Опис власного досвіду

Тема досвіду

 «Розвиток пізнавальних та творчих  здібностей молодших школярів шляхом використання активних та інтерактивних методів  та інноваційних технологій»

Автор досвіду

 Степанюк Н.А., учитель початкових класів, перша кваліфікаційна категорія.

Провідна наукова ідея досвіду:

удосконалення освітнього процесу через формування у здобувачів освіти позитивного ставлення до навчання, розвиток пізнавальних  та творчих здібностей, допитливості, потягу до знань.

Актуальність проблеми:

• дозволяє  ґарантувати виконання Державного стандарту початкової освіти;
• забезпечує  особистісно орієнтовану модель навчання;
• стимулює розвиток пізнавальної активності і самостійності, творчих здібностей здобувачів освіти;
• сприяє розвитку мислення, мовлення, уяви та збагаченню почуттів здобувачів освіти.
• протегує позитивну мотивацію, потребу в самопізнанні, самореалізації та самовдосконаленні;
• спонукає до  оригінального підходу щодо вибору структури сучасного уроку.

   Мета досвіду:

• створити  оптимальні  умов для розвитку пізнавальних та творчих здібностей дитини під час освітнього процесу;
• формувати  атмосферу  співробітництва, взаємодії вчителя та учня;
• розвивати соціальну та громадянську  компетентність дитини.

    Талант, творча обдарованість особистості стають сьогодні запорукою інтенсивного економічного розвитку країни й фактором національного престижу.

     Тому обов’язковим результатом навчання в сучасній школі має бути формування мислячої, творчої, активної особистості. А педагог має бути не тільки вчителем, а й вихователем дитини, оскільки важливо не просто дати глибокі і міцні знання, а навчити її уявляти, фантазувати, розуміти, радіти і тужити, дивуватися і співчувати.

     Сучасні вимоги до формування особистості базуються на гуманістичному особистісно-орієнтованому навчанні та вихованні. Початкова загальна освіта є першим освітнім рівнем та закладає фундамент загальноосвітньої підготовки здобувачів освіти. Ураховуючи те, що провідною діяльністю молодших школярів є навчання, саме активізація пізнавальної діяльності учнів у навчально-виховному процесі початкової школи набуває особливої актуальності.

     Найважливіше завдання, яке постає перед кожним учителем початкових класів – розкрити індивідуальність кожної дитини, адже від того, якими будуть перші шкільні роки вихованців, залежить усе їхнє подальше навчання і майбутній життєвий шлях. В.О. Сухомлинський писав: «Кожна дитина іде до школи з вогником в душі, а завдання педагога цей вогник підтримати, щоб він не згас». Тому у мене виникли питання:

• Як не погасити вогник цікавості у дитини, а розпалити справжній факел?
• Як навчити дитину вчитися?
• Як уникнути пасивності учнів на уроках?
• Як «свій» урок зробити «їхнім» уроком?
• Як учительське «треба» перетворити на учнівське «хочу»?

     Відповіді на ці та багато інших запитань знаходжу, впроваджуючи в практику методи, прийоми та форми навчання, що активізують пізнавальну діяльність здобувачів освіти.

     Як відомо, уміння щось побачити, здивуватися, захопитися, захотіти негайно зрозуміти що, чому і як відбувається, знайти в собі сили, щоб відшукати відповіді на ці запитання, не відступити перед труднощами, а діставши відповідь, знову прагнути вперед, - все це і є пізнавальний інтерес. Він міцно пов’язаний з гостротою сприймання навколишнього світу, увагою, пам’яттю, мисленням і волею. До того ж, пізнавальна діяльність полегшує і прискорює розумову реакцію.

     Умовами формування пізнавального інтересу вважаю:

• створення для учнів можливостей проявити розумову самостійність та ініціативність;
• ведення навчання на високому, але посильному рівні труднощів;
• наявність різноманітності навчального матеріалу та прийомів навчальної діяльності;
• використання активних та інтерактивних методів та технологій  навчання, проблемних питань, ситуацій та завдань;
• використання емоційно забарвленого, живого слова педагога.

     Усю роботу планую в такій послідовності: «цікаво – знаю – вмію».

     Не слід забувати, щоб не допустити перевтоми та активізувати думку, протягом уроку слід переключати увагу дітей з одного виду діяльності на інший.

     На власному досвіді переконалася, що активізація пізнавальної діяльності вимагає застосування різних методів, засобів та форм навчання. На своїх уроках поєдную колективні, групові, парні та індивідуальні форми роботи, організовую взаємодопомогу силами самих учнів. Також створюю такі ситуації, в яких діти:

• захищають свою думку, наводять на її захист докази;
• доповнюють відповіді однокласників, дають поради;
• ставлять питання один одному;
• діляться своїми враженнями;
• допомагають друзям, пояснюють незрозуміле тощо.

