Організація дистанційного навчання для дітей з ООП.

Організація дистанційного навчання для дітей з ООП. 

“Щоб почати дистанційне навчання з дітьми з особливими освітніми потребами, треба просто почати”.

Серед принципів Нової української школи – вчитися все життя. Дистанційне навчання має свої особливості:

• Перехід з прямої моделі навчання на тренерську;
• Синхронне й асинхронне навчання;
• Наочний матеріал;
• Уроки зранку, а домашні завдання – ввечері
• Безпека та здоров’я дитини.

Необідно зважати і на технічні можливості дітей та батьків. А ще – створювати для всіх максимально комфортні умови і не наполягати, щоб учні виконували завдання вчасно.

Дистанційне навчання – це робота в команді: учитель, дитина, батьки. Тільки спільно команда вирішує:

• як вчити дитину (дистанційно, відправляти завдання батькам і консультувати їх,)
• визначають навантаження та планування нового режиму на тиждень;
• розглядають програми та теми над якими працюватиме дитина;
• проведення консультацій з батьками;
• як задавати домашнє завдання.

Батьки – це партнери у навчанні. Тому перед тим як починати заняття, треба виділити час на роботу з батьками. До прикладу, корекційному педагогу варто пояснити батькам, як виконувати вправи з дрібною моторикою та як допомогти дитині. Також слід запитати батьків, чи в них є матеріали, які треба для розвитку моторики. Якщо немає – треба передати ці матеріали або пояснити, як зробити їх власноруч.

Участь батьків дітей з ООП під час відеоуроків буває різною:

Пасивна. Коли дитина не може рухати руками, а завдання бувають такими, щоб дати їй можливість потримати ручку і намалювати або щось обвести. Тоді батьки мають взяти руки дитини у свої, вкласти ручку і разом виконати вправу.

Часткова. Коли під час того ж завдання треба вкласти ручку до руки дитини, а вона сама зможе виконати вправу.

Непомітна. Коли дитина може виконати завдання самостійно.

Про ці види треба розповісти батькам і пояснити, як саме вони мають себе поводити.

Розмовляючи з дітьми з ООП через відеозв’язок, учителі мають звертатись тільки до дитини. Учень повинен розуміти, що це його урок і що він має відповідати. Якщо допомога батьків буде надмірною, в якийсь момент дитина може перекласти відповідальність на дорослого, який сидить поруч.

Батьків варто:

• підтримувати
• мотивувати до спільного навчання з дітьми
• пояснювати важливість навчання дитини в онлайн-форматі
• зробити опитувальник для батьків щодо труднощів, з якими вони стикнулися під час карантину та командно опрацювати його
• спілкуватися з батьками по телефону, батьки є каналом комунікації між вчителем та дитиною
• не змушувати батьків й не говорити про те, що вони мусять навчати дитину
• будувати відносини з батьками, нехай вони будуть доброзичливим

Перед кожним навчальним днем вчитель повідомляє, які матеріали підготувати  на заняття. Якщо це незряча дитина і їй треба будуть тактильні картки – їх передають батькам. Або дорослі можуть виготовити такі тактильні картки. До прикладу, дитині треба буде намалювати картину фарбами. Тоді батькам пояснюють, що слід промалювати контур (його можна зробити за допомогою клею).

Вчителі можуть розповісти батькам, як зробити комунікативні картки. Наприклад, картки зі словами “так” і “ні” дозволять вчителеві не розсіюватись на кожного учня, коли він працює з класом, і швидко отримати відповідь на запитання. Для менших дітей можна зробити зелену та червону картки, які вони показуватимуть, відповідаючи на запитання.

Для дітей, які мають рухові порушення і які не можуть підняти картку, батьки виготовляють браслети, на яких написано “так” або “ні”. Тоді діти показують руку з відповіддю. Також можна застосувати кубики або підняти чи опустити великий палець. Тож учителям краще ставити запитання, які потребують відповіді “так”, “ні”.

  Якщо у класі є незряча або слабозора дитина, треба попросити батьків проговорювати з нею візуальну інформацію. Тоді батьки мають сидіти поруч і пояснювати, що відбувається на екрані. Дорослі також озвучують, хто з учнів підключився до конференції, що відбувається на екрані, кого ще немає. Це важлива інформація для дітей, бо так вони розуміють атмосферу навколо.

  Якщо діти вчать нові слова, вчителям треба виводити слово на екран, візуалізуючи картинкою. Також можна додавати звуковий супровід.

“Якщо це жук, то треба знайти жужіння. Тоді ми задіюємо і зоровий, і слуховий канали. Дітям, які не бачать або бачать погано, можна дати того ж жука, щоб вони вивчили його ще й тактильно”.

  Під час відеоуроків треба запитувати учнів, називаючи їхні імена. Не треба запитувати: “А хто мені скаже?”. Треба ставити конкретному учневі конкретне запитання, адже через шум діти починають відволікатися.

Аби допомогти вчителеві викладати урок через відеозв’язок, треба працювати в парі з асистентом вчителя, який модеруватиме процеси. Асистент може робити це зі свого комп’ютера. До прикладу, вмикати та вимикати мікрофони, аби ту людину, яка веде урок або відповідає на запитання, було чутно, показувати презентації та відео, спостерігати, що роблять учні. Також модератор може спілкуватися паралельно в чаті з батьками. Якщо є технічні складнощі, їх треба усунути зразу. Асистент зможе проаналізувати заняття та розповісти про це вчителеві, аби вдосконалити процес. Асистент вчителя також обробляє завдання, які отримують учні з типовим розвитком, і віддає їх дітям з ООП. Часом потрібно дати додаткові завдання, часом спростити. За потреби, асистенти додатково щось пояснюють дитині. Також розповідають батькам, як пояснити дитині певний навчальний матеріал.

У ситуації, коли в дитини з ООП починається деструктивна поведінка під час відеоуроку, з батьками має комунікувати теж асистент учителя – радити, як заспокоїти дитину, і дізнаватись, який матеріал потрібно допояснити. Потрібно підлаштовуватись під настрій дітей, аби провести відеоурок.

Якщо в інклюзивному класі, наприклад, є дитина з аутизмом, то гарний настрій – це те, що може допомогти дитині засвоїти інформацію. Інакше – вчителі домовляються з батьками, аби ті повідомили, коли дитина буде готова навчатись. Це – єдиний випадок, коли з дитиною з ООП можуть провести окремий урок або додатково щось допояснити.

Якщо в дитини починається істерика чи інша деструктивна поведінка під час уроку, то батьки вимикають відео, мікрофон і намагаються заспокоїти дитину. А потім повертаються на заняття. Урок додатково не проводять.

Обов’язково має бути зворотній зв'язок. Він може здійснюватись через електронні журнали та щоденники, опитувальник про дистанційне навчання, телефонні дзвінки, виконання тестових завдань.

Домашні завдання – зменшені за об’ємом, індивідуальні для кожної дитини, прості у виконанні, пов’язані з домашнім середовищем,  з інструкцією для батьків, з унаочненням, різними електронами матеріалами та ресурсами, партнерство з батьками учнів.