Олександр Довженко. Видатний український кінорежисер і письменник. Його оповідання про Другу світову війну. «Ніч перед боєм»

Тема. Олександр Довженко. Видатний український кінорежисер і письменник. Його оповідання про Другу світову війну. «Ніч перед боєм» — твір про героїзм, самовідданість, патріотичні почуття українців, проявлені під час воєнного лихоліття.

Мета: ознайомити учнів із найголовнішими фактами з біографії митця, оповіданням «Ніч перед боєм»;

розширити знання учнів про світ кіномистецтва;

розвивати навики роботи перед аудиторією, уміння аналізувати й узагальнювати факти, коментувати  прочитане, визначати ідею твору; виховувати інтерес до творчості письменника, почуття патріотизму, милосердя, вміння співчувати, формувати повагу до історичного минулого Батьківщини, аналізувати події сьогодення.

Обладнання: мультимедійна презентація до уроку, портрет О. Довженка, кінопроектор часів О. Довженка.

Тип уроку: вивчення нового навчального матеріалу.

Епіграф до уроку

 «Кому ж, як не мені, сказати було слово на захист свого народу, коли отака велика загроза нависла над нещасною моєю землею. Україну знає лише той, хто був... на її пожарах сьо­годні. ..» (О. Довженко).

Хід уроку

І. Організаційний момент.

II. Мотивація навчальної діяльності.

Повідомлення теми й мети уроку

Учениця: Привіт, я Анастасія, вітаю вас на моєму каналі(….)

Я приготувала для вас багато цікавої інформації, ми навіть будемо подорожувати сьогодні у часі. Отож часу не гаємо, обіцяю, що буде цікаво. А щоб завжди першими отримувати цікаву інформацію, підпишіться на мій канал і ви завжди будете у вирі цікавих повідомлень.

В епоху сучасних технологій, ми не замислюємося, як наші пращури отримували інформацію, як зберігали та передавали її. Мене зацікавило питання, хто і як оживив фото, навчився робити відео, фільмувати ті чи інші події.  Відповіді я знайшла у матеріалі моєї колеги Софії.

Презентація « Історія кіномистецтва»

Перший фільм « Прибуття потяга»

Учениця: Ну тепер зрозуміло, що такими об’ємними приладами було важко користуватися, у кишеню їх не покладеш та й щоб скористатися ними, потрібно їх довго готувати до роботи.

Що нам закордон, українці також вміли створювати фільми. Про українця, який писав кіносценарії, створював фільми, навіть говорив сам  Чарлі Чаплін. Це Олександр Довженко

Моя колега Ангеліна записала із цією людиною інтерв’ю.

        Інтерв’ю з Олександром Довженком

Журналіска: В українській літературі саме Олександра Довженка, вважають видатним кінорежисером і водночас письменником, який започаткував новий жанр — кіноповість, тобто повість, написану з урахуванням специфіки кіно.

Ми зустрілися із Олександром та взяли у нього невеличке інтерв’ю.

Добрий ден, пане Олександре, розкажіть про ваше дитинство.

Довженко: Дитинство моє проходило серед казкової природи. Народився я на хуторі В'юнище (нині в межах смт Сосниця, Чернігівська область, Україна, за тодішнім адмінподілом — Чернігівська губернія, Російська імперія) у багатодітній селянській сім'ї. У різних джерелах називають різні дати народження: 10, 11 або 12 вересня. Згідно з актовим записом у метричній книзі Соборно-Троїцької церкви містечка Сосниця, я народився 29 серпня 1894 року за «старим стилем» — тобто 10 вересня за новим. Батько й мати були неписьменні. Батько, Петро Семенович Довженко, належав до козацького стану.

Наша сім'я жила незаможно: землі було немало, проте вона була неродюча, натомість дітей було 14, тому батько «наймався в підводчики та смолярував». Діти в сім'ї швидко помирали, майже всі не досягнувши працездатного віку, тому у згадках про дитинство в моїй уяві  завжди поставали «плач і похорон».

Я дуже любив свою матір, народжена для пісень, вона проплакала усе життя, проводжаючи назавжди.

Про батька хочу сказати, що багато бачив я гарних людей, але такого, як батько, не бачив.

«З нього можна було писати лицарів, богів, апостолів, великих учених чи сіятелів, — він годивсь на все. Багато наробив він хліба, багатьох нагодував, урятував од води, багато землі переорав, поки не звільнився від свого смутку».

Журналіска: Хто з родини запам’ятався найбільше?

Довженко: «У нас був дід дуже схожий на бога. Він був високий і худий, і чоло в нього високе, хвилясте довге волосся сиве, а борода біла. І була в нього велика грижа ще з молодих чумацьких літ. Пахнув дід теплою землею і трохи млином».

Журналістка: Де здобули початкову освіту?

Довженко: Вчився я в Сосницькій початковій, а потім у вищій початковій школі. Навчання давалося легко —  був відмінником, хоча потім вважав, що це «вчителі самі щось зовсім не розуміють і тому їм здається, що я відмінник…». Загалом, пристрасті до чогось одного  не мав, натомість хотів вирізнятися, мені здавалося, що я можу все, але «загалом мрії у виборі майбутньої професії літали у сфері архітектури, живопису, мореплавства далекого плавання, розведення риб і учителювання».

Журналістка: Як ви потрапили на кіностудію в Одесі?

Довженко: Однієї червневої ночі 1926 р. довго просидів я у своїй майстерні, розмірковуючи про невлаштоване тридцятидворічне життя, «уранці пішов з дому й більше не повертався». Я виїхав до Одеси й влаштувався на

роботу на кінофабриці режисером з переконанням, що саме

тут буду максимально корисним «своєму народові й партії». Уже за кілька днів написав перший сценарій комедійного фільму «Вася – реформатор», наступний

сценарій - «Ягідка кохання». Кожний новий фільм нікого не залишив байдужим.

Журналістка: Де ще ви працювати кінорежисером?

Довженко: З 1935 року працював на «Мосфільмі», куди мене запросили за клопотанням кінодіячів Москви.

Журналістка: Де працювали у період Другої світової війни?

Довженко: З початком війни, уже в п’ятдесятилітньому віці, просився на фронт, працював там кореспондентом газети «Красная Армия». Упродовж 1942 – 1943 років як політпрацівник і військовий кореспондент працював у вирі воєнних подій – на Північно –Західному, Сталінградському,Воронезькому фронтах, брав участь у визволенні Харкова й Києва. Водночас активно писав кіносценарії “Україна в огні”,

“Повість полум’яних літ”, оповідання, статті, нариси.

Журналістка: як склалося ваше життя після війни?

Довженко: Після війни я працював членом редколегії сценарної студії, членом художньої ради на Мосфільмі, викладав у ВДІКу, читав лекції на режисерських курсах. Жив у Москві, до України мене не пускали.

Журналістка: Про що ви мріяли живучи в Москві?

Довженко: Повернутися на Україну. У «Щоденнику» я написав: «Я вмру в Москві, так і не побачивши України. Перед смертю попрошу Сталіна, аби перед тим, як спалити мене в крематорії, з грудей моїх вийняли серце й

закопали його в рідну землю, у Києві, десь над Дніпром, на горі».

Журналістка: В Україну ви так і не повернулися, але залишили по собі багатющу спадщину: 12 художніх і документальних

фільмів створили 15 кіносценаріїв і п’єс, написали 20 оповідань та автобіографічну повість. ДЯКУЄМО, за нашу сьогоднішню зустріч.

Учениця: Олександр Довженко є автором оповідання «Ніч перед боєм». Про це оповідання більш докладніше нам розповість наша вчителька Світлана Володимирівна.

                             Оповідання «Ніч перед боєм»

Друга світова - найбільша  війна в історії людства. У ній брали участь десятки країн. Ніколи до цього історія не знала війни з такою кількістю жертв. Наша країна теж була залучена в ці події.

Друга світова - це зламані долі, розбите щастя, втрачене дитинство, розлучені закохані, розірвані сім'ї.

Більшість письменників також пройшли ці страшні випробування. Тому вони до цього часу не полишають тему війни, розповідаючи про речі і події, які є не лише невиліковним болем їхньої душі, але й страшною сторінкою цілого покоління. Серед творів українських митців про людину і народ на війні особливо виділяються оповідання Олександра Довженка.

