20 червня о 18:00Вебінар: Особливості організації навчальної діяльності учнів, що мають розлади аутистичного спектру

Ода жінці! (Виховний захід)

Про матеріал
Жінка! Вона завжди була ідеалом свого часу. Вона, як губка, всмоктувала в себе щастя буття і пекучий біль зневаги, вона завжди вболівала за свою землю і за долю Всесвіту. Ідеал жінки, ідеал краси. Для кожного часу він свій. Але у всі часи жінка і любов були поняттями нероз’ємними.
Перегляд файлу

Ода жінці!

(Виховний захід)

 

Слайд 1       

Ведучий 1. Жінка… Скільки про неї сказано і написано. В усі віки їй поклонялись художники, поети, музиканти. Вона була мрією, усмішкою, сумом, вселенською радістю і безмежною тугою. Її звали  Лаура,  Беатріче, Єлена, Венера, Нефертіті, Марія, Ксенія, Ганна…

 Слайд 2             

Ведучий 2.  Багато з цих імен стали символами:

 відданості і вірності – Пенелопа;

краси і жіночості – Єлена;

натхнення і поваги – Лаура і Беатріче;

 мудрості і державного розуму – Ольга і Роксолана;

 непокірності ворогові – Євпраксія;

 святої любові до людей  - Марія.

Ведучий 1. Сьогодні ми перегорнемо сторінки «Книги поезії», і будемо говорити про жінку, її красу, розум, її світлий образ у світовому мистецтві.

Ведучий 2.  Двадцять п’ять століть віддаляє нас від античного суспільства, від античної культури. Змінювалися часи, епохи, а значить змінювалося суспільство, люди.

 Слайд 3     

Звичайно змінювалася і жінка.

Ведучий 1. Жінка порівнюється з богинями. Боги охороняють і піклуються нею. Помічницею і захисницею жінки вважали Венеру. В одному із своїх віршів антична поетеса Сапфо пише:

                                     Так тобі Венера мовить:

                                    Нині не для тебе гай!

                                   Так тебе богиня молить:

                                   Дівчино, не йди у гай!

Поезія античних поетів – це «документи» жіночої душі. Жінку обожнювали. Оспівували її красу, душу. Їй поклонялись. Як богині.

Сапфо

Так увінчали мене Музи

Щоб ялова та самотня

Я кохалася з арфою поглядом потонулим

У тисячу усмішок моря

 І мій профіль

Врізався в білий мармур

І чорним візерунком покрив вази

Жереб мені

Випав такий:

Серцем палким

Любити

Ласку весни,

Роскіш, красу,

Сонця ясне проміння.

 Слайд 4     

Учениця.  Середньовіччя… При дворах знатних сеньйорів, у  замках за високими зубчатими стінами народжується поезія, яка оспівує прекрасну даму, «даму серця».

Учень. Поети цієї епохи сприймають любов як найвище благо, а здатність кохати – обов’язковий показник душевної досконалості.

Учениця.  Лицар переконує даму в щирості своїх почуттів подвигами, а дама не поспішає відповідати взаємністю. Вона випробовує його, адже справжнє кохання не можна завоювати одразу. Найяскравішим представником цієї доби є Данте Аліг’єрі. Свої сонети Данте присвячує Беатріче.

 Слайд 5      

 

  Учень.          В своїх очах вона несе кохання,

  На кого гляне, всі блаженні вмить;

  Як десь іде, за нею всяк спішить,

  Тріпоче серце від її вітання.

  

  Він блідне, никне, множачи зітхання,

  Спокутуючи гріх свій самохіть.

  Гординя й гнів від неї геть біжить.

  О донни, як їй скласти прославляння?

 

  Хто чув її – смиренність дум свята

  Проймає в того серце добротливо.

  Хто стрів її, той втішений сповна.

 

  Коли ж іще всміхається вона,

   Марніє розум і мовчать уста,

   Таке-бо це нове й прекрасне диво.

Слайд 6  

 

Учениця.  Леся Українка так писала  про вірність Данте своїй коханій:

     Ні на землі, ні в пеклі. Ні в раю

     Він не забув своєї Беатріче.

     Вона одна в піснях його панує…

    Він заквітчав її вінцем такої слави,

    Якою ні одна з жінок ще не пишалась.

Учениця.  В епоху Середньовіччя у великій кількості віршованих поем, у піснях, баладах сонетах розповідається про любов до «дами серця», співчуття Богоматері – Мадонни до простих людей.

Вперше з’являється образ жінки – матері, оспівується  її любов до своєї дитини:

    Ніжна мати миле немовля

    Піднімає із колиски сонне.

   І нема дивнішої краси

   І нема святішої святині.

Музичний номер ( пісня - колискова) «Колискова Україні»

 

Учениця.   XIV століття. Франція.

