із сюрпризом).

 

Хлопець:   Дякуємо господині за теплу хату, молодим дівчатам  за стіл багатий.

Нехай на свята у вашій хаті буде гостей багато.

 

Дівчата:  Ми гуляли, веселились,

Усім весело було.

Вечорниці завершились

І здається все пройшло.

 

Хлопці:   Ні, так  просто не проходить,

В серці струночка бринить.

Про шкільні ці вечорниці

Спомин в серці буде жить.

 

 

Всі.

Скільки б не співали, а кінчати час, Кращі побажання ви прийміть від нас.

І в вас, і в нас хай буде гаразд,

Щоб ви і ми щасливі були.

Хай у всіх буде в місті і в селі - Радісно на серці, повно на столі.

Прощавайте, друзі, вам низький поклін,

Щастя вам бажаєм всі ми, як один.

І в нас, і в вас хай буде гаразд.

Щоб ви і ми щасливі були!

 

Ведуча:     Ось і ожили перед нами ігри  і забави  нашого народу. Тепер

головне, щоб вони і надалі не пішли у забуття. Міцний наш  рід, жива у ньому пам'ять про минуле. Тож бережіть цю прекрасну, невичерпну скарбницю. У ній розум, кмітливість, гумор, надія і світло завтрашнього дня. Хай у вас завжди живим вогником світяться обереги пам'яті!

Пісня «Як у нас на Україні».