Подвиги на фронті, реальні трагічні факти, події в тилу у ворога одразу ж ставали для письменника предметом глибокого осмислення, аналізу, узагальнення. Так народилась ідея оповідання "Ніч перед боєм", в основу якого ліг реальний епізод. Два діди — Платон і Савка — ціною свого життя топлять у Десні човен з гітлерівцями.

Розпочате у квітні 1942-го, завершене вже через місяць, воно було вперше надруковане російською мовою в газеті «Красная звезда» за 1-ше серпня цього ж року і мало неабиякий успіх. Відомо, що оповідання протягом 1942 року неодноразово передруковувалося, звучало в ефірі і було видане окремою брошурою

 Паспорту твору

Рід: епос.

Жанр: оповідання.

Тема. Захист рідної землі та героїзм людей у боротьбі з ворогом.

Ідея: уславлення героїчного подвигу народу.

Головні герої: Петро Колодуб, Іван Дробот (онук діда Савки), дід Платон Півторак, Борис Троянда, дід Савко.

Основна думка: «Життя - бо ваше вже, а не моє. А тільки я так скажу вам на прощання. Не з тієї пляшки наливаєте. П'єте ви, як бачу, жаль і скорботи. Марно п'єте. Це, хлопці, не ваші напої. Це напої бабські. А воїну треба напитися зараз кріпкої ненависті до ворога та презирства до смерті. Ото ваше вино. А жаль — це не ваше занятіє. Жаль підточує людину, мов та шашіль. Перемагають горді, а не жалісливі!»

Твір є актуальним і сьогодні. Наші мужні воїни, представники ЗСУ, Національної гвардії України, члени тореторіальної оборони відвойовуть кожен сантиметр Української землі, яку у нас намагається забрати російська федерація. Загарбники знищують цілі села, руйнують ракетами цивільні будинки, об’єкти інфраструктури. Але їм ніколи не подолати гордий і волелюбний народ.

Дорога ціна свободи і незалежності, ми втомлені, але нескорені, плачуть за загиблими героями наші очі, плачуть наші серця, плачуть наші душі. За своїми побратимами плачуть дорослі, мужні чоловіки, а ми лише здогадуємося які це гіркі й болючі чоловічі сльози.

Учень:

                Гіркі й болючі чоловічі сльози…

Гіркі  й  болючі  чоловічі  сльози…
Вони  як  полум’я  нестримне  серце  обпекли…
Бо  всі  ж  довкола  знають,  цього  знать  не  можна:
«Не  вміють  плакать,  і  не  плачуть  в  нас  чоловіки!»

Уміють…  ох,  повірте,  вміють  й  можуть!
Коли  той  біль,  що  роздирає  люто  на  шматки,
Терпіть  не  сила  і  змінити  щось  не  можна  -
Тоді  від  відчаю  і  плачуть  сильні  мужики!

У  них  також  тендітне  й  ніжне  серце,
Хоч  мужні  духом  та  чутлива  в  них  душа…
Коли  струна  остання  в  середині  рветься,
Тоді  і  падає  з  очей  у  них  гірка  сльоза…

Сльоза  та  сповнена  печалю  й  горем,
Вона  від  відчаю,  від  смутку,  від  біди!
Хай  кажуть:  «У  собі  тримати  слід,  і  так  не  гоже!»
Та  як  не  плакати  тоді,  коли  пече  в  душі?...

Гіркі  й  болючі  чоловічі  сльози…
Це  страшно  бачити  як  плаче  мужній  чоловік…
І  тоскно,  прикро,  та  нажаль  не  може,
Ніхто  від  болю  чоловіче  серце  захистить…
03.12.2015

Учениця: Сьогодні ми дякуємо кожному захиснику і захисниці, кожному військовому лікарю, кожному волонтеру за наближення до перемоги України.

Я сподіваюся вам цікаво було сьогодні на моєму каналі. Тож підписуйтеся на нього, ставте вподобайки, невдовзі зустрінемося, обіцяю суперматеріал. БАЙ!

Домашнє завдання

Записати паспорт твору О.Довженка «Ніч перед боєм»

Прочитати оповідання