 Слайд 7  

 6 квітня 1327 року в церкві святої Клари у французькому містечку Авіньйоні 23-річний Франческо Петрарка зустрів прекрасну жінку Лауру і закохався на все життя.

  Як і Беатріче для Данте, Лаура в очах закоханого поета – ідеал жіночої краси і чистоти.

Його збірка  «Книга пісень»– це своєрідний щоденник почуттів і переживань люблячого серця.

 

 

Учень.         Де погляд ніжний, де чарівний вид;

  Де постать горда, де струнка постава,

  Де мова та бентежна й величава,

  Що завдає негідникові встид?

  

  Де сміх, що жалить того, хто набрид?

  Де та душа, що, мов зоря яскрава,   

  Висока й гідна владарського права,

  Небесну нам осяяла блакить?

 Слайд 8

  

  Я вами дихаю, для вас палаю,

  Я народивсь для вашого єства,

  Без вас мені нема й не треба раю;

  

  Як радість відійшла моя жива,

  В словах надію я плекав безкраю,

  Та вітер порозвіював слова.

 

Учениця.  XVI століття. Англія.

 Слайд 9     

 Кінець XVI століття був часом розквіту ліричної поезії в Англії.

У 154 сонетах, присвячених невідомій Смаглявій дамі, проявився талант Шекспіра не тільки як геніального драматурга, а й тонкого лірика.

 Свою даму він зображає звичайною земною дівчиною, яка легковажністю мучить героя.

 На відміну від Данте і Петрарки ліричний герой Шекспіра страждає не в уяві, а від реального кокетства чи з примхи своєї обраниці. І все ж кохання таке сильне, що поетове серце готове  все вибачити.

 

  Учень.                  Сонет№141

  Мій зір тебе не любить, далебі,

  Усякого набачивши пороку.

  Та серце любить і не вірить оку,

  Сто сотень вад не бачачи в тобі.

 

  Ні голос твій, не надто милий вуху,   

  Ні дотик ніжний, пахощі і смак

  Не владні затягнуть мене ніяк

  На учту зору, доторку і слуху.

  

  Та навіть всім п’ятьом моїм чуттям

  Не визволити серця із неволі, -

  Воно, як раб, твоїй покірне волі,

  За усміх твій платитиме життям.

  

  Та вже хоч тим у виграші я буду,

  Що ти – мій гріх – даєш мене до суду.

 Слайд 10  

Сонет № 130

Її очей до сонця не рівняли,
Корал ніжніший за її уста,
Не білосніжні пліч овали,
Мов з дроту чорного коса густа.
Троянд багато зустрічав я всюди,
Та на її обличчі не стрічав,
І дише так вона, як дишуть люди, –
А не конвалії між диких трав.
І голосу її рівнять не треба
До музики, милішої мені,
Не знаю про ходу богинь із неба,
А кроки милої цілком земні.
І все ж вона – найкраща поміж тими,
Що славлені похвалами пустими.

Пер. Д. Паламарчука

 Слайд 11  

 

Учениця.  На зламі двох століть ХVII і ХІХ, овіяні волелюбним подихом епохи, дивлячись у майбутнє, жили і писали поети, шукаючи ідеали на височинах людського духу та в глибинах людського почуття.

Так, Шиллер, Байрон, Гейне, Гете, Міцкевич, Пушкін, Лермонтов. Це – поети романтики.

Учениця.  Поети бачили жінку натхненною, ніжною, красивою, але поряд з красою вони захоплювалися її талантом, її здібностями. Вони схиляли голови перед жінкою, яка вміла кохати, прощати, терпіти.

 

Дж. Байрон

 СТАНСИ ДО АВГУСТИ

Коли доля мене ошукала 
I зоря мого щастя зайшла, 
Ти на вади мої не зважала 
I суддею мені не була. 
Ти знегоди моєї кайдани 
Поділяла зі мною. Й любов, 
Ті чуття, і не збутні, й жадані, 
У єдиній тобі я знайшов. 

I коли посилає природа 
На прощання усмішку свою, 
Знаю - щира її нагорода, 
Бо в усмішці тебе впізнаю. 
А зітнуться в шаленім двобої 
Океанні вали й ураган, 
То лиш тим і страшний, що з тобою 
Розлучає мене океан. 

Нехай вадиться скеля надії, 
Хай уламки ідуть аж до дна,- 
Мого духу біда не здоліє, 
Своїм бранцем не зробить вона. 
Бо не дамсь на зневагу і в горі,- 
Я загибель волію скоріш. 
Не схилити мене до покори, 
Поки ти поруч мене стоїш. 

Хоч ти роду людського, а мила, 
Хоч ти й жінка, а вірна мені, 
Хоч ти й люблена - тим не зловжила, 
Хоч неславлена - чиста й в брехні. 
Хоч ганьбили мене - не зреклась ти, 
Хоч в розлуці - ми завжди разом.