     Розвитку пізнавальних здібностей сприяє використання проблемного методу навчання. Тому практикую створення проблемних ситуацій, реалізуючи підхід «знаю – не знаю» і тим самим викликаю учнів на дискусію, спонукаю до роздумів, пошуків, висновків. Учні виконують відомі їм завдання чи задачі і раптом натрапляють на начебто і схоже, але не таке, з чим мали справу досі. Виникають труднощі, які треба подолати. До того ж проблемні ситуації сприяють розвитку мислення, а в кінцевому результаті – зміцненню знань.

     Щоб збудити інтерес учнів, дати поштовх думці, вчити логічно і самостійно мислити, використовую завдання з логічним навантаженням, а саме:

• завдання з елементами дослідження – це вправи, в ході виконання яких необхідно порівняти, виділити головне, обґрунтувати, довести, узагальнити тощо;
• завдання, під час виконання яких учні відкривають нові для себе зв’язки, належності, закономірності. Це вправи на здійснення простих умовиводів, класифікацій та групування предметів;
• самостійне складання вправ учнями (спочатку за аналогією, пізніше – за конкретними умовами).

Такі завдання дають змогу на зрозумілому для дітей матеріалі і за допомогою їх життєвого досвіду будувати правильні судження і проводити нескладні докази без попереднього теоретичного засвоєння самих законів і правил логіки. А як відомо «те, що я розумію, я – пам’ятаю».     Але не слід забувати, що завдання з логічним навантаженням не можуть займати багато часу, інакше вони перетворюються на нудні вправи.

Неможливо сучасну школу уявити без використання інформаційних технологій. Вони дозволяють змінити способи подання навчального матеріалу, підвищують рівень його сприйняття учнями, насичують урок мультимедійною інтерактивною наочністю, сприяють  розвитку пізнавальних здібностей учнів.

     Усі електронні дидактичні засоби навчання, які я використовую на практиці, можна поділити на три великі групи:

• електронні посібники, енциклопедії, програми, презентації;
• електронні тренажери, тести;
• аудіо- та відеопосібники, навчальні фільми.

Перші дві групи засобів використовую в якості джерел знань, а також для формування умінь та навичок в учнів. Третю – як наочні дидактичні матеріали, які активізують пізнавальні процеси, як джерела для проблемних завдань, що несуть у собі і виховний потенціал.

     Особливе місце в моїй практиці займають ігри, адже саме гра є невичерпним джерелом розвитку пізнавальних, творчих, інтелектуальних здібностей дитини молодшого шкільного віку. За словами Л.Виготського, «гра дитини – це творче переосмислення пережитих вражень, комбінування їх і побудова з них дійсності, яка відповідає запитам і інтересам самої дитини».

     Гру, як метод навчання, використовую на різних етапах уроку відповідно до теми та мети заняття, виду гри, а саме:

• розвивальні ігри,
• творчі ігри,
• рольові ігри, інсценізацію,
• літературні та лінгвістичні ігри,
• інтерактивні ігри та ін.

     Важливість гри полягає у тому, що вона надає дитині можливість помріяти, проявити уяву, дає свободу самовияву і творчості, стимулює пізнавальну активність.

Під час повторення та актуалізації опорних знань учнів використовую ребуси, кросворди, шаради, анаграми, загадки. Ці види вправ допомагають урізноманітнити форми перевірки засвоєння фактичного матеріалу, сприяють розвитку дивергентного мислення (швидкості, гнучкості, точності) та збуджують пізнавальний інтерес дітей.

     На етапі усвідомлення нового матеріалу підводжу учнів до самостійного виведення правил, формування висновку, застосовуючи метод «Прес». Це дає можливість учням висловити свою думку стисло, за конкретною схемою:

Я вважаю, що …

…. тому, що

Наприклад, …

Таким чином, …

Отже, …

     Невід’ємною складовою сучасного уроку вважаю інтерактивні прийоми і вправи, вони забезпечують активізацію пізнавальної та розумової діяльності учнів, уникнення шаблонності. Наприклад: «Мікрофон», «Дерево рішень», «Мозковий штурм», «Незакінчене речення» тощо.

     Отже, використання вищезгаданих методів, прийомів та форм навчання сприяє успішному розвитку пізнавальних здібностей молодших школярів. Але слід пам’ятати, що досягти успіху можна, коли уміло спрямувати «саморух» дитини до пізнання, підтримувати ініціативність, творчу активність, розвивати риси самоконтролю, уміло ставити мету пізнання, яка б розкривала значення даного питання, збуджувала інтерес до виученого.

     Американський педагог Джаннетт Вос говорить: «Навчання – найкраща у світі гра й розвага. Усі діти народжуються з таким переконанням і живуть із ним, поки ми не переконаємо їх, що це важка й неприємна праця». Я вважаю, що головне завдання школи – зберегти це переконання у дітей. А для цього, нам, дорослим, треба любити дитину, вірити у дитину, знати дитину, поважати дитину, розуміти дитину.