 Слайд 12  

Учениця.   В поезії романтиків тема нещасного кохання набуває соціального змісту.

Г.Гейне «Коли розлучаються двоє»

Коли розлучаються двоє,

За руки беруться вони,

І плачуть, і тяжко зітхають,

Без ліку зітхають сумні.

 

З тобою ми вдвох не зітхали,

Ніколи не плакали ми,      

Той жаль, оті тяжкі зітхання

Прийшли до нас згодом самі! 

  Слайд 13  

 

Учениця.   Дивно ніжні, чисті, прекрасні вірші. О.С. Пушкін вперше побачив юну красуню в одному з Петербурзьких будинків і був зачарований її красою, витонченістю і благородством. А через 6 років вони знову зустрілися в Михайлівському. Це була Ганна Петрівна Керн. Пушкін присвятив  їй вірш ...«Я помню чудное мгновенье...»

 

Учениця.  ОЛЕКСАНДР ПУШКІН

 

 Я мить чудову пам`ятаю,                                   І серце б`ється, мов шалене,

 Явилась ти, мов з небеси –                                Для нього воскресають знов

 Як непорочний ангел* раю**,                          І божество його й натхнення,

 Як геній чистої краси.                                          Й життя, і сльози, і любов.

 

 У безнадійнім умліванні,

 Тривог шумливій суєті

 Твій голос ніжив, як зітхання,

 І снились обриси святі***.

 

 Минулось. Шал років бурхливий

 Розвіяв чар минулих мрій –

 І голосу твойого диво

 І вроди риси осяйні.

 

 У глушині, у тьмі злиденній

 Минали дні без вороття,

 Без божества і без натхнення,

 Без сліз, любові, без життя.

 

 І ось душа мов оживає –

 Ти знов зійшла, мов з небеси,

 Як непорочний ангел раю,

 Як геній чистої краси.

 Слайд 14     

Ведучий 1. Жінка! Вона завжди була ідеалом свого часу. Вона, як губка, всмоктувала в себе щастя буття і пекучий біль зневаги, вона завжди вболівала за свою землю і за долю Всесвіту.

Ведучий 2.  Так, у кожного з творців була своя Прекрасна Дама, своя Муза. Саме завдяки цим Музам і з'явилися на світ багато шедеврів мистецтва.

А зараз

(Музичний номер))  Пісня «Це мій рідний край»

 

Ведучий 1. Ідеал жінки, ідеал краси. Для кожного часу він свій. Але у всі часи жінка і любов були поняттями нероз’ємними.

 Слайд 15  

Ведучий 2.  Жінка-мати… Кожна людина, кожен народ має свої святині. До таких святинь насамперед належить любов до матері, до тієї жінки, яка дала нам життя, яка нас виплекала, виростила і виховала.

Ведучий 1. Мама … Це прекрасне слово, яке промовляє дитина. Воно звучить на всіх мовах однаково ніжно. Скільки спогадів і тепла таїть це магічне слово. У мами найдобріші і найласкавіші руки. У мами найвірніше і найчуйніше серце – в ньому ніколи не згасає любов.

 

Звучить пісня  про матір

 

Ведучий 2.  Шановні вчителі , дорогі жінки! Перші дні весни завжди приносять з собою багато сонця, усмішок, хорошого настрою. Бажаємо Вам, щоб це перше весняне тепло супроводжувало вас кожен день, щоб радість від спілкування з близькими та дорогими людьми, зігрівала вашу душу. Бажаємо вам щастя та затишку в родинному колі, сімейного благополуччя та добробуту, нових успіхів та перспектив у професійній діяльності.

 

Учень

Ода Жінці

 

Перед Творцем схиляюся в пошані
Й не знаю де слова подяки взяти
За той безцінний дар, що нам спіслав він
Й дозволив ЖІНКОЮ його назвати!

Як у саду розкішная троянда,
Царює в різнобарвї чудо-цвіту,
Овила Землю запахом лаванди,
Ти - красивіша від всіх разом квітів!..

 

Ведучий 1. Усе найкраще в світі - тільки від вас, від Вашої мудрості, ніжності, терпіння, працелюбства, материнства, і звісно, -любові. Зичимо доброго здоров’я, нев’янучої краси, вірного кохання, миру та злагоди. Віри, надії і любові Вам, наші дорогі.

 

Слайд 16     

 

Ведучий 2.  Пам’ятаймо минуле заради майбутнього.

Шануймо жінку, матір, Україну-неньку!

 

На завершення нашого заходу звучить пісня «Україна – мати» у виконанні Пасічної Ярослави.

1

 

docx
Додано
10 березня
Переглядів
96
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку